Рішення № 79262507, 15.01.2019, Баштанський районний суд Миколаївської області

Справа № 468/176/18-ц

2/468/61/19

БАШТАНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД

56101 Миколаївська область м. Баштанка вул. Полтавська 43

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.01.2019 року Баштанський районний суд Миколаївської області в складі: головуючого - судді Янчук С.В., за участю секретаря Хижняк К.А., сторін, розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в залі суду м. Баштанка цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю "Автокредит Плюс", третя особа - публічне акціонерне товариство комерційний банк “Приватбанк”, про визнання правочину недійсним, стягнення коштів та моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Автокредит Плюс" про визнання правочину недійсним, стягнення коштів та моральної шкоди. На обґрунтування позовних вимог позивач в позовній заяві зазначив, що 04 квітня 2014 року між ним та товариством з обмеженою відповідальністю "Автокредит Плюс" було укладено договір фінансового лізингу №NK00A!0000575344, згідно з яким предметом лізингу є автомобіль Chery Eastar DC 14B, 2007 року випуску, седан/лифтбек, реєстраційний номер НОМЕР_1, номер кузова LVVDC14В16D237629, оціночною вартістю 71 000 грн. Договір було укладено шляхом подачі позивачем до відповідача заяви про приєднання до публічного договору від 04.04.2014 року з додатком №1 - специфікація та акт приймання передачі та додатком №2 - графік лізингових плтежів. Відповідно до умов договору лізингодавець (відповідач) бере на себе зобов'язання передати предмет лізингу у користування лізингоодержувачу (позивачу) на умовах передбачених договором, а останній зобов'язується прийняти предмет лізингу та сплачувати щомісячні платежі по відшкодуванню витрат відповідача, пов'язаних з виконанням договору. По закінченню строку лізингу до позивача переходить право власності на предмет лізингу згідно умов даного договору. Позивач, після дострокового погашення заборгованості, 19.04.2017 року звернувся до Територіального сервісного центру з метою зняття автомобіля з реєстрації, проте під час огляду автомобіля експерт встановив, що частина номерної деталі закріплена способом, що не відповідає заводу виробнику та по результатам проведення в подальшому експертизи було встановлено, що ідентифікаційний номер кузова змінювався шляхом вварювання фрагмента номерної деталі в інший кузов аналогічного автомобіля. За даним фактом слідчим 20.04.2017 року було внесено відомості до ЄРДР за №12017150030001534 за ст. 290 КК України, автомобіль до цього часу знаходиться на зберіганні у Заводському ВП ГУНП в Миколаївській області. На думку позивача договір фінансового лізингу суперечить діючому законодавству та порушує його права як споживача, зокрема, в договорі виключені та обмежені права лізингоодержувача як споживача стосовно лізингодавця у разі неналежного виконання ним обов'язків, передбачених договором та законом, звужені обов'язки лізингодавця, які передбачені Законом України «Про фінансовий лізинг», ЦК України, повністю виключена відповідальність лізингодавця за невиконання або неналежне виконання обов'язків щодо передачі предмета лізингу та передачі цієї речі належної якості, одночасно значно розширені права лізингодавця, які суперечать вимогам чинного законодавства, а тому зазначені положення в розумінні статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» на його думку є несправедливими. Всупереч вимог статті 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» відповідач здійснює свою діяльність без отримання відповідної ліцензії, укладений між сторонами договір фінансового лізингу в порушення вимог передбачених статтею 799 ЦК України нотаріально не посвідчений. Крім того, позивач вважає, що йому було завдано моральної шкоди спричиненням майнової шкоди внаслідок надання автомобіля, який неможливо використовувати в подальшому як траспортний засіб. Ним було пережито сильні душевні хвилювання, які виразились у недовірі до банківської системи та договорів лізингу в цілому. Розмір завданої моральної шкоди позивач оцінює в 20000 грн.

