Рішення № 79283216, 10.01.2019, Вінницький міський суд Вінницької області

Справа № 127/14015/15-ц

Провадження № 2/127/5616/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.01.2019 Вінницький міський суд Вінницької області

в складі: головуючого судді Короля О.П.,

секретаря Крижанівського В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним,

ВСТАНОВИВ :

ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним. У своєму позові посилається на те, що 18.02.2014 року померла їх з відповідачем мати ОСОБА_3. Після її смерті відкрилась спадщина на частину житлового будинку, який розташований за адресою: м. Вінниця, тупик Вишневий, 14. Після звернення позивача 08.08.2014 року до Першої вінницької державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті матері, він дізнався про те, що 13 серпня 2012 року ОСОБА_3 було складено заповіт, згідно з яким усе своє майно вона заповідала своєму синові ОСОБА_2 Вважає, що зазначений заповіт є недійсним, оскільки на момент його укладення ОСОБА_3 не здатна була розуміти значення своїх дій та керувати ними, так як хворіла на психічне захворювання і з 1987 року перебувала на обліку у Вінницькій обласній психоневрологічній лікарні імені академіка ОСОБА_4. Посилаючись на ч. 1 ст. 225 та ч. 2 ст. 1257 ЦК України просив визнати заповіт від 13.08.2012 року недійсним.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала, дала суду пояснення, які аналогічні тим, що викладені у позовній заяві.

Відповідач позов не визнав. Допитаний як свідок відповідач ОСОБА_2 дав показання суду про те, що його матір за життя хворіла на епілепсію. При цьому вона була у ясному розумі. 13.08.2012 року вона заповіла йому все своє майно, оскільки на відміну від брата ОСОБА_1 він постійно піклувався про неї та батька – постійно навідував їх, купував продукти, ремонтував несправності у будинку, оплачував комунальні послуги. Після смерті батька, який помер у 2011 році, мати жила сама, він щоденно привозив їй готову їжу, прибирав у її будинку, його дружина також допомагала по господарству. Судомні напади, пов’язані із захворюванням на епілепсію у матері виникали в середньому 1-3 рази на місяць, під час яких вона втрачала свідомість і через 10-15 хвилин поверталась до свідомості. Вона самостійно виявила бажання заповідати усе своє майно йому та наполягала, щоб заповіт був посвідчений при свідках, щоб уникнути можливості його оспорювання зі сторони її сина ОСОБА_5.

Свідок ОСОБА_6 суду дала показання про те, що 25 років працювала поштарем у 37-му поштовому відділенні. Добре знає батьків сторін у справі, оскільки кожен місяць приносила їм пенсію. Після смерті батька сторін їх мати залишилась проживати одна. ОСОБА_3 постійно впізнавала свідка. При отриманні пенсії вона особисто рахувала гроші і особисто розписувалась про її отримання. Контактувала з ОСОБА_3 до самої її смерті і жодного разу не бачила якихось недоречностей у її поведінці.

Свідок ОСОБА_7 дав показання суду про те, що він був свідком при складанні ОСОБА_3 заповіту від 13.08.2012 року. В момент складання заповіту вона була при повному розумі, повністю адекватна, уважно слухала роз’яснення нотаріуса, відповідала на її запитання. Він особисто читав вголос зміст заповіту перед його підписанням. Скласти заповіт на ім'я сина ОСОБА_8 – була її воля. За її життя проявів неадекватності у її поведінці ніколи не помічав.

Свідок ОСОБА_9Р-Г. дав показання суду про те, що з ОСОБА_3 познайомився у нотаріальній конторі, коли був свідком складання нею заповіту 13.08.2012 року. Жодних недоречностей у її поведінці не помітив, вона була повністю нормальною, на запитання відповідала по суті. Процедура оформлення заповіту тривала близько 20 хвилин.

