Рішення № 79280833, 18.01.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

18 січня 2019 року № 640/22023/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Катющенка В.П., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовомОСОБА_1до третя особа: про Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у місті Києві Відкрите акціонерне товариство "Родовід Банк" визнання протиправною та скасування постанови, В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом, у якому просить суд визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у місті Києві Бялого М.Г. про відкриття виконавчого провадження ВП № 57810160 за виконавчим написом нотаріуса № 262, виданого 15.04.2009.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що Законом України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" накладено заборону на стягнення (відчуження без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті. Звернула увагу, що у виконавчому написі зазначено, що такий напис підлягає пред'явленню у відповідний орган виконавчої служби протягом року, кінцевою датою його пред'явлення до виконання є 25.04.2010, проте виконавче провадження відкрито у 2018 році, через 8 років після закінчення строку на пред'явлення виконавчого напису.

Ухвалою суду від 08.01.2019 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі № 826/22023/18 та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з проведенням судового засідання та викликом сторін на 18.01.2019.

Представник позивача у судовому засіданні 18.01.2019 позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив суд розглянути справу в порядку письмового провадження.

Представник відповідача у судовому засіданні 18.01.2019 заперечував проти позовних вимог та просив суд відмовити у задоволенні позову. Звернув увагу, що строк пред'явлення виконавчого листа до виконання переривався, а тому підстав для відмови у відкритті виконавчого провадження у державного виконавця не було.

Представник третьої особи у судове засідання 18.01.2019 не прибув, про дату, час та місце судового розгляду справи повідомлений належним чином.

Ухвалою суду, постановленою без виходу до нарадчої кімнати у судовому засіданні 18.01.2019 задоволено клопотання представника відповідача та допущено заміну первинного відповідача - Відділ примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у місті Києві на належного - Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у місті Києві.

Враховуючи заявлені представниками позивача та відповідача клопотання, неприбуття у судове засідання третьої особи, суд на підставі частини дев'ятої статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України ухвалив про продовження розгляду справи в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали справи, вислухавши пояснення представника позивача та представника відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

28.11.2018 представник Публічного акціонерного товариства "Родовід Банк" звернулась до Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у місті Києві з заявою про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого напису від 15.04.2009 за реєстровим номером 262.

03.12.2018 державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у місті Києві Бялим М.Г. винесено постанову, якою відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого напису № 262, виданого 15.04.2009 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сергеєвим О.О.

Не погодившись з постановою відповідача, позивач звернулась до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

За визначенням статті 1 Закону України від 02.06.2016 N 1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - Закон N 1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Пунктом 3 частини першої статті 3 Закону N 1404-VIII встановлено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих написів нотаріусів.

Згідно з частиною першою статті 4 Закону N 1404-VIII у виконавчому документі зазначаються:

1) назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище, ім'я, по батькові та посада посадової особи, яка його видала;

2) дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ;

3) повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім'я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи;

4) ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань стягувача та боржника (для юридичних осіб - за наявності);

реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті) боржника (для фізичних осіб - платників податків);

5) резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень;

6) дата набрання рішенням законної сили (крім рішень, що підлягають негайному виконанню);

7) строк пред'явлення рішення до виконання.

Згідно з частиною першою статті 5 Закону N 1404-VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 26 Закону N 1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Як на одну з підстав протиправності спірного рішення позивач посилається на закінчення строку пред'явлення виконавчого документа до виконання.

Так, дійсно, у виконавчому написі № 262, виданому 15.04.2009 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сергеєвим О.О., зазначено, що останній може бути пред'явлено до стягнення протягом року з дня його вчинення.

Разом з тим, частиною першою статті 91 Закону України "Про нотаріат" (у редакції, чинній на момент вчинення виконавчого напису) встановлено, що виконавчий напис, за яким стягувачем або боржником є громадянин, може бути пред'явлено до примусового виконання протягом трьох років, а з усіх інших вимог - протягом одного року з моменту вчинення виконавчого напису, якщо законом не встановлено інших строків.

Таким чином, строк пред'явлення виконавчого напису приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Сергеєва О.О. від 15.04.2009 № 262 згідно наведених положень Закону України "Про нотаріат" становить три роки.

