Рішення № 79295719, 21.01.2019, Київський районний суд м. Одеси

_____________________справа № 520/17947/18

провадження № 2/520/2184/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.01.2019 року м. Одеса

Київський районний суд м. Одеси у одноособовому складі:

суддя Літвінова І.А. (головуючий),

секретар – Молодов В.С.,

розглянув у порядку письмового провадження цивільну справу № 520/17947/18 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради, Державного реєстратора Дачненської сілької ради Біляївського району Одеської області ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа – ОСОБА_5 про скасування реєстрації декларації про готовність об’єкта до експлуатації та скасування реєстрації права власності,

ВСТАНОВИВ:

В листопаді 2018 року до Київського районного суду м. Одеси надійшла позовна заява ОСОБА_1, за позовними вимогами якої позивач просить скасувати реєстрацію декларації ОД 141173312090 про готовність об'єкта до експлуатації від 27.11.2017 р., зареєстровану ОСОБА_2 ДАБК Одеської міської ради щодо об'єкта 22/50 частки житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами за адресою м. Одеса, вулиця Бригадна, будинок 83, замовником за якою визначено ОСОБА_4, РНОКПП НОМЕР_1; скасувати рішення про державну реєстрацію прав (з відкриттям розділу) державного реєстратора Дачненської сільської ради Біляївського району Одеської області ОСОБА_3, індексний номер: 38469214 від 01.12.2017 про реєстрацію права власності ОСОБА_4, РНОКПП НОМЕР_1 на 22/50 частки житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами за адресою місто Одеса, вулиця Бригадна, будинок 83 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, реєстраційний номер об’єкту нерухомого майна: 1424778151101.

Відповідачами за вказаними вимогами позивач визначив ОСОБА_2 державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради, Державного реєстратора Дачненської сілької ради Біляївського району Одеської області ОСОБА_3 та ОСОБА_4.

Позов подано в порядку цивільного судочинства за місцем знаходження об’єкту нерухомого майна: житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами за адресою: місто Одеса, вулиця Бригадна, будинок 83, реєстрацію декларації про готовність якого до експлуатації та подальше рішення про державну реєстрацію права власності позивач вважає незаконними.

Суд встановив, що зверненню ОСОБА_1 до Київського районного суду м. Одеси передувало звернення позивача в червні 2018 року до Одеського окружного адміністративного суду (адміністративна справа № 815/2769/18) з тотожним позовом (за яким ОСОБА_4 був третьою особою, а не відповідачем). За результатами розгляду справи адміністративний суд дійшов висновку, що розгляд справи відноситься до юрисдикції місцевого загального суду. При цьому, в ухвалі від 07.11.2018 року суд встановив, що в основу обґрунтування протиправного характеру оскаржуваних рішень відповідачів щодо реєстрації декларації про готовність об’єкта до експлуатації та про державну реєстрацію права власності покладено не порушення порядку та процедури їх проведення, а відсутність такого права в особи, за якою у подальшому було зареєстровано право власності на спірний об’єкт нерухомості, і що такі аргументи безумовно свідчать про існування спору про право у межах даних правовідносин, оскільки вирішення даного спору потребує вирішення судом питання стосовно того, на яких підставах належить право власності на нерухоме майно третій особі та чи може ця особа згідно із законом набути права власності за цими підставами.

Дійсно, статтею 19 ЦПК України до справ, що відносяться до юрисдикції загальних судів та підлягають розгляду у порядку цивільного судочинства віднесені справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

При цьому у частині другій цієї статті встановлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Крім того, за правилами частини 8 статті 30 ЦПК України, вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій розглядаються судом, визначеним за правилами підсудності щодо розгляду спору, похідними від якого є такі вимоги.

Утім, за частиною 1 статті 32 ЦПК України не допускаються спори між судами про підсудність. Жоден з учасників справи № 520/17947/18 не оскаржив ухвалу про відкриття провадження у цивільній справі Київським районним судом м. Одеси та призначення справи до розгляду в порядку позовного провадження.

