Рішення № 79261820, 09.01.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

09 січня 2019 року № 826/17187/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Катющенка В.П., за участю секретаря судового засідання Скидан С.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомГромадянина Республіки Азербайджан ОСОБА_2 до третя особа: проДержавної міграційної служби України Адміністрація державної прикордонної служби України визнання незаконним та скасування рішення,

за участю:

позивача - ОСОБА_2;

від позивача - ОСОБА_3;

від відповідача - Яцинік Ю.В.;

від третьої особи - не з'явився.

В С Т А Н О В И В:

Громадянин Республіки Азербайджан ОСОБА_2 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом, у якому просив суд:

- визнати незаконними та скасувати рішення Державної міграційної служби України щодо скасування дозволу на імміграцію в Україну та визнання недійсною посвідки № НОМЕР_1 на постійне проживання громадянина Республіки Азербайджан ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, і зобов'язати відповідні органи Державної міграційної служби поновити вказані документи позивача;

- скасувати рішення (постанову) представників Служби безпеки України про заборону на в'їзд в Україну громадянину Республіки Азербайджан ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що оскаржувані рішення прийняті на підставі дій (доручень) Служби безпеки України. Разом з цим, рішенням суду від 09.10.2018 у справі № 761/34369/18 визнано протиправним та скасовано рішення старшого оперуповноваженого 3 відділу 3 Управління ДКР СБ України від 01.09.2018 про примусове повернення до країни походження або третьої країни громадянина Республіки Азербайджан ОСОБА_2. Враховуючи визнання судом у справі № 761/34369/18 протиправності дій Служби безпеки України при прийнятті рішення про примусове повернення, позивач вважає, що належним способом захисту його порушеного права буде визнання протиправними дій щодо рішення про скасування останньому дозволу на імміграцію в Україну, визнання недійсною посвідки на постійне проживання та заборони на в'їзд в Україну. Також, звернув увагу, що відповідачі при прийнятті оспорюваних рішень не врахували, що позивач майже 14 років живе в Україні, має сім'ю, двоє його дітей є громадянами України. На думку позивача, спірні рішення прямо протирічать рішенню Європейського суду з прав людини від 28.06.2011 у справі "Нунесс проти Норвегії" та статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, де зазначено, що права дітей, їх інтереси повинні бути враховані при прийнятті рішень щодо примусового розлучення їх з батьками. Також відповідачами не було враховано особу позивача, його наукову та громадську діяльність в Україні.

Ухвалою суду від 23.10.2018 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі № 826/17187/18 та призначено справу до розгляду за правилами загального позовного провадження у підготовче судове засідання на 27.11.2018.

15.11.2018 до суду від представника Державної міграційної служби України Яцинік Ю.В. надійшов відзив на позовну заяву, у якому остання просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог. Пояснила, що 07.09.2018 Державна міграційна служба України отримала подання від 01.09.2018 № 2/3/3-27441, яке надійшло від Служби безпеки України, про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину Республіки Азербайджан ОСОБА_2. За результатами вивчення вказаного подання, 12.09.2018 Державною міграційною службою України було прийнято рішення № 8.1-3245/8.1.1-18 про скасування ОСОБА_2 дозволу на імміграцію в України, виданий 29.04.2010. При цьому, відповідно до вимог підпункту 1 пункту 64 Порядку оформлення видану на підставі цього рішення посвідку на постійне проживання серії НОМЕР_1 від 21.05.2014 скасовано. Звернула увагу, що спірним рішенням не було допущено порушення сімейних прав позивача, оскільки, як свідчить практика Європейського суду, питання, пов'язані з імміграцією іноземців покладаються на державу. Звернула увагу, що доводи позивача про те, що відповідачі не врахували особу позивача, його наукову та громадську діяльність в Україні тощо спростовуються інформацією, яка міститься в поданні Служби безпеки України від 01.09.2018 № 2/3/3-27441 та листі Посольства Азербайджанської Республіки від 27.12.2017 № 4КVV/261/17.

26.11.2018 представником Служби безпеки України Дубняк Н.К. подано до суду клопотання про зупинення провадження у даній справі до набрання законної сили рішенням Шевченківського районного суду міста Києва у справі № 761/34369/18.

