Рішення № 79287571, 16.01.2019, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"16" січня 2019 р.м. Одеса Справа № 916/2254/18

Господарський суд Одеської області у складі судді Невінгловська Ю.М.

при секретарі судового засідання: Карагяур В.М.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 (адвокат за довіреністю);

від відповідача: ОСОБА_2 без належних повноважень;

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Публічного акціонерного товариства „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України” (01001, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6);

до відповідача: Комунального підприємства "Чорноморськтеплоенерго" Чорноморської міської ради Одеської області (68001, Одеська обл., м. Чорноморськ, вул. Торгова, 2А);

про стягнення 193 884,26 грн.

ВСТАНОВИВ:

СУТЬ СПОРУ: Позивач – Публічне акціонерне товариство „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України” звернувся до Господарського суду Одеської області з позовною заявою (вх. ГСОО №2438/18 від 17.10.2018р.) до відповідача - Комунального підприємства "Чорноморськтеплоенерго" Чорноморської міської ради Одеської області, в якій просить суд стягнути з відповідача грошові кошти у розмірі 193 884,26 грн., з яких: 180 165,38 грн. пеня, 13564,62 грн. – 3% річних та 154,26 грн. – інфляційні втрати, а також стягнути з відповідача суму сплаченого судового збору.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору №3066/16-ТЕ-23 від 21.12.2015р., в частині своєчасної сплати вартості отриманого природного газу, що стало підставою для нарахування пені відповідно до п. 8.2 договору, а також нарахувань передбачених ст. 625 Цивільного кодексу України.

Ухвалою господарського суду від 22.10.2018 року, за даним позовом було відкрито провадження у справі №916/2254/18 за правилами загального позовного провадження, із призначенням підготовчого засідання.

05.11.2018 року до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву вх. ГСОО №22507/18, в порядку ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, згідно якого комунальне підприємство проти позову заперечує, посилаючись на те, що остаточний розрахунок за договором було здійснено ним 06.06.2016 року. При цьому, відповідач наполягає на тому, що оскільки підприємство відповідача створене з метою здійснення господарської діяльності, спрямованої на надійне та безперебійне забезпечення споживачів тепловою енергією, комунальними послугами з централізованого опалення та постачання гарячої води у сфері теплопостачання, то на правовідносини сторін розповсюджується дія Закону України „Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії”, який набрав чинності 30.11.2016 року.

У судовому засіданні від 19.11.2018 року судом було постановлено протокольну ухвалу про відкладення підготовчого засідання, в порядку ст. 183 Господарського процесуального кодексу України 17.12.2018 року.

17.12.2018 року до суду від відповідача надійшли заперечення вх. ГСОО №25987/18, згідно яких комунальне підприємство заперечує щодо позиції позивача, посилаючись на позицію Верховного Суду викладену у постанові від 07.02.2018 року по справі №927/1152/16.

У судовому засіданні від 17.12.2018р. представники сторін зазначили, що ними надано усі докази та повідомлено про всі відомі їм обставини щодо справи та надали до суду заяву (вх. ГСОО №25985/18), згідно якої на підставі ч. 6 ст. 183 Господарського процесуального кодексу України, просили суд розпочати розгляд справи по суту у даному судовому засіданні.

Судом в рамках підготовчого провадження було з'ясовано відсутність будь-яких заяв чи клопотань, передбачених положеннями ст.182 Господарського процесуального кодексу України, в зв’язку з чим, ухвалою суду від 17.12.2018 року, в порядку ст. 185 Господарського процесуального кодексу України, підготовче провадження у даній справі було закрито та призначено розпочати розгляд справи по суті в той самий день після закінчення підготовчого судового засідання 17.12.2018 року.

У судовому засіданні від 17.12.2018р. судом було оголошено перерву у розгляді справи до 16.01.2019 року.

У судовому засіданні від 16.01.2019 року представник позивача позовні вимоги підтримав та просив суд позов задовольнити у повному обсязі.

У судовому засіданні від 16.01.2018 року з’явився представник відповідача, який приймав участь у розгляді справи у попередніх судових засіданнях, між тим без належних повноважень. При цьому, будь-яких заяв по суті спору станом на 16.01.2019 року від відповідача не надходило.

В судовому засіданні 16.01.2019 року було оголошено вступну та резолютивну частини рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено 21.01.2019 року.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши належність, допустимість доказів, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності, повно, всебічно і об’єктивно з’ясувавши обставини справи, суд дійшов таких висновків:

Відповідно до ст. 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов’язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов’язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.

У відповідності до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно з частиною 2 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України.

Положеннями п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України встановлено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов’язків є договір, а в силу вимог ч.1 ст.629 Цивільного кодексу України, договір є обов’язковим для виконання сторонами.

У відповідності до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

У відповідності зі статтею 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона – постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу. Аналогічні положення щодо договору поставки містяться і у ч.ч. 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України.

Як встановлено матеріалами справи, 21.12.2015 року між ПАТ „НАК Нафтогаз України” (надалі – постачальник) та Комунальним підприємством „Іллічівськтеплоенерго”, яке в подальшому змінило назву на Комунальне підприємство "Чорноморськтеплоенерго" Чорноморської міської ради Одеської області (надалі – споживач) укладено договір постачання природного газу №3066/16-ТЕ-23 (надалі – договір), згідно умов якого постачальник зобов'язався передати у власність споживачу у 2016 році природний газ, а споживач зобов'язався прийняти та оплатити цей газ на умовах цього договору.

У відповідності до п. 1.2 договору, газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню.

Пунктом 2.1 договору визначено, що постачальник передає споживачу з 01.01.2016 року по 31.03.2016 року (включно) газ обсягом до 13255,0 тис.куб.м.

За умовами п. 3.4 договору, приймання-передача газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному місяці поставки, оформлюється актом приймання-передачі газу.

Пунктом 5.2 договору, серед іншого, визначено, що до сплати за 1000 куб.м. природного газу – 1806,15 грн., крім того ПДВ – 20% - 361,23 грн., всього з ПДВ – 2167,38 грн.

Згідно п. 6.1 договору, оплата за газ здійснюється споживачем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Водночас, протягом періоду з 31.12.2015р. по 22.07.2016р. між сторонами неодноразово укладались додаткові угоди щодо внесення змін до договору №3066/16-ТЕ-23 від 21.12.2015 року, зокрема, щодо визначення ціни газу, умов його передачі, строку дії договору та обсягів поставки газу (а.с.18-26).

На виконання умов договору №3066/16-ТЕ-23 від 21.12.2015 року між сторонами у справі було складено 31.01.2016р. акт приймання-передачі природного газу у січні 2016 року на суму 9334214,98 грн., 29.02.2016р. акт приймання-передачі природного газу у лютому 2016 року на суму 6156405,98 грн. та 31.03.2016р. акт приймання-передачі природного газу у березні 2016 року на суму 6150987,94 грн.

Як вбачається із розрахунку позивача, відповідач несвоєчасно розрахувався за поставлений газ, оскільки остаточний розрахунок за договором за переданий газ у спірний період був здійснений 06.06.2016 року, що ніяким чином не заперечується відповідачем.

Згідно з положеннями ч.1 ст.526 Цивільного кодексу України, зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. В силу вимог ч.1 ст.525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічні вимоги щодо виконання зобов’язань містяться і у ч.ч.1, 7 ст.193 Господарського кодексу України.

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Згідно ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

За результатами розгляду справи судом встановлено, що в порушення вимог ст.ст. 525, 526, 530 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, Комунальне підприємство "Чорноморськтеплоенерго" Чорноморської міської ради Одеської області у встановлений договором строк не здійснило в повному обсязі сплату вартості фактично отриманого газу у період з січня по березень 2016 року за договором №3066/16-ТЕ-23 від 21.12.2015 року.

Згідно з ч.2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб’єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Статтею 598 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Водночас, згідно ст. 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У відповідності до ч.1 ст. 549, п. 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов’язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки – грошової суми, яку боржник повинен сплатити кредиторові у разі порушення ним зобов’язання.

У відповідності до положень п. 8.2 договору, у разі невиконання споживачем умов п.6.1 цього договору він зобов’язаний сплатити постачальнику, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Згідно ч. 2 та ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожний день прострочення виконання.

Відповідно до ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями в цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання зобов’язання. Водночас вимогами п.3 ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України передбачено, що одним із наслідків порушення зобов’язання є сплата неустойки (штрафу, пені), а відповідно до вимог ч.2 ст.551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюються договором або актом цивільного законодавства.

Частиною 6 ст. 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Статтею 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” встановлено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно формули розрахунку пені, наведеної в листі Національного банку України №25-011/388-1707 від 12.03.1997р. на виконання Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань”, сума простроченого платежу помножена на розмір пені за кожен день прострочення у відсотках, розділена на сто та помножена на кількість днів прострочення платежу буде дорівнювати сумі пені за прострочення платежу.

Суд, перевіривши розрахунки позивача щодо визначення розміру інфляційних, 3% річних та пені, окремо по кожному акту приймання-передачі природного газу за відповідний період, вважає їх вірними, однак такими, що не підлягають задоволенню з огляду на таке:

Так, 30.11.2016 набрав чинності Закон України “Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії” від 03.11.2016 № 1730-VIII, яким визначено комплекс організаційних та економічних заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення.

Відповідно до приписів статті 1 Закону України “Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії” заборгованістю, що підлягає врегулюванню відповідно до цього Закону, зокрема, є кредиторська заборгованість перед постачальником природного газу теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води.

Згідно зі ст. 2 вищезазначеного Закону, дія останнього поширюється на відносини із врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії.

Частиною першою статті 3 цього Закону передбачено, що для участі у процедурі врегулювання заборгованості теплопостачальні та теплогенеруючі організації, підприємства централізованого водопостачання та водовідведення включаються до реєстру, який веде центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства.

Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2017 N 93 затверджено Порядок ведення реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії, та користування зазначеним реєстром (далі - Порядок), який визначає механізм формування, ведення реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії, а також користування його даними.

Так, відповідно до пункту 14 Порядку у реєстрі відображаються дані про підприємства, зокрема, зазначаються дані про обсяг кредиторської заборгованості, що підлягає врегулюванню згідно із Законом; обсяг не відшкодованої станом на 01.01.2016 заборгованості з різниці в тарифах, підтверджений протоколами територіальних комісій з питань узгодження заборгованості з різниці в тарифах; обсяг нарахувань із сплати неустойки (штрафу, пені), інших штрафних, фінансових санкцій, а також інфляційних нарахувань і процентів річних, що підлягають стягненню на підставі рішення суду, на заборгованість за спожитий природний газ, електричну енергію, теплову енергію, централізоване водопостачання і водовідведення, що утворилася в період до 01.07.2016.

Водночас, ч. 3 ст. 7 Закону України “Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії”, якою врегульовано питання списання неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість за енергоносії, централізоване водопостачання та водовідведення, передбачено, що на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом, тобто до 30.11.2016 року, неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що ч. 3 ст. 7 Закону України “Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії” є нормою прямої дії, при цьому застосування приписів частини третьої статті 7 Закону (яка є нормою прямої дії) не ставиться у залежність від виконання будь-яких інших умов, окрім погашення боржником заборгованості за отриманий природний газ до набранням чинності Законом.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 07.02.2018 по справі № 927/1152/16 та від 22.03.2018р. по справі №914/123/17.

Отже, оскільки предметом позовних вимог є стягнення сум пені, інфляційних та 3 % річних за період з 04.02.2016р. по 06.06.2016р., тобто сум права на нарахування яких виникло до 30.11.2016 року, та які підлягали списанню в силу норм прямої дії ч.3 ст.7 Закону України “Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії” у задоволенні позовних вимог ПАТ „НАК „Нафтогаз України” слід відмовити.

На підставі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. В позові відмовити в повному обсязі.

2. Витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

Рішення суду набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду через Господарський суд Одеської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 21 січня 2019 р.

Суддя Ю.М. Невінгловська