Рішення № 79308070, 22.01.2019, Луганський окружний адміністративний суд

10.2.4

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

22 січня 2019 рокуСєвєродонецькСправа № 1240/1868/18

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Борзаниця С.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до управління соціального захисту населення Станично-Луганської районної державної адміністрації Луганської області, Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області про визнання незаконними та скасування рішень, поновлення дії довідки, визнання бездіяльності протиправною та дискримінаційною, зобов'язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Луганського окружного адміністративного суду Луганської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Управління соціального захисту населення Станично-Луганської районної державної адміністрації Луганської області (далі - відповідач 1, УСЗН Станично-Луганської РДА), (далі - відповідач 2, ГУПФУ в Луганській області), в якій після уточнення позовних вимог просить:

- визнати незаконними рішення начальника УСЗН Станично-Луганської РДА №98 від 14.03.2018 щодо скасування довідки ВПО №0000457299, яка була видана позивачу, та рішення № 99 про скасування довідки № 0000488007, яка була видана ОСОБА_2 ,ІНФОРМАЦІЯ_1, та скасувати їх;

- поновити дію довідок №0000457299 і №0000488007 та внести відповідні відомості до Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб;

- визнати рішення б\н від 20.02.2018 про відмову у виплаті допомоги при народженні дитини позивачу неправомірним;

- зобов'язати УСЗН Станично-Луганської РДА призначити позивачу державну допомогу при народженні дитини ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2;

- визнати протиправною та дискримінаційною бездіяльність ГУПФУ в Луганській області щодо припинення виплати пенсії за віком з грудня 2014 року позивачу;

- зобов'язати ГУПФУ в Луганській області виплатити заборгованість пенсії за віком з грудня 2014 року по день прийняття рішення про поновлення виплат позивачу;

Також просить зобов'язати УСЗН Станично-Луганської РДА та ГУПФУ в Луганській області подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення згідно ст. 382 КАСУ.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач є тимчасово переміщеною особою з 15.01.2018, матір'ю-одиначкою, яка виховує сина. Вона оформила довідку з метою отримання допомоги по народженню дитини - ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3. У зв'язку з тим, що свідоцтво про народження на підставі рішення суду було отримане 12.01.2018, подати документи того ж дня не вдалося через те, що відповідач приймає документи тільки до 14 години. 13 та 14.01.2018 - субота та неділя, коли відповідач не працює. 15.01.2018 був поданий пакет документів для оформлення допомоги по народженню дитини. При зверненні до відповідача було отримано рішення б\н від 20.02.2018, в якому повідомляється, що строк звернення пропущений, хоча при отриманні документів спеціалісти відповідача повинні були урахувати вихідні.

Замість рішення про виплату допомоги при народженні дитини позивач 26.03.2018 отримала рішення №98 від 14.03.2018 про скасування довідки №0000457299, рішення № 99 від 14.03.2018 про скасування довідки її сину. Причина скасування - подання завідомо недостовірних відомостей. Які саме відомості є недостовірними, не пояснюється. Ніякої законної підстави для скасування довідки у відповідача не було. Всі відомості, які надані до відповідача - достовірні, оскільки згідно пункту 6 статті 29 ЦК України позивач має право на декілька місць реєстрації. Штучно створена самим начальником УСЗН ОСОБА_4. з використанням місцевого відділу СБУ підстава для скасування довідки, не підкріплена жодним доказом, крім голослівних та неправомірних заяв. Таким чином можуть бути скасовані довідки всім тимчасово переміщеним особам, які звернулися до відповідача. Через скасування цієї довідки позивач та її дитина також позбавлені законного права на отримання допомоги при народженні дитини, позивач - пенсії за вислугою років.

Позивач також є пенсіонером за вислугою років та знаходиться на обліку в ГУПФУ в Луганській області. Однак, з грудня 2014 року по теперішній час нарахування та виплата пенсії не здійснюється.

Вважає дії відповідачів незаконними, у зв'язку з чим звернулася з цим позовом до суду.

УСЗН Станично-Луганської РДА позов не визнав, подав відзив на позовну заяву, в якому у задоволенні позовних вимог просить відмовити повністю з таких підстав (арк. спр. 75-77).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 народила сина ОСОБА_2 на тимчасово окупованій території України.

15.01.2018 звернулася до Управління із заявою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи на себе та сина. До заяв були додані такі документи: паспорт на ім'я ОСОБА_1, довідка про присвоєння ідентифікаційного номера на ім'я ОСОБА_1, свідоцтво про народження на ім'я ОСОБА_2 Отримала довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 15.01.2018 № 0000457299 на себе та на сина за адресою фактичного місця проживання/перебування: АДРЕСА_2.

Цього ж дня ОСОБА_1 звернулася до УСЗН Станично-Луганської РДА із заявою про призначенням державної соціальної допомоги при народженні дитини.

Згідно Інструкції щодо порядку оформлення і ведення особових справ отримувачів усіх видів соціальної допомоги, затвердженою Наказом Міністерства праці та соціальної політики від 19.09.2006 № 345 були прийняті необхідні документи.

Відповідачем 1 було прийнято рішення про відмову в призначенні допомоги при народженні дитини на підставі п. 12 Постанови КМУ № 1751 від 27.12.2001 «Про затвердження Порядку призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми»: допомога при народженні дитини призначається за умови, що звернення за її призначенням надійшло не пізніше ніж через 12 календарних місяців після народження дитини. Строк дії призначення допомоги при народженні дитини минув 13.01.2018.

05.03.2018 ОСОБА_1 звернулась до управління із заявою про видачу окремої довідки на дитину ОСОБА_2 До заяв були додані такі документи: паспорт на ім'я ОСОБА_1, довідка про присвоєння ідентифікаційного номера на ім'я ОСОБА_1, свідоцтво про народження на ім'я ОСОБА_2, карта платника податків на ім'я ОСОБА_2 Отримала довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 05.03.2018 № 0000488007 на сина за адресою фактичного місця проживання/перебування: АДРЕСА_2.

Згідно подання Управління пенсійного фонду України у Станично- Луганському районі від 15.02.2018 №1371/02-18, було проведено обстеження матеріально - побутових умов сім'ї за адресою, вказаною в заяві, на час обстеження факт проживання ОСОБА_1 не встановлено, про що зроблений відповідний запис в акті обстеження матеріально-побутових умов сім'ї.

21.02.2018 ОСОБА_1 надала до управління пояснювальну записку, в якій було зазначено, що вона з дитиною фактично мешкає в м. Луганськ, за фактичним місцем реєстрації. На підставі пояснювальної записки, було складено акт обстеження матеріально-побутових умов сім'ї.

На підставі пункту 5 частини першої статті 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 начальником Управління прийнято рішення про скасування дії довідок ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Просить у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити у повному обсязі.

ГУПФУ в Луганській області позов не визнало, подало відзив на позовну заяву, в якому у задоволенні позовних вимог просить відмовити повністю з таких підстав (арк. спр. 93-94).

ОСОБА_1 перебуває на обліку в управлінні пенсійного забезпечення військовослужбовців та деяких інших категорій громадян головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області як отримувач пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 №2262-XII.

Останній виплатний місяць - жовтень 2014 року. Нарахування та виплату пенсії Позивачу в цей період здійснював Пенсійний фонд України за наявними в електронному вигляді даними. Розмір виплаченої в жовтні 2014 пенсії складав 1466,42 грн.

Тому вимоги Позивача щодо виплати йому пенсії за період з жовтня 2014 року є фактично безпідставними.

11.11.2014 набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України «Деякі питання фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей» від 07.11.2014 № 595, якою було передбачено, що особам, які переміщені на контрольовану територію та взяті на облік відповідно до Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 № 509 (офіційний вісник України, 2014 р., № 81, ст. 2296), пенсії та інші виплати з бюджетів усіх рівнів та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування виплачуються за заявами таких осіб до органів (установ), які здійснюють такі виплати.

Відповідно до пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2014 № 595 "Деякі питання фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської області, а також інших платежів з рахунків, відкритих в органах Казначейства" міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, місцеві державні адміністрації було зобов'язано забезпечити до 1 грудня 2014 року переміщення бюджетних установ, підприємств та організацій, що належать до сфери їх управління, з населених пунктів, на території яких органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі. Згідно з пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 № 637 "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам", призначення та продовження виплати пенсії внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, на підставі довідки про реєстрацію, виданої органами соціального захисту населення, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 № 509 "Про облік внутрішньо переміщених осіб". Виплата (продовження виплати) пенсій, що призначені зазначеним особам, здійснюється в установах публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України".

У зв'язку з тимчасовою зміною місця знаходження головного управління паперові

пенсійні справи залишились за старою адресою управління в м. Луганськ. На сьогодні в головному управлінні відсутні будь-які документи, що стосуються пенсійного забезпечення Позивача. Нарахування пенсії Позивачу не проводиться, тому надати суду довідку про суми заборгованості по виплаті пенсії ОСОБА_1 не представляється можливим.

З документами для поновлення пенсійних виплат як внутрішньо переміщеній особі, в тому числі з заявою на відкриття рахунку в установі "Ощадбанк", Позивач до органів Пенсійного фонду України не звертався.

В досудовому порядку питання поновлення пенсій Позивачу головним управлінням не розглядалось, тому будь-яких рішень по цьому питанню не приймалось.

Таким чином, предметом позову є фактично поновлення пенсійних виплат особі, яка 4 роки не зверталась до органів Пенсійного фонду України.

Проведення ідентифікації Позивача вимагають безпосередньо обставини по справі. За таких умов, поновлення пенсійних виплат без будь яких документів є фактично

безпідставним та може бути розглянуто як нецільове використання коштів. Питання про поновлення виплат буде розглянуто лише після подання безпосередньо Позивачем документів для поновлення пенсійних виплат та проведенням його ідентифікацію. Звернення Позивача до суду в даному випадку є передчасним.

Заперечення в частині зобов'язання виплатити пенсію більше ніж за 3 роки.

Відповідно до пункту 1 статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове пенсійне страхування» нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії.

Просить відмовити позивачу у задоволені позовних вимог, пред'явлених до ГУПФУ в Луганській області, в повному обсязі.

Сторони в судове засідання не прибули, про час, дату та місце розгляду справи повідомлені належним чином, просили розглянути справу за їх відсутності.

Відповідно до частини дев'ятої статті 205 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Оскільки сторони про час, дату та місце судового розгляду повідомлені належним чином, відсутня потреба заслухати свідка чи експерта, суд вважає за можливе розглянути справу у письмовому провадженні на підставі наявних у ній доказів.

Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 02.11.2018 позовну заяву залишено без руху та запропоновано позивачу усунути недоліки позовної заяви (а.с. 52-53).

Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 26.11.2018 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено справу розглядати в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін, розгляд справи призначено на 19.12.2018. Відстрочено ОСОБА_1 сплату судового збору у розмірі 2114,40 гривень за подання до суду позовної заяви до ухвалення судового рішення у справі (а.с. 62-64).

19.12.2018 розгляд справи відкладено на 22.01.2019 у зв'язку з неявкою позивача (а.с. 96)

Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 КАС України, суд встановив таке.