У підготовчому судовому засіданні 27.11.2018 представник Служби безпеки України Дубняк Н.К. усно відкликала клопотання про зупинення провадження у справі, з огляду на що вказане клопотання було знято з розгляду.

Також у підготовчому судовому засіданні 27.11.2018 судом було задоволено клопотання представника позивача та залучено до матеріалів справи:

- копію ухвали Шостого апеляційного адміністративного суду від 05.11.2018 у справі № 761/34369/18;

- копію заяви про примирення сторін, складеної позивачем та Службою безпеки України.

У підготовчому судовому засіданні 27.11.2018 було оголошено перерву до 18.12.2018.

07.12.2018 представником Служби безпеки України Дубняк Н.К. подано до суду письмові пояснення, у яких остання просила суд врахувати, що у зв'язку з надходженням інформації про припинення існування обставин, на підставі яких стосовно ОСОБА_2 прийнято рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни з послідуючою забороною в'їзду в Україну, винесено постанови про скасування вказаних рішень та надано відповідне доручення ДПС України.

У підготовчому судовому засіданні 18.12.2018 представником позивача подано до суду заяву про зменшення позовних вимог, у якій останній просить суд визнати незаконними та скасувати рішення Державної міграційної служби України щодо скасування дозволу на імміграцію в Україну та визнання недійсною посвідки № НОМЕР_1 на постійне проживання громадянина Республіки Азербайджан ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, і зобов'язати відповідні органи Державної міграційної служби поновити вказані документи позивача.

Ухвалою, постановленою судом без виходу до нарадчої кімнати у підготовчому судовому засіданні 18.12.2018, прийнято до розгляду заяву про зменшення позовних вимог.

Відповідно до ухвали суду від 18.12.2018 закінчено підготовче провадження у справі № 826/17187/18 та призначено розгляд справи по суті у судове засідання на 09.01.2019.

Позивач та його представник у судовому засіданні 09.01.2019 позовні вимоги підтримали та просили суд позов задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні 09.01.2019 заперечувала проти позовних вимог та просила суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Представник третьої особи у судове засідання 09.01.2019 не прибув, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце судового розгляду справи повідомлений належним чином.

На підставі частини третьої статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України у судовому засіданні 09.01.2019 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, вислухавши пояснення учасників справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

ОСОБА_2 є громадянином Республіки Азербайджан, який проживає на території України на підставі посвідки на постійне проживання від 21.05.2014 НОМЕР_1 (а.с. 26-27).

07.09.2018 до Державної міграційної служби України надійшло подання Служби безпеки України від 01.09.2018 № 2/3/3-27441 про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину Азербайджанської Республіки ОСОБА_2 (а.с. 75-76).

За результатами розгляду подання Служби безпеки України від 01.09.2018 № 2/3/3-27441 та листа Посольства Азербайджанської Республіки від 27.12.2017 № 4/КVV/261/17, 12.09.2018 Державною міграційною службою України складено висновок, у якому вважає доцільним скасувати рішення ДДГІРФО МВС України від 29.04.2010 про надання дозволу на імміграцію в Україну громадянину Азербайджанської Республіки ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, скасувати, визнати недійсною та такою, що підлягає вилученню та знищенню, видану на підставі цього дозволу посвідку на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_1 від 21.05.2014 (а.с. 72-74).

12.09.2018 Державною міграційною службою України прийнято рішення № 8.1-3245/8.1.1 про скасування дозволу на імміграцію в Україну, виданого позивачеві 29.04.2010, на підставі пункту 3 частини першої статті 12 Закону України "Про імміграцію" (а.с. 71).

Вважаючи, що у відповідача не було правових підстав для прийняття спірного рішення, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

За визначенням статті 1 Закону України від 07.06.2001 N 2491-III "Про імміграцію" (далі - Закон N 2491-III):

імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання;

іммігрант - іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання;

квота імміграції - це гранична кількість іноземців та осіб без громадянства, яким передбачено надати дозвіл на імміграцію протягом календарного року;

дозвіл на імміграцію - рішення, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.

Пунктом 7 частини першої статті 1 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" визначено, що іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території України на законних підставах, - іноземці та особи без громадянства, які в установленому законодавством чи міжнародним договором України порядку в'їхали в Україну та постійно або тимчасово проживають на її території, або тимчасово перебувають в Україні.