Свідок ОСОБА_10 дав показання суду про те, що майже кожен день контактував з ОСОБА_3 до самої її смерті, тому що свідок мешкає по сусідству і сторони є родичами його дружини. Жодного випадку неадекватної поведінки він не помічав. Вона спілкувалась із свідком, при цьому її свідомість була завжди ясна. ОСОБА_3 працювала на городі, готувала їсти.

У судовому засіданні були встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

18 лютого 2014 року померла ОСОБА_3 у віці 69 років, про що свідчить свідоцтво про смерть серії І-АМ № 321126.

Зі спадкової справи, яка була заведена після смерті ОСОБА_3, вбачається, що її сини ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у строк, передбачений законом, звернулись із заявами про прийняття спадщини після смерті їх матері ОСОБА_3

Із заповіту, який складений ОСОБА_3 13 серпня 2012 року вбачається, що ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, заповідала ОСОБА_2 все своє майно, де б воно не було та з чого б воно не складалось, і взагалі все те, що буде належати їй на день смерті і на що вона за законом матиме право.

Як вбачається зі змісту заповіту, у зв'язку з похилим віком та хворобою заповідача, на його особисте прохання та за її дорученням, після прочитання заповіту свідками вголос, даний правочин у присутності заповідача підписано ОСОБА_11, яка та свідки ОСОБА_7 і ОСОБА_9 попереджені нотаріусом про необхідність додержання таємниці заповіту. Заповіт складений о 15 годині 25 хвилин. Текст заповіту підписаний ОСОБА_11, ОСОБА_12 та ОСОБА_9-Г. Заповіт посвідчений державним нотаріусом Першої вінницької державної нотаріальної контори ОСОБА_13. Особу заповідача встановлено, її дієздатність перевірено. Особи свідків, які прочитали заповіт уголос до його підписання і поставили на заповіті свої підписи, встановлено, їх дієздатність перевірено. Особу ОСОБА_11, яка підписала заповіт у присутності нотаріуса встановлено, її дієздатність перевірено. Заповіт зареєстрований у реєстрі за № 6-1444.

Із заяви, підписаної ОСОБА_3 17 листопада 2011 року вбачається, що вона дала згоду своєму чоловіку ОСОБА_14 на дарування житлового будинку з прибудовами, господарськими будівлями та спорудами № 14, що знаходиться по тупику Вишневому в місті Вінниці, ОСОБА_2 Справжність підпису ОСОБА_3 засвідчено приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу ОСОБА_15, особу ОСОБА_3, яка підписала документ, встановлено, її дієздатність та факт реєстрації шлюбу перевірено.

Згідно з висновком судово-психіатричної експертизи № 4 від 17.03.2016 року під час складання заповіту від 13.08.2012 року ОСОБА_3 страждала на хронічне душевне захворювання у вигляді деменції внаслідок органічного ураження головного мозку змішаного (нейроінфекція, судинного) генезу. Під час складання заповіту від 13.08.2012 року ОСОБА_3 не могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

Оскільки зазначений висновок судово-психіатричної експертизи суд вважав недостатньо обґрунтованим та таким, що суперечить іншим матеріалам справи, виконуючи вказівки, які містяться в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09.08.2017 року, яка була постановлена в цій цивільній справі, керуючись ст.ст. 113 ч. 2, 417 ч. 1 ЦПК України ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 11 січня 2018 року була призначена у справі повторна судово-психіатрична експертиза.

Постановою апеляційного суду Вінницької області від 14 березня 2018 року ухвала Вінницького міського суду Вінницької області від 11 січня 2018 року була залишена без змін.

Згідно з висновком повторної судово-психіатричної експертизи № 598, який був складений 12.09.2018 року Хмельницькою обласною психіатричною лікарнею № 1, ОСОБА_3 могла розуміти значення своїх дій та керувати ними на момент складання заповіту на ім'я ОСОБА_2 13 серпня 2012 року.

