Рішення № 79226935, 17.01.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

17 січня 2019 року № 826/5818/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Добрянської Я.І., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 доМіністерства оборони України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 з позовом до Міністерства оборони України в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати рішення Міністерства оборони України стосовно відмови ОСОБА_1 призначити одноразову грошову допомогу, а саме пункт 23 протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 06.10.2017р. № 104 затвердженого т.в.о. Міністром оборони України Руснаком І.С.;

- зобов'язати Міністерство оборони України прийняти рішення про призначення та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у розмірі 200- кратного прожиткового мінімуму встановленого законом для працездатних осіб, на дату встановлення інвалідності, відповідно до ст. 16 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою КМУ № 975 від 26.12.2013р.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідачами безпідставно відмовлено у призначенні та виплаті позивачу одноразової грошової допомоги у разі настання інвалідності II групи, що настала внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, оскільки вважає, що набув право на її отримання з моменту встановленні II групи інвалідності.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 25.04.2018р. відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи, встановлено відповідачу строк для надання відзиву.

Відповідачем подано відзив на адміністративний позов, в якому зазначає, що саме Національна гвардія України є належним відповідачем у межах спірних правовідносин, оскільки позивач проходив службу у військовій частині 4101, що входила до складу Національної гвардії України, а виплата одноразової грошової допомоги здійснюється органом державної влади, який здійснював розрахунок під час звільнення з військової служби. Більше того зазначає, що позивачем не додано документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов'язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження. Також зазначає, що у зв'язку з тим, що інвалідність позивачу встановлена більше ніж три місяці після звільнення зі служби, позивач не має права на виплату одноразової грошової допомоги. З огляду на що, просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

Щодо клопотання відповідача про його заміну на Національну гвардію України, суд вважає його таким, що задоволенню не підлягає, оскільки предметом оскарження є в тому числі рішення Міністерства оборони України.

15.12.2017р. набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03.10.2017 №2147-VIII, яким внесено зміни до КАС України, виклавши його в новій редакції.

Відповідно до підпункту 10 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України в новій редакції передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Згідно з частиною третьою статті 241 КАС України судовий розгляд в суді першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду.

Враховуючи викладене, суд закінчує розгляд даної справи ухваленням рішення за правилами нової редакції Кодексу адміністративного судочинства України.

Так, суд дослідив матеріали справи на підтвердження й спростування заявлених вимог в їх сукупності, надав їм юридичну оцінку та встановив наступне.

ОСОБА_1 з 04.08.1979р. по 07.09.1994р. проходив військову службу в Збройних Силах, в тому числі, з 07.01.1985р. по 13.03.1987р. проходив військову службу в Демократичній республіці Афганістан, що підтверджується копією довідки Київського міського військового комісаріату від 17.04.2013р. № 41.

Наказом командира військової частини 2210 Національної гвардії України від 12.09.1994р. № 184 позивач виключений зі списків особового складу частини та фінансового забезпечення з усіх інших видів забезпечення військової частини 4101 та звільнений з дійсної військової служби наказом Командуючого Національною гвардією України № 0161 о/с від 05 вересня 1994 року за ст.65 п. «в» (за станом здоров'я) з 07.09.1994р.

Позивачу встановлено ІІІ групу інвалідності, що настала в результаті поранення голови, лівої руки, тулуба, контузія головного мозку, захворювання, пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, яка була підтверджена після повторного огляду, що підтверджується копією довідки до акта огляду МСЕК серії КА-2 № 011325.

Однак, відповідно до довідки до акта огляду МСЕК серії АВ № 0427789 від 10.03.2016р. позивачу встановлено ІІ групу інвалідності з 29.02.2016р., причина інвалідності - поранення контузія, травми, так, пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.

Згідно з витягом з протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишнього військовослужбовця (протокол № 307 від 31.03.2010р.) поранення, контузія, травми, колишнього військовослужбовця ОСОБА_1, так, пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.

У березні 2016 року позивач звернувся до Військкомату із заявою про виплату одноразової допомоги у зв'язку з настанням інвалідності, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби у країнах, де велись бойові дії, та надав копії необхідних документів.

Військкомат надіслав до Міноборони документи позивача для призначення виплати одноразової грошової допомоги.

19.08.2016р. Міноборони за результатами розгляду поданих позивачем документів пунктом 29 протоколу № 67 засідання комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги відмовила в призначенні одноразової грошової допомоги відповідно до пункту 17 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі, інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 грудня 2013 року № 975 (далі - Порядок № 975).

Позивач вважаючи рішення протиправним, звернувся до суду.