Таким чином, перебування іноземця чи особи без громадянства на території України на законних підставах є визначальним для визначення його правового статусу.

Відповідно статті 26 Конституції України іноземці та особи без громадянства, які знаходяться в Україні на законних підставах користуються тими ж правами та свободами, а також несуть такі ж самі обов'язки, що і громадяни України.

Згідно законодавства України надання іноземному громадянину дозволу на імміграцію в Україну і отримання ним посвідки на постійне проживання в Україні є підтвердженням знаходження його на території країни на законних підставах.

Зі змісту спірного рішення вбачається, що підставою для скасування дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання став пункт 3 частини першої статті 12 Закону N 2491-III.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 12 Закону N 2491-III дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо: дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні.

В абзаці другому пункту 21 Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.12.2002 N 1983 (далі - Порядок N 1983) зазначено, що питання щодо скасування дозволу мають право порушувати ДМС, її територіальні органи та територіальні підрозділи, МВС, органи Національної поліції, регіональні органи СБУ, Робочий апарат Укрбюро Інтерполу та Держприкордонслужба або органи, які у межах наданих повноважень забезпечують виконання законодавства про імміграцію, якщо стало відомо про існування підстав для скасування дозволу на імміграцію.

Згідно з абзацом 2 пункту 22 Порядку N 1983 у разі коли ініціатором скасування дозволу на імміграцію є інший орган, зазначений в абзаці другому пункту 21 цього Порядку, для прийняття відповідного рішення цим органом складається обґрунтоване подання із зазначенням підстав для скасування дозволу, визначених статтею 12 Закону України "Про імміграцію", що надсилається до органу ДМС, який прийняв рішення про надання такого дозволу.

Частиною першою статті 13 Закону N 2491-III передбачено, що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції, не пізніш як у тижневий строк надсилає копію рішення про скасування дозволу на імміграцію особі, стосовно якої прийнято таке рішення, та вилучає у неї посвідку на постійне проживання.

Відповідно до пунктів 64-67 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 N 321, посвідка скасовується територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС, який її видав, у разі:

1) скасування дозволу на імміграцію в Україну відповідно до статті 12 Закону України "Про імміграцію";

2) отримання від Національної поліції, СБУ, іншого державного органу, який у межах наданих йому повноважень забезпечує дотримання вимог законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, інформації про те, що посвідку видано на підставі неправдивих відомостей, підроблених чи недійсних документів;

3) в інших випадках, передбачених законом.

Рішення про скасування посвідки приймається керівником територіального органу/територіального підрозділу ДМС чи його заступником протягом п'яти робочих днів з дня надходження відомостей, які є підставою для її скасування.

Копія рішення про скасування посвідки видається територіальним органом територіальним підрозділом ДМС, який прийняв таке рішення, іноземцеві або особі без громадянства під розписку або надсилається їм рекомендованим листом не пізніше ніж через п'ять робочих днів з дня його прийняття.

Територіальний орган/територіальний підрозділ ДМС протягом п'яти робочих днів з дня прийняття рішення про скасування посвідки інформує про це ДМС та Адміністрацію Держприкордонслужби.

З матеріалів справи вбачається, що ініціатором скасування дозволу на імміграцію в Україну, що був наданий позивачу, є Служба безпеки України.

Обґрунтовуючи обставини, що дії позивача становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні Служба безпеки України у поданні від 01.09.2018 № 2/3/3-27441 стверджує, що ОСОБА_2, перебуваючи на керівних посадах ГО "Об'єднана діаспора азербайджанців України", через засоби масової інформації, а також в ході публічних виступів висловлює провокаційні гасла стосовно органів державної влади України, представників інших національностей, що мешкають на території України, маючи на меті збурення протестних настроїв, формування недовіри до вищих органів влади і управління нашої держави. При цьому вказана особа виявляє неповагу і образи по відношенню до представників органів влади, що, в свою чергу, створює передумови до фізичного протистояння між учасниками масових заходів та правоохоронними органами, відповідальність за що передбачено, зокрема, ст. 294 КК України (Масові заворушення), ст. 161 КК України (Порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належності або ставлення до релігії). Також зазначені дії ОСОБА_2 можуть призвести до загострення міжконфесійної та міжнаціональної обстановки у нашій державі.

