Рішення № 79280498, 08.01.2019, Черкаський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 січня 2019 року справа № 2340/3833/18

Черкаський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Гайдаш В.А.,

за участю:

секретаря судового засідання - Баклаженко Н.В.,

позивача - ОСОБА_1 (особисто в режимі відеоконференції),

представника позивача - ОСОБА_2 (за ордером в режимі відеоконференції),

представника відповідача - Дубиновської Ю.О. (за довіреністю),

розглянувши по суті у порядку загального позовного провадження в залі суду в режимі відеоконференції адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до управління Держпраці у Черкаській області про скасування постанови,

ВСТАНОВИВ:

До Черкаського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, далі - позивач) з позовом до управління Держпраці у Черкаській області (бульв. Шевченка, 205, м. Черкаси, 18001, далі - відповідач), в якому просить скасувати постанову про накладення штрафу уповноваженими особами від 06.06.2018 №ЧК-365/365/АВ/П/ПТ/ТД-ФС-277.

Позовні вимоги вмотивовані тим, що відповідач необґрунтовано та безпідставно зробив висновок про порушення позивачем вимог трудового законодавства, а саме, що працівників позивача допущено до роботи без укладання трудового договору, чим порушено ч. 3 ст. 24 КЗпП України та протиправно наклав на позивача штраф згідно оскаржуваної постанови, оскільки між позивачем та 2-ма робітниками позивача були укладені цивільно-правові угоди згідно глави 63 Цивільного кодексу України, а факт відсутності в діях позивача правопорушення щодо допуску працівників до роботи без оформлення трудового договору також підтверджується постановою Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 07.08.2018 по справі №697/891/18 та свідчить про подвійне притягнення позивача до відповідальності за одне і теж саме порушення. Крім того, інспекційна перевірка позивача здійснена за відсутності на те правових підстав через відсутність наказу та направлення на проведення інспекційної перевірки, а висновок робочої групи з питань легалізації виплати заробітної плати та зайнятості населення Канівської РДА не може бути підставною для винесення оскаржуваної постанови. Разом з цим, у магазині «ІНФОРМАЦІЯ_1» с. Михайлівка, Канівського району, Черкаської області та у магазині «ІНФОРМАЦІЯ_2» с. Хмільна, Канівського району, Черкаської області - здійснюють свою підприємницьку діяльність ФОП ОСОБА_4 із роздрібної торгівлі продуктами харчування, тому гр. ОСОБА_5, гр. ОСОБА_6 є працівниками іншого суб'єкту підприємницької діяльності, а не позивача. Також позивач зазначив, що його не було повідомлено про розгляд справи про накладення штрафу, тому, на його думку, оскаржувана постанова є протиправною та підлягає до скасування.

В судовому засіданні позивач та представник позивача в режимі відеоконференції позов підтримали у повному обсязі з підстав, зазначених вище.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, надав суду письмовий відзив на позов та зазначив, що проведеною перевіркою ОСОБА_1 з питань додержання законодавства про працю відповідачем встановлено, що правовідносини позивача із його 2-ма працівниками не укладені трудовими договорами (контрактами) у письмовій формі та не було повідомлено територіальний орган ДФС про його прийняття на роботу за трудовими договорами працівників, у зв'язку з чим відповідачем правомірно винесено постанову від 06.06.2018 №ЧК-365/365/АВ/П/ПТ/ТД-ФС-277, а укладені позивачем із його працівниками цивільно-правові угоди мають ознаки трудових договорів. Крім того, позивач був особисто присутній на розгляді справи про накладення штрафу, що підтверджується протоколом від 06.06.2018, який вівся під час розгляду справи. Таким чином, оскаржувана позивачем постанова, на думку представника відповідача, є правомірною та скасуванню не підлягає.

Заслухавши пояснення та доводи позивача, представників сторін, розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що на підставі наказу від 27.04.2018 №386-Н та направлення від 27.04.2018 №754 посадовою особою управління Держпраці у Черкаській області в період з 11.05.2018 по 14.05.2018 проведено інспекційне відвідування з питань додержання законодавства про працю дочірнього підприємства ФОП ОСОБА_1. Результати перевірки оформлені актом від 14.05.2018 №ЧК-365/365/АВ.