ОСОБА_1 є громадянкою України, паспорт серії НОМЕР_4, виданий 23.07.2002 Жовтневим РВ УМВС України в Луганській області (а.с.5), реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 (а.с. 5 зворот. бік).

12.01.2018 Старобільським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Луганській області видано свідоцтво про народження дитини ОСОБА_2, який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 7).

15.01.2018 позивач звернулася до УСЗН Станично-Луганської РДА із заявою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (а.с. 78-79).

До заяв були додані такі документи: паспорт на ім'я ОСОБА_1, довідка про присвоєння ідентифікаційного номера на ім'я ОСОБА_1, свідоцтво про народження на ім'я ОСОБА_2 (а.с. 80-83)

УСЗН Станично-Луганської РДА видана довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 15.01.2018 № 0000457299 на позивача за адресою фактичного місця проживання/перебування: АДРЕСА_2 (а.с. 6)

15.01.2018 ОСОБА_1 звернулася до УСЗН Станично-Луганської РДА із заявою про призначенням державної соціальної допомоги при народженні дитини.

Рішенням УСЗН Станично-Луганської РДА від 20.02.2018 відмовлено ОСОБА_1 в призначенні допомоги при народженні дитини на підставі п. 12 Постанови КМУ № 1751 від 27.12.2001 «Про затвердження Порядку призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми»: допомога при народженні дитини призначається за умови, що звернення за її призначенням надійшло не пізніше ніж через 12 календарних місяців після народження дитини (а.с. 88).

20.02.2018 в акті обстеження матеріально - побутових умов сім'ї ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 зазначено: «на час обстеження факт проживання ВПО не встановлено. Будинок придатний для проживання. Господарі двері не відчинили, залишено повідомлення» (а.с.90).

21.02.2018 ОСОБА_1 надала до управління пояснювальну записку, в якій було зазначено, що вона з дитиною фактично мешкає в м. Луганськ, за фактичним місцем реєстрації. 21.02.2018 прибула з дитиною до УСЗН для проходження ідентифікації (а.с.89).

05.03.2018 ОСОБА_1 звернулась до управління із заявою про видачу окремої довідки на дитину ОСОБА_2.(а.с. 84-85, 86-87) та отримала довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 05.03.2018 № 0000488007 на сина за адресою фактичного місця проживання/перебування: АДРЕСА_2.

На підставі пункту 5 частини першої статті 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 рішеннями УСЗН Станично-Луганської РДА від 14.03.2018 № 98 та № 99 скасовані дії довідок ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (а.с.91).

Позивач є пенсіонером та отримує пенсію за вислугою років довічно.

У запереченні ГУПФУ в Луганській області зазначено, що позивач перебуває на обліку в управлінні пенсійного забезпечення військовослужбовців та деяких інших категорій громадян головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області як отримувач пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 №2262-XII. Останній виплатний місяць - жовтень 2014 року. Нарахування та виплату пенсії Позивачу в цей період здійснював Пенсійний фонд України за наявними в електронному вигляді даними. Розмір виплаченої пенсії в жовтні 2014 року складав 1466,42 грн.

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і відзиви учасників справи, суд виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Законом України від 20.10.2014 № 1706-VII "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" (далі - Закон № 1706-VII) закріплені гарантії для внутрішньо переміщених осіб.

Відповідно до статті 1 Закону 1706-VII внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Згідно зі статтею 4 Закону № 1706-VII факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.

Відповідно до статті 7 Закону № 1706-VII для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав, зокрема, на пенсійне забезпечення, здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

Статтею 14 Закону № 1706-VII передбачено, що внутрішньо переміщені особи користуються тими ж правами і свободами відповідно до Конституції, законів та міжнародних договорів України, як і інші громадяни України, що постійно проживають в Україні. Забороняється їх дискримінація при здійсненні ними будь-яких прав і свобод на підставі, що вони є внутрішньо переміщеними особами.

Зазначений Закон є чинним, вказані положення Закону № 1706-VII неконституційними не визнавались.

Відповідно до частини першої статті 12 Закону № 1706-VII підставою для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб є обставини, за яких внутрішньо переміщена особа: 1) подала заяву про відмову від довідки; 2) скоїла злочин: дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади; посягання на територіальну цілісність і недоторканність України; терористичний акт; втягнення у вчинення терористичного акту; публічні заклики до вчинення терористичного акту; створення терористичної групи чи терористичної організації; сприяння вчиненню терористичного акту; фінансування тероризму; здійснення геноциду, злочину проти людяності або військового злочину; 3) повернулася до покинутого місця постійного проживання; 4) виїхала на постійне місце проживання за кордон; 5) подала завідомо недостовірні відомості.

Таким чином, зазначеною нормою визначено вичерпний перелік обставин, за наявності яких скасовується дія довідки про взяття на облік внутрішньо переміщених осіб, зокрема, подання завідомо недостовірні відомості.

Рішення про скасування дії довідки приймається керівником структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад за місцем проживання особи та надається внутрішньо переміщеній особі протягом трьох днів з дня прийняття такого рішення.

Порядок оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 № 509 (далі - Порядок № 509).

Пунктом 2 Порядку № 509 визначено, що для отримання довідки повнолітня або неповнолітня внутрішньо переміщена особа звертається особисто, а малолітня дитина, недієздатна особа або особа, дієздатність якої обмежена, - через законного представника із заявою про взяття на облік, форму якої затверджує Мінсоцполітики, до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад (далі - уповноважені органи).

Згідно з пунктом 3 Порядку № 509 заява про взяття на облік повинна містити таку інформацію про заявника, зокрема, відомості про зареєстроване та фактичне місце проживання.

