Рішення № 79255761, 26.12.2018, Виноградівський районний суд Закарпатської області

Виноградівський районний суд Закарпатської області

___________________ Справа № 299/2442/17

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26.12.2018 року м.Виноградів

Виноградівський районний суд Закарпатської області у особі головуючого судді А.А.Надопта, секретар судового засідання С.С.Онисько, за участю представника відповідачів за дорученням ОСОБА_1, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Виноградів цивільну справу №299/2442/18 за позовом ТОВ «ФК Траст Фінанс» (правонаступник ПАТ «Віес Банк») до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5, в особі її законного представника матері ОСОБА_6, про спонукання до виконання мирової угоди,

В С Т А Н О В И В :

ПАТ «ВіЕсБанк», правонаступником якого є ТОВ «ФК Траст Фінанс», звернувся до Виноградівського районного суду з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_7 про спонукання до виконання мирової угоди.

Ухвалою Виноградівського районного суду від 05.12.2018 року залучено до розгляду даної справи в якості співідповідачів спадкоємців померлого майнового поручителя ОСОБА_7 - ОСОБА_3, ОСОБА_4 та неповнолітню ОСОБА_5, в особі її законного представника матері ОСОБА_6.

Позовні вимоги мотивовано тим, що 24.01.2008 року ВАТ «Електрон Банк» (правонаступником якого є ПАТ «ВіЕсБанк») та ОСОБА_2 уклали кредитний договір №KF46665 з наступними змінами і доповненнями. З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між банком та ОСОБА_7 24.01.2008 року укладено договір поруки, за умовами якого ОСОБА_7 зобов'язався відповідати солідарно в повному обсязі за зобов'язанням ОСОБА_7 за кредитним договором.

У зв'язку з недотриманням умов кредитного договору, 15.09.2010 року Виноградівським районним судом було винесено рішення у справі № 2-60/11, яким вирішено стягнути з ОСОБА_2 в користь ПАТ «Фольксбанк», правонаступником якого є ПАТ «ВіЕс Банк» заборгованість за кредитним договором. Дане рішення набрало законної сили 28.01.2011 року

На виконання вказаного рішення суду було видано виконавчий лист та відкрито виконавче провадження № 36447613.

Разом з цим, 17.08.2011 року Виноградівським районним судом було винесено рішення № 2-772/11, яким стягнуто з поручителя ОСОБА_7 на користь ПАТ «Фольксбанк», правонаступником якого є ПАТ «ВіЕс Банк» заборгованість за вказаним вище кредитним договором. Рішення набрало законної сили 29.08.2011 року.

На виконання цього судового рішення також було видано виконавчий лист та відкрито виконавче провадження № 34580846.

На стадії виконання вказаних рішень судів про стягнення боргу, 25.03.2013 року між сторонами укладено мирову угоду, якою сторони підтвердили наявність боргу за кредитним договором у сумі 84896,81 доларів США.

Мирова угода визнана ухвалами Виноградівського райсуду від 25.06.2013 року № 2-60/11 та від 03.07.2013 року № 2-772/11.

Відповідно до п. 9 Мирової угоди, сторони домовилися, що в разі невиконання або неналежного виконання умов мирової угоди з боку Боржників, у тому числі, при порушенні будь-яких строків розрахунків, зазначених у пункті 2 цієї Угоди, всі домовленості між Сторонами, визначені у пункті 2, 4, 5 цієї Угоди, скасовуються, а виконання ухвали суду, якою затверджено цю мирову угоду, проводиться в примусовому порядку органами Державної виконавчої служби згідно чинного законодавства України.

Згідно п. 10 Мирової угоди, сторони домовились, що у разі настання подій, передбачених в п. 9 цієї мирової угоди, стягненню в примусовому порядку з Боржників на користь Стягувача підлягає заборгованість, яка становить 84896,81 дол.США. заборгованості по кредитному договору, а також заборгованість за процентами за користування кредитом, пенею, штрафними санкціями, що буде донарахована у зв'язку з порушення умов цієї Мирової угоди.