Вказаним інспекційним відвідуванням встановлено факт порушення позивачем вимог чинного законодавства про працю, зокрема, у магазині «ІНФОРМАЦІЯ_1» с. Михайлівка, Канівського району, Черкаської області, де здійснюють свою підприємницьку діяльність ФОП ОСОБА_4 із роздрібної торгівлі продуктами харчування та позивач ФОП ОСОБА_1 із роздрібної торгівлі алкогольними напоями - допущено позивачем до виконання робіт продавця гр. ОСОБА_5 без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення ДФС про прийняття працівника на роботу, чим порушено вимоги ст. 24 КЗпП України. Крім того, у магазині «ІНФОРМАЦІЯ_2» с. Хмільна, Канівського району, Черкаської області, де здійснюють свою підприємницьку діяльність ФОП ОСОБА_4 із роздрібної торгівлі продуктами харчування та позивач ФОП ОСОБА_1 із роздрібної торгівлі алкогольними напоями - допущено позивачем до виконання робіт продавця гр. ОСОБА_6 без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення ДФС про прийняття працівника на роботу, чим порушено вимоги ст. 24 КЗпП України.

На підставі вказаного акту перевірки управлінням Держпраці у Черкаській області винесено оскаржувану постанову від 06.06.2018 №ЧК-365/365/АВ/П/ПТ/ТД-ФС-277 про накладення штрафу на позивача у розмірі 223380 грн.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 4 Закону України "Про охорону праці" від 14.10.1992 №2694 визначено, що державна політика в галузі охорони праці визначається відповідно до Конституції України Верховною Радою України і спрямована на створення належних, безпечних і здорових умов праці, запобігання нещасним випадкам та професійним захворюванням.

Указом Президента України від 06.04.2011 року №386/2011 затверджено Положення про Державну інспекцію України з питань праці (далі - Положення №386/2011), відповідно до п. 1 якого Державна інспекція України з питань праці (Держпраці України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Віце-прем'єр-міністра України - Міністра соціальної політики України (далі - Міністр).

Держпраці України входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, на випадок безробіття (далі - загальнообов'язкове державне соціальне страхування) в частині призначення нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.

Одними із основних завдань Держпраці України, згідно з п. 3 Положення №386/2011, є реалізація державної політики з питань державного нагляду та контролю за дотриманням законодавства про працю; реалізація державної політики з питань контролю за додержанням законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.

Відповідно до підп. 1 п. 4 цього ж Положення №386/2011 Держпраці України відповідно до покладених на неї завдань здійснює державний нагляд та контроль за додержанням підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами, які використовують найману працю та працю фізичних осіб, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування (далі - роботодавці) законодавства про працю з питань трудових відносин, робочого часу та часу відпочинку, нормування праці, оплати праці, надання гарантій і компенсацій, пільг для працівників, які поєднують роботу з навчанням, дотримання трудової дисципліни, умов праці жінок, молоді, інвалідів, надання пільг і компенсацій за важкі та шкідливі умови праці, забезпечення спеціальним одягом і спеціальним взуттям, засобами індивідуального захисту, мийними та знешкоджувальними засобами, молоком і лікувально-профілактичним харчуванням; проведення обов'язкових медичних оглядів працівників певних категорій; дотримання режимів праці та інших норм законодавства.

Відповідно до п. 6 Положення №386/2011 Держпраці України для виконання покладених на неї завдань має право, зокрема, видавати в установленому порядку роботодавцям, суб'єктам господарювання, які надають послуги з посередництва у працевлаштуванні в Україні, здійснюють наймання працівників для подальшого виконання ними роботи в Україні в іншого роботодавця, а також фондам загальнообов'язкового державного страхування, обов'язкові до виконання приписи щодо усунення порушень законодавства про працю, законодавства про зайнятість населення, законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування щодо призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб; складати у випадках, передбачених законом, протоколи про адміністративні правопорушення, розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення.

Згідно з п. 7 Положення №386/2011 Держпраці України здійснює свої повноваження безпосередньо та через свої територіальні органи в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.

Правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов'язки та відповідальність суб'єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) визначені Законом України від 05.04.2007 №877-V "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" (далі - Закон №877-V).

Згідно зі ст.1 вказаного Закону заходи державного нагляду (контролю) - планові та позапланові заходи, які здійснюються шляхом проведення перевірок, ревізій, оглядів, обстежень та інших дій.

При цьому, суд зауважує, що встановлення законодавцем такої форми перевірки як інспекційне відвідування обумовлено необхідністю реалізації статті 259 КЗпП України та статті 34 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

Так, статтею 259 КЗпП України унормовано, що державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Також, постановою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2017 року №295 затверджено Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, який визначає процедуру здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю (далі - об'єкт відвідування) (далі - Порядок № 295).

У відповідності до приписів п.п 2 Порядку №295, державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці. Інспекторами праці є посадові особи Держпраці та її територіальних органів, виконавчих органів рад (далі - органи контролю), посадовими обов'язками яких передбачено повноваження щодо здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю (далі - контрольні повноваження).

В силу п. 3 Порядку №295 контрольні повноваження інспектора праці підтверджується службовим посвідченням встановленої Мінсоцполітики форми, що видається Держпраці.

Згідно з п.п. 8, 9 Порядку №295 про проведення інспекційного відвідування інспектор праці повідомляє об'єкту відвідування або уповноваженій ним посадовій особі.

Про проведення інспекційного відвідування з питань виявлення неоформлених трудових відносин інспектор праці повідомляє об'єкту відвідування або уповноваженій ним посадовій особі, якщо тільки він не вважатиме, що таке повідомлення може завдати шкоди інспекційному відвідуванню.

Під час проведення інспекційного відвідування інспектор праці повинен пред'явити об'єкту відвідування або уповноваженій ним посадовій особі своє службове посвідчення.

Отже, з аналізу зазначених норм, суд приходить до висновку, що відповідач, як територіальний орган Держпраці, наділений правом проводити позапланові заходи державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності позивача з питань, віднесених до його компетенції, зокрема, у формі інспекційних відвідувань.

Посилання позивача на те, що інспекційна перевірка позивача здійснена за відсутності на те правових підстав через відсутність наказу та направлення на проведення інспекційної перевірки - не приймається судом до уваги, оскільки у матеріалах адміністративної справи міститься завірена копія наказу від 27.04.2018 №386-Н «Про проведення інспекційного відвідування» та направлення від 27.04.2018 №754 на проведення інспекційного відвідування.

Крім того, суд звертає увагу, що оскаржувана постанова від 06.06.2018 №ЧК-365/365/АВ/П/ПТ/ТД-ФС-277 винесена на підставі акта інспекційного відвідування від 14.05.2018 №ЧК-365/365/АВ, тому необґрунтованим є твердження позивача про те, що підставою для винесення оскаржуваної постанови слугував висновок робочої групи з питань легалізації виплати заробітної плати та зайнятості населення Канівської РДА.

Також слід зазначити, що відповідно до п. 6 Порядку №295 під час підготовки до проведення інспекційного відвідування або невиїзного інспектування інспектор праці, якщо тільки він не вважатиме, що це завдасть шкоди інспекційному відвідуванню або невиїзному інспектуванню, може одержати інформацію та/або документи, що стосуються предмета інспекційного відвідування чи невиїзного інспектування, від об'єкта відвідування, державних органів, а також шляхом проведення аналізу наявної (загальнодоступної) інформації про стан додержання законодавства про працю. Документи, отримані під час підготовки до проведення інспекційного відвідування або невиїзного інспектування, що містять інформацію про порушення об'єктом відвідування вимог законодавства про працю, долучаються до матеріалів інспекційного відвідування або невиїзного інспектування.

Отже, під час здійснення інспекційного відвідування відповідач у відповідності до наданих йому повноважень посилався на висновок робочої групи з питань легалізації виплати заробітної плати та зайнятості населення Канівської РДА.

Щодо порушень, встановлених під час інспекційного відвідування, суд виходить з такого.

