Рішення № 79258529, 18.01.2019, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" січня 2019 р. справа № 0940/2176/18

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Чуприни О.В., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Василик Уляна Степанівна, до Державної екологічної інспекції в Івано-Франківській області про визнання неправомірним наказу про звільнення від 30.10.2018 за №148-о, зобов'язання вчинити дії щодо поновлення на посаді та виплату грошового забезпечення за встановленими нормами за весь час вимушеного прогулу, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Василик Уляна Степанівна (надалі по тексту також - позивач, ОСОБА_1.) 14.11.2018 звернувся в суд з адміністративним позовом до Державної екологічної інспекції в Івано-Франківській області (надалі по тексту також - відповідач, Державна екологічна інспекція в області, суб'єкт призначення) про визнання неправомірним наказу про звільнення від 30.10.2018 за №148-о, зобов'язання вчинити дії щодо поновлення на посаді та виплату грошового забезпечення за встановленими нормами за весь час вимушеного прогулу.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що станом на жовтень 2018 року ОСОБА_1 обіймав посаду начальника відділу екологічного контролю природно-заповідного фонду, рослинного і тваринного світу - старший державний інспектор з охорони навколишнього природного середовища Івано-Франківської області. Неправомірне, на переконання позивача, звільнення його з посади здійснено шляхом видання відповідачем наказу від 30.10.2018 за №148-о в період перебування у щорічній основній відпустці з 26.09.2018 по 02.11.2018, яку ОСОБА_1 надано наказом відповідача від 26.09.2018 за №104-в. Крім того, оскаржуваний наказ виданий в період перебування позивача на лікарняному (листку непрацездатності), яке мало місце з 16.10.2018 по 08.11.2018. Позивач не заперечує, що вироком Долинського районного суду від 24.09.2018 він був визнаний винним у вчиненні кримінального правопорушення та йому призначено покарання лише у вигляді штрафу в розмірі 25 500,00 гривень. Посилаючись на положення частини 3 статті 40 Кодексу законів про працю України (надалі по тексту також - КЗпП України) вказує на заборону звільнення працівника з ініціативи власника в період його тимчасової непрацездатності, а також у період перебування працівника у відпустці. Наголошує на тому, що вироком суду від 24.09.2018 позивача не засуджено до позбавлення волі, а накладено штраф. Такий вирок не містить жодних додаткових покарань, таких як звільнення з посади, заборони займатися певними видами діяльності, пов'язаними з виконанням функцій держави тощо. У зв'язку із чим, у спірному випаду неможливо застосовувати пункт 4 частини 1 статті 84 Закону України "Про державну службу", а в силу вимог частини 7 статті 36 КЗпП України необхідною умовою для припинення трудового договору є вирок суду, яким працівника засуджено до позбавлення волі, чого не визначено вироком суду від 24.09.2018. До того ж, на думку позивача, положення пункт 4 частини 1 статті 84 Закону України "Про державну службу" слід розглядати в сукупності із приписами частини 7 статті 36 КЗпП України. Додатково позивач звертає увагу на неврахуванні відповідачем при прийнятті оскаржуваного наказу вимог статей 68, 69, 71, 74 Закону України "Про державну службу" та статті 65 Закону України "Про запобігання корупції".

Враховуючі такі аргументи позивач просить визнати неправомірним наказ про звільнення від 30.10.2018 за №148-о, зобов'язати відповідача вчинити дії щодо поновлення ОСОБА_1 на посаді та виплатити йому грошове забезпечення за встановленими нормами за весь час вимушеного прогулу.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 19.11.2018 відкрито провадження у адміністративній справі за правилами статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі по тексту також - КАС України) без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами (а.с.1-3).

Відповідач скористався правом на подання відзиву на позов, який разом із відповідними доказами надійшов в суд 30.11.2018 (а.с.32-34, 35-58). Відповідач не погоджується із позовними вимогами ОСОБА_1 та вважає їх безпідставними. Зокрема, 30.10.2018 відповідач офіційно отримав вирок Долинського районного суду Івано-Франківської області від 24.09.2018, що набрав законної сили 24.10.2018, яким ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 369-2 Кримінального кодексу України. Таким чином, у відношенні до позивача як державного службовця набрав законної сили обвинувальний вироку суду за вчинення умисного злочину, що відповідно до вимог пункт 4 частини 1 статті 84 Закону України "Про державну службу" є прямою і безумовною підстрою для припинення державної служби у разі втрати державним службовцем права на державну службу. В силу вимог частини 2 статті 84 Закону України "Про державну службу" відповідач як суб'єкт призначення зобов'язаний був звільнити ОСОБА_1 у триденний строк з дня встановлення факту набрання законної сили обвинувального вироку суду відносно позивача. Із посиланням на статтю 5 Закону України "Про державну службу" вказує, що саме останній є спеціальним нормативно-правовим актом, який врегульовує правовідносини прийняття, проходження і звільнення державного службовця, в тому числі втрати права на державну службу як спеціального заходу припинення держаної служби. Відтак, у спірному випадку положення частини 7 статті 36, частини 3 статті 40, КЗпП України та інших норм матеріального права, визначених ОСОБА_1 у позові, не підлягають до застосування. Щодо тверджень позивача щодо обізнаності суб'єкта призначення про перебування позивача на лікарняному в період відпустки відповідач вказав, що про таку обставину стало відомо лише 09.11.2018 на підставі особистої службової записки ОСОБА_1, до якої він долучив два листа непрацездатності АДЛ №476180 та АДЛ №531362. Відповідач наполягає на застосуванні сталої позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 19.07.2018 у справі №813/894/16 та інших аналогічних постановах, згідно яких на правовідносини з припинення держаної служби не розповсюджуються положення КЗпП України. На підставі вказаних доводів відповідач просить в задоволенні позову відмовити.

04.12.2018 позивач подав в суд заяву, в якій зазначив, що про факт перебування на лікарняному 26.10.2018 повідомив в телефонному режимі першого заступника начальника та виконуючого обов'язків начальника відділу Державна екологічна інспекція в області Яківчука І.М. та Півторака М.В. (а.с.60). Також позивач надав копії двох листів непрацездатності АДЛ №476180 та АДЛ №531362 (а.с.61).

ОСОБА_1, крім вказаного, 13.12.2018 подав в суд заперечення на відзив до адміністративного позову (а.с.69-70), із змісту якої слідує, що відповідач не спростував порушення ним частини 7 статті 36, частин 1, 3 статті 40 КЗпП України, при цьому, допустив вільне тлумачення пункту 4 частини 1 статті 84 Закону України "Про державну службу". Позивач наполягає на факт протиправного звільнення в період його тимчасової непрацездатності і одночасного перебування у відпустці.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, вивчивши зміст адміністративного позову, відзиву на позовною заяву і заперечення на відзив, дослідивши і оцінивши зібрані по справі докази, в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд виходить з таких підстав та мотивів.

Встановлено, що станом на вересень-жовтень 2018 року ОСОБА_1 обіймав посаду начальника відділу екологічного контролю природно-заповідного фонду, рослинного і тваринного світу - старший державний інспектор з охорони навколишнього природного середовища Івано-Франківської області.

01.06.2018 листом №7235/108/24-2018 Слідчим управлінням Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області на адресу Державної екологічної інспекції в Івано-Франківській області направлено копію ухвали Івано-Франківського міського суду від 31.05.2018 у справі №344/7401/18 про відсторонення підозрюваного у вчиненні тяжкого злочину, який вчинений з використанням своїх службових повноважень, ОСОБА_1, від займаної посади начальника відділу екологічного контролю природно-заповідного фонду, рослинного і тваринного світу - старшого державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища Державної екологічної інспекції в Івано-Франківській області на два місяці до 29.07.2018 включно (а.с.35, 36-37).