Відповідачі свої зобов'язання не виконують, тому станом на 09.08.2017 року їх борг за кредитним договором №KF46665 від 24.01.2008 року становить 165115,43 дол.США, з яких: 67372 дол.США борг за тілом кредиту, 70350,18 дол.США - заборгованість за процентами, 27393,25 дол.США - заборгованість за пенею.

Враховуючи, що сторона мирової угоди, визнаної ухвалою суду, без попереднього звернення до виконавчої служби та отримання постанови виконавця про відмову у відкритті виконавчого провадження, не позбавлена права звернутися до суду з позовом про спонукання до виконання мирової угоди, Позивач просив спонукати ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 до виконання мирової угоди, укладеної 25.03.2013 року та затвердженої ухвалами суду від 25.06.2013 року та від 03.07.2013 року, шляхом стягнення з відповідачів на користь позивача заборгованості у сумі 165115,43 доларів США та 1600 грн. судових витрат.

В поданому до суду відзиві (а.с.131-141 ) представник відповідачів ОСОБА_1, яка діє на підставі доручень (а.с.83 ) позовні вимоги не визнала та просила в їх задоволенні відмовити повністю з підстав недоведення позивачем належними та допустимими доказами розміру позовних вимог, а також того, що Відповідачка ОСОБА_2 є належним відповідачем за даним позовом. Разом з цим, у відзиві, представником відповідачів також заявлено про пропуск Позивачем строку позовної давності для звернення до суду з позовом про спонукання до виконання умов мирової угоди та відмову в задоволенні позову і з цих підстав.

Позивач своїм правом на подання відповіді на відзив не скористався.

В судове засідання представник позивача ОСОБА_8 не з'явився, про день, час та місце розгляду справи був належним чином повідомлений, подав до суду заяву, в якій позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив їх задовольнити і розглянути справу по суті без його участі ( а.с. 186 ).

Представник відповідачів ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 – ОСОБА_1 підтримала доводи, викладені у відзиві та просила суд в задоволенні позову ТОВ «ФК «Траст Фінанс» відмовити повністю.

Згідно з вимогами ст.55 Конституції України та ст.ст.15,16 ЦК України кожна особа має право на захист судом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ст.6) встановлено право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при вирішенні спору щодо його цивільних прав і обов»язків.

Частиною 1 ст.4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

При здійсненні правосуддя (ст.5 ЦПК) суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Завданнями цивільного судочинства (ст.2 ЦПК) є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Так, оцінка зібраних по справі доказів має здійснюватися за правилами, передбаченими ст.89 ЦПК України з врахуванням положень ст.ст.76-88 ЦПК України. Відповідно до вимог ст.ст.12, 13, 78, 81, 82 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, кожна сторона зобовязані довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень, доказування не може ґрунтуватись на припущення. Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Отже, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши повно і всебічно обставини, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, оцінивши докази на ствердження цих обставин в їх сукупності, суд вважає, що у задоволенні позовних вимог слід відмовити, виходячи з наступного.

Рішенням Виноградівського райсуду від 18.01.2010 року № 2-60/11 позов ПАТ «Фольксбанк» (правонаступниками якого послідовно є ПАТ «ВіЕсБанк», ТОВ «ФК «Траст Фінанс») задоволено: стягнено з ОСОБА_5 (теперішнє ОСОБА_6 а.с.9) Я.А. заборгованість за кредитним договором №KF46665 від 24.01.2008 року у сумі 600140,85 грн. (а.с.9). Рішення суду набрало законної сили 28.01.2011 року.