Вказані висновки Служби безпеки України були покладені в основу рішення від 01.09.2018 про примусове повернення до країни походження або третьої країни громадянина Республіки Азербайджан ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 28-29).

З матеріалів справи вбачається, що вказане рішення було оскаржено позивачем в судовому порядку.

Так, рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 09.10.2018 у справі № 761/34369/18 адміністративний позов ОСОБА_2 задоволено: визнано протиправним та скасовано рішення старшого оперуповноваженого 3 відділу 3 Управління ДКР СБ України, затвердженого Головою Служби безпеки України, від 01.09.2018 про примусове повернення до країни походження або третьої країни громадянина Республіки Азербайджан ОСОБА_2 (а.с. 41-47).

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 05.11.2018 у справі № 761/34369/18 апеляційну скаргу Служби безпеки України на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 09.10.2018 повернуто особі, яка її подала (а.с. 95-97).

Відповідно до частини другої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Таким чином, рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 09.10.2018 у справі № 761/34369/18 набрало законної сили 05.11.2018.

Вказаним судовим рішенням встановлено, що факт вчинення позивачем дій, передбачених статтею 26 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" не знайшов підтвердження, відтак рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни громадянина Республіки Азербайджан ОСОБА_2 від 01.09.2018, прийнято відповідачем без достатніх на те правових підстав.

Частиною першою статті 26 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" передбачено, що іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.

Відповідно до частини четвертої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Враховуючи наведене та те, що рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 09.10.2018 у справі № 761/34369/18 встановлено відсутність вчинення позивачем дій, передбачених статтею 26 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства", суд дійшов висновку, що доводи Служби безпеки України, викладені у поданні від 01.09.2018 № 2/3/3-27441, не можуть бути підставою для скасування дозволу на імміграцію в Україну.

Крім того, постановою старшого оперуповноваженого 3 відділу 3 Управління ДКР СБ України капітана Чубія В.С. від 22.11.2018, затвердженої Головою СБ України 23.11.2018, скасовано рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни № 2/3/3-27440 від 01.09.2018 стосовно громадянина Республіки Азербайджан ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 114).

Також постановою старшого оперуповноваженого 3 відділу 3 Управління ДКР СБ України капітана Чубія В.С. від 22.11.2018, затвердженої Головою СБ України 23.11.2018, скасовано рішення про заборону в'їзду в Україну № 2/3/3-27439 від 01.09.2018 стосовно громадянина Республіки Азербайджан ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 115).

Підставою для прийняття указаних рішень стало надходження до Служби безпеки України інформації про припинення існування обставин, на підставі яких стосовно ОСОБА_2 були прийняті рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни та рішення про заборону в'їзду в Україну.

Таким чином, Службою безпеки України визнаються обставини, що на час вирішення даної справи відсутні обставини, викладені у поданні від 01.09.2018 № 2/3/3-27441.

При цьому, суд звертає увагу, що лист Посольства Азербайджанської Республіки від 27.12.2017 № 4/КVV/261/17 не може бути єдиною підставою для скасування дозволу на імміграцію, позаяк останнє у розумінні наведених положень Порядку N 1983 не може бути ініціатором скасування дозволу на імміграцію. Крім того, викладені відомості у листі не є свідченням того, що дії позивача становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні.

Враховуючи викладене у сукупності, суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування рішення Державної міграційної служби України від 12.09.2018 № 8.1-3245/8.1.1-18 про скасування дозволу на імміграцію в Україну, виданого громадянину Азербайджанської Республіки ОСОБА_2.

Поряд з цим, суд не вбачає підстав для визнання вказаного рішення незаконним, позаяк на момент прийняття останнього ініціатором скасування дозволу на імміграцію була Служба безпеки України і інформація, викладена у поданні, не була спростована ні позивачем, ні відповідним рішенням суду.

