Рішення № 79227568, 15.01.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

15 січня 2019 року № 826/10828/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Аблова Є.В., розглянувши у порядку письмового провадження матеріали адміністративної справи за позовом ОСОБА_1 до Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, код ЄДРПОУ 42098368) про зобов'язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

З позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва звернулася ОСОБА_1 до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, в якому просить зобов'язати відповідача повернути безпідставно сплачені кошти у розмірі 6 904,46 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач безпідставно не повернув сплачений позивачем збір на обов'язкове державне пенсійне страхування при придбанні житла вперше.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 04.09.2017 відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду.

Відповідач скористався своїм правом та 08.12.2017 через відділ документального обігу, контролю та забезпечення розгляду звернень громадян (канцелярія) подав відзив на позовну заяву в якому просив суд у задоволенні позову відмовити у зв'язку із відсутністю протиправних діянь з боку Управління, оскільки відсутній правовий механізм перевірки інформації про те, чи вперше особа придбала нерухомість; крім того зазначив, що Порядок повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного чи місцевих бюджетів, затверджений наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 №787 (надалі також - Порядок №787) може застосовуватись лише у тому випадку, коли Пенсійний фонд не заперечує факт придбання житла вперше і сплачені за житло кошти повертаються добровільно.

Відповідно до частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на дату постановлення ухвали) суд ухвалив продовжити розгляд справи у письмовому провадженні.

Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII внесені зміни до Кодексу адміністративного судочинства України, які набрали чинності 15 грудня 2017 року.

Відповідно до частини 3 статті 3 КАС України, в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Приписами пункту 10 частини 1 Перехідних положень КАС України встановлено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Справа розглядається у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження на підставі пункту 2 частини першої статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.01.2019 замінено відповідача у справі на Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, код ЄДРПОУ 42098368).

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фірма Діброва» та позивачем 28.07.2016 укладено договір купівлі-продажу квартири, який посвідчено приватним нотаріусом КМНО Драною Н.М. та зареєстровано в реєстрі за № 994.

На підставі вказаного договору позивач придбала у власність квартиру під номером АДРЕСА_1, право власності на яку зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за номером 64589043.

Під час укладення договору купівлі-продажу квартири позивачем було сплачено збір на обов'язкове державне пенсійне страхування у розмірі 6 904,46грн (1% вартості квартири), що підтверджується копією квитанції № 0.0.591908672.1 від 28.07.2016.

Позивач, вважаючи, що збір на обов'язкове державне пенсійне страхування сплачений нею помилково, 21.03.2017 звернулася до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України із заявою про повернення помилково сплачених коштів у розмірі 6 904,46 грн.

За результатами розгляду зазначеної заяви, листом від 28.03.2017 № 18180/16, відповідач повідомив позивача про неможливість повернення помилково сплачених коштів через відсутність інформації щодо права власності на нерухоме майно.

Позивач, вважаючи протиправними дії відповідача щодо відмови у поверненні їй помилково сплачених коштів, звернулася до суду з даним адміністративним позовом.

Відповідно до положень пункту 9 статті 1 Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» від 26.06.1997 №400/97-ВР (надалі також - Закон № 400/97-ВР), платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та фізичні особи, які придбавають нерухоме майно, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.

Як передбачено частиною третьої статті 3 Закону № 400/97-ВР, платники збору, визначені пунктами 5-7, 9 і 10 статті 1 цього Закону, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування сплачують на бюджетні рахунки для зарахування надходжень до державного бюджету, відкриті в головних управліннях центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів. Ці кошти в установленому порядку зараховуються до загального фонду державного бюджету і використовуються згідно із законом про Державний бюджет України.

За змістом пункту 151 Порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03.11.1998 №1740 (надалі також - Порядок №1740), збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна сплачується підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності та фізичними особами, які придбавають нерухоме майно, у розмірі 1 відсотка від вартості нерухомого майна, зазначеної в договорі купівлі-продажу такого майна, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.

Нерухомим майном визнається жилий будинок або його частина, квартира, садовий будинок, дача, гараж, інша постійно розташована будівля, а також інший об'єкт, що підпадає під визначення групи 3 основних засобів та інших необоротних активів згідно з Податковим кодексом України.

Тобто, вказаними нормами визначено, що із загального правила про обов'язковість сплати збору при придбанні нерухомого майна законодавцем встановлено два винятки:

1) громадяни, які придбавають житло і перебувають на черзі на одержання житла;

2) громадяни, які придбавають житло вперше.

Пунктом 153 Порядку №1740 передбачено, що нотаріальне посвідчення або реєстрація на біржі договорів купівлі-продажу нерухомого майна здійснюється за наявності документального підтвердження сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна.

Суд зазначає, що станом на час придбання позивачем нерухомості, як і станом на час розгляду справи в Україні відсутній механізм перевірки інформації про те, чи вперше особа придбала нерухомість.