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 10.12.2018 року справу призначено до розгляду по суті в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи. Цією ж ухвалою учасникам справи встановлено строк вчинення процесуальних дій – з 10.12.2018 по 10.01.2019, визначені строки для подання заяв по суті справи чи з процесуальних питань та визначено почати розгляд справи по закінченню встановленого строку.

У встановлені строки позивач, відповідачі: Державний реєстратор Дачненської сільської ради Біляївського району Одеської області ОСОБА_3, та третя особа будь-яких заяв по суті справи чи з процесуальних питань не надавали.

Відповідач ОСОБА_2 державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради (далі – ОСОБА_2), про скасування реєстрації декларації про готовність об’єкта до експлуатації та скасування реєстрації права власності надав відзив на позов, у якому зазначивпро незгоду з позовними вимогами позивача про скасування реєстрації декларації про готовність об’єкта до експлуатації, здійснену ОСОБА_2 27.11.2017 року за № ОД 141173312090 щодо об’єкта 22/50 частки житлового будинку з господарським будівлями та спорудами за адресою: м. Одеса, вул. Бригадна, буд. 83. Відповідач послався на додержання ОСОБА_2 вимог законодавства і що саме замовник відповідає за повноту та достовірність даних, зазначених у поданій ним декларації, наслідком недостовірності яких є скасування відповідним органом державного архітектурно-будівельного контролю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідач зауважив, що здійснення перевірки наведених у декларації недостовірних даних - це право ОСОБА_2, а не його обов’язок, тому у разі виявлення ОСОБА_2 наведених у зареєстрованій декларації недостовірних даних (встановлення факту, що на дату реєстрації декларації інформація, яка зазначалася в ній, не відповідала дійсності, та/або виявлення розбіжностей між даними, зазначеними у декларації), які є підставою вважати об’єкт самочинним будівництвом, зокрема, якщо він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи без затвердженого в установленому порядку проекту або будівельного паспорта, а також у разі скасування містобудівних умов та обмежень, реєстрація такої декларації підлягає скасуванню органом державного архітектурно- будівельного контролю. Відповідно до Порядку здійснення державного архітектурно-будівельного контролю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 553 від 23.05.2011 року необхідність проведення перевірки достовірності даних, наведених у повідомленні про початок виконання підготовчих робіт, повідомленні про початок виконання будівельних робіт, декларації про готовність об’єкта до експлуатації, може здійснюватися органом державного архітектурно-будівельного контролю протягом трьох місяців з дня подання зазначених документів.

Відповідач звернув увагу Суду на те, що позивач посилається на ч. 1 ст. 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (далі - Закон 3038-VI) (у редакції начебто чинній на момент реєстрації декларації), посилаючись на прийняття до експлуатації закінчених будівництвом об’єктів, що належать до І-ІІІ категорії складності, і з цього приводу зазначив, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення містобудівної діяльності» від 17.01.2017 року внесені зміни до Закону 3038-УІ, які набрали чинності 10.06.2017 року. Таким чином, на момент реєстрації оскаржуваної декларації, а саме 27.11.2017 року діяла нова редакція Закону 3038-УІ, у якій категорії складності скасовано та на заміну яких введено класи наслідків(відповідальності). Тому є незрозумілим, чому Позивач у позові посилається на редакцію закону, яка на момент реєстрації не була чинною.

Відповідно до Порядку прийняття в експлуатацію і проведення технічного обстеження індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, громадських будинків та будівель і споруд сільськогосподарського призначення І та II категорій складності, які збудовані без дозволу на виконання будівельних робіт, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України № 79 від 24.04.2015 року, цей порядок встановлює процедуру та умови прийняття в експлуатацію збудованих без дозволу на виконання будівельних робіт і проведення технічного обстеження:

індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, збудованих у період з 05 серпня 1992 року до 12 березня 2011 року; збудованих у період до 12 березня 2011 року: громадських будинків І і II категорій складності;

будівель і споруд сільськогосподарського призначення І і II категорій складності.

Тобто у Наказі № 79 від 24.04.2015 року мова йде про нове будівництво, згідно до зареєстрованої декларації замовником здійснено реконструкцію 22/50 часток житлового будинку з господарським будівлями та спорудами без зміни геометричних розмірів фундаментів у плані.

Таким чином, декларація про готовність об’єкта до експлуатації від 27.11.2017 року за № ОД 141173312090 була зареєстрована на підставі поданого примірника декларації про готовність об’єкта до експлуатації, оскільки замовником дотримано вимоги щодо повноти даних внесених до неї, таким чином ОСОБА_2 діяло в межах повноважень та у спосіб, що передбачено нормами чинного законодавства.

ОСОБА_2 вважає, що особи, які беруть участь у справі, зобов’язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки, що з огляду на запроваджений ст. 8 Конституції України принцип верховенства права.

На підставі викладеного, ОСОБА_2 прийшло до висновку про те, що дії суб'єкта владних повноважень здійснені відповідачем обґрунтовані, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано та без порушень прав позивача в процесі їх вчинення.

Враховуючи відсутність заяв про продовження чи поновлення встановленого судом чи законом процесуальних строків, суд відповідно до ухвали від 10.12.2018 року перейшов до розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами в порядку письмового провадження.

В ході розгляду справи судом встановлено, що підставою звернення позивача ОСОБА_1 до суду стали обставини, пов’язані із проведенням будівельних робіт з подальшою реєстрацією права власності відповідача ОСОБА_4 на частку об’єкту нерухомого майна за адресою: м. Одеса, вул. Бригадна, 83.

У позовній заяві позивач зазначає, що житловий будинок з господарськими спорудами, розташований за вказаною адресою належить на праві спільної часткової власності: 22/50 часток - ОСОБА_6 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого державним нотаріусом Третьої Одеської державної нотаріальної контори ОСОБА_7 08,12.2011 р., зареєстрованого в реєстрі за № 2-1151; 22/50 часток - ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого державним нотаріусом Третьої Одеської державної нотаріальної контори ОСОБА_7 08.12.2011 р., зареєстрованого в реєстрі за № 2-1153; 3/25 частки - ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого державним нотаріусом Третьої Одеської державної нотаріальної контори 28.09.1994 р., зареєстрованого в реєстрі за № 4-5914. Згідно зазначених правовстановлюючих документів житловий будинок в цілому складається з одного житлового черепашникового будинку під літерою «А» - житловий будинок житловою площею 42,4 кв.м., та надвірних будівель і споруд, зазначених літерами: «К» - сарай, «Л» - вбиральня, 1,2,4-6,8,10 - огорожа, «І, II» - мостіння. Свідоцтва про право на спадщину по закону містять застереження, що на самочинні; прибудову літ. «А1», гараж літ. «В», «Т», сарай літ. «П», веранду «аЗ», тамбур літ. «а4», сарай літ. «Д», літню кухню літ. «И», навіс літ. «М» свідоцтво не видавалось. Відповідно до технічних паспортів від 02.11.2006 року, від 26.10.2011 р., виготовлених КП «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об’єктів нерухомості» житловий будинок під літ. «А» включає в себе приміщення: кухня - «2-1», площею 9,7 кв.м., кімната житлова - «2-2», площею 17,7 кв.м., кімната житлова - «2-4», площею 13,5 кв.м., кімната житлова - «3-4», площею 11,2 кв.м., у тому числі житлова - 42,4 кв.м. У зазначених технічних паспортах проставлені штампи з зазначенням самочинних побудов ; прибудова літ. «А1», гараж літ. «В», «Т», сарай літ. «П», веранду «аЗ», тамбур літ. «а4», сарай літ. «Д», літню кухню літ. «И», навіс літ. «М». В технічному паспорті від 02.11.2006 р. зафіксовано самочинне будівництво прибудови «А1», гаражу «В» навіси «О.С», сарай «П», душ «Р» та вказано забудовника – ОСОБА_8 ОСОБА_9 з реєстру прав власності на нерухоме майно № 32372530 від 07.12.2017 року містить посилання на самочинні побудови житлового будинку за адресою: м. Одеса, вул. Бригадна, 83: прибудова літ. «А1», гараж літ. «В», «Т», сарай літ. «П», веранду «аЗ», тамбур літ. «а4», сарай літ. «Д», літню кухню літ. «И», навіс літ. «М». В якому також вказано забудовника – ОСОБА_8

У відповідності до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Пунктом 4 ч. 3 ст. 43 ЦПК України подання доказів віднесено до обов’язків учасників справи.

