Рішення № 79254076, 14.11.2018, Костянтинівський міськрайонний суд Донецької області

233 № 233/4012/18

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 листопада 2018 року Костянтинівський міськрайонний суд Донецької області у складі:

головуючого судді Малінова О.С.,

за участю секретаря Аллік Ю.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Костянтинівка цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Костянтинівської міської ради Донецької області, про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю, -

В С Т А Н О В И В:

02 серпня 2018 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача - Костянтинівської міської ради Донецької області, про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю. Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що з 1996 року він постійно мешкає за адресою м. Костянтинівка Донецької області, бул. КосмонавтівАДРЕСА_1 у квартирі своєї тітки ОСОБА_2. Зазначена квартира належала останній на праві власності на підставі розпорядження №30 керівника відділу приватизації і управління комунальною власністю виконкому міської ради. Разом із тіткою він вів спільне господарство. 28 червня 1996 року тітка ОСОБА_2 знялась із реєстрації, а 23 липня 2008 року зареєструвала його у вказаній квартирі та виїхала із міста. Таким чином з 1996 року він вже понад десять років несе витрати по утриманню майна, оплачує комунальні платежі, є власником особових рахунків у службах, здійснює ремонти, тобто фактично відкрито та безперервно користується та розпоряджається майном, яким добросовісно заволодів. Позивач просив визнати за ним право власності на квартиру № 58 у будинку 10 по бул. Космонавтів в м. Костянтинівка Донецької області за набувальною давністю.

У судове засідання позивач ОСОБА_1 не з’явився, підтримав позовні вимоги у письмовій заяві на адресу суду, просив також розглянути справу за його відсутності.

Представник відповідача – Костянтинівської міської ради Донецької області ОСОБА_3, у судове засідання не з’явився, надав заяву про розгляд справи за його відсутності, заперечень з приводу заявлених вимог не заявив, вирішення витання залишив на розсуд суду (а.с.44).

На підставі ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у зв’язку з неявкою всіх учасників справи, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

З’ясувавши вищенаведену позицію сторін, дослідивши письмові докази у справі, судом встановлені наступні факти та відповідні ним правовідносини.

Судовим розглядом встановлено, що згідно свідоцтва про право власності на житло, виданого 17.01.1995 року відділом по приватизації та управлінням комунальною власністю виконкому Костянтинівської міської радиАДРЕСА_2 у будинку 10 по бул. Космонавтів в м. Костянтинівка Донецької області, яка складається з однієї кімнати, загальною площею 31,5 кв. метри, житловою площею 16,9 кв. метри, належить ОСОБА_2 (а.с.36).

Позивач ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, є племінником власниці квартири ОСОБА_2 Він постійно проживає у спірній квартирі з 1996 року, та офіційно зареєстрований з 23 липня 2008 року, що підтверджується довідкою про склад сім’ї, виданою житлово-експлуатаційною організацією 23.07.2018 року, паспортом громадянами України серії ВК, №221272 із відповідним штампом про реєстрацію, актами перевірки паспортного режиму за участі сусідів, квитанціями про сплату комунальних послуг та рахунками за виконані роботи з благоустрою вказаної квартири (а.с.6,9-11,15-17). ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, знялась із реєстрації у цій квартирі 28.06.1996 року (а.с.11).

Відповідно до ст. 328 ч.1 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, тощо.

Суд, дослідивши матеріали справи, повно та всебічно з’ясувавши обставини справи, розглянувши надані докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв’язок у сукупності, виходячи з принципів законності, об’єктивності, справедливості та розумності, вважає, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Спірні правовідносини регулюються нормами цивільного законодавства ст. 47 Конституції України, ст. ст. 39, 328, 344 Цивільного кодексу України (далі за текстом - ЦК України), відповідно до яких кожен має право на житло.

Згідно ст. 344 ЦК України, особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п’яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється законом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації. Особа, яка заявляє про давність володіння, може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є. Якщо особа заволоділа майном на підставі договору з його власником, який після закінчення строку договору не пред’явив вимоги про його повернення, вона набуває право власності за набувальною давністю на нерухоме майно через п’ятнадцять, а на рухоме майно - через п’ять років з часу спливу позовної давності. Втрата не з своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності у разі повернення майна протягом одного року або пред’явлення протягом цього строку позову про його витребування. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Згідно п. 8 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, правила ст. 344 ЦК України, про набувальну давність поширюються також на випадки, коли володіння майном почалося за три роки до набрання чинності цим Кодексом.

Згідно п.9, 11, 13, 14 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 07.02.2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», особа яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п’яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено Цивільним кодексом.

При вирішенні спорів, пов’язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке:

- володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності;

- володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна;

- володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності. У разі втрати не із своєї волі майна його давнісним володільцем та повернення цього майна протягом одного року або пред’явлення протягом цього строку позову про його витребування набувальна давність не переривається.

Виходячи зі змісту статей 335 і 344 ЦК України, взяття безхазяйної нерухомої речі на облік органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно, за заявою органу місцевого самоврядування, на території якого вона розміщена, і наступна відмова суду в переданні цієї нерухомої речі у комунальну власність не є необхідною умовою для набуття права власності на цей об’єкт третіми особами за набувальною давністю.

Ураховуючи положення п. 8 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України про те, що правила ст. 344 ЦК України про набувальну давність поширюються також на випадки, коли володіння майном почалося за три роки до набрання чинності цим Кодексом, та беручи до уваги, що ЦК України набрав чинності з 01.01.2004 року, положення ст.344 ЦК України поширюються на правовідносини, що виникли з 01.01.2001 року. Отже, визнання судом права власності на нерухоме майно за набувальною давністю може мати місце не раніше 01.01.2011 року.

Рішення суду, що набрало законної сили, про задоволення позову про визнання права власності за набувальною давністю є підставою для реєстрації права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (п.5 ч.1 ст.19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»

Приймаючи до уваги викладене, суд дійшов висновку, що у судовому засіданні знайшов своє підтвердження факт проживання позивача ОСОБА_1 з 1996 року по теперішній час у квартирі № 58 будинку № 10 по бул. Космонавтів в м. Костянтинівка Донецької області, продовжує відкрито та безперервно володіти цим майном, несе витрати по його утриманню, проводить необхідні ремонті роботи, оплачує комунальні платежі, що підтверджується вище зазначеними квитанціями, платіжними дорученнями, тощо.

Таким чином, судом встановлено, що факти, викладені позивачем у позовній заяві в обґрунтування своїх вимог і підтверджені ним письмовими доказами є достовірними, і сумніву у суду не викликають, визнання права власності не порушує прав чи інтересів будь-яких інших осіб. У зв’язку з чим, позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають повному задоволенню.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 4,19,259,263, 264, 265 ЦПК України, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Костянтинівської міської ради Донецької області, про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, який народився в м.Костянтинівка Донецької області, РНОКПП НОМЕР_1, право власності на квартиру № 58 (п’ятдесят вісім) будинку № 10 (десять) по бульвару Космонавтів м. Костянтинівки Донецької області, за набувальною давністю.

Вступна та резолютивна частини рішення прийняті в нарадчій кімнаті та проголошені в судовому засіданні 14 листопада 2018 року, складання повного рішення суду відкласти на строк не більше як десять днів з дня закінчення розгляду справи.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку учасниками справи, а також особами, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов’язки, повністю або частково до Донецького апеляційного суду через Костянтинівський міськрайонний суд Донецької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або в разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя