Ухвала суду № 79286375, 14.01.2019, Ленінський районний суд м. Дніпропетровська

Єдиний унікальний номер 205/5994/18

Провадження №1-кп\205\381\19

Єд.унік.№205\5994\18

У Х В А Л А

14 січня 2019 року Колегія суддів Ленінського районного суду

м.Дніпропетровська

у складі: головуючого – судді Нощенка І.С.

суддів – Скрипник К.О., Шавули В.С.

при секретарі – Безгіновій І.А.

за участю прокурора – Дем’янішіної М.Ю.

адвокатів – ОСОБА_1, ОСОБА_2

перекладачів – ОСОБА_3, ОСОБА_4

розглянувши у підготовчому судовому засіданні, в залі суду, в м.Дніпро, обвинувальний акт у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_5, у вчиненні кримінальних правопорушень (злочинів), передбачених ст.ст.332 ч.3, 258-3 ч.1, 27 ч.5, 14 ч.1-258 ч.2, 358 ч.3, 27 ч.5-358 ч.3 КК України, ОСОБА_6, у вчиненні кримінальних правопорушень (злочинів), передбачених ст.ст.332 ч.3, 358 ч.3, 27 ч.5-358 ч.3 КК України,-

В С Т А Н О В И Л А :

В провадження Ленінського районного суду м.Дніпропетровська надійшов вказаний обвинувальний акт з додатками у кримінальному провадженні, за обвинуваченням ОСОБА_5, у вчиненні кримінальних правопорушень (злочинів), передбачених ст.ст.332 ч.3, 258-3 ч.1, 27 ч.5, 14 ч.1-258 ч.2, 358 ч.3, 27 ч.5-358 ч.3 КК України, ОСОБА_6, у вчиненні кримінальних правопорушень (злочинів), передбачених ст.ст.332 ч.3, 358 ч.3, 27 ч.5-358 ч.3 КК України.

Захисники обвинувачених - адвокати ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заявили клопотання про повернення обвинувального акту прокурору посилаючись на його невідповідність вимогам визначеним КПК України, надавши суду письмові клопотання.

Обвинувачені ОСОБА_5 та ОСОБА_6 в судовому засіданні підтримали думку захисників - адвокатів ОСОБА_1 та ОСОБА_2

Прокурор заперечував проти повернення обвинувального акту.

Колегія суддів, вислухавши думку сторін кримінального провадження, додатково вивчивши в нарадчій кімнаті обвинувальний акт, долучений до нього реєстр матеріалів досудового розслідування, приходить до наступного висновку.

Відповідно до вимог п.3 ч.3 ст.314 КПК України, підставою для повернення обвинувального акта прокурору з підготовчого судового засідання є встановлення невідповідності вказаного процесуального рішення вимогам КПК України.

Відповідно до вимог ч.4 ст.110 КПК України, обвинувальний акт є процесуальним документом, яким прокурор висуває обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування. Обвинувальний акт повинен відповідати вимогам, передбаченим ст.291 КПК України, яка в свою чергу, містить вичерпний перелік відомостей, які повинен містити обвинувальний акт і вони є обовязковими для їх виконання слідчим і прокурором.

Відповідно до вимог ч.2 ст.291 КПК України, обвинувальний акт має містити на ряду із іншим, такі відомості: виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення; дату та місце його складення та затвердження. Крім того, відповідно до п.3 ч.4. ст.291 КПК України до обвинувального акта зокрема додається розписка підозрюваного про отримання копії обвинувального акта, копії цивільного позову, якщо він був предявлений під час досудового розслідування, і реєстру матеріалів досудового розслідування (крім випадку, передбаченого частиною другою статті 297-1цього Кодексу);

Вказані вимоги органом досудового розслідування виконані не були, а тому колегія суддів, не виходячи за межі ст.314 КПК України, дійшла висновку, що обвинувальний акт складений в порушення вимог ст.291 КПК України.

Згідно п.13 ч.1 ст.3 КПК України, обвинувачення - це твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому цим Кодексом.

Формулювання обвинувачення повинно складатися з обставин, які свідчать про наявність доведених даних про подію (час, місце, спосіб) кримінального правопорушення, форму вини, мотив і мету його вчинення, обставини, які впливають на ступінь тяжкості кримінального правопорушення тощо.