З огляду на викладене та те, що відсутність у діях позивача ознак, що становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні була спростована після звернення позивача до суду з даним позовом, суд вважає, що належним способом захисту порушеного права позивача, у даному випадку, - є скасування оскаржуваного рішення.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011 (остаточне) по справі "ЧУЙКІНА ПРОТИ УКРАЇНИ" (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE) (Заява N 28924/04) констатував: " 50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21.02.1975 у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. theUnitedKingdom), пп. 28 - 36, Series A N 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах "Мултіплекс проти Хорватії" (Multiplex v. Croatia), заява N 58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та "Кутіч проти Хорватії" (Kutic v. Croatia), заява N 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II)".

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Олссон проти Швеції" від 24.03.1988 (скарга №10465/83) зазначено, що серед вимог, які суд визначив як такі, що випливають з фрази "передбачено законом", є наступні:

- будь-яка норма не може вважатися "законом", якщо вона не сформульована з достатньою точністю так, щоб громадянин самостійно або, якщо знадобиться, з професійною допомогою міг передбачити з часткою ймовірності, яка може вважатися розумною в даних обставинах, наслідки, які може спричинити за собою конкретну дію;

- фраза "передбачено законом" не просто відсилає до внутрішнього права, але має на увазі і якість закону, вимагаючи, щоб останній відповідав принципу верховенства права. У внутрішньому праві повинні існувати певні заходи захисту проти свавільного втручання публічної влади у здійснення прав;

- закон, який передбачає дискреційні повноваження, сам по собі не є несумісним з вимогами передбачуваності за умови, що дискреційні повноваження та спосіб їх здійснення вказані з достатньою ясністю для того, щоб з урахуванням правомірності мети зазначених заходів забезпечити індивіду належний захист від свавільного втручання влади.

Крім того, згідно пункту 65 вказаного рішення суду втручання повинно бути зумовлено досягненням правомірної цілі.

Також Європейський суд з прав людини вказує, що у відповідності зі сформованою практикою Суду, під поняттям необхідності мається на увазі, що втручання відповідає якій-небудь нагальній суспільній потребі і що воно пропорційно законній меті. При визначенні того, чи є втручання "необхідним у демократичному суспільстві", Суд враховує, що за державами - учасницями Конвенції залишається певна свобода розсуду.

На підставі викладеного суд вважає за необхідне зазначити, що запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців. Обсяг таких повноважень суб'єкта владних повноважень повинен мати чіткі межі застосування. Рішення органу влади має бути визнано протиправним, у разі, коли істотність порушення процедури потягнуло його неправильність, а за наявністю правової можливості (якщо ідеться про прийняття органом одного з двох рішень надати чи ні певну можливість здійснювати певні дії) суд зобов'язаний відновити порушене право шляхом зобов'язання суб'єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення про надання можливості, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається.

Оскільки у ході розгляду справи встановлено наявність підстав для скасування рішення Державної міграційної служби України від 12.09.2018 № 8.1-3245/8.1.1-18 про скасування дозволу на імміграцію в Україну, виданого громадянину Азербайджанської Республіки ОСОБА_2, суд вважає, що відновлення порушеного права позивача можливе не інакше, як шляхом зобов'язання відповідача поновити позивачеві посвідку на постійне проживання в Україні шляхом видачі нової посвідки на постійне проживання.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані. Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Враховуючи наведене та встановлені обставини, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Керуючись статтями 2, 5 - 11, 19, 72 - 77, 90, 139, 241 - 246, 250, 255, Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов громадянина Республіки Азербайджан ОСОБА_2 (АДРЕСА_1) задовольнити частково.

Скасувати рішення Державної міграційної служби України (01001, м. Київ, вул. Володимирська, 9, ідентифікаційний код 37508470) від 12.09.2018 № 8.1-3245/8.1.1-18 про скасування дозволу на імміграцію в Україну, виданого громадянину Азербайджанської Республіки ОСОБА_2.

Зобов'язати Державну міграційну службу України (01001, м. Київ, вул. Володимирська, 9, ідентифікаційний код 37508470) поновити громадянину Республіки Азербайджан ОСОБА_2 (АДРЕСА_1) посвідку на постійне проживання в Україні шляхом видачі нової посвідки на постійне проживання.

У задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими статтями 293, 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону № 2147-VIII.

Суддя В.П. Катющенко

Повний текст рішення складено та підписано 18 січня 2019 року.