Рішення № 79297574, 11.01.2019, Краснопільський районний суд Сумської області

Рішення

Іменем України

11 січня 2019 року

смт Краснопілля

справа № 578/1147/18

провадження № 2-о/578/7/19

Краснопільський районний суд Сумської області в складі головуючого судді Косар А.І.

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу окремого провадження

за заявою ОСОБА_1

заінтересовані особи: Міністерство соціальної політики України, Російська Федерація

про встановлення факту, що має юридичне значення,-

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1,

представник заявника - ОСОБА_3,

секретар судового засідання - Авраменко О.Є.

Історія справи

(I.) Короткий зміст заявлених вимог

1. 14.11.2018 року заявник звернувся до суду з заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, якою просиввстановити юридичний факт загибелі ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, під час захисту батьківщини ІНФОРМАЦІЯ_3 в районі с. Петровське Донецької області України внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України.

2. Позовні вимоги мотивовані такими обставинами.

3. Син заявника ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, проходив військову службу в Збройних силах України з 01.08.1994 по 15.02.2015, був кадровим військовим та мав військове звання підполковника. Його остання займана посада - командир механізованого батальйону 1 окремої гвардійської танкової бригади 8 армійського корпусу.

4. Відповідно до наказу командира військової частини А1688 №13 від 19.01.2015 підполковник ОСОБА_4 вибув для виконання заходів антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей з метою виконання службових (бойових) завдань, що, зокрема, підтверджується актом проведення службового розслідування №49 від 27.02.2015 та актом про нещасний випадок №50 від 27.02.2015.

5. Під час виконання бойового завдання по знищенню противника ІНФОРМАЦІЯ_3 близько 10.00 год в с. Петровське Донецької області ОСОБА_4 загинув на окупованій території Донецької області України під час обстрілу противником, рухаючись на БМП-1 №721 внаслідок вибуху вибухового пристрою під БМП.

6. Заявник має на меті визначення статусу сина як особи, яка перебувала під захистом Конвенції про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях, яка ратифікована Україною 03 липня 1954 року, тобто жертви міжнародного збройного конфлікту, що обумовлює виникнення прав та обов'язків, передбачених цією конвенцією, іншими нормами міжнародного права, зокрема, виникнення права на справедливу компенсацію з Російської Федерації, як держави-агресора, так як на його переконання, внаслідок саме збройної агресії Російської Федерації проти України на території с. Петровське Донецької області було порушено невід'ємне право на життя його сина ОСОБА_4, передбачене статтею 27 Конституції України, статті 2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950.

Також заявник зауважує, що вказаний ним юридичний факт може бути встановлений лише в судовому порядку, так як іншого порядку для цього не передбачено.

(II.) Стислий виклад позицій позивача та відповідача

7. Заявник ОСОБА_1; процесуальна позиція - заяву підтримує.

8. Представник заявника ОСОБА_3; процесуальна позиція - заяву підтримує.

9. Заінтересовані особи Міністерство соціальної політики України та Російська Федерація повторно не забезпечили явку представника в судове засідання, повідомлені належним чином в порядку, передбаченому частиною одинадцятою статті 128 Цивільного процесуального кодексу України /далі також - ЦПК/, про причини неявки суд не повідомили, заяв про розгляд справи за відсутності їх представників та клопотань про відкладення розгляду справи не надійшло.

(ІІІ.) Заяви, клопотання позивача, відповідача:

10. 11.01.2019 заявник подав Клопотання про посвідчення довіреності фізичної особи у даній справі на ім'я ОСОБА_3.

(ІV.) Процесуальні дії у справі

11. 03.12.2018 постановлено ухвалу про відкриття провадження, призначено справу до підготовчого судового засідання на 15.00 год 11.01.2019 .

/ас 147/

(IV.) Фактичні обставини, встановлені судом

12. По справі встановлено таке:

13. Судом встановлено, що син заявника - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, проходив військову службу в Збройних силах України з 01.08.1994 по 15.02.2015, був кадровим військовим та мав військове звання підполковника. Його остання займана посада - командир механізованого батальйону 1 окремої гвардійської танкової бригади 8 армійського корпусу.

/ас 27, 30/

14. В період з 19.01.2015 по ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_4 безпосередньо брав участь в боях за незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України в районі проведення бойових дій на території Донецької області, що, зокрема, підтверджується актом проведення службового розслідування №49 від 27.02.2015 по військовій частині В1688 та актом про нещасний випадок №50 від 27.02.2015 по військовій частині ПП В1688.

/ас 28-29, 56-58/

15. ІНФОРМАЦІЯ_3 близько 10.00 год під час виконання бойового завдання по знищенню противника в с. Петровське Донецької області підполковник ОСОБА_4, рухаючись на БМП-1 №721 з екіпажем у складі командира БМП-1 сержанта ОСОБА_5, навідника-оператора старшого солдата ОСОБА_6 та механіка-водія солдата ОСОБА_7, потрапив під обстріл російських збройних формувань. Під час обстрілу з боку противника БМП-1 наїхав на вибуховий пристрій лівою стороною з боку механіка-водія, внаслідок чого стався вибух, що спричинив потужну вибухову хвилю, яка відкинула на землю підполковника ОСОБА_4, котрий у цей час знаходився зверху на БМП-1. Від отриманих травм, спричинених вибухом, ОСОБА_4 загинув, після чого його тіло було доставлено до Дніпропетровського обласного відділення судово-медичної експертизи м. Дніпропетровськ та встановлено діагноз: механічна асорексія, здавлення грудної клітини та черепа; ушкодження внаслідок військових дій.

16. Згідно з довідкою про причину смерті від 16.02.2015 №427, свідоцтвом про смерть від 19.02.2015 серії НОМЕР_1 «Здавлення грудної клітини та черепа внаслідок військових дій в районі с. Петровське Донецької області», отримане під час виконання бойового завдання підполковником ОСОБА_4, послужило причиною його смерті ІНФОРМАЦІЯ_3.

/ас 69-70/

17. Згідно Витягу з протоколу засідання Військово-лікарської комісії Північного регіону по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв №68 від 06.03.2015, підтверджено, що травма «Здавлення грудної клітини та черепа внаслідок військових дій в районі с. Петровське Донецької області», отримане під час виконання бойового завдання підполковником ОСОБА_4, послужила причиною його смерті ІНФОРМАЦІЯ_3. Вказана травма пов'язана із захистом Батьківщини

/ас 72/

18. Витягом із наказу командира 1-ї окремої танкової бригади (по особовому складу) від 25.02.2015 №25-РС підполковника ОСОБА_4, командира механізованогог батальйону, з 15.02.2015 виключено зі списків особового складу Збройних Сил України у зв'язку зі смертю.

/ас 71/

19. Заявник ОСОБА_1, як член сім'ї загиблого ветерана війни, що підтверджується копією свідоцтва серія НОМЕР_2 від 23.04.2015 має право на пільги, встановлені законодавством України для членів сімей загиблих ветеранів війни

/ас73/

20. Указом Президента України №311/2015 від 04 червня 2015 року ОСОБА_4 посмертно нагороджено орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня.

/ас 74-97/

(VІ.) Висновки суду

21. Статтею 234 ЦПК передбачено, що у порядку окремого провадження розглядаються також справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

22. Згідно до положень статті 256 ЦПК в судовому порядку можуть бути встановлені факти від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

23. Як роз'яснено у пункті 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року за №5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» (з подальшими змінами та доповненнями), в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.

24. Починаючи з кінця лютого 2014 року війська Російської Федерації почали окупацію Кримського півострова, а в подальшому 21 березня 2014 року владою Російської Федерації було прийнято Федеральний конституційний закон «О принятии в Российскую Федерацию Республики Крым и образовании в составе Российской Федерации нових субъектов - Республики Крым и города федерального значения Севастополя». Після незаконної анексії Кримського півострова, в квітні 2014 року Російська Федерація почала другу фазу збройної агресії проти України, під час якої контрольовані, керовані і фінансовані спецслужбами Російської Федерації озброєні бандитські формування проголосили створення «Донецької народної республіки» (07 квітня 2014 року) та «Луганської народної республіки» (27 квітня 2014 року).

