Рішення № 79260098, 17.01.2019, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 січня 2019 року м. ПолтаваСправа № 440/4478/18

Полтавський окружний адміністративний суд у складі судді Бойка С.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного Управління Національної поліції в Полтавській області про визнання протиправними рішення та бездіяльності, стягнення коштів,

В С Т А Н О В И В:

14 грудня 2018 року ОСОБА_1 звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного Управління Національної поліції в Полтавській області про визнання протиправною бездіяльності щодо нездійснення виплати одноразової грошової допомоги відповідно до висновку про призначення одноразової грошової допомоги від 20.06.2018; визнання протиправним рішення про відмову здійснити негайну виплату одноразової грошової допомоги відповідно до висновку про призначення одноразової грошової допомоги від 20.06.2018, оформленого листом від 06.11.2018 №29/119зі та стягнення коштів одноразової грошової допомоги в сумі 528000,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 18.05.2018, зокрема, зобов'язано Головне Управління Національної поліції в Полтавській області прийняти рішення та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу, як особі, яка отримала інвалідність під час виконання службових обов'язків. Однак, відповідач в порушення вимог законодавства чинного на дату звернення із заявою про призначення одноразової грошової допомоги відмовив у виплаті вказаної допомоги, посилаючись на те, що ОСОБА_1 перебуває у загальній черзі на виплату вказаної допомоги, а тому виплата допомоги відбудеться в порядку черговості.

14.01.2019 судом одержано відзив відповідача на позов, у якому останній просив відмовити в задоволенні позову посилаючись на правомірність дій Головного Управління Національної поліції в Полтавській області.

Відповідно до вимог статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України справу розглянуто у порядку письмового провадження, у зв'язку з чим на підставі частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України фіксування судового засідання технічними засобами не здійснювалось.

Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі факти та відповідні до них правовідносини.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 18.05.2018 по справі №816/695/18 позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Полтавській області, Ліквідаційної комісії Управління Державної автомобільної інспекції УМВС України в Полтавській області задовольнити частково. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції у Полтавській області, що була допущена з 25.10.2016 року по 24.11.2017 року щодо неприйняття рішення з приводу призначення та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги як особі, яка отримала інвалідність під час виконання службових обов'язків. Визнано протиправною та скасовано відмову Головного управління Національної поліції у Полтавській області у призначенні та виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги як особі, яка отримала інвалідність під час виконання службових обов'язків, вчинену у формі листа від 24.11.2017 року №666/115/29/01-2017. Зобов'язано Головне управління Національної поліції у Полтавській області прийняти рішення про призначення та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги як особі, яка отримала інвалідність під час виконання службових обов'язків, на підставі підпункту "Б" пункту 3 частини першої статті 99 Закону України "Про Національну поліцію". У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Відповідач своїм листом від 06.11.2018 №29/119зі повідомив ОСОБА_1, що на виконання вказаного рішення суду 20.06.2018 затверджено висновок про призначення одноразової грошової допомоги у зв'язку з втратою працездатності.

Розрахунок потреби в коштах для виплати ОГД надісланий до ДФЗБО Національної поліції України 21.06.2018.

Відповідно до п. 7 розділу IV Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського, затвердженого наказом МВС України від 11.01.2016 №4 одноразова грошова допомоги виплачується в порядку черговості відповідно до дати прийняття рішення про її призначення, не пізніше двох місяців із дня прийняття зазначеного рішення, а в разі надходження коштів пізніше цього терміну - протягом п'яти робочих днів після їх надходження, в межах та за рахунок коштів, передбачених державним бюджетом на утримання органів поліції.

Також повідомлено, що окремої черги на виплату ОГД на виконання рішення суду немає, станом на 06.11.2019 ОСОБА_1 50 у черзі на виплату. Допомогу буде виплачено в порядку черги при надходженні цільового фінансування.

Не погоджуючись з такою відповіддю Головного управління Національної поліції в Полтавській області позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку позовним вимогам позивача, суд виходить з наступного.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 97 Закону України "Про Національну поліцію" порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського встановлюється Міністерством внутрішніх справ України.

Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 11.01.2016 №4 затверджено Порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського (далі за текстом - Порядок № 4).

Згідно з пунктом 1 розділу IV Порядку № 4 у редакції, що діяла до 17.11.2017, фінансові підрозділи в десятиденний строк з дня реєстрації документів готують висновок про призначення одноразової грошової допомоги, форма якого наведена у додатку 2.

Відповідно до вимог даної норми фінансовий підрозділ ГУНП в Полтавській області повинен був підготувати висновок про призначенні мені одноразової грошової допомоги не пізніше 03.11.2016, однак цього не було зроблено.

Пунктом 2 розділу IV Порядку № 4 у редакції, що діяла до 17.11.2017, було встановлено, що керівник Національної поліції (міжрегіонального, територіального органу поліції) у п'ятнадцятиденний строк приймає рішення про призначення виплати ОГД, у якому проходив (проходить) службу поліцейський, шляхом видання наказу про виплату такої допомоги, а в разі відмови - письмовим повідомленням осіб із зазначенням мотивів відмови.

Враховуючи те, що рапорт про вирішення питання про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням ІІ групи інвалідності ОСОБА_1 до ГУПН в Полтавській області подано 24.10.2016 то рішення про призначення одноразової грошової допомоги мало бути прийнято не пізніше 18.11.2016.

Пунктом 5 розділу IV Порядку № 4 у редакції, що діяла до 17.11.2017, було визначено, що одноразова грошова допомога виплачується в порядку черговості відповідно до дати прийняття рішення про її призначення, але не пізніше двох місяців із дня прийняття зазначеного рішення в межах та за рахунок коштів, передбачених державним бюджетом на утримання органів поліції.

Враховуючи наведені вище норми ГУНП в Полтавській області повинно було здійснити позивачу виплату одноразової грошової допомоги не пізніше 19.01.2017, однак цього не було зроблено.

Натомість ГУНП в Полтавській області більше року з моменту звернення ОСОБА_1 не приймалося жодного рішення щодо призначення одноразової грошової допомоги, а лише 24.11.2017 прийнято рішення про відмову у її призначенні, яке в подальшому визнано судом протиправним та скасовано.

Факт протиправної бездіяльності відповідача у період з 25.10.2016 по 24.11.2017, а також наявність у ОСОБА_1 права на отримання одноразової грошової допомоги за заявою, поданою 24.10.2016 встановлено судовим рішенням від 18.05.2018 по справі №816/695/18, яке набрало законної сили.

Відповідно до ч. 4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Враховуючи викладене суд приходить до висновку, що не виплата одноразовою грошової допомоги позивачу в сумі 528000 грн у строк встановлений чинним на той час законодавством, а саме до 19.01.2017 відбулась з вини ГУНП в Полтавській області.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом №475/97-ВР від 17.07.1997, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі Чахал проти Об'єднаного Королівства Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 1З також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 05.04.2005 (заява № З8722/02)).

Отже, ефективний засіб правового захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011 (остаточне) по справі "Чуйкіна протии України" (Заява № 28924/04) констатував: "50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті б Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином стаття б Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21.02.1975 у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Кingdom), пп. 28 - Зб, Series А N 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті б Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті б Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах "Мултіплекс проти Хорватії" (Multiplex v. Croatia), заява N 58112/00, п. 45, від 10 липня 200З року, та "Кутіч проти Хорватії" (Kutic v. Croatia), заява N 48778/99, п. 25, ECHR 2002-11)".

Відповідно до правової позиції Європейського суду у справі "Кечко проти України" (рішення від 08 листопада 2005 року) в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними. Тобто органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.

Така правова позиція підтримана Конституційним Судом України у рішеннях від 20.03.2002 № 5-рп/2002, від 17.03.2004 № 7-рп/2004, від 01.12.2004 № 20-рп/2004, від 09.07.2007 № 6-рп/2007, в яких зазначено про неможливість поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо в залежність від видатків бюджету.

Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі "Федоренко проти України" (№ 25921/02) Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності.

У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого "права власності" (пункт 74 рішення Європейського суду з прав людини "Фон Мальтцан та інші проти Німеччини"). Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися "активом": вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є "активом", на який може розраховувати громадянин як на свою власність ("MALTZAN (FREIHERR VON) AND OTHERS v. GERMANY" № 71916/01, 71917/01 та 10260/02).

У даному випадку, звернувшись 24.10.2016 до ГУНП в Полтавській області із заявою про виплату одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 мала законні очікування стосовно ефективного здійснення свого права на її отримання, у строки, визначені Порядком №4, а саме до 19.01.2017 включно.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що належним та ефективним способом захисту прав позивачу буде стягнення з ГУНП в Полтавській області на користь ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, призначеної у відповідності до вимог п. 3 ч. 1 ст. 97 Закону України "Про Національну поліцію" в сумі 528 000 грн, а тому позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,

У Х В АЛ И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) до Головного Управління Національної поліції в Полтавській області (вул. Пушкіна, 83, м. Полтава, 36000, код ЄДРПОУ 40108630) про визнання протиправними рішення та бездіяльності, стягнення коштів задовольнити частково.

Стягнути з Головного Управління Національної поліції в Полтавській області на користь ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу, призначену у відповідності до вимог п. 3 ч. 1 ст. 97 Закону України "Про Національну поліцію" в сумі 528000,00 (п'ятсот двадцять вісім тисяч гривень нуль копійок) гривень.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 03.10.2017 року.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення .

Суддя С.С. Бойко