Рішення № 79278970, 18.01.2019, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 січня 2019 року м. Житомир справа № 240/4997/18

категорія 10.3

Житомирський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Черняхович І.Е., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особа - Житомирський обласний військовий комісаріат про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу,

встановив:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України (далі - відповідач), третя особа - Житомирський обласний військовий комісаріат, в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Міністерства оборони України про відмову йому у призначенні одноразової грошової допомоги як інваліду 2 групи з 26.03.2018 внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, оформлене протоколом засідання Комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби від 08.06.2018 № 58;

- зобов'язати Міністерство оборони України нарахувати та виплатити йому одноразову грошову допомогу у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 01 січня календарного року, як інваліду 2 групи з 26.03.2018 внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначає, що в період з 15 травня 1984 року по 15 червня 1984 року він проходив військову службу на території Республіки Афганістан та приймав участь в бойових діях. З 26 березня 2018 року йому встановлена ІІ група інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії. З огляду на зазначене, позивач вважає, що у нього виникло право на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до ст. 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975 "Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві". З метою реалізації свого права на отримання одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 13 квітня 2018 року звернувся із відповідною заявою та доданими до неї необхідними документами до Міністерства оборони України через Житомирський обласний військовий комісаріат про виплату йому одноразової грошової допомоги на підставі ст. 16 Закону України "Про соціальний захист військовослужбовців та членів їх сімей", як інваліду 2 групи. Однак, протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 08.06.2018 № 58 позивачу було відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги у зв'язку з тим, що ІІ група інвалідності встановлена йому після спливу трьох місяців після звільнення зі строкової військової служби. Вважаючи, таку відмову протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2018 року відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи.

14 листопада 2018 року до суду надійшло пояснення Житомирського обласного військового комісаріату щодо позову ОСОБА_1, в якому представник третьої особи зазначає, що позивач проходив строкову військову службу в Збройних Силах на території Республіки Афганістан в період з травня 1984 року по червень 1984 року, звільнений з військової служби він був у лютому 1985 року. Починаючи з 26.03.2018 Житомирською обласною медико-соціальною експертною комісією № 2 позивачу первинно встановлено ІІ групу інвалідності, яка пов'язана з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії. А тому, ОСОБА_1 не має права на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої ст. 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", оскільки з дня звільнення його зі строкової військової служби до встановлення йому інвалідності пройшло більше трьох місяців. З огляду на викладене, представник третьої особи просить залишити позовні вимоги ОСОБА_1 без задоволення за безпідставністю (а.с.25-26).

23 листопада 2018 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача зазначив, що Міністерство оборони України не визнає позовні вимоги, вважає їх безпідставними та необґрунтованими. В обґрунтування такої позиції вказано, що законодавцем серед осіб, які мають право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги, розмежовано такі категорії осіб як військовослужбовці та військовослужбовці строкової служби. Згідно п. 6 ч. 2 ст. 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" така допомога військовослужбовцю строкової військової служби призначається і виплачується у разі встановлення інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного при виконанні обов'язків військової служби, або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження строкової військової служби. Оскільки позивач був звільнений зі строкової військової служби у 1985 році, а ІІ групу інвалідності внаслідок захворювання, що пов'язане з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах де велись бойові дії йому встановлено у квітні 2018 року (через 33 роки після звільнення зі служби), то права на отримання одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 не має. Крім того, в підтвердження правомірності свої дій, щодо відмови у призначенні позивачу одноразової грошової допомоги представник позивача посилається на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 26.06.2018 справа №750/5074/17 (а.с.28-30).

Розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження відповідно до вимог ст. 263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Згідно з ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог з огляду на наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 в період з 20 вересня 1982 року по 06 лютого 1985 року проходив строкову військову службу в Збройних Силах СРСР, при цьому в період з 15 травня 1984 року по 15 червня 1984 року він проходив службу на території Республіки Афганістан та в складі Діючої Армії приймав участь в бойових діях, що підтверджується наявною у матеріалах справи довідкою Бердичівського об'єднаного міського військового комісаріату Житомирської області від 15.02.2018 №93 (а.с.9).