Як фактичне місце проживання/перебування не можуть зазначатися адреси (місцезнаходження) органів державної влади, місцевого самоврядування, юридичних осіб публічного права, їх підрозділів, будь-яких інших приміщень, за якими внутрішньо переміщені особи фактично не проживають.

Пунктом 7-1 Порядку № 509 визначено, що у разі наявності підстав, передбачених статтею 12 Закону, МВС, Національна поліція, ДМС, СБУ, Адміністрація Держприкордонслужби, Мінфін подають уповноваженому органу відповідну інформацію для прийняття рішення щодо зняття з обліку внутрішньо переміщених осіб.

Рішення про скасування дії довідки відповідно до статті 12 Закону приймається керівником уповноваженого органу за місцем проживання особи та надається їй протягом трьох днів з дати прийняття такого рішення або надсилається на адресу місця проживання, зазначену в довідці.

Уповноважений орган на підставі прийнятого рішення невідкладно вносить до Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб запис про скасування дії довідки.

Однак, нормами чинного законодавства України не встановлено чіткого поняття "завідомо недостовірні відомості" і не окреслює фактичних ознак, які вказують на недостовірність відомостей. Встановлюються тільки ознаки недостовірності, які можуть бути спростовані (ст.277 ЦК України).

Крім того, поняття "завідомо недостовірні відомості" вказують на обов'язковий умисел особи, яка подає відомості, які не відповідають дійсності. При цьому умисел такої особи не є юридичною презумпцією, а тому "завідомо недостовірність відомість" повинна бути перевірена судом на предмет її достовірності та недостовірність.

З огляду на зазначене, акт обстеження матеріально-побутових умов сім'ї від 20.02.2018 не може бути беззаперечним доказом подання позивачем завідомо недостовірних відомостей щодо місця фактичного проживання.

Крім того, в акті обстеження матеріально-побутових умов сім'ї від 20.02.2018 зазначено, що на час обстеження факт проживання ВПО не встановлено, будинок придатний для проживання, господарі двері не відчинили, залишено повідомлення» (а.с.90).

21.02.2018 ОСОБА_1 надала до управління пояснювальну записку, в якій було зазначено, що вона з дитиною фактично мешкає в м. Луганськ, за фактичним місцем реєстрації. 21.02.2018 прибула з дитиною до УСЗН для проходження ідентифікації (а.с.89).

За правилами, визначеними пунктом 4 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365 (далі - Порядок № 365), додаткова перевірка проводиться у разі, зокрема, наявності інформації про повернення внутрішньо переміщеної особи на тимчасово окуповану територію України, до населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, чи її виїзду за кордон, або отримання такої інформації від МВС, СБУ, Держприкордонслужби, Національної поліції, ДМС, інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, громадських об'єднань, волонтерських, благодійних організацій, інших юридичних і фізичних осіб, що надають допомогу внутрішньо переміщеним особам.

Відповідно до п.6 Порядку № 365, за відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування представник структурного підрозділу з питань соціального захисту населення або робочої групи робить відповідний запис в акті обстеження матеріально-побутових умов сім'ї і залишає внутрішньо переміщеній особі повідомлення про необхідність протягом трьох робочих днів з'явитися до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення для проходження фізичної ідентифікації.

За приписами п.7 Порядку № 365, у разі коли внутрішньо переміщена особа протягом трьох робочих днів не з'явилася до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення, такий підрозділ надсилає їй рекомендованим листом повторне повідомлення про необхідність протягом трьох робочих днів з'явитися для проходження фізичної ідентифікації.

Водночас структурний підрозділ з питань соціального захисту населення робить запит до Держприкордонслужби щодо виїзду внутрішньо переміщеної особи за кордон, на тимчасово окуповану територію України або до населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження.

З аналізу зазначених норм вбачається, що у разі відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування представник структурного підрозділу з питань соціального захисту населення або робочої групи залишає внутрішньо переміщеній особі повідомлення про необхідність протягом трьох робочих днів з'явитися до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення для проходження фізичної ідентифікації. Та у разі не прибуття внутрішньо переміщеної особи протягом трьох робочих днів підрозділ надсилає їй рекомендованим листом повторне повідомлення про необхідність протягом трьох робочих днів з'явитися для проходження фізичної ідентифікації. Тобто, встановлений обов'язковий порядок інформування внутрішньо переміщеної особи для проходження фізичної ідентифікації та строки прибуття внутрішньо переміщеної особи до відповідного структурного підрозділу з питань соціального захисту населення для проходження фізичної ідентифікації.

Оскільки судом встановлено та підтверджено належними доказами, які надані сторонами, факт залишення позивачу повідомлення про необхідність протягом трьох робочих днів з'явитися до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення для проходження фізичної ідентифікації, та прийняття відповідачем рішення про скасування дії довідки від 15.01.2018 № 0000457299 щодо реєстрації ОСОБА_1 та довідки від 05.03.2018 № 0000488007 щодо реєстрації ОСОБА_2 внутрішньо переміщеною особою лише на 1 день, після залишення повідомлення про необхідність протягом трьох робочих днів з'явитися до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення для проходження фізичної ідентифікації, суд дійшов висновку, що дії Управління соціального захисту населення Станично-Луганської районної державної судової адміністрації в частині прийняття рішення про скасування довідки ВПО порушують порядок, встановлений постановою КМУ № 365, та відповідачем не надано належних доказів, які підтверджують подання позивачем завідомо недостовірні відомості щодо фактичного місця проживання/перебування, суд дійшов висновку, що рішення Управління соціального захисту населення Станично-Луганської районної державної судової адміністрації від 14.03.2018 № 98 та № 99 є протиправними та підлягають скасуванню.

Таким чином, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог щодо визнання незаконними рішення начальника УСЗН Станично-Луганської РДА №98 від 14.03.2018 щодо скасування довідки ВПО №0000457299, яка була видана позивачу, та рішення № 99 про скасування довідки № 0000488007, яка була видана ОСОБА_2,ІНФОРМАЦІЯ_1, та їх скасування, поновлення дії довідок №0000457299 і №0000488007 та внесення відповідних відомостей до Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб.

Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми", громадяни України, в сім'ях яких виховуються та проживають неповнолітні діти, мають право на державну допомогу у випадках та на умовах, передбачених цим Законом та іншими законами України.

Згідно із частинами третьою та четвертою статті 1 Закону України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми", порядок призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми та перелік документів, необхідних для призначення допомоги за цим Законом, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Роботу щодо призначення та виплати державної допомоги сім'ям з дітьми організовує центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення.

Відповідно до частини першої статті 3 Закону України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми", відповідно до цього Закону призначаються такі види державної допомоги сім'ям з дітьми: допомога у зв'язку з вагітністю та пологами; допомога при народженні дитини; допомога при усиновленні дитини; допомога на дітей, над якими встановлено опіку чи піклування; допомога на дітей одиноким матерям.

Відповідно до статті 10 Закону України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми", допомога при народженні дитини надається одному із батьків дитини (опікуну), який постійно проживає разом з дитиною. Одноразова допомога, призначена опікуну, вважається власністю дитини.

Згідно із частинами 1-3 статті 11 Закону України "Про державну допомогу з дітьми", допомога батькам при народженні дитини призначається на підставі свідоцтва про народження дитини. Опікунам зазначена допомога призначається на підставі рішення про встановлення опіки. Для призначення допомоги при народженні дитини до органу праці та соціального захисту населення за умови пред'явлення паспорта або іншого документа, що посвідчує особу, та свідоцтва про народження дитини подається одним з батьків (опікуном), з яким постійно проживає дитина, заява за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, та копія свідоцтва про народження дитини. Даний перелік документів є вичерпним.

Умови призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми, передбачених Законом України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми" визначаються Порядком призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 № 1751 (далі - Порядок № 1751).

Відповідно до пункту 10 Порядку № 1751 допомога при народженні дитини надається одному з батьків дитини, опікуну, які постійно проживають разом з дитиною, з метою створення належних умов для її повноцінного утримання та виховання.

Пунктом 11 Порядку № 1751 передбачено, що для призначення допомоги при народженні дитини органу соціального захисту населення за умови пред'явлення паспорта або іншого документа, що посвідчує особу, подається: заява одного з батьків (опікуна), з яким постійно проживає дитина, що складається за формою, затвердженою Мінсоцполітики; копія свідоцтва про народження дитини (з пред'явленням оригіналу).

Як встановлено судом, позивачем були виконані умови Закону України "Про державну допомогу з дітьми" та Порядку №1751 в частині надання усіх необхідних документів для призначення допомоги при народженні дитини.

Відповідно до пункту 13 Порядку № 1751 допомога при народженні дитини надається у розмірі, встановленому на дату народження дитини. Допомога при народженні дитини, яка народилася після 8 квітня 2011 р., надається в сумі, кратній 30 розмірам прожиткового мінімуму, - на першу дитину; кратній 60 розмірам прожиткового мінімуму, - на другу дитину; кратній 120 розмірам прожиткового мінімуму, - на третю і кожну наступну дитину. Виплата допомоги здійснюється одноразово у десятикратному розмірі прожиткового мінімуму при народженні дитини, решта суми допомоги на першу дитину виплачується протягом 24 місяців, на другу дитину - 48 місяців, на третю і кожну наступну дитину - 72 місяців рівними частинами.

Як встановлено судом, позивач отримала свідоцтво про народження дитини українського зразка 12.01.2018 та 15.01.2018 звернулася до УСЗН Станично-Луганської РДА про призначення допомоги при народженні дитини.

Рішенням УСЗН Станично-Луганської РДА від 20.02.2018 у призначенні соціальної допомоги при народженні дитини ОСОБА_1 - відмовлено.

Вирішуючи питання щодо законності рішення відповідача 1 від 20.02.2018 про відмову у призначенні допомоги при народженні дитини, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої Постановою ВРУ №789-ХІІ від 27.02.1991, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Допомога при народженні дитини за своєю природою є допомогою самій дитині, а не її батькам, а тому не можна позбавити дитину благ, гарантованих їй державою.

Суд не бере до уваги посилання відповідача на те, що позивач звернулася до відповідача для призначення допомоги при народженні дитини після спливу встановленого Законом дванадцяти місячного строку з дня народження дитини, оскільки позивач вперше звернулась до УСЗН Станично-Луганської РДА в строк, встановлений Законом, після отримання обов'язкового документу, визначеного законодавством, - свідоцтва про народження дитини (через один місяць після отримання свідоцтва). Тобто, позивачем не було порушено зазначений строк. Застосування частини шостої статті 11 Закону України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми", яка регулює строки звернення для призначення допомоги при народженні дитини, до даних правовідносин повинна застосовуватися в сукупності з усіма обставинами в інтересах безпосередньо самої дитини.

Як встановлено судом, позивачка не отримувала виплат, визначених законодавством, при народженні дитини, відповідач формально підійшов до розгляду заяви позивачки щодо призначення допомоги при народженні дитини.

Як наслідок, в наявності підстави для скасування прийнятого відповідачем рішення від 20.02.2018.

