Рішення № 79290514, 12.12.2018, Господарський суд Черкаської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 грудня 2018 року м. Черкаси справа № 925/1324/16

Господарський суд Черкаської області в складі головуючого судді Грачова В.М., при секретарі судового засідання Кадусі Н.В., за участю представників сторін: позивача – ОСОБА_1 за довіреністю, відповідача – ОСОБА_2 за довіреністю, у відкритому судовому засіданні, в приміщенні суду в м. Черкаси, розглянувши справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Аванхімікл» до фермерського господарства «Престиж Агролюкс» про стягнення 1716205 грн. 64 коп.,

ВСТАНОВИВ:

24.10.2016 року позивач - товариство з обмеженою відповідальністю «Аванхімікл» звернувся в господарський суд з позовом до фермерського господарства «Престиж Агролюкс» (далі - відповідач) про стягнення, на підставі договору купівлі-продажу від 25.02.2013 року № 9, 503284 грн. 36 коп. боргу за продані засоби захисту рослин, 330684 грн. 40 коп. інфляційних втрат, 25164 грн. 22 коп. штрафу на підставі п. 7.5. договору, 40152 грн. 78 коп. штрафу на підставі п. 7.1. договору, 587778 грн. 44 коп. процентів за товарним кредитом, 1103262 грн. 98 коп. курсової різниці, що разом складає 2590327 грн. 18 коп., та відшкодування понесених судових витрат – сплаченого судового збору у розмірі 38854 грн. 91 коп.

Позов мотивовано неналежним виконанням відповідачем договірних грошових зобов’язань щодо повноти і своєчасності оплати куплених засобів захисту рослин.

Ухвалою господарського суду Черкаської області від 28.10.2016 року позовна заява прийнята до розгляду, по ній порушено провадження у справі № 925/1324/16, справа призначена до судового розгляду, а рішенням господарського суду Черкаської області від 11.01.2017 року у цій справі, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 25.05.2017 року, позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 25164 грн. 22 коп. штрафу, 546395 грн. 70 коп. процентів, 834067 грн. 75 коп. курсової різниці, 21084 грн. 42 коп. витрат на сплату судового збору. У задоволенні решти позову відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 17.08.2017 року частково задоволена касаційна скарга відповідача, рішення господарського суду Черкаської області від 11.01.2017 року і постанова Київського апеляційного господарського суду від 25.05.2017 року у справі № 925/1324/16 скасовані в частині вирішення спору про стягнення курсової різниці, відсотків за користування товарним кредитом, штрафу за ненадання фінансових документів, справу в цій частині направлено на новий розгляд до господарського суду Черкаської області. В іншій частині рішення господарського суду Черкаської області від 11.01.2017 року і постанову Київського апеляційного господарського суду від 25.05.2017 року у справі № 925/1324/16 залишено без змін.

Ухвалою судді господарського суду Черкаської області Грачова В.М. від 12.09.2017 року справа № 925/1324/16 в частині вирішення спору про стягнення 1103262 грн. 98 коп. курсової різниці, 587778 грн. 44 коп. відсотків за користування товарним кредитом, 25164 грн. 22 коп. штрафу за ненадання фінансових документів, що разом складає 1716205 грн. 64 коп., прийнята до свого провадження, призначена до судового розгляду.

Позивач в особі свого представника 26.10.2017 року за вх. № 22943 і 14.12.2017 за вх. № 27435 подав письмові пояснення до позовної заяви з урахуванням зауважень, викладених в постанові ВГСУ від 17.08.2017 року по цій справі, у яких з підстав, викладених у позовній заяві, просив суд стягнути з відповідача на свою користь 330684 грн. 40 коп. інфляційних втрат, 25164 грн. 22 коп. штрафу на підставі п. 7.5. договору, 40152 грн. 78 коп. штрафу на підставі п. 7.1. договору, 587778 грн. 44 коп. процентів за товарним кредитом, 1103262 грн. 98 коп. курсової різниці, що разом складає 2590327 грн. 18 коп., відшкодувати понесені судові витрати – сплачений судовий збір у розмірі 38854 грн. 91 коп. (т. 1 а.с. 241-245, т. 2 а.с. 77-78).

Відповідач в особі свого представника також подав 25.10.2017 року за вх. № 22854 письмові пояснення до відзиву на позов з урахуванням зауважень, викладених в постанові ВГСУ від 17.08.2017 року по цій справі, у яких заперечував проти задоволення позову повністю з мотивів необґрунтованості і безпідставності позовних вимог, підтримав заяву, викладену у відзиві на позов і доповненні до нього (т. 1 а.с. 91-93, 105-109) про застосування позовної давності, як окрему підставу відмови у задоволенні позову (т. 2 а.с. 239-240).

За клопотанням представника відповідача ухвалою суду від 14.12.2017 року у справі № 925/1324/16 було призначено судову експертизу, проведення якої доручено судовим експертам Київського науково-дослідного інституту судових експертиз. На вирішення експертів було поставлене питання: чи відповідають наявні у матеріалах справи розрахунки (т. 1 а.с. 32, 34, т. 2 а.с. 79, 80) заборгованості фермерського господарства «Престиж Агролюкс» перед товариством з обмеженою відповідальністю «Аванхімікл» станом на 05.08.2015 року, а саме - 587778 грн. 44 коп. процентів за товарним кредитом, 1103262 грн. 98 коп. курсової різниці умовам укладеного між сторонами договору купівлі-продажу № 9 від 25.02.2013 року з додатковою угодою від 03.08.2015 року, специфікаціями до нього і розрахунковим документам щодо поставки та оплати товару за цим договором? Якщо не відповідають, то навести правильний розрахунок. На період проведення експертизи провадження у справі було зупинене (т. 2 а.с. 84-89).

Крім того, ухвалою суду від 22.03.2018 року задоволено клопотання експерта, приєднано до матеріалів справи і надано експерту додаткові матеріали і письмові пояснення представника позивача (т. 2 а.с. 115-116, 146-148).

15.12.2017 року набрав чинності Закон України від 03.10.2017 року N 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким зокрема, Господарський процесуальний кодекс України викладений в новій редакції.

