Рішення № 79279858, 21.01.2019, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №1340/5012/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 січня 2019 року

м.Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Сакалоша В.М.,

за участю секретаря судового засідання Гулкевича В.О.,

представника позивача ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області, Дрогобицького міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області про визнання протиправними і скасування постанов,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2, позивач) звернулася до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області (далі - відповідач-1), Дрогобицького міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області (далі - відповідач-2), в якому просить суд:

- визнати протиправною та скасувати постанову про стягнення з боржника виконавчого збору ВП №34525096 від 01.11.2013, прийняту головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області Германчуком Р.В.;

- визнати протиправною та скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 57384562 від 09.10.2018, прийняту головним державним виконавцем Дрогобицького міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області Литвиненко Н.В.

В обґрунтування позовних вимог позивач покликається на наступне. Зазначає, що норма ч.1 ст. 28 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції на момент прийняття постанови від 01.11.2013) вказує, що державний виконавець мав право приймати постанову про стягнення з боржника виконавчого збору лише у випадку надання боржнику строку на самостійне (добровільне) виконання рішення суду і невиконання боржником рішення суду у визначені строки, чого відповідачем зроблено не було. Позивач стверджує, що ні постанови про відкриття виконавчого провадження, в якій мав бути вказаний строк на самостійне виконання рішення суду, ні постанови від 01.11.2013 про стягнення з боржника виконавчого збору він не отримував. Таким чином, вважає, що постанова від 01.11.2013 ВП №34525096 є протиправною, так як державний виконавець прийняв її без дотримання визначеного законом порядку надання боржнику можливості самостійно виконати рішення суду, чим порушив ст.ст.26, 28 Закону України «Про виконавче провадження». Також позивач зазначає, що державний виконавець в рамках даного виконавчого провадження не вчиняв заходів з примусового виконання рішення суду, визначених ст. 32 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції на момент прийняття постанови від 01.11.2013).

Разом з тим позивач покликається на те, що матеріали виконавчого провадження №257384562 не містять «заяви стягувача», на яку покликається державний виконавець при прийнятті постанови від 09.10.2018 та будь-якого іншого документу передбаченого законом для початку примусового виконання рішення, що суперечить вимогам Конституції України, ч.1 ст.26 Закону України «Про виконавче провадження». Заявляє, що попри те, що законом встановлений тримісячний строк пред'явлення постанови №34525096 11.11.2013 до примусового виконання, постанова державного виконавця прийнята лише 09.10.2018, з пропуском встановленого законом строку.

Також позивач зазначає, що державним виконавцем Кушнір С.Т. в межах строків визначених законом (не пізніше наступного робочого дня) не вчинялось дій з винесення постанови про стягнення виконавчого збору в рамках виконавчого провадження №34525096, натомість 09.10.2018 іншим державним виконавцем - Литвиненко Н.В. було відкрито виконавче провадження про стягнення виконавчого збору у іншому виконавчому провадженні, а саме виконавчому провадженні №34525096, що нормами Закону України «Про виконавче провадження» взагалі не передбачено.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2018 року відмовлено у відкритті провадження у справі.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14.12..2018 у справі №1340/5012/18 апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2018 року скасовано, а справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 11.01.2019 справу призначено до розгляду за правилами спрощеного провадження у судовому засіданні, з викликом сторін.

Позиція відповідача-2 викладена у відзиві на адміністративний позов від 10.12.2018, в якому відповідач зазначає, що позов вважає таким, що не підлягає задоволенню з огляду на те, що державний виконавець приймаючи оскаржуване рішення діяв у межах, у спосіб та в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження». В обгрунтування зазначеного покликається на наступні обставини. Зокрема, зазначає, що у Дрогобицькому міськрайонному відділі державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області на примусовому виконанні перебувало провадження № 34525096 з виконання виконавчого листа № 2-673/2011 виданого 10.06.2012 Дрогобицьким міськрайонним судом Львівської області про солідарне стягнення з ОСОБА_2 та ОСОБА_2 в користь ТзОВ «ОТП Факторинг Україна 4 092 263,10 грн. за кредитним договором та 1820,00 грн судових витрат. 01.10.2012 стягувачем ТзОВ «ОТП Факторинг Україна» вперше пред'явлено виконавчий документ до примусового виконання, та 01.10.2012 державним виконавцем примусового відділу виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у?Львівській області винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 34525096, якою надано боржнику строк для добровільного виконання до 08.10.2012 та попереджено про примусове виконання зі стягненням з боржника виконавчого збору та витрат, пов'язаних з проведенням виконавчих дій при невиконанні рішення в наданий строк. На підставі вищенаведеного державним виконавцем 01.11.2013 винесено постанову про стягнення з боржника виконавчого збору, в розмірі 10% від суми, що підлягала стягненню, а саме на суму 409408,31 грн.

29.08.2018 за вх. № 7406 до Дрогобицького МРВ ДВС ГТУЮ у Львівській області поступила заява ТзОВ «ОТП Факторинг Україна» про повернення виконавчого листа № 2-673/11 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ТзОВ «ОТП Факторинг Україна» 4092263,10 грн. заборгованості за кредитним договором. За рахунок реалізації заставного нерухомого майна, належного солідарному боржнику за виконавчим документом ОСОБА_2, в користь стягувана перераховано кошти в сумі 850044,01 грн., виконавчий збір - 85004,40 грн. 30.08.2018 на підставі наявних обставин передбачених пунктом 1 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» і виконавче провадження з виконання виконавчого листа № 2- 673/2011, виданого 10.06.2012 Дрогобицьким міськрайонним судом завершено, виконавчий документ - повернено стягувачеві.

09.10.2018 як по окремому виконавчому документу прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження АСВП № 57384562 в межах строків пред'явлення виконавчого документа до виконання, передбачених статтею 12 Закону України «Про виконавче провадження».

28.11.2018 державним виконавцем винесено постанову про виправлення помилки у процесуальному документі згідно статті 74 Закону України «Про виконавче провадження». А саме: виправлено назву органу, що видав виконавчий документ з «Дрогобицький міськрайонний ВДВС» на «державний виконавець ВПВР управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області» та суму до стягнення згідно з виконавчим документом з « 409408,31 грн.» на « 324403,91 грн.», яку скеровано боржнику ОСОБА_2 - до відома. Таким чином, відповідач стверджує, що державним виконавцем Дрогобицького МРВ ДВС ГТУЮ у Львівській області по ВП 34525096 були вчинені дії, направлені на виконання виконавчого листа № 2-673/2011 виданого 10.06.2012 Дрогобицьким міськрайонним судом Львівської області, який вперше перебував на виконанні і в межах даного виконавчого провадження винесена постанова про стягнення з ОСОБА_2 виконавчого збору у відповідності до вимог Закону № 1404 від 02.06.2016.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, надав пояснення аналогічні, викладеним у позовній заяві, просив суд позов задовольнити.

Відповідачі явку уповноважених представників у судове засідання не забезпечили, були належним чином повідомлені про час, дату та місце розгляду справи.

Під час судового розгляду справи судом встановлені наступні фактичні обставини справи, та відповідні їм правовідносини.

01.10.2012 головним державним виконавцем відділу управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області відкрито виконавче провадження (ВП № 34525096) з примусового виконання виконавчого листа № 2-673/2011, виданого 10.06.2012 Дрогобицьким міськрайонним судом Львівської області про солідарне стягнення з ОСОБА_2 та ОСОБА_2 в користь ТзОВ «ОТП Факторинг Україна» 4 092 263,10 грн. за кредитним договором та 1820,00 грн. судових витрат.

Державним виконавцем 01.11.2013 винесено постанову про стягнення з боржника виконавчого збору, в розмірі 10% від суми, що підлягала стягненню - 409408,31 грн.

30.08.2018 постановою заступника начальника відділу Дрогобицького міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області виконавчий документ № 2-673/2011, виданий 10.06.2012 Дрогобицьким міськрайонним судом Львівської області, повернуто стягувачу.

09.10.2018 прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження АСВП № 57384562 з виконання постанови № 34525096, виданої 01.11.2013.

Законність оскаржуваних в цій справі рішень суд перевіряє з точки зору відповідності такого рішення критеріям, що встановлені частиною 2 статті 2 КАС України, а саме:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Також суд враховує, що алгоритм дій державного виконавця встановлений нормами Закону України «Про виконавче провадження».

Відповідно до ч.5 ст.26 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції на момент прийняття постанови від 01.11.2013), копія постанови про відкриття виконавчого провадження надсилаються стягувачу та боржнику.

Згідно ч.1 ст. 28 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції на момент прийняття постанови від 01.11.2013), у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом.

Як стверджує позивач, про існування постанови від 01.11.2013 він дізнався з супровідного листа Дрогобицького відділу державної виконавчої служби, яким йому було направлено постанову від 09.10.2018, що отримана поштою 17.10.2018, що підтверджується поштовим конвертом та даними відстеження поштового відправлення з інтернет-сайту Укрпошти.

Тобто, постанова від 01.11.2013 ВП №34525096 прийнята без надання можливості боржнику самостійно виконати рішення суду, чим відповідачем порушено ст.ст.26, 28 Закону України «Про виконавче провадження».

Разом з тим, з аналізу норм Закону України «Про виконавче провадження» вбачається, що обов'язковими умовами стягнення виконавчого збору є: 1) фактичне виконання судового рішення; 2) вжиття державним виконавцем заходів примусового виконання рішень.