Постановою Солом'янського районного суду м. Києва від 28.03.2017р. позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано пункт 29 протоколу від 19 серпня 2016 року № 67 засідання комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби Міністерства оборони України та зобов'язав Міноборони розглянути заяву позивача, подану з висновком Київського міського військового комісаріату 24 березня 2016 року, відповідно до пункту 4 частини другої статті 16 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Порядку № 975. У задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 25.05.2017р. та постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 20.11.2018р. рішення суду першої інстанції залишено без змін, а апеляційна та касаційна скарги без задоволення.

30.01.2018р. позивач звернувся з листом до Президента України щодо розгляду питання про призначення одноразової грошової допомоги.

Листом Адміністрації Президента України від 02.02.2018р. № 22/005489-26 позивача повідомлено про те, що його заява від 30.01.2018р. одержано, однак на підставі ч. 3 ст. 7 ЗУ "Про звернення громадян" перенаправлено за належністю до Міністерства оборони України та Київської міської державної адміністрації.

За результатом розгляду листа позивача направленого до Президента України, який в подальшому був перенаправлений до Міністерства оборони України, ОСОБА_1 була надана відповідь від 03.03.2018р. № 298/3/668 в якій зазначено, що відповідно до п. 23 Протоколу засідання Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум затвердженого т.в.о. Міністра оборони України 06.10.2017р. Комісією прийнято рішення скасувати п. 29 протоколу засідання від 19.08.2016р. № 67 в частині відмови в призначенні одноразової грошової допомоги і прийнято нове рішення про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги. До вищезазначеної відповіді надано копію протоколу засідання від 06.10.2017р. № 104.

Відповідно до витягу з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 06.10.2017р. № 104, позивач не має права на одержання одноразової грошової допомоги, оскільки позивач звільнений з військової служби до набуття чинності Законом України від 04.04.2006р. № 3597-VI "Про внесення змін до Закону України "Про загальний військовий обов'язок і військову службу", яким запроваджено виплату одноразової грошової допомоги, а інвалідність встановлена до 01.01.2014р., тобто до набуття чинності нової редакції ст. 16 ЗУ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей". Більше того зазначено, що зміна групи інвалідності відбулась понад дворічний термін, що згідно з ч. 4 ст. 16-3 ЗУ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та п. 8 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги, затвердженого постановою КМУ № 975 від 25.12.2013р., не дає підстав для здійснення доплати одноразової грошової допомоги у зв'язку зі зміною групи інвалідності.

Позивач вважаючи вищезазначене рішення протиправним, а свої права та охоронювані законом інтереси порушеними, звернувся з позовом до суду.

Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Законом України «Про соціальний та правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 р. № 2011-XII (далі - Закон № 2011-ХІІ), постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 р. № 975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчання (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві» (далі - Порядок № 975).

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 5 ст. 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Згідно ст. 41 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Відповідно до ч.1, п. 4 ч. 2 ст.16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі, зокрема, встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.

Згідно з п. «б» ч. 1 ст. 16-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі: 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності I групи, 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності II групи, 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності III групи (підпункт 4 пункту 2 статті 16 цього Закону).

Частиною 6 ст. 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується Міністерством оборони України, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, а також органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов'язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами.

У відповідності до ч. 9 ст. 16-3 вищезазначеного Закону, порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, який визначає механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві. (далі - Порядок № 975).

Відповідно до пункту 2 Порядку № 975 особам, які до набрання чинності Порядком, затвердженим цією постановою, мають право на отримання одноразової грошової допомоги: допомога, що не була призначена, призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги.

Згідно п. 3 Порядку № 975, днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є, зокрема, у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

Право на отримання одноразової грошової допомоги безпосередньо пов`язане з датою встановлення інвалідності та, відповідно, визначається положенням законодавства, яке було чинним саме на той момент, та встановлювало, зокрема, порядок отримання та розмір такої допомоги. Наступна зміна законодавства не впливає на порядок отримання, розмір допомоги тощо, і це відповідає принципу правової визначеності як складової принципу верховенства права, та, відповідно, не призводить до ситуації, за якої особа, якій встановлена інвалідність, у подальшому внаслідок внесення змін до законодавства не втратить таке право взагалі або їй буде зменшено розмір відповідної допомоги.

Вищевикладене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду викладеною, зокрема, в постановах від 26.06.2018р. у справі 750/5074/17 адміністративне провадження №К/9901/44751/18, від 29.10.2018р. у справі № 820/2504/18 адміністративне провадження №К/9901/58413/18, від 29.10.2018р. у справі № 750/11327/17 адміністративне провадження №К/9901/51389/18; від 09.11.2018р. у справі № 759/5707/16-а адміністративне провадження №К/9901/18171/18.