Висновок судово-психіатричної експертизи № 4 від 17.03.2016 року судом не може бути взятий до уваги внаслідок його недостатньої обґрунтованості та суперечності іншим матеріалам справи з огляду на таке.

Статтею 225 ЦК України, якою позивач обґрунтовує свою позовну заяву, передбачено, що правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Пунктом 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України N9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» передбачено, що правила статті 225 ЦК поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).

Таким чином, для правильного вирішення спору суду необхідно встановити чи могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) чи могла керувати ними ОСОБА_3 станом на момент складання оспорюваного заповіту, тобто станом на 15 годину 25 хвилин 13 серпня 2012 року.

Згідно з висновком судово-психіатричної експертизи № 4 від 17.03.2016 року під час складання заповіту від 13.08.2012 року ОСОБА_3 не могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, тобто експертами визначений психічний стан ОСОБА_3 саме на конкретну дату та конкретний час.

Однак такий висновок експертизи не лише не узгоджується з її дослідницькою частиною, а й прямо їй суперечить.

З дослідницької частини висновку експертизи, де експертами описується анамнез хвороби ОСОБА_3 вбачається, що вперше вона перебувала на стаціонарному обстеженні в психіатричному відділенні Вінницької обласної психоневрологічної лікарні імені академіка ОСОБА_4 з 14.11.1983 р. по 15.11.1983 р. у віці 39 років. ОСОБА_3 скаржилась на короткочасні напади втрати свідомості (до 2-х хвилин). До і після нападу почуває себе повністю здоровою. У період часу з 22.11.1983 року по 12.01.2000 року ОСОБА_3 десять разів перебувала на стаціонарному лікуванні зі скаргами на почастішання короткочасних втрат свідомості до 2-4 разів на добу, скаргами на напади і втрату свідомості. При обстеженні лікарями-психіатрами ОСОБА_3 у вказаний період часу відмічено, що вона перебуває в ясній свідомості, правильно орієнтована у власній особі, часі, місці перебування, на запитання відповідає по суті. Продуктивної психопатологічної симптоматики (маячення, галюцинацій) не спостерігалось. Про інші перебування на стаціонарному лікуванні в інший період часу в анамнезі хвороби ОСОБА_3 не йдеться.

Відтак, за 17 років стан хвороби ОСОБА_3 10 разів потребував стаціонарного лікування. Впродовж усього часу лікування ОСОБА_3 лікарями констатувалось її перебування у ясній свідомості.

Після 2000 року ОСОБА_3 проходила лікування лише на денному стаціонарі. У період часу з 04.02.2000 року по 03.12.2002 року чотири рази перебувала на лікуванні на денному стаціонарі. При обстеженні лікарями-психіатрами відмічено, що ОСОБА_3 перебуває в ясній свідомості, доступна продуктивному мовному контакту, на запитання відповідає по суті. Виписана з відділення в стані поліпшення.

Про інші випадки лікування ОСОБА_3 у денному стаціонарі в її анамнезі хвороби не зазначається.

У анамнезі хвороби ОСОБА_3 зазначається, що у період часу з 21.10.1983 року по 04.11.2004 року приходила на прийом до лікарі-психіатра самостійно та в супроводі чоловіка. При огляді пред’являла скарги на почастішання судомних нападів із втратою свідомості, які виникають 4-5 разів на місяць, короткочасні виключення свідомості без судомного нападу щодня 5-6 разів на день. При обстеженні лікарі-психіатри констатували, що ОСОБА_3 перебуває в ясній свідомості, доступна продуктивному мовному контакту, на запитання відповідає по суті. Продуктивної психопатологічної симптоматики (маячення, галюцинацій) не виявлено.

