Рішення № 79304340, 26.12.2018, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа № 755/2202/18

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" грудня 2018 р. м. Київ

Дніпровський районний суд м. Києва в складі:

Головуючого судді САВЛУК Т.В.

за участі секретаря Бурячек О.В.,

учасники справи:

представник позивача - адвокат ОСОБА_1,

відповідач - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Дніпровського районного суду м.Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання недостовірною інформацію, що принижує честь та гідність, та зобов'язання спростувати недостовірну інформацію,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_2, звертаючись до суду з позовом до ОСОБА_3, відповідно до предмету позову просив: «визнати недостовірною та такою, що принижує честь та гідність ОСОБА_2 інформацію поширену ОСОБА_3 в його інтерв'ю в мережі Інтернет за посиланням:

ІНФОРМАЦІЯ_1

ІНФОРМАЦІЯ_2

а саме інформацію про те, що ОСОБА_2 намагався дати хабар в розмірі 10 млн. грн. за те, що Національне антикорупційне бюро України закрило справу відносно його компанії.

Зобов'язати ОСОБА_3 протягом 2 (двох) робочихднів з дня набрання cудовим рішенням законної сили спростувати недостовірну інформацію про те, що ОСОБА_2 намагався дати хабар в розмірі 10 млн. грн. за те, що Національне антикорупційне бюро України закрило справу відносно його компанії, шляхом замовлення за власний рахунок оплати публікації та направлення в Інтренет-видання Цензор.Нет (ttps://censor.net.ua) для публікації тексту спростування наступного змісту:

«Спростування. Я, ОСОБА_3, повідомляю, що не відповідають дійсності мої твердження про те, що ОСОБА_2 намагався дати хабар в розмірі 10 млн. грн. за те, що Національне антикорупційне бюро України закрило справу відносно його компаній, які були опубліковані в інтерв'ю під заголовком «Агент НАБУ ОСОБА_3:ТОП-корупціонери мені розповідали все, тому що сприймали як свого» в Інтернет-видання Цензор-Нет (ttps://censor.net.ua)».

25 квітня 2018 року Дніпровським районним судом міста Києва постановлено ухвалу про відкриття провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання недостовірною інформацію, що принижує честь та гідність, та зобов'язання спростувати недостовірну інформацію, та призначено розгляд справи у порядку загального позовного провадження.

13 вересня 2018 року Дніпровським районним судом міста Києва постановлено ухвалу про закінчення підготовчого провадження у цивільній справі та призначено справу до судового розгляду.

Положеннями ст.174 ЦПК України закріплено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.

Згідно положень ст.174, 178 ЦПК України відповідач не скористався своїм правом та не направив суду відзив на позовну заяву, із викладенням заперечень проти неї.

Представник позивача - адвокат ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив позов задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві, та заяві про зміну предмету позову, яка залучена до матеріалів справи.

Відповідач в судове засідання не з'явився, про час та місце слухання справи повідомлявся належним чином, про причини неявки суд не повідомив, процесуальним правом подати відзив на позов та докази на спростування заявлених вимог не скористався.

Суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи. (ч.1 ст.280 Цивільного процесуального кодексу України)

Вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріли справи, оцінивши наявні у справі докази, суд приходить до наступного.

Відповідно до Конституції України, життя і здоров'я людини, її честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю.

Як визначено в ст. 201 Цивільного кодексу України, особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, зокрема, честь, гідність і ділова репутація.

Як закріплено у положеннях ч.ч. 1-3 ст. 297 Цивільного кодексу України, кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.

Відповідно до ч. ч. 1-2 ст. 299 Цивільного кодексу України, фізична особа має право на недоторканність своєї ділової репутації. Фізична особа може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 дав інтерв'ю, яке ІНФОРМАЦІЯ_3 року під заголовком «Агент НАБУ ОСОБА_3:ТОП-корупціонери мені розповідали все, тому що сприймали як свого» в Інтернет-видання Цензор-Нет (ttps://censor.net.ua), яке опубліковано на інтернет порталі Цензор.Нет в рубриці «Резонанси »за посиланнями:

ІНФОРМАЦІЯ_1

ІНФОРМАЦІЯ_2

Згідно п.1.3. Порядку інформаційного наповнення та технічного забезпечення Єдиного веб-порталу органів виконавчої влади, затвердженого Наказом Державного комітету інформаційної політики, телебачення і радіомовлення України, Державного комітету звязку та інформатизації України від 25.11.2002 № 327/225, веб-сайт це сукупність програмних та апаратних засобів з унікальною адресою у мережі Інтернет разом з інформаційними ресурсами, що перебувають у розпорядженні певного суб'єкта і забезпечують доступ юридичних та фізичних осіб до цих інформаційних ресурсів та інші інформаційні послуги через мережу Інтернет; веб-портал це веб-сайт, організований як системне багаторівневе об'єднання різних ресурсів та сервісів для забезпечення максимальної можливості доступу до інформації та послуг.

Домен - частина ієрархічного адресного простору мережі Інтернет, яка має унікальну назву, що її ідентифікує, обслуговується групою серверів доменних імен та централізовано адмініструється. ( абз. 12 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про телекомунікації»)

Відповідно до абз. 9 п. 2 Порядку підключення до глобальних мереж передачі даних, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12 квітня 2002 р. № 522 доменне ім'я - буквено-цифровий вираз, що ідентифікує будь-який комп'ютер абонента у мережі Інтернет.

Таким чином, доменне ім'я, зареєстроване у відповідному домені використовується для позначення відповідного сайту. Для того, щоб сайт був позначений конкретним доменним ім'я, спочатку необхідно зареєструвати доменне ім'я у відповідному домені.

Власником сайту є особа, на яку зареєстроване відповідне доменне ім'я.

Таким чином, суб'єктами правовідносин з реєстрації доменного імені є реєстрант, реєстратор та адміністратор адресного простору українського сегмента мережі Інтернет у відповідному домені. Під час реєстрації доменного імені реєстрант надає контактну інформацію про себе реєстратору, таким чином ці дані є в розпорядженні реєстратора та адміністратора. Факт реєстрації доменного імені означає делегування прав на нього реєстранту, який і використовує відповідне доменне ім'я для позначення сайту, тобто є власником цього сайту.

За наведених обставин, належним підтвердженням того, що певна особа є власником сайту, є дані, отримані від адміністратора адресного простору українського сегмента мережі Інтернет у відповідному домені, а також дані, отримані від реєстратора, який на підставі цивільно-правового договору, укладеного з реєстрантом, здійснював реєстрацію відповідного доменного імені.

Саме власник веб-сайту створює технічну можливість для розміщення інформації на відповідному веб-сайті іншим особам.

Як роз'яснено у п.12 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року за №1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайта, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві.

На виконання ухвали суду від 29 травня 2018 року про забезпечення доказів шляхом надання інформації стосовно власника доменного імені censor.net.ua, ТОВ «Інтернет Інвест» повідомило наступне, що ТОВ «Інтернет Інвест» надає послуги з реєстрації доменного імені censor.net.ua, починаючи з 20 березня 2013 року, на підставі публічного (сервісного) договору згідно зі ст.633, 641 Цивільного кодексу України, договір в письмовій формі не укладався

Процес замовлення послуг в системі по реєстрації доменних імен і замовленню хостингу відбувається дистанційно через засоби мережі Інтернет за допо могою нашого веб-сайту (ttp://imena.ua) і не вимагає надання документів, що засвідчують особу. Замовник самостійно декларує достовірність наданих даних і сам несе за них відповідальність. Анкетні дані, що були реєстрантом для доменного імені censor.net.ua: організація UAB «LanoSolutions» (Литва).

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про інформацію» під інформацією цей Закон розуміє документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі.

Стаття 9 Конституції України передбачає, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною законодавства України.

Статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основних свобод, ратифікованої Україною, передбачено право кожного на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.

Зі змісту цієї норми випливає, що свобода слова, преси, як захисника інтересів громадськості, критики представників держави, висловлення своєї думки в процесі обговорення питань, що становлять громадський інтерес, є однією з найважливіших свобод людини.

Втрутитись у процес реалізації цієї норми національна влада може лише у випадках, передбачених ч. 2 ст. 10 Конвенції, зокрема, якщо це передбачено законом, направлено на захист репутації або прав інших осіб і є необхідним в демократичному суспільстві.

Згідно з частиною третьою статті 277 Цивільного кодексу України негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного (презумпція добропорядності).

Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.

Як роз'яснено у п.15 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року за №1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Виходячи з предмету спору та суб'єктивного складу сторін по справі, суд, оцінюючи заявлені позивачем вимоги в частині визнання недостовірною та такою, що порочить честь, гідність та ділову репутацію позивача інформацію, поширену ОСОБА_3 в його інтерв'ю для Інтернет-видання Цензор-Нет (https://censor.net.ua), та опубліковане під заголовком «Агент НАБУ ОСОБА_3:ТОП-корупціонери мені розповідали все, тому що сприймали як свого», враховує характер такої інформації, а саме те, що вона не є фактичним твердженням, а є оціночним судженням, та висловлює особисте відношення автора інформації до позивача.

Відповідно до частини другої статті 47-1 Закону України "Про інформацію" оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Таким чином, відповідно до статті 277 Цивільного кодексу України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції.

Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки, поширені в засобі масової інформації, принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй частиною першою статті 277 Цивільного кодексу України та відповідним законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому ж засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. У свою чергу частина перша статті 34 Конституції України кожному гарантує право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.

Якщо суб'єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на відповідача може бути лише покладено обов'язок відшкодувати моральну шкоду.

Аналіз зазначеного національного законодавства та ст. 10 Конвенції і практики її застосування свідчить про те, що межі свободи вираження думок залежать від їх змісту та від того, чим займається особа, стосовно якої ці думки висловлені.

Право на недоторканність ділової репутації та честь і гідність публічної особи підлягають захисту лише у випадку, коли політичний, державний або громадський діяч доведе, що інформація поширена "з явним злим умислом", тобто з нехтуванням питання про їх правдивість чи неправдивість, а не з метою доведення до громадськості тверджень про наміри і позицію політичних лідерів, інших публічних осіб та сформувати про них свою думку.

Цивільно-правовий захист честі, гідності та ділової репутації від певних висловлювань допустимий лише при дотриманні свободи думки і слова, вільного вираження своїх поглядів та переконань, закріплених в ст. 34 Конституції України, а необхідність обмежувати вираження думок є менш гострою стосовно публічних осіб.

Політичний діяч має право на захист свого приватного життя, але межа захисту його репутації повинна бути такою, щоб забезпечити й вільне обговорення політичних питань. Політичні діячі неминуче стають відкритими для прискіпливого висвітлення своїх слів та вчинків і мають усвідомлювати це. При цьому преса не повинна переступати межу, встановлену з метою захисту репутації інших осіб, але повинна повідомляти інформацію та ідеї з політичних питань, так само, як із питань, що становлять громадський інтерес. Не лише преса має завдання повідомляти таку інформацію, але й громадськість має право її отримувати (рішення Європейського суду з прав людини у справах: "Лінгенс проти Австралії" та "Українська Прес-Група проти України").

Публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба

Як убачається з матеріалів справи, позивач ОСОБА_2 народний депутат України з 27 листопада 2014 року, з грудня 2014 року працює на посаді голови Комітету Верховної ради України з питань транспорту, тому відкритий для суворої критики і пильного нагляду громадськості й межа допустимої критики щодо такої особи є значно ширшою.

Оскільки інформаціяпоширенаШевченком Є.С. в його інтерв'ю для Інтернет-видання Цензор-Нет (ttps://censor.net.ua), та опубліковане під заголовком «Агент НАБУ ОСОБА_3:ТОП-корупціонери мені розповідали все, тому що сприймали як свого», не містить в собі фактичних тверджень, а лише оціночні судження та особисте відношення автора інформації до позивача, які не можуть розцінюватися як інформація, що підлягає визнанню такою, що не відповідає дійсності і є недостовірною, при цьому стиль викладення матеріалу є доволі нетерпимим до позивача та таким, що може викликати обурення, почуття образи, проте він є критичним, оціночним та суб'єктивним судженням автора, в той же час позивач не довів того, що інформація поширена відповідачем «з явним умислом», а не з метою сформувати думку про позивача, як публічної особи.