Враховуючи вище викладене, суд на підставі частини другої статті 9 КАС України вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, у зв'язку з чим визнати протиправним дії УСЗН Станично-Луганської РДА щодо відмови у призначенні ОСОБА_1 допомоги при народженні дитини є незаконними, що вказує на наявність підстав зобов'язати відповідача 1 призначити позивачу та виплачувати допомогу при народженні дитини, починаючи з 15.01.2018.

Право на пенсійне забезпечення, що є безпосереднім предметом спору, гарантується статтею 46 Конституції України, відповідно до якої громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.

У статті 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" зазначені підстави припинення та поновлення виплати пенсії. У частині 1 цієї статті визначено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Як підтверджено матеріалами справи, ОСОБА_1 зареєстрована на території України в м. Луганську Луганської області, перебуває на обліку в органі Пенсійного фонду за місцем реєстрації та не отримує пенсію з листопада 2014 року.

За постановою Правління Національного Банку України (далі - НБУ) від 23.07.2014 № 436 на території Донецької та Луганської областей, починаючи з 24.07.2014 запроваджено надзвичайний режим роботи банківської системи, а постановою від 06.08.2014 № 466 «Про призупинення здійснення фінансових операцій» НБУ зобов'язав банки України, небанківські установи та національного оператора поштового зв'язку, які є платіжними організаціями внутрішньодержавних/міжнародних платіжних систем та/або їх учасниками, призупинити здійснення усіх видів фінансових операцій на території, яка не контролюється українською владою, до переходу району/міста обласного значення Донецької та/або Луганської областей під контроль української влади.

07.11.2014 КМУ прийняв постанову № 595 «Деякі питання фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей, а також інших платежів з рахунків, відкритих в органах Казначейства», якою затверджено Тимчасовий порядок фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей, а також інших платежів з рахунків, відкритих в органах Казначейства (далі - Тимчасовий порядок).

Згідно з пунктом 2 Тимчасового порядку (зі змінами, внесеними згідно з постановами КМУ від 11.03.201 № 109 та від 08.04.2015 № 239) у населених пунктах Донецької та Луганської областей, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, видатки з державного бюджету, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування здійснюються лише після повернення згаданої території під контроль органів державної влади. Казначейське обслуговування місцевих бюджетів за видатками та кредитуванням у населених пунктах на тимчасово неконтрольованій території здійснюється після повернення такої території під контроль органів державної влади.

Також за пунктом 8 Тимчасового порядку (із змінами, внесеними згідно з постановами КМУ від 08.04.2015 № 239, від 26.08.2015 № 636) особам, які переміщені на контрольовану територію та взяті на облік відповідно до Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою КМУ від 01.10.2014 № 509, пенсії та інші соціальні виплати з бюджетів усіх рівнів та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування виплачуються за заявами таких осіб до органів (установ), які здійснюють такі виплати, протягом усього строку дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Проте, постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.02.2015 у справі № 826/18826/14, яка набрала законної сили, пункт 2 Тимчасового порядку визнано незаконним і нечинним з моменту прийняття. Як зазначено в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 16 жовтня 2015 року, пункт 2 Тимчасового порядку порушує право позивачів на отримання належної їм пенсії, інших видів соціальних виплат та допомоги.

У пункті 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 № 637 "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" встановлено, що призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 № 509. Виплата (продовження виплати) пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення (далі - соціальні виплати), що призначені зазначеним особам, здійснюється виключно через рахунки та мережу установ і пристроїв публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України".

Тобто, за приписами наведеної норми умовами призначення та продовження виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам є: знаходження внутрішньо переміщених осіб на обліку місця перебування, що підтверджується довідкою; наявність рахунку в установі ПАТ "Державний ощадний банк".

Проте вказаний підзаконний акт не є законом, тому не може звужувати чи скасовувати права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили. Крім того, він не регулює питання щодо здійснення пенсійних виплат особам, які з районів проведення АТО до теперішнього часу не переселилися та продовжують проживати за своїм постійним місцем проживання на території, яка не контролюється органами державної влади.

Судом встановлено, що позивач не має статусу внутрішньо переміщеної особи, проте вказане не означає, що позивач не має права на пенсійне забезпечення як особа, що фактично змінила місце проживання.

Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.

Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.

Указом Президента України від 14.04.2014 № 405/2014 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13.04.2014 «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» на території Донецької області розпочато антитерористичну операцію.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 02.09.2014 № 1669-VІІ «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» (далі - Закон № 1669-VІІ) період проведення антитерористичної операції - це час між датою набрання чинності Указом Президента України від 14.04.2014 № 405/2014 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13.04.2014 «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.

Про необхідність соціального захисту осіб, які перебувають на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях, ідеться і в Законі України від 18.01.2018 №2268-VIII «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» (далі - Закон № 2268-VIII).

У статті 2 цього Закону передбачено, що за фізичними особами незалежно від перебування їх на обліку як внутрішньо переміщених осіб чи від набуття ними спеціального правового статусу та за юридичними особами зберігається право власності, інші речові права на майно, у тому числі на нерухоме майно, включаючи земельні ділянки, що знаходиться на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях, якщо таке майно набуте відповідно до законів України.

Підтверджуючи майнові права фізичних осіб незалежно від перебування їх на обліку як внутрішньо переміщених осіб чи від набуття ними спеціального статусу, закон не передбачає жодних обмежень інших прав таких осіб, які вони можуть реалізувати на території України.

Це знаходить своє підтвердження і в пункті 2 статті 4 Закону № 2268-VIII, де зазначено, що цілями державної політики є, зокрема, захист прав, свобод і законних інтересів фізичних та юридичних осіб; та пунктах 1, 3, 4 статті 6 цього Закону, де вказано, що основними напрямами захисту прав і свобод цивільного населення на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях є: захист основоположних політичних і громадянських прав і свобод людини; сприяння забезпеченню відновлення порушених матеріальних прав; сприяння забезпеченню соціально-економічних, екологічних та культурних потреб.

Відповідно до статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема: права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина; основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров'я; екологічної безпеки (пункти 1, 6).

Як зазначено у статті 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Відповідно до статті 1 Конституції Україна є правовою державою.

Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (стаття 3 Конституції України).

Згідно зі статтею 17 Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Як зазначив ЄСПЛ у рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07.02.2014, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).

У пункті 54 цього рішення зазначено, що наведених міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні від 08.07.2004 у справі «Ілашку та інші проти Молдови та Росії» ЄСПЛ, задовольняючи позов щодо Молдови, визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдови за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем «Молдавської Республіки Придністров'я». Однак навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном Молдова все ж таки має позитивне зобов'язання за статтею 1 Конвенції вжити заходів у межах своєї влади та відповідно до міжнародного права для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.

Україна від зобов'язань, визначених статями 1, 14 Конвенції та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, в окремих районах Донецької та Луганської областей України відповідно до статті 15 Конвенції не відступала, оскільки у постанові Верховної Ради України № 462-VІІІ від 21.05.2015, якою схвалено заяву Верховної Ради України «Про відступ України від окремих зобов'язань, визначених Міжнародним пактом про громадянські і політичні права та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод», зазначено про відступ від окремих зобов'язань, визначених пунктом 3 статті 2, статтями 9, 12, 14 та 17 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та статями 5, 6, 8 та 13, на період до повного припинення збройної агресії Російської Федерації, а саме до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, керованих, контрольованих і фінансованих Російською Федерацією, російських окупаційних військ, їх військової техніки з території України, відновлення повного контролю України за державним кордоном України, відновлення конституційного ладу та порядку на окупованій території України.

Отже, ненадання позивачем, яка не є внутрішньо переміщеною особою, довідки про взяття на облік як особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення АТО, не є підставою для невиплати позивачу пенсійних виплат.

Згідно з положеннями статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії (стаття 8 Конституції України).

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).

Права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (стаття 55 Конституції України).

Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції (стаття 46 Конституції України).

Виключно законами України визначаються: права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина; основи соціального захисту (частина перша статті 92 Конституції України).

За пунктом 2 Рішення Конституційного Суду України у справі про тлумачення терміна «законодавство» від 09.07.1998 № 12-рп/98 Конституція України значно розширила коло питань суспільного життя, що визначаються чи встановлюються виключно законами України як актами вищої після Конституції України юридичної сили в системі нормативно-правових актів. Відповідно до статті 92 Конституції України законами України мають регламентуватися найважливіші суспільні та державні інститути (права, свободи та обов'язки людини і громадянина; вибори, референдум; організація і діяльність органів законодавчої, виконавчої та судової влади тощо).

Отже, відсутність довідки про взяття на облік позивача як особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України, не може бути підставою для невиплати позивачу пенсійних виплат.

Зазначена позиція підтверджена практикою Верховного Суду, викладеною в постанові Верховного Суду від 03.10.2018 № 638/2208/17.

Що стосується періоду, з якого має бути відновлено виплату пенсії, судом з вищеописаних документів встановлено, що виплата пенсії позивачу припинена з листопада 2014 року.

Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

З метою ефективного захисту прав позивача, про захист яких він просить, суд на підставі частини другої статті 9 КАС України вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, самостійно обравши спосіб захисту, який відповідає об'єкту порушеного права, та у спірних правовідносинах є достатнім та необхідним (ефективним).

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Враховуючи вище викладене, суд на підставі частини другої статті 9 КАС України вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, у зв'язку з чим з 01.11.2014 підлягає відновленню порушене право позивача на виплату раніше призначеної пенсії за вислугою років, з виплатою усієї заборгованості по пенсії.

Що стосується позовних вимог про визнання бездіяльності відповідача дискримінаційною з приводу припинення виплати пенсії позивачу, то вони не підлягають задоволенню з таких підстав.

Пунктом 2 частини першої статті 1 Закону України від 06.09.2012 № 5207-VI "Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні" визначено, що дискримінація - це ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними (далі - певні ознаки), зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об'єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.

Як встановлено судом, відповідач припинив виплату пенсії позивачу з підстав не підтвердження фактичного проживання (перебування) тимчасово переміщеної особи за адресою, зазначеною у довідці внутрішньо переміщеної особи, оскільки вважав, що позивачем порушені положення статті 7 Закону № 1706-VII як законодавчо визначена обов'язкова умова отримання пенсії. Тобто, відповідач в силу неправильного тлумачення норми закону помилково вважав, що законодавчо введені обмеження щодо виплати пенсії в залежності від місця реєстрації внутрішньо переміщеної особи. Така позиція відповідає критеріям випадку, коли на законодавчому рівні можуть вводитися обмеження в цілях правомірної та об'єктивно обґрунтованої мети, способи досягнення якої є належними та необхідними в рамках проведення антитерористичної операції.

Тобто, відповідач допустив протиправну бездіяльність відносно позивача не в силу віднесення його за певною ознакою, а внаслідок помилкового розуміння випадків, коли обмеження застосовуються правомірно для досягнення об'єктивно обґрунтованої мети.

Крім того, позивачем зовсім не зазначено та не надано, а судом при розгляді справи не виявлено та не встановлено доказів наявності як прямої, так і непрямої дискримінації. Також судом не виявлено та не встановлено випадків утиску, коли відносно позивача мала місце поведінка, метою або наслідком якої є приниження його людської гідності за певними ознаками або створення стосовно нього напруженої, ворожої, образливої або зневажливої атмосфери.