З матеріалів справи вбачається, що позивачу 01.06.2010р. встановлено ІІІ групу інвалідності, проте, як встановлено судом та не заперечується сторонами, позивачу не призначалась та не виплачувалась одноразова грошова допомога.

29.02.2016р. під час повторного огляду, позивачу встановлено ІІ групу інвалідності, з огляду на що позивач ще в березні 2016р. звернувся до відповідача із заявою про призначення та виплату одноразової грошової допомоги.

Враховуючи, що позивач набув право на отримання одноразової грошової допомоги станом на дату встановлення інвалідності третьої групи, однак така допомога не була призначена, до набрання чинності Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 року № 975, то вказана допомога повинна бути йому призначена та виплачена в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги, зокрема, станом на дату встановлення ІІ групи інвалідності, відповідно до ст. 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

З огляду на що, доводи відповідача викладені в оскаржуваному протоколі про те, що зміна групи інвалідності відбулась понад дворічний термін, що згідно з ч. 4 ст. 16-3 ЗУ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та п. 8 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги, затвердженого постановою КМУ № 975 від 25.12.2013р., не дає підстав для здійснення доплати одноразової грошової допомоги у зв'язку зі зміною групи інвалідності, суд вважає помилковими, оскільки в даному випадку мова йде не про доплату різниці між групами інвалідності, а призначення одноразової грошової допомоги вперше.

Доводи відповідача з приводу відсутності підстав для призначення та виплати одноразової грошової допомоги позивачу безпосередньо Міністерством оборони України, оскільки позивач проходив службу у військовій частині 4101, що входила до складу Національної гвардії України, а виплата одноразової грошової допомоги здійснюється органом державної влади, який здійснював розрахунок під час звільнення з військової служби, суд вважає помилковими, оскільки судом надається правова оцінка оскаржуваному рішенню. З рішення відповідача оформленого протоколом вбачається, що підставою для відмови позивачу в призначенні та виплаті допомоги слугували висновки відповідача про те, що позивач звільнений з військової служби до набуття чинності Законом України від 04.04.2006р. № 3597-VI "Про внесення змін до Закону України "Про загальний військовий обов'язок і військову службу", яким запроваджено виплату одноразової грошової допомоги, а інвалідність встановлена до 01.01.2014р., тобто до набуття чинності нової редакції ст. 16 ЗУ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Таким чином, оскільки вищезазначені доводи відповідача не були покладені в основу оскаржуваного рішення, як вбачається з його змісту, то суд вважає такі доводи помилковими.

Більше того, з копії довідки Київського міського військового комісаріату від 17.04.2013р. № 41 та копії військового квитка позивача вбачається, що ОСОБА_1 проходив військову службу в Збройних Силах СРСР, які на той час були підпорядковані та знаходились на фінансовому забезпеченні Міністерства оборони СРСР, правонаступником якого в подальшому стало Міністерство оборони України. З огляду на що та відповідно до ст. 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" і Порядку № 975, суд приходить до висновку про те, що обов'язок для призначення позивачу одноразової грошової допомоги, у зв'язку із встановленням йому інвалідності, пов'язаною з виконанням обов'язків військової служби, покладений саме на Міністерство оборони України.

Вищевикладене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду викладеною в постанові від 21.06.2018р. у справі № 591/2794/16-а адміністративне провадження № К/9901/34444/18 та від 11.12.2018р. у справі № №740/1538/17 адміністративне провадження №К/9901/50613/18.

Доводи позивача про те, що зміна групи інвалідності відбулась понад дворічний термін, що згідно з ч. 4 ст. 16-3 ЗУ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та п. 8 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги, затвердженого постановою КМУ № 975 від 25.12.2013р., не дає підстав для здійснення доплати одноразової грошової допомоги у зв'язку зі зміною групи інвалідності, суд вважає необґрунтованими, оскільки в редакції Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" чинного станом на дату встановлення другої групи інвалідності не встановлено такого обмеження, адже пункт 4 статті 16-3 доповнено абзацом другим згідно із Законом № 1774-VIII від 06.12.2016р., а друга група інвалідності встановлена 29.02.2016р.

При цьому, Закон № 1774-VIII набрав чинності лише 01 січня 2017 року. Тобто, ані на станом на 29.02.2016 року - час проходження повторного огляду МСЕК, ані на 06.10.2017р. - час відмови позивачу у призначенні грошової допомоги відповідачем норма, на яку посилався відповідач як на підставу прийняття свого рішення не існувала.

