Рішення № 79260287, 18.01.2019, Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 січня 2019 р. Справа № 480/4641/18

Сумський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Глазька С.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Південного об'єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_1, звернулася до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Охтирського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області, в якій просить:

- визнати протиправною бездіяльність Охтирського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області щодо припинення нарахування та виплати пенсії ОСОБА_1 за період з 01.09.2018 по 31.10.2018;

- зобов'язати Охтирське об'єднане управління Пенсійного фонду України Сумської області нарахувати та виплати заборгованість по пенсії за період з 01.09.2018 по 31.10.2018;

- звернути судове рішення в частині присудження виплати пенсії до негайного виконання;

- зобов'язати Охтирське об'єднане управління Пенсійного фонду України Сумської області подати звіт про виконання судового рішення.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на даний час позивач перебуває на обліку в Охтирському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України Сумської області, яке до серпня 2018 року здійснювало виплату їй пенсії. З вересня 2018 року виплата пенсії була припинена. У листопаді 2018 року відповідачем поновлено виплату пенсії позивачу, однак заборгованість із пенсії, що утворилась за період з 01.09.2018 по 31.10.2018 залишається не виплаченою.

На переконання позивача бездіяльність відповідача щодо невиплати пенсії за період з 01.09.2018 по 31.10.2018 є протиправною, оскільки дотримані всі вимоги встановлені законодавством для здійснення такої виплати. В зв'язку з цим, позивач вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Ухвалою Сумського окружного адміністративного суду від 17.12.2018 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

02.01.2019 відповідачем у справі надано відзив на позовну заяву, відповідно до якого Охтирське об'єднане УПФУ Сумської області з посиланням на постанову Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», якою затверджено Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам та Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, а також на Порядок оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 № 509, та на Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» просив відмовити у задоволенні позову, у зв'язку з тим, що вищевказаними нормативними актами та постановою КМУ від 01.10.2014 року № 509 "Про облік внутрішньо переміщених осіб" визначено, що ведення Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб та контроль за проведенням їм соціальних виплат за місцем їх фактичного проживання здійснюють територіальні органи соціального захисту населення. Водночас, пунктом 15 Порядку контролю, визначено, що у випадках, коли соціальні виплати припинено у разі встановлення факту відсутності внутрішньо переміщеній особі поновлення виплати здійснюється за рішенням комісій.

Крім того, відповідач зазначив, що відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 21.12.2016 № 988 "Деякі питання функціонування територіальних органів Пенсійного фонду України" зі змінами внесеними Постановою Кабінету Міністрів України від 11.01.2018 № 5 "Деякі питання реорганізації територіальних органів Пенсійного фонду України Сумської області" Охтирське об'єднане управління Пенсійного фонду України Сумської області, управління Пенсійного фонду України в Тростянецькому районі та Великописарівське об'єднане управління Пенсійного фонду України Сумської області реорганізовано шляхом злиття в Південне об'єднане управління Пенсійного фонду України Сумської області (код ЄДРПОУ 42421549, адреса: 42700, Сумська область, м. Охтирка, вул. Сумська, 48).

Ухвалою суду від 17.01.2019 Охтирське об'єднане управління Пенсійного фонду України Сумської області замінено його правонаступником, яким є Південне об'єднане управління Пенсійного фонду України Сумської області (код ЄДРПОУ 42421549, адреса: 42700, Сумська область, м. Охтирка, вул. Сумська, 48).

Дослідивши докази та письмові пояснення сторін, викладені у позові та відзиві, суд задовольняє позовні вимоги, виходячи із наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 пенсіонер за віком (а.с.13), перебувала на обліку в Охтирському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України Сумської області. Згідно з копією довідки від 13.09.2018 №0000614963 позивач є особою, переміщеною з району проведення антитерористичної операції (а.с.12).

01.08.2018 позивач звернулась до Охтирського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області із заявою про поновлення та виплату пенсії з 01.09.2018 по 31.10.2018 (а.с.14).

Листом від 28.11.2018 №публ./2 Південне об'єднане управління Пенсійного фонду України Сумської області повідомило позивача, що відповідно до ч.1 ст.7 Закону України №1706V/ІІ від 20.10.2014 «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» передбачено реалізацію права на пенсійне забезпечення для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи. До заяви від 13.09.2018 про поновлення виплати пенсії як внутрішньо переміщеної особи позивачкою було додано довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 13.09.2018 №0000614963. Відповідно до протоколу №17 від 04.10.2018 засідання міської комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, які мешкають на території м. Охтирка, виплату пенсії було поновлено з 01.09.2018.

