Рішення № 79232746, 14.01.2019, Білоцерківський міськрайонний суд Київської області

Справа № 357/11092/18

2/357/34/19

Категорія 26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 січня 2019 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого судді - Бондаренко О. В. ,

при секретарі -Бондаренко Н. В.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1, про стягнення боргу кредитором спадкодавця, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з даним позовом 16.09.2018 року, шляхом направлення поштою, який зареєстрований судом 25.09.2018 року, в якому просив стягнути з ОСОБА_1, як спадкоємця ОСОБА_2, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором №б/н від 21.02.2012 року у розмірі 12 732,25 грн. та понесені судові витрати по оплаті судового збору в сумі 1762,00 грн. В обґрунтування позову позивач вказав на те, що відповідно до укладеного договору №б/н від 21.02.2012 року ОСОБА_2 отримав кредит в розмірі 500,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, зі сплатою відсотків за користування кредитом. ІНФОРМАЦІЯ_1 позичальник ОСОБА_2 помер. Спадкоємцем померлого, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, є ОСОБА_1. Вказана обставина підтверджується копіями паспортів позичальника та відповідача, де в якості адреси реєстрації зазначена: АДРЕСА_1. Також, на виконання вимог ст. 1281 ЦК України позивач 09.10.2017 року направив до Другої Білоцерківської міської державної нотаріальної контори претензію кредитора. Згідно листа відповіді нотаріальної контори, яку позивач отримав 07.05.2018 року, зазначено, що спадкоємці померлого ОСОБА_2 із заявами про прийняття чи про відмову від спадщини не зверталися та спадкова права була заведена на підставі претензії АТ КБ «Приватбанк». Таким чином відповідач прийняла спадщину, до складу якої входять в тому числі кредитні зобов'язання померлого позичальника. Спадкування обов'язків відбулося відповідно до ст. 1268 ЦК України, так як відповідач не відмовилась від спадщини у передбачені цивільним законодавством строки, а саме 6 місяців від дня відкриття спадщини. Станом на дату смерті заборгованість позичальника перед банком за кредитним договором №б/н від 21.02.2012 року становить 12 732,25 грн., яка складається з наступного: 498,20 грн. - заборгованість за кредитом, 10 624,58 грн. - заборгованість за відсотками, 1609,47 грн. - заборгованість з комісії та пені.

22.11.2018 року ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи.

21.12.2018 року відповідач ОСОБА_1 надала до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначила, що заявлені позовні вимоги вона повністю не визнає через їх необґрунтованість та недоведеність позивачем. Так, після смерті сина вона не вступала у спадщину. Зокрема, як вбачається з копії відповіді Другої Білоцерківської міської державної нотаріальної контори від 08.11.2017 року за вих. № 2507/01-16, яка додана до позову, спадкова справа до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2, не заводилася. У копіях матеріалів, які додані позивачем до позову, відсутні будь-які докази наявності спадкового майна, яке було прийнято нею після смерті сина. Крім того, позивачем не доведено факт її проживання разом із сином станом на день його смерті, адже в матеріалах позову маються копії паспортів її та її сина, які підтверджують факт реєстрації з ним за однією адресою задовго до його смерті. Так, копія її паспорта завірена працівником банку станом на 15.10.2010 року, а копія паспорту сина завірена 21.02.2012 року, таким чином факт її проживання за однією адресою з сином на день його смерті позивачем ніяким чином не доведено. Також, в матеріалах позову міститься копія листа-претензії позивача від 15.06.2018 року, відповідно до якого нібито позивач заявив свої вимоги щодо погашення кредиту, які не були виконані. Однак, такого листа вона не отримувала та матеріалах позову також відсутні будь-які докази щодо направлення його за адресою її проживання та відповідно отримання вказаного листа. Крім того, в тексті позовної заяви вказується, що їй було направлено лист претензію 15.07.2018 року, а не 15.06.2018 року. Копія листа-претензії від 15.07.2018 року в матеріалах позову відсутня. Тому, в даній частині щодо направлення згідно вимог чинного законодавства у встановлені строки претензії (вимоги) щодо кредиту, є необґрунтованими та нічим не доведеними. Також є незрозумілим те, що з розрахунку заборгованості за договором б/н від 21.02.2012 р. та виписки по основній карті за період з 21.01.2012 р. по 28.12.2017 р., а саме 11.05.2017 року були внесені грошові кошти у розмірі 1 190,53 грн. на погашення кредитних зобов'язань, тобто коли її сина вже не було в живих. Ні вона, ні інші рідні померлого сина вказані грошові кошти не вносили. Тому й з даних підстав, позовні вимоги банку фактично не відповідають дійсності та ставлять під сумнів весь наданий позивачем розрахунок по кредиту, адже будь-яких саме допустимих доказів - бухгалтерських документів, на підтвердження дійсної заборгованості її сина за кредитним договором, в розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» позивачем до позову не надано. Позивачем не доведено та не обґрунтовано, що вона є спадкоємцем свого померлого сина, позивачем не з'ясовано коло потенційних спадкоємців після смерті сина, так як крім нього в неї є інші діти, та позивачем не доведено, що вона постійно проживала разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, хоча лише факт спільного проживання спадкоємця зі спадкодавцем на момент прийняття спадщини не свідчить про фактичне прийняття спадщини та про наявність будь-якого спадкового майна. Усі наведені висновки позивач зробив на підставі припущень, не доведених будь-якими допустимими та належними доказами. Аналогічна правова позиція наведена в постанові Верховного суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 липня 2018 року у справі № 551/19/17. Тому, у зв'язку з усіма вищевикладеними обставинами, позовні вимоги позивача не визнає у повному обсязі, відповідно у задоволенні позовних вимог позивача просила відмовити.