Пунктом четвертим ч. 3 ст. 43 ЦПК України також визначений обов’язок учасників справи подавати докази в порядку та строки, встановлені законом або судом.

Так, за приписами ч. 5 ст. 177, ч. 2 ст. 83 ЦПК України позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви.

В ухвалі від 10.12.2018 року учасникам цивільної справи № 520/17947/18 роз’яснено, що вимоги щодо подання письмових доказів містяться у статтях 83,95 ЦПК України.

Так, на виконання вимог ч. 2, ч. 4, ч. 5 статті 95 ЦПК України письмові докази повинні подаватись в оригіналі або в належним чином засвідченій копії. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.

Утім, всупереч вимогам закону, жоден з письмових доказів, доданих до позовної заяви ОСОБА_9 не є засвідченим, при цьому позивач не зазначив, оригінали яких з цих доказів наявні у нього, а в яких осіб наявні інші докази, оригінали яких відсутні у позивача.

В матеріалах справи відсутнє письмове повідомлення, що якийсь із доказів не може бути поданий позивачем у встановлений строк чи визначеному законом порядку з об’єктивних причин, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання доказів.

Згідно з частиною восьмою статті 83 ЦПК України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Позивач не просив встановити додатковий строк для подання доказів, чи продовжити строк вчинення процесуальних дій, встановлений ухвалою суду від 10.12.2018 року.

Суд не оцінює належність, достовірність та достатність доказів, доданих до позовної заяви ОСОБА_9, оскільки за правилами ч. 1 ст. 78 ЦПК України не може взяти їх до уваги, як такі, що подані із порушенням встановленого порядку.

Суд наголошує, що збирання доказів не є обов’язком суду.

Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у ст. 6 розділу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду (справа «ОСОБА_10 Ганс-Адам ІІ проти Німеччини»).

При цьому суд враховує й практику Верховного Суду.

Так, в ухвалі від 15 листопада 2018 року у цивільній справі № 774/64/18 Другою судовою палатою Касаційного цивільного суду не було прийнято як доказ навіть копію поштового конверту. Суд зазначив, що згідно із частиною другою статті 95 ЦПК України письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено ЦПК України. Відповідно до частини четвертої цієї статті ЦПК України копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Частина п'ята статті 95 ЦПК України передбачає, що учасник справи, який подає письмові докази в копіях, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення. Відповідно до пункту 9 частини першої статті 20 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» в редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин, під час здійснення адвокатської діяльності адвокат має право вчиняти будь-які дії, не заборонені законом, правилами адвокатської етики та договором про надання правової допомоги, необхідні для належного виконання договору про надання правової допомоги, зокрема посвідчувати копії документів у справах, які він веде, крім випадків, якщо законом установлено інший обов'язковий спосіб посвідчення копій документів. Вищезазначені вимоги статті 95 ЦПК України не виконані щодо копії поштового конверту як письмового доказу.

Всі інші обставини, на які посилається позивач у цивільній справі № 520/17947/18, роблячи висновок про неправомірність дій відповідачів базуються на тих же доказах, які, як було встановлено вище, суд не може прийняти до уваги.

Так, позивач зазначає, що проведення реконструкції будинку відповідачем не відповідає дійсності оскільки спростовується копіями технічних паспортів від 02.11.2006 року, від 26.10.2011 р., виготовлених КП «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об’єктів нерухомості», свідоцтвами про право на спадщину та витягом. Що в установленому законом порядку дозвіл на будівництво прибудов житлового будинку за адресою: м. Одеса, вул. Бригадна, 83: прибудова літ. «А1», гараж літ. «В», «Т», сарай літ. «П», веранду «аЗ», тамбур літ. «а4», сарай літ. «Д», літню кухню літ. «И», навіс літ. «М» відповідачем не отримувався, що підтверджується листом Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області від 05.10.2018 року, зякого слідує, що дозвіл за №294 від 06.04.2009 року видавався щодо об’єкту будівництва оздоровчо-готельного комплексу з банею-сауною район АПЗ «Доробот», м. Южне, Одеська область. Також в листі вказано, що в архіві інспекції відсутні відомості щодо видачі будь-яких документів дозвільного характеру, які дають право на виконання будівельних робіт стосовно об’єкту будівництва м. Одеса, вул. Бригадна, 83. Документи відповідачем були зроблені фіктивно та надана недостовірна інформація, яка вказана в технічному паспорті на будинок та в декларації про готовність об’єкту до експлуатації, так і для подальшої реєстрації права власності.