Пунктом 9 Розділу ХІ «Перехідні положення» ГПК України в редакції Закону України від 03.10.2017 року N 2147VІІІ, чинної з 15.12.2017 року, передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ГПК України в редакції Закону України від 03.10.2017 р. N 2147VІІІ, чинної з 15.12.2017 р., загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні. Згідно з нормами ГПК України у відповідній редакції розгляд справи продовжується за правилами загального позовного провадження зі стадії відкриття провадження у справі.

Ухвалою господарського суду від 12.11.2018 року провадження у справі № 925/1324/16 після усунення обставин, що зумовили його зупинення, поновлено, справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження (т. 2 а.с. 163-164).

З урахуванням висновку експерта за результатами проведення судової економічної експертизи відповідач 10.12.2018 за вх. № 36621 і позивач 12.12.2018 за вх. № 36952 подали, відповідно, додаткові пояснення до позову і до відзиву на позов.

В засіданні суду позивач в особі свого представника позов з підстав, викладених у позовній заяві і письмових поясненнях, підтримав і просив суд задовольнити в розмірі, встановленому експертом, представник відповідача позов не визнав і просив суд відмовити у його задоволенні повністю з підстав, викладених у письмовому відзиві і додаткових письмових поясненнях до нього.

Згідно із ст.ст. 233 ч. 6, 240 ч. 1 ГПК України, у судовому засіданні судом було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні в справі письмові докази та оцінивши їх у сукупності, суд позов задовольняє частково з таких підстав.

25.02.2013 року позивач - товариство з обмеженою відповідальністю «Аванхімікл», як продавець, і відповідач - фермерське господарство «Престиж Агролюкс», як покупець, уклали між собою договір купівлі-продажу № 9 (далі – договір № 9), згідно з п. 1.1 якого продавець зобов’язався передати покупцеві, а останній зобов’язався прийняти та оплатити вартість засобів захисту рослин ( далі – товар) відповідно до умов цього договору (додаткових угод та специфікацій).

У п. 3.1 договору № 9 його сторони встановили, що конкретний асортимент, кількість, ціна, строк поставки та умови оплати товару визначаються у специфікаціях до цього договору, які є його невід’ємною частиною. Ціна товару встановлюється за домовленістю сторін і при цьому сторони визначають грошовий еквівалент зобов’язання у іноземній валюті – доларах США. Оплата товару здійснюється у гривнях згідно з розділом 4 цього договору.

Розділ 4 договору № 9 містить, зокрема, такі пункти:

4.1. Умови оплати товару, порядок та строки здійснення платежів зазначаються у специфікації(ях) до договору.

4.2. Товарний кредит з відстрочкою платежу по даному договору надасться на умовах сплати 0,1 % річних за користування товарним кредитом, якщо інший розмір процентів не встановлений умовами оплати товару у специфікації до договору.

4.3. Нарахування процентів по договору здійснюється на суму товарного кредиту, тобто на суму вартості товару, що передавався на умовах товарного кредиту, за період з моменту фактичного відвантаження товару до моменту сплати покупцем суми вартості товару, отриманого на умовах товарного кредиту. Нарахування процентів здійснюється щомісяця в останній робочій день поточного місяця. Продавець виставляє рахунок – фактуру на суму нарахованих процентів, а також підписується акт виконаних робіт між сторонами. Період нарахування процентів починається з дня фактичного надання товарного кредиту в перший період, а в наступному - з першого календарного дня поточного місяця і закінчується останнім календарним днем поточного місяця. Момент фактичного відвантаження товару – дата вказана у видатковій накладній. Якщо буде мати місце факт, що передбачений п. 4.6, 4.7. даного договору: (курс гривні до іноземної валюти - (долар США) збільшиться більше ніж на 1 % від курсу, що визначений у специфікації до договору), то відповідно і нарахування процентів за користування товарним кредитом здійснюється на уже проіндексовану суму вартості товару (платежу у гривні) за договором, яка встановлюється згідно з п. 4.6, 4.7 договору.

4.4. При розрахунку процентів день надання та погашення товарного кредиту вважається як один день, при цьому день надання товарного кредиту включається до розрахунку, а день погашення не включається. При розрахунку процентів кількість днів в місяці приймається за фактичну кількість днів, а в році - 365. У випадку прострочення погашення товарного кредиту, проценти нараховуються на суму заборгованості за товарним кредитом і за весь період прострочення, до моменту погашення товарного кредиту. Моментом погашення вважається дата зарахування грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця.

4.5. Сплата нарахованих процентів здійснюється покупцем у строк, який визначається:

- датою погашення (сплати) товарного кредиту, що визначена умовами оплати і по дату фактичного погашення товарного кредиту (за наявності прострочення платежу);

- датою фактичного дострокового погашення товарного кредиту, у випадку дострокового погашення товарного кредиту.

Товар вважається оплаченим покупцем у момент надходження грошей на розрахунковий рахунок продавця.

4.6. Оплата вартості товару та нарахованих процентів проводиться в гривнях. Сторони домовились про зміну ціни на товар у наступний спосіб: якщо у період часу з моменту підписання специфікації до відвантаження (поставки товару) та протягом всього періоду користування покупцем товарним кредитом, офіційний курс гривні до іноземної валюти - (долар США) збільшиться більше ніж на 1% від курсу, що визначений у специфікації до договору на момент її підписання, покупець зобов'язаний сплатити продавцю проіндексовану суму вартості товару у гривні за договором, як проданого на умовах товарного кредиту, так і на інших умовах.

Проіндексована сума вартості товару у гривні встановлюється як (А1 + А0) х СП = ПСП, де

- А1- офіційний курс гривні до іноземної валюти - долара США на дату, на яку мало місце збільшення офіційного курсу більш ніж на 1 % від курсу, що визначений у специфікації;

- А0 - курс гривні до іноземної валюти - долара США, визначений у специфікації до договору;

- СП - сума вартості товару (платежу у гривні), визначена у специфікації на дату її підписання;

- ПСП - проіндексована сума вартості товару (платежу у гривні) по специфікації до договору.

4.7. Якщо офіційний курс гривні до іноземної валюти - (долар США) (А1) існуючий на певну дату у періодах, про які йдеться мова у п. 4.6. договору, буде величиною меншою, ніж існуюча на ту ж дату ставка міжбанківського валютного курсу гривні до долара США, підтвердженого ВАТ «Актабанк» чи/або ЗАТ «ПУМБ», чи/або ВАТ «ОСОБА_3 Аваль» (ОСОБА_3 обирається за вибором продавця), то продавець має право на індексацію суми вартості товару у гривні (платежу), а покупець зобов'язаний сплатити продавцю уже проіндексовану суму вартості товару у гривні, з врахуванням ставки міжбанківського валютного курсу гривні до долара США, згідно наступною формулою:

Проіндексована сума вартості товару у гривні встановлюється як (М1 + А0) х СП = ПСП, де

- М1 - міжбанківський курс гривні до долара США на дату, коли мало місце його збільшення більше ніж на 1% від курсу, що визначений у специфікації;

- А0 - курс гривні до іноземної валюти – долара США, визначений у специфікації до договору;

- СП - сума вартості товару (платежу у гривні), визначена у специфікації на дату її підписання;

- ПСП - проіндексована сума вартості товару (платежу у гривні) по специфікації до договору.

Міжбанківський курс долара США до гривні у комерційних банках на певну дату має діапазон величин курсу від меншого до більшого. Згідно підтверджених даних ВАТ «Актабанк» чи/або ЗАТ «ПУМБ», чи/або ВАТ «ОСОБА_3 Аваль» (за вибором продавця), за основу, як величина (М1) береться середня арифметична величина, яка = (курс мінімальний + курс + ... + курс максимальний) + на кількість величин курсу від меншого до більшого, (що передбачено ст. 533 Цивільного кодексу України).

4.10. За письмовою згодою продавця оплата за товар може здійснюватися із застосуванням векселя.

4.14. У разі недостатності суми проведеного платежу для повного розрахунку за договором, ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості:

1) у першу чергу відшкодовуються витрати продавця, пов'язані з одержанням виконання;

2) у другу чергу сплачуються проценти за товарний кредит та відсотки за штрафними санкціями;

3) у третю чергу сплачується основна сума боргу (що передбачено ст. 534 Цивільного кодексу України).

У договорі № 9 його сторони також передбачили такі пункти:

5.1. Право власності на товар переходить до покупця в момент одержання ним товару, супровідних документів та підписання накладних на передачу товару.

6.1. При наявності факту надання товарного кредиту за договором, покупець зобов'язується на письмовий запит продавця в п'ятиденний термін після одержання запиту надавати всі необхідні документи для аналізу фінансового стану покупця, а саме бухгалтерський баланс (форма №1) за останні дві звітні дати, звіт про фінансові результати (форма № 2) за останні дві звітні дати, розшифровку дебіторської та кредиторської заборгованості, перелік основних засобів на поточну дату та сприяти продавцю в здійсненні цього аналізу.

7.1. У випадку порушення покупцем строків оплати, обумовлених у специфікації(ях) до договору, він (покупець) оплачує продавцю неустойку у вигляді штрафу у розмірі 15,5% річних від суми поставки товару, (відповідно до ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України та ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України).

7.2. У разі несвоєчасного погашення заборгованості за товарним кредитом згідно з умовами оплати, з дати виникнення простроченої заборгованості на протязі 10 днів на суму заборгованості нараховуються відсотки за користування товарним кредитом з розрахунку 40% річних за час прострочення оплати (відповідно до ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України та. 536 Цивільного кодексу України).

7.3. У разі несвоєчасного погашення заборгованості за товарним кредитом, згідно з умовами оплати понад 10 календарних днів з дати виникнення простроченої заборгованості, на суму заборгованості нараховуються відсотки за користування товарним кредитом з розрахунку 60% річних за час прострочення оплати, починаючи з 10 дня заборгованості.

7.5. За порушення строків надання документів, передбачених пунктом 6.1. договору, покупець сплачує продавцю штраф у розмірі 5 % від загальної суми договору.

13.1. Договір набирає сили з моменту підписання обома сторонами і діє до 31 грудня 2013 р., а в частині розрахунків – до повного виконання покупцем своїх зобов'язань за цим договором.

13.2. Усі зміни і доповнення до даного договору дійсні лише в тому випадку, якщо вони здійснені у письмовій формі та підписані обома сторонами.

До договору № 9 сторони підписали 8 специфікації, у тому числі: від 25.02.2013 № 1, від 26.04.2013 № 2, від 24.05.2013 № 3, від 30.05.2013 № 4, від 31.05.2013 № 5, від 26.06.2013 № 6, від 17.07.2013 № 7 і від 13.11.2013 № 8, у яких визначили найменування (асортимент) товару, його кількість, ціну, вартість без ПДВ і з ПДВ, курс гривні до долара США і строки оплати товару на умовах товарного кредиту з відстрочкою платежу.

У семи перших специфікаціях сторони визначили курс гривні до долара США у розмірі 8,17 гривень за один долар і встановили такі строки погашення товарного кредиту: 50% до 15 жовтня 2013 року і 50% до 15 листопада 2013 року, а у останній восьмій специфікації відповідно - 8,24 гривні за один долар і строки погашення товарного кредиту: 50% до 25 листопада 2013 року і 50% до 30 листопада 2013 року.

На виконання договору № 9 і специфікацій від 25.02.2013 № 1, від 26.04.2013 № 2, від 24.05.2013 № 3, від 30.05.2013 № 4, від 31.05.2013 № 5, від 26.06.2013 № 6, від 17.07.2013 № 7 позивач передав відповідачу, а останній прийняв товар за видатковою накладною від 11.04.2013 № 33 на суму 175138 грн. 86 коп., за видатковою накладною від 26.04.2013 № 55 на суму 60000 грн., за видатковою накладною від 26.04.2013 № 56 на суму 29118 грн. 96 коп., за видатковою накладною від 24.05.2013 № 96 на суму 43138 грн. 08 коп., за видатковою накладною від 24.05.2013 № 97 на суму 12570 грн. 36 коп., за видатковою накладною від 24.05.2013 № 98 на суму 49020 грн., за видатковою накладною від 30.05.2013 № 116 на суму 11437 грн. 92 коп., за видатковою накладною від 31.05.2013 № 127 на суму 72463 грн. 80 коп., за видатковою накладною від 31.05.2013 № 128 на суму 23520 грн., за видатковою накладною від 26.06.2013 № 140 на суму 31020 грн. і за видатковою накладною від 19.07.2013 № 144 на суму 11354 грн. 16 коп., а усього за цими видатковими накладними на суму 518782 грн. 14 коп.

