Рішення № 79280518, 21.01.2019, Хмельницький окружний адміністративний суд

Справа № 560/4472/18

РІШЕННЯ

іменем України

21 січня 2019 рокум. Хмельницький

Хмельницький окружний адміністративний суд в складі головуючого-судді Козачок І.С.

за участі:секретаря судового засідання Литвинюк К.Б. за участі представника позивача - адвоката ОСОБА_1 представника відповідача - державного виконавця Новіцької Л.С. розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Першого відділу Державної виконавчої служби міста Хмельницький Головного територіального управління юстиції у Хмельницькій області про визнання протиправними та скасування постанов,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернувся до суду з адміністративним позовом до Першого відділу Державної виконавчої служби міста Хмельницький Головного територіального управління юстиції у Хмельницькій області.

Позивач оскаржує постанови державного виконавця Першого відділу ДВС м. Хмельницький Головного територіального управління юстиції у Хмельницькій області ( далі - Відповідача, відділу ДВС) про закінчення виконавчого провадження від 24 жовтня 2018 року та про відкриття виконавчого провадження по стягненню виконавчого збору в сумі 6867,88 доларів США від 24 жовтня 2018 року.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що фактично державним виконавцем грошові кошти з боржника не стягувались і ніякі дії не вчинялись, а тому відсутні підстави для стягнення виконавчого збору. Крім того, оскільки він за домовленістю зі стягувачем добровільно погасив частину заборгованості, а право вимоги стосовно решти боргу була відступлена іншій особі, державний виконавець не мав підстав приймати постанову про закінчення виконавчого провадження, а повинен був повернути виконавчий документ.

Суд ухвалою від 10.01.2019 року відкрив провадження у справі та призначив судове засідання на 17.01.2019 року, у якому оголошено перерву для подання відповідачем належним чином завірених та оформлених копій матеріалів виконавчого провадження.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримує, просить скасувати постанови державного виконавця. Посилається на те, що сплата позивачем частини боргу відбулась не у зв'язку з її стягненням або поверненням державним виконавцем, а внаслідок домовленості між стягувачем і боржником і їх добровільних дій. Зважаючи на це, вважає, що державний виконавець повинен був не закінчити виконавче провадження, а повернути виконавчий документ стягувачу. Вважає, що протиправність постанови про закінчення виконавчого провадження призводить до висновку про протиправний характер постанов про стягнення виконавчого збору та відкриття провадження щодо стягнення виконавчого збору. Просить задоволити адміністративний позов.

Представник відповідача подала відзив, де просить у задоволенні позову відмовити. Зазначає про те, що виконавчий документ не був виконаний боржником у строк, наданий для добровільного виконання. Вважає, що державним виконавцем вчинялись дії, спрямовані на примусове виконання, були направлені запити до реєстраційних органів, накладений арешт на майно боржника. Вказує на те, що оскільки сам стягувач звернувся про закінчення виконавчого провадження, у виконавця не було підстав повертати виконавчий документ без виконання за статтею 37 Закону України "Про виконавче провадження".

Додаткові заяви і клопотання представників сторін під час судового засідання не надійшли, інші процесуальні дії судом у справі не вчинялись.

Дослідивши обставини у справі та перевіривши їх доказами, суд встановив наступне.

11 грудня 2007 року між ОСОБА_2 та ПАТ «Альфа - Банк» був укладений кредитний договір № 800002807 на суму 59 000 доларів США. Для забезпечення умов договору також був укладений договір іпотеки, предметом якого є квартира АДРЕСА_1.

25 січня 2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу вчинений виконавчий напис про стягнення заборгованості за кредитним договором та відсотках за його користування на загальну суму 68 678, 84 доларів США.

01 березня 2016 року державним виконавцем Першого міського відділу державної виконавчої служби Хмельницького міськрайонного управління юстиції відкрите виконавче провадження по виконанню виконавчого напису нотаріуса про стягнення зі ОСОБА_2 на користь ПАТ «Альфа-Банк» заборгованості за кредитним договором на загальну суму 68 678,84 доларів США. Тією ж постановою державного виконавця накладений арешт на рухоме та нерухоме майно, яке належить ОСОБА_2 та заборонено відчужувати будь-яке майно, яке йому належить.

Пізніше, протягом травня-червня 2018 року між позивачем (боржником) та банком (стягувачем) була досягнута угода про списання частини боргу за умови повернення боржником коштів за договором у розмірі не менше ніж 15 000 доларів США єдиним платежем. Відповідно до цієї домовленості банк гарантував позивачу припинення дії іпотечного договору, звільнення боржника від обов'язку щодо сплати пені, нарахованої за порушення грошових зобов'язань, а також відступ права вимоги залишку боргу іншій фінансові установі.