Конституційний Суд України у рішенні від 09 лютого 1999 року у справі №1-рп/99 зазначив, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип, закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Посилання відповідача у відзиві на те, що позивачем не додано документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов'язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження не приймаються судом до уваги, по перше, вищевикладене не було підставою для відмови позивачу в призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги, а по друге, абзацом шостим пункту 11 Порядку № 975, серед іншого, визначено, що до заяви про призначення одноразової грошової допомоги додається документ, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва).

Порядок № 975 не визначає який саме документ (медична довідка, акт розслідування, архівна довідка, висновок експерта, протокол військово-лікарської комісії, довідка МСЕК тощо) повинна подати особа, яка звертається за отриманням одноразової грошової допомоги.

Враховуючи наведене суд приходить до висновку про те, що рішення Центральної військово-лікарської комісії про встановлення причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв, викладене у формі протоколу № 307 від 31.03.2010 року засвідчує відсутність в діях позивача протиправного діяння на момент отримання поранення, контузії, травми і є належним документом, що вказує на причини та обставини поранення, травми, контузії та захворювання. У свою чергу, саме відповідач у цій справі, як уповноважений суб`єкт владних повноважень, зокрема, використовуючи архівні матеріали, зобов`язаний був довести протилежне, а саме, те, що позивач отримав поранення (контузію, травму або каліцтво) при вчиненні кримінального чи адміністративного правопорушення або у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинив собі тілесні ушкодження.

Вищевикладене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду викладеною в постанові від 11.12.2018р. у справі № №740/1538/17 адміністративне провадження №К/9901/50613/18.

З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги про визнання протиправним та скасування рішення Міністерства оборони України стосовно відмови ОСОБА_1 призначити одноразову грошову допомогу, а саме пункт 23 протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 06.10.2017р. № 104 затвердженого т.в.о. Міністром оборони України Руснаком І.С. є такими, що підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про зобов'язання Міністерства оборони України прийняти рішення про призначення та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у розмірі 200- кратного прожиткового мінімуму встановленого законом для працездатних осіб, на дату встановлення інвалідності, відповідно до ст. 16 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою КМУ № 975 від 26.12.2013р., суд зазначає таке.

Згідно з позицією Верховного Суду, яка сформована у постановах від 13 лютого 2018 року у справі № 361/7567/15-а, від 07 березня 2018 року у справі № 569/15527/16-а, від 20 березня 2018 року у справа № 461/2579/17, від 20 березня 2018 року у справі № 820/4554/17, від 03 квітня 2018 року у справі № 569/16681/16-а та від 12 квітня 2018 року у справі № 826/8803/15, дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Стосовно судового контролю за дискреційними адміністративними актами суб'єктів владних повноважень Європейський суд з прав людини неодноразово висловлював позицію з цього питання, згідно якої національні суди повинні проконтролювати, чи не є викладені у них висновки адміністративних органів щодо обставин у справі довільними та нераціональними, непідтвердженими доказами або ж такими, що є помилковими щодо фактів; у будь-якому разі суди повинні дослідити такі акти, якщо їх об'єктивність та обґрунтованість є ключовим питанням правового спору (пункт 157 рішення у справі «Сігма радіо телевіжн лтд. проти Кіпру» (Sigma Radio Television ltd. v. Cyprus № 32181/04); пункт 44 рішення у справі «Брайєн проти Об'єднаного Королівства» (Bryan v. the United Kingdom); пункти 156-157, 159 рішення у справі «Сігма радіо телевіжн лтд. проти Кіпру» (Sigma Radio Television ltd. v. Cyprus № 32181/04); пункти 47-56 рішення у справі «Путтер проти Болгарії» (Putter v. Bulgaria № 38780/02).

Поняття дискреційних повноважень наведене, зокрема, у Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до яких під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Тобто, дискреційними повноваженнями є право суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може».

Відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти не за законом, а на власний розсуд.

Аналогічна позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 208/8402/14-а та від 29 березня 2018 року у справі №816/303/16.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (Заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Оскільки в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження понесення сторонами судових витрат, підстави для стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат та компенсації судових витрат за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, відсутні.

Керуючись ст. 242, 243, 251, 255 КАС України,

В И Р І Ш И В :

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Міністерства оборони України стосовно відмови ОСОБА_1 призначити одноразову грошову допомогу, а саме пункт 23 протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 06.10.2017р. № 104 затвердженого т.в.о. Міністром оборони України Руснаком І.С.

3. Зобов'язати Міністерство оборони України прийняти рішення про призначення та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у розмірі 200- кратного прожиткового мінімуму встановленого законом для працездатних осіб, на дату встановлення інвалідності, відповідно до ст. 16 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою КМУ № 975 від 26.12.2013р.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 КАС України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295, 296 КАС України.

Суддя Я.І. Добрянська