Постанова № 793005, 05.07.2007, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.07.07 р. Справа № 22/376пд

м. Донецьк, вул. Артема, 157 к. 223

Суддя господарського суду Донецької області Гончаров С.А.

при секретарі судового засідання Возневій Н.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні господарського суду справу

за позовом: Добропільського міжрайонного прокурора в інтересах держави в особі Добропільської об'єднаної державної податкової інспекції

до відповідача 1: Товариства з обмеженою відповідальністю “Кредо”, м. Добропілля

до відповідача 2: Товариства з обмеженою відповідальністю “Скай”, м. Донецьк

про визнання недійсною угоди згідно договору купівлі-продажу від 25.11.2003 року № 98 на суму 2500000 грн. та застосування наслідків.

СУТЬ СПОРУ:

Добропільський міжрайонний прокурор в інтересах держави в особі Добропільської об'єднаної державної податкової інспекції, звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “Кредо” та Товариства з обмеженою відповідальністю “Скай” про визнання недійсною угоди згідно договору купівлі-продажу від 25.11.2003 року № 98 на суму 2500000 грн. та застосування до сторін правових наслідків, передбачених ст. 49 Цивільного кодексу України, а саме, стягнути в дохід держави отримане відповідачем-1 від відповідача-2 за вказаним договором на суму 2500000,00 грн.

Рішенням господарського суду Донецької області від 20.12.2006р. по справі № 22/376пд було відмовлено у задоволенні позовних вимог Добропільського міжрайонного прокурора в інтересах держави в особі Добропільської об'єднаної державної податкової інспекції до Товариства з обмеженою відповідальністю “Кредо” та Товариства з обмеженою відповідальністю “Скай” про визнання недійсною угоду згідно договору купівлі-продажу від 25.11.2003 року № 98 на суму 2500000 грн. та застосування наслідків.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 20.02.2006р. рішення господарського суду Донецької області від 20.12.2006р. по справі № 22/376пд скасовано, провадження у справі припинено.

Постановою Вищого господарського суду України від 19.04.2007р. рішення господарського суду Донецької області від 20.12.2006р. та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 20.02.2006р. скасовано, справу направлено на новий судовий розгляд до господарського суду Донецької області.

Ухвалою суду від "11" травня 2007 року було відкрито провадження в адміністративній справі № 22/346пд та призначено судовий розгляд справи.

В обґрунтування своїх вимог прокурор посилається на укладання відповідачем-2 угоди купівлі-продажу від 25.11.2003 року № 98 на суму 2500000 грн. та придбання ним від відповідача-1 товарно-матеріальних цінностей. Проте, як зазначає прокурор, на дату складання зазначеної угоди відповідач-2 не мав законних підстав укладати будь-які угоди та здійснювати фінансові операції, оскільки вироком Кіровського районного суду м. Донецька від 12.01.2005 року засновники відповідача-2 були визнані винними у скоєнні злочину, передбаченому ч.1 ст. 205 Кримінального кодексу України – фіктивне підприємництво. Прокурор стверджує, що в діях осіб, які виступали при укладенні договору від імені відповідача-2 вбачається навмисна форма вини зі спрямованою ціллю на порушення основних принципів існуючого суспільного ладу, а саме, уклали договір, який суперечить інтересам держави та суспільства. Прокурор вважає, що відповідач-1, не перевіривши повноваження відповідача-2 при укладенні угоди, своїми діями сприяло укладенню незаконної угоди.

Прокурор наполягає на тому, що наведені факти свідчать про наявність у відповідача-2 мети, завідомо протиправної інтересам держави та суспільства, направленої на незаконне отримання доходів без відповідного права на таке отримання та ухилення від контролю у сфері оподаткування.

Відповідно до наданих позивачем пояснень, факт виконання спірного договору підтверджується накладними, податковими накладними та актом звірки розрахунків, документів в підтвердження транспортування товару, будь-яких платіжних доручень та додаткових розрахункових документів не встановлено, що вказує на сумнівність угоди, згідно інформації ДПІ у Пролетарському районі м. Донецька встановлено подання до податкового органу податкової звітності. Позивачем зазначено, що при ознайомленні з матеріалами кримінальної справи встановлені обставини, які дають підстави вважати дії осіб відповідача-2 такими, що виходять за межі правової діяльності та порушують законні інтереси держави.

Позивач наполягає на тому, що прямим та безпосереднім доказом у справі є вирок Кіровського районного суду м. Донецька від 12.01.2005 року відносно Кисельова С.О. та Карих О.В. за ознаками злочину, передбаченого ст. 205 ч. 1 Кримінального кодексу України.

Відповідачі про день та час розгляду справи були повідомлені належним чином, проте у засідання не з’явились, представників не направили, про поважні причини неприбуття не повідомили. Враховуючи викладене, а також те, що наявних в матеріалах справи документів та пояснень достатньо для прийняття постанови, суд вважає за можливе вирішити спір по суті.

У судовому засіданні судом досліджені надані сторонами документи: документи про правовий статус відповідачів та статус відповідачів як платників податків, акт перевірки, запит на проведення зустрічної перевірки, відповідь на запит, договір купівлі-продажу № 98 від 25.11.2003 року, накладні № 15/12-02 від 15.12.2003 року, № 10/12-01 від 10.12.2003 року, податкові накладні № 169 від 10.12.2003 року, № 174 від 15.12.2003 року, акт звірки розрахунків, вирок Кіровського районного суду м. Донецька від 12.01.2005 року, вирок Пролетарського районного суду м. Донецька від 13.02.2004 року, довідка про надання звітності ТОВ „Скай”, розрахунки сплати комунального податку, податкові декларації, постанова про проведення виїмки,

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд ВСТАНОВИВ:

Відповідач-1, Товариство з обмеженою відповідальністю “Кредо”, зареєстрований як юридична особа виконавчим комітетом виконавчим комітетом Добропільської міської ради 02.08.1999 р., про що видано свідоцтво про державну реєстрацію. Включений до ЄДРПОУ за кодом 30347132.

Відповідач-2, Товариство з обмеженою відповідальністю “Скай”, зареєстрований виконавчим комітетом виконавчим комітетом Пролетарської районної ради м. Донецька 16.10.2002 р., про що видане свідоцтво про свідоцтво про державну реєстрацію. Включений до ЄДРПОУ за кодом 32145133.

Відповідно до договору купівлі-продажу № 98 від 25.11.2003 року відповідач-1 зобов’язується передати у власність відповідача-2 товар: м’ясну продукцію, відповідач-2 зобов’язується прийняти та оплатити поставлений товар на умовах договору. Загальна сума поставки по договору орієнтовно склала 2500000,00 грн. З огляду зазначеного договору вбачається, що він не підписаний директором ТОВ „Скай” та не скріплений печаткою підприємства.

Відповідачем-1 були складені накладні № 10/12-01 від 10.12.2003 року на суму 7956,00 грн., в тому числі ПДВ 11826,00 грн. та № 15/12-02 від 15.12.2003 року на суму 70600,10 грн., в тому числі ПДВ 11766,68 грн. Проте, факт виконання договору зазначеними накладними не може бути підтвердженим, оскільки вони не містять підпису уповноваженої на отримання товару особи та не скріплені печаткою підприємства. Документів в підтвердження транспортування товару, будь-яких платіжних доручень та додаткових розрахункових документів до матеріалів справи не долучено.

Позивач наполягає на визнанні договору недійсним на підставі ст. 49 Цивільного кодексу Української РСР та як на підставу своїх позовних вимог посилається на вирок Кіровського районного суду м. Донецька від 12.01.2005р., винесений по звинуваченню Кисельова С.О. та Карих О.В. в скоєнні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 205 Кримінального кодексу України, який набрав законної сили 27.01.2005 року.

Відповідно до ст. 49 ЦК України (у редакції 1963 року) недійсними визнаються угоди, які укладені з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства. Отже зі змісту наведеної норми права випливає, що для застосування вимог цієї статті суд повинен встановити наявність певних обставин, які свідчать про те, що сторона (або сторони), укладаючи угоду, завідомо діяла з прямим умислом, спрямованим на досягнення такої мети, що суперечить інтересам держави та суспільства.

Вироком Кіровського районного суду м. Донецька від 12.01.2005 р. встановлено, що Кисельов С.А. та Карих О.В., у вересні-жовтні 2002 р. діючи умисно, по попередній змові з групою осіб з метою прикриття подальшої незаконної діяльності, що не відповідає установчим документам та яка пов’язана зі здійсненням фіктивних безтоварних операцій, направлених на ухилення від сплати податків, вирішили створити ТОВ “Скай”, яке зареєстроване у встановленому порядку 16.10.2002 року. Для цього вони виготовили та зареєстрували у встановленому порядку установчі документи ТОВ “Скай” та відкрили банківські рахунки у ДФ ВАТ АКБ “Автокразбанк” та ДФ ЗАТ “Альфа-банк”. У якості засновників ТОВ “Скай” виступили підставні особи - Серебрянський С.Н. та Корякін А.А., у якості директора виступав Серебрянський С.Н.

Відповідно до п.4 ст.72 Кодексу адміністративного судочинства України вирок суду в кримінальній справі, який набрав законної сили, є обов'язковим для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Суд вважає, що посилання позивача на вищезазначений вирок по даній справі не можуть бути враховані, оскільки таким вироком не доводиться наявність умислу на досягнення мети, яка суперечить інтересам держави та суспільства, при укладанні та виконанні Товариством з обмеженою відповідальністю „Скай” саме спірної угоди. У вироку суду взагалі відсутні обставини, встановлені на підтвердження того, що, укладаючи договір № 98 від 25.11.2003 року, сторони діяли з метою, яка суперечить інтересам держави і суспільства.

Таким чином, посилання позивача на вирок Кіровського районного суду м. Донецька від 12.01.2005 р. з кримінальної справи, як доказ спрямованості умислу та доведення мети, суперечної інтересам держави та суспільства при укладенні спірного договору, суд вважає безпідставним, оскільки він не містить в собі висновки щодо договору купівлі-продажу № 98 від 25.11.2003 року, укладеного між відповідачами, та не робилися висновки відносно його мети та спрямованості. Факт притягнення Кисельов С.А. та Карих О.В. до кримінальної відповідальності за ч.1 ст.205 Кримінального кодексу України не є доказом наявності у такого суб’єкта господарювання мети, суперечної інтересам держави та суспільства при укладанні всіх угод та виконанні всіх господарських зобов’язань.

Також, відповідно до вироку від 13.02.2004 р. по справі № 1-72, винесеного Пролетарським районним судом м. Донецька, яким директор Товариства з обмеженою відповідальністю „Скай” м. Донецьк був визнаний винним у скоєні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 212 та ч. 2 ст. 366 КК України. Зазначений вирок набрав законної сили 29.02.2004 р.

Під час розгляду справи Пролетарським районним судом м. Донецька було встановлено, що в період з жовтня 2002 р. по лютий 2004 р. Серебрянський С. М. особисто виконував функції з керівництва та організації фінансово –господарської діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю „Скай” м. Донецьк.

В період з 23.02.2002 р. по 01.07.2003 р. Товариство з обмеженою відповідальністю „Скай” м. Донецьк здійснювало активну підприємницьку діяльність, пов’язану з купівлею –продажем продовольчих та непродовольчих товарів, і Серебрянський С. М. мав відомості про всі факти фінансово –господарської діяльності підприємства та її результати.

Приблизно в січні –лютому 2003 р. у Серебрянського С. М. виникла мета на ухилення від сплати податків шляхом заниження податкового зобов’язання з податку на додану вартість в податкових деклараціях з податку на додану вартість. Для цього Серебрянський С. М. в порушення п. п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість” включив до складу податкового кредиту витрати зі сплати податку, які не підтверджені податковими накладними або митними деклараціями, тобто навмисно безпідставно зависив податковий кредит за період з лютого по травень 2003 р. та ухилився від сплати податків на загальну суму 69 392 грн. 52 коп., що призвело до не надходження зазначених коштів до Державного бюджету України у великих розмірах.

Крім того, Серебрянський С. М. з метою приховування факту ухилення від сплати податків в період з лютого по травень 2003 р. в порушення вимог ст. 8, ст. 9 закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” здійснив службове підроблення, тобто несення службовою особою в офіційні документи підприємства заздалегідь неправдивих відомостей, також складання та видачу заздалегідь неправдивих документів, що привело до тяжких наслідків.

Разом із тим, зазначений вирок також не містить висновку про те, що Серебрянський С. М. уклав договір купівлі-продажу від 25.11.2003 року № 98 саме з метою завищення податкового кредиту з податку на додану вартість або ухилення від сплати податків.

За таких обставин суд вважає, що позивачем не доведені обставини на підтвердження того, що укладаючи саме спірну угоду сторони діяли з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Сам по собі договір купівлі-продажу м’ясної продукції не є таким, що суперечить інтересам держави і суспільства. Такий товар не виключено законом із цивільного обігу, на торгівлю ним не вимагалась ліцензія, не було й інших законодавчих обмежень стосовно його купівлі-продажу.