Що стосується клопотання позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду, суд зауважує на таке.

Відповідно до частини першої статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Положення статті 382 КАС України не є імперативними, тобто, передбачають право суду діяти на власний розсуд в залежності від обставин справи. Суд вважає, що за своїм змістом такі заходи контролю за виконанням судового рішення є додатковим засобом для спонукання суб'єкта владних повноважень до вчинення дій з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

В матеріалах справи відсутні будь-які докази, що відповідачі будуть ухилятися від виконання рішення суду у визначений чинним законодавством спосіб.

За таких обставин відсутня необхідність застосування положень статті 382 КАС України.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 133 КАС України визначено якщо у строк, встановлений судом, судові витрати не будуть оплачені, позовна заява залишається без розгляду або витрати розподіляються між сторонами відповідно до судового рішення у справі, якщо сплату судових витрат розстрочено або відстрочено до ухвалення судового рішення у справі.

Якщо у строк, встановлений судом, судові витрати не будуть оплачені, позовна заява залишається без розгляду або витрати розподіляються між сторонами відповідно до судового рішення у справі, якщо cплату судових витрат розстрочено або відстрочено до ухвалення судового рішення у справі (частина друга статті 133 КАС України).

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Ухвалою суду від 26.11.2018 позивачу відстрочено сплату судового збору по даній адміністративній справі у розмірі 2114,40 грн до ухвалення судового рішення в даній справі.

Оскільки у даній справі позов задовольняється в частині поновлення дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, призначення та виплати допомогу при народженні дитини, поновлення виплати пенсії, відповідно до приписів частини другої статті 133 КАС України судовий збір у розмірі 1409,60 грн до Державного бюджету України належить стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління соціального захисту населення Станично-Луганської районної державної адміністрації Луганської області, судовий збір у розмірі 704,80 грн до Державного бюджету України - стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Луганські області.

На підставі пункту 1 частини першої статті 371 КАС України, яким закріплено, що негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць, рішення суду слід звернути до негайного виконання у межах суми стягнення за один місяць в розмірі 1466,42 грн.

Керуючись статтями 2, 72-77, 90, 132, 139, 241-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд-

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до управління соціального захисту населення Станично-Луганської районної державної адміністрації Луганської області, Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області про визнання незаконними та скасування рішень, поновлення дії довідки, визнання бездіяльності протиправною та дискримінаційною, зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення управління соціального захисту населення Станично-Луганської районної державної адміністрації Луганської області від 14.03.2018 №98 щодо скасування довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 15.01.2018 №0000457299, яка була видана ОСОБА_1.

Визнати протиправним та скасувати рішення управління соціального захисту населення Станично-Луганської районної державної адміністрації Луганської області від 14.03.2018 №99 щодо скасування довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 05.03.2018 № 0000488007, яка була видана ОСОБА_2.

Зобов'язати управління соціального захисту населення Станично-Луганської районної адміністрації Луганської області поновити дію довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 15.01.2018 №0000457299 та внести відповідні відомості до Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб запис відносно ОСОБА_1 з моменту взяття на облік внутрішньо переміщеною особою, тобто з 15.01.2018.

Зобов'язати управління соціального захисту населення Станично-Луганської районної адміністрації Луганської області поновити дію довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 05.03.2018 № 0000488007та внести відповідні відомості до Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб запис відносно ОСОБА_2 з моменту взяття на облік внутрішньо переміщеною особою, тобто з 05.03.2018.

Визнати дії управління соціального захисту населення Станично-Луганської районної державної адміністрації Луганської області щодо відмови у призначенні ОСОБА_1 допомоги при народженні дитини - незаконними.

Визнати протиправним та скасувати рішення управління соціального захисту населення Станично-Луганської районної державної адміністрації Луганської області від 20.02.2018 про відмову в призначенні ОСОБА_1 допомоги при народженні дитини.

Зобов'язати управління соціального захисту населення Станично-Луганської районної державної адміністрації Луганської області призначити ОСОБА_1 та виплачувати допомогу при народженні дитини ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 починаючи з15.01.2018.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Луганські області щодо не виплати ОСОБА_1 раніше призначеної пенсії за вислугою років з 01.11.2014.

Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Луганські області (ідентифікаційний номер 21782461, місцезнаходження: 93404, Луганська область, місто Сєвєродонецьк, вул. Шевченка, будинок 9) поновити нарахування та виплату ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_4, ідентифікаційний номер НОМЕР_3; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1) раніше призначеної пенсії за вислугою років з 01.11.2014 з виплатою усієї заборгованості по пенсії, що виникла за період її несплати, починаючи з 01.11.2014.

Рішення суду звернути до негайного виконання у межах суми стягнення за один місяць в розмірі 1466,42 грн (одна тисяча чотириста шістдесят шість гривень 42 коп.).

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління соціального захисту населення Станично-Луганської районної державної адміністрації Луганської області (93600, вул. Центральна, буд. 52, смт. Станиця-Луганська, Станично-Луганський р-н, Луганської області, код ЄДРПОУ 03197049) до Державного бюджету України судовий збір в сумі 1409,60 грн (одна тисяча чотириста дев'ять гривень 60 коп.).

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Луганські області (ідентифікаційний номер 21782461, місцезнаходження: 93404, Луганська область, місто Сєвєродонецьк, вул. Шевченка, будинок 9) до Державного бюджету України судовий збір в сумі 704,80 грн (сімсот чотири гривні 80 коп.).

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або справа розглянута в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.В. Борзаниця