На виконання договору № 9 і специфікації від 13.11.2013 № 8 позивач передав відповідачу, а останній прийняв товар за видатковою накладною від 13.11.2013 на суму 741 грн. 60 коп.

Разом за усіма вказаними вище видатковими накладними позивач передав відповідачу, а останній прийняв товар на суму 519523 грн. 74 коп.

Відповідач оплату отриманого ним від позивача товару в установлені специфікаціями строки не здійснив.

Пред’явлені позивачем претензії від 25.11.2014 та від 17.06.2015 з вимогами про виконання зобов’язань за договором № 9 відповідач залишив без задоволення.

Станом на 15.06.2015 сторони провели звірку взаємних розрахунків за договором № 9, склали та підписали відповідний акт звірки, згідно з яким заборгованість відповідача перед позивачем за поставлений за вказаними вище видатковими накладними становить усю вартість поставленого товару у сумі 519523 грн. 74 коп.

03.08.2015 року сторони уклали додаткову угоду до договору № 9, якою п. 4.10 цього договору виклали у такій редакції:

«Розрахунок за договором може проводитись:

- у безготівковій формі шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок продавця;

- шляхом відвантаження товарно-матеріальних цінностей (в тому числі с/г продукції);

- із застосуванням векселя».

За товарно-транспортними накладними від 02.08.2015 № 28, від 03.08.2015 № 31, від 04.08.2015 № 36 і від 05.08.2015 № 40 позивач на виконання своїх зобов’язань за договором № 9 та додаткової угоди до нього від 03.08.2015 відвантажив відповідачу, а останній прийняв 162,120 тонн озимої пшениці.

Після прийняття зерна пшениці відповідач не зарахував його у виконання відповідачем зобов’язань за договором через ненадання йому позивачем видаткової накладної.

04.11.2015 року позивач надіслав відповідачу акти надання послуг на нараховані станом на 20.10.2015 проценти за користування товарним кредитом від 20.10.2015 №№ 131, 132, 133, 134, 135, 136 і 137 на загальну суму 743123 грн. 47 коп., які відповідач одержав 07.11.2015.

06.11.2015 року позивач надіслав відповідачу акти надання послуг на нараховану станом на 30.10.2015 курсову різницю від 30.10.2015 №№ 141, 142, 143, 144, 145, 146 і 147 на загальну суму 954381 грн. 35 коп., а також лист від 30.10.2015 № 126 з вимогою в п’ятиденний термін надати свою фінансову звітність за останні дві звітні дати: баланс, звіт про фінансові результати, розшифровку дебіторської та кредиторської заборгованості і перелік основних засобів станом на 30.09.2015. Ці акти та лист відповідач одержав 18.11.2015.

09.11.2015 року відповідач за платіжним дорученням від 09.11.2015 № 521 перерахував позивачу в рахунок оплати придбаного за договором № 9 товару 16239 грн. 38 коп.

13.11.2015 року позивач надіслав відповідачу акт надання послуг від 31.10.2015 № 154 на нараховані станом на 31.10.2015 інфляційні втрати у сумі 293102 грн. 45 коп. і акт надання послуг від 31.10.2015 № 155 на нараховані станом на 31.10.2015 три проценти річних у сумі 37301 грн. 14 коп., які (акти) відповідач одержав 18.11.2015.

30.11.2015 року позивач надіслав відповідачу лист від 18.11.2015 № 26 з вимогами сплатити 503284 грн. 36 коп. боргу за поставлений на виконання договору № 9 товар, 954381 грн. 35 коп. курсової різниці, 743123,47 грн. плати за товарний кредит, 293102 грн. 45 коп. інфляційних втрат і 37301 грн. 14 коп. три проценти річних.

Відповідач вимоги позивача про сплату боргу, курсової різниці, плати за товарний кредит, інфляційних втрат і трьох процентів річних, а також вимогу про надання документів фінансової звітності за останні дві звітні дати залишив без задоволення, натомість листом від 17.12.2015 № 98 запропонував позивачу підписати і повернути відповідачу договір купівлі-продажу озимої пшениці від 26.10.2015 № 1 і видаткову накладну від 26.10.2015 № 46 на передачу за цим договором купівлі-продажу від відповідача позивачу раніше уже переданої озимої пшениці у кількості 162,350 тонн вартістю 503284 грн. 36 коп.

Разом з листом від 17.12.2015 № 98 відповідач надіслав позивачу два примірники вказаних договору купівлі-продажу від 26.10.2015 № 1 і видаткової накладної від 26.10.2015 № 46, які позивач не підписав і листом від 18.01.2016 повідомив відповідача, що озиму пшеницю урожаю 2015 року він отримав в рахунок погашення заборгованості згідно з додатковою угодою від 03.08.2015 до договору № 9. При цьому вартість отриманої пшениці у сумі 503284 грн. 36 коп. позивач запропонував відповідачу зарахувати в рахунок погашення курсової різниці.

Відповідач лист позивача від 18.01.2016 залишив без відповіді, тоді позивач 09.09.2016 надіслав відповідачу лист від 01.09.2016 № 9, яким повідомив відповідача про наявну у нього заборгованість перед позивачем з оплати поставленого за договором № 9 товару у сумі 503284 грн. 36 коп. та про нараховану станом на 01.09.2016 суму процентів за користування товарним кредитом у розмірі 1091062 грн. 80 коп., у часткове погашення якої позивач, посилаючись на ст. 534 Цивільного кодексу України та п. 4.14 договору № 9, зарахував вартість отриманої ним у серпні 2015 року від відповідача озимої пшениці у сумі 503284 грн. 36 коп., у зв’язку з чим заборгованість з процентів за користування товарним кредитом зменшилася до 587778 грн. 44 коп.

Лист позивача від 01.09.2016 № 9 відповідач одержав 04.10.2016, залишив його без відповіді і не вчинив жодних дій щодо погашення заборгованості перед позивачем за договором № 9, що й спричинило даний спір.