Статтею 1 Кодексу законів про працю України визначено, що Кодекс законів про працю України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.

Відповідно до ч. 1 ст. 21 Кодексу законів про працю України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Частинами 1, 3 ст. 24 Кодексу законів про працю України встановлено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання такої форми є обов'язковим: при організованому наборі працівників; при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я; при укладенні контракту; у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); при укладенні трудового договору з фізичною особою; в інших випадках, передбачених законодавством України. Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частини першої ст. 23 КЗпП України, трудовий договір може бути: безстроковим, що укладається на невизначений строк; на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; таким, що укладається на час виконання певної роботи. Цивільно-правовий договір - це угода між сторонами: громадянином і організацією (підприємством, тощо) на виконання першим певної роботи (а саме: договір підряду, договір про надання послуг тощо), предметом якого є надання певного результату праці.

В акті інспекційного відвідування встановлено, що у магазині «ІНФОРМАЦІЯ_1» с. Михайлівка, Канівського району, Черкаської області, де здійснюють свою підприємницьку діяльність ФОП ОСОБА_4 із роздрібної торгівлі продуктами харчування та позивач ФОП ОСОБА_1 із роздрібної торгівлі алкогольними напоями - допущено позивачем до виконання робіт продавця гр. ОСОБА_5 та у магазині «ІНФОРМАЦІЯ_2» с. Хмільна, Канівського району, Черкаської області, де здійснюють свою підприємницьку діяльність ФОП ОСОБА_4 із роздрібної торгівлі продуктами харчування та позивач ФОП ОСОБА_1 із роздрібної торгівлі алкогольними напоями - допущено позивачем до виконання робіт продавця гр. ОСОБА_6 без укладення трудового договору із вказаними особами, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення ДФС про прийняття працівника на роботу, чим порушено вимоги ст. 24 КЗпП України.

Відповідно до ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору. За договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу . Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові (ст. 837 Цивільного кодексу України). За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (ст. 901 Цивільного кодексу України).

Основною ознакою, що відрізняє підрядні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату .

Підрядник, який працює згідно з цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик.

З аналізу наведених норм вбачається, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов'язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт.

Предметом трудових угод є результат праці, який підлягає вимірюванню у конкретних фізичних величинах, а не процес роботи.

Як вбачається з досліджених в судовому засіданні цивільно-правових договорів, укладених позивачем з фізичними особами гр. ОСОБА_5 (від 01.05.2018 №1), гр. ОСОБА_6 (від 01.05.2018 №2), предметами останніх є: надання інформації відвідувачам місця здійснення підприємницької діяльності (роздрібної торгівлі товарами) з приводу якості, умов придатності, вартості товару, послуги з викладки і розстановки товару, послуги з прибирання та охорони торгівельного залу на час відсутності замовника у строк з 01.05 по 31.05.2018 - тобто є процес праці, а не її кінцевий результат, оскільки вищевказані фізичні особи систематично виконували певні трудові функції відповідно до визначеного виду виконуваної роботи, у встановлений строк.

При цьому, в укладених цивільно-правових договорах не визначається обсяг виконуваної роботи, а обумовлюється у вигляді зобов'язання виконувати роботи (надавати послуги), тобто праця за цими договорами не є юридично самостійною, а здійснюється у межах підприємницької діяльності позивача щодо роздрібної торгівлі алкогольними напоями із систематичним виконанням трудових функцій.

В самих цивільно-правових договорах не зазначається, який саме конкретно результат роботи повинен передати виконавець замовнику, не визначено переліку завдань роботи, її обсягу, видів тощо.

Таким чином, цивільно-правові договори, укладені позивачем з гр. ОСОБА_5 (від 01.05.2018 №1), гр. ОСОБА_6 (від 01.05.2018 №2) - мають ознаки трудового характеру.

Крім того, в судовому засіданні позивач зазначив, що ним не було подано звітність до податкового органу та сплачено відповідні податки по вищевказаним цивільно-правовим договорам.