Питання стосовно механізму перевірки інформації про те, чи вперше особа придбала нерухомість, було предметом звернення Пенсійного фонду України до Конституційного Суду України з проханням дати тлумачення терміну «придбавають житло вперше», що міститься у пункті 9 частини першої статті 1 Закону України «Про збір на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», визначивши коло осіб, яких необхідно вважати такими, що придбавають житло вперше, однак, ухвалою Конституційного Суду України від 23.03.2000 №29-у/2000 відмовлено у відкритті конституційного провадження у справі через відсутність у Пенсійного фонду України права на конституційне подання та непідвідомчість Конституційному Суду України питання, порушеного у поданні.

Таким чином, відсутність в Україні єдиної системи реєстрації прав на нерухоме майно та позбавлення можливості Пенсійного фонду України та його територіальних відділень можливості встановити придбання житла конкретною особою вперше, не може ставитись в провину особі, оскільки не визначення порядку виконання законодавчо закріплених норм - не може впливати на порушення прав громадян, які наділені такими правами, а тому саме органи Пенсійного фонду України зобов'язані довести, що конкретні особи - придбавають житло не вперше.

У той же час, оскільки на відповідача, як суб'єкта владних повноважень, відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, покладено обов'язок доказування, а саме відповідач зобов'язаний довести факт, що позивач зобов'язаний сплачувати збір на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, оскільки придбав житло не вперше.

Отже, суд вважає, що позивач помилково сплатив до бюджету збір на обов'язкове державне пенсійне страхування у розмірі 6904,46 грн.

Відповідно до частина другої статті 45 Бюджетного кодексу України та підпункту 2 пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.04.2015 за №215, Казначейство України веде бухгалтерський облік усіх надходжень Державного бюджету України та за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, здійснює повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету.

Процедуру повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, а саме: податків, зборів, платежів та інших доходів бюджету, коштів від повернення до бюджетів бюджетних позичок, фінансової допомоги, наданої на поворотній основі, та кредитів, у тому числі залучених державою (місцевими бюджетами) або під державні (місцеві) гарантії (далі - платежі) визначено Порядком повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного чи місцевих бюджетів, затверджений наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 №787 (надалі також - Порядок №787).

Пункт 5 Порядку №787 визначено, зокрема, що повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів, платежів та інших доходів бюджетів здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а при поверненні судового збору (крім помилково зарахованого) - за ухвалою суду, яка набрала законної сили.

Подання подається до органу Казначейства за формою, передбаченою нормативно-правовими актами з питань повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету коштів, або в довільній формі на офіційному бланку установи за підписом керівника установи (його заступника відповідно до компетенції), скріпленим гербовою печаткою (у разі наявності) або печаткою з найменуванням та ідентифікаційним кодом установи (у разі наявності), з обов'язковим зазначенням такої інформації: обґрунтування необхідності повернення коштів з бюджету, найменування платника (суб'єкта господарювання), код за ЄДРПОУ (для юридичної особи) або прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи, реєстраційний номер облікової картки платника податків (ідентифікаційний номер) або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та мають відмітку у паспорті), сума платежу, що підлягає поверненню, дата та номер документа на переказ, який підтверджує перерахування коштів до відповідного бюджету.

Подання в довільній формі подається платником до органу Казначейства, разом з його заявою про повернення коштів з бюджету та оригіналом або копією документа на переказ, або паперовою копією електронного розрахункового документа, які підтверджують перерахування коштів до бюджету.

Заява про повернення коштів з бюджету, яка подається до відповідного органу Казначейства, складається платником у довільній формі з обов'язковим зазначенням такої інформації: причини повернення коштів з бюджету, найменування платника (суб'єкта господарювання), код за ЄДРПОУ (для юридичної особи) або прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи, реєстраційний номер облікової картки платника податків (ідентифікаційний номер) або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та мають відмітку у паспорті), місцезнаходження юридичної особи або місце проживання фізичної особи та номер контактного телефону, сума платежу, що підлягає поверненню, спосіб перерахування коштів з бюджету - у безготівковій формі із зазначенням реквізитів рахунку одержувача коштів чи готівкою.

Аналіз вказаного свідчить, що підставою, яка обумовлює повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету коштів є подання наступних документів:

- заяви платника;

- подання органу, що контролює справляння відповідних надходжень до бюджету;

- платіжних доручень, що підтверджують зарахування коштів до відповідного бюджету.

Згідно з додатком до постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання ведення обліку податків і зборів (обов'язкових платежів) та інших доходів бюджету» від 16.02.2011 за №106, контроль за справлянням (стягненням) до бюджету надходжень, що обліковуються за кодом доходів бюджету 24140500 «Збір з операцій придбання (купівлі-продажу) нерухомого майна», покладений на Пенсійний фонд України.