Відповідно до ухвали Долинського районного суду Івано-Франківської області від 26.07.2018 у справі 343/1365/18, серед іншого, обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 396-2 Кримінального кодексу України (надалі по тексту також - КК України), ОСОБА_1, відсторонено від займаної посади на два місяця до 25.09.2018 (а.с.38-40).

26.11.2018 ОСОБА_1 подано відповідачу заяву про надання відпустки, на підставі якої начальником Державної екологічної інспекцій в Івано-Франківській області видано наказ №104-в від 26.09.2018 про надання позивачу щорічної основної відпустки (в тому числі частини невикористаної за попередній період) тривалістю 37 календарних днів з 26 вересня по 2 листопада 2018 року (а.с.41, 42).

Державна екологічна інспекція в Івано-Франківській області 30.10.2018 листом від 26.10.2018 за №343/1365/18/4650/2018 отримано засвідчену копію вироку Долинського районного суду Івано-Франківської області від 24.09.2018 у справі №343/1365/18, яким ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 369-2 КК України, та призначено йому покарання у вигляді штрафу у розмірі 1 500 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 25 500,00 гривень в дохід держави (а.с.15-19, 43, 42-48).

Відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень вказаний вирок Долинського районного суду Івано-Франківської області від 24.09.2018 у справі №343/1365/18 набрав законної сили 24.10.2018 (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/76632857).

Дана обставина позивачем не заперечується.

30.10.2018 відповідачем прийнято наказ №148-0, яким 30 жовтня 2018 року ОСОБА_1, начальника відділу екологічного контролю природно-заповідного фонду, рослинного і тваринного світу - старшого державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища Державної екологічної інспекції в Івано-Франківській області звільнено, у зв'язку із набранням законної сили обвинувальним вироком суду щодо державного службовця за вчинення умисного злочину за пунктом 4 частини 1 статті 84 Закону України "Про державну службу" (а.с.14, 50, 52).

Підставою прийняття оскаржуваного наказу визначено копія вироку Долинського районного суду Івано-Франківської області від 24.09.2018 у справі №343/1365/18.

Позивач, не погоджуючись із своїм звільненням, вважаючи його неправомірним, здійсненим в порушення вимог Закону України "Про державну службу" і КЗпП України, звернувся до суду за захистом свого порушеного права на службу в органах державної влади, ставлячи вимогу про скасування наказу відповідача від 30.10.2018 за №148-о і поновлення на посаді.

Надаючи правову оцінку публічно-правовим відносинам, суд виходить із наступного.

У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин, суд зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних відносин.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці визначаються Кодексом законів про працю України.

Підставами припинення трудового договору відповідно до вимог пункту 7 частини 1 статті 36 КЗпП України є набрання законної сили вироком суду, яким працівника засуджено (крім випадків звільнення від відбування покарання з випробуванням) до позбавлення волі або до іншого покарання, яке виключає можливість продовження даної роботи.

У випадках, передбаченого пунктом 7 частини 1 статті 36 КЗпП України, особа підлягає звільненню з посади у триденний строк з дня отримання органом державної влади, органом місцевого самоврядування, підприємством, установою, організацією копії відповідного судового рішення, яке набрало законної сили (частина 2 статті 36 КЗпП України).

Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях, визначається Законом України "Про державну службу" за №889-VІІІ від 10.12.2015 (надалі по тексту також - Закон №889-VІІІ).

Пунктом 1 частини 1 статті 83 Закону України "Про державну службу" встановлено вичерпні підстави для припинення державної служби, зокрема, втрата права на державну службу.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 84 Закону України "Про державну службу" підставою для припинення державної служби у зв'язку із втратою права на державну службу є набрання законної сили обвинувальним вироком суду щодо державного службовця за вчинення умисного злочину та/або встановлення заборони займатися діяльністю, пов'язаною з виконанням функцій держави.

Як свідчить аналіз коментованої норми Закону законодавцем встановлено альтернативу у підставах припинення державної служби у зв'язку із втратою права на державну службу, серед яких достатньо настання одного із двох випадків - набрання законної сили обвинувальним вироком суду щодо державного службовця за вчинення умисного злочину або встановлення заборони займатися діяльністю, пов'язаною з виконанням функцій держави

За змістом абзацу 5 частини 1 статті 1 Закону України "Про запобігання корупції" корупційне правопорушення - діяння, що містить ознаки корупції, вчинене особою, зазначеною у частині першій статті 3 цього Закону, за яке законом встановлено кримінальну, дисциплінарну та/або цивільно-правову відповідальність.

Згідно Примітки до статті 45 КК України корупційними злочинами вважається злочин, передбачений, серед іншого, статтею 369-2 цього Кодексу.

Отже, законодавством не передбачено обов'язкової умови припинення державної служби тільки за умови встановлення вироком суду заборони займатися діяльністю, пов'язаною із виконанням функцій держави чи засудження працівника виключно до позбавлення волі. Однією із обов'язкових умов припинення держаної служби за пунктом 4 частини 1 статті 84 Закону України "Про державну службу" є саме втрата права на державну службу у зв'язку з набранням законної сили обвинувальним вироком суду щодо державного службовця за вчинення умисного злочину.

На підставі вказаного необґрунтованими є доводи ОСОБА_1 про необхідність в силу вимог частини 7 статті 36 КЗпП України для припинення трудового договору наявності вироку суду, яким працівника засуджено виключно до позбавлення волі або звільнення з посади, заборони займатися певними видами діяльності, пов'язаними з виконанням функцій держави.

Як свідчить зміст вироку Долинського районного суду Івано-Франківської області від 24.09.2018 у справі №343/1365/18 "… Таким чином, вказаними діями, які виразилися в одержанні неправомірної вигоди для себе за вплив на прийняття рішення особою, уповноваженої на виконання функцій держави, ОСОБА_1 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене частиною 2 статті 369-2 КК України.

ОСОБА_1 в судовому засіданні вину у вчиненому визнав та у скоєному розкаюється.

…. Дії ОСОБА_1 суд кваліфікує за частиною 2 статті 369-2 КК України як одержання неправомірної вигоди для себе за вплив на прийняття рішення особою, уповноваженої на виконання функцій держави." (а.с.16-17).

Вказане свідчить вчинення ОСОБА_1 саме умисного злочину.

Положеннями частини 2 статті 84 Закону України "Про державну службу" визначено, що у випадку, зазначеному у пункті 4 частини першої цієї статті, суб'єкт призначення зобов'язаний звільнити державного службовця у триденний строк з дня настання або встановлення факту, передбаченого цією статтею, якщо інше не встановлено законом.

Вказані вище положення Закону України "Про державну службу" не суперечать пункту 7 частини 1 статті 36 КЗпП України, так як вимоги останнього передбачають припинення трудового договору у випадку набрання законної сили вироком суду, яким працівника засуджено до покарання, яке виключає можливість продовження даної роботи. У спірному ж випадку можливість продовження державної служби обмежена набрання законної сили обвинувальним вироком суду щодо державного службовця за вчинення умисного злочину.

В свою чергу, положення частини 2 статті 36 КЗпП України і частини 2 статті 84 Закону України "Про державну службу" зобов'язують орган державної влади чи суб'єкта призначення звільнити працівника, державного службовця у триденний строк з дня отримання копії відповідного судового рішення, яке набрало законної сили.

Таким чином, вчинення державним службовцем кримінального правопорушення , яке є корупційним злочином, відповідно до статті 45 КК України, що підтверджується вироком Долинського районного суду Івано-Франківської області від 24.09.2018 у справі №343/1365/18 про визнання ОСОБА_1 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення (умисного злочину), передбаченого частиною 2 статті 369-2 КК України, який набрав законної сили, є безумовною підставою для припинення державної служби у зв'язку із втратою державним службовцем права на державну службу.

У зв'язку із встановленням відповідачем 30.10.2018 факту винесення вироку суду від 24.10.2018 у відношенні до позивача за вчинення умисного злочину (корупційного правопорушення), який набрав законної сили, відповідач правомірно прийняв оскаржуваний наказ №148-о від 30.10.2018, так як звільнення державного службовця у випадку, визначеного пункту 4 частини 1 статті 84 Закону України "Про державну службу", є обов'язком суб'єкта призначення, який передбачений частини 2 статті 84 такого Закону.