Із листа уточнених діагнозів в амбулаторній медичній картці з диспансерного відділення Вінницької обласної психоневрологічної лікарні імені академіка ОСОБА_4 вбачається, що ОСОБА_3 з 1983 року перебувала на обліку у лікаря-психіатра з діагнозом: віддалені наслідки нейроінфекції, судомний синдром; з 1985 року – з діагнозом: залишкові явища перенесеної нейроінфекції, судомний синдром; з 1988 року – органічне ураження центральної нервової системи нез’ясованої етіології з частими малими нападами, рідкими розгорнутими нападами, змінами особистості по епілептичному типу, з 2001 року з діагнозом: розлади особистості та поведінки у вигляді вираженого психоорганічного синдрому та поліморфних судомних нападів внаслідок органічного ураження центральної нервової системи внаслідок нейроінфекції.

Про інші діагнози, які б були встановлені за життя ОСОБА_3 у анамнезі хвороби не зазначається. У тому числі за життя ОСОБА_3 не ставився діагноз: деменція (у перекладі з латині «безумство», тобто стійке порушення когнітивних функцій в результаті органічного ураження мозку) внаслідок органічного ураження головного мозку змішаного (нейроінфекція, судинного) генезу. Такий діагноз був вперше поставлений ОСОБА_3 після її смерті експертами, які складали висновок судово-психіатричної експертизи № 4 від 17.03.2016 року.

Однак такий діагноз суперечить тим діагнозам, які були встановлені ОСОБА_3 за її життя та суперечить психічному стану ОСОБА_3, який був констатований лікарями-психіатрами у анамнезі її хвороби, а саме перебування під час хвороби та встановлених діагнозів ОСОБА_3 у ясній свідомості.

Такий діагноз, які поставили експерти посмертно ОСОБА_3 суперечить також запису в анамнезі хвороби про її обстеження лікарем швидкої медичної допомоги 17.01.2014 року з приводу епілепсії. При обстеженні лікарем відмічено, що ОСОБА_3 перебуває в ясній свідомості, за шкалою Глазго – 15 балів. За шкалою стан оцінюється за сумою балів на основі трьох параметрів: відкривання очей (E – від 1 до 4), мовна реакція (V – від 1 до 5) та рухова реакція (M – від 1 до 6). Таким чином, мінімальна кількість балів – 3 (кома ІІІ ступеня), максимальна – 15 (ясна свідомість). Таким чином, перебування ОСОБА_3 у ясній свідомості зафіксована у медичних документах за місяць до її смерті.

Суд також звертає увагу на те, що після 2004 року ОСОБА_3 за медичною допомогою до Вінницької обласної психоневрологічної лікарні імені академіка ОСОБА_4 звернулась лише одного разу – 18.12.2006 року, а в 2007 році була знята з обліку.

Із дослідницької частини висновку експертизи не вбачається, що експертами досліджувались будь-які документи медичного характеру, які були б датовані днем, у який складався заповіт, з якого можна було б зробити висновок про стан здоров'я ОСОБА_3 саме у день вчинення нею оспорюваного правочину. На думку суду той анамнез хвороби, який був досліджений експертами не давав їм можливості встановити посмертний діагноз, який суттєво відрізняється від діагнозів, які були встановлені ОСОБА_3 за її життя та дійти висновку про нездатність ОСОБА_3 усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними 13.08.2012 року під час складання заповіту.

Адже такий висновок експертів суттєво суперечить показанням свідків, які були присутні 13 серпня 2012 року при складанні ОСОБА_3 заповіту.

У самому висновку експертизи відображені показання свідків, які були допитані у судовому засіданні і зазначено, що свідки ОСОБА_7, ОСОБА_9, ОСОБА_11 пояснили суду, що були присутні у нотаріальній конторі при складанні ОСОБА_3 заповіту. Усі вони повідомили про те, що ОСОБА_3 була у ясній свідомості і повністю адекватна, ніяких недоречностей у її поведінці не спостерігалось, по суті відповідала на усі запитання нотаріуса, а її волею було заповісти усе своє майно сину ОСОБА_8. Із показань свідка ОСОБА_13 вбачається,що посвідчення нею заповіту ОСОБА_3 не могло відбутись, якби у неї виникли щонайменші сумніви у тому, що ОСОБА_3 не здатна розуміти значення своїх дій та керувати ними.