24.10.2016 року позивач звернувся в господарський суд Черкаської області з позовом до відповідача про стягнення заборгованості по договору № 9 від 25.02.2013 року у розмірі 2590327 грн. 18 коп. Заявлена у позові до стягнення з відповідача сума складалась із:

503284 грн. 36 коп. боргу за продані позивачем відповідачу товари, що становить різницю між загальною вартістю поставлених товарів у сумі 519523 грн. 74 коп. і сплаченою відповідачем за платіжним дорученням від 09.11.2015 №521 сумою у розмірі 16239 грн. 38 коп.;

330684 грн. 40 коп. передбачених ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України інфляційних нарахувань на суму боргу, визначену за вказаними у специфікаціях цінами на товар, за період прострочення оплати товарів з 15.10.2013 по травень 2016 року;

25164 грн. 22 коп. передбаченого п. 7.5 договору № 9 штрафу за порушення стоків надання передбачених п. 6.1 цього ж договору документів фінансової звітності у розмірі 5% від суми боргу – 503284 грн. 36 коп.;

40152 грн. 78 коп. передбаченого п. 7.1 договору №9 штрафу за порушення встановлених у специфікаціях строків оплати товару, нарахованого у розмірі 15,5% річних від суми боргу 259761 грн. 87 коп. за період прострочення з 15.10.2013 по 14.04.2014 і від суми боргу 259761 грн. 87 коп. за період прострочення з 15.11.2013 по 14.05.2014;

587778 грн. 44 коп. передбачених п. 7.2 та п.7.3 договору №9 процентів у розмірі 40% і 60% річних за прострочення погашення товарного кредиту, нарахованих за період з 15.10.2013 по 01.09.2016 у сумі 1091062 грн. 80 коп., у часткове погашення якої позивач зарахував 503284 грн. 36 коп. вартості отриманої від відповідача у серпні 2015 року озимої пшениці;

1103262 грн. 98 коп. передбаченої п. 4.6 договору №9 курсової різниці, нарахованої, виходячи з офіційного курсу Національного банку України гривні до долара США, встановленого станом на 01.09.2016.

Рішенням господарського суду Черкаської області від 11.01.2017 року у цій справі, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 25.05.2017 року, позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 25164 грн. 22 коп. штрафу, 546395 грн. 70 коп. процентів, 834067 грн. 75 коп. курсової різниці, 21084 грн. 42 коп. витрат на сплату судового збору. У задоволенні решти позову відмовлено, у тому числі в частині вимог про стягнення 503284 грн. 36 коп. боргу за продані засоби захисту рослин, 330684 грн. 40 коп. інфляційних втрат з мотивів безпідставності цих вимог, 40152 грн. 78 коп. штрафу на підставі п. 7.1. договору – у зв’язку з пропуском позивачем позовної давності.

Постановою Вищого господарського суду України від 17.08.2017 року, за касаційною скаргою відповідача, рішення господарського суду Черкаської області від 11.01.2017 року і постанову Київського апеляційного господарського суду від 25.05.2017 року у справі № 925/1324/16 скасовані в частині вирішення спору про стягнення курсової різниці, відсотків за користування товарним кредитом, штрафу за ненадання фінансових документів, справу в цій частині направлено на новий розгляд до господарського суду Черкаської області. В іншій частині рішення господарського суду Черкаської області від 11.01.2017 року і постанову Київського апеляційного господарського суду від 25.05.2017 року у справі № 925/1324/16 залишено без змін.

Скасовуючи частково рішення господарського суду Черкаської області від 11.01.2017 року і постанову Київського апеляційного господарського суду від 25.05.2017 року у справі № 925/1324/16 та скеровуючи справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції суд касаційної інстанції у своїй постанові визнав законними і обґрунтованими висновки судів першої і апеляційної інстанцій, зокрема, щодо того, що 05.08.2015 року відбулось виконання відповідачем свого зобов’язання в частині розрахунків за продані засоби захисту рослин (основного боргу на суму 503284 грн. 36 коп.) шляхом відвантаження відповідачем позивачу озимої пшениці на вказану суму. Разом з тим, суд касаційної інстанції не погодився з висновками судів першої і апеляційної інстанцій щодо вимог про стягнення, зокрема, курсової різниці і відсотків за користування товарним кредитом. В цій частині суд касаційної інстанції зазначив, що з урахуванням норм законодавства, судової практики, умов договору і специфікацій до нього, право позивача, як кредитора, вважається порушеним з моменту недотримання відповідачем, як боржником, строку погашення кожного чергового платежу, визначеного умовами специфікації.

Суд касаційної інстанції також зазначив, що оскільки умовами договору передбачені окремі самостійні зобов’язання, які деталізують обов’язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов’язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового платежу, а отже, і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення. Проте суди припустилися помилки в застосуванні зазначених правових норм і зазначеного не врахували, отже висновки судів є передчасними, а тому незаконними.

Під час нового розгляду справи господарському суду слід взяти до уваги наведене в цій постанові, вжити всі передбачені законом засоби для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, прав і обов’язків сторін і, в залежності від встановленого та у відповідності з чинним законодавством, вирішити спір.

Згідно з ч. 4 ст. 75, ч. 1 ст. 316 ГРК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

Із висновку судового експерта Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 31.08.2018 року № 2337/18-45, складеного за результатами проведення судово-економічної експертизи, вбачається, що відповідно до умов договору купівлі-продажу від 25.02.2013 року № 9 з додатковою угодою від 03.08.2015 року та згідно з наявними документами щодо поставки і оплати товару, розрахунок заборгованості ФГ «Престиж Агролюкс перед ТОВ «Аванхімікл»:

за процентами за користування чужими грошовими коштами на суму заборгованості за товарним кредитом без урахування строків позовної давності розрахунково підтверджується в сумі 549 257,25 грн. без ПДВ;

за курсовою різницею розрахунково підтверджується в сумі 752 829,60 грн. без ПДВ (т. 2 а.с. 150-159).

При дослідженні в судовому засіданні висновок судового експерта сумніву у своїй достовірності у представників сторін і суду не викликав.

Доказів наявності форс-мажорних обставин, в розумінні .п. 12.1., 12.2 договору № 9, відповідачем суду не подано.

