Рішення № 79309198, 22.01.2019, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 січня 2019 року м. Чернігів Справа № 620/167/19

Чернігівський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Скалозуба Ю.О., за участю секретаря Терехової Н.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу

за позовомОСОБА_1до Міністерства юстиції України в особі відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції Українипро визнання постанови протиправною та її скасування У С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом до Міністерства юстиції України в особі відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання протиправною та скасування постанови про закінчення виконавчого провадження від 10.10.2018 у виконавчому провадженні ВП № 56193349.

Свої вимоги позивач мотивує тим, що рішенням суду від 07.09.2017 у справі № 751/2132/17 зобов'язано Міністерство оборони України призначити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу в разі настання інвалідності в розмірі 200 кратного прожиткового мінімуму, встановленого Законом для працездатних осіб, станом на день призначення одноразової грошової допомоги та забезпечити її виплату. 12.09.2017 Київським апеляційним адміністративним судом видано виконавчий лист та відповідачем відкрито виконавче провадження. 10.10.2018 відповідач виніс постанову про закінчення виконавчого провадження, в зв'язку з фактичним виконанням рішення суду, посилаючись на витяг з протоколу комісії МОУ від 10.09.2018 про прийняття рішення щодо призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги в сумі 229400 грн. Проте позивач вказує, що зазначена сума була обрахована Міністерством оборони України виходячи з прожиткового мінімуму 2013 року, що не може вважатись повним виконанням рішення суду, позаяк допомога призначена у вересні 2018 року і прожитковий мінімум для працездатних осіб у зазначеному періоді був значно вищим, що призвело до не донарахування допомоги в сумі 138800 грн. Таким чином, оскаржувана постанова є протиправною та підлягає скасуванню.

Відповідач ухвалу суду про відкриття провадження, копію позовної заяви та доданих до неї документів отримав електронною поштою 17.01.2019 о15 год 43 хв., проте відзиву на позов не надіслав.

Позивач та його представник в судове засідання не з'явились, про дату, час та місце судового розгляду повідомлені належним чином, від представника позивача надійшло клопотання про розгляд справи за їх відсутності.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце судового розгляду повідомлений належним чином, надіслав заяву про відкладення судового розгляду.

Ухвалою суду від 17.01.2019 відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами розгляду окремих категорій термінових адміністративних справ.

Частиною 3 статті 268 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.

Зважаючи на зазначене, з урахуванням належного повідомлення відповідача у справі про дату, час та місце судового розгляду та враховуючи скорочені терміни розгляду для даної категорії адміністративних справ, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представника відповідача на підставі наявних доказів.

Відповідно до ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України фіксування судового засідання технічними засобами не здійснювалось.

З'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 07.09.2018, постанову Новозаводського районного суду м. Чернігова від 01.06.2017 скасовано в частині зобов'язання Міністерство оборони України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про виплату йому одноразової грошової допомоги, відповідно до ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», з урахуванням положень ч. 1 ст. 244-2 КАС України та правових висновків Верховного Суду України, викладених в постановах від 21.04.2015 року справа № 21-135а15 та від 18.11.2014 року справа № 21-446а14.

Ухвалено нову постанову, якою зобов'язано Міністерство оборони України призначити ОСОБА_1 відповідно до ст. 16 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» одноразову грошову допомогу, внаслідок настання інвалідності в розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, станом на день призначення одноразової грошової допомоги та забезпечити її виплату.

12.09.2017 Київським апеляційним адміністративним судом видано виконавчий лист у справі № 751/2132/17, на підставі якого відповідачем відкрито виконавче провадження ВП 56193349.

Постановою головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 10.10.2018 виконавче провадження ВП 56193349 закінчено, в зв'язку з фактичним виконанням рішення суду, з посиланням на витяг з протоколу комісії МОУ від 10.09.2018 про прийняття рішення щодо призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги в сумі 229400 грн.

Не погоджуючись із вказаною постановою, позивач звернувся з позовом до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Надаючи правову оцінку обставинам справи суд зазначає таке.

Згідно ст. 129 - 1 Конституції України, судове рішення є обов'язковим до виконання.

Відповідно до ст. 14, 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.

Спірні правовідносини регулюються Законом України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 № 1404-VIII (далі також - Закон).

Статтею 1 Закону встановлено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Частиною першою статті 13 Закону встановлено, що під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з частиною першою статті 18 Закону виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Частиною першою статті 26 Закону передбачено, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону зокрема за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Пунктом 9 частини 1 статті 39 Закону передбачено, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

З огляду на наяву в матеріалах справи постанову відповідача про закінчення виконавчого провадження, рішення про призначення одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 прийнято 10.09.2018 та призначено допомогу в сумі 229400 грн.

Прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.

Зважаючи на призначену допомогу в сумі 229400 грн, за резолютивну частину постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 07.09.2017 року, допомога обрахована Міністерством оборони України з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2013 рік», а саме 1147 грн (229400 грн/200 = 1147 грн).

Проте, постановою Київського апеляційного адміністративного суду зобов'язано Міністерство оборони України призначити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу, внаслідок настання інвалідності в розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, станом на день призначення одноразової грошової допомоги.

В свою чергу, як посилається відповідач в оскаржуваній постанові про закінчення виконавчого провадження, допомога позивачеві призначена у вересні 2018 року, а тому і обрахунок суми допомоги повинен проводитись з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що встановлений Законом саме на цю дату.

Так, відповідно до ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб: з 1 січня 2018 року - 1762 гривні, з 1 липня - 1841 гривня, з 1 грудня - 1921 гривня.

Вказане свідчить про те, що сума прожиткового розміру, що повинна бути взята за основу для обчислення одноразової грошової допомоги позивачеві є - 1941 грн, а тому 200 її розмірів відповідно становлять суму 388200 грн (200*1841 грн).

Зважаючи на вказане, суд дійшов висновку про виконання рішення суду Міністерством оборони України не в повному обсязі, що фактично унеможливлює закінчення виконавчого провадження з підстав виконання рішення суду.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно вимог статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, обов'язок доведення обставин, які стали підставою для винесення оскаржуваної постанови покладено на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що відповідачем не доведено правомірності закінчення виконавчого провадження, а тому спірна постанова є протиправною та такою, що підлягає скасуванню.

Щодо питання про стягнення понесених витрат в розмірі 3 000 грн, суд зазначає таке.

Відповідно до статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу та пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Так, на підтвердження понесених витрат на правову допомогу представником позивача надано ордер про надання правової допомоги серії ЧН № 061604 від 22.01.2019, договір про надання правової допомоги від 28.12.2018, акт прийому-передачі виконаних робіт від 21.01.2019 та квитанцію до прибуткового касового ордера від 21.01.2019 про сплату 3000 грн.

Таким чином, суд дійшов висновку, що за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства юстиції України в особі відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню документально підтверджені судові витрати в розмірі 3000 грн.

Керуючись статтями 139, 227, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 - задовольнити повністю.

Постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 10.10.2018 у виконавчому провадженні ВП № 56193349 про закінчення виконавчого провадження - визнати протиправною та скасувати.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства юстиції України в особі відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 3000 (три тисячі) грн.

Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Позивач: ОСОБА_1, АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1.

Відповідач: Міністерство юстиції України в особі відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, вул. Городецького, 13, м. Київ, 01001, код ЄДРПОУ 00015622.

Дата складення повного рішення суду - 22.01.2019.

Суддя Ю. О. Скалозуб