Відповідно до ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до приписів чинного законодавства договір вважається укладеним, якщо між сторонами у належній формі досягнуто згоди за всіма суттєвими умовами. При цьому господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками.

Як зазначалось, з огляду договору купівлі-продажу № 98 від 25.11.2003 року вбачається, що він не підписаний директором ТОВ „Скай” та не скріплений печаткою підприємства, тому відсутні підстави вважати його укладеним відповідно до вимог ст.ст. 153, 154 Цивільного кодексу Української РСР (в редакції 1963 року).

Факт виконання зобов’язань за цим договором на суму 2500000грн. не підтверджений наданими до матеріалів справи копіями накладних № 15/12-02 від 15.12.2003р., № 10/12-01 від 10.12.2003р. на загальну суму 141 556 грн. 10 коп., оскільки вони не містять підпису уповноваженої на отримання товару особи та не скріплені печаткою підприємства.

Відповідно до приписів чинного законодавства недійсною може бути визнана лише укладена угода, тобто така, щодо якої сторонами в потрібній формі досягнуто згоди з усіх істотних умов.

Таким чином, оскільки укладення та виконання відповідачами договору купівлі-продажу № 98 від 25.11.2003 року, позивачем у визначеному порядку не доведено, доказів такого суду не надано, у суду не має підстав вважати, що спірна угода взагалі фактично виконувалось, а отже не вбачається можливим визнати недійсним таку угоду згідно із ст. 49 Цивільного кодексу Української РСР.

Окрім того, з 01.01.2004 року набрав чинності Цивільний кодекс України. Згідно із п. 1 та п. 2 Прикінцевих та перехідних положень цього кодексу, Цивільний кодекс Української РСР від 18.07.1963 року втратив чинність.

За змістом ч. 2 ст. 5 Цивільного кодексу України, кодекс має зворотну дію у часі у випадках, воли він пом’якшує або скасовує відповідальність особи.

Чинний Цивільний кодекс України не містить таких публічно-правових наслідків укладення недійсної угоди, які були встановлені ст. 49 Цивільного Кодексу Української РСР в редакції 1963 року. Цим кодексом скасована відповідальність у вигляді публічно-правової санкції – стягнення в доход держави одержаного однією чи обома сторонами за угодою, за укладення угоди з метою, суперечною інтересам держави та суспільства.

Посилання позивача на публічно-правові санкції, які були встановлені законом, чинним на момент укладення угод, але відсутні в Цивільному кодексі України на момент прийняття рішення про притягнення до відповідальності, є помилковим.

Разом з тим, слід мати на увазі, що з 01.01.2004 року публічно-правові санкції за вчинення правочину (господарського зобов’язання) з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, із сфери цивільно-правового регулювання перенесені у сферу господарсько-правового регулювання. Санкції, передбачені ч. 1 ст. 208 Господарського кодексу України, є адміністративно-господарськими санкціями як такі, що відповідають визначенню ч. 1 ст. 238 Господарського кодексу України, і їх застосування при вирішенні спору можливо лише у разі звернення до суду з позовом про стягнення в доход держави коштів, одержаних за право чинами, які вчинені з метою, яка за відомо суперечить інтересам держави та суспільства, із посиланням, як на матеріально-правову підставу, на ст.. 208 Господарського кодексу України.

Позивач в даній справі не посилався на ст. 208 Господарського кодексу України як на матеріально-правову підставу недійсності спірних угод та не просив суд про застосування зазначеної норми.

За таких обставин позов задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 49, 153, 154 Цивільного кодексу Української РСР, п. 4 прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, ст.ст. 207, 208 Господарського кодексу України, ст.ст.2-15, 17-18, 33-35, 45-46, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110-111, 121, 122-143, 151-154, 158, 160, 162, 163, 167, 185-186, 254 пунктами 6,7 розділу 7 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні позовних вимог Добропільського міжрайонного прокурора в інтересах держави в особі Добропільської об'єднаної державної податкової інспекції до Товариства з обмеженою відповідальністю “Кредо” та Товариства з обмеженою відповідальністю “Скай” про визнання недійсною угоди згідно договору купівлі-продажу від 25.11.2003 року № 98 на суму 2500000 грн. та застосування до сторін правових наслідків, передбачених ст. 49 Цивільного кодексу України, а саме, стягнути в дохід держави отримане відповідачем-1 від відповідача-2 за вказаним договором на суму 2500000,00 грн. – відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення десятиденного строку на подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня складання постанови в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя