Рішення № 79228871, 13.11.2018, Бердичівський міськрайонний суд Житомирської області

справа № 274/2795/16-ц

провадження № 2/0274/81/18

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.11.18 року м. Бердичів

Бердичівський міськрайонний суд Житомирської області у складі: головуючого - судді Замеги О.В., за участю секретаря Лободи В.Л., позивачки ОСОБА_1, представників відповідачів: ОСОБА_2, ОСОБА_3, третіх осіб: ОСОБА_4, ОСОБА_5, розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Бердичівської міської ради Житомирської області, Бердичівської міської ради Житомирської області, треті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_5, про визнання незаконним рішення та стягнення шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

Позивачка звернулась до суду з вказаним позовом, і з врахуванням заяв про уточнення позовних вимог від 18.11.2016 р. та 29.09.2017 р.(том 1 а.с. 156, 248), просить визнати незаконним п. 1 рішення виконавчого комітету Бердичівської міської ради Житомирської області від 16.05.1974 р. № 300 про надання дозволу громадянці ОСОБА_6, що мешкає по АДРЕСА_1, збудувати новий житловий будинок, а старий будинок, який належить їй, згідно свідоцтва про право на спадщину від 23.08.1973 р. за реєстром № I-1337, знести після закінчення будівництва нового будинку, стягнути з відповідачів на її користь моральну шкоду в сумі 150000,00 грн., визнати за нею право власності на 1/2 частину будинку з надвірними спорудами, а також право на користування земельною ділянкою, на якій знаходяться вищевказані будівлі, що по АДРЕСА_1 в порядку спадкування після смерті її матері ОСОБА_7, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 року.

Свої позовні вимоги вона мотивує тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 р. померла її мати - ОСОБА_7 та після її смерті відкрилась спадщина, в тому числі і на належну ОСОБА_7, згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 22.09.1973 р., 1/2 частку у праві власності на жилий будинок з відповідною частиною надвірних будівель, що за адресою: АДРЕСА_1. Вона, будучи спадкоємцем першої черги за законом, спадщину прийняла, однак у видачі свідоцтва про право на спадщину їй було відмовлено у зв'язку з тим, що будинок знесено. В свою чергу, ОСОБА_7 набула право власності на будинок в порядку спадкування за заповітом після смерті свого батька - ОСОБА_8, який заповів все своє майно своїм дітям - ОСОБА_7 та ОСОБА_6. в рівних частках, які прийняли спадщину і в 1973 р. отримали свідоцтва про право на спадщину по заповіту. Однак, 16.05.1974 р. виконкомом Бердичівської міської ради депутатів трудящих прийнято рішення № 300 "Про дозвіл на будівництво на своїй присадибній земельній ділянці", яким надано дозвіл ОСОБА_6 збудувати новий житловий будинок, а старий будинок, який належить їй згідно свідоцтва про право на спадщину від 23.08.1973 р. № I-1337, знести після закінчення будівництва нового. Також, п. 1 рішення виконавчого комітету Бердичівської міської ради депутатів трудящих від 14.06.1984 р. № 381 "Про переоформлення права особистої власності на жилий будинок в АДРЕСА_1 в зв'язку з перебудовою" визначено оформити право особистої власності на цілий жилий будинок в АДРЕСА_1 за ОСОБА_6. Відповідно до умови від 17.07.1939 р., що укладена між Житлоуправою Бердичівського міського комунального господарства та ОСОБА_8, останньому виділено для забудови земельну ділянку, площею 900 кв.м., строк дії умови - 49 років. Дана умова була правовстановлюючим документом, що підтверджувала належність ОСОБА_8 житлового будинку та право користування земельною ділянкою. Отже, з прийняттям спадщини ОСОБА_7 та ОСОБА_6 отримали право користування земельною ділянкою, площею 900 кв.м., в рівних частинах. Проте, реалізувати свої права ОСОБА_7 не мала можливості у зв'язку з тим, що рішенням від 16.05.1974 р. виконкому міської ради депутатів трудящих надано дозвіл на реєстрацію права власності на новий будинок лишу на ім'я ОСОБА_6. Крім того, після смерті ОСОБА_6 будинок за адресою: АДРЕСА_1, був придбаний ОСОБА_4 та ОСОБА_5, які придбавши вказаний будинок самовільно захопили частину земельної ділянки, яка належала її матері ОСОБА_7.. Також зазначає, що намагаючись оформити спадщину після смерті її матері, дізналась про існування рішення на підставі якого вона втратила можливість успадкувати частину будинку, що її дуже бентежило, вона була постійно знервована внаслідок стресів по відновленню своїх законних прав, та значно погіршився її стан здоров'я.

Ухвалою Бердичівського міськрайонного суду від 11.05.2016 року відкрито провадження у справі.

