Рішення № 79307628, 21.01.2019, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 січня 2019 року м. Житомир справа № 240/5947/18

категорія 10.3

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

судді Семенюка М.М.,

розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особа - Житомирський обласний військовий комісаріат, про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вирішити питання щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги,

встановив:

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Міністерства оборони України про відмову ОСОБА_1 у призначенні одноразової грошової допомоги як інваліду 2 групи з 17 травня 2018 року внаслідок захворювання, що пов'язане з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні у країнах, де велись бойові дії, оформлене протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 23 листопада 2018 року № 117;

- зобов'язати Міністерство оборони України вирішити питання щодо призначення та виплати ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1) одноразової грошової допомоги, з урахуванням права позивача на отримання одноразової грошової допомоги, як інваліду 2 групи внаслідок поранення, контузії, захворювання, що пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні у країнах, де велись бойові дії, у розмірі 300 - кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 01 січня 2018 року та факту подання позивачем усіх документів передбачених законодавством, відповідно до Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975.

В обґрунтування позову зазначає, що відповідач з незрозумілих причин визначив статус ОСОБА_1 як військовослужбовця строкової служби, хоча станом на 17.05.2018 він військову службу взагалі не проходив; ОСОБА_1 станом на 17.05.2018 був особою звільненою з військової служби та якій було встановлено інвалідність внаслідок захворювання, що пов'язане з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, а тому до нього будь-які обмеження, передбачені як п. 6 ч. 2 ст. 16 Закону № 2011-ХІІ, так і п.п. 3 п. 6 Порядку № 975, не можуть бути застосовані; спірні правовідносини регулюються п. 4 ч. 2 ст. 16 Закону № 2011-ХІІ, що безпосередньо стосується осіб, звільнених з військової служби, а не п. 6 цієї ж норми, яка відноситься до діючих військовослужбовців строкової служби.

Ухвалою від 22.12.2018 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, яка розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Відповідач надіслав відзив на позовну заяву (а.с. 25-26), в якому просив відмовити в задоволенні позовних вимог з тих підстав, що для категорії військовослужбовців строкової служби, до якої відноситься позивач, застосовується п. 6 ч. 2 ст. 16 Закону України № 2011-ХІІ, який містить виключення станом на 17.05.2018; позивач звільнений із строкової військової служби 1987 році та інвалідність встановлена понад тримісячний термін після звільнення, а тому він не має права на призначення допомоги.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов до висновку, що позов не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, в період з 03.05.1986 по 11.11.1987 позивач проходив строкову військову службу на території Республіки Афганістан та приймав участь у бойових діях (а.с. 15).

З витягу з протоколу засідання Центральної військової лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв № 1264 від 10.05.2018 вбачається, що захворювання, так, пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії (а.с. 14).

Згідно довідки до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серія 12 ААБ № 100830 позивачу встановлено ІІ групу інвалідності з 17.05.2018, причина: захворювання, так, пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії (а.с.16).

ОСОБА_1 звернувся до Житомирського ОВК з заявою про виплату йому одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням йому інвалідності ІІ групи внаслідок поранення, контузії, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби.

Протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 23.11.2018 № 117 (а.с. 17) ОСОБА_1 відмовлено в призначенні одноразової грошової допомоги, так як інвалідність встановлено понад 3-х місячний термін після звільнення зі служби.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Нормами ст. 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" встановлено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Частиною другою статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" визначено вичерпний перелік підстав, за наявності яких призначається і виплачується одноразова грошова допомога.

Пунктом 6 частини 2 статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" передбачено, що встановлення військовослужбовцю строкової військової служби, військовозобов'язаному або резервісту, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю строкової військової служби, військовозобов'язаному або резервісту при виконанні обов'язків військової служби або служби у військовому резерві, або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби, закінчення зборів, проходження служби у військовому резерві, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження строкової військової служби, цих зборів, служби у військовому резерві.

