Рішення № 79249155, 10.01.2019, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 24/102/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.01.2019 Справа № 908/2027/18

Господарський суд Запорізької області у складі судді Азізбекян Т.А., при секретарі Вака В.С.

За участю представників:

від позивача: ОСОБА_1, довіреність № 220/414/А від 26.06.2018

від відповідача: не прибув

Розглянувши в судовому засіданні матеріали справи № 908/2027/18

за позовом: Міністерства оборони України (пр-т. Повітрофлотський, 6, м. Київ, 03168, ідентифікаційний код 0034022)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Фрост" (72312, Запорізька область, м. Мелітополь, вул. Ломоносова, 23, ідентифікаційний код 36968997)

про стягнення 129 891,60 грн.

СУТЬ СПОРУ:

Міністерство оборони України звернулося до господарського суду Запорізької області з позовною заявою (вх. 2185/08-07/18 від 04.10.2018) до товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Фрост" про стягнення з відповідача пені в сумі 42 157,80 грн. та штрафу в сумі 87 733,80 грн. на підставі договору № 286/2/17/150 про поставку товарів для державних потреб (за кошти Державного бюджету України) від 18.09.2017.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.10.2018 наведену вище позовну заяву передано для розгляду судді Азізбекян Т.А.

Ухвалою суду від 08.10.2018 позовну заяву Міністерства оборони України залишено без руху в порядку п. 1 ст. 174 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою від 24.10.2018 відкрито провадження у справі № 908/2027/18 за правилами загального провадження, присвоєно справі номер провадження 24/102/18. Підготовче судове засідання призначено на 19.11.2018.

Ухвалою суду від 19.11.2018 закрито підготовче провадження у справі № 908/2027/18 та призначено справу до судового розгляду по суті на 10.12.2018.

В судовому засіданні 10.12.2018 оголошено перерву до 10.01.2019.

В порядку ст. 222 ГПК України здійснювалося повне фіксування судового засідання 10.01.2019 за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Судом перевірені повноваження присутнього учасника процесу.

Позивач оголосив про обізнаність прав та обов’язків, викладених у статтях 42, 46 Господарського процесуального кодексу України.

Відводів складу суду не заявлено.

Позивач підтримав вимоги у повному обсязі з підстав, викладених у позові. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на договір від 18.09.2017 № 286/17/150 про поставку товарів для державних потреб (за кошти Державного бюджету України), на виконання умов якого відповідач зобов'язався у 2017 році поставити позивачу обладнання для закладів громадського харчування (3931) (технологічне обладнання) лот І (39312200-4) Обладнання для їдальні (лінія самообслуговування на 500 чол.), зазначений у специфікації, а позивач - забезпечити приймання та оплату товару в кількості, у строки (терміни), вказані цим Договором. Проте, послуги з постачання товару виконані з порушенням терміну, що підтверджується Актами приймання. За порушення строків виконання зобов’язання відповідачу нараховано пеня у розмірі 42 157,80 грн. та штраф в сумі 87 733,80 грн. Просить суд позов задовольнити.

Відповідач в судове засідання не прибув, про визнання позову не заявив, відзив на позовну заяву не надав, про поважність причин неявки уповноваженого представника суд не попереджав. Про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином.

У відповідності до ст. 42 ГПК України учасники справи зобов’язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об’єктивному встановленню всіх обставин справи; з’являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов’язковою; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов’язки, визначені законом або судом.

Згідно ч. 1 ст. 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Оскільки неявка в судове засідання представника відповідача не перешкоджає розгляду справи, суд вважає за необхідне розглядати справу за відсутності останнього, за наявними в матеріалах справи документами та матеріалами.

В засіданні 10.01.2019 судом, в порядку ст. 240 ГПК України, проголошено вступну та резолютивну частини рішення. Суд повідомив строк виготовлення повного тексту рішення та роз’яснив порядок і строк його оскарження.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ:

18.09.2017 між Міністерством оборони України (Замовник) та товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія Фрост" (Постачальник) укладено договір № 286/2/17/150 про поставку товарів для державних потреб (за кошти Державного бюджету України), за умовами якого (п. 1.1.) Постачальник зобов’язався у 2017 році поставити Міністерству оборони України обладнання для закладів громадського харчування (3931) (технологічне обладнання) лот 1 (39312200-4) Обладнання для їдалень (лінія самообслуговування на 500 чол.), зазначений у специфікації, а Замовник забезпечити приймання та оплату товару в кількості, у строки.

Ціна, кількість та строки постачання (п. 1.2. договору) Товару визначаються специфікацією, в якій зокрема визначено найменування товару - лінія самообслуговування на 500 чол.; строк постачання до 30.09.2017 включно; ціна товару з ПДВ – 1 253 340,00 грн. та включає доставку, монтажні та пусконалагоджувальні роботи.

Пунктом 5.1. договору визначено, що товар поставляється на умовах DDP – склад Замовника відповідно до міжнародних правил тлумачення "Інкотермс" у редакції 2010 року згідно з положеннями Договору, встановленими нормами відвантаження у тарі та упаковці, яка забезпечує її збереження під час транспортування, вантажно-розвантажувальних робіт і зберігання в межах термінів, установлених діючими стандартами, тощо. Термін постачання та встановлення обладнання визначено у графіку постачання Замовника, який є невід’ємною частиною договору.

Згідно з абз. 1 п. 5.2. договору, місцем поставки товару є військові частини Міністерства оборони України, що зазначені у графіку Міністерства оборони України, яка є невід’ємною частиною цього договору, згідно з графіком поставки та обов’язковим дотриманням передбачених ним вимог до асортименту, кількості, адреси одержувачів Замовника та черговості відвантажень.

Відповідно до підпункту 6.3.1. п. 6.3. договору постачальник зобов’язаний забезпечити постачання товару у строки, встановлені договором.

Договір набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє до 31.12.2017, а в частині проведення розрахунків – до повного їх завершення (абз. 1 п. 10.1. договору).

Згідно з Додатком 12.1.1 до Договору від 18.09.2017 № 286/2/17/150, Міністерству оборони України на 2017 рік сплановано постачання обладнання для закладів громадського харчування (3931) (технічне обладнання) лот 1 (39312200-4) Оладнаня для їдалень (лінія самообслуговування на 500 чол.) у кількості 8 шт. до в/ч А 2561до 30.09.2017 включно та у кількості 3 шт. до в/ч А 4150 30.09.17 включно.

Вбачається, що на виконання умов договору відповідачем поставлено обладнання з порушенням строків, а саме:

- відповідно до Акту приймання №28/1 від 14.11.2017 товар в кількості 2 шт. на суму 227 880,00 грн. завезено до в/ч А 26І5 - 14.11.2017;

- відповідно до Акту приймання № 28/2 від 01.12.2017 товар в кількості 2 шт. на суму 227 880,00 грн. завезено до в/ч А26І5 - 01.12.2017;

- відповідно до Акту приймання № 31 від 20.12.2017 товар в кількості 2 шт. на суму 227 880,00 грн. завезено до в/ч А26І5 - 20.12.2017.

Предметом спору у цій справі є вимога позивача про стягнення з відповідача 42 157,80 грн. пені та 87 733,80 грн. штрафу за прострочення виконання зобов’язання щодо поставки обладнання за договором від 18.09.2017 № 286/2/17/150.

Згідно з ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України (ГК України), майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов’язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов’язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку. Майнові зобов’язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України (ЦК України) з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

За змістом положень ст. 193 ГК України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов’язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов’язань. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Аналогічні положення наведено у статтях 525, 526 ЦК України.

Згідно зі ст. 530 ЦК України якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов’язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов’язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов’язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частини 1, 2 ст. 712 ЦК України).

Згідно з приписами ст. 664 ЦК України, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 ст. 612 ЦК України).

Відповідно до умов договору останнім днем поставки товару є 30.09.2017.

Разом з тим, з наявних у матеріалах справи актів приймання обладнання вбачається, що зобов'язання щодо поставки 6 одиниць товару відповідачем виконано із порушенням строку, встановленого пунктом 1.2. договору та Додатку 12.1.1. до договору.

Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання (ч. 1 ст. 218 ГК України).

Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (ч. 1 і ч. 2 ст. 217 ГК України).

Штрафними санкціями (ч. 1 ст. 230 ГК України) визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Приписами ч. 1 ст. 199 ГК України передбачено, що виконання господарських зобов’язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими ГК та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов’язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов’язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення ЦК України.

Видами забезпечення виконання зобов’язання за змістом положень ч. 1 ст. 546 ЦК є неустойка, порука, гарантія, застава, притримання, завдаток.

Частиною 2 цієї статті визначено, що договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов’язання.

Частиною 1 ст. 216 ГК України закріплено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ч. 4 ст. 231 ГК України, розмір штрафних санкцій встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов’язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов’язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Такий вид забезпечення виконання зобов’язання як пеня та її розмір встановлено ч. 3 ст. 549 ЦК України, ч. 6 ст. 231 ГК України, ст. ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань" та ч. 6 ст. 232 ГК України.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам ч. 4 ст. 231 ГК України.

У абз. 3 ч. 2 ст. 231 ГК України закріплено, що у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Вимоги щодо стягнення пені та штрафу позивач обґрунтовує підпунктом 7.3.7. п. 7.3. договору, який передбачає, що за порушення строків виконання зобов’язання Постачальник сплачує пеню в розмірі 0,1 % вартості недопоставленого товару за кожну добу затримки, а за прострочення понад 30 днів з постачальника додатково стягується штраф у розмірі 7 % вказаної вартості товару.

Як вбачається з розрахунку пені, долученого позивачем до позовних матеріалів, останнім нарахована пеня на суму заборгованості за загальний період з 30.09.2017 по 20.12.2017.

Факт порушення відповідачем термінів поставки є доведеним. Вимога про стягнення пені заявлена обґрунтовано. Однак, перевіривши розрахунок пені, здійснений позивачем, судом встановлено, що позивачем допущено помилки, зокрема, в частині визначення кількості днів прострочення. А саме: позивач помилково включає останній день (30.09.2017), в який необхідно здійснити поставку, в період прострочки.

Суд вважає, що у розрахунку позивачем не взято до уваги, що згідно з ст. 253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов’язано його початок.

Здійснивши перерахунок пені судом встановлено, що сума пені, яку належить стягнути з відповідача, складає 41 474,16 грн., з якої: 9 798,84 грн. пені за період з 01.10.2017 по 14.11.2017, нарахованої на суму 227 880,00 грн.; 13 672,80 грн. пені за період з 01.10.2017 по 01.12.2017, нарахованої на суму 227 880,00 грн. та 18 002,52 грн. пені за період з 01.10.2017 по 20.12.2017, нарахованої на суму 227 880,00 грн.

Отже, вимоги в частині стягнення пені підлягають задоволенню частково в сумі 41 474,16 грн. В іншій частині вимоги відхиляються через безпідставність.

Враховуючи прострочення відповідачем свого зобов’язання за договором щодо поставки обладнання більше ніж на 30 днів, судом визнаються законними та обґрунтованими вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 87 733,80 грн. штрафу у розмірі 7 % вартості товару, поставку якого прострочено.

Отже, судом задовольняється вимога позивача про стягнення з відповідача 87 733,80 грн. штрафу у повному обсязі.

Відповідно до вимог п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судові витрати по сплаті судового збору пропорційно задоволених вимог покладаються на відповідача в сумі 1 938,12 грн.

Керуючись ст. ст. 129, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Фрост" (72312, Запорізька область, м. Мелітополь, вул. Ломоносова, 23, код ЄДРПОУ 36968997) на користь Міністерства оборони України (03168, м. Київ, проспект Повітрофлотський, 6, код ЄДРПОУ 00034022, р/р МОУ № 31251207418611 в ДКСУ м. Києва, МФО 820172, КПКВ 2101020) – 41 474 (сорок одну тисячу чотириста сімдесят чотири) грн. 16 коп. пені, 87 733,80 (вісімдесят сімом тисяч сімсот тридцять три) грн. 80 коп. штрафу та 1 938 (одна тисяча дев’ятсот тридцять вісім) грн. 12 коп. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 18.01.2019.

Суддя Т.А. Азізбекян