Представник позивача в судове засідання не з'явився, про день, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином, до позову приєднано клопотання, представника за довіреністю, Савіхіної Анастасії Миколаївни, про розгляд справи у відсутності представника банку, позовні вимоги підтримує в повному обсязі та не заперечує проти заочного розгляду справи, відповіді на відзив до суду не подано.

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явилася, про день, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, у відзиві на позовну заяву просила розгляд справи проводити без її участі.

Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Одним із принципів цивільного судочинства є диспозитивність, який полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявленою нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ст. 13 ЦПК України).

Ст. 12 ЦПК України передбачено, що учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом та кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості ( ст. 627 ЦК України).

За своєю правовою природою договір є правочином. Водночас, договір є й основною підставою виникнення цивільних прав та обов'язків ( ст. 11 ЦК України).

Згідно ч.1 ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Судом встановлено, що 21.02.2012 року ОСОБА_2 підписав анкету - заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПАТ КБ «Приватбанк», відповідно до якої приєднався до вказаних Умов та Правил і отримав кредит у розмірі 500,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом. Отже, шляхом заповнення та підписання анкети-заяви про приєднання до умов і правил надання банківських послуг від 21.02.2012 року, ОСОБА_2 погодився, що ця заява разом з пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, тарифами банку, становить договір про надання банківських послуг, що підтверджується копією анкети-заяви (а.с. 7, 76) та копією умов та правил надання банківських послуг (а.с. 8-31, 81-104).

Відповідно до ч. 1 ст. 634 ЦК України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

З матеріалів справи вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть виданий Білоцерківським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Київській області від 05.04.2017 року серія НОМЕР_2 (а.с.34, 123 зворотній бік), не виконавши своїх зобов'язань щодо своєчасного повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом.

Станом на дату смерті заборгованість ОСОБА_2 перед банком, згідно розрахунку заборгованості за кредитним договором №б/н від 21.02.2012 року, становить в загальній сумі 12 732,25 грн., яка складається з наступного: 498,20 грн. - заборгованість за кредитом, 10 624,58 грн. - заборгованість за відсотками, 1609,47 грн. - заборгованість з комісії та пені.

Однак, розрахунок заборгованості, на думку суду, сам по собі не може бути належним та допустимим доказом її наявності та розміру, оскільки нічим не підтверджується і його правильність неможливо перевірити.

Так, доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно із вказаною нормою закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

За пунктом 62 Постанови Правління Національного банку України «Про затвердження Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України від 04.07.2018 № 75, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Тому, суд критично оцінює доводи позивача щодо обґрунтування заборгованості, оскільки з дослідження змісту наявних у справі документів в розрахунках заборгованості зазначені різні процентні ставки та наявне внесення грошових коштів на погашення кредитних зобов'язань у розмірі 1 190,53 грн. 11.05.2017 року вже після смерті позичальника.

В тому числі, суд враховує вимоги ст. 80 ЦПК України, зокрема достатність доказів для вирішення справи, наданих до суду.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Також, позивач надав виписку по основній картці за період з 21.02.2012 по 11.05.2017 року, в якій зазначено про закриття заборгованості в зв'язку з поповненням картки, та довідку про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки із встановленим строком дії картки - березень 2016 року.

Отже, суд приходить до висновку, що факт існування заборгованості позивальника в заявленому розмірі непідтвердженою достатніми доказами в своїй сукупності, крім того надані позивачем докази містять суперечливі відомості щодо обставин справи.

Відповідно до ст.13 Конституції України, держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання.

Стаття 55 Конституції України гарантує кожному право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Приписами п.1ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У пункті 33 рішення Європейського суду з прав людини від 19.02.2009 року у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч.1 ст.6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

У пункті 26 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України» та п.23 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гурепка проти України №2» наголошується на принципі рівності сторін одному із складників ширшої компетенції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.

При вирішенні даного цивільно-правового спору суд також враховує, що одним з проявів верховенства права є положення про те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори. Справедливість - одна з основних засад права і є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права.

Суд вважає за необхідне зазначити, що ця позиція ґрунтується, в тому числі, на рішенні Конституційного Суду України від 02.11.2004 року № 15-рп/2004у справі № 1-33/2004. Виходячи з принципу процесуальної рівності сторін і враховуючи обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, в судовому засіданні досліджено кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів (п.27 Постанови ПВС України від 12.06.2009 року №2 «Про практику застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» ).

Згідно ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно вимог ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Положеннями Конституції України (ст.55), Цивільного кодексу України (зокрема, ч.1 ст.16), Цивільного процесуального кодексу України ( ст.4,12, 13), Закону України «Про судоустрій і статус суддів" (ч.1. ст.7) передбачено, що суд захищає права та інтереси юридичних осіб, у спосіб, визначений законами України. Враховуючи зазначене, юридична особа має право на позов виключно, у випадку порушення, невизнання або оспорювання її прав та інтересів іншою особою.

У аналізі практики застосування судами ст.16 Цивільного кодексу України від 01.04.2014 Верховний Суд України вказав, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. З цією метою суд повинен з'ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бочаров проти України» (остаточне рішення від 17 червня 2011 року) суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Проте, таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів.

Згідно з ст.608 ЦК України зобов'язання припиняється смертю боржника, якщо воно є нерозривно пов'язаним з його особою і у зв'язку з цим не може бути виконане іншою особою.

Відповідно до ч.2 ст.1220 ЦК України часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу).

За приписами ст. ст. 1216, 1218 ЦК України спадкування є перехід прав та обов'язків (спадщини від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Чинне законодавство розмежовує поняття прийняття спадщини (глава 87 ЦК України) «Здійснення права на спадкування» та оформлення спадщини (глава 89 цього Кодексу «Оформлення права на спадщину».

Спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину, це передбачено частиною першою статті 1296 ЦК України

Разом з тим незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п'ята статті 1268 ЦК України).

Відповідно до п.5 ч.1ст. 1219 ЦК України не входять до складу спадщини права та обов'язки, що нерозривно пов'язані з особою спадкодавця, зокрема права та обов'язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 цього Кодексу.

Обов'язок з відшкодування шкоди (яка в даному випадку для банку виникла внаслідок неповернення відповідачем боргу за кредитним договором) згідно зі ст.1219 ЦК України не є таким, що нерозривно пов'язаний з особою спадкодавця, а тому відповідно до вимог чинного ЦК України з його смертю цей обов'язок не припинився і спадкується його спадкоємцями, тобто є таким, що входить до складу спадщини.

За змістом зазначених норм, у разі смерті фізичної особи, боржника за зобов'язаннями у правовідносинах, що допускають правонаступництво в порядку спадкування, обов'язки померлої особи (боржника) за загальним правилом переходять до іншої особи - її спадкоємця, таким чином, відбувається передбачена законом заміна боржника за зобов'язанням.

Порядок пред'явлення кредитором спадкодавця вимог до спадкоємців і порядок їх задоволення регулюються нормами ст.ст.1281,1282 ЦК України.

У зв'язку зі смертю боржника зобов'язання з повернення кредиту включаються до складу спадщини, умови кредитного договору щодо строків повернення кредиту не застосовуються, а підлягають застосуванню норми статей 1281,1282 ЦК України щодо строків пред'явлення кредитором вимог до спадкоємців і порядку задоволення цих вимог кредитора.

Так, згідно зі статтею 1282 ЦК України спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен зі спадкоємців зобов'язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора вони зобов'язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями і кредитором не встановлено інше. Уразі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передано спадкоємцям у натурі.

Виходячи із наведеного, при вирішенні спору про стягнення зі спадкоємця коштів для задоволення вимог кредитора, судом підлягає встановленню, яке саме майно спадкоємець отримав у спадщину та яка його вартість.

У пункті 32 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» №5 від 30.03.2012 року роз'яснено, що з урахуванням положенняст.1282 ЦК України спадкоємці боржника за умови прийняття спадщини є боржниками перед кредитором у межах вартості майна, одержаного у спадщину. При цьому спадкоємці несуть зобов'язання погасити нараховані відсотки і неустойку тільки в тому випадку, якщо вони вчинені позичальником за життя. Інші нараховані зобов'язання фактично не пов'язані з особою позичальника і не можуть присуджуватися до сплати спадкоємцями.

Аналіз зазначених норм права дає можливість зробити висновок про те, що спадкоємці можуть задовольняти вимоги кредиторів лише: у разі прийняття майна у спадщину; у межах вартості успадкованого майна; у розмірі, яка виникла за життя спадкодавця.

Разом з тим положення зазначеної норми застосовуються у випадку дотримання кредитором норм статті 1281 ЦК України щодо строків пред'явлення ним вимог до спадкоємців.

Відповідно до статті 1281 ЦК України, кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред'явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги. Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, він має право пред'явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, протягом одного року від настання строку вимоги. Кредитор спадкодавця, який не пред'явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частиною другою та третьою цієї статті, позбавляється права вимоги.

Недотримання кредитором передбачених ст.1281 ЦК України строків пред'явлення вимог, які є присічними (преклюзивними), позбавляє кредитора права вимоги до спадкоємців.

Отже, встановлені ст.1281 ЦК України строки - це строки, у межах яких кредитор, здійснюючи власні активні дії, може реалізувати своє суб'єктивне право на пред'явлення вимог до спадкоємців.

Такий правовий висновок викладений в Постанові Верховного Суду України від 12.04.2017, в справі № 6-2962цс16, в постанові Верховного Суду України від 08 квітня 2015 року № 6-33цс15 та в постанові Великої Палати Верховного Суду України від 17 квітня 2018 року № 14-53 цс 18.

Отже, виходячи з положень статті 1281 ЦК України слід дійти висновку про те, що вимогу до спадкоємця повинно бути пред'явлено в судовому порядку протягом одного року від настання строку вимоги або ж протягом шести місяців від дня, коли кредитор дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини.

Згідно зі ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених ЦПК випадках Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (ч.1 ст.15 ЦК України).

Як вбачається з матеріалів справи, 09.10.2017 року позивачем була направлена претензія кредитора в порядку ст. 1281 ЦК України за вих. № SAMDN50000058362578 від 23.09.2017 року до Другої Білоцерківської міської державної нотаріальної контори (а.с. 37, 108-109).

З копії листа Другої Білоцерківської міської державної нотаріальної контори від 08.11.2017 року вих. № 2507/01-16 (а.с. 38, 105 зворотній бік аркуша), вбачається, що згідно книг обліку та реєстрації спадкових справ та алфавітної книги спадкових справ за 2017 роки та згідно Спадкового реєстру, спадкова справа після смерті ОСОБА_2, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, не заводилась, спадкоємці за оформленням своїх спадкових прав не зверталися, інформація про майно спадкодавця невідома.

На підтвердження факту належності ОСОБА_1 до спадкоємців позичальника позивач послався на те, що вона є спадкоємцем, яка постійно проживала разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини. Вказана обставина підтверджується копіями паспортів позичальника та відповідача, де в якості адреси реєстрації зазначена: АДРЕСА_1 (а.с. 32, 33,106-108). Тому, 15.07.2018 року на її адресу було направлено лист-претензію за вих. № SAMDN50000058362578 від 15.06.2018 року, згідно якої позивач пред'явив свої вимоги, але ніяких дій виконано не було (а.с. 39, 109 зворотній бік аркуша).

Відповідно до ч.2 ст.1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст.1270 цього Кодексу він не заявив про відмову від неї.

Аналіз зазначеної норми дає підстави для висновку, що обов'язковою умовою для прийняття спадщини є фактичне проживання із спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не лише реєстрація за місцем проживання спадкодавця, на що посилається АТ КБ «ПриватБанк» у позовній заяві, як на підставу позовних вимог.

Однак, позивач не надав суду достатньо доказів, які підтверджують факт проживання відповідача з позичальником на момент смерті, як і не надав доказів того, яке саме майно прийняла у спадок відповідач та яка його вартість, що унеможливлює стягнення з ОСОБА_1 заявлених позивачем грошових коштів.

Слід зазначити, що звернення до відповідної нотаріальної контори з вимогою кредитора суд до уваги не приймає, оскільки вимога адресована до Другої Білоцерківської міської державної нотаріальної контори не є ідентичною зверненню безпосередньо до спадкоємця, а відтак не є свідченням своєчасного звернення позивача саме до спадкоємця - відповідача по справі.

Закон не пов'язує спеціальні строки звернення до спадкоємця з днем коли позивачу стало відомо про особу спадкоємця померлого боржника.

Виходячи з аналізу змісту норм ст. 1216, 1218, ч. 2 ст. 1220, ч. 3 ст. 1223 ЦК України, відповідно до яких з моменту смерті особи до спадкоємців переходять права та обов'язки спадкодавця, які належали йому на час відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, зобов'язання правонаступників спадкодавця-боржника перед кредитором виникають з моменту смерті спадкодавця-боржника.

А тому у відповідності до ч. 3 ст. 1281 ЦК України право вимоги до спадкоємця ОСОБА_1 у позивача виникло з дня відкриття спадщини, що пов'язано з датою смерті боржника, тобто починаючи з ІНФОРМАЦІЯ_1.

Також, суд приходить до висновку, що позивачем пропущено шестимісячний строк звернення кредитора до спадкоємця, оскільки позивач дізнався про відкриття спадщини ще коли відправив претензію 09.10.2017 року до Другої Білоцерківської міської державної нотаріальної контори, а вимоги до спадкоємця пред'явив лише 15.07.2018 року шляхом направлення вимоги - претензії відповідачу та 16.09.2018 року шляхом подання позову.

Сплив визначених статтею 1281 ЦК України строків пред'явлення кредитором вимоги до спадкоємців має наслідком позбавлення кредитора права вимоги за основним і додатковим зобов'язаннями, а також припинення таких зобов'язань.

Крім того, позовні вимоги заявлені у вигляді стягнення заборгованості за кредитним договором, а не у вигляді звернення стягнення на спадкове майно у межах його вартості.

Даючи оцінку встановленим обставинам та доказам в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов не підлягає до задоволення.

Відповідно до ч. 1, 2ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме у разі відмови в позові - на позивача.

Оскільки позовні вимоги задоволенню не підлягають, то судові витрати слід віднести на рахунок позивача.

Керуючись ст.13 Конституції України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.ст.509, 525, 526, 608, 610, 1050, 1054, 1216, 1218, 1219, 1281, 1282 ЦК України, ст.ст. 4, 10-13, 76-81, 141, 258, 259, 264-265, 268, 354, 355 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

У задоволенні позову Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (49094,м. Дніпро, вул. Набережна перемоги,50, код ЄДРПОУ 14360570) до ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2, ідентифікаційний номер: НОМЕР_1, зареєстрована адреса проживання: АДРЕСА_1), про стягнення заборгованості, відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду через Білоцерківський міськрайонний суд Київської області шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.

Повний текст рішення складено 17.01.2019 року.

СуддяО. В. Бондаренко