Враховуючи вищевикладене позивач ОСОБА_1 просив визнати недійсним публічний договір № NK00A!0000575344 від 04 квітня 2014 року про надання фінасового лізингу в частині приєднання до нього його (ОСОБА_1В.) заявою про приєднання до публічного договору № NK00A!0000575344 від 04 квітня 2014 року, стягнути з відповідача на його користь кошти, що були сплачені у відповідності до даного договору в загальній сумі 116581 грн. 33 коп., моральну шкоду в сумі 20000 грн. та витрати на правничу допомогу в сумі 8000 грн.

Від відповідача до суду надійшов відзив на позов, згідно якого відповідач заперечував проти задовлення позову. Вважає, що сума стягнення на користь позивача піддягає зменшенню на суму плати за користування предметом лізингу, амортизації та збитків, при цьому зазначаючи, що сума завданих позивачем збитків становить 81181 грн. 25 коп., з яких: 32235 грн. 04 коп - собівартість послуг з користування автомомбілем за 31 місяць (з 29.04.2014 року по 30.11.2016 року), 29513 грн. 33 коп. - збитки за амортизацією вартості авто, 5902 грн. 67 коп. - збитки за неотриманий прибуток 20% рентабельності, 13530 грн. 21 коп. - ПДВ. А тому сума стягнення підлягає з меншенню до 35400 грн. 08 коп. (116581 грн. 33 коп. - 81181 грн. 25 коп.). На час укладання спірного договору та на теперішній час відповідач має всі необхідні дозвільні документи на надання фінансовго лізингу. Таким документом на час укладання договору була довідка про взяття на облік юридичної особи від 29.01.2013 року, видана Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фанасових послуг та в подальшому відповідачем було отримано відповідну ліцензію. Витрати щодо надання правничої допомоги в розмірі 8000 грн. є недоведеними. Також вважає недоведеними обставини заподіяння позивачу моральної шкоди, при цьому посилання позивача на положення ст. 1167 ЦК України щодо стягнення моральної шкоди вважає безпідставними, оскільки дана норма на спірні відносини не поширюється, так як регулює позадоговірні (деліктні) відносини.

08.05.2018 року до суду надійшло клопотання відповідача про застосування строку позовної.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримав в повному обсязі та просив його задовольнити.

В судовому засідання представник відповідача заперечував проти задоволення позову та просив відмовити в задоволенні позову.

В судове засідання представник третьої особи не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомленні вчасно та належним чином.

Заслухавши сторін, дослідивши наявні у справі матеріали (копію публічного договору № NK00A!0000575344 про надання фінансового лізингу; копію заяви про приєднання до публічного договору від 04.04.2014 року з додатком №1 - специфікація та акт приймання передачі та додатком №2 - графік лізингових платежів від 04 квітня 2014 року; розрахунок ціни позову; копію виписки по кредитному договору NK00A!0000575344 від 04.04.2014 року; копію заяви №116669813 від 19.04.2017 року; копію заяви про зняття з обліку транспортного засобу від 19.04.2017 року; ОСОБА_2 з кримінального провадження №12017150030001534; копію ухвали слідчого судді Заводського районного суду міста Миколаєва від 28.04.2017 року; копію висновку експерта №38 від 10.07.2017 року; копію висновку експерта №284 від 12.07.2017 року; копію довідки адвоката ОСОБА_2 №0117/18-2 від 17.01.2018 року; копію договору про надання правової допомоги від 17.01.2018 року; копію акту приймання-передачі наданих послуг №0201/18-1 до договору про надання правової допомоги №0117/18-1 від 17.01.2018 року; довідка щодо розрахунку собівартості послуги за користування автоомобілем LVVDC14В16D237629 за період з 29.04.2014 року по 30.11.2016 року; копію довідки про взяття на облік юридичної особи ТОВ "АВТОКРЕДИТ ПЛЮС"; копію розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 16.05.2017 року за №1672), суд приходить до висновку про необхідність відмови в задоводенні позову виходячи з наступного.

В судовому засіданні встановлено, що 04.04.2014 року між сторонами було укладено договір фінансового лізингу шляхом підписання заяви про приєднання до публічного договору № NK00A!0000575344 від 04.04.2014 року з додатком №1 - специфікація та акт приймання передачі та додатком №2 - графік лізингових плтежів. Відповідно до даного договору відповідач взяв на себе зобовязання передати позивачеві у користування на строк та на умовах передбачених договором предмет лізингу, а саме автомобіль Chery Eastar DC 14B, 2007 року випуску, седан/лифтбек, реєстраційний номер НОМЕР_1, номер кузова LVVDC14В16D237629, оціночною вартістю 71 000 грн. Позивач, після дострокового погашення заборгованості 29.11.2016 року та 30.11.2016 року (виписка по кредитному договору - а.с. 16-19), 19.04.2017 року звернувся до Територіального сервісного центру з метою зняття автомомбіля з реєстрації, проте під час огляду автомобіля експертом встановлено, що ідентифікаційний номер кузова змінювався шляхом вварювання фрагмента номерної деталі в інший кузов аналогічного автомобіля (висновок експерта №38 від 10.07.2017 року - а.с.25-27). За даним фактом 20.04.2017 року було внесено відомості до ЄРДР за №12017150030001534 за ст. 290 КК України. Ухвалою слідчого судді Заводського районного суду міста Миколаєва від 28.04.2017 року на вказаний автомобіль накладено арешт, визначивши місце зберігання транспортного засобу на території Заводського ВП ГУНП в Миколаївській області. Позивач обгрунтовуючи свої вимоги посилається на те, що умови договору, в розумінні статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», є несправедливими, відповідач здійснював свою діяльність без відповідної ліцензії, також не дотримання при укладенні угоди вимог передбачених статтею 799 ЦК України щодо її нотаріального посвідчення.

Згідно зі ст. 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до ч.2 ст. 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» за договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

За загальним правилом, визначеним ст. 6 Закону України «Про фінансовий лізинг» договір лізингу має бути укладений у письмовій формі.

При цьому, відповідно до ст. 2 Закону України «Про фінансовий лізинг» відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

Таким чином, договір лізингу є змішаним договором та, серед іншого, містить елементи договору найму (оренди). При цьому, оскільки предметом укладеного між сторонами договору лізингу №01137 від 22.01.2018 року є транспортний засіб, то на спірні правовідносини поширюються, норми ЦК України, які регулюють відносини найму (оренди) транспортних засобів.

Відповідно до ст. 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі. Договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

За такого, оскільки позивач по справі та лізингоодержувач у спірному договорі є фізичною особою, то договір лізингу мав бути укладений у письмовій формі та відповідно до ч.2 ст. 799 ЦК України посвідчений нотаріально.

В супереч цьому, спірний договір не був посвідчений нотаріально.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно з ч. 1 ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Таким чином, укладений між сторонами, одна з якої є фізичною особою, договір фінансового лізингу №01137 від 22.01.2018 року, предметом якого є транспортний засіб без дотримання обовязкового для даного виду найму нотаріального посвідчення договору є нікчемним, що узгоджується з висновками Верховного Суду України, викладеним у постановах від 16 грудня 2015 року по справі № 6-2766цс15 та від 19 жовтня 2016 року № 6-1551цс16.

При цьому, відповідно до ч.2 ст. 215 ЦК України встановлення нікчемності правочину не потребує його подальшого визнання недійсним.

Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Аналогічні правові позиції щодо підстав визнання недійсним договору фінансового лізингу викладені у правових позиціях Верховного суду України у постановах від 16 грудня 2015 року по справі № 6-2766цс15, від 8 червня 2016 року по справі № 6-330цс16, від 19 жовтня 2016 року по справі №6-1551цс16, від 18 січня 2017 року по справі №6-648цс16.

Відповідно до п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» у разі якщо під час розгляду спору про визнання правочину недійсним як оспорюваного та застосування наслідків його недійсності буде встановлено наявність підстав, передбачених законодавством, вважати такий правочин нікчемним, суд, вказуючи про нікчемність такого правочину, одночасно застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину.

За такого при встановленні судом обставин, які свідчать про нікчемність правочину відсутня необхідність встановлювати інші обставини, які можуть свідчити про недійсність даного правочину як оспорюваного, а тому суд констатувавши його нікчемність не вбачає необхідності в оцінці вказаного нікчемного правочину на відповідність ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» та ст. 227 ЦК України щодо наявності (дозволу) ліцензії, оскільки такі підстави недійсності стосуються оспорюваного правочину.

