Ухвала суду № 79228347, 15.01.2019, Овідіопольський районний суд Одеської області

Справа № 509/5831/18

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 січня 2019 року Овідіопольський районний суд Одеської області у складі:

головуючого судді Гандзій Д.М.

при секретарі Задеряка Г.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в смт Овідіополь заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Новоградківська сільська рада Овідіопольського району Одеської області про визнання недійсним рішення, визнання недійсним державного акту на землю, визнання недійсним договору купівлі – продажу, та визнання права на користування земельною ділянкою,-

ВСТАНОВИВ :

13 грудня 2018 року, позивачка звернулась до Овідіопольського районного суду Одеської області, із вищевказаною позовною заявою, в якій просила суд визнати незаконним та скасувати рішення виконкому Новоградківської сільської Ради народних депутатів від 20.10.1997 року №3, яким передано ОСОБА_3 безоплатно у приватну власність земельну ділянку площею 0,154 гектарів, розташовану на території Новоградківської сільської ради Овідіопольського району Одеської області в селі Новоградівка по вул. Центральна (колишня адреса вулиця Леніна), 89 та призначену для ведення особистого селянського господарства. Визнати недійсним Державний акт на право приватної власності на землю серії ІІ-ОД № 068992, виданий 20 жовтня 2002 року Новоградківською сільською Радою народних депутатів на ім’я ОСОБА_3 на земельну ділянку кадастровий номер 5123783000:02:002:0362, площею 0,155 гектарів, розташовану на території Новоградківської сільської ради Овідіопольського району Одеської області в селі Новоградівка по вул. Центральна (колишня адреса вулиця Леніна), 89 та призначу для ведення особистого селянського господарства. Визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки, розташованої за адресою: вул. Центральна, 89 в с. Новоградківка, Овідіопольський район, кадастровий номер 5123783000:02:002:0362 площею 0,1538 га від 22.05.2017 року № 1-475 посвідченого державним нотаріусом Овідіопольської державної нотаріальної контори Одеської області ОСОБА_4 належить ОСОБА_2 Скасувати державну реєстрацію Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна № довідки 135275604 від 22.08.2018 року 22.05.2017 року земельна ділянка кадастровий номер 5123783000:02:002:0362 площею 0,1538 га за адресою Одеська обл., Овідіопольський район, с. Новоградковка, вул. Центральна, земельна ділянка, 89 на підставі договору купівлі-продажу від 22.05.2017 року № 1-475 посвідченого державним нотаріусом Овідіопольської державної нотаріальної контори Одеської області ОСОБА_4 належить ОСОБА_2 Визнати право на користування земельною ділянкою площею 0,020 га в с. Новоградківка, вул. Квітнева, № 18 а, Овідіопольського району, Одеської області, із земель, що знаходяться в комунальній власності Новоградківської територіальної громади ради за ОСОБА_1 РНОКПП 20556201144 для обслуговування належного їй торгового павільйону.

15 січня 2019 року на адресу суду надійшла заява від позивачки ОСОБА_1 про забезпечення позову, в якій вона просила суд, накласти арешт на земельну ділянку розташовану за адресою: Одеська область, Овідіопольський район, с. Новоградківка, вул. Центральна, 89, кадастровий № 5123783000:02:002:0362, площею, 0,1538 га, що належить ОСОБА_2, заборонити ОСОБА_2 вчиняти будь які дії щодо обмеження користування ОСОБА_1 земельною ділянкою площею 0,020 га в Одеській області, Овідіопольського району, с. Новоградківка, вул. Квітнева, 18-А, де розташований торговий павільйон загальною площею 18,6 кв.м., належний їй на підставі рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 26.09.2014 року, та зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно реєстраційний № 481397351237 від 15.10.2014 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Відповідно до ч. 2 ст. 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до ч. 3 ст. 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути спів мірними із заявленими позивачем вимогами.

Відповідно до п. 4 Постанови № 9 Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 р. «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів. Наприклад, обмеження можливості господарюючого суб'єкта користуватися та розпоряджатися власним майном іноді призводить до

незворотних наслідків.

Відповідно до п. 5 Постанови № 9 Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 р. «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» при розгляді справ, предметом яких є оскаржене рішення загальних зборів господарського товариства, судам необхідно враховувати, що заборона проводити такі збори порушує право на участь у них та управлінні товариством тих його учасників, котрі не оскаржили це рішення, і суперечить змісту заходів забезпечення та меті їх застосування, яка полягає в захисті інтересів учасника процесу, а не в позбавленні (порушенні) прав інших осіб. Суд не повинен вживати таких заходів забезпечення позову, які пов'язані із втручанням у внутрішню діяльність господарських товариств (наприклад, забороняти скликати загальні збори товариства, складати список акціонерів, що мають право на участь у них, надавати реєстр акціонерів та приміщення для проведення зборів, підбивати підсумки голосування з питань порядку денного тощо).

Відповідно до п. 6 Постанови № 9 Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 р. «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» особам, які беруть участь у справі, має бути гарантована реальна можливість захистити свої права при вирішенні заяви про забезпечення позову, оскільки існує ризик спричинення їм збитків у разі, якщо сам позов або пов'язані з матеріально-правовими обмеженнями заходи з його забезпечення виявляться необґрунтованими.

Принцип рівності сторін – один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду – передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом (див. рішення ЄСПЛ, серед інших рішень та mutatis mutandis, "Кресс проти Франції" (Kress v. France), [GC], № 39594/98, п. 72, ECHR 2001-VI; "Ф.С.Б. проти Італії" (F.C.B. v. Italy) від 28 серпня 1991 року, Серія A № 208-B, п. 33; "Т. проти Італії" (Т. v. Italy) від 12 жовтня 1992 року, Серія A № 245-C, п. 26; та "Кайя проти Австрії" (Kaya v. Austria), № 54698/00, п. 28, від 8 червня 2006 року).

Враховуючи, що позивачкою ОСОБА_1 не надано суду жодного належного та допустимого доказу які би підтверджували, що відповідачка ОСОБА_2 має намір відчужити спірне майно на користь третіх осіб, а також того факту, що відповідачка будь – яким чином вчиняє дії, щодо перешкоджання позивачки у користуванні торговим павільйоном, крім того забезпечення позову в даному випадку порушить принцип рівності сторін, та поставить відповідачку в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з позивачкою, а також порушить законні права як власниці земельної ділянки, у зв’язку з чим суд вважає, що заява позивачки про забезпечення позову задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 149-159, 260, 353, 354 ЦПК України, постановою Пленуму Верховного суду України

№ 9 від 22.12.2006 р., -

УХВАЛИВ :

В задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Новоградківська сільська рада Овідіопольського району Одеської області про визнання недійсним рішення, визнання недійсним державного акту на землю, визнання недійсним договору купівлі – продажу, та визнання права на користування земельною ділянкою – відмовити.

Ухвала може бути оскаржена до Одеського апеляційного суду шляхом подачі в 15-денний строк з дня винесення ухвали апеляційної скарги.

Суддя Д.М. Гандзій

-