Рішенням Виноградівського райсуду від 17.08.2011 року № 2-772/11 позов ПАТ «Фольксбанк» (правонаступниками якого послідовно є ПАТ «ВіЕсБанк», ТОВ «ФК «Траст Фінанс») задоволено: стягнено з ОСОБА_7, спадкоємцями якого є ОСОБА_3, ОСОБА_4 та неповнолітня ОСОБА_5 (а.с. 10-12) заборгованість за кредитним договором №KF46665 від 24.01.2008 року у сумі 864650 грн. Рішення суду набрало законної сили 29.08.2011 року.

Цими позовами кредитор реалізував своє право вимагати дострокового повного виконання зобов‘язань.

На виконання вказаних рішень Виноградівським райсудом було видано виконавчі листи та постановами держвиконавця відкрито виконавчі провадження №№ 36447613 та 34580846.

На стадії виконання рішення суду, між сторонами виконавчих проваджень - ПАТ «Фольксбанк», ОСОБА_2 та ОСОБА_7 – 25.03.2013 року укладено мирову угоду, якою сторони підтвердили, що на день укладення мирової угоди розмір боргу за кредитним договором становить 84896,81 доларів США. (а.с. 13-14). Умовами угоди передбачено, зокрема, наступне:

«п.1. Сторони підтвердили, що заборгованість боржників перед стягувачем, що виникла з кредитного договору від 24.01.2008 року № KF46665, станом «на дату затвердження судом цієї мирової угоди становить 84896,81 доларів США;

п.2. Сторони домовились, що погашення цієї заборгованості боржниками має бути здійснене не пізніше 25.01.2022 року за графіком, який передбачав щомісячну сплату в період з 25.03.2013 по 25.01.2022 коштів у сумі 800 доларів США (крім останнього платежу, який мав бути здійснений до 25.01.2022 року в розмірі 96,81 доларів США);…

п.5 Сторони домовились, що у разі погашення боргу за кредитним договором № KF46665 від 24.01.2008 року в сумі 84896,81 доларів США в повному обсязі та в строки, встановлені цією мировою угодою, вважати, що зобовязання за кредитним договором № KF46665 від 24.01.2008 року виконані боржниками належним чином і в повному обсязі; за умови відсутності станом на 30.01.2022 року заборгованості боржників перед стягувачем за кредитним договором (зі змінами і доповненнями до нього, в тому числі, зумовленими цією мировою угодою), дія кредитного договору № KF4665 від 24.01.2008 року (зі змінами і доповненнями до нього) буде вважатися припиненою;…

п.9. Сторони домовилися, що в разі невиконання або неналежного виконання умов цієї мирової угоди з боку боржників, у тому числі, при порушенні будь-яких строків розрахунків, зазначених у пункті 2 цієї угоди, всі домовленості між сторонами, визначені в пунктах 2, 4, 5 угоди, скасовуються, а виконання ухвали суду, якою затверджено цю мирову угоду, проводиться в примусовому порядку органами Державної виконавчої служби згідно чинного законодавства України;

п.10. Сторони домовились, що у разі настання подій, передбачених в п. 9 цієї мирової угоди, стягненню в примусовому порядку з боржників на користь стягувача підлягає заборгованість, яка становить 84896,81 доларів США заборгованості по кредитному договору, а також заборгованість за процентами за користування кредитом, пенею, штрафними санкціями, що буде донарахована у звязку з порушенням умов цієї мирової угоди» .

Сторони домовились закінчити виконавчі провадження № 36447613 і № 34580846 у разі визнання мирової угоди судом (п. 13).

Мирова угода від 25.03.2013 року щодо боржника ОСОБА_2 визнана ухвалою Виноградівського районного суду від 25.06.2013 року, а щодо боржника ОСОБА_7 - ухвалою від 03.07.2013 року (а.с. 15-18 ).

Положеннями ст.ст. 11-14, 202, 509, 525, 526, 541, 543, 549, 550, 553, 554, 611, 612, 614, 622-625, ст.1050 ч. 2, ст.1054 ЦК України визначено, що цивільні права та обов‘язки, що виникають з договорів, повинні виконуватись сторонами належним чином; одностороння відмова від зобов‘язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом; позичальник зобов‘язаний повернути борг кредитору, а останній вправі вимагати стягнення боргу, за відповідних умов, достроково, включно зі штрафними санкціями з боржника і поручителя, які відповідають перед кредитором як солідарні боржники; поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник. Правомірність правочину презюмується, договір є обовязковим для виконання сторонами (ст.ст. 204, 629 ЦК України). Наявність підстави для виникнення боргу, предявленого до стягнення, його розмір і обґрунтованість доказуються кредитором, відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов‘язання (ст.614 ч. 2, ст.623 ч. 2 ЦК України).

Мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на основі взаємних поступок і може стосуватися лише прав та обовязків сторін та предмета позову (ст. 175 ч. 1 ЦПК України в редакції, що була чинною на час укладання сторонами та визнання судом мирової угоди).

Отже, враховуючи зазначені положення матеріального закону, а також ст. 3 ч. 1 п.п. 3, 6, ст. ст. 11 ч. 1, ч. 2 п. 1, ст.ст. 202, 509, 626-628, 638 ЦК України, мирова угода за своєю правовою природою є договором, що укладається сторонами з метою припинення спору на погоджених ними умовах. Мирова угода може бути укладена і на стадії примусового виконання рішення суду з метою врегулювання умов виконання, зміни цих умов, зміни умов зобов‘язання тощо (ст. 372 відповідної редакції ЦПК України), у разі зміни умов зобов‘язання застосовуються правила, встановлені ст. 651 ч. 1, ст. 653 ч.ч. 1, 3 та інших норм ЦК України щодо реалізації прав учасників договірних правовідносин.

Судове рішення, що набрало законної сили, є обов‘язковим для виконання і держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку (ст. 124 ч. 5 Конституції України в редакції, що була чинною до 30.09.2016 року та ст.129-1 Конституції України, яка є чинною з 30.09.2016 року).

За заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення, що набрало законної сили, звертається до виконання (ст. 368 редакції ЦПК України, що була чинною до 15.12.2017, ст. 431 редакції цього Кодексу, чинної з 15.12.2017).

Реальне виконання відповідно до закону чинного судового рішення є обов‘язковою складовою реалізації особою права на справедливий суд, передбаченого п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР.

Аналізуючи вище викладене, можна дійти висновку, що мирова угода, укладена на стадії виконання рішення суду, та ухвала суду про її визнання, що набрала законної сили, повинні бути виконані у точній відповідності до змісту угоди, її умов, і відповідно до змісту ухвали суду про визнання мирової угоди та формулювання резолютивної частини цієї ухвали суду.

Беручи до уваги специфіку процесуального порядку вирішення відповідного питання, ухвала суду про визнання мирової угоди є одночасно і судовим рішенням, і виконавчим документом, у якому викладені умови мирової угоди і, відповідно, визначені умови виконання.

В даній конкретній справі, мирову угоду було укладено, а в подальшому було визнано судом із врахуванням вільного волевиявлення сторін, зокрема, кредитора, було досягнуто згоди щодо порядку виконання зобов‘язання стосовно конкретного боргу, що первісно виник з кредитного договору, а стягнутий був рішенням суду.

У разі невиконання однією зі сторін зобов‘язань за умовами мирової угоди, інша сторона угоди може звернутися як до державної виконавчої служби для примусового виконання ухвали суду про визнання мировоїугоди, якщо ця ухвала відповідає вимогам щодо виконавчого документа, так і не позбавлена права та можливості звернутися до суду з позовом про спонукання до виконання мирової угоди. Кредитор безумовно вправі вимагати й виконання судового рішення і цим правом теж розпоряджається на свій розсуд, проте, не вправі ревізувати судове рішення, що набрало законної сили, змінювати його зміст, спосіб і порядок виконання, виконувати довільно і т.ін.

В позовній заві Позивачем вказано, що відповідачі свої зобов'язання належним чином не виконують, внаслідок чого станом на 09.08.2017 року заборгували за кредитним договором №KF46665 від 24.01.2008 року 165115,43 доларів США, з яких:

-67372 доларів США - борг за тілом кредиту,

-70350,18 доларів США - заборгованість за відсотками,

-27393,25 доларів США - заборгованість за пенею.

На підтвердження розміру позовних вимог позивач надав розрахунок боргу (а.с.29-31), згідно якого:

-за тілом кредиту за період з 29.02.2008 року по 09.08.2017 року (мирова угода укладена на строк від березня 2013 року по 25.01.2022 року), станом на 09.08.2017 року фактично погашено тіла кредиту у сумі 2628 доларів США, а заборгованість за тілом кредиту становить ще 67372 доларів США;

-за процентами за користування кредитом за період з 24.01.2008 року по 09.08.2017 року, згідно якого станом на 09.08.2017 року фактично погашено 10534,84 доларів США; заборгованість за простроченими відсотками – 70350,18 доларів США. Останнє внесення платежу на погашення відсотків згідно розрахунку відбулося 13.09.2013 року;

-за комісією за період з 10.06.2011 року по 09.08.2017 року, станом на 09.08.2017 року фактично погашено 1820 грн., заборгованість за строковою комісією 1600 гривень, два єдині і останні внесення платежів за комісією, згідно розрахунку, відбулись 06.09.2013 року;

-за пенею за період з 09.08.2016 року по 08.08.2017 року, згідно якого пеня становить 27393,25 доларів США.

Іншого розрахунку на підтвердження розміру позовних вимог, позивачем суду не надано.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на пункт 10 Мирової угоди, згідно якого у разі настання подій, передбачених в п. 9 мирової угоди, стягненню в примусовому порядку з Боржників на користь Стягувача підлягає заборгованість, яка становить 84896,81 доларів США заборгованості по кредитному договору, а також заборгованість за процентами за користування кредитом, пенею, штрафними санкціями, що буде донарахована у зв'язку з порушення умов цієї Мирової угоди.

Контекстний аналіз змісту мирової угоди у взаємозв‘язку з умовами кредитного договору, обставинами справи та нормами закону, дає суду підстави зробити висновок, що в мировій угоді зафіксована правова позиція позивача, згідно якої останній виходив із того, що умови кредитного договору змінені цією угодою.

Так, мировою угодою від 25.03.2013 року була визначена та зафіксована заборгованість, що підлягала погашенню, в розмірі 84896,81 доларів США. Разом з цим, мирова угода не містить положень про складові цієї заборгованості, порядок її утворення за відповідними елементами, порядок зарахування коштів на погашення саме елементів боргу, оскільки такі сторонами не визначалися, тощо. Таким чином, Стягувачем і Боржниками була визначена кінцева, остаточна заборгованість за кредитним договором як така та не було конкретно кваліфіковано цю суму як кредит, відсотки чи штрафні санкції або борг за усіма чи за будь-яким із цих складових.

Одночасно з цим, поза увагою позивача залишилось те, що пред‘явленням позовів до основного боржника та поручителя у 2010-2011 роках кредитором визнано строк виконання зобов‘язання за кредитним договором таким, що настав (зміна строку виконання зобов‘язання, передбачена положеннями ст. 1050 ч. 2 ЦК України).

Суд відзначає, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання (висновок про правильне застосування норм права, викладений в Постанові ОСОБА_9 Верховного суду від 28.03.2018 року в справі № 444/9519/12).

В той же час, з розрахунку заборгованості, представленого Позивачем на ствердження позовних вимог, вбачається, що останній після пред‘явлення до Боржників вимоги про дострокове погашення заборгованості за кредитним договором і фактичної зміни строку виконання зобов‘язання, до 08.08.2017 року продовжував нараховувати передбачені кредитним договором відсотки за кредитом.

Іншого розрахунку на підтвердження розміру заявлених позовних вимог Позивачем суду не представлено.

Суд бере до уваги, що пункт 9 мирової угоди містить взаємовиключні положення одночасно про те, що, з одного боку, невиконання (неналежне виконання) угоди тягне скасування умов, визначених п.п. 2, 4, 5 (порядок виконання угоди), при цьому: угода не містить положень про те, в який саме момент і в який спосіб здійснюється таке скасування, як це фіксується і т.ін., а пункт 1 угоди, що визначає розмір боргу саме в сумі 84896,81 доларів США, не скасовується; з іншого боку, виконання ухвали суду, якою затверджено мирову угоду, проводиться в примусовому порядку (тобто, з урахуванням недопустимості невиконання чинного і не зміненого судового рішення, здійснюється виконання ухвали і угоди в повному обсязі).

В свою чергу, пункт 10 угоди, на який, зокрема, посилається Позивач, як на підставу своїх вимог, передбачає, що у разі настання обставин, обумовлених пунктом 9 угоди, стягується примусово заборгованість, яка становить 84896,81 доларів США заборгованості по кредитному договору, а також заборгованість за процентами за користування кредитом, пенею, штрафними санкціями, що буде донарахована у зв‘язку з порушенням умов цієї мирової угоди.

При цьому, суд вважає, що за змістом відповідного формулювання слід розуміти, що 84896,81 доларів США- це заборгованість за кредитним договором (сумою кредиту), на які здійснюються інші нарахування; водночас, в угоді коректно і чітко не визначено, якою має бути база для нарахування процентів і штрафних санкцій (первісна сума кредиту у сумі 70000 доларів США, інша сума чи вказан у мировій угоді 84896,81 доларів США); в який спосіб і на якій підставі відповідна база (в т.ч., визначені у конкретний спосіб проценти для нарахування штрафних санкцій) повинна визначатися; за якою ставкою повинні нараховуватися проценти; умов і порядку такого нарахування угода не містить, хоча в ній ідеться про нарахування саме у зв‘язку з порушенням умов цієї мирової угоди; те саме стосується і нарахування штрафних санкцій, щодо яких, зокрема, кредитний договір передбачав різні об‘єкти нарахування (окремо щодо суми кредиту і щодо процентів, п.п. 6.2., 6.3. Кредитного договору).

Таким чином, врегулювавши відносини між собою у наведений вище спосіб сторони створили ситуацію правової невизначеності щодо зобов‘язання, його умов, порядку і строку виконання та відповідальності за порушення зобов‘язання.

Тому суд дійшов висновку, що в даному конкретному випадку, безспірною можна вважати лише згоду сторін щодо остаточної суми заборгованості – 84896,81 доларів США та строку і порядку виконання зобов‘язання щодо сплати цієї суми (до 25.01.2022 року шляхом внесення щомісячних платежів.

Одночасно, суд констатує, що умови щодо нарахування процентів, штрафних санкцій, скасування окремих умов угоди та умови, що за своєю суттю передбачають втручання в компетенцію суду, не можна вважати належно і коректно визначеними із дотриманням вимог закону, до того ж, дії, насамперед, кредитора не враховують зміни строку виконання зобов‘язання, про що вказано вище. Будь-які відомості про внесення змін до кредитного договору щодо строку його виконання (продовження строку, враховуючи факт зміни цього строку) відсутні.

Пред‘явленням позову саме про спонукання боржників до виконання мирової угоди від 25.03.2013, кредитор засвідчив, що беззаперечно визнає цю угоду чинною. Відомостей про внесення до угоди будь-яких змін, скасування будь-яких її положень, зокрема, через неналежне виконання її умов боржниками, додаткове врегулювання питань щодо змісту і умов мирової угоди із боржниками у справі немає і позивачем суду не представлено.