Свідки ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18 також повідомили суду про те, що за свого життя ОСОБА_3 була цілком нормальною людиною і жодних недоречностей у її поведінці вони ніколи не помічали.

Позивач у своїх поясненнях при розгляді справи в іншому складі суду першої інстанції зазначав про те, що ОСОБА_3 нічого не розуміла лише у ті моменти, коли у неї був напад.

Суд вважає, що експертами безпідставно не були взяті до уваги зазначені вище показання свідків, що вплинуло на встановлення ОСОБА_3 помилкового посмертного діагнозу.

Натомість висновок повторної судово-психіатричної експертизи № 598, який був складений 12.09.2018 року є достатньо обґрунтований і узгоджується з іншими доказами, які містяться в матеріалах справи, зокрема із показаннями свідків, які були допитані при судовому розгляді, та показання яких суд приймає до уваги, оскільки вони є послідовними та узгоджуються між собою.

Отже, судом було встановлено, що за весь період життя ОСОБА_3, у тому числі і за місяць до її смерті, у медичних документах лікарями констатувалось перебування ОСОБА_3 у ясній свідомості. Про перебування ОСОБА_3 у ясній свідомості у повсякденному житті до самої її смерті повідомили суду свідки, чиї показання суд прийняв до уваги.

Перебування ОСОБА_3 у ясній свідомості за її життя підтверджується також її заявою від 17 листопада 2011 року, якою вона дала згоду своєму чоловіку ОСОБА_14 на дарування житлового будинку з прибудовами, господарськими будівлями та спорудами під № 14, що знаходиться по тупику Вишневому в місті Вінниці, ОСОБА_2 Адже у нотаріуса, який посвідчував справжність підпису ОСОБА_3 на цій заяві, не виникло жодних сумнівів у її здатності розуміти значення своїх дій і керувати ними.

За таких обставин суд приходить до висновку про те, що захворювання ОСОБА_3 з тими діагнозами, які були поставлені за її життя, не впливало на її здатність розуміти значення своїх дій та керувати ними.

У судовому засіданні не було здобуто жодного належного та допустимого доказу про те, що у момент складання заповіту 13 серпня 2012 року ОСОБА_3 не могла розуміти значення своїх дій і керувати ними.

Обґрунтування позову положеннями ч. 2 ст. 1257 ЦК України судом також розцінюється як безпідставне, оскільки жоден доказ, який міститься в матеріалах справи не вказує на те, що заповідання майна на ім'я сина ОСОБА_8 не відповідало волі ОСОБА_3

Навпаки, з показань свідків, показання яких були взяті судом до уваги, вбачається, що складений ОСОБА_3 заповіт від 13.08.2012 року повністю відповідав її волі і таке волевиявлення було вільним. Це також доведено і заявою ОСОБА_3 від 17 листопада 2011 року, якою вона дала згоду своєму чоловіку ОСОБА_14 на дарування житлового будинку з прибудовами, господарськими будівлями та спорудами під № 14, що знаходиться по тупику Вишневому в місті Вінниці своєму синові ОСОБА_8.

Отже, суд дійшов висновку про недоведеність заявлених ОСОБА_1 позовних вимог, що є підставою для відмови у позові.

Питання судових витрат суд вирішує відповідно до ст. 141 ЦПК України.

Оскільки в позові відмовлено, судові витрати за проведення повторної судово-психіатричної експертизи в розмірі 3909,82 грн. підлягають стягненню з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2.

Керуючись ст. ст. 225, 1233, 1257 ЦК України, ст. ст. 4, 76-81, 89, 141

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 у відшкодування судових витрат за проведення експертизи 3909,82 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга на рішення суду подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 18.01.2019 р.

Суддя