Як вбачається зі змісту обвинувального акта, складеного відносно ОСОБА_5 та ОСОБА_6, в ньому викладені фактичні обставини кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, а також зазначена правова кваліфікація злочинів, інкримінованих обвинуваченим, однак у ньому не відображені всі елементи складу злочинів, у вчинені яких обвинувачуються ОСОБА_5 та ОСОБА_6

Крім того, в даному обвинувальному акті повністю відсутнє сформульоване органом досудового слідства обвинувачення, висунуте ОСОБА_5 та ОСОБА_6, оскільки в обвинувальному акті зазначено, що він за підозрою ОСОБА_5, у вчиненні кримінальних правопорушень (злочинів), передбачених ст.ст.332 ч.3, 258-3 ч.1, 27 ч.5, 14 ч.1-258 ч.2, 358 ч.3, 27 ч.5-358 ч.3 КК України, ОСОБА_6, у вчиненні кримінальних правопорушень (злочинів), передбачених ст.ст.332 ч.3, 358 ч.3, 27 ч.5-358 ч.3 КК України, що з огляду на вимоги ч.1 ст.337 КПК України, також не дає підстав суду для призначення судового розгляду.

При цьому, як вбачається з п.10 постанови Пленуму Верховного суду України № 8 «Про застосування законодавства, яке забезпечує право на захист у кримінальному судочинстві» від 24.10.2003 року, суди повинні вимагати від органів досудового слідства, щоб пред’явлене особі обвинувачення було конкретним за змістом. Зокрема воно повинно містити дані про злочин, у вчиненні якого обвинувачується особа, час, місце та інші обставини його вчинення, наскільки вони відомі слідчому.

Європейський суд з прав людини у справі «ОСОБА_4 проти Росії» від9 жовтня 2008 р., зазначив, що у тексті підпункту «а» п. 3 ст. 6 Конвенції вказано на необхідність приділяти особливу увагу роз'ясненню «обвинувачення» особі, стосовно якої порушено кримінальну справу. Деталі вчинення злочину можуть відігравати вирішальну роль під час розгляду кримінальної справи, оскільки саме з моменту доведення їх до відома підозрюваного він вважається офіційно письмово повідомленим про фактичні та юридичні підстави пред'явленого йому обвинувачення (див. рішення від 19 грудня 1989 р. у справі «Камасінскі проти Австрії», № 9783/82, п. 79). Крім того, Суд нагадує, що положення підпункту «а» п. 3 ст. 6 Конвенції необхідно аналізувати у світлі більш загальної норми про право на справедливий судовий розгляд, гарантоване п. 1 цієї статті. У кримінальній справі надання повної, детальної інформації щодо пред'явленого особі обвинувачення та, відповідно, про правову кваліфікацію, яку суд може дати відповідним фактам, є важливою передумовою забезпечення справедливого судового розгляду (див.: рішення від 25 березня 1999 р. у справі «Пелісьє та Сассі проти Франції» [ВП], № 25444/94, п. 52; рішення від 25 липня 2000 р. у справі «Матточіа проти Італії», № 23969/94, п. 58; рішення від 20 квітня 2006 р. у справі «І.Н. та інші проти Австрії», № 42780/98, п. 34).

Справедливість під час провадження у справі необхідно оцінювати, беручи до уваги розгляд справи в цілому (див. рішення від 1 березня 2001 р. у справі «Даллос проти Угорщини», № 29082/95, п. 47). Крім того, право бути поінформованим про характер і причини обвинувачення потрібно розглядати у світлі права обвинуваченого мати можливість підготуватися до захисту, гарантованого підпунктом «b» п. 3 ст. 6 Конвенції (див. зазначені рішення у справі «Пелісьє та Сассі проти Франції», п. 54, а також «Даллос проти Угорщини», п. 47).

Відповідно до ч.1 ст. 337 КПК України, судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуто обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта.

За таких обставин прокурором, у відповідності до вимог кримінального процесуального закону, а також до усталеної практики ЄСПЛ, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 не висунуто обґрунтоване та зрозуміле обвинувачення у вчиненні інкримінованих їм злочинів.

Завданням кримінального провадження є захист будь-якої особи від кримінальних правопорушень, охорона прав і законних інтересів всіх учасників провадження, а також забезпечення швидкого і повного судового розгляду з тим, щоб, зокрема, до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура, у тому числі під час закінчення досудового розслідування та звернення до суду прокурора з обвинувальним актом.

Недотримання цих принципів є перешкодою у встановленні істини в даному кримінальному провадженні, забезпечення дотримання законності, правильного правозастосування та винесення обґрунтованого судового вироку, а тому є неприпустимим.

Відповідно до вимог п.3 ч.3 ст.314 КПК України, підставою для повернення обвинувального акта прокурору з підготовчого судового засідання є встановлення невідповідності вказаного процесуального рішення вимогам ст. 291 КПК України, зокрема такими порушеннями у даному провадженні суд визнає істотні суперечності допущені в обвинувальному акті в аспекті визначення підстав, меж та змісту судового розгляду, що призводить до порушення прав особи на захист.

Крім того, в підготовчому судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_5 та ОСОБА_6, будучи громадянами ОСОБА_7, не володіють українською мовою взагалі та недостатньо володіють російською мовою.

Відповідно до п.15, 18 ч.3 ст.42 КПК України, підозрюваний (обвинувачений) має право отримувати копії процесуальних документів та письмові повідомлення; користуватися рідною мовою, отримувати копії процесуальних документів рідною мовою або іншою мовою, якою він володіє, та в разі необхідності користуватися послугами перекладача за рахунок держави.

Як зазначено стороною захисту, під час відкриття матеріалів кримінального провадження, ними було заявлено клопотання про надання матеріалів кримінального провадження в перекладі на зрозумілу мову, однак отримали відмову з посиланням на відсутність коштів. Таким чином, обвинуваченим матеріали кримінального провадження не відкриті, що підтверджується наданими захисником ОСОБА_1 документами, у тому числі копіями судових рішень та є грубим порушенням права обвинувачених на захист.

Колегія суддів також зауважує, що у переведеному на російську мову, долученому до справи та врученому обвинуваченому ОСОБА_6 обвинувальному акті відсутні цілі абзаци тексту, що робить його незрозумілим, взагалі викликає сумнів у правильності перекладу та призводить знову до порушення права на захист від обвинувачення. Крім того, в наданих суду матеріалах відсутні будь-які документи щодо особи перекладачів, які здійснювали переклад обвинувального акту на російську та узбекську мову (наявність відповідної освіти тощо).

Відповідно до ч.1 ст.218 КПК України, досудове розслідування здійснюється слідчим того органу досудового розслідування, під юрисдикцією якого знаходиться місце вчинення кримінального правопорушення.

Відповідно до ч.1 ст.32 КПК України, кримінальне провадження здійснює суд, у межах територіальної юрисдикції якого вчинено кримінальне правопорушення. У разі якщо було вчинено кілька кримінальних правопорушень, кримінальне провадження здійснює суд, у межах територіальної юрисдикції якого вчинено більш тяжке правопорушення, а якщо вони були однаковими за тяжкістю, - суд, у межах територіальної юрисдикції якого вчинено останнє за часом кримінальне правопорушення. Якщо місце вчинення кримінального правопорушення встановити неможливо, кримінальне провадження здійснюється судом, у межах територіальної юрисдикції якого закінчено досудове розслідування.

Згідно з ч.2 ст.34 КПК України, питання про направлення кримінального провадження з одного суду до іншого в межах юрисдикції одного суду апеляційної інстанції вирішується колегією суддів відповідного суду апеляційної інстанції за поданням місцевого суду або за клопотанням сторін чи потерпілого не пізніше п’яти днів з дня внесення такого подання чи клопотання, про що постановляється вмотивована ухвала.

Відповідно до ч.3 ст.34 КПК України, питання про направлення кримінального провадження з одного суду до іншого в межах юрисдикції різних апеляційних судів, а також про направлення провадження з одного суду апеляційної інстанції до іншого вирішується колегією суддів Верховного Суду за поданням суду апеляційної інстанції або за клопотанням сторін чи потерпілого не пізніше п’яти днів з дня внесення такого подання чи клопотання, про що постановляється вмотивована ухвала.

Як вбачається з обвинувального акту, а саме формулювання обвинувачення, найбільш тяжким злочином, який інкримінований ОСОБА_5, є злочин, передбачений ч.1 ст.258-3 КК України та який згідно зі сформульованим обвинуваченням, вчинений у серпні 2016 року у м.Дніпро Дніпропетровської області, при цьому, жодних даних про те, що зазначений злочин вчинено на території саме Ленінського районного суду м.Дніпропетровска, сформульоване таким чином обвинувачення не містить, у зв’язку з чим не зрозуміло, у зв’язку з чим прокурор, всупереч встановленому КПК України порядку, вирішив питання територіальної підсудності зазначеного кримінального провадження саме Ленінському районному суду м.Дніпропетровська.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про невідповідність обвинувального акту вимогам КПК України та вважає за необхідне повернути зазначений обвинувальний акт прокурору.

Крім того, в судовому засіданні прокурором заявлено клопотання про продовження строку тримання ОСОБА_5 під вартою на строк до 60 діб, оскільки ризики, які були враховані слідчим суддею при обранні запобіжного заходу не змінились.

Вислухавши думку обвинуваченого ОСОБА_5 та його захисника, які заперечували проти продовження строку тримання під вартою, а також думку інших учасників судового розгляду, суд вважає за необхідне продовжити ОСОБА_5 строк тримання під вартою до 13 березня 2019 року, з огляду на наступне.

Так, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.

Відповідно до ч.2 ст.177 КПК України, підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснювати дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, які, в тому числі, відноситься до категорії особливо тяжких та за які передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк до п’ятнадцяти років. Відтак, з огляду на покарання, яке ОСОБА_5 може понести у випадку встановлення судом його винності, а також з урахуванням інших факторів, таких як вік, соціальні зв’язки обвинуваченого, його характеристики, відсутність постійного місця проживання та реєстрації в м.Дніпро тощо, колегія суддів дійшла висновку про наявність існування ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК України, зокрема те що він, перебуваючи на волі, зможе переховуватись від суду, незаконно впливати на свідків або перешкоджати провадженню іншим чином.

Крім того, на думку колегії суддів, існує ризик того, що обвинувачений ОСОБА_5, перебуваючи на волі, може сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення.

Колегія суддів вважає, що обраний ОСОБА_5 запобіжний захід відповідає характеру та тяжкості діянь, які інкримінуються обвинуваченому, зокрема, не надає можливості перешкоджання інтересам правосуддя шляхом ухилення обвинуваченого від суду, перешкоджати встановленню істини по справі іншим шляхом.

Наявні наведені ризики є дійсними та триваючими, і вони виключають на даний час можливість зміни міри запобіжного заходу щодо обвинуваченого ОСОБА_5 на більш м’який.

Суд вважає, що підстави для продовження запобіжного заходу – тримання під вартою, не відпали, стан здоров’я обвинуваченого ОСОБА_5 не перешкоджає перебуванню у місцях попереднього ув’язнення, оскільки суду не надано документів, щодо неможливості перебування обвинуваченого в установі виконання покарань.

Крім того, суд зауважує, що відповідно до ч.5 ст.176 КПК України, запобіжні заходи у вигляді особистого зобов’язання, особистої поруки, домашнього арешту, застави, не можуть бути застосовані до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених ст.109-114-1, 258-258-5, 260, 261 КК України.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.110, 176, 177, 194, 314, 315, 369-372 КПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А :

Клопотання захисників – адвокатів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про повернення обвинувального акту прокурору – задовольнити.

Обвинувальний акт у кримінальному провадженні №22017101110000082, внесеному до ЄРДР 10 березня 2017 року за обвинуваченням ОСОБА_5, у вчиненні кримінальних правопорушень (злочинів), передбачених ст.ст.332 ч.3, 258-3 ч.1, 27 ч.5, 14 ч.1-258 ч.2, 358 ч.3, 27 ч.5-358 ч.3 КК України, ОСОБА_6, у вчиненні кримінальних правопорушень (злочинів), передбачених ст.ст.332 ч.3, 358 ч.3, 27 ч.5-358 ч.3 КК України – повернути прокурору прокуратури Київської області як такий, що не відповідає вимогам КПК України.

У задоволенні клопотання захисника – адвоката ОСОБА_2 про зміну або скасування запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_5 – відмовити.

ОСОБА_5 Шералі огли, ІНФОРМАЦІЯ_1, який обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень (злочинів), передбачених ст.ст.332 ч.3, 258-3 ч.1, 27 ч.5, 14 ч.1-258 ч.2, 358 ч.3, 27 ч.5-358 ч.3 КК України, продовжити дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на строк до двох місяців, а саме до 13 березня 2019 року, включно.

Копію ухвали направити начальнику Дніпровської установи виконання покарань №4.

Ухвала може бути оскаржена до Дніпровського апеляційного суду протягом семи днів з дня її оголошення.

Головуючий: Нощенко І.С.

Судді: Скрипник К.О.

ОСОБА_8