Ухвала суду № 79227061, 17.01.2019, Київський районний суд м. Одеси

Справа № 520/11897/18

Провадження № 1-кп/520/69/19

УХВАЛА

17.01.2019 року м.Одеса

Київський районний суд м.Одеси у складі судді Борщова І.О., який здійснює провадження одноособово,

секретар судового засідання Гораш А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщені суду кримінальне провадження №12018160480002286 від 22.06.2018 року за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.121 КК України,

за участю сторін кримінального провадження:

прокурора Одеської місцевої прокуратури №1 ОСОБА_2,

обвинуваченого ОСОБА_1 та його захисника – адвоката ОСОБА_3,

перекладачів – ОСОБА_4, ОСОБА_5,

ВСТАНОВИВ:

В судовому засіданні обвинувачений заявив клопотання про зміну запобіжного заходу на інший, не пов'язаний з триманням під вартою, яке відповідно до вимог ч.4 ст.201 КПК України підлягає розгляду у стислі строки.

Клопотання обвинуваченого підтримала захисник, надавши в обґрунтування клопотання письмово викладені мотиви. Так, обвинувачений повністю визнає вину у пред’явленому йому обвинуваченні, щиро кається та активно сприяв розкриттю злочину. Особа, якій злочином заподіяна шкода, не бажає визнання його потерпілим, а тому ОСОБА_6 перебуває у статусі свідка, та не має до обвинуваченого жодних претензій. Крім того у обвинуваченого в м.Одесі проживає рідна сестра - ОСОБА_7, що свідчить про наявність родинних зв’язків у обвинуваченого. Наведені обставини в сукупності, на думку захисника, свідчать про те, що ОСОБА_1 не є суспільно небезпечною особою, яка потребує обов’язкової ізоляції від суспільства, та може бути звільнена з під варти під зобов’язання явки у судове засідання на час розгляду справи в суді. Доводи захисник також підкріпила рішеннями ЄСПЛ щодо недопустимості надто тривалого тримання особи під вартою без обвинувального вироку суду, дотримання поваги до гідності особи тощо. В завершення захисник просила клопотання обвинуваченого задовольнити і змінити запобіжний захід на особисте зобов’язання або на нічний домашній арешт.

Прокурор заперечив проти зміни запобіжного заходу, оскільки ризики, які були враховані судом при обранні і продовженні найсуворішого запобіжного заходу на сьогодення не відпали, залишаються актуальними.

Вислухавши думку учасників судового провадження, дослідивши надані сторонами матеріали, у т.ч. договір оренди житла, суд дійшов висновку про те, що подальше тримання під вартою обвинуваченого є недоцільним. При цьому суд виходить з наступного.

Відповідно до ст.176 КПК України сторона захисту довела в суді, що існують обставини, які є достатніми для переконання, що більш м’який вид запобіжного заходу ніж тримання під вартою зможе запобігти ризикам, які зменшилися.

Згідно ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року, суди застосовують при розгляді справ як джерело права Європейську Конвенцію з прав людини та практику Європейського суду з прав людини.

Так, з рішення Європейського суду з прав людини від 24 липня 2003 року в справі "Смирнов проти Росії" вбачається, що питання щодо того, чи була розумною тривалість тримання особи під вартою, не може вирішуватися абстрактно. Наявність підстав тримання під вартою обвинуваченого повинні оцінюватися в кожній конкретній справі з урахуванням конкретних її обставин. Тривале ж утримання під вартою людини може виявитися виправданим лише за наявності конкретних ознак, інтересами суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, перевищують інтереси забезпечення поваги до особистої свободи. Саме на національні судові органи покладається обов'язок забезпечувати розумність строків тримання обвинуваченого під вартою. Для цього суди повинні розглянути всі факти на користь, і проти існування громадського інтересу, який, при належному обліку принципу забезпечення презумпції невинуватості, виправдовує відхід норми про повагу до особистої свободи.

Як вбачається з обвинувального акту і доданих до нього матеріалів, досудове розслідування у справі було закінчено у формі складання обвинувального акту і направлення його до суду. З моменту закінчення досудового розслідування слідчі дії по збору доказів у справі не проводяться. Отже, підстави вважати, що обвинувачений, перебуваючи на волі, буде незаконно впливати на свідків та потерпілого або іншим чином перешкоджати кримінальному провадженню чи вчиняти новий злочин – відпали або значно зменшилися.

Зазначені обставини свідчать про те, що подальше тримання під вартою обвинуваченого не буде розумно виправданим, навіть з оглядкою на суспільний інтерес. В даному випадку відносно обвинуваченого повинен дотримуватися принцип свободи, оскільки подальше утримання його під вартою аж до розгляду справи в суді по суті пред'явленого йому обвинувачення, буде фактичним відбуванням обвинуваченим покарання за злочин, у вчиненні якого він ще не визнаний винним (ст.62 Конституції України).

Згідно рішення Європейського суду з прав людини від 6 квітня 2000 року у справі "Лабіта проти Італії" щодо оскарження тривалості тримання під вартою, зазначено, що уповноважені органи держави тричі розглядали питання щодо подальшого тримання обвинуваченого під вартою і відмова звільнити його обґрунтовувався існуванням важливих доказів його провини, тяжкості злочину, небезпекою здійснення тиску на свідків і можливістю фальсифікації доказів.

Мотиву однієї лише тяжкості злочину, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_1, недостатньо для вирішення питання на користь подальшого його тримання під вартою, оскільки такий висновок буде суперечити рішенню Конституційного Суду України від 08 липня 2003 року № 14-рп/2003, згідно з яким тяжкість злочину законом не визначається обов'язковою підставою для застосування взяття під варту.

Як встановлено в судовому засіданні, ОСОБА_1 раніше не судимий, вину у пред’явленому обвинувачені визнав повністю, щиро покаявся, активно сприяв розкриттю злочину, під вартогю без обвинувального вироку тримається з 26.06.2018 року. Разом з тим, прокурор в суді не надає докази, має труднощі в організації забезпечення явки свідків з боку обвинувачення, що є підставою для відкладення судових засідань.

Отже, при таких обставинах суд не вбачає необхідності в подальшому утриманні обвинуваченого під вартою, і вважає, що інший вид запобіжного заходу, а саме, домашній арешт у нічний час в достатній мірі забезпечить мету запобіжного заходу.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.331, 176, 177, 181, 194, 369-372 КПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання обвинуваченого задовольнити.

Змінити запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_1 з тримання під вартою на домашній арешт, зобов’язавши його знаходитися за місцем постійного проживання за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1, з 23.00 год. до 06.00 год. наступного дня.

Визначити строк дії запобіжного заходу у виді домашнього арешту: ОСОБА_1, до 12.00 години 17.03.2019 року.

Виконання ухвали та контроль за поведінкою обвинуваченого покласти на правоохоронні органи по місцю проживання обвинуваченого, а саме, на Суворовський ВП в м.Одесі ГУНП України, якому відповідно до вимог ст.181 КПК України необхідно негайно поставити обвинуваченого на облік, про що повідомити суд.

Ухвала виконується негайно після її оголошення, а тому обвинувачений підлягає звільненню з під варти в залі суду.

Копію ухвали після її оголошення вручити обвинуваченому та прокурору. Інші учасники судового провадження мають право отримати в суді копію ухвали.

Копію ухвали відправити до КУ «Одеський ізолятор Управління державної пенітенціарної служби України в Одеській області» для відома.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя Борщов І. О.