Отже, предметом спору у справі № 925/1324/16, що розглядається, є вимога позивача до відповідача про стягнення 1103262 грн. 98 коп. передбаченої п. 4.6 договору № 9 курсової різниці, нарахованої, виходячи з офіційного курсу Національного банку України гривні до долара США, встановленого станом на 01.09.2016, 587778 грн. 44 коп. передбачених п. 7.2 та п.7.3 договору № 9 процентів у розмірі 40% і 60% річних за прострочення погашення товарного кредиту, нарахованих за період з 15.10.2013 по 01.09.2016 у сумі 1091062 грн. 80 коп., у часткове погашення якої позивач зарахував 503284 грн. 36 коп. вартості отриманої від відповідача у серпні 2015 року озимої пшениці, 25164 грн. 22 коп. штрафу, передбаченого п. 7.5. договору № 9, за порушення строків надання фінансових документів, що разом складає 1716205 грн. 64 коп.

Спірні правовідносини сторін виникли із укладених сторонами договору купівлі-продажу від 25.02.2013 року № 9, додаткової угоди від 03.08.2015 року до договору від 25.02.2013 року № 9, вимоги позивача і заперечення відповідача ґрунтуються на правах і обов’язках, що витікають із суті цього договору, за правовою природою віднесені до договірних зобов’язань поставки, загальні положення про купівлю-продаж визначені параграфом 1 глави 54, особливості поставки - параграфом 3 глави 54 ЦК України, параграфом 1 глави 30 ГК України, загальні положення про правочини визначені розділом IV книги 1 ЦК України, про зобов’язання і договір – розділами І і ІІ книги 5 ЦК України, правові наслідки порушення зобов’язання, відповідальність за порушення зобов’язання - главою 51 ЦК України, розділом V ГК України.

Статтею 3 ЦК України визначено загальні засади цивільного законодавства, якими, зокрема, є: свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність.

Статтями 13 і 14 ЦК України встановлено, відповідно, межі здійснення цивільних прав та загальні засади виконання цивільних обов’язків. Зокрема, і цивільні права і цивільні обов’язки здійснюються (виконуються) в межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 ст. 15 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з ч. 1, ч. 2 п.п. 5, 8 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, примусове виконання обов’язку в натурі, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено право кожного суб'єкта господарювання на захист своїх прав і законних інтересів шляхом, зокрема, присудження до виконання обов’язку в натурі, відшкодування збитків, іншими способами, передбаченими законом. Порядок захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.

Статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину, за змістом якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України, ст.ст. 193, 202 ГК України, зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 ст. 598, ч. 1 ст. 599 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 610 ч. 1, ст. 611, ст. 612 ч. 1 ЦК України: порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання; у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки, відшкодування збитків; боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частина 1 ст. 626 ЦК України визначає договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Нормами частин 1-3 ст. 632 ЦК України встановлено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.

Відповідно до положень ст. ст. 638, 639 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір може укладатися у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частинами 1, 2 ст. 712 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Обґрунтовуючи позов, позивач в особі свого представника посилався на доводи, викладені у позовній заяві з урахуванням додатково поданих письмових пояснень (т. 1 а.с. 114-115), письмових запереченнях на апеляційну скаргу відповідача (т. 1 а.с. 172-174), відзиві на касаційну скаргу відповідача (т. 1 а.с. 217-220), письмових поясненнях під час повторного розгляду справи в тому числі і з урахуванням зауважень, викладених в постанові ВГСУ від 17.08.2017 року, та висновку судового експерта по цій справі (т. 1 а.с. 241-245, т. 2 а.с. 77-78, 115-116, 176-177), а також в остаточних поясненнях під час розгляду справи в цьому провадженні від 12.12.2018. Доводи позивача на протязі усього розгляду справи є послідовними. Крім того, в письмових поясненнях від 12.12.2017 року представник позивача погодився з висновком судового експерта про розрахункове підтвердження сум процентів за користування чужими грошовими коштами і курсової різниці на заборгованість за товарним кредитом, які відповідно складають 549 257,25 грн. і 752 829,60 грн. без ПДВ.

Відповідач в особі свого представника у запереченнях на позов посилався на доводи, викладені ним у відзиві на позов, додаткових поясненнях до нього, апеляційній і касаційній скаргах на судові рішення, а також в остаточних поясненнях під час розгляду справи в цьому провадженні від 25.10.2017 (т. 1 а.с. 91-93, 105-109, 148-151, 211-212, 239-340, т. 2 а.с. 172-174).

За змістом остаточних доводів відповідача позов не підлягає задоволенню повністю з огляду на норми ч. 4 ст. 545, 613, 615, ч.ч. 2, 3 ст. 632, 691, 712 ЦК України, правові висновки Судової палати у господарських справах Верховного Суду, викладені у постанові від 22.03.2017 року № 3-1403гс16, ОСОБА_4 Верховного суду у справі № 444/9519/12 провадження № 14-10цс18, умови договору купівлі-продажу від 25.02.2013 року № 9, додаткової угоди від 03.08.2015 року до договору від 25.02.2013 року № 9 (договір № 9). Зокрема, відповідач стверджує, що прострочення виконання ним, як боржником, свого спірного зобов’язання по договору № 9 сталось внаслідок форс-мажорних обставин. Натомість позивач, всупереч умовам договору, надіслав відповідачу акти надання послуг на нараховані проценти за користування товарним кредитом, на нараховану курсову різницю і вимогу в п’ятиденний термін надати свою фінансову звітність за останні дві звітні дати: баланс, звіт про фінансові результати, розшифровку дебіторської та кредиторської заборгованості і перелік основних засобів станом на 30.09.2015 після проведення відповідачем повного розрахунку за поставлений товар, тобто після його повного виконання, чим змінив ціну договору, допустив прострочення свого зобов’язання. За час прострочення кредитора боржник за грошовим зобов’язанням проценти не сплачує, розрахунок процентів за користування товарним кредитом і курсової різниці не відповідає вимогам закону і договору. Проценти за кредитом нараховуються протягом строку кредитування, перебіг позовної давності починається по кожному окремому платежу з моменту прострочення його оплати. Спірні вимоги заявлені з пропуском строків позовної давності, що в цілому є підставою для відмови у задоволенні позову повністю.

Проте, з огляду на викладені обставини справи, умови договору № 9, наведені норми законодавства суд вбачає, що умови оплати товару, порядок та строки здійснення платежів зазначаються, згідно з розділом 4 договору № 9, у специфікаціях до договору.

Відповідно до специфікацій №№ 1-7 до договору № 9, на залишок заборгованості продавець надає покупцю товарний кредит з відстрочкою платежу: 50% до 15.10.2013, 50% до 15.11.2013 року, по специфікації № 8, відповідно, 50% до 25.11.2013, 50% до 30.11.2013 року.

Відповідач оплату поставленого товару провів з порушенням порядку і строків, визначених у договорі і специфікаціях, остаточний розрахунок за товар, переданий по договору № 9, провів 05.08.2015 – 503284,36 грн. і 09.11.2015 – 16239,38 грн., отже наявний факт надання товарного кредиту за договором і несвоєчасного погашення заборгованості, за яке умовами п.п. 7.2., 7.3 договору № 9 передбачена відповідальність у виді 40% і 60% річних. Продавець має право на індексацію суми вартості товару у гривні (платежу), а покупець зобов’язаний сплатити продавцю уже проіндексовану суму вартості товару у гривні, з врахуванням ставки міжбанківського валютного курсу гривні до долара США за погодженою формулою (п. 4.6. договору).

04.11.2015 року позивач надіслав відповідачу акти надання послуг на нараховані станом на 20.10.2015 проценти за користування товарним кредитом, які відповідач одержав 07.11.2015.

06.11.2015 року позивач надіслав відповідачу акти надання послуг на нараховану станом на 30.10.2015 курсову різницю, а також лист від 30.10.2015 № 126 з вимогою в п’ятиденний термін надати свою фінансову звітність за останні дві звітні дати: баланс, звіт про фінансові результати, розшифровку дебіторської та кредиторської заборгованості і перелік основних засобів станом на 30.09.2015. Ці акти та лист відповідач одержав 18.11.2015.

Згідно з висновками Верховного Суду України, викладеними в постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 8 лютого 2017 р. у справі N 6-1905цс16, іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (ч. ч. 1, 2 ст. 192 ЦК України). Про такі випадки йдеться у ст. ст. 193, 524 та 533 ЦК України, Законі України від 16 квітня 1991 року N 959-XII «Про зовнішньоекономічну діяльність», Декреті Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року N 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», Законі України від 23 вересня 1994 р. N 185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті». За змістом ч. ч. 1, 2 ст. 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане в гривнях. Якщо в зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Якщо у договорі передбачено інший порядок, суду слід з'ясувати сутність такого визначення.

За змістом норм ч. 1 ст. 598, ч. 1 ст. 599, ч.ч. 1-3 ст. 632 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом, зокрема, виконанням, проведеним належним чином. Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.

Пунктами 4.6., 4.7. договору № 9 сторонами за їх згодою з посиланням на норми ст. 533 ЦК України передбачені умови зміни ціни на товар, які не суперечать вищенаведеним нормам законодавства і судової практики, тому спірну вимогу позивача в частині стягнення курсової різниці, нарахованої, виходячи з офіційного курсу Національного банку України гривні до долара США суд вважає обґрунтованою.

При цьому суд враховує, що пунктом 13.1. договору № 9 сторони погодили, що договір набирає сили з моменту підписання обома сторонами і діє до 31.12.2013 року, а в частині розрахунків – до повного виконання покупцем своїх зобов’язань за цим договором.

Отже, виконання договору № 9 вважатиметься проведеним належним чином, а відповідно і зобов’язання сторін по ньому вважатимуться припиненими лише після сплати повної вартості товару з урахуванням передбаченої договором курсової різниці незалежно від строку (дати) виставлення продавцем рахунків-фактур і підписання актів виконаних робіт із визначення сум оплати з використанням розрахунку курсової різниці. Відтак, заперечення відповідача щодо суперечності спірної вимоги позивача в цій частині нормам ч.ч. 2, 3 ст. 632 ЦК України, іншим актам законодавства, висновкам Судової палати у господарських справах Верховного Суду, викладені у постанові від 22.03.2017 року № 3-1403гс16, ОСОБА_4 Верховного суду у справі № 444/9519/12 провадження № 14-10цс18, умовам договору купівлі-продажу від 25.02.2013 року № 9 суд визнає необґрунтованими і відхиляє.

За змістом пунктів 7.2 та 7.3 договору № 9 передбачені ними 40 і 60 процентів річних застосовуються у разі несвоєчасного погашення заборгованості за товарним кредитом і нараховуються на суму заборгованості за час прострочення оплати.

Статтею 536 ЦК України визначено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 5 ст. 694 ЦК України, якщо покупець прострочив оплату товару, на прострочену суму нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати. Договором купівлі-продажу може бути передбачений обов'язок покупця сплачувати проценти на суму, що відповідає ціні товару, проданого в кредит, починаючи від дня передання товару продавцем.

Частина 3 ст. 198 Господарського кодексу України визначає, що відсотки за грошовими зобов'язаннями учасників господарських відносин застосовуються у випадках, розмірах та порядку, визначених законом або договором.

З огляду на умови договору № 9 та вимоги ст. 536, ч. 5 ст. 694 ЦК України, ч. 3 ст. 198 ГК України господарський суд вважає передбачені пунктами 7.2, 7.3 договору № 9 і пред’явлені позивачем до стягнення з відповідача проценти річних є процентами за користування чужими коштами, на стягнення яких з відповідача за період від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати, позивач має право.

За висновком судового експерта Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 31.08.2018 року № 2337/18-45, складеного за результатами проведення судово-економічної експертизи, вбачається, що відповідно до умов договору купівлі-продажу від 25.02.2013 року № 9 з додатковою угодою від 03.08.2015 року та згідно з наявними документами щодо поставки і оплати товару, розрахунок заборгованості ФГ «Престиж Агролюкс перед ТОВ «Аванхімікл» за процентами за користування чужими грошовими коштами на суму заборгованості за товарним кредитом складає 549 257,25 грн. без ПДВ, за курсовою різницею - 752 829,60 грн. без ПДВ.

В такому розмірі позов в цій частині вимог суд визнає обґрунтованим і таким, що підлягає задоволенню.