В зв"язку із закінченням повноважень судді Потапової Т.М. дана справа після повторного автоматичного розподілу була розподілена судді Корбуту В.В., і ухвалою судді від 14.09.2016 року прийнята до свого провадження(а.с. 75 т. 1).

В зв"язку із закінченням повноважень судді Корбута В.В. дана справа після повторного автоматичного розподілу була розподілена судді Замезі О.В., і ухвалою судді від 27.03.2017 року прийнята до свого провадження(а.с. 217 т. 1).

Ухвалою суду від 19.12.2017 року продовжено судовий розгляд справи за правилами загального позовного провадження і призначено підготовче судове засідання на 02.03.2018 року(а.с. 11 т. 2).

Передставником відповідача - виконавчого комітету Бердичівської міської ради надано відзив на позовну заяву(а.с. 34 -35 т. 2).

Представником відповідача - Бердичівської міської ради надано відзив на позовну заяву(а.с. 36 -39 т. 2).

Ухвалою суду від 25.04.2018 року закрито підготовче засідання у даній справі та призначено справу до судувого розгляду(а.с. 44 т. 2).

У відкритому судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 позов підтримала, з підстав зазначених у позовній заяві та заявах про уточнення позовних вимог.

Представник відповідача - виконавчого комітету Бердичівської міської ради Житомирської області ОСОБА_2 в судовому засіданні проти позову заперечила, з підстав викладених у запереченнях (а.с. 177-178, том 2 а.с. 34-35), які долучено до матеріалів справи. Позовні вимоги позивачки вважає необґрунтованими та безпідставними. Крім того просить застосувати позовну давність.

Представник відповідача - Бердичівської міської ради Житомирської області - ОСОБА_3 в судовому засіданні проти позову заперечив, з підстав викладених у запереченнях (том 1 а.с. 29-31, том 2 а.с. 36-39). Також зазначив, що мати позивачки ОСОБА_7 збудувала новий житловий будинок на своїй присадибній ділянці в 1958 р., та будинку було присвоєно адресу АДРЕСА_2, а будинку ОСОБА_6 було присвоєно адресу АДРЕСА_1. В подальшому 22.06.2001 р. ОСОБА_6 подарувала новий будинок своєму родичу, який в свою чергу подарував в 2002 р. третім особам. Право власності на будинок зареєстровано належним чином. Що стосується моральної та матеріальної шкоди, то вона є надуманою позивачкою та жодним чином не підтверджена. Просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Треті особи : ОСОБА_4 та ОСОБА_5 в судовому засіданні проти позову заперечили, з підстав викладених у запереченнях(том 2 а.с. 2-4). У задоволенні позову просять відмовити в повному обсязі.

Заслухавши пояснення позивачки, представників відповідачів, третіх осіб, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову слід відмовити за безпідставністю.

Судом встановлено, що після смерті ОСОБА_8 у 1973 році спадщину за заповітом по 1/2 частині житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 прийняли його діти: ОСОБА_7 та ОСОБА_6(а.с. 11, 13, 65 т. 1).

Рішенням виконкому міської ради депутатів трудящих від 16.05.1974 року № 300 ОСОБА_6, яка мешкала по АДРЕСА_1 було надано дозвіл на забудову нового житлового будинку по проекту № 3, а старий будинок, який належить їй згідно з свідоцтвом про право на спадщину від 23.08.1973 р. за реєстром № I-1337, знести після закінчення будівництва нового будинку(а.с. 15).

Статтею 19 Закону Української Радянської Соціалістичної Республіки "Про міську, районну в місті Раду народних депутатів Української РСР" від 15.07.1971 р. № 26-VIII визначено права та обов'язки міської ради народних депутатів міста республіканського, обласного підпорядкування в галузі будівництва, планування, забудови, землекористування, використання і охорони вод, лісів, надр і охорони навколишнього середовища міська Рада народних депутатів:, а відтак Суд приходить до висновку, що виконком міської ради депутатів трудящих прийняв рішення № 300 від 16.05.1974 р. в межах своїх повноважень та відповідно до норм матеріального права.

На думку суду, позивачкою не надано жодного доказу проте, що оспорюване рішення прийняте в супереч діючого на той момент законодавства.

Жодного доказу про порушення даним рішенням законних інтересів її матері- ОСОБА_7., позивачкою також суду не надано. Як і не надано доказів звернення ОСОБА_7 до будь-яких органів та суду щодо порушення її прав вказаним рішенням.

А тому суд, враховуючи викладене, вважає, що позовні вимоги про визнання незаконним п. 1 рішення виконавчого комітету Бердичівської міської ради від 16.05.1974 року № 300 про надання дозволу громадянці ОСОБА_6, що мешкає по АДРЕСА_1 збудувати новий житловий будинок, а старий будинок, який належить їй згідно свідоцтва про право на спадщину від 23.08.1973 року за реєстром № 1-1337 знести після закінчення будівництва нового будинку - задоволенню не підлягають.

Що стосується позовних вимог про визнання за позивачкою право власності на 1/2 частину будинку з надвірними спорудами, а також право на користування земельною ділянкою, на якій знаходяться вищевказані будівлі, що по АДРЕСА_1 в порядку спадкування після смерті її матері ОСОБА_7, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 року, то на думку суду, вони задоволенню не підлягають з наступних підстав.

За приписами ч. 1 ст. 316 Цивільного Кодексу України(далі ЦК України), правом власності є право особи на річ(майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.

Як встановлено судом раніше, 16.05.1974 р. № 300 рішенням виконкому міської ради депутатів трудящих було дозволено ОСОБА_6 збудувати новий житловий будинок, а старий знести після закінчення будівництва.

Як вбачається з матеріалів інвентаризаційної справи № 1950 ОСОБА_6 подарувала цілий новий вищезазначений будинок ОСОБА_9, який, в свою чергу, 01.03.2002 р. подарував цей будинок ОСОБА_4 та ОСОБА_5., крім того даний факт не оспорюється сторонами.

Також суд зазначає, що ОСОБА_1 у встановленому законом порядку спадщину після смерті матері не прийняла. Рішення Бердичівського міськрайоного суду Житомирської області від 29.11.2004 року, яким надавався позивачу строк для прийняття спадщини в один місяць, апеляційним судом Житомирської області від 21 жовтня 2015 року скасовано та ухвалене нове про відмову у задоволенні позову(том 1 а.с. 89, 102-104).

Згідно довідки від 12.01.2016 р. № 13 Комунального підприємства "Бердичівське міжміське бюро технічної інвентаризації" Житомирської обласної ради станом на момент реєстрації за ОСОБА_7 01.09.1982 р. загальна площа будинку складає 68,2 кв.м., однак на даний час будинок знесено (том 1 а.с. 10).

А тому, на думку суду, відсутні будь - які правові підстави для визнання за позивачкою право власності на 1/2 частину будинку з надвірними спорудами по АДРЕСА_1 в порядку спадкування після смерті її матері ОСОБА_7, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 року.

Частиною першою та другою статті 90 Земельного Кодексу Української РСР 1970 року, в редакції чинній до 15 березня 1991 року, встановлено, що на землях міст при переході права власності на будівлю переходить також і право користування земельною ділянкою або її частиною. При переході будівлі у власність кількох осіб земельна ділянка переходить в користування всіх співвласників будівлі.

Відповідно до частини першої статті 30 Земельного Кодексу України № 561 XII від 18 грудня 1990 року при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об'єктами переходить у розмірах, передбачених статтею 67 цього Кодексу, і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення і, якщо інше не передбачено у договорі відчуження - будівлі та споруди. У разі зміни цільового призначення надання земельної ділянки у власність або користування здійснюється в порядку відведення.

Водночас, при переході права власності на будівлі та споруди за цивільно-правовими угодами, укладеними після 31 грудня 2001 року право власності на земельну ділянку або її частину може переходити відповідно до статті 120 Земельного кодексу України від 25.10.2001 року на підставі цивільно-правових угод, а право користування земельною ділянкою або її частиною може переходити на підставі договору оренди, укладеного відповідно відчужувачем або набувачем (підпункт «г» п.18 постанови Пленуму ВСУ від 16.04.2004 року №7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляду цивільних справ»).

Як вбачається з матеріалів справи, у матері позивачки за життя право власності, відповідно вищезазначених положень норм права, на спірну земельну ділянку не виникло, а відтак, земельна ділянка не є спадковим майном померлої і в подальшому об'єктом спадкування.

Позивачкою не надано суду жодного правовстановлюючого документа за яким її мати володіла на праві власності спірною земельною ділянкою, або користувалася нею, як і доказів того, що вона прийняла спадщину після смерті останньої.

Крім того, на думку суду, оскільки відсутні правові підстави для визнання за позивачкою право власності на 1/2 частину будинку з надвірними спорудами, що по АДРЕСА_1 в порядку спадкування після смерті її матері ОСОБА_7, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 року, а від так відсутні і правові підстави для визнання за нею права на користування земельною ділянкою, на якій знаходяться вищевказані будівлі.

А тому, суд вважає, що правові підстави для задоволення позових вимог про визнання за позивачкою право на користування земельною ділянкою, на якій знаходяться вищевказані будівлі, що по АДРЕСА_1 в порядку спадкування після смерті її матері ОСОБА_7, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 року, також відсутні.