Доводів позивача про необхідність застосування положень пункт 4 частини 1 статті 84 Закону України "Про державну службу" в сукупності із приписами частини 7 статті 36 КЗпП України, суд вважає посилковими.

Так, відповідно до частин 2 і 3 статті 5 Закону України "Про державну службу" відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.

Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Підстави для припинення державної служби у зв'язку із втратою права на державну службу в наслідок набрання законної сили обвинувальним вироком суду щодо державного службовця за вчинення умисного злочину і обов'язок суб'єкта призначення звільнити такого державного службовця у триденний строк з дня встановлення коментованого факту, чітко визначені пунктом 4 частини 1 і частиною 2 статті 84 Закону України "Про державну службу".

Вказані норми Закону №889-VІІІ не містять двозначного розуміння чи трактування, а є чіткими і зрозумілими.

Підстави для припинення державної служби у зв'язку із втратою права на державну службу не регулюються КЗпП України.

Таким чином, спільне застосування у спірному випадку згаданих позивачем норм Закону №889-VІІІ і КЗпП України є юридично не обґрунтованим та безпідставним.

Щодо неврахування відповідачем при прийнятті оскаржуваного наказу вимог статей 68, 69, 71, 74 Закону України "Про державну службу" та статті 65 Закону України "Про запобігання корупції", суд вказує слідуюче.

По перше, слід відрізняти "припинення державної служби" у зв'язку із набранням законної сили обвинувальним вироком суду щодо державного службовця за вчинення умисного злочину (статті 83, 84 Закону №889-VІІІ) і "звільнення" внаслідок вчинення державним службовцем дисциплінарного проступку як один із різновидів припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення (стаття 87 Закону №889-VІІІ).

Припиняння державної служби у разі втрати права на державну службу або його обмеження не є різновидом дисциплінарних стягнень (стаття 66 Закону №889-VІІІ), а відтак у спірних відносинах не підлягають застосуванню статті 68, 69, 71, 74 Закону №889-VІІІ.

По друге, частина 2 статті 65 Закону України "Про запобігання корупції" визначає правове регулювання її застосування - у випадку коли судом не застосовано покарання до особи, яка вчинила корупційне правопорушення або правопорушення, пов'язане з корупцією. У спірному ж випадку до позивача вироком суду від 24.09.2018, окрім визнання ОСОБА_1 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 369-2 КК України, останньому призначено покарання у вигляді штрафу у розмірі 1 500 неоподаткованих мінімумів доходів громадян.

Суд вважає також помилковими твердження позивача про те, що не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності, а також у період перебування працівника у відпустці, так як відповідна норма стосуються тільки випадків звільнення працівника з ініціативи власника з підстав, визначених у статті 40 КЗпП України.

У спірному випадку позивач звільнений не з ініціативи власника у сфері трудових відносин, а внаслідок припинення державної служби у зв'язку із втратою права на державну службу внаслідок набрання законної сили обвинувальним вироком суду щодо нього як державного службовця за вчинення умисного злочину у сфері публічної служби, відносини щодо якої врегульовані в першу чергу Законом України "Про державну службу".

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 19.07.2018 у справі №813/894/16 (провадження №К9901/18280/18), із якої слідує, що "…зміст поняття "розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу" розкрито законодавцем у пункті 4 статті 36 КЗпП України, до якого віднесено лише звільнення з підстав, передбачених статтями 40, 41 КЗпП України. Це виключає охоплення змістом терміну "розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу" будь-якого іншого звільнення, підстава якого не зазначена в статях 40, 41 КЗпП України, або яке законодавець спеціально не визначив як розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.