Також суд відхиляє твердження позивача про те, що у магазині «ІНФОРМАЦІЯ_1» с. Михайлівка, Канівського району, Черкаської області та у магазині «ІНФОРМАЦІЯ_2» с. Хмільна, Канівського району, Черкаської області - здійснюють свою підприємницьку діяльність ФОП ОСОБА_4 із роздрібної торгівлі продуктами харчування, тому гр. ОСОБА_5, гр. ОСОБА_6 є працівниками іншого суб'єкту підприємницької діяльності - оскільки надані до матеріалів справи копії цивільно-правових договорів, укладених позивачем з гр. ОСОБА_5 (від 01.05.2018 №1), гр. ОСОБА_6 (від 01.05.2018 №2) спростовують вищевказане твердження, крім того, у вищевказаних магазинах також здійснює свою господарську діяльність позивач із роздрібної торгівлі алкогольними напоями.

Щодо посилання позивача на постанову Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 07.08.2018 по справі №697/891/18 про закриття провадження в справі про адміністративне правопорушення через відсутність в діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 41 КУпАП (порушення вимог законодавства про працю та про охорону праці), то суд зазначає наступне.

Частиною 3 статті 41 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), допуск до роботи іноземця або особи без громадянства та осіб, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця, на умовах трудового договору (контракту) без дозволу на застосування праці іноземця або особи без громадянства.

Статтею 9 КУпАП встановлено, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності.

При цьому, в частині другій статті 265 Кодексу законів про працю України передбачено відповідальність за порушення законодавства про працю. А згідно з частиною третьою цієї ж статті штрафи, накладення яких передбачено частиною другою цієї статті, є фінансовими санкціями і не належать до адміністративно-господарських санкцій, визначених главою 27 Господарського кодексу України.

Штрафи, зазначені у частині другій цієї статті, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (ч. 4 ст. 265 Кодексу законів про працю України).

Таким чином, законодавством України за порушення законодавства про працю передбачені різні види юридичної відповідальності, зокрема: адміністративна відповідальність відповідно до ст. 41 КУпАП та фінансова відповідальність відповідно до ч. 2 ст. 265 Кодексу законів про працю України. Отже, суд зазначає, що складення на суб'єкта підприємницької діяльності - фізичну особу протоколу про адміністративне правопорушення не свідчить про повторність притягнення особи до юридичної відповідальності одного виду за одне й те ж правопорушення в разі застосування до такої особи фінансової санкції за порушення законодавства про працю.

За наведеного суд відхиляє як необґрунтовані доводи позивача щодо подвійного застосування штрафу за невчасне повідомлення податкового органу про прийняття на роботу працівника.

Також щодо посилання позивача на преюдиційність постанови Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 07.08.2018 по справі №697/891/18 для вказаного спору щодо відсутності в діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 41 КУпАП, суд зазначає про таке.

Відповідно до частин 6 та 7 статті 78 КАС України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов'язковою для суду.

Таким чином, суд не бере до уваги висновки, що наведені в постанові Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 07.08.2018 по справі №697/891/18, оскільки вони не спростовують факт законодавчо визначеного обов'язку здійснювати позивачем свою підприємницьку діяльність з роздрібної торгівлі у двох магазинах за допомогою працівників ОСОБА_5, ОСОБА_6 на умовах трудового договору

Крім того, у відповідності до положень Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративний суд під час розгляду конкретної справи на підставі встановлених ним обставин (у тому числі з урахуванням преюдиційних обставин) повинен самостійно кваліфікувати поведінку особи (позивача) щодо правомірності такої поведінки із відповідним застосуванням необхідних матеріально-правових норм.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що оскаржувана постанова управління Держпраці у Черкаській області від 06.06.2018 №ЧК-365/365/АВ/П/ПТ/ТД-ФС-277 про накладення штрафу на позивача у розмірі 223380 грн. - є правомірною та скасуванню не підлягає.

Згідно частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

При цьому в силу положень частини 2 статті 77 вказаного Кодексу, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Керуючись статтями 6, 9, 14, 242-245, 255, 295, 370 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Копію рішення направити особам, які беруть участь у справі.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. У разі застосування судом частини третьої статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя В.А. Гайдаш

Рішення складено у повному обсязі 18.01.2019.