Рішення № 79249381, 17.01.2019, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

17.01.2019Справа № 910/14238/18

Суддя Господарського суду міста Києва Морозов С.М. розглянувши без повідомлення сторін у спрощеному позовному провадженні справу

За позовом Публічного акціонерного товариства "Златобанк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "Златобанк" Славкіної Марини Анатоліївни, м. Київ

до Державного підприємства "Готельний комплекс "Київ" Управління справами Апарату Верховної ради України", м. Київ

про стягнення 1 099,26 грн., -

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство "Златобанк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "Златобанк" Славкіної Марини Анатоліївни (позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою про стягнення з Державного підприємства "Готельний комплекс "Київ" Управління справами Апарату Верховної ради України" (відповідач) надмірно сплачених коштів з орендної плати за Договором оренди нерухомого майна №07/02 від 01.12.2013р. в розмірі 1 099,26 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.10.2018р. позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк та спосіб для усунення її недоліків.

12.11.2018р. до суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.

Згідно з п. 1 ч. 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є малозначними справами.

Відповідно до ч. 1 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються що малозначні справи.

Частиною 1 ст. 250 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

У зв'язку з усуненням позивачем недоліків позовної заяви у встановлені судом строк та спосіб, ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.11.2018р. позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у ній матеріалами та запропоновано сторонам у встановлені судом строки подати відповідні заяви по суті.

13.12.2018р. (надісланий засобами поштового зв'язку 12.12.2018р. у запропонований судом строк) до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній з посиланням на умов укладеного між сторонами договору вказує на те, що ним як орендодавцем належним чином виконано свої зобов'язання за договором та правомірно набуто кошти, визначені позивачем як зайво сплачені. Відповідач з огляду на укладення між сторонами договору вважає безпідставним посилання позивача на положення ст. 1212 ЦК України для повернення названих коштів. Крім того, відповідачем подано заяву про застосування строку позовної давності до вимог позивача, що має наслідком відмову у їх задоволенні.

Позивач своїм правом на подання відповіді на відзив у запропонований судом строк не скористався.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

01.12.2013р. між позивачем (орендодавець) та відповідачем (орендар) укладено Договір оренди нерухомого майна №07/02 (далі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно (далі - майно), площею 4,1 кв.м., розміщене за адресою: м. Київ, вул. Грушевського, 26/1, що знаходиться на балансі позивача, ринкова вартість (без ПДВ) якого становить за незалежною оцінкою на 30.09.2013р. - 85 900 гривень 00 коп.

За умовами п. 2.1. Договору орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, указаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акта приймання-передачі майна.

Згідно наявного у матеріалах справи підписаного та скріпленого печатками сторін акту приймання-передачі в оренду нерухомого майна за адресою: м. Київ, вул. Грушевського, № 26/1 від 16.12.2013 року орендодавець передав, а орендар прийняв у користування нерухоме майно, площею 4,1 кв.м., яке знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Грушевського, 26/1.

У відповідності до п. 3.1. Договору орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету міністрів України від 04.10.1995р. № 786 (зі змінами) або за результатами конкурсу на право оренди державного майна і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку вересень 2013 року - 3 221 грн. 25 коп. Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному чинним законодавством. Орендна плата за перший місяць оренди - грудень 2013 року визначається шляхом коригування орендної плати за базовий місяць на індекс інфляції за жовтень-грудень 2013р.

Як передбачено в п. 3.2. Договору орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць.

Згідно п. 3.3. Договору перерахування орендної плати здійснюється орендарем самостійно до 15 числі місяця, наступного за звітним з урахуванням місячного індексу інфляції, з яких 30 % орендної плати перераховується орендарем до державного бюджету, а 70% - на розрахунковий рахунок орендодавця.

У п. 3.7. Договору сторони домовились, що зайва сума орендної плати, що надійшла до бюджету та/або орендодавця підлягає заліку в рахунок наступних платежів.

Зобов'язання орендаря за сплатою орендної плати забезпечуються у вигляді завдатку в розмірі орендної плати за базовий місяць оренди, який вноситься в рахунок оплати за останній місяць (листопад 2014 року) оренди (п. 3.8. Договору).

За змістом п. 5.6. Договору орендар зобов'язувався протягом місяці після підписання Договору внести завдаток, передбачений цим договором. Завдаток стягується до державного бюджету і орендодавцю у співвідношенні, визначеному у п. 3.3. Договору. Після закінчення основного строку договору оренди здійснюється перерахування орендної плати за останній місяць з урахуванням внесеного орендарем завдатку. Якщо в разі дострокового припинення договору за згодою сторін сума сплачених орендних платежів і завдатку перевищить передбачені договором платежі за період фактичної оренди, то це перевищення розглядається як зайва сума орендної плати (п. 3.7. Договору).

Договір укладено строком з 01.12.2013 року до 30.11.2014 року (п. 10.1. Договору).

16.10.2014 року між сторонами даного спору укладено Договір про розірвання Договору оренди нерухомого майна №07/02 від 01.12.2013р., за умовами якого сторони дійшли згоди вважати останнім днем оренди - 16.10.2014р. та припинити дію Договору.

16.10.2014р. між сторонами підписано та скріплено печатками акт повернення об'єкта оренди по Договору оренди нерухомого майна №07/02 від 01.12.2013р.

У матеріалах справи міститься копія платіжного доручення № 188544 від 15.01.2014р. про сплату 2 899,12 грн. з призначенням платежу забезпечувальний платіж (останній місяць оренди) за договором, з яких як зазначає позивач за період з 01.10.2014 по 16.10.2014р. мало бути сплачено 1 799,86 грн., решту коштів (1 099,26 грн.) позивач вважає такими, що перевищують суму орендної плати за період фактичної оренди приміщення.

Матеріалами справи також підтверджується складення позивачем актів звірки взаєморозрахунків станом на 18.05.2017р. та станом на 14.02.2015р., за якими значиться заборгованість (за даними позивача) у сумі 1 099,26 грн.

Як вказує позивач, на адресу відповідача було надіслано лист-вимогу вих. № 2961 від 29.092.2017р. про сплату заборгованості у розмірі 1 099,26 грн., проте матеріали справи будь-яких доказів надіслання названого листа-вимоги на адресу відповідача не містять.

Спір у даній справі виник внаслідок того, що на думку позивача, у зв'язку з достроковим припиненням дії Договору надмірно сплачені ним кошти у сумі 1 099,26 грн. мають бути повернуті відповідачем, натомість відповідач вважає, що перераховані позивачем кошти були отримані на відповідній правовій підставі - укладеному між сторонами договорі, ним належним чином виконано свої зобов'язання за договором, як на окрему підставу для відмови позивачеві у задоволенні його вимог відповідач посилається на сплив строку позовної давності за заявленими позивачем вимогами.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Оскільки між сторонами укладено договір оренди, між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 58 Цивільного кодексу України та Глави 30 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Згідно із ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Суд встановив факт передачі позивачеві у користування визначеного договором нерухомого майна, що підтверджується актом приймання-передачі в оренду нерухомого майна за адресою: м. Київ, вул. Грушевського, № 26/1 від 16.12.2013 року, факт припинення дії Договору за згодою сторін (Договір від 16.102.104 року про розірвання Договору оренди нерухомого майна №07/02 від 01.12.2013р.) та повернення 16.10.2014р. об'єкта оренди по Договору оренди нерухомого майна №07/02 від 01.12.2013р., що не заперечується відповідачем.

Відповідно до ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Частинами 1, 4 ст. 285 Господарського кодексу України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вказувалось вище, у п. 3.8. Договору сторони погодили внесення орендарем (позивачем) завдатку в розмірі орендної плати за базовий місяць оренди, який вноситься в рахунок оплати за останній місяць (листопад 2014 року) оренди.

Суд встановив факт перерахування позивачем на підставі платіжного доручення № 188544 від 15.01.2014р. грошових коштів у розмірі 2 899,12 грн. з призначенням платежу забезпечувальний платіж (останній місяць оренди) за договором.

Відповідач факту отримання названих коштів не заперечує та вказує на те, що ці кошти набуті ним на відповідній правовій підставі - укладеному між сторонами договорі.

За відсутності у матеріалах справи доказів зворотного, суд погоджується з доводами позивача про те, що оскільки Договір припинено 16.10.2014р., тобто достроково, орендна плата за період з 01.10.2014 по 16.10.2014р. складає 1 799,86 грн., а решта коштів (1 099,26 грн.) є такими, що перевищують суму орендної плати за період фактичної оренди приміщення (зайво сплачена сума орендної плати в силу положень п. п. 3.7., 5.6. Договору).

Відповідно до частин 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

За змістом статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Згідно вимог статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

При розгляді цієї справи, суд встановив факт наявності переплати позивачем орендної плати за договором на суму 1 099,26 грн., що не заперечується відповідачем.

Поряд з цим, суд не може погодитись з позивачем та напроти погоджується з доводами відповідача про відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин положень ст. 1212 ЦК України.

Відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Отже, зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна породжують такі юридичні факти: набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали.

Відповідно до змісту статті 1212 ЦК України зазначена норма закону застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто за допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень статті 1212 ЦК України.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду України від 25.02.2015 у справі № 910/1913/14 та від 17.06.2014 у справі № 13/096-12.

Під вiдсутнiстю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказiвцi закону, або суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту. Тобто вiдсутнiсть правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошових коштів).

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками вiдповiдних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов'язків. Зокрема, внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 Цивільного кодексу України.

Загальна умова частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зi сторін у зобов'язанні підлягає поверненню iншiй стороні на пiдставi статті 1212 Цивільного кодексу України тільки за наявності ознаки безпiдставностi такого виконання.

Якщо ж зобов'язання не припиняється з підстав, передбачених статтями 11, 600, 601, 604 - 607, 609 Цивільного кодексу України, до моменту його виконання, таке виконання має правові підстави (підстави, за яких виникло це зобов'язання). Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не є безпідставним.

Суд встановив, що, зокрема, грошові кошти у сумі 2 899,12 грн. перераховані позивачем на підставі платіжного доручення № 188544 від 15.01.2014р. з призначенням платежу забезпечувальний платіж (останній місяць оренди) за договором набуті відповідачем на відповідній правовій підставі (укладений між сторонами договір) та у спосіб, що не суперечить цивільному законодавству.

Отже, правовідносини сторін регулюються нормами зобов'язального права, а не статтею 1212 ЦК України, на яку посилався позивач як на одну з підстав позову.

У поданій до суду заяві, відповідач вказує на пропуск позивачем строку позовної давності щодо вимог про стягнення спірної заборгованості (1 099,26 грн.), просить суд застосувати до цих вимог наслідки спливу такого строку та відмовити в задоволенні вимог позивача.

Так, згідно ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України).

При цьому, за приписами чинного цивільного законодавства початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, а скільки з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи.

За змістом вказаної вище норми, початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

У даному випадку, як встановлено судом вище, у позивача право на позов (як і розпочався перебіг строку позовної давності) щодо стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 1 099,26 грн. виникло з 17.10.2014р. (наступний день за днем розірвання Договору оренди нерухомого майна №07/02 від 01.12.2013р.) та закінчився 16.10.2017р., тоді як позовну заяву згідно відбитку календарного штемпеля підприємства поштового зв'язку на поштовому конверті надіслано до суду 23.10.2018р.

Доказів на підтвердження поважності причин пропуску позивачем строку позовної давності матеріали справи не містять, а позивачем таке питання перед судом не порушувалось.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до прийняття ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. ч. 3 та 4 ст. 267 Цивільного кодексу України).

Таким чином, при застосуванні позовної давності та наслідків її спливу (ст. 267 Цивільного кодексу України) необхідно досліджувати та встановлювати насамперед обставини про те, чи порушено право особи, про захист якого вона просить, і лише після цього - у випадку встановленого порушення, і наявності заяви сторони про застосування позовної давності - застосовувати позовну давність та наслідки її спливу.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду України від 19.03.2014 року № 6-20цс14.

При розгляді даної справи судом встановлено наявність порушеного права позивача, проте у зв'язку з пропуском позивачем строку позовної давності суд застосовує наслідки спливу такого строку, визначені ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України та відмовляє позивачеві в задоволенні вимог позивача.

За приписами ст. ст. 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Підсумовуючи вищенаведене, виходячи із заявлених позивачем вимог та наявних у справі доказів, суд не знаходить підстав для задоволення даного позову.

Судовий збір в розмірі 1 762,00 грн., у зв'язку з відмовою в позові, відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається на позивача.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 240-241, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову відмовити повністю.

2. Судові витрати зі сплати судового збору покласти на Публічного акціонерного товариства "Златобанк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "Златобанк" Славкіної Марини Анатоліївни.

3. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

4. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 257 та п. 17.5. розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 17.01.2019р.

Суддя С.М. Морозов