Таким чином, ураховуючи те, що між сторонами виник спір із приводу припинення державної служби з підстав, передбачених пунктом 2 частиною 1 статті 30 Закону України "Про державну службу", а не у зв'язку зі звільненням працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, приписи частини 3 статті 40 КЗпП України на ці правовідносини не поширюються.".

У випадку, який перевірявся Верховним Судом спірні правовідносини були врегульовані Законом України "Про державну службу" в попередній редакції за №3723-ХІІ від 16.12.1993 (надалі по тексту також - Закон №3723-ХІІ), який є відмінний від Закону України "Про державну службу" за №889-VІІІ від 10.12.2015, та який безпосередньо визначає порядок припинення державної служби станом на жовтень 2018 року.

Стаття 30 Закон №3723-ХІІ визначала крім загальних підстав, передбачених КЗпП України, спеціальні підстави припинення державної служби, які як і в статті 83 Закону №889-VІІІ, є окремими видами підстав для звільнення з державної служби, що не пов'язані із статями 40, 41 КЗпП України.

Відтак, правові висновки, висвітлені Верховним Судом у постанові від 19.07.2018 у справі №813/894/16 (провадження №К9901/18280/18), є ідентичними до обставин спірних правовідносин у даній справі.

За змістом частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Також варто відзначити, що частини 2 статті 84 Закону України "Про державну службу" містить застереження з приводу обов'язку суб'єкта призначення звільнити державного службовця у триденний строк з дня встановлення відповідного факту - якщо інше не встановлено законом.

Суд констатує, що ні Закону №889-VІІІ, ні іншими законам не встановлено інших умов чи особливостей звільнення державного службовця у випадку настання обставин, визначених пунктом 4 частини 1 статті 84 Закону України "Про державну службу".

Щодо доводів позивача про його звільнення у період тимчасової непрацездатності, судом з'ясовано наступне.

Як свідчать матеріали справи про перебування на лікарняному в період з 16 по 24 жовтня і 26 жовтня по 8 листопада 2018 року ОСОБА_1 повідомив Державну екологічну службу в Івано-Франківській області тільки 09.11.2018, про що свідчить його службова записка від 09.11.2018, до якої позивач долучив листки непрацездатності АДЛ №476180 та АДЛ №531362 (а.с.54, 55, 56).

Суд звертає увагу, що доводи позивача про повідомлення ним 26.10.2018 щодо обставин перебування на лікарняному в телефонному режимі першого заступника начальника та виконуючого обов'язків начальника відділу Державна екологічна інспекція в області Яківчука І.М. та Півторака М.В. не підтверджені жодними доказами.

Також варто відзначити й те, що позивач не наполягав на допиті таких осіб як свідків для підтвердження своїх доводів.

В той же час, у розгляді даної справи вказане вище не має правового значення, оскільки положення пункту 4 частини 1 і частини 2 статті 84 Закону України "Про державну службу", незалежно від наявності чи відсутності тимчасової непрацездатності, встановлює обов'язок суб'єкта призначення звільнити у триденний строк державного службовця з дня встановлення факту набрання законної сили обвинувальним вироком суду щодо такого державного службовця за вчинення ним умисного злочину як безумовної підстави для припинення державної служби у зв'язку із втратою права на державну службу.

В сукупності вказаного, суд вважає позовні вимоги ОСОБА_1 не обґрунтованими, а позов таким, що не підлягає до задоволення в цілому.

Зважаючи на висновок суду про безпідставність позовних вимог в силу норм статті 139 КАС України судовий збір не підлягає стягненню із відповідача суб'єкта владних повноважень.

Учасниками справи не подано до суду будь-яких доказів про понесення ними інших витрат, пов'язаних з розглядом справи, відтак у суду відсутні підстави для вирішення питання щодо їх розподілу.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись частиною 2 статті 9, статтями 241-246, 250, 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1), АДРЕСА_1.

Відповідач - Державна екологічна інспекція в Івано-Франківській області (ідентифікаційний код юридичної особи 37952307), адреса: вул. Сахарова, 23-А, м. Івано-Франківськ, Івано-Франківська область, 76014.

Суддя /підпис/ Чуприна О.В.