Позивач зазначає, що у зв’язку з самочинним будівництвом відповідачем фактично був створений новий об’єкт нерухомого майна.

Незважаючи на зроблений висновок, позивач будь-якої позовної вимоги матеріально-правового характеру до відповідача ОСОБА_11 не заявляє, не зважаючи на те, що у відповідності до п. 4 ч. 3 ст. 175 ЦПК України позовна заява повинна містити зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів, якщо позов подано до кількох відповідачів.

Право власності має захищатися лише при доведеності самого факту його порушення із застосуванням наслідків, в тому числі і шляхом звільнення земельної ділянки від самовільно зведених споруд шляхом їх знесення чи усунення інших перешкод у користуванні земельною ділянкою.

Також, у постанові ПЛЕНУМУ ВИЩОГО СПЕЦІАЛІЗОВАНОГО СУДУ УКРАЇНИ З РОЗГЛЯДУ ЦИВІЛЬНИХ І КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)» № 6 від 30.03.2012, роз’яснено, що позов може бути пред'явлено до особи, яка здійснила будівництво, як про зобов'язання знесення забудови, так і про знесення забудови за рішенням суду самим власником (користувачем) земельної ділянки за рахунок особи, яка здійснила самочинне будівництво, з одночасним відшкодуванням підтверджених витрат на його знесення.

Принцип диспозитивності, визначений частиною першою статті 13 ЦПК України полягає в тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Правом змінити предмет чи підставу позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог позивач не скористався. Допустимих доказів на підтвердження обставин, якими обґрунтовує позовні вимоги суду не надав, чим позбавив суд можливості здійснити ефективний захист права позивача.

Згідно з частиною четвертою статті 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов’язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

При цьому суд враховує, що в інтересах позивача діє представник, і під час розгляду справи № 815/2769/18 в ухвалі від 20.06.2018 року суд роз’яснював позивачу порядок подання доказів до суду, цей порядок є уніфікованим та діє з 15 грудня 2017 року – дати набрання чинності Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII.

Збирання доказів у справі не є обов’язком суду. Принцип диспозитивності не дозволяє суду вийти за межі заявлених позивачем вимог.

Суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради, Державного реєстратора Дачненської сілької ради Біляївського району Одеської області ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про скасування реєстрації декларації про готовність об’єкта до експлуатації та скасування реєстрації права власності.

Інші доводи, викладені у позовній заяві та відзиві відповідача, на висновок суду не впливають та не спростовують його.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Керуючись ст.ст. 83, 95, 258, 259, 263-265, 268, 273, 274-279, 354 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволені позову ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2; паспорт: КЕ 813275, виданий 30.01.1997 р. Київським РВ м. Одеси; адреса реєстрації: м. Одеса, вул. Бригадна, 83) до ОСОБА_2 державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради (ЄДРПОУ 40199728; адреса: м. Одеса, вул. Черняховського, 6), Державного реєстратора Дачненської сілької ради Біляївського району Одеської області ОСОБА_3 (адреса: Одеська область, Біляївський район, с. Дачне, вул. Шахтарська, 8 а), ОСОБА_4 (паспорт: КЕ 385463, виданий 16.08.1996 р. Київським РВ м. Одеси; адреса реєстрації: м. Одеса, вул. Бригадна, 83), третя особа – ОСОБА_5 (паспорт: КЕ 218383, виданий 31.05.1996 року Ленінським РВ м. Одеси; адреса реєстрації: м. Одеса, вул. Бригадна, 83) про скасування реєстрації декларації про готовність об’єкта до експлуатації та скасування реєстрації права власності, – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його складення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Днем складення повного рішення є 21 січня 2019 року.

Суддя Літвінова І. А.