В контексті цього, підлягають виконанню саме мирова угода та чинні судові рішення про її визнання. Кредитний договір, за умови продовження строку його дії, теж підлягав би виконанню з врахуванням змін, зумовлених укладенням мирової угоди. Однак, з розрахунку боргу, яким обґрунтовувався позов (а.с. ), вбачається, що не дивлячись на зміну строку виконання зобов‘язання, попри укладання та визнання судом мирової угоди, банк продовжував вести облік операцій і здійснювати нарахування за кредитним договором без будь-якого врахування факту дострокового стягнення боргу, без врахування мирової угоди, обов‘язкових до виконання судових рішень, за умовами кредитного договору, що мали місце до зміни строку його виконання і до укладання мирової угоди.

Розмір заборгованості, визначений умовами мирової угоди, не облікований в розрахунку боргу, не відображений в ньому і, відповідно, не брався до уваги банком. Банк продовжував нараховувати проценти відповідно до кредитного договору після ухвалення судом рішень про дострокове стягнення боргу з Позичальника та Поручителя. Ба більше, з представлених представником відповідачів копій квитанцій вбачається, що деякі платежі, здійснені боржниками після постановлення судових рішень та укладення мирової угоди, а саме: 14.03.2013 року в сумі 800 доларів США; 25.04.2013 року в сумі 800 доларів США та 10.09.2013 року в сумі 800 доларів США, - взагалі в цьому розрахунку не обліковані та не відображені.

Позивачем пред‘явлено позов саме про спонукання боржників до виконання мирової угоди шляхом стягнення з них боргу, визначеного за кредитним договором, а не за мировою угодою, станом на 09.08.2017 з інших, ніж у мировій угоді підстав і на інших умовах, виходячи з іншої бази нарахування, у сумі 165115,43 доларів США, де 67372 доларів США - борг за кредитом, 70350,18 доларів США - борг за процентами і 27393,25 доларів США - пеня, хоча мирова угода зафіксувала належну до сплати заборгованість у сумі 84896,81 доларів США, без будь-яких сккладових цього боргу. Такий розрахунок не може слугувати належною підставою для визначення, обґрунтування і стягнення боргу, позаяк є некоректним.

Додатково суд вважає за необхідне відзначити, що положеннями ст.192 ЦК України, що законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно із частиною першою статті 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.

Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом (частина третя статті 533 ЦК України).

Даний порядок визначено Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», дія якого не поширюється на правовідносини щодо нарахування та стягнення штрафних санкцій за внутрішніми угодами, укладеними між резидентами на території України.

У статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» вказано, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»).

Відтак, максимальний розмір пені пов'язаний з розміром облікової ставки Національного банку України, а оскільки чинне законодавство не передбачає встановлення Національним банком України облікової ставки для іноземної валюти, то пеня має обчислюватися та стягуватися за судовими рішеннями лише в національній валюті України - гривні.(Постанова Судової палати в цивільних справах ВСУ № 6-2667цс16 від 16.08.2017 року). Отже і в цьому контексті розрахунок боргу наданий позивачем не може вважатись належним достовірним та допустимим доказом в даній справі.

За таких обставин, суд вважає, що вимога позивача не відповідає змісту і умовам мирової угоди, виходить за межі як угоди, так і судових рішень, якими вона затверджена, та не відповідає дійсним обставинам справи і умовам, на яких сторони врегулювали свої правовідносини.

Відтак, встановлені в ході судового розгляду вище наведені обставини в їх сукупності, на думку суду, є достатніми для висновку про відсутність підстав для задоволення позову і виключають можливість ухвалення такого судового рішення, адже, особа не може бути примушена до виконання умов мирової угоди, яких ця угода не містить, поза межами цієї угоди, крім того, позивач поставив по суті питання про фактичну ревізію чинних судових рішень у позапроцесуальний спосіб.

Заслуговує на увагу той факт, що сформульований позивачем дійсний предмет позову не відповідає підставам і мотивам, із яких позов заявлений, позаяк спонукання до виконання мирової угоди та фактична вимога (стягнення коштів) не є тотожними поняттями, спонукання передбачає покладення на особу обов‘язку вчинити певну дію (виконати угоду), тоді як стягнення коштів (боргу) є класичною вимогою, спрямованою на пряме, безвідносно до дій боржника, задоволення майнових вимог кредитора. Отже, правова позиція позивача щодо підстав, обґрунтування та предмету позову в данй конкретній справі є суперечливою.

Отже, на підставі всього вище викладеного, суд дійшов висновку про відсутність передбачених законом підстав для задоволення позовних вимог ТОВ «ФК «Траст Фінанс» про спонукання ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_3 та ОСОБА_5 до виконання умов мирової угоди від 25.03.2013 року.

Додатково, суд вважає за необхідне вказати на те, що боржник, сплачуючи відповідні кошти, і банк, приймаючи їх, окрім підписання мирової угоди своїми діями визнали факт її укладення, обов‘язковість її виконання, хоча банк і не відображав у розрахунках прийняті за мировою угодою кошти саме відповідно до її умов, а зараховував на погашення боргу згідно з умовами кредитного договору, що існували раніше, і щодо яких банк не враховував факт зміни строку виконання зобовязання. Такі односторонні дії банку також не можуть бути підставою для задоволення його вимог.

Даючи оцінку доводам представника відповідачів, про те, що ОСОБА_2 не є належним відповідачем в даній справі, оскільки житловий будинок, придбаний частково із залученням кредитних коштів, отриманих по Кредитному договору KF 46665 від 24.01.2008 року ОСОБА_2 та ОСОБА_7 з цією метою, як подружжям, з 2013 року перестав використовуватись в інтересах сім‘ї і повністю перейшов у володіння та користування ОСОБА_7 за домовленістю між колишнім подружжям, суд такі до уваги не приймає, як недоведені належними засобами доказування.

Так, ні відповідачкою, ні її представником не представлено суду жодних достовірних доказів того, що вказане майно, на придбання якого позичались кошти втратило статус спільної сумісної власності подружжя та наразі не використовується в інтересах сім‘ї, таких як судові рішення про розподіл майна подружжя, визначення часток кожного із подружжя у ньому, або ж угоди, укладеної між колишнім подружжям, про добровільний розподіл майна подружжя і передачу в одноосібну особисту власність житлового будинку ОСОБА_7 чи його спадкоємцям тощо.

Оцінюючи доводи представника відповідачів про пропуск позивачем строку позовної давності щодо пред‘явлення до суду позову про спонукання боржників до виконання умов мирової угоди і наявності передумов для відмови в задоволенні позову з цих підстав, суд зауважує про таке.

У постанові ОСОБА_9 Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) зроблено висновок, що позовна давність може бути застосована лише щодо вимог про захист прав або інтересів. Оскільки позовні вимоги Позивача не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні і є необґрунтованими, це свідчить про відсутність правових підстав для застосування позовної давності до спірних правовідносин.

Значення позовної давності полягає в тому, що цей інститут забезпечує визначеність та стабільність цивільних правовідносин. Він дисциплінує учасників цивільного обігу, стимулює їх до активності у здійсненні належних їм прав, зміцнює договірну дисципліну, сталість господарських відносин.

Тобто позовна давність може бути застосована лише щодо вимог про захист прав або інтересів. Відтак, у суду відсутні підстави для відмови у позові у зв'язку із застосуванням позовної давності , оскільки наявність факту порушення суб'єктивного цивільного права особи, в судовому засіданні не підтвердилась.

Відповідно до вимог та керуючись ст.ст.10,12, 13,18,81,223,259,263-265 ЦПК України, суд-

У Х В А Л И В :

У задоволенні позову ТОВ «ФК Траст Фінанс» (правонаступник ПАТ «Віес Банк») до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5, в особі її законного представника матері ОСОБА_6, про спонукання до виконання мирової угоди - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Закарпатського Апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

ГоловуючийОСОБА_10