Так, Законом України від 04.11.2010 N 2677-VI "Про внесення змін до Закону України "Про виконавче провадження" та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення процедури примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб)" частину першу статті 91 Закону України "Про нотаріат" було викладено у наступній редакції: "Виконавчий напис може бути пред'явлено до примусового виконання протягом одного року з моменту його вчинення".

Поряд з цим, пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень Закону N 2677-VI було встановлено, що виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред'являються до виконання у строки, встановлені на момент їх видачі.

Таким чином, строк пред'явлення виконавчого напису приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Сергеєва О.О. від 15.04.2009 № 262 згідно наведених положень Закону України "Про нотаріат" становить три роки.

Частиною першою статті 12 Закону N 1404-VIII встановлено, що виконавчі документи можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.

При цьому пунктом 5 Прикінцевих та перехідних положень Закону N 1404-VIII визначено, що виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред'являються до виконання у строки, встановлені цим Законом.

Одночасно частиною четвертою вказаної статті Закону N 1404-VIII передбачено, що строки пред'явлення виконавчого документа до виконання перериваються у разі:

1) пред'явлення виконавчого документа до виконання;

2) надання судом, який розглядав справу як суд першої інстанції, відстрочки або розстрочки виконання рішення.

З виконавчого напису приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Сергеєва О.О. від 15.04.2009 № 262 вбачається, що строк пред'явлення останнього до виконання був перерваний, а саме:

23.01.2013 закінчено виконавче провадження на підставі пункту 4 частини першої статті 47 Закону України "Про виконавче провадження";

24.06.2016 виконавчий документ повернуто на підставі пункту 9 статті 47 Закону України "Про виконавче провадження";

04.10.2016 виконавчий документ повернуто на підставі пункту 4 статті 26 Закону України "Про виконавче провадження".

Встановлені обставини свідчать про те, що строк пред'явлення виконавчого документа до виконання не закінчився, а доводи позивача у цій частині є необґрунтованими.

Щодо посилань позивача на положення Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", суд зазначає наступне.

Так, частиною сьомою статті 51 Закону N 1404-VIII передбачено, що примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється виконавцем з урахуванням положень Закону України "Про іпотеку".

Згідно з частинами першою та третьою статті 33 Закону України "Про іпотеку" у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Відповідно до Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" протягом дії цього Закону:

1) не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:

таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;

загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку;

2) не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) інше майно (майнові права), яке відповідно до законодавства або кредитного договору підлягає стягненню з позичальника, зазначеного у підпункті 1 цього пункту, при недостатності коштів, одержаних стягувачем від реалізації (переоцінки) предмета застави (іпотеки);

3) кредитна установа не може уступити (продати, передати) заборгованість або борг, визначений у підпункті 1 цього пункту, на користь (у власність) іншої особи.

При цьому, пунктом 3 Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" встановлено, що цей Закон набирає чинності з дня його опублікування та втрачає чинність з дня набрання чинності законом, який врегульовує питання особливостей погашення основної суми заборгованості, вираженої в іноземній валюті, порядок погашення (урахування) курсової різниці, що виникає у бухгалтерському та/або податковому обліку кредиторів та позичальників, а також порядок списання пені та штрафів, які нараховуються (були нараховані) на таку основну суму заборгованості.

З системного аналізу наведених правових норм вбачається, що Законом України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" тимчасово зупинено примусове стягнення нерухомого житлового майна, яке, у тому числі перебуває в іпотеці, за таких умов:

- таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя;

- у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;

- загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

Поряд з цим, державний виконавець при вирішенні питання про відкриття виконавчого провадження не наділений повноваженнями з'ясовувати обставини, зокрема такі, як: чи використовується боржником майно як місце постійного проживання та чи поширюються заборона, встановлена Законом України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" на майно боржника.

За наведених обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку, що обставини, покладені в обґрунтування позовних вимог, є необґрунтованими та не можуть бути підставою для скасування постанови про відкриття виконавчого провадження.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані. Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Керуючись статтями 9, 14, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 271, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційні скарги на судові рішення у справах, визначених цією статтею, можуть бути подані протягом десяти днів з дня їх проголошення, з урахуванням підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону № 2147-VIII).

Суддя В.П. Катющенко