Рішення № 79279507, 04.01.2019, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 січня 2019 року 320/6584/18

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Балаклицького А.І., розглянувши у м. Києві в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Броварського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Броварського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області, в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Броварського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області щодо невиплати ОСОБА_1 пенсії за період з червня 2018 року по липень 2018 року;

- зобов'язати Броварське об'єднане управління Пенсійного фонду України Київської області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсію за період з червня 2018 року по липень 2018 року з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він є пенсіонером за віком та внутрішньо переміщеною особою, перебуває на обліку у Броварському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України Київської області. Проте, у червні та в липні 2018 року відповідач не здійснював виплати пенсії. Позивач вважає дії відповідача щодо не виплати пенсії в зазначений період протиправними та такими, що порушують його конституційні права на пенсійне забезпечення.

Відповідач позов не визнав, подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просив суд відмовити у задоволенні позову з тих підстав, що пенсія за червень та липень 2018 року обліковується в управлінні та буде виплачена у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 12.12.2018 відкрито провадження у справі, розгляд якої здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з таких підстав.

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянином України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_2, виданим Ц-Міським РВ Горлівського МУ УМВС України в Донецькій області 09 вересня 1997 року.

Позивач є пенсіонером за віком, що підтверджується пенсійним посвідченням серії НОМЕР_3, копія якого наявна в матеріалах справи.

17 жовтня 2014 року позивача взято на облік як внутрішньо переміщену особу, що підтверджується довідкою Управління соціального захисту населення Броварської міської ради від 17.10.2014 №3250000122.

Відповідно до вищевказаної довідки, фактичним місцем проживанням позивача є АДРЕСА_1.

Згідно довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 09.06.2017 №122, фактичним місцем проживання позивача є АДРЕСА_3.

Згідно довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 19.10.2018 №122, фактичним місцем проживання позивача є АДРЕСА_2.

З матеріалів справи вбачається, що позивач з липня 2014 року перебуває на обліку в Броварському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України Київської області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

У подальшому позивачу щомісяця нараховувалася та виплачувалася пенсія.

Відповідно до розпорядження Броварського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області від 19.06.2018 позивачу припинено виплату пенсії з 01.06.2018 до з'ясування.

27 червня 2018 року позивач звернувся до Броварського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області із заявою про поновлення виплати пенсії.

Рішенням Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам Управління соціального захисту населення Броварської міської ради від 05.07.2018 №101 відновлено позивачу виплату пенсії.

З матеріалів справи вбачається, що з серпня 2018 року відповідачем було відновлено виплату пенсії позивачу. Проте, пенсія за червень та липень 2018 року позивачу виплачена не була.

09 жовтня 2018 року позивач звернувся до відповідача із запитом про отримання інформації, в якому просив виплатити заборгованість по пенсії за червень та липень 2018 року та надати інформацію щодо причин невиплати йому пенсії за вказаний період.

Листом від 23.10.2018 №793/К-01 відповідач повідомив позивача про те, що виплату пенсії було призупинено з 01.06.2018 на підставі рекомендацій Міністерства фінансів України, одержаних відповідно до Порядку здійснення верифікації та моніторингу достовірності інформації, поданих фізичними особами для нарахування та отримання, зокрема, пенсій, що здійснюється за рахунок коштів Пенсійного фонду України, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 18.02.2016 №136. При цьому, відповідачем зазначено, що сума пенсій за попередній період буде виплачена у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Однак, не погоджуючись із такими діями відповідача щодо невиплати заборгованості по пенсії за період червень та липень 2018 року, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд зазначає, що спеціальний статус внутрішньо переміщеної особи не збігається та не може підміняти собою жоден із закріплених у Конституції України конституційно-правових статусів особи.

Конституційний Суд України у рішенні від 7 жовтня 2009 року №25-рп/2009 зауважив, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

У зазначеному рішенні Конституційного Суду України та відповідній практиці Європейського суду з прав людини застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може бути пов'язане з місцем проживання людини. Такий підхід можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на внутрішньо переміщених осіб, які мають постійне місце проживання на непідконтрольній Уряду України території. У контексті справи, що розглядається, правовий зв'язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов'язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України.

Частиною першою статті 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Отже, право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом.

Відповідно до Преамбули Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV від 09 липня 2003 року (далі - Закон України №1058) цей Закон, зокрема, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій.

Зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

Частиною 3 статті 4 Закону України №1058 визначено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Вимогами статті 5 Закону України №1058 передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Відповідно до пункту 16 Прикінцевих положень Закону України №1058 до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Отже, нормативно-правовим актом, яким визначено підстави припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення), є Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Інші нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", можуть застосовуватися виключно за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.

За приписами частини першої статті 47 Закону України №1058 пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Статтею 49 Закону України №1058 передбачено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Наведений перелік підстав для припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ розширеному тлумаченню не підлягає та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, прямо передбачених законом.

Відповідно до частини другої статті 49 Закону України №1058 поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати.

Судом встановлено, що прийняте Броварським об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України Київської області розпорядження від 19.06.2018 про припинення ОСОБА_1 з 01.06.2018 виплати пенсії, не містить зазначення підстав для припинення виплати позивачу пенсії.

Відповідач, обґрунтовуючи правомірність припинення виплати пенсії ОСОБА_1, посилається на Порядок здійснення верифікації та моніторингу достовірності інформації поданої фізичними особами для нарахування та отримання соціальних виплат , пільг, субсидій, пенсій, заробітної плати, інших виплат, що здійснюються за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів, коштів Пенсійного фонду України, фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.2016 №136.

Однак, як свідчить аналіз положень Закону №1058, припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення з підстав, визначених статтею 49 цього Закону.

Разом із тим, наявність передбачених статтею 49 Закону України №1058 підстав для припинення виплати пенсії позивачу відповідач не наводить.

Доводи відповідача з посиланням як на підставу припинення пенсійних виплат на постанову Кабінету Міністрів України №136, суд вважає безпідставним, оскільки Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" має вищу юридичну силу.

Суд зазначає, що за змістом конституційних норм, Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.

Тому, припиняючи (призупиняючи) виплату пенсії позивачу за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач порушив право позивача на отримання пенсії. При цьому право на отримання пенсії є об'єктом захисту за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії суд вважає таким, що не ґрунтується на Законі.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Щокін проти України", питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним.

Отже, встановлення судом відсутності законності втручання, тобто вчинення дій не у спосіб, визначений законом, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено.

З огляду на викладене суд вважає, що припинення виплати пенсії позивачу з 01.06.2018 по 31.07.2018 було здійснено не у спосіб, передбачений Законом №1058, а з точки зору положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мало місце втручання у право власності позивача, і таке втручання не було законним.

Аналогічний правовий підхід застосовано в постанові Верховного Суду від 02.10.2018 по справі № 185/9755/16-а, висновки якого, відповідно до частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, підлягають врахуванню судами.

За таких обставин, враховуючи відсутність факту прийняття відповідного рішення, суд дійшов висновку про відсутність у відповідача правових підстав для невиплати позивачу пенсії, тому суд вважає обґрунтованими вимоги позивача про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невиплати йому пенсії за віком за період з 01.06.2018 по 31.07.2018 та зобов'язання виплатити пенсію за цей період.

Щодо позовних вимог стосовно нарахування компенсації втрати частини доходів, суд зазначає наступне.

За змістом ч. 2 ст. 46 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" від 19.10.2000 №2050-ІІІ (далі - Закон №2050) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Статтею 2 Закону №2050 передбачено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. До доходів віднесено, в тому числі, пенсії.

Сума компенсації розраховується відповідно до статті 3 цього Закону з урахуванням індексу інфляції.

Виходячи з наведеного, суд приходить до висновку, що основною умовою для виплати громадянину передбаченої ст. 2 Закону №2050 компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів, у тому числі пенсії, при цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Аналогічна правова позиція викладена у рішенні Верховного Суду від 22.11.2018 у справі №522/1404/17.

Оскільки Броварське об'єднане управління Пенсійного фонду України Київської області протиправно не здійснило виплату пенсії позивачу з 01.06.2018 по 31.07.2018, суд вважає, що поновлення та виплату пенсії ОСОБА_1 слід здійснити з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Щодо заявленого клопотання про негайне виконання рішення суду у межах суми стягнення за один місяць, то суд вирішив відмовити у його задоволенні, оскільки законодавством України передбачений певний порядок виконання судових рішень, зокрема, відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 14 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Відповідно до статей 9, 77 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав суду достатньо належних і достовірних доказів, а відтак, не довів правомірності своїх дій.

За наведених обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України, доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем під час звернення до суду було сплачено судовий збір у розмір 704,80 грн., який підлягає відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Броварського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області щодо невиплати ОСОБА_1 пенсії за період з червня 2018 року по липень 2018 року.

Зобов'язати Броварське об'єднане управління Пенсійного фонду України Київської області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсію за період з червня 2018 року по липень 2018 року з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1) судові витрати в сумі 704 (сімсот чотири) грн. 80 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Броварського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області (код ЄДРПОУ 37892505).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Балаклицький А. І.