За своїм призначенням виконавчий збір є своєрідною винагородою державному виконавцю за вчинення заходів примусового виконання рішення, за умови, що такі заходи призвели до виконання рішення.

Отже, підставою для стягнення виконавчого збору у межах виконавчого провадження про стягнення з боржника сум коштів є здійснення державним виконавцем дій по фактичному стягненню з боржника на користь стягувача зазначених у виконавчому документі сум.

Дана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 14 травня 2018 р. у справі № 908/2356/16.

Відповідно до ст. 32 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції на момент прийняття постанови від 01.11.2013) заходами примусового виконання рішень є:

1) звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб;

2) звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника;

3) вилучення в боржника і передача стягувачу певних предметів, зазначених у рішенні;

4) інші заходи, передбачені рішенням.

Однак, у цій справі з наданих суду відповідачем матеріалів виконавчого провадження не вбачається, що державним виконавцем вчинялися дії з примусового виконання рішення суду, визначених ст.32 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції на момент прийняття постанови від 01.11.2013).

Щодо оскаржуваної постанови про відкриття виконавчого провадження ВП № 57384562 від 09.10.2018, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини третьої статті 40 Закону України «Про виконавче провадження» у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев'ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.

Згідно з частиною четвертою статті 42 Закону на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження виконавцем виноситься постанова про їх стягнення.

Як встановлено з матеріалів справи, постанова №34525096 від 01.11.2013 року про стягнення з ОСОБА_2 виконавчого збору прийнята в рамках виконавчого провадження №34525096, в межах якого 30.08.2018 державним виконавцем Кушнір С.Т. було прийнято постанову про повернення виконавчого документа стягувачу.

При цьому, 09.10.2018 іншим державним виконавцем - Литвиненко Н.В. було відкрито виконавче провадження про стягнення виконавчого збору у іншому виконавчому провадженні, а саме виконавчому провадженні №34525096.

Суд зауважує, що постанова від 09.10.2018 прийнята щодо примусового виконання виконавчого документа - постанови №34525096 від 01.11.2013, за яким стягувачем є держава.

Згідно ч.1 ст.12 Закону України «Про виконавче провадження», виконавчі документи можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.

Отже, законом встановлений тримісячний строк пред'явлення постанови №34525096 11.11.2013 до примусового виконання, тоді як постанова державного виконавця прийнята лише 09.10.2018, з пропуском встановленого законом строку.

Згідно ч.6 ст.12 Закону України «Про виконавче провадження», стягувач який пропустив пред'явлення виконавчого документа до виконання, має право звернутися із заявою про поновлення такого строку до суду, тоді як матеріали виконавчого провадження №57384562 не містять даних про те, що стягувач з такою заявою звертався і суд поновив строк пред'явлення даного виконавчого документа до виконання.

У відповідності до п.2 ч.4 ст.4 Закону України «Про виконавче провадження», виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред'явлення, якщо пропущено встановлений законом строк пред'явлення виконавчого документа до виконання.

З огляду на наведене, оцінивши оскаржувані рішення відповідачів суд констатує протиправність цих рішень, прийнятих всупереч нормам Закону України «Про виконавче провадження».

Суд, вирішуючи даний спір, також відзначає, що відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди при розгляді справ застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до позиції Європейського суду з прав людини, висловленій, зокрема, у п. 45 рішення в справі "Бочаров проти України", п. 53 рішення в справі «Федорченко та Лозенко проти України», п. 43 рішення в справі «Кобець проти України», при оцінці доказів і вирішенні спору суду слід керуватися критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Тобто, встановлюючи істину в справі слід базуватися передусім на доказах, які належно, достовірно й достатньо підтверджують ті чи інші обставини таким чином, щоби не залишалося щодо них жодного обґрунтованого сумніву.

Зібрані ж і досліджені матеріали цієї справи, не підтверджують і не обґрунтовують правову позицію викладену у відзиві відповідача.

Відповідно до ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. (ст. 72 КАС України).

Відповідно до ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Проаналізувавши приписи зазначеного законодавства у взаємозв'язку з обставинами даної справи, суд дійшов переконання, що заявлені позивачем вимоги підлягають задоволенню.

Оскільки позивача звільнено від сплати судового збору і судом не встановлено понесення відповідачем судових витрат, то розподіл судових витрат відповідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України не здійснюється.

Керуючись ст. ст. 2, 72, 77, 139, 243-246, 255, 271, 272, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати постанову про стягнення з боржника виконавчого збору ВП №34525096 від 01.11.2013, прийняту головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області Германчук Р.В.

Визнати протиправною та скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 57384562 від 09.10.2018, прийняту головним державним виконавцем Дрогобицького міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області Литвиненко Н.В.

Згідно з ч.1 ст.272 КАС України, рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.

Відповідно до ч.6 ст. 287 КАС України, апеляційна скарга на судове рішення може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя В.М.Сакалош