Із витягу з протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв від 19.02.2018 № 466 вбачається, що комісією було встановлено, що захворювання солдата у запасі ОСОБА_3 - Так, пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії (а.с.15).

Відповідно до довідки до акту огляду МСЕК серії 12 ААБ №160628 від 04.04.2018 Житомирською обласною медико-соціальною комісією позивачу, починаючи з 26.03.2018, встановлено ІІ групу інвалідності внаслідок захворювання, так, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії (а.с. 11).

13 квітня 2018 року ОСОБА_1 подав заяву про виплату йому одноразової грошової допомоги в зв'язку із встановленням ІІ групи інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії (а.с.12). За наслідками розгляду вищезазначеної заяви, комісією Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 08.06.2018 № 58 (а.с. 10) ОСОБА_1 було відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги, у зв'язку з тим, що інвалідність йому було встановлено понад 3-х місячний термін після звільнення зі служби.

Не погоджуючись із вказаною відмовою та вважаючи її протиправною, позивач звернувся із позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам та перевіряючи рішення Міністерства оборони України про відмову ОСОБА_3 у призначенні одноразової грошової допомоги, оформлене протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 08.06.2018 № 58 на відповідність вимогам ч. 2 ст. 2 КАС України, суд зазначає наступне.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку із виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснюється відповідно до Закону України від 25 березня 1992 року №2232-ХІІІ "Про військовий обов'язок і військову службу" (далі - Закон України №2232-ХІІІ).

Відповідно до статті 41 Закону України № 2232-ХІІІ виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України від 20 грудня 1991 року №2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон України №2011-XII).

Нормативними актами, якими врегульовано право на отримання одноразової грошової допомоги на момент встановлення позивачу ІІ групи інвалідності, є Закон України № 2011-XII ХІІ (у редакції, чинній на час встановлення позивачу ІІ групи інвалідності) та Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975.

Приписами статті 1 Закону України № 2011-XII встановлено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно статей 1-2 Закону України № 2011-XII військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 3 Закону України № 2011-XII, дія цього Закону поширюється на військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов'язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти.

Згідно частини 1 статті 16 Закону України № 2011-XII одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

При цьому, відповідно до ч. 4 ст. 2 цього ж Закону № 2232-XII існують такі види військової служби: строкова військова служба; військова служба за контрактом осіб рядового, сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу.

Отже, строкова військова служба є окремим видом військової служби, яку, як вже було встановлено судом, позивач проходив в період з 20 вересня 1982 року по 06 лютого 1985 року.

Частиною шостою статті 16 Закону № 2011-ХІІ (у редакції, чинній на час встановлення позивачу ІІ групи інвалідності) передбачалося, що у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю строкової військової служби під час проходження військової служби, а також інвалідності, що настала в період проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі, що визначається у відсотках від загальної суми допомоги на випадок загибелі (смерті), встановленої пунктом 5 цієї статті.

Таким чином, саме частина шоста статті 16 Закону № 2011-XII є спеціальною правовою нормою, що містить особливі критерії для встановлення умов виплати одноразової грошової допомоги особам, які проходили окремий вид військової служби - строкову військову службу. Такими критеріями є, зокрема:

- особливі суб'єкти отримання допомоги - військовослужбовці строкової військової служби;

- визначений час настання інвалідності - період проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби;

- відсутність умови про настання інвалідності після закінчення тримісячного строку після звільнення зі служби.

З огляду на зазначене суд приходить до висновку, що частиною шостою статті 16 Закону № 2011-XII для військовослужбовців строкової військової служби встановлено окремий порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги, відповідно до яких обмежено проміжок часу у який, у разі настання інвалідності, виникає право військовослужбовців строкової військової служби на отримання одноразової грошової допомоги і такий проміжок часу визначений періодом проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби. У разі встановлення інвалідності після спливу трьох місяців від дня звільнення зі служби, права на отримання вказаної одноразової грошової допомоги у військовослужбовця строкової військової служби не виникає.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 26 червня 2018 року у справі 750/5074/17, від 29 жовтня 2018 року у справі №750/11327/17. Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до частини дев'ятої статті 16-3 Закону № 2011-ХІІ порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.

Механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності (далі - одноразова грошова допомога) військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - військовослужбовець, військовозобов'язаний та резервіст) врегульований Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 (далі - Порядок № 975).

Відповідно до пункту Порядку № 975 військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов'язки військової служби, за умов, визначених Законом України "Про військовий обов'язок і військову службу".

Згідно з пунктом 3 Порядку № 975 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

При цьому суд зазначає, що право на отримання одноразової грошової допомоги безпосередньо пов`язане з датою встановлення інвалідності та, відповідно, визначається положенням законодавства, яке було чинним саме на той момент, та встановлювало, зокрема, порядок отримання та розмір такої допомоги. Наступна зміна законодавства не впливає на порядок отримання, розмір допомоги тощо, і це відповідає принципу правової визначеності як складової принципу верховенства права, та, відповідно, не призводить до ситуації, за якої особа, якій встановлена інвалідність, у подальшому внаслідок внесення змін до законодавства не втратить таке право взагалі або їй буде зменшено розмір відповідної допомоги.

Оскільки, позивачу було ІІ групу інвалідності було встановлено з 26.03.2018, а тому до правовідносин з приводу визначення у нього права на отримання одноразової грошової допомоги застосуванню підлягають положення законодавства чинні станом на 26.03.2018.

Підпунктом 3 пункту 6 Порядку № (у редакції, чинній на час встановлення позивачу ІІ групи інвалідності) встановлено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується військовослужбовцю строкової служби, військовозобов'язаному або резервісту, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, інвалідність якого настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю строкової служби, військовозобов'язаному чи резервісту під час виконання обов'язків військової служби або служби у військовому резерві, або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби, закінчення зборів, проходження служби у військовому резерві, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження таких зборів, служби у військовому резерві, у розмірі 90-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення інвалідності II групи.

Таким чином, ані статтею 16 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", ані Порядком № 975, які діяли на час настання інвалідності позивача, не передбачалось можливості отримання одноразової допомоги військовослужбовцю строкової військової служби у разі настання інвалідності після спливу трьох місяців від дати звільнення зі служби.

Натомість, як вбачається з матеріалів справи ІІ групу інвалідності позивачу було встановлено з 26.03.2018, а зі служби він звільнився 06.02.1985, тобто з моменту звільнення зі строкової військової служби до встановлення інвалідності минуло більше 3-х місяців, а тому суд приходить до висновку, що право на отримання одноразової грошової допомоги за статтею 16 Закону № 2011-ХІІ у позивача відсутнє.

Отже, ІІ група інвалідності встановлена позивачу в період, коли законодавством не передбачалось можливості отримання одноразової допомоги військовослужбовцю строкової військової служби у разі настання інвалідності після спливу трьох місяців від дати звільнення зі служби, а тому приймаючи рішення про відмову ОСОБА_1 у призначенні одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням йому з 26.03.2018 ІІ групи інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідачем у відповідності до ч. 2 ст. 77 КАС доведено та підтверджено наявними у матеріалах справи доказами правомірність рішення Міністерства оборони України, оформленого протоколом комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 08.06.2018 № 58, щодо відмови позивачу у призначенні одноразової грошової допомоги, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 9, 77, 90, 139, 194, 205, 229, 242-246, 250 КАС України, суд,-

вирішив:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (АДРЕСА_1; РНОКПП НОМЕР_1) до Міністерства оборони України (пр-т Повітрофлотський, 6, м. Київ, 03168; код ЄДРПОУ 00034022), третя особа - Житомирський обласний військовий комісаріат (вул. Сергія Параджанова, 4, м. Житомир, 10001; код ЄДРПОУ 07873079) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя І.Е.Черняхович