Оскільки оспорений позивачем правочин є нікчемним (недійсним за законом) відсутні підстави для задоволення позовної вимоги про визнання його судом недійсним.

Згідно з ч.2ст. 216 ЦК України, якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Частиною другою ст. 22 ЦК України передбачено, що збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

У відзиві на позовну заяву, представник відповідача зазначив, що розмір завданих позивачем збитків становить 81181 грн. 25 коп., з яких: 32235 грн. 04 коп - собівартість послуг з користування автомомбілем за 31 місяць (з 29.04.2014 року по 30.11.2016 року), 29513 грн. 33 коп. - збитки за амортизацією вартості авто, 5902 грн. 67 коп. - збитки за неотриманий прибуток 20% рентабельності, 13530 грн. 21 коп. - ПДВ. Разом з тим, розрахунок собівартості послуг за користування автомобілем, суд до уваги не приймає, оскільки у ньому, поряд з оплатою за користування предметом лізингу, зазначаються також збитки від амортизації авто, не отриманий прибуток, збитки з ПДВ, які відносяться до упущеної вигоди, відшкодування яких не є предметом даного позову. Судом встановлено, що у визначеній законом формі договір фінансового лізингу із узгодженням всіх його істотних умов між сторонами не укладався, та не був нотаріально посвідчений, а заява позивача про приєднання до публічного договору не може замінювати собою укладений у письмовій формі договір.

Відповідно до ст.601 ЦК України, зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконанняяких настав, а також вимог, строк виконання яких невстановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Загальна сума, що була сплачена позивачем за вищевказаним договором фінансового кредиту становить 116581 грн. 33 коп. Дані обставини не заперечуються стороною відповідача, а тому є доведеними в силу вимог ст. 82 ЦПК України, згідно якої обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Враховуючи ту обставину, що у період з 29 квітня 2014 року по 30 листопада 2016 року позивач користувався транспортним засобом, суму грошових коштів, яка б підлягала поверненню слід зменшити на 32235 грн. 04 коп., що є платою за користування предметом лізингу, розрахунок якої підтверджується довідкою щодо розрахунку собівартості послуги за користування автомобілем (а.с.79). Таким чином, з урахуванням зустрічних однорідних вимог, обгрунтованою є вимога позивача щодо повернення йому коштів у розмірі 84346 грн. 29 коп. (116581 грн. 33 коп. - 32235 грн. 04 коп.).

Позовні вимоги щодо стягнення моральної шкоди не підлягають задоволенню на підставі наступного.

Відповідно до вимог ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Із змісту ст. 1167 ЦК України слідує, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Згідно п. 5 ч.1 ст.4 Закону України "Про захист прав споживачів" споживачі під час придбання, замовлення або використання продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право на: відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок недоліків продукції (дефекту в продукції), відповідно до закону.

Позивач обгрунтовуючи свої вимоги щодо стягнення моральної шкоди посилається на те, що йому було спричинено таку шкоду внаслідок надання автомобіля, який не можливо використовувати в подальшому як транспортний засіб та не можливо здійснити його перереєстрацію, тобто на думку позивача моральна шкода була завдана внаслідок передання йому автомобіля з підробленим ідентифікаційним номером кузова автомобіля. Проте позивачем не доведено належними та допустимими доказами обставин з приводу наявності вини саме в діях відповідача, тобто обставин наявності підробки номеру кузова до передачі автомобіля позивачу, зважаючи на те, що після передачі автомобіль тривалий час перебував у користуванні позивача.

Суд також, вважає не доведеними вимоги щодо стягнення витрат на правову допомогу.

Відповідно до ч.1 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (п.1 ч.3 ст.133 ЦПК України).

Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов’язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов’язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов’язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Як вбачається із матеріалів справи, витрати за надання правової допомоги позивач підтверджує доданими до позову наступними документами: довідкою №0117/18-2 від 17.01.2018 року, договором про надання правової допомоги 0117/18-1 від 17.01.2018 року, актом приймання-передачі наданих послуг №0201/18-1 від 01 лютого 2018 року, свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю від 18.02.2016 року та ордером серії МК №71260 від 01.02.2018 року.

Слід зазначити, межі та порядок відшкодування судових витрат на правову допомогу, надану в суді адвокатами регламентовано у ЦПК України. Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Отже, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги підлягає доказуванню в суді.

На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (наприклад, квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, посвідчення про відрядження або інший розрахунковий документ). При цьому, матеріали справи повинні містити докази на підтвердження виконаних об'ємів робіт, їх кількості та видів. Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 27.06.2018 р. у справах №826/1216/16 та №607/16331/15-ц.

Витрати на правову допомогу відшкодовуються лише в тому випадку, якщо правова допомога реально надавалася в справі тими особами, які одержали за це плату, та їх сплата підтверджується відповідними фінансово-розрахунковими документами. Недопустимими є документи, які не відповідають встановленим вимогам.

Самі лише докази укладення угоди про надання правової допомоги не можуть бути підставою для відшкодування цих витрат.

Суду не надано відповідного фінансово-розрахункового документу, який належним чином підтвердив би факт оплати.

Відсутність документального підтвердження розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Таким чином, суду не надано належного документального підтвердження оплати позивачем витрат на правову допомогу оформлених у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки).

Аналізуючи вище викладене суд приходить до висновку про обгрунтованість та доведеність вимог позивача лише щодо стягнення з відповідача коштів у розмірі 84346 грн. 29 коп., сплачених позивачем по вищевказаному договору фінансового лізингу.

Разом з тим, суд в даному випадку вбачає необхідність застосування наслідків спливу строку позовної давності в наслідок чого відмовити в задоволенні даних вимог.

Так, під час розгляду справи стороною відповідача подано заяву про застосування строку позовної давності (а.с. 119-120).

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Згідно ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю в три роки.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Перебіг позовної давності за вимогами про застосування наслідків нікчемного правочину починається від дня, коли почалося його виконання.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Судом встановлено, що позивач про порушення свого права дізнався (міг дізнатися) 04 квітня 2014 року, в момент укладення між ним та відповідачем договору, дійсність якого позивач оспорив в подальшому з підстав порушення відповідачем вимог Закону України "Про захист прав споживачів", ЦК України. Крім того, саме в квітні 2014 року почалося виконання договору (здійснений перший платіж, передано автомобіль).

Разом з тим, з позовною заявою до суду про визнання кредитного договору недійсним позивач звернувся лише 01.02.2018 року, що підтверджується поштовим штемпелем на поштовому конверті (а.с.42), пропустивши таким чином визначений ст.257 ЦК України трирічний строк позовної давності, питання про поновлення якого позивач перед судом не порушував. Поважних причин пропущення позовної давності, судом не встановлено.

Згідно ч.ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За такого, в задовленні позову щодо стягнення коштів, сплачених по вищевказаному договору фінансового лізингу, слід відмовити в зв'язку зі спливом позовної давності.

Доводи сторони позивача з приводу того, що про порушене право позивачу стало відомо лише 19.04.2017 року, після звернення до сервісного центру з метою зняття автомобіля з реєстрації та виявлення під час огляду автомобіля заміни частини номерної деталі кузова, а тому саме з настанням цих обставин почався перебіг позовної давності, суд не бере до уваги, оскільки дані обставини не пов’язані з початком перебігу позовної давності, враховуючи, що предметом розгляду в даному випадку є визнання правочину недійсними як такого, що суперечить актам цивільного законодавства, а не оспорення правочину в наслідок передачі товару неналежної якості.

На підстав викладеного та керуючись ст.ст. 2, 10-13, 81,258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

В задовленні позову ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю "Автокредит Плюс", третя особа - публічне акціонерне товариство комерційний банк “Приватбанк”, про визнання правочину недійсним, стягнення коштів та моральної шкоди - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складене 18.01.2019 року.

СУДДЯ: