Рішення № 79277256, 26.12.2018, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 грудня 2018 року м. ПолтаваСправа № 1640/3125/18

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Шевякова І.С.,

за участю:

секретаря судового засідання - Кривошапка Н.А.

представників позивача - Дона Н.Л., Жарін М.А.,

розглянув у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Публічного акціонерного товариства "НДІ КОЛАН" до Головного управління ДФС у Полтавській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Позовні вимоги:

- визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 21.06.2018 року № 0008081403, яким збільшено суму грошового зобов`язання з земельного податку з юридичних осіб в сумі 1 274 738 грн 83 коп., з тому числі за податковим зобов`язанням в розмірі 1 019 791 грн 06 коп., за штрафними (фінансовими) санкціями - 254 947 грн 77 коп.;

- визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 21.06.2018 року № 0008091403, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в сумі 18 406 грн 68 коп., з тому числі за податковим зобов`язанням в розмірі 12 271 грн 12 коп., за штрафними (фінансовими) санкціями - 6 135 грн 56 коп.;

- визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 21.06.2018 року № 0008101403, яким визначено суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб: за штрафними (фінансовими) санкціями - в розмірі 12127 грн 19 коп. та суму пені - 393 грн 16 коп.;

- визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 21.06.2018 року № 0008071403, яким нарахована сума штрафу за порушення граничних строків реєстрації податкових накладних/розрахунків коригування в сумі 5 880 грн 96 коп.

Під час розгляду справи суд

В С Т А Н О В И В:

06 вересня 2018 року Публічне акціонерне товариство "НДІ КОЛАН" (надалі також - позивач, ПАТ "НДІ КОЛАН") звернулось до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Полтавській області (надалі також - відповідач, ГУ ДФС у Полтавській області) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 11 вересня 2018 року позовна заява прийнята до розгляду, відкрито провадження у справі, вирішено розглядати справу у порядку загального позовного провадження, призначене підготовче судове засідання /а.с. 2-3 т.1/.

01 жовтня 2018 року провадження у справі ухвалою суду зупинено до вирішення заяви представника позивача про відвід судді /а.с. 101-102 т.1/.

02 жовтня 2018 року ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду у задоволенні заяви ПАТ "НДІ КОЛАН" про відвід судді Шевякова І.С. відмовлено /а.с. 105-106 т.1/, у зв`язку з чим провадження у справі 03 жовтня 2018 року поновлено /а.с. 108-109 т.1/.

08 листопада 2018 року Полтавський окружний адміністративний суд своєю ухвалою закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду /а.с. 48-49 т.3/.

Аргументи учасників справи

В обґрунтування своїх вимог позивач посилався на те, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення № 0008081403 від 21.06.2018 року, № 0008091403 від 21.06.2018 року, № 0008101403 від 21.06.2018 року, № 0008071403 від 21.06.2018 року прийняті контролюючим органом на підставі необґрунтованих висновків перевірки, що проведене не у передбачений законом спосіб та без належних підстав.

Так, вказуючи на протиправність податкового повідомлення-рішення № 0008081403 від 21.06.2018 року, яким збільшено суму грошового зобов`язання з земельного податку з юридичних осіб, позивач виходив з того, що, як на його думку, ГУ ДФС у Полтавській області в порушення чинного законодавства прийшло до висновку про необхідність застосування ставки податку за землю у розмірі 4% від її нормативної грошової оцінки, замість задекларованої ПАТ "НДІ КОЛАН" - 1,2%.

На думку позивача, оскільки він є правонаступником ВАТ "Науково-дослідний і конструкторсько-технологічний інститут емальованого хімічного обладнання і нових технологій", якому належало право постійного користування земельною ділянкою 3,13 га відповідно до постанови Харківського апеляційного господарського суду від 15.04.2002 року у справі № 8/447/5П, позивач набув права постійного користування такою земельною ділянкою після реорганізації вищевказаного підприємства. У зв`язку з цим, ПАТ "НДІ КОЛАН", як постійний землекористувач, відповідно до п. 4.6.1 Додатку №1 до Рішення п`ятдесятої сесії шостого скликання Полтавської міської ради від 10 липня 2015 року, має сплачувати земельний податок у розмірі 1,2 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

Щодо нарахованого ГУ ДФС у Полтавській області податковим повідомленням-рішенням від 21.06.2018 року № 0008091403 грошового зобов`язання з податку на нерухоме майно, позивачем вказано, що контролюючим органом безпідставно виокремлена адміністративна будівля підприємства із загального списку виробничих будівель та класифікована як офісна. Зазначено, що адмінкорпус є будівлею промисловості, у зв`язку з чим відповідно до абз. "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, не може бути об`єктом оподаткування.

Не погоджуючись з податковим повідомленням-рішенням від 21.06.2018 року №0008101403, яким визначено суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб, ПАТ "НДІ КОЛАН" вказав, що не порушував граничних строків сплати (перерахування) до бюджету податку на доходи фізичних осіб. Податок на доходи позивачем перерахований до бюджету у встановлені строки з урахуванням перенесених відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України № 850-р від 16.11.2016 робочих днів у зв`язку зі святкуванням 9 травня та 24 серпня, а також в межах передбаченого місячного терміну.

Оскаржуючи податкове повідомлення-рішення від 21.06.2018 року № 0008071403, яким нарахована сума штрафу за порушення граничних строків реєстрації податкових накладних/розрахунків коригування, ПАТ "НДІ КОЛАН" стверджувало, що реєстрація розрахунків коригування з порушенням строків відбулась внаслідок зміни правил заповнення таких розрахунків коригування безпосередньо контролюючим органом. Змінивши правила заповнення розрахунку коригування, контролюючий орган повідомив про це позивача із затримкою. В результаті цього підприємство зіткнулось із відмовою в реєстрації "нульових" розрахунків коригування на зміну номенклатури напередодні спливу терміну реєстрації податкових накладних за першу половину листопада 2017 року.

У відзиві на позовну заяву /а.с. 1-4 т.2/ відповідач стверджував про правомірність оскаржуваних податкових повідомлень - рішень.

Зазначав, що у ході документальної позапланової виїзної перевірки працівниками Головного управління ДФС у Полтавській області встановлено порушення позивачем вимог податкового законодавства в частині заниження суми земельного податку на загальну суму 1019791 грн 06 коп., у тому числі за 2016 рік - 495 733 грн 96 коп, за 2017 рік - 524057 грн 10 коп.; в частині заниження податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно на загальну суму за 2017 рік - 12 271 грн 12 коп., в частині порушення строків перерахування податку з доходів фізичних осіб на загальну суму 12 127 грн 19 коп., а також платник допустив порушення термінів реєстрації податкових накладних.

Відповідач вказав, що податкове зобов`язання із земельного податку нараховане позивачу з огляду на вимоги п. 4.6.2 Додатку № 1 до Рішення п`ятдесятої сесії Полтавської міської ради шостого скликання від 10 липня 2015 року у розмірі 4 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки. При цьому стверджував, що позивача не можна вважати постійним землекористувачем і він не відноситься до осіб, яким право постійного землекористування може належати відповідно до статті 92 Земельного кодексу України, тому ставка податку за землю повинна становити саме 4 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, а не 1,2 %, як на цьому наполягає позивач.