Крім того, додатково зазначено, що згідно пункту 15 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 червня 2016 року № 365 орган, що здійснює соціальні виплати, на підставі рішення комісії призначає (відновлює) таку соціальну виплату з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи. Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України. Враховуючи вищезазначене, виплата пенсії за вересень-жовтень 2018 року буде проведена після прийняття Кабінетом Міністрів України окремого порядку.

Окрім того, до відповіді було додано розпорядження від 23.08.2018, за змістом якого вирішено припинити позивачу виплату пенсії за віком з 01.09.2018, у зв'язку з відсутністю довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи або рішення про відмову у видачі довідки з обов'язковим зазначенням підстав для відмови, видане управлінням соціального захисту населення і підписане керівником цього управління (а.с. 15-16).

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Положеннями ст. 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

У той же час, згідно із ст. 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.

Положеннями ч.1 ст. 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" встановлено підстави припинення виплати пенсії та визначено, що виплата пенсії припиняється або за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду, або за рішенням суду.

Водночас, Преамбулою Закону України від 20.10.2014 р. №1706-VII "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" передбачено, що цей Закон відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, встановлює гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб.

Відповідно до частин 1 та 2 ст.7 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 року №637 "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" (в редакції на час призупинення пенсії позивачу) встановлено, що призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 року № 509.

Суд зазначає, що положеннями ч. 2-6 ст. 5 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" (в редакції, чинній до 13.01.2016 року) визначено, що територіальний підрозділ центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), проставляє у довідці про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи відмітку про реєстрацію місця проживання, а також було визначено перелік реквізитів до довідки.

Крім того, постановою Кабінету Міністрів України №509 від 01.10.2014 року "Про облік внутрішньо переміщених осіб" був затверджений Порядок оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, який регулював механізм видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Відповідно до пункту 7-1 зазначеного Порядку Уповноважений орган щодня формує та направляє в електронній формі відповідному територіальному підрозділу ДМС перелік осіб, яким видана довідка. Під час видачі довідки посадова особа уповноваженого органу інформує внутрішньо переміщену особу про обов'язок повідомити протягом 10 днів відповідному територіальному підрозділу ДМС про фактичне місце проживання, а також про зміну фактичного місця проживання або повернення до покинутого місця проживання. Територіальний підрозділ ДМС у триденний строк після повідомлення внутрішньо переміщеною особою про фактичне місце проживання проводить перевірку наведених у довідці відповідних відомостей, проставляє у разі підтвердження таких відомостей на зворотному боці довідки відмітку про реєстрацію місця проживання осіб, зазначених у довідці, та щодня подає в електронній формі уповноваженому органові відповідну інформацію. Довідка не є дійсною без проставлення на її зворотному боці зазначеної відмітки. Уповноважений орган вносить інформацію територіального підрозділу ДМС до Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб та у разі наявності підстав приймає рішення про зняття з обліку внутрішньо переміщених осіб.

В свою чергу, на підставі Закону України від 24.12.2015 року №921-VII "Про внесення змін до деяких законів України щодо посилення гарантій дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб", що набрав чинності з 13.01.2016 року, частини 2-6 статті 5 вищевказаного Закону України було виключено.

Пунктом 1 статті 1 Закону України від 24.12.2015 року №921-VII "Про внесення змін до деяких законів України щодо посилення гарантій дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи було вилучено з переліку документів, до яких вносяться відомості про місце проживання та місце перебування особи, визначених Законом України від 11.12.2003 року "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні".

Приписами пункту 4 частини 2 розділу І цього Закону України від 24.12.2015 року №921-VII "Про внесення змін до деяких законів України щодо посилення гарантій дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" доповнено частину 1статті 4 Закону України від 20.10.2014 р. №1706-VII "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" положенням, відповідно до якого довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.

Частина 1 статті 12 Закону надає вичерпний перелік підстав для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб і такими є обставини, за яких внутрішньо переміщена особа:1) подала заяву про відмову від довідки; 2) скоїла злочин: дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади; посягання на територіальну цілісність і недоторканність України; терористичний акт; втягнення у вчинення терористичного акту; публічні заклики до вчинення терористичного акту; створення терористичної групи чи терористичної організації; сприяння вчиненню терористичного акту; фінансування тероризму; здійснення геноциду, злочину проти людяності або військового злочину; 3) повернулася до покинутого місця постійного проживання; 4) виїхала на постійне місце проживання за кордон; 5) подала завідомо недостовірні відомості. Цей перелік є вичерпним.

Отже, з часу набрання чинності цим Законом, а саме з 13.01.2016 року, здійснення територіальними підрозділами Державної міграційної служби України відмітки про реєстрацію місця проживання осіб, зазначених у довідці, не є необхідним, саме Міністерство соціальної політики визначено відповідальним за забезпечення формування та ведення, а на структурні підрозділи з питань соціального захисту населення покладено завдання щодо вирішення питання стосовно видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, реєстрації та постановки її на облік в Єдиній інформаційній базі.

З внесенням змін до Законом України від 24.12.2015 року "Про внесення змін до деяких законів України щодо посилення гарантій дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб", законодавець виключив п. 5 ч. 2 ст. 9 Закону, норма якого передбачала обов'язок внутрішньо переміщеної особи один раз на шість місяців з'являтися до відповідного структурного підрозділу уповноваженого органу міграційної політики.

Крім того, п. 2 розділу ІІ Перехідних положень Закону України від 24.12.2015 року "Про внесення змін до деяких законів України щодо посилення гарантій дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" визначено необхідність Кабінету Міністрів України протягом трьох місяців з дня набрання чинності цим Законом привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом.

Кабінетом Міністрів України 8 червня 2016 року прийнято постанови №352 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. №509" та №365 "Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам".

З метою запровадження єдиних підходів щодо виконання вищезазначених рішень Уряду та відповідно до пункту 4 протокольного рішення від 16 червня 2016 року Мінсоцполітики України, до органів соціального захисту населення був направлений лист №9110/0/14-16/081 від 26.06.2016 року щодо організації роботи з питань соціального захисту внутрішньо переміщених осіб, за яким роз'яснено, що довідки, що були видані внутрішньо переміщеним особам з 13 січня 2016 року (включно) є дійсними та діють безстроково незважаючи на відсутність відповідної відмітки ДМС, крім довідок, дію яких було скасовано з підстав, передбачених ст.12 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" (далі - Закон), а також довідок, в яких адресою місця проживання внутрішньо переміщеної особи вказано адресу місцезнаходження органу державної влади, органу місцевого самоврядування, юридичної особи публічного права, її підрозділу, будь-якого іншого приміщення, за якою внутрішньо переміщена особа фактично не проживає.

Довідки, що були видані внутрішньо переміщеним особам до 13 січня 2016 року, і які були дійсними на момент набрання чинності Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо посилення гарантій дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб", також є чинними та діють безстроково, крім довідок, дію яких було скасовано з підстав, передбачених ст.12 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" (далі - Закон), а також довідок, в яких адресою місця проживання внутрішньо переміщеної особи вказано адресу місцезнаходження органу державної влади, органу місцевого самоврядування, юридичної особи публічного права, її підрозділу, будь-якого іншого приміщення, за якою внутрішньо переміщена особа фактично не проживає. Довідки, в яких адресою місця проживання вказано адресу місцезнаходження органу державної влади, органу місцевого самоврядування, юридичної особи публічного права, її підрозділу, будь-якого іншого приміщення, за якою внутрішньо переміщена особа фактично не проживає, діють до 20 липня 2016 року. З метою уникнення випадків припинення виплат внутрішньо переміщеним особам після 20 липня 2016 року такі особи мають поінформувати структурний підрозділ з питань соціального захисту населення про своє фактичне місце проживання і до 20 липня 2016 року отримати нову довідку внутрішньо переміщеної особи. Виплати, які станом на 11 червня 2016 року проводилися за дійсними довідками, продовжуються.

Суд також звертає увагу на положення статті 1 Конвенції, Статті 1 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Париж, 20.III.1952), яка передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права, положення Статті 14 Конвенції якою визначено, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.

Відповідно до Прикінцевих положень Закону №1058-IV, до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Таким чином, положення цього Закону є пріоритетними в питаннях виплати пенсій.

Аналіз вищенаведених норм свідчить про те, що призначення, виплата, припинення пенсійних виплат, у тому числі і внутрішньо переміщеним особам, має здійснюватися виключно на підставі норм Законів щодо пенсійного забезпечення на рівні з іншими громадянами України.

Розглядаючи вказану справу, суд вважає за необхідне застосувати практику Європейського Суду з прав людини як джерело права відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року № 3477-IV.

Як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) в рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).

У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У справі «Ілашку та інші проти Молдови та Росії» ЄСПЛ визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем «Молдавської Республіки Придністров'я» (МРП). Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов'язання за статтею 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.

У пункті 333 цього рішення ЄСПЛ зазначив: «Суд вважає, що коли держава не може забезпечити дію своєї влади на частині своєї території відповідно фактичній ситуації (наприклад, сепаратистський режим, військова окупація), держава не перестає нести відповідальність та здійснювати юрисдикцію. Воно повинно усіма доступними дипломатичними та правовими засобами із залученням іноземних держав та міжнародних організацій продовжувати гарантувати права та свободи, передбачені Конвенцією».

Відповідно до встановлених у справі обставин, враховуючи практику Європейського Суду з прав людини, зокрема, зазначені вище рішення: «Пічкур проти України», «Ілашку та інші проти Молдови та Росії», суд вважає, що відповідач, припиняючи виплату пенсії позивачу з 01.09.2018 по 31.10.2018, діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, оскільки визначена ним підстава припинення сплати пенсії не ґрунтується на законі як виді нормативно-правового акта України.

Пунктом 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 8 від 13.06.2007 року "Про незалежність судової влади" встановлено, що відповідно до ст. ст. 8 та 22 Конституції України не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України і чинними законами прав і свобод. Суди при визначенні юридичної сили законів та інших нормативно-правових актів щодо їх діяльності повинні керуватися Конституцією України як актом прямої дії.

Крім цього, при розгляді даної справи, судом також враховані висновки постанови Верховного Суду від 04.09.2018 у зразковій справі №805/402/18 (Пз/9901/20/18).

Суд зазначає, що відповідач поновив нарахування пенсії з листопада 2018 року, проте, безпідставно не виплатив нараховану пенсію з вересня по жовтень 2018 року.

Щодо посилань відповідача про невиплату пенсії ОСОБА_1 за вересень-жовтень 2018 року, у зв'язку з проведенням її виплати на умовах окремого порядку, суд вважає їх безпідставними, оскільки статтею 47 Закону України № 1058-ІУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» чітко визначено, що пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Південне об'єднане управління Пенсійного фонду України Сумської області не довело правомірності припинення виплати пенсії ОСОБА_1 з вересня по жовтень 2018 року.

На підставі викладеного, суд приходить висновку про обґрунтованість позовних вимог позивача про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невиплати пенсії за період з 01.09.2018 по 31.10.2018 та зобов'язання нарахувати та виплатити пенсію за вказаний період.

Приписами ч. 1 ст. 371 КАС України визначено, що негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

Оскільки, присуджені позивачу виплати є періодичними та здійснюються з Державного бюджету України, рішення підлягає негайному виконанню у межах суми стягнення за один місяць.

Стосовно заяви позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення, суд зазначає наступне.

Частиною 1 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд, який ухвалив рішення в адміністративній справі, має право зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Вказані положення не є імперативними та передбачають диспозитивну поведінку суду. Тобто, це право суду, а не його обов'язок, суд має можливість самостійно на власний розсуд приймати рішення про необхідність чи відсутність потреби в зобов'язанні суб'єкта владних повноважень подати звіт.

При цьому, вирішуючи питання щодо встановлення судового контролю, суд має врахувати надані позивачем докази, особливості покладених на суб'єкта владних повноважень обов'язків згідно із судовим рішенням та його можливості ці обов'язки виконувати в рамках законодавства.

Враховуючи те, що позивачем не наведено обґрунтованих аргументів необхідності застосування ч. 1 ст. 382 КАС України та не надано жодного доказу на підтвердження того, що відповідач буде ухилятись від виконання судового рішення, суд не вбачає підстав для встановлення судового контролю за виконанням рішення у даній справі.

Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241- 246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Південного об'єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії - задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Південного об'єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області щодо припинення нарахування та виплати пенсії ОСОБА_1 за період з 01.09.2018 по 31.10.2018.

Зобов'язати Південне об'єднане управління Пенсійного фонду України Сумської області (вул. Сумська, 48, м. Охтирка, Сумська область, 42700, код ЄДРПОУ 42421549) нарахувати та виплати ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) пенсію за період з 01.09.2018 по 31.10.2018.

Рішення суду в частині виплати ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) пенсії за один місяць звернути до негайного виконання.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду через Сумський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.М. Глазько