Рішення № 79308304, 21.01.2019, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/5277/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 січня 2019 року Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Бжассо Н.В.,

за участі секретаря судового засідання Музики І.О.,

за участі представника позивача ОСОБА_1 (за довіреністю),

за участі представника відповідача ОСОБА_2 (за довіреністю),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одеса за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 Абдулразек до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправним та скасування наказу № 188 від 02.10.2018 року, зобов’язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_3 Абдулразек до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, за результатом розгляду якого позивач просить суд: визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області № 188 від 02.10.2018 року про відмову ОСОБА_3 Абдулразек в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

зобов’язати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області прийняти рішення відносно громадянина ОСОБА_4 ОСОБА_3 Абдулразек про оформлення документів для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

В обґрунтування адміністративного позову представник позивача зазначив, що 05.10.2018 року громадянин ОСОБА_4 Акісмі ОСОБА_3 Абдулразек отримав повідомлення № 5/1-711 від 02.10.2018 року від Управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС України в Одеській області про відмову особі в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту на підставі наказу № 188 від 02.10.2018 року. Наказ Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (далі – ГУ ДМС України в Одеській області) представник позивача вважає необґрунтованим та таким, що належить до скасування. Представник позивача зазначив, що ГУ ДМС України в Одеській області не прийняло до уваги реальні побоювання ОСОБА_3 Абдулразек за власне життя у разі повернення до країни громадянської належності – до ОСОБА_4. Також, у позові вказано, що відомості про країну походження біженця та факти,Є що підтвердять реальні побоювання позивача за власне життя у разі повернення до країни громадянської належності – до ОСОБА_4 будуть надані суду додатково після ознайомлення з особовою справою позивача.

Ухвалою суду від 12.10.2018 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.

05.11.2018 року від представника відповідача надійшов відзив на адміністративний позов, з огляду на який ГУ ДМС України в Одеській області не визнає даний позов та вважає, що співробітниками міграційної служби проведено аналіз відповідності підстав, викладених в заяві-анкеті про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту вимогам п. 1 ч. 1 ст. 1 ЗУ України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та встановлено, що позивач не має обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань. За результатами аналізу наданої позивачем інформації та документів, матеріалів особової справи було встановлено, що його історія переслідування є необґрунтованою та не може бути розглянута у контексті надання міжнародного захисту. Крім цього, отримані пояснення позивача містять суттєві відмінності та елементи зловживання процедурою. Звернення позивача вказує на інші причини звернення (економічні, пошук кращого життя), аніж побоювання зазнати переслідувань в країні громадянської належності.

20.11.2018 року від представника позивача надійшла відповідь на відзив, яка містить інформацію по країні походження ОСОБА_3 Абдулразек, яка на думку представника позивача свідчить про існування ризику у м. Кабул для позивача зіткнутися з реальною небезпекою заподіяння шкоди з боку угрупування «Талібан».

Під час судового розгляду справи представник позивача позовні вимоги підтримав та просив задовольнити.

Представник відповідача заперечував проти задоволення адміністративного позову з підстав, викладених у відзиві на адміністративний позов.

Суд вислухав думку представників учасників справи, розглянув матеріали справи, всебічно і повно з`ясував всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінив надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності та робить наступні висновки.

ОСОБА_3 Абдулразек, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянином ОСОБА_4, за національністю афганець-таджик, за віросповіданням іслам-суніт, неодружений, не працює, рідна мова – дарі, володіє англійською мовою на рівні достатньому для спілкування.

17.09.2018 року позивач звернувся до ГУ ДМС в Одеській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Судом встановлено, що у якості причин виїзду з ОСОБА_4 позивач під час проведення анкетування 19.09.2018 року повідомив, що його дядько ОСОБА_5 працював в прокуратурі і позивач йому допомагав. Дядькові часто погрожували різні люди. Одного разу, коли позивач разом з дядьком виходив з роботи (в травні 2018 року), автомобіль зупинили невідомі люди, висадили його разом з дядьком з автомобіля та побили їх. Дядька позивача попередили, що у випадку, якщо він «не закриє» їхню справу, то його вб’ють. Після цього, ці ж самі люди телефонували дядькові позивача та погрожували. Потім вони напали на його дім і вбили ОСОБА_5, після чого ходили до університету та шукали ОСОБА_3 Абдулразек, у зв’язку із чим він на навчання більше не ходив. Інший його дядько та мати вирішили, що ОСОБА_3 Абдулразек має поїхати з ОСОБА_4. Позивач вказує, що особисто йому теж погрожували – побили одного разу, коли він знаходився разом із дядьком. Також, ОСОБА_3 Абдулразек повідомив, що окрім нього та вбитого дядька про цю подію нікому невідомо.

Суд встановив, що позивач та члени його сім’ї не перебували ні в яких політичних, релігійних, військових або громадських організаціях в країні постійного проживання, ОСОБА_3 Абдулразек не був причетний до інцидентів із застосуванням фізичного насильства, які були пов’язані з його расовою, національною, релігійною належністю, політичними поглядами, до позивача не застосувалися адміністративні заходи, до кримінальної відповідальності не притягувався. ОСОБА_3 Абдулразек невійськовозобов’язаний.

Суд, також, встановив, що позивач потрапив до України 28.08.2018 року легально авіатранспортом на підставі паспортного документу, отриманого в ОСОБА_4 17.04.2018 року, та оформленої до України візи на 90 днів за приватним запрошенням громадянина України ОСОБА_6. Візу допоміг отримати дядько ОСОБА_7, з яким наразі проживає мати позивача. В аеропорту м. Одеси позивача зустрів один афганець на ім’я Абдула, який сказав позивачу звернутися до ДМС із заявою про визнання біженцем.

Під час анкетування позивач просив співробітників ДМС допомогти йому, оскільки йому ніде жити, працювати. Позивач хоче, щоб його визнали біженцем, оскільки йому на Батьківщині не дали нормально жити і він хоче бути інтегрованим в українське суспільство, бажає жити легально.

Під час співбесіди 27.09.2018 року ОСОБА_3 Абдулразек повідомив, що його батька вбили таліби у 2013 році, після вбивства батька сім’я не змінювала адреси проживання та сім’ї позивача не погрожували. Зараз сім’я позивача проживає разом із дядьком ОСОБА_7, який працює в поліції ОСОБА_4. ОСОБА_3 Абдулразек вказав, що ОСОБА_7 не повідомляв йому про жодні погрози чи переслідування.

На підтвердження факту, що особа на ім’я ОСОБА_5 працювала у прокуратурі м. Кабул позивач показав фото на мобільному телефоні та пояснив, що на підтвердження родинних зв’язків може надати копію таскри матері та дядька наступного тижня.

Однак, на час розгляду справи по суті такі докази надані – не були

Також, під час співбесіди ОСОБА_3 Абдулразек повідомив, що з 05.2017 року по 05.2018 року навчався в університеті, більше на заняття не ходив, а приходив провідати однокласників. В травні 2018 року до університету приходили якісь люди та запитували про ОСОБА_3 Абдулразека, про що йому розповіли однокласники. Це сталося після того випадку, як на дядька ОСОБА_5 і позивача напали і побили.

Суд зазначає, що зазначена під час співбесіди інформація щодо історії переслідування не відповідала інформації, що надана під час анкетування. Зміну свідчень позивач пояснив тим, що не говорив такого та зазначив, що після того, як його разом із дядьком побили, він перестав регулярно ходити до університету, а після вбивства ОСОБА_5 взагалі перестав відвідувати університет.

Також, ОСОБА_3 повідомив, що після побиття він більше жодних погроз чи переслідувань не зазнавав.

Також, суд зазначає, що спочатку під час співбесіди позивач вказував на те, що з дитинства і до виїзду з ОСОБА_4 проживав у будинку по вул. Дарламан, а потім вказав, що з 1-1,5 тижні до виїзду з ОСОБА_4, з моменту вбивства дядька, він переїхав разом з сім’єю до дядька ОСОБА_7.

Під час співбесіди, позивач повідомив, що до службової та секретної інформації під час роботи з ОСОБА_5 він доступу не мав. З приводу побиття його разом з ОСОБА_5 у травні 2018 року ОСОБА_3 Абдулразек вказав, що йому особисто нічого не говорили та не погрожували, а тільки декілька разів вдарили.

Жодних доказів, які б підтверджували вказані відомості, ОСОБА_3 Абдулразек надати не міг.

Також, позивач вказав, що про те, що його розшукували йому стало відомо по телефону від однокласника, який розповів, що приходили ті ж самі люди, що й колись. Позивач пов’язує інформацію про те, що його розшукували невідомі люди з вбивством дядька. ОСОБА_8 ОСОБА_3 теж хотіли вбити, через те, що раніше його бачили з дядьком. При цьому, позивач повідомив, що ОСОБА_5 вбили у присутності його сім’ї, проте, його сім’ю не чіпали.

Під час співбесіди, ОСОБА_3 Абдулразек зазначив, що планує жити в Україні та не планує повертатись до ОСОБА_4 за жодних обставин. Жодних проблем, з владою ОСОБА_4, у нього не було.

Під час співбесіди, 02.10.2018 року, позивач вказав, що усі люди в ОСОБА_4 перебувають у небезпеці, а чи існують погрози, особисто його рідним, позивачу – не відомо, рідні про це не повідомляли.