З приводу нарахованого податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, ГУ ДФС у Полтавській області вказано, що частина площі об'єкту нерухомості позивача не знайшла свого відображення в податковій декларації по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2017 рік. Відповідно не нарахований та не сплачений податок до бюджету. Вважає, що оскільки відповідно до технічного паспорту адміністративний корпус має складові, які не задіяні в процесі виробництва, то ці площі не підпадають під дію абз. "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України.

Щодо нарахованого податку на доходи фізичних осіб, відповідач пояснив, що позивач порушив граничні строки сплати (перерахування) до бюджету податку на доходи фізичних осіб. Перенесення робочих днів у 2017 році відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України від 16.11.2016 № 850 не впливає на порушення, встановлені за серпень 2017 року, оскільки дати переносу та строків сплати не співпадають. Стосовно вихідного дня 30.04.2017 зазначено, що наступним робочим днем було - 03.05.2017. З огляду на встановлені порушення, відповідно до п. 126.1 статті 126 Податкового кодексу України ГУ ДФС у Полтавській області нараховані штрафні санкції та винесене оскаржуване податкове повідомлення - рішення № 0008101403.

На думку відповідача, контролюючим органом правомірно винесені оскаржувані податкові повідомлення-рішення.

Щодо нарахованої суми штрафу за порушення граничних строків реєстрації податкових накладних/розрахунків коригування відповідачем ані у відзиві на позовну заяву, ані у наступних запереченнях жодних пояснень не надано.

05 жовтня 2018 року представником позивача до суду подана відповідь на відзив /а.с. 114-118 т. 2/, у якій ним акцентовано увагу на тому, що відповідно до державного акту на право користування землею 1-ПЛ № 002058 ПАТ "НДІ "КОЛАН", як правонаступник ВАТ "Науково-дослідний і конструкторсько-технологічний інститут емальованого хімічного обладнання і нових технологій" має титул постійного землекористувача, що є підставою для обрахування ставки земельного податку у розмірі 1,2 % від нормативної грошової оцінки такої земельної ділянки.

Також повторно зазначено, що адмінкорпус, щодо якого нарахований податок на нерухоме майно, відповідно до абз. "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, не є об`єктом оподаткування. Вказано, що спірне приміщення використовується позивачем в процесі виробництва, а тому висновки відповідача про те, що воно не підпадає під дію абз. "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України є такими, що не відповідають законодавству.

У наданих до суду 01 листопада 2018 року запереченнях на відповідь на відзив /а.с. 4--6 т.3/ ГУ ДФС у Полтавській області вказало, що позивач в силу приписів частини 2 статті 92 Земельного кодексу України не відноситься до жодної із перерахованих категорій, тому застосування ставки земельного податку у розмірі 4% з урахуванням положень рішення Полтавської міської ради від 10.07.2015, є правомірним.

Вказано, що право постійного користування земельною ділянкою припиняється у разі реорганізації землекористувача, оскільки земельне законодавство не передбачає автоматичного переходу права постійного користування до юридичної особи, яка утворилась в процесі реорганізації.

Зазначено, що відповідні аргументи відповідача підтверджені висновком № 605/606 судової економічної експертизи по кримінальному провадженню № 32018170000000007, яким встановлено заниження позивачем суми земельного податку в розмірі 495733,96 грн.

На підтвердження правомірності своїх висновків щодо нарахування податку на нерухоме майно, відповідач посилався на правову позицію Верховного Суду, викладену у постановах від 15.05.2018 у справі № 806/2461/17 та № 806/2676/17.

У додатковій відповіді на відзив /а.с. 9-14 т.3/, ПАТ "НДІ КОЛАН" вказав на неможливість застосування судом вказаних правових позицій з огляду на те, що справи відрізняються за колом суб`єктів господарювання, за видами їх господарської діяльності.

Представники позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали у повному обсязі, просили їх задовольнити.

Представники відповідача у ході судового розгляду у судових засіданнях наполягали на безпідставності позову.

Представник відповідача у судове засідання, призначене на 26 грудня 2018 року, не з`явився, хоча про час дату та місце розгляду справи повідомлявся належним чином. Клопотань про відкладення розгляду справи не надсилав.

Частиною першою статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Суд, заслухавши пояснення представників позивача, врахувавши пояснення представника відповідача, надані у судовому засіданні 21 листопада 2018 року, вивчивши та дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив наступне.

Обставини справи, встановлені судом

У період з 14.05.2018 по 25.05.2018 відповідно до наказу про проведення позапланової виїзної документальної перевірки від 11.05.2018 № 1218 /а.с. 34 т. 1/, виданого на підставі ухвали слідчого судді Київського районного суму м. Полтави по справі № 552/2029/18 від 08.05.2018 /а.с. 5-6 т. 2/, посадовими особами Головного управління ДФС у Полтавській області на підставі направлень на перевірку від № 1297, № 1298, № 1314 від 11 /а.с. 8-10 т. 2/ проведено позапланову виїзну документальну перевірку ПАТ "НДІ КОЛАН" з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2015 по 31.12.2017.

За результатами перевірки складено акт від 04.06.2018 № 671/16-31-14-01-10/ 04637622 /а.с. 36-52 т.1/ (надалі - акт), в якому відображені наступні порушення:

- пп. 4.6.2 розділу 4 "Плата за землю" Додатка № 1 до рішення 50 сесії Полтавської міської ради шостого скликання від 10 липня 2015 року "Про встановлення місцевих податків і зборів", п. 271.1 статті 271 , п. 274.2 статті 274, п. 284.1 статті 284, п. 287.1 статті 287 Податкового кодексу України в частині заниження суми земельного податку на загальну суму 1019791 грн 06 коп., у тому числі за 2016 рік - 495 733 грн 96 коп, за 2017 рік - 524057 грн 10 коп.;

- пп. 266.2.1 п. 266.2, пп. 266.3.3 п. 266.3, пп. 266.5.1 п. 266.5 статті 266 Податкового кодексу України, в частині заниження податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно на загальну суму за 2017 рік - 12 271 грн 12 коп.,

- абз. 11 пункту 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України в частині порушення термінів реєстрації податкових накладних;

- п. 176.2 "а" статті 176, пп. 168.1.5 п. 168.1 статті 168 Податкового кодексу України - підприємство несвоєчасно здійснювало перерахування податку з доходів фізичних осіб на загальну суму 121 271 грн 91 коп., в тому числі: у квітні 2017 року на суму 88 873 грн 82 коп. із затримкою на 10 календарних днів та у серпні 2017 року на суму 32 398 грн 09 коп. із затримкою 1 календарний день.

Не погодившись із зазначеним актом, позивач 08 червня 2018 року подав до ГУ ДФС у Полтавській області заперечення (№ 34), за результатом розгляду якого відповідачем надана відповідь від 18 червня 2018 року № 13556/10/16-31-14-03-21 /а.с. 81 т. 1/, зі змісту якої вбачається, що висновки акта перевірки від 04.06.2018 № 671/16-31-14-01-10/ 04637622 залишені без змін.

На підставі акта перевірки ГУ ДФС у Полтавській області винесені наступні податкові повідомлення-рішення:

- № 0008081403 від 21.06.2018 року, яким збільшено суму грошового зобов`язання з земельного податку з юридичних осіб в сумі 1 274 738 грн 83 коп., з тому числі за податковим зобов`язанням в розмірі 1 019 791 грн 06 коп., за штрафними (фінансовими) санкціями - 254 947 грн 77 коп. /а.с. 88 т. 1/;

- № 0008091403 від 21.06.2018 року, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в сумі 18 406 грн 68 коп., з тому числі за податковим зобов`язанням в розмірі 12 271 грн 12 коп., за штрафними (фінансовими) санкціями - 6 135 грн 56 коп. /а.с. 89 т.1/;

- № 0008101403 від 21.06.2018 року, яким визначено суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб: за штрафними (фінансовими) санкціями - в розмірі 12127 грн 19 коп. та суму пені - 393 грн 16 коп. /а.с. 90 т.1/;

- № 0008071403 від 21.06.2018 року, яким нарахована сума штрафу за порушення граничних строків реєстрації податкових накладних/розрахунків коригування в сумі 5 880 грн 96 коп. /а.с. 91 т.1/.

Зазначені податкові повідомлення-рішення ПАТ "НДІ КОЛАН" оскаржило в адміністративному порядку, звернувшись зі скаргою до Державної фіскальної служби України /а.с. 92-99 т.1/.

19 липня 2018 року ДФС України своїм рішенням № 24003/6/99-99-11-03-01-25 продовжила строк розгляду скарги /а.с. 100 т.1/.

Рішенням Державної фіскальної служби України від 27.08.2018 № 27528/6/99-99-11-03-01-25 податкові повідомлення-рішення № 0008081403 від 21.06.2018 року, № 0008091403 від 21.06.2018 року, № 0008101403 від 21.06.2018 року, № 0008071403 від 21.06.2018 року залишені без змін, а скарга - без задоволення /а.с. 101-104 т. 1/.

Позивач не погодився з такими податковими повідомленнями-рішеннями, у зв'язку з чим оскаржив їх до суду.

Норми права, які підлягають застосуванню

Відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Щодо земельного податку

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до пп.12.3.1 п. 12.3 статті 12 Податкового кодексу України, встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом.

Згідно з пп. 12.3.2 п. 12.3 статті 12 Податкового кодексу України, при прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов'язково визначаються об'єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов'язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом XII цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору.

Статтею 269 Податкового кодексу України встановлено, що платниками податку є: власники земельних ділянок, земельних часток (паїв); землекористувачі.

Підпунктом 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 Податкового кодексу України передбачено, що об`єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

Відповідно до підпункту 271.1.1 п. 271.1 статті 271 Податкового кодексу України, базою оподаткування є нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом.

Відповідно до пункту 274.2 статті 274 Податкового кодексу України, ставка податку встановлюється у розмірі не більше 12 відсотків від їх нормативної грошової оцінки за земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні суб'єктів господарювання (крім державної та комунальної форми власності).

Згідно з пунктом 284.1 статті 284 Податкового кодексу України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування встановлюють ставки плати за землю та пільги щодо земельного податку, що сплачується на відповідній території. Органи місцевого самоврядування до 25 грудня року, що передує звітному, подають відповідному контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки рішення щодо ставок земельного податку та наданих пільг зі сплати земельного податку юридичним та/або фізичним особам за формою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.

На виконання вказаної норми Рішенням п`ятдесятої сесії Полтавської міської ради шостого скликання від 10 липня 2015 року встановлені місцеві податки. Так, у додатку № 1 до вказаного рішення у розділі 4 " Плата за землю" встановлено пп. 4.6.1, що ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі 1,2 відсотки від їх нормативної грошової оцінки, за винятком земельних ділянок, зазначених, зокрема, у пункті 4.6.2.

В свою чергу, згідно з п. 4.6.2 додатку № 1 вказаного Рішення, ставка податку за земельні ділянки державної та комунальної власності, що перебувають у постійному користуванні суб`єктів господарювання, які не належать до державної та комунальної власності та відповідно до Земельного кодексу не можуть набувати права постійного користування землею, встановлюється у розмірі 4 відсотків від їх нормативної грошової оцінки.

Пунктом 287.1 статті 287 Податкового кодексу України, власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

Щодо податку на нерухоме майно

Підпунктом 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України передбачено, що платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Згідно з пп. 266.2.1 п. 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

В свою чергу абз. "є" пп. 266.2.2 п. 266.2 статті 266 Податкового кодексу України встановлено, що не є об'єктом оподаткування: будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.

Відповідно до пп. 266.3.3 п. 266.3 статті 266 Податкового кодексу України, база оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності юридичних осіб, обчислюється такими особами самостійно виходячи із загальної площі кожного окремого об'єкта оподаткування на підставі документів, що підтверджують право власності на такий об'єкт.

Підпунктом 266.5.1 п. 266.5 статті 266 Податкового кодексу України встановлено, що ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.

Щодо податку з доходів фізичних осіб

Підпунктом 168.1.2 пункту 168.1 статті 168 Податкового кодексу України передбачено, що податок сплачується (перераховується) до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом. Банки приймають платіжні документи на виплату доходу лише за умови одночасного подання розрахункового документа на перерахування цього податку до бюджету.

Згідно з пп. 168.1.3 пункту 168.1 статті 168 Податкового кодексу України, якщо згідно з нормами цього розділу окремі види оподатковуваних доходів (прибутків) не підлягають оподаткуванню під час їх нарахування чи виплати, але не є звільненими від оподаткування, платник податку зобов'язаний самостійно включити суму таких доходів до загального річного оподатковуваного доходу податку та подати річну декларацію з цього податку.

Відповідно до пп. 168.1.4. пункту 168.1 статті 168 Податкового кодексу України, якщо оподатковуваний дохід надається у негрошовій формі чи виплачується готівкою з каси податкового агента, податок сплачується (перераховується) до бюджету протягом трьох банківських днів з дня, що настає за днем такого нарахування (виплати, надання).

Згідно з пп. 168.1.5 пункту 168.1 статті 168 Податкового кодексу України, якщо оподатковуваний дохід нараховується податковим агентом, але не виплачується (не надається) платнику податку, то податок, який підлягає утриманню з такого нарахованого доходу, підлягає перерахуванню до бюджету податковим агентом у строки, встановлені цим Кодексом для місячного податкового періоду.

Підпунктом "а" пункту 176.2 статті 176 Податкового кодексу України встановлено, що особи, які відповідно до цього Кодексу мають статус податкових агентів, зобов'язані: своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, що виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати за її рахунок.

Відповідно до п. 126.1 статті 126 Податкового кодексу України, у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов'язання (крім випадків, передбачених пунктом 126.2 цієї статті) протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах:

при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу;

при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.

Щодо термінів реєстрації податкових накладних

Відповідно до п. 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Згідно з п. 201.10 вказаної статті При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Реєстрація податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних повинна здійснюватися з урахуванням граничних строків:

для податкових накладних / розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 1 по 15 календарний день (включно) календарного місяця, - до останнього дня (включно) календарного місяця, в якому вони складені;

для податкових накладних / розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 16 по останній календарний день (включно) календарного місяця, - до 15 календарного дня (включно) календарного місяця, наступного за місяцем, в якому вони складені;

для розрахунків коригування, складених постачальником товарів/послуг до податкової накладної, що складена на отримувача - платника податку, в яких передбачається зменшення суми компенсації вартості товарів/послуг їх постачальнику, - протягом 15 календарних днів з дня отримання такого розрахунку коригування до податкової накладної отримувачем (покупцем).

У разі порушення таких строків застосовуються штрафні санкції згідно з цим Кодексом.

Висновки щодо правозастосування

Земельний податок

Приймаючи оскаржувані рішення відповідач керувався власними висновками про заниження позивачем суми земельного податку на загальну суму 1 019 791 грн 06 коп., у тому числі за 2016 рік - 495 733 грн 96 коп., за 2017 рік - 524057 грн 10 коп.

Оцінюючи такі висновки контролюючого органу, суд виходить з наступного.

Наказом Міністерства машинобудування, військово-промислового комплексу і конверсії України № 1311 від 30 вересня 1994 року на базі Науково-дослідного і конструкторсько-технологічного інституту емальованого хімічного обладнання і нових технологій створено ВАТ "Науково-дослідний і конструкторсько-технологічний інститут емальованого хімічного обладнання і нових технологій" м. Полтава.

29 листопада 1994 року Виконкомом Полтавської міської ради зареєстрований статут ВАТ "Науково-дослідний і конструкторсько-технологічний інститут емальованого хімічного обладнання і нових технологій", у п.3.3 якого зазначено, що ВАТ "Науково-дослідний і конструкторсько-технологічний інститут емальованого хімічного обладнання і нових технологій" є правонаступником Державного підприємства Науково-дослідного і конструкторсько-технологічного інституту емальованого хімічного обладнання.

З матеріалів справи встановлено, що постановою Харківського апеляційного господарського суду від 15 квітня 2002 року у справі № 8/447/5П визнано недійсним рішення Виконавчого комітету Полтавської міської ради народних депутатів № 258 від 12.09.2001 в частині закріплення за ВАТ "Науково-дослідний і конструкторсько-технологічний інститут емальованого хімічного обладнання і нових технологій" земельної ділянки на умовах тимчасового користування строком на 1 рік. Зобов`язано Виконавчий комітет Полтавської міської ради народних депутатів видати ВАТ "Науково-дослідний і конструкторсько-технологічний інститут емальованого хімічного обладнання і нових технологій" Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою площею 3,13 га, розташованої за адресою м. Полтава, вул. Фрунзе, 153 /а.с. 106-108 т.1/.

На виконання вказаної постанови 15 листопада 2002 року Виконавчим комітетом Полтавської міської ради виданий Державний акт на право постійного користування землею І-ПЛ № 002058 ВАТ "Науково-дослідний і конструкторсько-технологічний інститут емальованого хімічного обладнання і нових технологій" - 3,13 га по вул. Фрунзе, 153, у м. Полтаві /а.с. 109, т.1/.

В подальшому, ВАТ "Науково-дослідний і конструкторсько-технологічний інститут емальованого хімічного обладнання і нових технологій" своїм рішенням загальних зборів змінило назву на ВАТ "Науково-дослідний і конструкторсько-технологічний інститут емальованого хімічного обладнання і нових технологій КОЛАН", що відображено в статуті, зареєстрованому Розпорядженням Виконавчого комітету Полтавської міської ради № 116-р від 20.02.2004 /а.с. 152-159 т. 1/.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позивач - ВАТ "Науково-дослідний і конструкторсько-технологічний інститут емальованого хімічного обладнання і нових технологій КОЛАН", є правонаступником Державного підприємства Науково-дослідного і конструкторсько-технологічного інституту емальованого хімічного обладнання.

Досліджуючи питання, чи перейшло до правонаступника Державного підприємства право постійного користування спірною земельною ділянкою, суд виходить з того, що припинення права користування земельною ділянкою з підстави припинення юридичної особи допускається лише у випадку, коли припинення останньої виключає правонаступництво.

Оскільки утворене внаслідок реорганізації Відкрите акціонерне товариство відповідно до статуту визначено як правонаступник державного підприємства, враховуючи те, що Харківським апеляційним господарським судом 15 квітня 2002 року у справі № 8/447/5П визнано право постійного користування земельною ділянкою 3,13 га по вул. Фрунзе, 153, у м.Полтаві за ВАТ "Науково-дослідний і конструкторсько-технологічний інститут емальованого хімічного обладнання і нових технологій", суд приходить до висновку, що позивач є правонаступником Державного підприємства та йому належить право постійного користування такою земельною ділянкою.

Не знаходять свого об`єктивного підтвердження аргументи відповідача відносно того, що позивач не може мати права постійного користування земельною ділянкою з огляду те, що ПАТ "НДІ КОЛАН" не відноситься до жодної з категорій, визначених п. 2 статті 92 Земельного кодексу України, у тому числі, не обліковується в Реєстрі корпоративних ав держави у зв`язку з відсутністю державної частки у статутному капіталі зазначеного підприємства.

Відповідно до частин 1, 2 статті 92 Земельного кодексу України, право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають:

а) підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності;

б) громадські організації осіб з інвалідністю України, їх підприємства (об'єднання), установи та організації;

в) релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності;

г) публічне акціонерне товариство залізничного транспорту загального користування, утворене відповідно до Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування";

ґ) заклади освіти незалежно від форми власності;

д) співвласники багатоквартирного будинку для обслуговування такого будинку та забезпечення задоволення житлових, соціальних і побутових потреб власників (співвласників) та наймачів (орендарів) квартир та нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку.

Суд погоджується, що відповідно до чинних норм законодавства дійсно позивач не відноситься до жодної категорій осіб, які можуть бути постійними землекористувачами. Однак, необхідно зазначити, що право постійного землекористування позивач отримав внаслідок процесу реорганізації Державного підприємства, що розпочався ще у 1994 році.

У даній справі застосовними є висновки Конституційного Суду України, викладені у рішенні № 5-рп/2005 від 22.09.2005 у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 92, пункту 6 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України (справа про постійне користування земельними ділянками), де Конституційний Суд України вказав наступне:

"Чинний Кодекс, прийнятий 25 жовтня 2001 року, визначив право постійного користування земельною ділянкою як право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку (частина перша статті 92).

Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" від 1 липня 2004 року передбачено, зокрема, обов'язковість державної реєстрації права постійного користування земельною ділянкою, права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб тощо.

Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають лише підприємства, установи та організації, що належать до державної або комунальної власності, а також громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об'єднання), установи та організації.

Використання терміна "набувають", що означає "ставати власником чого-небудь, здобувати що-небудь", після набрання чинності статтею 92 Кодексу свідчить, що ця норма не обмежує і не скасовує діюче право постійного користування земельними ділянками, набуте громадянами в установлених законодавством випадках за станом на 1 січня 2002 року до його переоформлення".

Згідно з висновками Конституційного Суду України, викладеними у рішенні № 5-рп/2005 від 22.09.2005, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення:

- пункту 6 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України щодо зобов'язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення;

- пункту 6 Постанови Верховної Ради України "Про земельну реформу" від 18 грудня 1990 року N 563-XII з наступними змінами в частині щодо втрати громадянами, підприємствами, установами і організаціями після закінчення строку оформлення права власності або права користування землею раніше наданого їм права користування земельною ділянкою.

Отже, право постійного користування земельною ділянкою, набуте особою у встановленому законодавством порядку відповідно до норм права, що діяли на момент набуття права постійного користування, не втрачається та не припиняється у тому разі, якщо особа, яка за чинним законодавством не може набути таке право, не здійснить його переоформлення у право власності або право оренди.

Крім того, в частині оцінки правомірності нарахування цього податку суд вказує, що не приймає до уваги висновок № 605/606 судової-економічної експертизи по кримінальному провадженню № 32018170000000007 /а.с. 19-35/, яким встановлено заниження позивачем суми земельного податку за 2016 рік.

Цей висновок експертизи, по-перше, не врахувує викладених вище судом обставин та проаналізованого законодавства. Суперечить усталеному правозастосуванню висновків Конституційного Суду України. По-друге, суд вважає даний доказ неналежним, оскільки цей висновок експертизи є доказом, здобутим у рамках кримінального провадження. Порядок його отримання фіскальним органом у ході позапланової перевірки - відсутність. Легальність такого отримання й подання суду в даній адміністративній справі - недоведена. Підстави враховувати його у якості доказу у адміністративній справі законом не передбачені.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивачем правомірно обрахований і сплачений земельний податок відповідно до п. 4.6.1 Додатку №1 до Рішення п`ятдесятої сесії Полтавської міської ради шостого скликання від 10 липня 2015 року у розмірі 1,2 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки як простійним користувачем. Отже, нарахування відповідачем земельного податку зі застосуванням ставки податку у розмірі 4 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки є протиправним.

Податок на нерухоме майно

Щодо висновків контролюючого органу про заниження податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно на загальну суму за 2017 рік - 12 271 грн 12 коп., судом встановлено таке.

Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії ЯЯЯ № 866523 від 01.08.2006 року /а.с. 188 т.1/, виданого Управлінням житлово - комунального, господарства ПАТ "НДІ КОЛАН" має у власності нежитлові будівлі та споруди за адресою Полтавська область, м. Полтава, вул. Фрунзе, 153, а саме: - адміністративний корпус А-1, А-3 -2663,5 кв.м.; інженерний корпус, Б-4, Б-5 - 8134,5 кв.м., технічний корпус, В-1, 632 кв.м.; експериментальний копус, Г-1, Г-2, 12475,8 кв.м., пункт охорони, Д-1, 7,4 кв.м., тимчасова будівля, Е-1, 11,9 кв.м., авто гараж, Ж-1, 497,0 кв.м., склад хімреактивів, З-1, 22,3 кв.м., склад ПММ, К-1, 40,0 кв.м., пункт охорони, Л-1, 3,8 кв.м., склад центральний , М-1, 192 кв.м., насосна станція, Н-1, 83,0 кв.м., склад балонів кисню, О-1, 23,4 кв.м., автогараж, П-1, 380,6 кв.м., камера реакційна, Р-1, 35,6 кв.м., підземне сховище пального, № 1; огорожа, №2-4; замощення, №5; протипожежний резервуар № 6; відстійник - нейтралізатор, №7.

В акті перевірки /а.с. 49 т.1/ перевіряючим зазначено, що частина площі об'єкту нежитлової нерухомості не знайшла своє відображення у податковій декларації по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2017 рік, та в результаті не нараховано та не сплачено податок до бюджету.

Законом України «Про знесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28 грудня 2014 року № 71, який набрав чинності 1 січня 2015 року, встановлені правила оподаткування нерухомості.

Внесеними змінами розширено базу оподаткування для податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Так, відповідно до пп. 266.2.1 п. 266.2 ст. 266 Податкового Кодексу України, під оподаткування потрапили, крім об'єктів житлової, об'єкти нежитлової нерухомості, в тому числі їх частки.

Відповідно до абз. «є» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України, не є об'єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.

Водночас суд зазначає, що з моменту набрання чинності Законом України «Про знесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», податковим законодавством не визначено поняття «будівлі промисловості» та «промислове підприємство», в розумінні пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України.

Згідно зі ст. 4 Податкового кодексу України, єдиний підхід до встановлення податків та зборів - це, насамперед, визначення на законодавчому рівні всіх обов'язкових елементів податку. Відсутність хоча б одного із елементів означає, що обов'язок платника податків щодо сплати податку не встановлений.

Відповідно до п.3.1 ст.3 Податкового кодексу України, податкове законодавство України складається з Конституції України; цього Кодексу; Митного кодексу України та інших законів з питань митної справи у частині регулювання правовідносин, що виникають у зв'язку з оподаткуванням митом операцій з переміщення товарів через митний кордон України (далі - законами з питань митної справи); чинних міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України і якими регулюються питання оподаткування; нормативно-правових актів, прийнятих на підставі та на виконання цього Кодексу та законів з питань митної справи; рішень Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з питань місцевих податків та зборів, прийнятих за правилами, встановленими цим Кодексом.

Згідно з положеннями п.5.2, п. 5.3 ст.5 Податкового кодексу України, якщо поняття, терміни, правила та положення інших актів суперечать цьому кодексу, то для регулювання відносин оподаткування застосовуються поняття, терміни, правила та положення Податкового кодексу. Інші терміни, що застосовуються в цьому кодексі й не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.

Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000 затверджено наказом Держстандарту України від 17.08.2000 № 507 та розроблено відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.1998 №971 для вирішення таких завдань: а) виконання комплексу облікових функцій щодо будівельної діяльності в рамках робіт з державної статистики, включаючи статистику цін на будівельну продукцію; б) проведення робіт з перепису, оцінки та переоцінки вартості та стану будівель і споруд; в) проведення зіставлення національних статистичних даних щодо продукції будівництва з даними Статистичної комісії Європейського Союзу (Євростату); г) проведення соціологічних досліджень з питань будівництва, забезпечення житлом і різними послугами населення України; д) розроблення аналітичних показників та прогнозування інвестицій в економіку України.

Відповідно до названого Державного класифікатора, будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу «Будівлі нежитлові» (група 125 «Будівлі промислові та склади» клас 1251 «Будівлі промисловості»).

До будівель промисловості відносяться об'єкти нерухомості, які відповідно до ДК 018-2000 належать до класу 1251 «Будівлі промисловості», що включає підкласи: 1251.1 «Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості»; 1251.2 «Будівлі підприємств чорної металургії»; 1251.3 «Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості»; 1251.4 «Будівлі підприємств легкої промисловості»; 1251.5 «Будівлі підприємств харчової промисловості»; 1251.6 «Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості»; 1251.7 «Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості»; 1251.8 «Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро- фаянсової промисловості»; 1251.9 «Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне».

Визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об'єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000.

Згідно з ДК 018-2000 до групи (код 125) «Будівлі промислові та склади» належить клас (код 1251) «Будівлі промислові», який включає будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо.

Згідно з ч.2 ст.191 Цивільного кодексу України, до складу підприємства як єдиного майнового комплексу входять усі види майна, призначені для його діяльності, включаючи земельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировину, продукцію, права вимоги, борги, а також право на торгову марку або інші позначення та права, якщо протилежне не встановлено договором або законом.

Отже, «будівлі промисловості» неможливо вважати лише промисловими та складськими будівлями, тобто тими, що використовуються для виробництва та зберігання продукції, зберігання матеріалів. Будівлі, які не задіяні безпосередньо для виготовлення продукції, використовуються промисловим підприємством для розміщення персоналу та обладнання, необхідного для адміністративного, побутового (опалення, водопостачання тощо), транспортного забезпечення, а також виконання інших функцій.

Таким чином, будівлі (як виробничі, так і адміністративні та допоміжні), що входять до складу цілісного майнового комплексу промислового підприємства та використовуються для забезпечення його діяльності, необхідно відносити до будівель промисловості в розумінні абз. «є» пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК.