Судом встановлено, що зазначені умови сторонами виконано, про що свідчить квитанція про сплату цих коштів від 29 травня 2018 року, яку ОСОБА_2 надав до органу ДВС 14 червня 2018 року. Оригінал квитанції оглянутий судом, а її копія є у матеріалах справи, як і копія гарантійного листа банку, яку боржник також надав державному виконавцю.

В судовому засіданні представником відповідача зазначено, а судом встановлено, що тоді ж, у червні 2018 року позивач звертався до державного виконавця про завершення виконавчого провадження у зв'язку з виконанням гарантійних зобов'язань перед банком, однак державний виконавець жодних рішень не приймав, дій не вчиняв у зв'язку з різними обставинами загального характеру, на які сторони виконавчого провадження не впливали.

Cуд бере до уваги довідку стягувача від 19 червня 2018 року за № 51270-23.1, де зазначається, що позичальник ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором № 800002807 від 11.12.2007 року перед ПАТ "Альфа-Банк" не має.

Отже, виконання виконавчого напису нотаріуса на умовах та у обсязі, які були погоджені сторонами виконавчого провадження у добровільному порядку, мало місце у травні-червні 2018 року.

16 жовтня 2018 року до відділу Державної виконавчої служби надійшла заява представника стягувача ПАТ «Альфа - Банк», у якій він просив завершити виконавче провадження відповідно до п. 9 статті 39 Закону України "Про виконавче провадження", враховуючи повне погашення боржником заборгованості перед банком у добровільному порядку, та повернути виконавчий документ.

24 жовтня 2018 року державним виконавцем Першого відділу державної виконавчої служби міста Хмельницький Головного територіального управління юстиції у Хмельницькій області прийнята постанова про закінчення виконавчого провадження на підставі п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження». Обидві оскаржувані постанови отримані позивачем 18 грудня 2018 року, що сторонами не заперечується.

Пункт 9 ч. 1 ст. 39 Закону України "Про виконавче провадження" ( далі - Закон) передбачає, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Суд враховує те, що за умовами домовленості, досягнутої між стягувачем і боржником, їх взаємні права та обов'язки з виконання виконавчого напису нотаріуса та за кредитним договором припиняються у зв'язку з добровільним вчиненням сторонами тих дій, які були обумовлені гарантійним листом банку, тобто сплатою боржником 15 000 доларів США і подальшим звільненням його стягувачем від ряду існуючих зобов'язань. Крім того, у заяві стягувача, яка надійшла до органу ДВС, також зазначалось про повне погашення боржником заборгованості перед банком у добровільному порядку.

Зважаючи на це, державний виконавець не вийшов за межі наданих йому повноважень, прийнявши постанову про закінчення виконавчого провадження, оскільки на той час мало місце фактичне виконання виконавчого документу у обсязі, який за добровільною згодою боржника і стягувача вважався ними повним та таким, що відповідає їх волі та взаємному волевиявленню, про що вони засвідчили шляхом виконання умов гарантії, виданої банком.

Таким чином, вказана постанова не є протиправною і скасуванню не підлягає.

Що ж стосується постанови державного виконавця від 24 жовтня 2018 року про відкриття виконавчого провадження щодо виконання постанови про стягнення виконавчого збору в сумі 6867,88 доларів США, яка є похідною від постанови про стягнення виконавчого збору, яка була прийнята того ж дня у зв'язку із закінченням виконавчого провадження, суд виходить з наступного.

Відповідно до приписів частин першої та другої статті 27 Закону № 1404-VIII "Про виконавче провадження", виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби.

Зі змісту зазначеної правової норми вбачається, що виконавчий збір є платежем, який сплачується боржником за примусове виконання виконавчого документа, яке полягає у сукупності наступних необхідних дій: безпосередньому вчиненні державним виконавцем дій, спрямованих на примусове виконання рішення, а також фактичному та самостійному стягненні або поверненні ним заборгованості з боржника на користь стягувача.

Отже, за своїм призначенням виконавчий збір є своєрідною винагородою державному виконавцю за вчинення заходів примусового виконання, якщо такі заходи призвели до виконання рішення. Відтак, як зазначалось вище, умовою стягнення органами ДВС виконавчого збору є фактично стягнуті або повернуті державним виконавцем в примусовому порядку з боржника суми, а у разі виконання судового рішення протягом усього періоду виконавчого провадження іншим способом, ніж примусове стягнення, виконавчий збір не повинен стягуватись.

Таким чином, укладення мирової угоди або будь - яке інше самостійне погодження боржником і стягувачем умов взаємних розрахунків у добровільному порядку без участі органу чи посадової особи ДВС, не може вважатись заходом примусового виконання рішення, за допомогою якого державним виконавцем здійснюється стягнення або повернення заборгованості. Зазначене є лише способом добровільного врегулювання сторонами виконавчого провадження питань щодо умов фактичного виконання виконавчого документу.

Зважаючи на це, суд приходить до висновку про те, що у цьому випадку не мало місце безпосереднє виконання виконавчого документу державним виконавцем, яке могло полягати у фактичному стягненні або поверненні заборгованості зі ОСОБА_2 на користь стягувача, оскільки кошти з боржника на користь кредитора в примусовому порядку державним виконавцем стягнуті або повернені не були.

Зазначена правова позиція висловлюється у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 19 вересня 2018 року у справі №804/8289/16 ( http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/76579658). Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного суду.

Судом враховується даний висновок, який збігається з оцінкою обставин справи та доказів судом.

Суд також критично оцінює доводи представника відповідача про те, що направлення ним запитів до реєструючих органів та винесення окремої постанови про арешт майна боржника є діями, які підтверджують вжиття органом ДВС таких заходів впливу, які безпосередньо спонукали боржника до погашення заборгованості.

Слід врахувати те, що як встановлено з матеріалів справи, домовленість між стягувачем і боржником про добровільне виконання змінених зобов'язань сторін була досягнута саме з ініціативи стягувача і боржника, а не державного виконавця, оскільки стягувачем запропонований гарантійний лист, з яким позивач погодився і виконав.

Як встановлено з пояснень державного виконавця, після того, як йому у червні 2018 року стало відомо про виконання позивачем умов гарантійного зобов'язання перед банком, ним не вчинялись будь-які дії з метою перевірки стану виконання, не приймались будь-які рішення, що вплинули на хід виконавчого провадження, а усі питання між сторонами виконавчого провадження було рекомендовано вирішувати за домовленістю зі стягувачем.

Таким чином, у матеріалах справи відсутні докази, які підтверджують те, що державним виконавцем були вжиті будь-які інші заходи або спеціальні зусилля, які сприяли досягненню вищезазначеного компромісу між сторонами виконавчого провадження. На думку суду, дії, які вчинялись державним виконавцем, належать до таких, які в обов'язковому порядку та завжди вчиняються державним виконавцем в силу своїх посадових обов'язків згідно з вимогами законодавства.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства суд розглядає адміністративні справи за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Встановлені судом обставини та досліджені докази дають підстави прийти до висновку про протиправність постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору в розмірі 6867,88 доларів США, хоч позивач заявив вимогу про скасування постанови про відкриття виконавчого провадження щодо стягнення виконавчого збору за цією постановою. Однак, оскільки ці постанови безпосередньо пов'язані, а судом встановлено відсутність підстав для стягнення виконавчого збору, для ефективного захисту прав та інтересів людини і громадянина суд вважає можливим вийти за межі позовних вимог і скасувати також постанову від 24 жовтня 2018 року про стягнення виконавчого збору.

Таким чином, суд приходить до висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Оскільки позов судом задоволено частково, судовий збір підлягає стягненню в розмірі 704, 80 грн. &lб; поле для вводу додаткового тексту &g ;

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 242-246, 250, 255, 268-272, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

адміністративний позов ОСОБА_2 до Першого відділу Державної виконавчої служби міста Хмельницький Головного територіального управління юстиції у Хмельницькій області про визнання протиправними та скасування постанов державного виконавця - задоволити частково.

Визнати протиправними та скасувати постанови державного виконавця Першого відділу державної виконавчої служби м. Хмельницький Головного територіального управління юстиції у Хмельницькій області про стягнення виконавчого збору в сумі 6867,88 доларів США та про відкриття виконавчого провадження по стягненню виконавчого збору в сумі 6867,88 доларів США від 24 жовтня 2018 року.

У задоволенні позовної вимоги про визнання протиправною та скасування постанови старшого державного виконавця Першого відділу ДВС м. Хмельницький Головного територіального управління юстиції у Хмельницькій області про закінчення виконавчого провадження від 24 жовтня 2018 року - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_2 понесені ним судові витрати в розмірі 704,80 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Першого відділу Державної виконавчої служби міста Хмельницький Головного територіального управління юстиції у Хмельницькій області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.

Повне рішення складене 21 січня 2019 року

Головуючий суддя І.С. Козачок