В контексті спірних правовідносин, саме пункт 6 частини 2 статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (в редакції чинній у травні 2018 року) є спеціальною правовою нормою, що містить особливі критерії для встановлення умов виплати одноразової грошової допомоги особам, які проходять строкову військову службу, зокрема:

- особливі суб'єкти отримання допомоги - військовослужбовці строкової військової служби;

- визначений час настання інвалідності - період проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби;

- відсутність умови про настання інвалідності після закінчення тримісячного строку після звільнення зі служби.

Суд звертає увагу, що до моменту набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" № 1774-VIII від 06 грудня 2016 року (далі - Закон № 1774-VIII, який набрав чинності з 01.01.2017 року) право на одноразову грошову допомогу мали всі особи, в разі встановлення їм інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок вказаних причин, незалежно від виду проходження військової служби.

Проте з 01 січня 2017 року, після набрання чинності Закону № 1774-VIII, для військовослужбовців строкової військової служби встановлено окремий порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги, відповідно до яких обмежено проміжок часу у який, у разі настання інвалідності, виникає право військовослужбовців строкової військової служби на отримання одноразової грошової допомоги і такий проміжок часу визначений періодом проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби.

Тобто, у разі встановлення інвалідності в період дії зазначеної редакції статті 16 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", а саме з 01 січня 2017 року, після спливу трьох місяців від дня звільнення зі служби права на отримання вказаної одноразової грошової допомоги у військовослужбовця строкової військової служби не виникає.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 820/1835/18, а відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач був військовослужбовцем строкової служби, яку він проходив у період з 03.05.1986 по 11.11.1987 на території Республіки Афганістан

17.05.2018 року позивачу встановлено ІІ групу інвалідності в зв'язку з захворюванням пов'язаним з виконанням ним обов'язку військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.

Отже, враховуючи вище наведене, суд приходить до висновку, що на момент встановлення позивачу ІІ групу інвалідності в зв'язку з захворюванням пов'язаним з виконанням ним обов'язку військової служби, під час проходження строкової служби, при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, пройшло три місяці після звільнення зі служби, а тому не має підстав для на виплати йому одноразової грошової допомоги, передбаченої ст. 16 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", у зв'язку із чим спірне рішення відповідача є правомірним, а позов задоволенню не підлягає.

Щодо твердження позивача, що спірні правовідносини регулюються п. 4 ч. 2 ст. 16 Закону № 2011-ХІІ, то воно є необґрунтованим, оскільки зі змісту вказаної норми в редакції, що діяла на момент встановлення позивачу ІІ групи інвалідності, вбачається, що ця норма стосується осіб, яким після звільнення з військової служби встановлена інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, при цьому виконання обов'язків військової служби повинно бути не під час проходження строкової служби.

Щодо посилань позивача на те, що розмір одноразової грошової допомоги, як інваліду ІІ групи внаслідок поранення, контузії, захворювання, що пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні у країнах, де велись бойові дії, складає 300 - кратний прожитковий мінімум, встановлений законом для працездатних осіб, то вони є хибними, так як відповідно до абзацу третього підпункту 3 пункту 6 (із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ № 335 від 18.05.2017 - застосовується з 1 січня 2017 року) військовослужбовцю строкової служби, військовозобов'язаному або резервісту, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, інвалідність якого настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю строкової служби, військовозобов'язаному чи резервісту під час виконання обов'язків військової служби або служби у військовому резерві, або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби, закінчення зборів, проходження служби у військовому резерві, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження таких зборів, служби у військовому резерві, у розмірі: 90-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення інвалідності II групи.

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись статтями 242-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

В задоволенні позову ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, м. Житомир, 10001, номер НОМЕР_1) до Міністерства оборони України (пр-кт. Повітрофлотський, 6, м. Київ, 03168, код 00034022), третя особа - Житомирський обласний військовий комісаріат (вул. Сергія Параджанова, буд. 4, м. Житомир, 10001, код 07873079), відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя М.М. Семенюк