Дослідивши свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії ЯЯЯ № 866523 від 01.08.2006 року суд встановвив, що позивач є власником нежитлових будівель та споруд за адресою Полтавська область, м. Полтава, вул. Фрунзе, 153, які відповідають коду класифікації будівель та споруд - 1251 з ДК 018-2000, тобто «Будівлі промислові».

Згідно довідки з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України серії АА № 566422 основними видами діяльності позивача за КВЕД - 2010 є: 72.19 дослідження й експериментальні розробки у сфері інших природничих і технічних наук; 28.29 виробництво інших машин і устаткування загального призначення, що також відповідає функціональному призначенню об'єктів нерухомості /а.с. 32 т.1/.

Позивачем надані суду належні докази щодо використання спірних приміщень в процесі виробництва, а тому висновки відповідача про те, що вони не підпадають під дію підпункту 266.2.2 пункту 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України є хибними та такими, що не відповідають законодавству.

Констатуючи порушення Україною статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та недодержання Україною вимоги щодо якості податкових законів, Європейський суд з прав людини у справах «Щокін проти України» (2010 рік, заяви №23759/03 та №37943/06) та «Серков проти України» (2011 рік, заява №39766/05), зазначив, що у разі якщо відповідне національне законодавство не було чітким та узгодженим, воно не відповідає вимозі щодо якості закону й не забезпечує адекватного захисту від свавільного втручання в майнові права заявника. До того ж національні органи не дотрималися вимог законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника - платника податку, коли в його справі національне законодавство припускало неоднозначне трактування.

Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Аналогічну обґрунтованій вище позицію правозастосування висловлено Верховним Судом у справі № 822/2624/16.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про те, що відповідачем без належних правових підстав нараховане позивачу податкове зобов`язання з податку на нерухоме майно за 2017 рік, про що винесене оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 21.06.2018 року № 0008091403.

Порушення термінів реєстрації коригуючих розрахунків

З матеріалів справи вбачається, що позивачем 15 вересня 2017 року сформовано податкову накладну за № 12 на суму 320000 грн та зареєстровано по першій події - передоплаті за платіжним дорученням № 17264 від 15.09.2017 року /а.с. 248-249 т. 1/.

На момент формування акту виконаних робіт відбулась зміна вартості та зміна номенклатури, що призвело до необхідності формування розрахунку коригування.

До 28 листопада 2017 року правилами реєстрації розрахунків коригування, що розміщені в категорії 101 "Податок на додану вартість" (101.15) на Загальнодоступному інформаційно-довідковому ресурсі на сайті http://zir.sfs.gov.ua, передбачалось, що в разі зміни номенклатури постачання слід скласти один розрахунок коригування: в одному рядку зазначити зі знаком "-" показники про товари/послуги, постачання яких скасовано, у другому - зі знаком " + " відомості щодо товарів/послуг, які фактично постачаються. При цьому в графі 2 "Причина коригування" р. Б РК контролери рекомендували зазначати "зміна номенклатури", а в графі 1 "№ з/п рядка податкової накладної, що коригується" - вказати один і той самий номер рядка первісної податкової накладної .

Але 28 листопада 2017 року такі відповіді в категорії 101.15 Загальнодоступного інформаційно-довідкового ресурсу було переведено до нечинних у зв'язку з уточненням редакції відповіді безпосередньо контролюючим органом.

Водночас у реєстрації розрахунку коригування на зміну номенклатури фіскальні органи стали відмовляти із зазначенням про те, що забороняється дублювання номера рядка базової податкової накладної у гр. l розрахунку коригування.

Відповідач змінив правила заповнення розрахунку коригування, але повідомлення про це затримав на декілька днів. Даний факт не оспорювався сторонами у справі. У результаті чого підприємству неодноразово відмовляли в реєстрації "нульових" розрахунків коригувань на зміну номенклатури напередодні спливу терміну реєстрації податкових документів саме за другу половину листопада.

Надалі позивачу надана рекомендація відповідача скласти два окремих розрахунки коригувань:

- у першому зі знаком "-" зазначаються показники щодо товарів/послуг, номенклатуру яких виправляють;

- у другому зі знаком "+" показуються товари/ послуги, які фактично постачають.

Після неодноразової спроби здійснити реєстрацію відповідного розрахунку коригування, що підтверджується матеріалами справи /а.с. 250-258 т.1/, вказану реєстрацію позивачу вдалось здійснити 20.12.2017, надіславши до Єдиного державного реєстру податкових накладних розрахунок коригування № 27 /а.с. 258-259 т.1/.

Враховуючи викладені обставини, суд приходить до висновку, що розрахунок коригування № 27 від 30.11.2017 був зареєстрований з порушенням встановлених граничних термінів для його реєстрації з причин зміни контролюючим органом відповідних правил реєстрації та за відсутності у належний для подання такого розрахунку період правового регулювання необхідної поведінки платника податків.

Європейський суд з прав людини у своєму Рішенні у справі "Рисовський проти України" підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування», який передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси. Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість.

Отже, порушення позивачем податкового законодавства в частині реєстрації розрахунку коригування до податкової накладної з порушенням граничних строків сталося через порушення суб`єктом владних повноважень принципу "належного урядування". Змінивши порядок реєстрації розрахунків коригування і затримавши повідомлення про це позивача, саме контролюючий орган створив обставини, за яких ПАТ "НДІ "КОЛАН" був позбавлений можливості вчасно зареєструвати відповідний розрахунок.

Таким чином, до позивача не мають застосовуватися штрафні санкції за порушення термінів реєстрації розрахунку коригування № 27 від 30.11.2017 (дата реєстрації - 20.12.2017).

Відносно порушення термінів реєстрації розрахунків коригування № 27 від 02.02.2017 (дата реєстрації 17.03.2017), № 23 від 30.10.2017 (дата реєстрації 17.11.2015), судом встановлено, що за такі порушення позивач вже був притягнутий до відповідальності ДПІ у м.Полтаві за наслідками раніше проведеної перевірки. Даний факт не спростований представником відповідача у судовому засіданні.

Враховуючи те, що особа не може притягатись до відповідальності за одне і теж порушення двічі, нарахування штрафних санкцій за порушення термінів реєстрації вказаних розрахунків коригування податковим повідомленням - рішенням від 21.06.2018 №0008071403 вдруге є протиправним.

Отже податкове повідомлення - рішення від 21.06.2018 № 0008071403 є необґрунтованим, та таким, що суперечить вимогам чинного законодавства і підлягає скасуванню.

Податок з доходів фізичних осіб

Оцінюючи висновки контролюючого органу про несвоєчасне здійснення позивачем перерахунку податку з доходів фізичних осіб у 2017 році на загальну суму 121 271 грн 91 коп., необхідно зазначити таке.

Відповідних висновків відповідач дійшов, встановивши, що підприємство як податковий агент недотрималось строку перерахування до бюджету податку на доходи фізичних осіб.

Такі недотримання за висновками ГУ ДФС у Полтавській області припадають на 30.04.2017 (дата операції - 03.05.2017 на суму 40 000 грн), 30.04.2017 (дата операції - 10.05.2017 на суму 48 873 грн 82 коп.), 30.08.2017 (дата операції - 31.08.2017 на суму 180 грн), 30.08.2017 (дата операції - 31.08.2017 на суму32218 грн 09 коп.).