Таким чином, з урахуванням положень ст.47-1 Закону України «Про інформацію», розмежовано оціночні судження, правдивість яких не потребує доведення та, що вимога про доведення правдивості цих оціночних суджень порушує свободу вираження поглядів, яке гарантується ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, яка є частиною національного законодавства, від тверджень про факти, оскільки вони не містять ствердження про порушення позивачами законодавства чи моральних принципів.

Тому в контексті Рішення Конституційного Суду України від 10 квітня 2003 року № 8-рп/2003 (справа про поширення відомостей) зазначене не може вважатися поширенням відомостей, які порочать честь, гідність чи ділову репутацію.

Таким чином, зазначені оціночні судження, думки та переконання не є предметом судового захисту, оскільки, будучи вираженням суб'єктивної думки й поглядів відповідача, як автора статті, не можуть бути перевіреними на предмет відповідності їх дійсності. Правильність думок і оцінок автора виступу можуть бути предметом думок та оцінок інших осіб, а не предметом повноважень судової влади, тому що визначати їх правильність у судовому порядку означає втручання в правовий статус громадянина.

Незалежно від того, в якому контексті поширена публікація про особу, вона вважається невинуватою у вчиненні злочину, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду (ст. 62 Конституції України).

Згідно з вимогами ст. 277 Цивільного кодексу України позивач не обмежений у праві надати свою відповідь на таку інформацію.

Аналізуючи зібрані у справі докази у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_2 в частині визнання недостовірною та такою, що порочить честь, гідність та ділову репутацію позивача інформацію, поширену ОСОБА_3 в його інтерв'ю для Інтернет-видання Цензор-Нет (https://censor.net.ua), та опубліковане під заголовком «Агент НАБУ ОСОБА_3:ТОП-корупціонери мені розповідали все, тому що сприймали як свого»,є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Враховуючи той факт, що судом не встановлено підстав для задоволення вимог позивача про визнання недостовірною та такою, що порочить честь, гідність та ділову репутацію позивача інформацію, поширену відповідачем в його інтерв'ю для Інтернет-видання Цензор-Нет (ttps://censor.net.ua),а вимоги позивача в частині зобов'язання відповідача спростувати недостовірну інформацію у спосіб, визначений у прохальній частині позовної заяви, є похідними та безпосередньо залежать від доведеності первісних вимог, тому в цій частині позов задоволенню не підлягає.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. (ст.5 Цивільного процесуального кодексу України)

Особа, права якої порушено, може скористатись не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. (ч.1 ст.13 Цивільного процесуального кодексу України)

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). (ст.89 ЦПК України)

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання недостовірною інформацію, що принижує честь та гідність, та зобов'язання спростувати недостовірну інформацію, є не обґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню в повному обсязі.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат з урахуванням вимог ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України, суд відносить судові витрати по сплаті судового збору за рахунок позивача у сплаченому при зверненні до суду розмірі, оскільки судом ухвалене рішення про відмову у задоволенніпозову в повному обсязі.

Враховуючи наведене та керуючись ст.ст.9, 19, 34 Конституції України, ст.10 Конвенції про захист прав людини і основних свобод, ст.ст.16, 201, 277, 297, 299 Цивільного кодексу України, ст.ст.1, 47-1 Закону України «Про інформацію», ст.1 Закону України «Про телекомунікації», Рішення Конституційного Суду України від 10 квітня 2003 року № 8-рп/2003 (справа про поширення відомостей), Постановою Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року за №1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», ст. ст. 2, 4, 12, 76-81, 89, 263-265, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд

у х в а л и в:

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання недостовірною інформацію, що принижує честь та гідність, та зобов'язання спростувати недостовірну інформацію.

Відповідно до положень ч.1та ч.2 ст.354 Цивільного процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до п.15.5 Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону №2147-VІІІ від 03.10.2017 року, апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

С у д д я