Системно проаналізувавши вищенаведені норми, суд приходить до висновку, що громадяни, які придбавають нерухоме майно вперше не є платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, тобто звільнені від його сплати в розмірі 1% від вартості нерухомого майна (житлового будинку), зазначеної в договорі купівлі-продажу майна.

За відсутності відповідного правового механізму перевірки інформації про факт придбання нерухомості вперше саме держава в особі Пенсійного фонду України, як уповноваженого суб'єкта владних повноважень зобов'язана доводити той факт, що у кожному конкретному випадку особа, що зобов'язана сплачувати збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, придбала житло не вперше. Держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов'язана забезпечити його реалізацію. В протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності належного правового регулювання покладаються саме на державу.

Відсутність в Україні єдиної системи реєстрації прав на нерухоме майно та позбавлення можливості Пенсійного фонду України та його територіальних відділень встановити придбання квартир конкретною особою вперше не може ставитись в провину особі, оскільки невизначення порядку виконання законодавчо закріплених норм не може призводити до порушення чи обмеження прав громадян, які наділені такими правами.

При цьому, суд враховує правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену в рішеннях у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v.Croatia), «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (PincovdandPine v.The Czech Republic), «Ґаші проти Хорватії» (Gashiv.Croatia), «Трго проти Хорватії» (Trgo v.Croatia) щодо застосування принципу «належного урядування», згідно якого державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Оскільки саме держава не виконала свій обов'язок запровадити внутрішню процедуру встановлення факту придбання нерухомого майна вперше, що сприяло б юридичній визначеності у даних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси особи, то негативні наслідки вказаної бездіяльності мають покладатися саме на державу.

Таким чином, посилання відповідача на неможливість перевірки інформації щодо придбання квартири конкретною особою вперше, як на підставу для відмови позивачу в поверненні помилково сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна, є необґрунтованими.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 30.01.2018 (справа №819/1498/17), 31.01.2018 (справа №819/1667/17), 14.02.2018 (справа №826/23087/15) та 20.02.2018 (справа №819/1730/17).

Судом встановлено, що згідно з наявної в матеріалах справи Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта від 25.07.2018 за №132097694, єдиним зареєстрованим за позивачем на праві власності об'єктом нерухомого майна, а саме квартири, що придбана за договором купівлі-продажу під номером АДРЕСА_1.

Доказів, які б спростовували зазначене та підтверджували придбання позивачем нерухомого майна - а саме об'єкту житлової нерухомості, вдруге чи втретє, відповідачем до суду не надано.

Також, матеріалами справи підтверджено, що позивач зверталася із заявою про повернення помилково зарахованих до бюджету коштів, яка містить усі обов'язкові реквізити, визначені абзацу восьмого пункту 5 Порядку №787, однак їй було відмовлено.

За викладених обставин, суд погоджується з твердженням позивача про те, що вона має право на повернення суми збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування як помилково сплаченого, за відсутності обов'язку здійснювати такий платіж.

Водночас, з огляду на те, що поверненню таких коштів передує необхідність у формуванні та поданні відповідачем до Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві відповідного подання, у суду відсутні належні правові підстави для стягнення безпідставно сплачених коштів у розмірі 6904,46 грн.

У той же час, згідно з частиною другою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

За таких умов, в контексті вказаної норми Кодексу адміністративного судочинства України, з метою повного захисту прав, свобод та інтересів позивача, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та захистити порушені права позивача шляхом зобов'язання відповідача сформувати та подати до ГУ ДКСУ у м. Києві подання про повернення позивачу збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 6904,46 грн., сплаченого згідно з квитанцією від 28.07.2016 №0.0.591908672.1.

Отже, виходячи з викладеного, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку про те, що вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково.

З огляду на обраний судом спосіб захисту прав позивача, суд вважає, що судові витрати, понесені позивачем підлягають стягненню з відповідача.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частина перша статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Приписами статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відтак, на користь позивача підлягають стягненню судові витрати зі сплати судового збору, сплачені позивачем згідно квитанції №000000000703 від 30.08.2018 у розмірі 640,00 грн.

Керуючись вимогами статей 2, 5- 11, 19, 72-77, 90, 139, 241- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1.Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м.Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, код ЄДРПОУ 42098368) звернутися із поданням до Головного управління Державної казначейської служби України у м.Києві (01601, м.Київ, вул.Терещенківська, 11-а, код ЄДРПОУ 37993783) про повернення ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1, адреса: АДРЕСА_1) збору на обов'язкове пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 6904,46 грн., сплаченого згідно з квитанцією від 28.07.2016 №0.0.591908672.1.

3. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

4. Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1, адреса: АДРЕСА_1) понесені нею судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 640,00 грн. (шістсот сорок гривень 00 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, код ЄДРПОУ 42098368).

Рішення суду, відповідно до частини 1 статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його підписання за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя Є.В. Аблов