Судом встановлено, що Розпорядженням Кабінету Міністрів України № 850-р від 16.11.2016 "Про перенесення робочих днів у 2017 році" з метою створення сприятливих умов для святкування 9 травня - Дня перемоги над нацизмом у Другій світовій війні (Дня перемоги) та 24 серпня - Дня незалежності України, а також забезпечення раціонального використання робочого часу рекомендовано керівникам підприємств, установ та організацій (за винятком органів Пенсійного фонду України, Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта", Державної казначейської служби та банківських установ) перенести у порядку і на умовах, визначених законодавством, у 2017 році для працівників, яким установлено п'ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями, робочі дні з:

понеділка 8 травня - на суботу 13 травня; п'ятниці 25 серпня - на суботу 19 серпня.

З огляду на такі положення, у квітні - травні 2017 року фактично мали місце вихідні у період з 29.04.2017 по 02.05.2017 та 06.05.2017 по 09.05.2017.

Податковий кодекс України не містить застережень щодо строку сплати податку у разі якщо останній день строку його сплати припадає на вихідний або святковий день.

Водночас в Європейській конвенції про обчислення строків (ETS N 76) від 16.05.1972,

підписаній державами - членами Ради Європи, яка застосовується до обчислення строків у цивільних, комерційних і адміністративних справах, у статті 5 визначено, що при обчисленні строку суботи, неділі та офіційні свята враховуються. Однак, якщо diesadquem (для цілей цієї Конвенції термін «diesadquem» означає день, у який строк спливає) строку, до спливу якого має бути здійснена та чи інша дія, припадає на суботу, неділю, офіційне свято чи день, який вважається офіційним святом, встановлений строк продовжується на перший робочий день, який настає після них.

Згідно з пунктом 56.21 статті 56 Податкового кодексу України, у разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Враховуючи вищевикладене та з огляду на положення Європейської конвенції про обчислення строків, суд робить висновок про обґрунтованість перенесення граничного строку сплати податкового зобов'язання, якщо останній день сплати припадає на вихідний день, на перший після нього робочий день.

У даному випадку якщо граничний строк перерахування податку на доходи фізичних осіб припадав на 30 квітня 2017 року, враховуючи, що цей день був вихідним, день сплати такого податку переноситься на перший робочий день, тобто на 03 травня 2017 року.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем перераховано суму податку у розмірі 40 000 грн саме 03.05.2017.

Порушення строку перерахування податку на суму 48 873 грн 82 коп. 10.05.2017 по терміну сплати 30.04.2017 позивач не пояснив і не спростовував. Однак з даного приводу суд вважає застосування штрафних санкцій протиправним, посилаючись на свої висновки щодо неналежності доказу такого порушення - акту проведеної відповідачем перевірки; та щодо протиправного способу встановлення відповідних порушень.

Відповідні висновки викладені нижче.

Щодо перерахованого податку 31 серпня 2017 року по терміну перерахування 30 серпня 2017 року, суд зазначає таке.

Перерахування податку на доходи фізичних осіб 31 серпня 2017 року відбулось в межах передбаченого пп. 168.1.5 п. 168.1 ст. 168 Податкового кодексу України місячного податкового періоду, який згідно зі змістом статті 34 Податкового кодексу України дорівнює календарному місяцю. Оскільки у серпні 31 календарний день, то суд приходить до висновку про ПАТ "НДІ КОЛАН", здійснивши перерахування податку в останній день календарного місяця, не порушив вимог чинного законодавства.

Враховуючи викладене, у суду наявні всі підстави для того, що вважати висновки контролюючого органу про порушення термінів перерахування податку на доходи фізичних осіб на загальну суму 121 271 грн 91 коп. частково безпідставними, частково - отриманими у незаконний спосіб. Відповідно, податкове повідомлення-рішення від 21.06.2018 №008101403, яким застосовані штрафні (фінансові санкції) - протиправним.

Обґрунтованість перевірки та належність доказів

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до пп. 75.1.2 п. 75.1 статті 75 Податкового кодексу України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи контролюючого органу і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин, визначених цим Кодексом.

Документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об`єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка.

Підстави, за наявності яких здійснюється документальна позапланова перевірка, встановленні пунктом 78.1 статті 78 Податкового кодексу України, однією з яких є отримання судового рішення суду (слідчого судді) про призначення перевірки винесене ними відповідно до закону, про що зазначено підпунктом 78.1.11 цієї статті.

Так, згідно з підпунктом 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України, документальна позапланова перевірка здійснюється у випадку отримання судового рішення суду (слідчого судді) про призначення перевірки або постанови органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, слідчого, прокурора, винесеної ними відповідно до закону.

В разі призначення рішенням суду (слідчого судді) перевірки, відповідна перевірка може бути проведена з підстав, визначених підпунктом 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України, у зв'язку з чим, відповідно до пункту 78.4 статті 78 Податкового кодексу України, керівником контролюючого органу приймається рішення, яке оформлюється наказом.

Як вбачається з резолютивної частини ухвали Київського районного суду м. Полтави від 08.05.2018 у справі № 552/2029/18, вказаним процесуальним документом задоволено клопотання старшого слідчого ОВС другого відділу розслідування кримінальних проваджень СУ фінансових розслідувань ГУ ДФС у Полтавській області про призначення документальної позапланової перевірки та призначено позапланову виїзну документальну перевірку.

Суд зазначає, що вирішення слідчим суддею вказаного вище клопотання не охоплюється його повноваженнями, які мають реалізовуватися в спосіб, передбачений процесуальним законом, адже не відносяться ані до заходів забезпечення кримінального провадження, ані до слідчих дій, ані до негласних слідчих дій.

Так, в редакції, що діяла до 15 липня 2015 року, Кримінальний процесуальний кодекс України передбачав повноваження прокурора і слідчого «призначати ревізії і перевірки».

Однак підпунктом 12 пункту 5 Розділу XII «Прикінцеві положення» Закону України «Про прокуратуру» з переліку повноважень прокурора і слідчого воно було виключено.

Крім того, у тому ж пункті Закон України «Про прокуратуру» передбачив:

«Недопустимими є також докази, що були отримані… 2) після початку кримінального провадження шляхом реалізації органами досудового розслідування чи прокуратури своїх повноважень, не передбачених цим Кодексом, для забезпечення досудового розслідування кримінальних правопорушень».

Таким чином, законодавець не тільки забрав у слідчого і прокурора повноваження «призначати ревізії та перевірки», але й встановив, що будь-які докази, отримані внаслідок такої «не передбаченої цим Кодексом» перевірки чи ревізії, є недопустимим.

Крім того, як вбачається з ухвали Київського районного суду м. Полтави від 08.05.2018 у справі № 552/2029/18, в ній є посилання на статтю 93 Кримінально процесуального кодексу України.

Так, частина друга статті 93 Кримінально процесуального кодексу України передбачає, серед іншого, що збирання доказів можливе за допомогою витребування та отримання висновків ревізій та актів перевірок, а частина друга статті 89 визначає як джерело доказів, серед іншого, акти перевірок.

Ці положення процесуального закону також не дають повноважень слідчому судді призначати перевірки. Використання виразу «витребування та отримання» передбачає повноваження використовувати у якості доказів висновки ревізій і актів перевірок (як і будь-які інші документи), що існують незалежно від кримінального розслідування. Процесуальний закон чітко відрізняє документи, створені в межах кримінального провадження, від документів, походження яких не залежить від кримінального провадження, і підпорядковує ці два типи документів різному правовому режиму. Тому помилково виводити з повноваження «витребувати» повноваження «призначити» перевірку.