Що стосується позовної вимоги про стягнення з відповідачів на користь позивачки моральної шкоду в розмірі 150000,00 грн., то, на думку суду, вона також задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Стаття 1167 Цивільного кодексу України, містить підстави відповідальності за завдану моральну шкоду: моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Відповідно до частини першої та другої статті 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Пунктом 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» передбачено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Відповідно до частини першої статті 81 Цивільного процесуального кодексу України, кожна кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно статті 76 Цивільного процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

В позовній заяві, в уточнених позовних заявах, в заяві(том 1 а.с. 192-193) та під час судового розгляду позивачем не було надано належних доказів наявності моральної шкоди та підтвердження факту заподіяння позивачу відповідачами моральних страждань,не доведено якими діями (бездіяльністю) службових осіб відповідачів вона заподіяна.

Сам факт звернення позивачки до суду на протязі тривалого періоду, на думку суду, не є підставою для стегнення на її користь моральної шкоди.

Крім того в судовому засіданні представник відповідача - виконавчого комітету Бердичівської міської ради Житомирської області ОСОБА_2 подала до суду заяву про застосування стороків позовної давності, яка на думку суду, підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 256 Цивільного Кодексу України передбачено, що позовна давність - це строк, в межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Ст. 257 ЦК України, зазначено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

У відповідності до вимог п.п. 3, 4 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Як вбачається з матеріалів справи, а вересні 2005 року прокурор м. Бердичева звернувся до суду з позовом в інтересах ОСОБА_1 до виконавчого комітету Бердичівської міської ради Житомирської області Житомирської області про визнання за останньою права власності на земельну ділянку площею 455 кв.м, як за спадкоємницею після смерті матері ОСОБА_7. Рішенням Бердичівського міськрайонного суду від 08 грудня 2005 позов задоволено. Визнанно за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку площею 455 кв.м, якою раніше користувалася ОСОБА_7.

Тобто, суд вважає, що з моменту звернння прокурора м. Бердичева до суду в інтересах ОСОБА_1 з позовом до виконавчого комітету Бердичівської міської ради Житомирської області про визнання за останньою права власності на земельну ділянку площею 455 кв.м, як за спадкоємницею після смерті матері ОСОБА_7, з вересня 2005 року позивачка знала про порушення її права, а дана позовна заява була подана до суду тільки 10.05.2016 року, тобто з пропуском передбаченого 3 річного терміну.

Поважні причини пропуску даного строку, передбаченні ст. 261 ЦК України, на думку суду відсутні.

А тому суд вважає, що в зв"язку з спливом строків позовної давності в позові ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Бердичівської міської ради Житомирської області, Бердичівської міської ради Житомирської області, про визнання незаконним п. 1 рішення виконавчого комітету Бердичівської міської ради від 16.05.1974 року № 300 про надання дозволу громадянці ОСОБА_6, що мешкає по АДРЕСА_1 збудувати новий житловий будинок, а старий будинок, який належить їй згідно свідоцтва про право на спадщину від 23.08.1973 року за реєстром № 1-1337 знести після закінчення будівництва нового будинку, про відшкодування з виконавчого комітету Бердичівської міської ради Житомирської області моральної шкоди в сумі 150000 грн., та визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частину будинку з надвірними спорудами, а також право на користування земельною ділянкою, на якій знаходяться вищевказані будівлі, що по АДРЕСА_1 в порядку спадкування після смерті її матері ОСОБА_7 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 року,слід відмовити.

У відповідності до п. 11 постанови Пленуму Верховного суду України від 18.12.2009 року № 14 „ Про судове рішення у цивільній справі", суд встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, в рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, якщо позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Враховуючи те, що позивачкою не доведено позовні вимоги, на які вона посилається в позовній заяві, а тому суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 за безпідставністю.

Керуючись статтями 7 - 10, 13, 263-265, 268 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Бердичівської міської ради Житомирської області, Бердичівської міської ради Житомирської області, про визнання незаконним п. 1 рішення виконавчого комітету Бердичівської міської ради від 16.05.1974 року № 300 про надання дозволу громадянці ОСОБА_6, що мешкає по АДРЕСА_1 збудувати новий житловий будинок, а старий будинок, який належить їй згідно свідоцтва про право на спадщину від 23.08.1973 року за реєстром № 1-1337 знести після закінчення будівництва нового будинку, про відшкодування з виконавчого комітету Бердичівської міської ради Житомирської області моральної шкоди в сумі 150000 грн., та визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частину будинку з надвірними спорудами, а також право на користування земельною ділянкою, на якій знаходяться вищевказані будівлі, що по АДРЕСА_1 в порядку спадкування після смерті її матері ОСОБА_7 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 року, відмовити за безпідставністю.

Рішення може бути оскаржене до Житомирського апеляційного суду через Бердичівський міськрайонний суд протягом 30 днів з дня, наступного за днем дня складення судового рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.В. Замега