При наявності факту надання товарного кредиту за договором, покупець зобов'язується на письмовий запит продавця в п'ятиденний термін після одержання запиту надавати всі необхідні документи для аналізу фінансового стану покупця, а саме бухгалтерський баланс (форма №1) за останні дві звітні дати, звіт про фінансові результати (форма № 2) за останні дві звітні дати, розшифровку дебіторської та кредиторської заборгованості, перелік основних засобів на поточну дату та сприяти продавцю в здійсненні цього аналізу (6.1. договору № 9).

За порушення строків надання документів, передбачених пунктом 6.1. договору, згідно з п. 7.5. договору № 9, покупець сплачує продавцю штраф у розмірі 5 % від загальної суми договору.

Пункт 6.1 договору № 9 виникнення і дію зобов’язання відповідача щодо надання позивачу на його вимогу документів фінансової звітності пов’язує з наданням позивачем відповідачу товарного кредиту, а не зі строком дії цього договору.

Враховуючи встановлення факту надання позивачем відповідачу за договором № 9 товарного кредиту, закінчення передбаченого п. 13.1 цього договору строку його дії не припиняє зобов’язання відповідача щодо надання позивачу на його вимогу документів фінансової звітності аж до повного виконання відповідачем усіх грошових зобов’язань за вказаним договором.

Ненадання відповідачем позивачу витребуваних листом останнього від 30.10.2015 № 126 документів фінансової звітності є порушенням вимог п. 6.1 договору № 9, за яке позивач вправі застосувати до відповідача передбачений п. 7.5 цього ж договору штраф у розмірі 5% від загальної суми договору - 519523 грн. 74 коп., що становить (519523 грн. 74 коп. х 5% : 100) 25976 грн. 19 коп.

При вирішенні спору в частині стягнення спірної суми штрафу суд керується приписами статей 549 - 552, 610-612, 614 ЦК України, статтями 216-218, 229 - 232, 234 ГК України, роз’ясненнями, викладеними в постанові Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» N 14 від 17.12.2013 року.

Відтак вимогу позивача і в цій частині суд визнає обґрунтованою і такою, що підлягає задоволенню в зазначеному розмірі.

Заяву відповідача про застосування позовної давності як підстави для відмови у задоволенні позову повністю суд відхиляє з огляду на таке.

Статтями 256-258, 260, 261, 263, 264 ЦК України визначено поняття позовної давності, її загальну і спеціальну тривалість, правила обчислення, початок перебігу, умови зупинення і переривання перебігу позовної давності.

Відповідно до ч.ч. 4, 5 ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

При вирішенні заяви відповідача про застосування позовної давності до спірних вимог суд також керується роз’ясненнями Пленуму Вищого господарського суду України, викладеними в пункті 2.2. його постанови N 10 від 29.05.2013 року «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів».

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 264 ЦК України, перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Відповідач 15.06.2015 року підписав з відповідачем акт звіряння взаємних розрахунків, 09.11.2015 року провів часткову оплату боргу, чим визнав борг.

24.10.2016 року позивач звернувся в господарський суд Черкаської області з позовом до відповідача про стягнення заборгованості по договору № 9 від 25.02.2013 року у розмірі 2590327 грн. 18 коп., у тому числі і спірної.

Відтак, загальну позовну давність тривалістю у три роки до вимог про стягнення процентів річних і курсової різниці суд вважає не пропущеною.

Крім того, перебіг встановленого ч. 2 ст. 258 ЦК України річного строку позовної давності за вимогою позивача про стягнення передбаченого п. 7.5 договору № 9 штрафу у розмірі 25164 грн. 22 коп. почався з шостого дня після 18.11.2015 – дня отримання відповідачем листа позивача від 30.10.2015 № 126, тобто з 24.11.2015. Відповідно станом на 24.10.2016 – день подання позивачем позову, вказаний строк позовної давності не сплив, тому і в цій частині вимога відповідача про застосування позовної давності задоволенню також не підлягає.

Відповідно до п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 «Про судове рішення», рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Господарський суд у прийнятті судового рішення керується (та відповідно зазначає у ньому) не лише тими законодавчими та/або нормативно-правовими актами, що на них посилалися сторони та інші учасники процесу, а й тими, на які вони не посилалися, але якими регулюються спірні правовідносини у конкретній справі (якщо це не змінює матеріально-правових підстав позову).

Враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 N475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7, 11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 N3477-IV (3477-15) «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», також повинен застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права. У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України № 4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов’язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Нормами Господарського процесуального кодексу України, зокрема, встановлено, що:

учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається (ч. 1 ст. 43);

кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч.ч. 1, 3 ст. 74);

належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч. 1 ст. 76);

обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77);

достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ч. 1 ст. 78);

достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ч.ч. 1, 2 ст. 79);

учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду (ч. 1 ст. 80);

суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили (ч.ч. 1, 2 ст. 86).

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 13, ч. 1 ст. 14 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов’язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

З огляду на викладені обставини справи, наведені норми законодавства і вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, суд спірні позовні вимоги визнає обґрунтованим і, з вищезазначених підстав, задовольняє частково, а заперечення відповідача, наведені у відзиві на позов, відхиляє з мотивів необґрунтованості і безпідставності.

На підставі статті 129 ГПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню понесені ним судові витрати зі сплати судового збору за подання позову пропорційно задоволеній частині позовних вимог в сумі 19908 грн. 77 коп.

Керуючись ст.ст. 129, 145, 233, 234, 236-240, 255, 256 ГПК України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з фермерського господарства «Престиж Агролюкс», код ЄДРПОУ 36777704, місцезнаходження: 19300, Черкаська обл., смт. Лисянка, провул. Жовтня, 8 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Аванхімікл», код ЄДРПОУ 34233121, місцезнаходження: 09543, Київська обл., Таращанський район, вул. Свободи, 1-а, р/р 26007210332804 в АТ «ПроКредитБанк», МФО 319092 – 25164 грн. 22 коп. штрафу, 549257 грн. 25 коп. процентів за користування чужими грошовими коштами, 752829 грн. 60 коп. курсової різниці, 19908 грн. 77 коп. судових витрат.

У задоволенні решти позову в частині вимог про стягнення 38521 грн. 19 коп. процентів за користування чужими грошовими коштами, 350433 грн. 38 коп. курсової різниці, 18946 грн. 14 коп. судових витрат - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Північного апеляційного господарського суду через господарський суд Черкаської області протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 21.01.2019 року.

Суддя В.М. Грачов