При цьому, пункт 18 частини першої статті 3 Кримінально процесуального кодексу України визначає, що «слідчий суддя - суддя суду першої інстанції, до повноважень якого належить здійснення у порядку, передбаченому цим Кодексом, судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні…».

Таким чином, законодавець чітко визначив роль слідчого судді у системі кримінального судочинства: забезпечити, аби правоохоронні органи під час здійснення наданих їм повноважень не порушували права, свободи і інтереси особи.

Задовольнивши клопотання старшого слідчого про призначення документальної позапланової перевірки та призначивши позаплановий контрольний захід, суддя прийняв рішення, яке має зовсім протилежний ефект: він надав слідчому повноваження, яких той був позбавлений законом.

Тобто, слідчий суддя, надавши слідчому дозвіл на проведення перевірки, вийшов за межі своїх повноважень і прийняв рішення, яке не передбачене кримінальним процесуальним законодавством.

Відповідний висновок був викладений в ухвалі Верховного Суду (касаційний кримінальний суд, від 06.03.2018, №243/6674/17-к|51-499км17).

Таким чином, враховуючи позицію Верховного суду, викладену у постанові від 12.06.2018 у справі № 821/597/17 щодо допустимості доказів, Полтавський окружний адміністративний суд прийшов до наступних висновків.

Акт перевірки, отриманий в результаті зазначеної документальної позапланової виїзної перевірки, виходячи із положень щодо допустимості доказів, закріплених частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України, не може визнаватися допустимим доказом у справі, якщо він одержаний з порушенням порядку, встановленого законом.

Податкові повідомлення-рішення, рішення про застосування штрафних санкцій, прийняті за наслідками незаконної перевірки на підставі акту перевірки, який є недопустимим доказом, не можуть вважатися правомірними та підлягають скасуванню.

З огляду на викладене, враховуючи те, що суд прийшов до висновку про порушення контролюючим органом порядку проведення перевірки у зв`язку з тим, що вона проведена за рішенням слідчого судді у межах досудового розслідування кримінальної справи, закономірним висновком буде висновок про протиправність оскаржуваних податкових повідомлень - рішень № 0008081403 від 21.06.2018 року, № 0008091403 від 21.06.2018 року, № 0008101403 від 21.06.2018 року, № 0008071403 від 21.06.2018 року.

Окремо суд зазначає, що проводячи позапланову виїзну документальну перевірку на підставі ухвали слідчого судді, фіскальний орган значно вийшов за межі перевірки, яку відповідною ухвалою було призначено.

Так, ухвала слідчого судді Київського районного у м.Полтаві суду була винесена на клопотання органу досудового слідства у кримінальному провадженні, що зареєстроване за фактом вчинення злочину, передбаченого частиною 1 статті 212 Кримінального кодексу України. При цьому, у фабулі даного кримінального провадження, поданні слідчого органу, ухвалі слідчого судді від 08 травня 2018 року йдеться виключно про ухилення посадовими особами ПАТ "НДІ "Колан" від сплати земельного податку, що пов"язано з невірним застосуванням заниженої ставки цього податку на підставі Рішення Полтавської міської ради від 10 липня 2015 року "Про встановлення місцевих податків та зборів".

Згідно ухвали слідчого судді від 08 травня 2018 року, підставою і метою призначення позапланової перевірки у даному разі є виключно вирахування збитків, завданих державі незаконними діями посадових осіб ПАТ "НДІ "Колан" внаслідок ухилення від сплати земельного податку у зв"язку зі застосуванням заниженої ставки цього податку (т. 2 а.с. 5-6).

При таких обставинах суд не вважає обґрунтованим проведення фіскальним органом перевірки вибірково, щодо будь-яких інших видів податків, крім земельного. Про проведення перевірки повноти та правильності нарахування інших видів податків у рішення слідчого судді про її призначення не йдеться.

Таким чином, фіскальний орган протиправно вийшов за межі призначеної слідчим суддею перевірки.

З висновків про протиправність проведеної фіскальним органом перевірки з необхідністю слідують висновки про неналежність здобутих у ході її проведення доказів та відповідно - протиправність прийнятих за її наслідками та з використанням неналежних доказів рішень.

Такі висновки суду узгоджуються з неодноразово висловленою правовою позицією Верховного Суду.

Верховний Суд, наприклад, у постанові від 12.06.2018 №821/597/17 (касаційне провадження №К/9901/48710/18), вказав, що прийняте на підставі незаконної перевірки податкове повідомлення-рішення, не може вважатись правомірним та підлягає скасуванню.

У цій постанові Верховний Суд зазначив, що акт перевірки, отриманий в результаті документальної невиїзної перевірки, виходячи із положень щодо допустимості доказів, закріплених частиною другою ст. 74 КАС України, не може визнаватися допустимим доказом у справі, якщо він одержаний з порушенням порядку, встановленого законом. Податкові повідомлення-рішення, рішення, вимога прийняті за наслідками незаконної перевірки на підставі акту перевірки, який є недопустимим доказом, не можуть вважатись правомірними та підлягають скасуванню.

Аналогічна позиція підтримана Верховним Судом у постанові від 16 січня 2018 року у справі 826/442/13-а, від 20 березня 2018 року у справі №810/1438/17.

Беручи до уваги наведене, податкові повідомлення - рішення № 0008081403 від 21.06.2018 року, № 0008091403 від 21.06.2018 року, № 0008101403 від 21.06.2018 року, №0008071403 від 21.06.2018 року суперечать нормам Податкового кодексу України, винесені без урахування усіх обставин, які мають значення для прийняття такого рішення, а отже протиправні і підлягають скасуванню.

Згідно із частиною 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, обов'язок доведення обставин, які стали підставою для прийняття оскаржуваних повідомлень - рішень покладено на контролюючий орган.

Відповідач не довів суду правомірності прийнятих ним податкових повідомлень-рішень.

Таким чином, суд перевіривши матеріали справи, оцінивши надані докази, дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Належним способом захисту прав позивача є визнання відповідних податкових повідомлень-рішень протиправними та їх скасування.

Розподіл судових витрат

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи те, що позивачем при зверненні до суду сплачено судовий збір у розмірі 19 674 грн і суд дійшов висновку про задоволення позову, суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області на користь позивача витрати зі сплати судового збору в розмірі 19 674 грн.

На підставі викладеного, керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов Публічного акціонерного товариства "НДІ КОЛАН" (вул.Європейська, 153 м.Полтава ЄДРПОУ 04637622) до Головного управління ДФС у Полтавській області (вул.Європейська, 4 м.Полтава ЄДРПОУ 39461639) задовольнити повністю.

Податкові повідомлення-рішення ГУ ДФС у Полтавській області №0008081403 від 21.06.2018 року, №0008091403 від 21.06.2018 року, №0008101403 від 21.06.2018 року, №0008071403 від 21.06.2018 року - визнати протиправними та скасувати.

Стягнути на користь Публічного акціонерного товариства "НДІ КОЛАН" (вул.Європейська, 153 м.Полтава ЄДРПОУ 04637622) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Полтавській області (вул.Європейська, 4 м.Полтава ЄДРПОУ 39461639) витрати зі сплати судового збору у сумі 19 674,0 грн.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 03.10.2017 року.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 08 січня 2019 року.

Головуючий суддя І.С. Шевяков