02.10.2018 року відповідачем було складено висновок щодо прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця або додаткового захисту.

В висновку зазначено, що заява громадянина ОСОБА_4 на установчі дані ОСОБА_3 Абдулразек, ІНФОРМАЦІЯ_1, є очевидно необґрунтованою та носить характер зловживання, за відсутністю умов визначених п.п.1,13 ст. 1 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту”.

02.10.2018 року відповідачем прийнято наказ № 188 «Про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянину ОСОБА_4 ОСОБА_3 Абдулразек

Відповідно до п.1 ч.1 ст.1 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту”, біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Згідно з п.4 ч.1 ст.1 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту”, додатковий захист - форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, зазначених у пункті 13 частини першої цієї статті.

Пунктом 13 ст.1 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту” встановлено, що особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Так, з огляду на зміст п.13 ст.1 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту”, «особа, яка потребує додаткового захисту» - це особа, яка не є біженцем відповідно до «Конвенції про статус біженців» 1951 року і «Протоколу щодо статусу біженців» 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.

Відповідно до п. п.4, 6 ст. 8 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту”, рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом уповноваженої посадової особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.

Рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

Згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року поняття “біженець” включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця. Такими підставами є: 1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; 2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; 3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов'язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а)расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів. 4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.

Згідно з статтею 4 ОСОБА_9 Європейського Союзу Про мінімальні стандарти для кваліфікації і статусу громадян третьої країни та осіб без громадянства як біженців чи як осіб, які потребують міжнародного захисту з інших причин, а також змісту цього захисту (29 квітня 2004 року) в разі, якщо аспекти тверджень заявника не підтверджуються документальними або іншими доказами, ці аспекти не вимагають підтвердження, якщо виконуються наступні умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати заяву; всі важливі факти, наявні в його/її розпорядженні, були надані, і було надано задовільне пояснення щодо відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними та не суперечать наявній конкретній та загальній інформації у його справі; заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше, якщо заявник не зможе привести поважну причину відсутності подачі цієї заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.

Згідно абз.5 ст. 6 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту” не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту особа, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.

Таким чином, особа, яка шукає статусу біженця має довести, що його подальше перебування у країні походження або повернення до неї реально загрожує його життю та свободі і така ситуація склалася внаслідок його переслідування за ознакою раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань.

Разом з цим, процедура розгляду в Україні заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату, позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту визначається «Правилами розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту», що затверджені наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011р. №649 та зареєстровані в Міністерстві юстиції України 05.10.2011р. за №1146/19884.

Так, відповідно до вимог п.2.1 вказаних Правил №649, уповноважена посадова особа територіального органу ДМС, до якого особисто звернулась особа, яка має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, або її законний представник у випадках, передбачених Законом: а) встановлює особу заявника; б) реєструє заявника в журналі реєстрації осіб, які бажають подати заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (додаток 1); в) інформує заявника мовою, яку він/вона розуміє, про умови, за яких в Україні особа може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про її права та обов'язки, а також про наслідки невиконання обов'язків; г) забезпечує надання заявнику послуг перекладача, у тому числі через систему відеоконференц-зв'язку; ґ) перевіряє дотримання заявником передбаченого ст.5 Закону порядку звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; д) з'ясовує місце тимчасового перебування (проживання) заявника (фактичну адресу проживання в Україні); е) протягом одного робочого дня здійснює перевірку наявності підстав, за яких заявнику може бути відмовлено в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Перевірка здійснюється в тому числі з урахуванням оновленої інформації по країні походження заявника на момент подачі заяви; є) проводить дактилоскопію заявника; ж) заносить отримані відомості до централізованої інформаційної системи; з) роз'яснює порядок звернення за безоплатною правовою допомогою мовою, яку розуміє заявник.

А згідно із п.2.4 вказаних Правил №649, у разі наявності передбачених Законом підстав територіальний орган ДМС ухвалює рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яке оформлюється наказом (додаток 2). Після ухвалення рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа територіального органу ДМС: видає особі письмове повідомлення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, із зазначенням підстав для відмови у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (додаток 3); під підпис ознайомлює заявника з порядком оскарження рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; вносить відповідні відомості до журналу реєстрації осіб.

Дослідивши матеріали особової справи позивача та врахував інформацію про країні походження, що досліджувалася відповідачем та інформацію, що надана представником позивача, суд робить висновок про правомірність та законність дій відповідача щодо відмови в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Так, суд зазначає, що відомості, які повідомив заявник під час проведення анкетування та співбесід є суперечливими, зокрема: історія переслідування позивача є непослідовною, містить суперечності, позивач самостійно стверджує, що його дядька переслідували та вбили через його професійну діяльність, а не через расову належність, віросповідання, національність, громадянство (підданство), належність до певної соціальної групи або політичні переконання. Позивач зазначає, що люди, які вбили його дядька особисто йому не погрожували, доказів на підтвердження факту того, що саме вказані люди розшукували позивача в університеті позивач не надає, під час роботи з дядьком ОСОБА_3 не мав доступу до службової чи секретної інформації, через яку справу вбито дядька та ким саме йому, також, невідомо.

Також, суд зазначає, що в матеріалах особової справи наявні документи, що надіслані до ГУ ДМС України в Одеській області Посольством України в Республіці Таджикистан та Ісламській Респубілі ОСОБА_4 відповідно до листа № 6120/71-500-706, у відповідності з якими здійснювалася видача візи громадянину ІРА ОСОБА_3 Абдулразек, ІНФОРМАЦІЯ_1. Так, серед вказаних документів, на підставі яких позивачу оформлена віза на в’їзд в Україну строком з 09.07.2018 року по 06.10.2018 року, наявна нотаріально посвідчена заява громадянина України ОСОБА_6 про те, що він запрошує позивача на одну тимчасову поїздку в гості до України. Дана заява датована 06.06.2018 року.

При цьому, суд встановив, що з огляду на матеріали особової справи, дядько позивача ОСОБА_5 був вбитий у серпні 2018 року, а позивач стверджував під час анкетування 17.09.2018 року, що рішення про його виїзд з ОСОБА_4 мати та дядько ОСОБА_7 прийняли після вбивства дядька ОСОБА_5 (арк. с. 64). З огляду на матеріали особової справи, саме через вбивство дядька ОСОБА_5 ОСОБА_7 займався оформленням візи позивача на в’їзд до України.

Проте, вказані відомості є неправдивими, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, а саме: заявою-запрошенням до України від 06.06.2018 року та візою, терміном дії з 09.07.2018 року по 06.10.2018 року, які вказують на те, що віза позивачу оформлена була до вбивства його дядька.

Також, суперечливою є інформація щодо небезпеки у країні походження, оскільки сам позивач неодноразово повідомляв, що жодних інших переслідувань на території ОСОБА_4 не зазнавав. ОСОБА_3 вказав, що таліби вбили у 2012 році його брата, а у 2013 році його батька, проте, після цього ніхто з його сім’ї не зазначав жодних переслідувань. Родина позивача не змінювала місця проживання після вбивства батька та брата, жодних погроз з боку влади ОСОБА_4 позивач не зазнавав. На даний час позивач не надав відомостей з приводу того, що його сім’я зазнає переслідування, йому такі відомості мати не повідомляла. Також, ОСОБА_3 вказав, що ніколи не мав особистих контактів з талібами.

Суд зазначає, що з огляду на повідомлену під час анкетування та співбесід позивачем інформацію, він бажає жити та навчатись в Україні та не має бажання повертатися до ОСОБА_4, а хоче отримати документ, який дозволить йому легально жити на території України.

Тобто, суд зазначає, що основною метою ОСОБА_3 Абдулразек є не отримання міжнародного захисту, а легалізація в Україні з метою постійного проживання, навчання та в подальшому одруження.

Суд зазначає, що інформація по країні походження позивача станом на 2018 рік, яка наведена у додатках до висновку ГУ ДМС України в Одеській області свідчить про наявність позитивних тенденцій щодо безпечності перебування у Судані.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб’єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Згідно зі ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З урахуванням вищевикладеного, суд робить висновок, що адміністративний позов не належить до задоволення, оскільки у ОСОБА_3 Абдулразек відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини 1 статті 1 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту”.

Керуючись ст.ст.2, 3, 6, 8, 9, 73, 74, 75, 76, 77, 205, 243, 245, 246, 250, 262, 295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_3 Абдулразек до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправним та скасування наказу № 188 від 02.10.2018 року, зобов’язання вчинити певні дії.

Відповідно до статті 255 КАС України рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з частиною першою статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту рішення.

Апеляційна скарга подається учасниками справи відповідно до п.15.5 ч.1 розділу VІІ «Перехідні положення» КАС України через Одеський окружний адміністративний суд до П’ятого апеляційного адміністративного суду.

Позивач – ОСОБА_3 Абдулразек (65082, АДРЕСА_1).

Відповідач – Головне управління Державної міграційної служби, адреса знаходження: (65045, Одеська область, місто Одеса, вул. Преображенська, 44, код ЄДРПОУ 37811384).

Повний текст рішення складений та підписаний судом 21.01.2019 року.

Суддя Н.В. Бжассо

.