25. Постановою Верховної Ради України «Про Заяву Верховної Ради України» «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків» № 337-VIII від 21 квітня 2015 року було схвалено текст Заяви Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків». З аналізу даної заяви вбачається, що 20 лютого 2014 року були зафіксовані перші випадки порушення Збройними Силами Російської Федерації порядку перетину державного кордону України в районі Керченської протоки та використання підрозділів збройних сил Російської Федерації, розташованих в Криму, що знаходились там відповідно до Угоди між Україною і Російською Федерацією про статус та умови перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України від 28 травня 1997 року, для блокування українських військових частин.

26. З даної заяви Верховної Ради України слідує, що 27 лютого 2014 року збройні підрозділи спеціального призначення Головного розвідувального управління Генерального штабу Збройних Сил Російської Федерації захопили будівлі Ради Міністрів та Верховної Ради Автономної Республіки Крим. Водночас, відбулось створення і озброєння нерегулярних збройних формувань найманців з числа місцевих жителів, якими керували офіцери спецслужб і Збройних Сил Російської Федерації, а Чорноморський флот Російської Федерації заблокував українські порти, де знаходились кораблі Військово - Морських Сил України. В подальшому, лідер партії "Русское единство" проголосив себе головою Ради Міністрів Автономної Республіки Крим та закликав президента Російської Федерації "забезпечити мир і спокій в Криму". У відповідь на цей заклик Президент Російської Федерації звернувся до Ради Федерацій Федеральних зборів Російської Федерації, яка своєю постановою від 1 березня 2014 року надала згоду на використання на території України Збройних Сил Російської Федерації. Як наслідок, це призвело до збройного захоплення і воєнної окупації невід'ємної частини України Автономної Республіки Крим та міста Севастополя.

27. Нелегітимно сформована в умовах російської воєнної окупації виконавча влада Автономної Республіки Крим 16 березня 2014 року провела референдум про входження Автономної Республіки Крим до складу Російської Федерації, однак результати референдуму не були визнані жодною країною світу, крім Російської Федерації, що підтверджується Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 68/262 від 27 березня 2014 року "Територіальна цілісність України".

28. 17 березня 2014 року Верховна Рада Автономної Республіки Крим, розпущена постановою Верховної Ради України від 15 березня 2014 року № 891-VІІ, всупереч цьому проголосила Крим незалежною державою. 18 березня 2014 року самозвані представники Верховної Ради Автономної Республіки Крим підписали з президентом Російської Федерації "Договір про прийняття до Російської Федерації Республіки Крим і створення у складі Російської Федерації нових суб'єктів".

29. 21 березня 2014 року владою Російської Федерації було прийнято Федеральний конституційний закон "О принятии в Российскую Федерацию Республики Крым и образовании в составе Российской Федерации новых субъектов Республики Крым и города федерального значения Севастополя".

30. Згідно зі статтею 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» № 1207-VІІ від 15.04.2014 року, із змінами і доповненнями, Республіка Крим та місто Севастополь визнано тимчасово окупованою територією України із зазначенням дати початку тимчасової окупації 20 лютого 2014 року.

31. Незаконно анексувавши Республіку Крим, Росія продовжила свою військову агресію по відношенню до України, розпочавши в квітні 2014 року другу фазу збройної агресії проти України, коли контрольовані, керовані і фінансовані спецслужбами Російської Федерації озброєні формування проголосили створення "Донецької народної республіки" (07 квітня 2014 року) та "Луганської народної республіки" (27 квітня 2014 року).

32. 11 травня 2014 року на окупованій території Донецької і Луганської області відбувся незаконний референдум щодо самовизначення в Луганському та Донецькому регіонах з погано прихованою метою відокремлення та проголошення так званих «Луганської Народної Республіки» та «Донецької Народної Республіки», однак сам референдум так і не був визнаний, як Україною, так і міжнародною спільнотою. Як наслідок, Україною, за наслідками військової агресії Російської Федерації, прийнято постанову Верховної Ради України від 17 березня 2015 року № 254-VІІІ «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями», якою визнано тимчасово окупованими територіями окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської областей.

33. Згідно з постановою Верховної Ради України «Про Заяву Верховної Ради України» «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків», від 21 квітня 2015 року №337-VIII, зазначені події на сході України відбувалися за наступними обставинами.

34. Протягом травня 2014 року самозвані лідери "ДНР" та "ЛНР", серед яких було багато громадян Російської Федерації, у неконституційний спосіб організували проведення фіктивних референдумів про відокремлення цих нелегітимних утворень від України. Під приводом і з метою їхньої підтримки на територію України були заслані розвідувально-диверсійні групи, які очолювали кадрові офіцери Головного розвідувального управління Генерального штабу Збройних Сил Російської Федерації, формування російського козацтва та укомплектований чеченцями - громадянами Російської Федерації, батальйон "Восток", а також були задіяні такі озброєні групи найманців як "Русский сектор" та "Оплот". За їхньої участі відбулися захоплення адміністративних будівель у багатьох населених пунктах Донецької та Луганської областей, здійснено збройні напади на частини українських Сухопутних військ та літаків Повітряних сил Збройних Сил України.

35. 11 травня 2014 року на окупованій території Донецької і Луганської областей відбувся референдум щодо самовизначення в Луганському та Донецькому регіонах з метою відокремлення та проголошення так званих "Луганської Народної Республіки" та "Донецької Народної Республіки". Однак, такий референдум, як і проголошені утворення, а саме "Луганська Народна Республіка" та "Донецька Народна Республіка" не були визнані ані національним законодавством, ані міжнародною спільнотою.

36. На засіданні Ради Безпеки ООН, яке відбулося 29 серпня 2014 року, в зв'язку з агресією Російської Федерації проти України, делегація України заявила: «Росія розпочала безпосереднє воєнне вторгнення на материкову частину України із застосуванням своїх регулярних збройних сил».

37. Нерегулярні збройні формування, задіяні Російською Федерацією у агресивній війні проти України, систематично підкріплювалися російськими найманцями з числа звільнених у запас військовослужбовців Збройних Сил Російської Федерації та постачанням зброї і військової техніки, включаючи танки, артилерійські системи, протитанкові засоби та сучасні зенітно-ракетні комплекси, які постачалися з території РФ. Це підтверджувалося поясненнями численно затриманих військовослужбовців Збройних Сил Російської Федерації.

38. Підтвердженням окупації Російською Федерацією, як країною-агресором, частини території Луганської і Донецької областей, є факти здійснення нею активних дій щодо організації збройних нападів, участі в них та постачання для цього на територію України зброї та особового складу військ Російської Федерації.

39. Відповідно до статті 1 Закону України «Про оборону України» від 06 грудня 1991 року № 1932-ХІІ, збройна агресія це застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій, зокрема: вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України; напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України.

40. За наслідками військової агресії Російської Федерації прийнято постанову Верховної Ради України від 17 березня 2015 року № 254-VІІІ «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями», якою визнано тимчасово окупованими територіями окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської областей, в яких відповідно до Закону України «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей» запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, російських окупаційних військ, їх військової техніки, а також бойовиків та найманців з території України та відновлення повного контролю України за державним кордоном України.

41. Відповідно до абз. 2 Постанови Верховної Ради України «Про Заяву Верховної Ради України про визнання Україною юрисдикції Міжнародного кримінального суду щодо скоєння злочинів проти людяності та воєнних злочинів вищими посадовими особами Російської Федерації та керівниками терористичних організацій "ДНР" та "ЛНР", які призвели до особливо тяжких наслідків та масового вбивства українських громадян» від 04 лютого 2015 року №145-VІІІ, зазначено, що з 20 лютого 2014 року проти України триває збройна агресія Російської Федерації та підтримуваних нею бойовиків-терористів, під час якої було анексовано Республіку Крим та місто Севастополь, які є частиною території незалежної та суверенної держави Україна, окуповано частину Донецької та Луганської областей України, загинуло тисячі громадян України, серед яких діти, поранено тисячі осіб, зруйновано інфраструктуру цілого регіону, сотні тисяч громадян вимушені були покинути свої домівки.

42. Також Постановою Верховної Ради України від 27 січня 2015 року № 129-VІІІ законодавчий орган України затвердив Звернення до Організації Об'єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання Російської Федерації державою-агресором.

43. Силові дії Російської Федерації, що тривають з 20 лютого 2014 року, є актами збройної агресії відповідно до пунктів «а», «b», «c», «;d» та «g» статті 3 Резолюції 3314 (ХХIХ) Генеральної Асамблеї ООН «Визначення агресії» від 14 грудня 1974 року.

44. Військові дії Російської Федерації на території України були визнані та засуджені рядом міжнародних інстанцій.

45. Отже, при вирішенні даної справи знайшов своє підтвердження факт збройної (військової) агресії Російської Федерації відносно України, що є загальновідомим.

46. Згідно зі статтею 259 ЦПК України у рішенні суду повинно бути зазначено відомості про факт, встановлений судом, мету його встановлення, а також докази, на підставі яких суд установив цей факт.

47. Згідно акта проведення службового розслідування №49 від 27.02.2015 по військовій частині В1688, підполковник ОСОБА_4 дійсно в період з 19 січня 2015 року по 14 лютого 2015 року безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі/районах проведення антитерористичної операції на території Донецької області.

48. Вищевикладені обставини справи встановлюють причинний зв'язок між смертю сина заявника, яка настала під час проходження військової служби та участі у проведенні антитерористичної операції на території України, що межує з територією, тимчасово окупованою в результаті збройної агресії Російської Федерації проти України.

49. Згідно з ч.2 ст.256 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

50. Звернення заявника в порядку окремого провадження до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, обумовлено необхідністю визначення статусу ОСОБА_4, як жертви міжнародного збройного конфлікту, особи, яка перебувала під захистом Конвенції про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях, що обумовлює виникнення прав та обов'язків, передбачених нормами міжнародного гуманітарного права (що складається з Женевських конвенцій про захист жертв війни від 12 серпня 1949 року, Додаткових протоколів до них, інших міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України) та отримання заявником допомоги від гуманітарних організацій (Міжнародного Комітету Червоного Хреста, Міжнародної Федерації товариств Червоного Хреста і Червоного півмісяця, Товариства Червоного Хреста України).

51. Як роз'яснено в постанові Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», не можуть розглядатися судами заяви про встановлення фактів, встановлення яких віднесено до компетенції відповідних органів виконавчої влади.

52. Згідно до частини третьої статті 212 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

53. Встановлені обставини справи не спростовані і не оспорені заінтересованими особами, тому суд вважає заяву обґрунтованою, зібрані у справі докази та їх належна оцінка вказують на наявність підстав для її задоволення, що передбачено статтею 256 ЦПК України і не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.

54. Отже, суд вважає, що відсутні підстави для відмови у задоволенні заяви в частині встановлення факту загибелі ОСОБА_4 внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України з огляду на те, що цей факт є загальновідомим і його закріплено на законодавчому рівні, оскільки між вказаними фактами існує причинний зв'язок.

55. Враховуючи, що в результаті саме збройної агресії та воєнного конфлікту, розпочатих Російською Федерацією, ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_3 загинув, також обставини того, що внаслідок саме військової агресії Російської Федерації на території Донецької області було порушено право ОСОБА_4 на життя і здоров'я, передбачене статтею 27 Конституції України, статтею 2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, заява ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, підлягає повному задоволенню.

56. Згідно до частини сьомої статті 235 ЦПК України суд не відшкодовує судові витрати.

57. Керуючись стст. 258, 259, 264, 265, 273,315-317 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

Ухвалив:

1. Заяву ОСОБА_1 задовольнити.

2. Встановити юридичний факт загибелі ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, під час захисту батьківщини ІНФОРМАЦІЯ_3 в районі с. Петровське Донецької області України внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України.

3. Судові витрати, пов'язані з розглядом справи, віднести на рахунок заявника.

4. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

5. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

6. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення через суд першої інстанції.

7. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

8. Заявник: ОСОБА_1, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3.

9. Представник заявника: ОСОБА_3, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4, паспорт серія НОМЕР_3, виданий Ковпаківським РВСМУ УМВС України в Сумській області.

10. Заінтересована особа: Міністерство соціальної політики України, місце знаходження юридичної особи: 01601, м. Київ, вул. Еспланадна, буд. 8/10.

11. Заінтересована особа: Російська Федерація, адреса для листування: Посольство Російської Федерації в Україні, 03049, м. Київ, Повітрофлотський проспект, буд. 27.

Повне судове рішення складено 18.01.2019.

Суддя А.І.Косар