Рішення № 79221749, 28.12.2018, Господарський суд Тернопільської області

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

28 грудня 2018 року м. ТернопільСправа № 921/372/18

Господарський суд Тернопільської області

у складі судді Гевка В.Л. за участю секретаря судового засідання Карпи М.Ю.

Розглянув у порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "НІКО-ТАЙС", просп. Академіка Глушкова, буд. 40, оф.315, м. Київ, 03187 (поштова адреса: вул. Академіка Заболотного, 38 офіс 23, м. Київ, 03187)

до відповідача-1: Приватного аграрно-промислового підприємства "УСТЕЧКО", АДРЕСА_1

відповідача-2: ОСОБА_1, село Устечко, Заліщицький район, Тернопільська область, 48634

про стягнення солідарно із Приватного аграрно-промислового підприємства "УСТЕЧКО" та ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "НІКО-ТАЙС" 48 097 грн 16 коп. відсотків за користування чужими грошовими коштами, 1 577 грн 18 коп. пені та 7 950 грн 31 коп. інфляційних втрат на підставі договору поставки на умовах товарного кредиту №ТК170311/6 від 17 березня 2011 року, Угоди №27-03/13-1 про заміну кредитора у зобов'язанні (відступлення права вимоги в порядку ст. ст. 512-519 ЦК України) від 27 березня 2013 року, договору поруки б/н від 17 березня 2011 року та Угоди №14-08/14-40 про заміну кредитора у зобов'язані (відступлення права вимоги в порядку ст. ст. 512-519 ЦК України) від 14 серпня 2014 року, з врахуванням заяви про збільшення позовних вимог.

За участю представників :

Позивача: Грищенко Олександр Миколайович, довіреність №б/н від 03.08.2018;

Відповідачів 1, 2: не з'явилися.

Судові процедури.

Повідомлення учасників про справу та фіксування судового процесу.

У судових засіданнях представникам сторін роз'яснено права та обов'язки учасників та сторін справи, форму і стадії судового провадження, що здійснюється у межах даної справи згідно до вимог ГПК України.

Сторони, за правилами статей 120, 121 Господарського процесуального кодексу України повідомлені про дату, час та місце розгляду справи належним чином у встановленому законом порядку.

В порядку статей 8, 222 Господарського процесуального кодексу України, здійснювалося фіксування судового засідання за допомогою технічних засобів (звукозапис), а саме: програмно-апаратного комплексу "Акорд". Для робочого оригіналу звукозапису надано диск CD-R, серійний номер N120UG21D8052788E1.

Для розгляду справи в режимі відеоконференцзв'язку використовуються засоби для здійснення фіксації судового процесу в режимі відеоконференції "TrueConf". Для робочого оригіналу звукозапису надано диск CD-R, серійний номер МАР637VJ23171666.

Суть справи.

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "НІКО-ТАЙС" звернувся до Господарського суду Тернопільської області з позовною заявою вих.№ 12-3/09 від 12.09.2018 (вх.№478 від 18.09.2018) до відповідача-1: Приватного аграрно-промислового підприємства "УСТЕЧКО" та відповідача-2: ОСОБА_1.

Відкриття провадження у справі.

Ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 21 вересня 2018 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено судове засідання на 16.10.2018.

Розгляд справи здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження.

12.10.2018 на адресу Господарського суду Тернопільської області від ТОВ "Компанія "НІКО-ТАЙС" надійшла заява №06-1/10 від 06.10.2018 (вх.№18806) про збільшення позовних вимог у справі №921/372/18, відповідно до якої, позивач, керуючись статтею 46 ГПК України, збільшує суму нарахованих до стягнення відсотків за користування чужими грошовими коштами до 48 097 грн 16 коп., пені до 1 577 грн 18 коп. та інфляційних втрат до 7 950 грн 31 коп.

Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 46 ГПК України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Право позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір.

Враховуючи, що подана ТОВ "Компанія "НІКО-ТАЙС" заява про збільшення позовних вимог у справі №921/372/18 відповідає приписам статті 46 ГПК України, суд прийняв її до розгляду.

Таким чином, ціна позову, з урахуванням збільшення розміру позовних вимог становить 57 624,65 грн, з яких: 48 097,16 грн відсотки за користування чужими грошовими коштами, 1 577,18 грн пеня та 7 950, 31 грн. інфляційні втрати.

Розгляд справи по суті.

Відповідно до частини 2 статті 252 ГПК України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Таким чином розгляд справи по суті розпочався з 16.10.2018 року.

Із змісту частини 1 статті 252 ГПК України статті розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

Згідно до частини 5 статті 216 ГПК України у випадку відкладення розгляду справи під час її розгляду по суті суд може почати розгляд справи по суті спочатку. Враховуючи зазначене судом при відкладенні розгляду справи розгляд справи в порядку статті 216 ГПК України розпочинався спочатку.

Розгляд справи судом відкладався на 22.10.2018, на 13.11.2018, на 19.11.2018, на 17.12.2018 та на 28.12.2018, про що свідчать ухвали суду від 16.10.2018, від 26.10.2018, від 14.11.2018, від 19.11.2018 та від 17.12.2018.

У судовому засіданні 28.12.2018 після з'ясування обставин справи та дослідження доказів у справі проведення судових дебатів суд, після виходу із нарадчої кімнати, оголосив вступну та резолютивну частину рішення.

Аргументи сторін.

Правова позиція позивача.

Підставою звернення до суду із вказаним позовом, як стверджує позивач, є невиконання відповідачем рішення Господарського суду Тернопільської області від 30.08.2013 у справі №921/638/13-г/15 згідно договору поставки на умовах товарного кредиту №ТК170311/6 від 17 березня 2011 року, Угоди №27-03/13-1 про заміну кредитора у зобов'язанні (відступлення права вимоги в порядку ст. ст. 512-519 ЦК України) від 27 березня 2013 року, договору поруки б/н від 17 березня 2011 року та Угоди №14-08/14-40 про заміну кредитора у зобов'язані (відступлення права вимоги в порядку ст. ст. 512-519 ЦК України) від 14 серпня 2014 року.

У судових засіданнях представником позивача підтримано позовні вимоги в повному обсязі, просить суд задоволити позов.

Також, через канцелярію суду подав письмові пояснення (вх. №23162 від 18.12.2018).

Заперечення відповідачів.

Представники відповідачів 1, 2 у судові засідання не з'являлися, причин неявки суду не повідомляли, відзиву на позов не подали, жодних клопотань не заявили, хоча про дату, час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, однак своїми процесуальними правами відповідачі не скористалися.

Як вбачається із матеріалів справи, ухвала про відкриття провадження у справі №921/372/18 від 21.09.2018, ухвали про відкладення судового засідання від 16.10.2018, від 26.10.2018, від 14.11.2018, від 19.11.2018 та від 17.12.2018, надсилались судом на адреси відповідачів, які вказані позивачем у позовній заяві, рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення поштового відправлення (містяться в матеріалах справи).

Відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Згідно з частин 1, 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Крім того, судом враховано, що у відповідності до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень", усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень (частина 2 статті 3 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Згідно із частиною 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.

Отже, відповідачі не позбавлені права та можливості ознайомитись з ухвалами суду щодо даної справи у Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Тому, застосовуючи принципи змагальності, диспозитивності та пропорційності господарського судочинства, що закріплені в пункті 4 частини 3 статті 129 Конституції України, статей 13-15 ГПК України, та беручи до уваги забезпечення сторонам рівних та належних умов для надання доказів, необхідних для розгляду справи, суд вважає за можливе розглянути справу в даному судовому засіданні за наявними у ній матеріалами.

Фактичні обставини, встановлені судом.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши у сукупності усі докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

17.03.2011 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Корпорація Агросинтез" (як, Постачальник) та Приватним аграрно-промисловим підприємством "Устечко" (як, Покупець) укладено Договір поставки на умовах товарного кредиту № ТК170311/6 (надалі - Договір), згідно п. 1.1. якого Постачальник зобов'язується поставити та передати у власність Покупця насіннєвий матеріал та хімічні засоби захисту рослин (що надалі іменуються - "товар"), а Покупець - прийняти зазначений товар, сплатити проценти за користування товарним кредитом та ціну товару.

В тексті Договору сторонами допущено технічну помилку в частині назви організаційно-правової форми Покупця, а саме: замість Приватне аграрно-промислове підприємство "Устечко" зазначено Приватне орендне підприємство "Устечко". Однак, як вбачається із витягу із ЄДРПОУ (міститься в матеріалах справи), за кодом ЄДРПОУ 30451563 та за іншими реквізитами, які містяться на останній сторінці Договору, знаходиться юридична особа, повне найменування якої: Приватне аграрно-промислове підприємство "Устечко. Також, на відтиску печатки, якою засвідчено вказаний Договір, організаційно-правова форма Покупця вказана вірно. Отже, Договір поставки на умовах товарного кредиту № ТК170311/6 від 17.03.2011 укладений саме Приватним аграрно-промисловим підприємством "Устечко", як Покупцем. Дана обставина встановлена у рішенні Господарського суду Тернопільської області від 30.08.2013 у справі №921/638/13-г/15 та не потребує доказуванню судом відповідно до вимог статті 75 ГПК України.

Пунктом 2.1. Договору № ТК170311/6 від 17.03.2011 сторони передбачили, що найменування (асортимент) товару, його кількість та ціна вказуються у специфікаціях до договору, які є невід'ємною його частиною.

Відповідно до пункту 8.2. Договору № ТК170311/6 від 17.03.2011, за прострочення (порушення) строків виконання грошових зобов'язань покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі 0,05 %, але не більше подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми грошового зобов'язання за кожен день прострочення

Згідно пункту 8.5. договору № ТК170311/6 від 17.03.2011, покупець, у разі прострочення сплати будь-якого платежу, згідно ч. 3 ст. 692, 694, 536 ЦК України, сплачує постачальнику проценти за користування чужими грошовими коштами від простроченої суми за весь час прострочення, які нараховуються, у порядку та розмірі, встановленому у договорі.

Пунктом 8.6. договору сторони домовилися, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання грошових зобов'язань за цим договором здійснюється до моменту їх виконання, а строк позовної давності по цим вимогам складає 3 роки.

Відповідно до умов договору № ТК170311/6 від 17.03.2011 між сторонами укладено 17.03.2011 специфікацію №1 до договору, 05.05.2011 специфікацію №2 та 19.05.2011 специфікацію №3.

Також, з метою забезпечення виконання Боржником - ПАП "УСТЕЧКО", грошових зобов"язань перед Кредитором, що виникли з договору №ТК170311/6 від 17.03.2011, 17.03.2011 між ТОВ "Корпорація "Агросинтез" (Кредитор) та ОСОБА_1 (Поручитель) укладено Договір поруки, за умовами якого Поручитель поручається перед Кредитором за виконання Боржником грошових зобов"язань за Основним договором у тому ж обсязі, що і Боржник, у т.ч. включаючи сплату основного боргу з індексацією, процентів, неустойки, відшкодування збитків (об"єм поруки) ( п.п. 1, 2, 3 Договору поруки).

Згідно п.п.3,4,5 Договору поруки, Поручитель зобов"язується при невиконанні Боржником грошового зобов"язання за Основним договором сплатити Кредитору протягом трьох днів з дня пред"явлення йому вимоги при будь-яких обставинах усі суми, належні йому (Кредитору) по Основному договору. Причини невиконання Боржником своїх зобов"язань за основним договором ніяким чином не можуть впливати на виконання Поручителем зобов"язань за цим договором. Поручитель та Боржник відповідають перед кредитором як солідарні боржники.

Договір поруки діє до припинення зобов"язання за Основним договором ( п. 14 Договору поруки).

27.03.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія "Ніко-Тайс" (Новий кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Корпорація Агросинтез" (Первісний кредитор) укладено угоду № 27-03/13-1 про заміну кредитора у зобов'язанні, згідно умов якої Первісний кредитор відступає Новому кредитору право вимоги виконання Приватним аграрно-промисловим підприємством "Устечко" (Боржник) зобов'язання набутого Первісним кредитором на підставі Договору поставки на умовах товарного кредиту № ТК170311/6 від 17.03.2011, у зв'язку з неналежним, несвоєчасним та неповним виконанням Боржником грошового зобов'язання згідно договору поставки.

На виконання даної угоди Первісний кредитор передав, а Новий Кредитор прийняв документи вказані в акті, про що свідчить акт прийому - передачі документів від 27.03.2013.

На підставі укладеної угоди та акту приймання-передачі документів від 27.03.2013, Первісний кредитор 27.03.2013 надіслав відповідачу (Боржнику) повідомлення про заміну кредитора у зобов'язанні, в якому зазначив, що грошове зобов'язання згідно Договору № ТК170311/6 від 17.03.2011 підлягає сплаті Новому кредитору, про факт надіслання свідчать фіскальний чек від 10.04.2013 та опис вкладення у цінний лист.

01.08.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія "Ніко-Тайс" (Новий кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Корпорація Агросинтез" (Первісний кредитор) укладено Додаткову угоду №3 до угоди № 27-03/13-1 від 27.03.2013.

Також, 14.08.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Корпорація Агросинтез" (як, Первісний кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю " Компанія "НІКО-ТАЙС" (як, Новий Кредитор) укладено Угоду № 14-08/14-40 про заміну кредитора у зобов"язанні (відступлення права вимоги в порядку статей 512-519 ЦК України), згідно умов якої Первісний кредитор відступає Новому кредитору право вимоги виконання ОСОБА_1 (як, Боржник), зобов"язання щодо сплати розміру основного боргу, пені, 3% річних, штрафу, процентів за користування чужими грошовими коштами, збитків від інфляції, індексації ціни товару, процентів по товарному кредиту, набутих Первісним кредитором на підставі договору поруки б/н від 17.03.2011, укладеного з метою забезпечення виконання зобов"язань ПАП "УСТЕЧКО" відповідно до поставки на умовах товарного кредиту №ТК170311/6 від 17.03.2011. А Новий кредитор одержує право замість Первісного кредитора вимагати від Боржника сплати грошового розміру основного боргу, пені, 3% річних, штрафу, процентів за користування чужими грошовими коштами, збитків від інфляції, індексації ціни товару, процентів по товарному кредиту, набутих Первісним кредитором на підставі договору поруки б/н від 17.03.2011, укладеного з метою забезпечення виконання зобов"язань ПАП "УСТЕЧКО" відповідно до поставки на умовах товарного кредиту №ТК170311/6 від 17.03.2011 (п.п.1.1, 1.2 Угоди № 14-08/14-40).

Згідно пункту 2.2 Угоди № 14-08/14-40 з моменту укладення даної Угоди, Новий кредитор наділяється всіма правами Первісного кредитора, що випливають із умов договору поруки б/н від 17.03.2011, укладеного з метою забезпечення виконання зобов"язань ПАП "УСТЕЧКО" відповідно до договору поставки на умовах товарного кредиту №ТК170311/6 від 17.03.2011, у зв"язку із неналежним, несвоєчасним та неповним виконанням Боржником грошового зобов"язання згідно договору поруки б/н від 17.03.2017, укладеного з метою забезпечення виконання зобов"язань ПАП "УСТЕЧКО" відповідно до договору поставки на умовах товарного кредиту №ТК170311/6 від 17.03.2011.

На виконання Угоди № 14-08/14-40 від 14.08.2014 Первісний кредитор передав, а Новий Кредитор прийняв документи вказані в акті, про що свідчить акт прийому - передачі документів від 14.08.2014.

14 серпня 2014 року повідомлено ОСОБА_1 про заміну кредитора у зобов"язанні за угодою №14-08/14-40 від 14.08.2014, що підтверджується описом вкладення у цінний лист від 10.12.2014 та фіскальним чеком №5717 від 10.12.2014.

Крім того, 15.12.2014 ТОВ "НІКО - ТАЙС" звернулося до ОСОБА_1 з вимогою № 15-1/12 про сплату грошових коштів, про що свідчить опис вкладення у цінний лист від 14.12.2014 з фіскальним чеком від 15.12.2014 за №6555.

Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 30.08.2013 у справі №921/638/13-г/15 за позовом ТОВ "Компанія "НІКО-ТАЙС" до Приватного аграрно-промислового підприємства "Устечко", позов задоволено частково. Зокрема пунктом 2 резолютивної частини рішення стягнуто з відповідача на користь позивача 8784 грн 87 коп. основного боргу, 26 грн 35 коп. - інфляційних витрат, 2071 грн 13 коп. - пені, 2 635 грн 46 коп. - 30 % штрафу, 24 992 грн 96 коп. - відсотків за користування чужими грошовими коштами та 1 715 грн 63 коп. - судового збору.

На виконання рішення Господарського суду Тернопільської області від 30.08.2013 у справі №921/638/13-г/15, 20.09.2013 видано відповідний наказ.

19.08.2016 державним виконавцем Заліщицького районного відділу ДВС ГТУЮ у Тернопільській області, відповідно до поданої ТОВ "Компанія "Ніко-Тайс" заяви, винесено постанову ВП №51992631 про відкриття виконавчого провадження та встановлено боржнику семиденний строк для його добровільного виконання.

23.08.2017 державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п.2 ч.1 ст.37 Закону України "Про виконавче провадження".

06.12.2017 державним виконавцем винесено постанову про відновлення виконавчого провадження ВП №51992631.

Відповідно до пункту 8.2. договору поставки за порушення строку оплати, позивачем за період з 23.04.2013 по 16.07.2014 нараховано пеню у розмірі 1 577,18 грн.

Згідно з пункту 8.5. договору поставки, частини 3 статті 692, статей 694, 536 ЦК України, позивачем за прострочення сплати платежів за отриманий товар з 23.04.2013 по 22.04.2016 нараховано відповідачеві 48097,16 грн відсотків за користування чужими грошовими коштами.

Також, відповідно до вимог статті 625 ЦК України, за прострочення виконання грошового зобов'язання, позивачем нараховано відповідачу 7 950, 31 грн втрат від інфляційних втрат за період з жовтня 2013 по травень 2018.

Дані обставини стали підставою для звернення позивача з даним позовом до суду за захистом свого порушеного права.

Зміст спірних правовідносин, які склались між сторонами.

Розглянувши та оцінивши подані позивачем обґрунтування позовних вимог, пояснення та докази, суд дійшов висновку, що спірні правовідносини між сторонами виникли у зв'язку з стягненням заборгованості за договором поставки на умовах товарного кредиту а також стягненням заборгованості за договором поруки з поручителя. Одночасно, мають місце до застосування договори про про заміну кредитора у зобов'язанні і відступлення права вимоги.

Норми права, які застосував суд.

Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (стаття 509 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України, однією з підстав виникнення зобов'язань, є, зокрема, договори та інші правочини.

Згідно статті 174 Господарського кодексу України господарське зобов'язання може виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Із змісту частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно частини 1 статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору складається з умов (пунктів), які визначаються на розсуд та за погодженням сторін, та умов, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 Цивільного кодексу України).

Правовідносини, що склалися між сторонами, випливають із договору, який по своїй правовій природі є договором поставки та, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Аналогічне положення містить стаття 265 Господарського кодексу України (за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму).

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (статті 629 Цивільного кодексу України).

Положеннями статей 525, 526, 530 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо у зобов"язанні встановлений строк (термін) його, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Аналогічне положення містить стаття 193 Господарського кодексу України, де зазначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно з статті 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Статтею 514 Цивільного кодексу України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 517 Цивільного кодексу України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

Згідно до статті 519 Цивільного кодексу України первісний кредитор у зобов'язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов'язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором.

Отже, законодавець передбачив право відступлення тільки дійсної вимоги, яка існувала на момент переходу цих прав.

В силу частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до статті 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.

Згідно частин 1, 2 статті 554 Цивільного кодексу України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Частиною 4 статті 559 Цивільного кодексу України визначено, що порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців з дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя, якщо інше не передбачено законом. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року з дня укладення договору поруки, якщо інше не передбачено законом.

В силу частин 1, 2 статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Також, в статті 252 ЦК України зазначено, строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Згідно статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

В частині 1 статті 254 ЦК України строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку.

Відповідно до статей 541, 543 Цивільного кодексу України солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов'язання. У разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Кредитор, який одержав виконання обов'язку не в повному обсязі від одного із солідарних боржників, має право вимагати недоодержане від решти солідарних боржників. Солідарні боржники залишаються зобов'язаними доти, доки їхній обов'язок не буде виконаний у повному обсязі. Солідарний боржник не має права висувати проти вимоги кредитора заперечення, що ґрунтуються на таких відносинах решти солідарних боржників з кредитором, у яких цей боржник не бере участі. Виконання солідарного обов'язку у повному обсязі одним із боржників припиняє обов'язок решти солідарних боржників перед кредитором.

Статтею 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Згідно частини 2 статті 193 Господарського кодексу України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Стаття 599 Цивільного кодексу України вказує на те, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до змісту статті 18 Господарського процесуального кодексу України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.

Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Стаття 326 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України.

Як визначено статтею 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Згідно статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, повинен на вимогу кредитора сплатити борг з врахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення .

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Згідно із нормами статті 536 Цивільного кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами; розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема і сплата неустойки.

Відповідно до частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

За змістом статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (частина 1 стаття 550 Цивільного кодексу України).

Зазначені норми Цивільного кодексу України кореспондуються з приписами, встановленими Господарським кодексом України.

Приписами статті 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити уразі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Чинне законодавство поділяє неустойку на законну і договірну. Необхідною умовою виникнення права на неустойку є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов'язаної сторони, виду правопорушення, за вчинення якого неустойка стягується і конкретний її розмір.

Згідно з частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов"язань" передбачено, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності.

Згідно статей 1, 3 цього Закону платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Аналогічна правова позиція визначена в пункті 2.5. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", відповідно до якого роз'яснено - даним приписом (частиною 6 статті 232 ГК України) передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Мотивована оцінка судом аргументів наведених учасниками справи.

Аргументи та докази, відхилені судом, та мотиви їх відхилення.

Всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши у сукупності усі докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Правовідносини сторін у даній справі виникли на підставі Договору поставки на умовах товарного кредиту № ТК170311/6 від 17.03.2011, згідно умов якого Постачальник зобов'язується поставити та передати у власність Покупця насіннєвий матеріал та хімічні засоби захисту рослин (що надалі іменуються - "товар"), а Покупець - прийняти зазначений товар, сплатити проценти за користування товарним кредитом та ціну товару (п. 1.1.Договору поставки).

27.03.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія "Ніко-Тайс" (Новий кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Корпорація Агросинтез" (Первісний кредитор) укладено угоду № 27-03/13-1 про заміну кредитора у зобов'язанні, згідно умов якої Первісний кредитор відступає Новому кредитору право вимоги виконання Приватним аграрно-промисловим підприємством "Устечко" (Боржник) зобов'язання набутого Первісним кредитором на підставі Договору поставки на умовах товарного кредиту №ТК170311/6 від 17.03.2011, у зв'язку з неналежним, несвоєчасним та неповним виконанням Боржником грошового зобов'язання згідно договору поставки.

На виконання даної угоди Первісний кредитор передав, а Новий Кредитор прийняв документи вказані в акті, про що свідчить акт прийому - передачі документів від 27.03.2013.

На підставі укладеної угоди та акту приймання-передачі документів від 27.03.2013, Первісний кредитор 27.03.2013 надіслав відповідачу (Боржнику) повідомлення про заміну кредитора у зобов'язанні, в якому зазначив, що грошове зобов'язання згідно Договору №ТК170311/6 від 17.03.2011 підлягає сплаті Новому кредитору, факт надіслання свідчать фіскальний чек від 10.04.2013 та опис вкладення у цінний лист.

01.08.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія "Ніко-Тайс" (Новий кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Корпорація Агросинтез" (Первісний кредитор) укладено Додаткову угоду №3 до угоди № 27-03/13-1 від 27.03.2013.

Також, 14.08.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Корпорація Агросинтез" (як, Первісний кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю " Компанія "НІКО-ТАЙС" (як, Новий Кредитор) укладено Угоду № 14-08/14-40 про заміну кредитора у зобов"язанні (відступлення права вимоги в порядку ст.ст. 512-519 ЦК України), згідно умов якої Первісний кредитор відступає Новому кредитору право вимоги виконання ОСОБА_1 (як, Боржник), зобов"язання щодо сплати розміру основного боргу, пені, 3% річних, штрафу, процентів за користування чужими грошовими коштами, збитків від інфляції, індексації ціни товару, процентів по товарному кредиту, набутих Первісним кредитором на підставі договору поруки б/н від 17.03.2011, укладеного з метою забезпечення виконання зобов"язань ПАП "УСТЕЧКО" відповідно до поставки на умовах товарного кредиту №ТК170311/6 від 17.03.2011. А Новий кредитор одержує право замість Первісного кредитора вимагати від Боржника сплати грошового розміру основного боргу, пені, 3% річних, штрафу, процентів за користування чужими грошовими коштами, збитків від інфляції, індексації ціни товару, процентів по товарному кредиту, набутих Первісним кредитором на підставі договору поруки б/н від 17.03.2011, укладеного з метою забезпечення виконання зобов"язань ПАП "УСТЕЧКО" відповідно до поставки на умовах товарного кредиту №ТК170311/6 від 17.03.2011 ( п.п.1.1, 1.2 Угоди № 14-08/14-40 ).

Згідно пункту 2.2 Угоди № 14-08/14-40 з моменту укладення даної Угоди, Новий кредитор наділяється всіма правами Первісного кредитора, що випливають із умов договору поруки б/н від 17.03.2011, укладеного з метою забезпечення виконання зобов"язань ПАП "УСТЕЧКО" відповідно до договору поставки на умовах товарного кредиту №ТК170311/6 від 17.03.2011, у зв"язку із неналежним, несвоєчасним та неповним виконанням Боржником грошового зобов"язання згідно договору поруки б/н від 17.03.2017, укладеного з метою забезпечення виконання зобов"язань ПАП "УСТЕЧКО" відповідно до договору поставки на умовах товарного кредиту №ТК170311/6 від 17.03.2011.

На виконання Угоди № 14-08/14-40 від 14.08.2014 Первісний кредитор передав, а Новий Кредитор прийняв документи вказані в акті, про що свідчить акт прийому - передачі документів від 14.08.2014.

14 серпня 2014 року повідомлено ОСОБА_1 про заміну кредитора у зобов"язанні за угодою №14-08/14-40 від 14.08.2014, що підтверджується описом вкладення у цінний лист від 10.12.2014 та фіскальним чеком №5717 від 10.12.2014.

Крім того , 15.12.2014 ТОВ "НІКО - ТАЙС" звернулося до ОСОБА_1 з вимогою № 15-1/12 про сплату грошових коштів, про що свідчить опис вкладення у цінний лист від 14.12.2014 з фіскальним чеком від 15.12.2014 за №6555.

Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 30.08.2013 у справі №921/638/13-г/15 за позовом ТОВ "Компанія "НІКО-ТАЙС" до Приватного аграрно-промислового підприємства "Устечко", позов задоволено частково. Зокрема п. 2 резолютивної частини рішення стягнуто з відповідача на користь позивача 8784 грн 87 коп. основного боргу, 26 грн 35 коп. - інфляційних витрат, 2071 грн 13 коп. - пені, 2 635 грн 46 коп. - 30 % штрафу, 24 992 грн 96 коп. - відсотків за користування чужими грошовими коштами та 1 715 грн 63 коп. - судового збору.

На виконання рішення Господарського суду Тернопільської області від 30.08.2013 у справі №921/638/13-г/15, 20.09.2013 видано відповідний наказ.

19.08.2016 державним виконавцем Заліщицького районного відділу ДВС ГТУЮ у Тернопільській області, відповідно до поданої ТОВ "Компанія "Ніко-Тайс" заяви, винесено постанову ВП №51992631 про відкриття виконавчого провадження та встановлено боржнику семиденний строк для його добровільного виконання.

23.08.2017 державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 2 частини 1 статті 37 Закону України "Про виконавче провадження".

06.12.2017 державним виконавцем винесено постанову про відновлення виконавчого провадження ВП №51992631.

Відповідачі не надали суду та у матеріалах справи відсутні докази повного чи часткового виконання в межах виконавчого провадження боржником своїх зобов'язань перед стягувачем.

Таким чином, зазначеним вище рішення Господарського суду Тернопільської області від 30.08.2013 у справі №921/638/13-г/15 встановлено заборгованість за Договором на умовах товарного кредиту № ТК170311/6 від 17.03.2011 Приватного аграрно-промислового підприємства "Устечко" перед Товариством з обмеженою відповідальністю "Корпорація "Агросинтез".

Як визначено статтею 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта.

Відповідно до змісту статті 18 Господарського процесуального кодексу України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.

Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування коштами, належними до сплати кредиторові (пп. 4.1 п. 4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

Отже, інфляційні нарахування на суму боргу не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Таким чином, інфляційні нарахування на суму боргу входять до складу грошового зобов'язання.

Аналогічна правова позиція, що до складу грошового зобов'язання входять інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних висловлена у постанові Верховного Суду України від 16.05.2006 у справі №10/557-26/155.

Окрім цього, правова позиція щодо того, що інфляційні нарахування входять до складу грошового зобов'язання, викладена у постановах Верховного Суду України від 08.11.2010 у справі №4/719 та від 15.11.2010 у справі №4/720. Аналогічної правової позиції дотримується і Верховний Суд України в своїх постановах від 06.06.2012 у справі №6-49цс12, від 24.10.2011 у справі № 6-38цс11, від 17.10.2011 у справі №6-42цс11.

Також, згідно з пункту 7.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною 2 статті 625 ЦК України сум.

Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань аж до повного виконання грошового зобов'язання.

Як стверджує позивач та зазначене не спростовано відповідачами прострочення грошового зобов'язання відповідача 1 відповідно до договору відбулось у тому числі і в період із жовтня 2013 року по травень 2018 року щодо сплати боргу на суму 8 784,87 грн.

Вказана сума заборгованості зафіксована і у рішенні Господарського суду Тернопільської області у справі № 921/638/13-г/15 від 30.08.2013.

Відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові та відбувається на підставі укладеного між ними правочину, при цьому заміна кредитора саме у зобов'язанні допускається протягом усього часу існування зобов'язання, якщо це не суперечить договору та не заборонено законом.

Отже, наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін договору, тому заміна кредитора у зобов'язанні шляхом відступлення права вимоги із зазначенням у договорі обсягу зобов'язання, яке передається, на стадії виконання судового рішення не обмежує цивільних прав учасників спірних правовідносин і не впливає на правомірність цесії (правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду України від 19.08.2014 у справі №3-56гс14).

Таким чином, враховуючи що матеріалами справи підтверджено заборгованість за договором, яка є грошовим зобов'язанням, існування такої заборгованості протягом наведених в розрахунку позову періодів прострочення, нарахування інфляційних нарахувань донараховані з урахуванням строків стягнення застосованих у рішенні суду № 921/638/13-г/15 від 30.08.2013 на дане грошове зобов'язання у сумі 7 950 грн 31 коп. є правомірним.

Щодо позовної вимоги в частині стягнення відсотків за користуванням чужими грошовими коштами за період з 23.04.2013 по 22.04.2016 у розмірі 48 097,16 грн , відповідно до умов п. 8.5 Договору поставки, суд зазначає наступне.

Згідно п. 8.5. договору № ТК170311/6 від 17.03.2011, покупець, у разі прострочення сплати будь-якого платежу, згідно ч. 3 ст. 692, 694, 536 ЦК України, сплачує постачальнику проценти за користування чужими грошовими коштами від простроченої суми за весь час прострочення, які нараховуються, у порядку та розмірі, встановленому у договорі.

Судом встановлено, що в позові заявлено до стягнення проценти за користування чужими грошовими коштами, відповідно до п.8.5 Договору поставки , у зв'язку із невиконанням грошового зобов'язання щодо сплати розміру боргу, у зв'язку із неналежним, несвоєчасним та неповним виконанням боржником грошового зобов'язання згідно договору № ТК170311/6 від 17.03.2011, а тому суд вважає донараховані з урахуванням строків стягнення застосованих у рішенні суду № 921/638/13-г/15 від 30.08.2013 та заявлені до стягнення 48 097 грн 16 коп. відсотків за користування чужими грошовими коштами як такі, що заявлені правомірно та підлягають до задоволенні судом.

Щодо позовної вимоги в частині стягнення пені за період з 23.04.2013 по 16.07.2014 у розмірі 1 577,18 грн, відповідно до умов п. 8.2 Договору поставки, суд зазначає наступне:

Відповідно до пункту 8.2. Договору № ТК170311/6 від 17.03.2011, за прострочення (порушення) строків виконання грошових зобов'язань покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі 0,05 % але не більше подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми грошового зобов'язання за кожен день прострочення.

Згідно частини 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунтом 8.6. договору сторони домовилися, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання грошових зобов'язань за цим договором здійснюється до моменту їх виконання, а строк позовної давності по цим вимогам складає 3 роки.

Проаналізувавши зміст частини 6 статті 232 ГК України суд вважає, що сторони за умовами договору пунктом 8.6. Договору збільшили строк їх нарахування.

Матеріалами справи підтверджено порушення відповідачем 1 строків оплати за поставку товару, у зв'язку з чим позивачем нараховано пеню у розмірі 1 577,18 грн за період з 23.04.2013 по 16.07.2014.

Згідно до ч. 3 статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Проте, відповідачами в межах справи не заявлялось заяви про застосування строку позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій тому така судом не застосовується.

Суд, перевіривши розрахунок, за допомогою програми ЛІГА: ЗАКОН ЕЛІТ, пені за період з 23.04.2013 по 16.07.2014, вважає його вірно обрахованим, а тому позовні вимоги щодо стягнення пені у розмірі 1577,18 грн, правомірно заявленими та такими, що підлягають до задоволення.

Щодо солідарного стягнення з відповідачів сум, нарахованих на грошове зобов'язання, суд зазначає наступне.

З метою забезпечення виконання Боржником - ПАП "УСТЕЧКО", грошових зобов"язань перед Кредитором, що виникли з договору №ТК170311/6 від 17.03.2011, 17.03.2011 між ТОВ "Корпорація "Агросинтез" (Кредитор) та ОСОБА_1 (Поручитель) укладено Договір поруки, за умовами якого Поручитель поручається перед Кредитором за виконання Боржником грошових зобов"язань за Основним договором у тому ж обсязі, що і Боржник, у т.ч. включаючи сплату основного боргу з індексацією, процентів, неустойки, відшкодування збитків (об"єм поруки) (п.п. 1, 2, 3 Договору поруки).

Згідно п.п.3, 4, 5 Договру поруки, Поручитель зобов"язується при невиконанні Боржником грошового зобов"язання за Основним договором сплатити Кредитору протягом трьох днів з дня пред"явлення йому вимоги при будь-яких обставинах усі суми, належні йому (Кредитору) по Основному договору. Причини невиконання Боржником своїх зобов"язань за основним договором ніяким чином не можуть впливати на виконання Поручителем зобов"язань за цим договором. Поручитель та Боржник відповідають перед кредитором як солідарні боржники.

Договір поруки діє до припинення зобов"язання за Основним договором ( п. 14 Договору поруки).

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 599 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Загальні підстави припинення поруки, яка за своєю правовою природою є зобов'язанням, передбачені у главі 50 ЦК України, а спеціальні (додаткові) підстави її припинення визначено у статті 559 ЦК України.

Як вбачається із приписів частин 4 статті 559 Цивільного кодексу України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців з дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя, якщо інше не передбачено законом. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року з дня укладення договору поруки, якщо інше не передбачено законом.

В силу частин 1, 2 сттаті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Також, в статті 252 Цивільного кодексу України зазначено, строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Згідно статті 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

В частині 1 статті 254 Цивільного кодексу України строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку.

За своєю юридичною природою порука є договірним зобов'язанням, адже виникає на підставі договору.

За нормами статті 541 Цивільного кодексу України солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов'язання.

Кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Кредитор, який одержав виконання обов'язку не в повному обсязі від одного із солідарних боржників, має право вимагати недоодержане від решти солідарних боржників. Солідарні боржники залишаються зобов'язаними доти, доки їхній обов'язок не буде виконаний у повному обсязі. Виконання солідарного обов'язку у повному обсязі одним із боржників припиняє обов'язок решти солідарних боржників перед кредитором (стаття 543 Цивільного кодексу України).

Стаття 554 Цивільного кодексу України встановлено, що в разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

Аналогічна правова позиція висвітлена в постанові Верховного суду України у справі №6-2662цс15 від 20.04.2016.

Із змісту пункту 14 Договору поруки укладеного між сторонами договір діє до припинення зобов'язання за основним договором.

Постановою Верховного суду України у справі №182/5106/13ц від 06.09.2017 зазначено, що умови договору поруки про його дію до повного припинення всіх зобов'язань боржника не свідчать про те, що договором установлено строк припинення поруки в розумінні статті 251 ЦК України, тому в цьому разі підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 цього Кодексу про припинення поруки, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя, а також з огляду на преклюзивний характер строку поруки й зумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію забезпеченого порукою зобов'язання застосовану в другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України.

Строк поруки не вважається строком захисту порушеного права. Це строк існування самого зобов'язання поруки. Таким чином, і право кредитора, і обов'язок поручителя після закінчення цього строку припиняються, а це означає, що жодних дій щодо реалізації цього права, в тому числі й застосування примусових заходів захисту в судовому порядку, кредитор вчиняти не може.

Отже, порука - це строкове зобов'язання, і незалежно від того, договором чи законом установлено строк її дії, сплив цього строку припиняє суб'єктивне право кредитора.

Умови договору поруки про його дію до повного припинення всіх зобов'язань боржника не свідчать про те, що договором установлено строк припинення поруки в розумінні статті 251 ЦК України, тому в цьому разі підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 цього Кодексу про припинення поруки, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Строк, передбачений нормою частини четвертої статті 559 ЦК України, є преклюзивним (припиняючим), тобто його закінчення є підставою для припинення поруки. У разі пропуску кредитором строку заявлення вимог до поручителя цей строк не можна поновити, зупинити чи перервати. Суд зобов'язаний самостійно застосовувати положення про строк, передбачений цією нормою, на відміну від позовної давності, яку суд застосовує за заявою сторін. Якщо поручитель поза межами строку помилково виконає уже фактично неіснуючий обов'язок, він може за своїм вибором вимагати повернення виконаного як безпідставно набутого кредитором.

Сплив строку, передбаченого нормою частини четвертої статті 559 ЦК України, зумовлює припинення зобов'язань поручителя, а отже, і відмову кредиторові в позові в разі звернення до суду.

Як встановлено судом і вбачається з матеріалів справи та встановлено і у рішенні суду по справі № 921/638/13-г/15 від 30.08.2013 згідно з п. 3 специфікацій № 1 від 17.03.2011, № 2 від 05.05.2011 та № 3 від 19.05.2011, товар, що переданий покупцеві, повинен бути повністю оплачений у строк не пізніше 01.10.2011р. Однак, як вбачається із позовних вимог та матеріалів справи, свої договірні зобов'язання відповідач не виконав, заборгувавши позивачу 8 784,87 грн. Саме на даний борг, заявлено до стягнення донарахування сум інфляційних, пені, та процентів у межах даної справи.

Проте, суду зі сторони позивача не надано достатніх доказів того, що його попередник як кредитор чи він сам як кредитор звертались протягом шести місяців у порядку статті 559 ЦК України до відповідача 2 з вимогою оплатити заборгованість у сумі 8 784, 87 грн.

Вимога ж пред'явлена 14.08.2014, на думку суду, пред'явлена з пропуском шестимісячного строку.

При цьому суд вважає, помилковим твердження позивача про те, що вказаний шестимісячний строк строк слід обраховувати з 14.08.2014 року, коли позивачу було передано право вимоги до поручителя. Так як такого правила законом не передбачено. Зокрема, закон не визначає, що такий шестимісячний строк може розпочинатись спочатку (перериватись) для нового кредитора пілся передачі одним кредитором іншому права вимоги до боржника.

На думку суду, якщо застосовувати таке правило то укладення правочинів уступки вимоги (заміни кредитора) взагалі нівелює можливість застосування статті 559 ЦК України в частині припинення поруки якщо кредитор протягом шести місяців не звернувся до поручителя з відповідною вимогою.

Відхиляє суд і посилання позивача, як на такий приклад, на постанову ВС від 06.06.2018 року у справі № 908/5508/14, так як, у вказаній справ та поставнові ВС аналізувались зовсім інші правовідносини та факт обрахунку шестимісячного строку не здійснювався і не повязувався судом з його обрахунком заново у зв'язку з укладенням правочину уступки вимоги (заміни кредитора).

З урахуванням зазначених норм матеріального права, суд дійшов обґрунтованого висновку про припинення поруки на підставі частини четвертої статті 559 ЦК України за договором поруки, оскільки вимогу до поручителя ОСОБА_1 про повернення боргових сум кредитор ТОВ "Корпорація "Агросинтез" не пред'явив після настання строку виконання основного зобов'язання, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку.

Таким чином, приймаючи до уваги, що договір поруки є припиненим, суд не вбачає підстав для задоволення вимог позивача про солідарне стягнення з відповідача 2 ОСОБА_1 (Поручителя) заявлених до стягнення сум.

Висновок суду.

Як визначено статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь - які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (стаття 77 Господарського процесуального кодексу України).

Приписами статті 79 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Пунктами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Всупереч наведеним вище нормам відповідач 1 не надав суду жодного належного, допустимого, достовірного та достатнього доказу в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення боргу, у тому рахунку доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів).

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, а саме: стягнути з відповідача-1 - Приватного аграрно-промислового підприємства "УСТЕЧКО", (село Устечко, Заліщицький район, Тернопільська область, 48634, (код ЄДРПОУ 30451563) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "НІКО-ТАЙС", просп. Академіка Глушкова, буд. 40, оф. 315, м. Київ, 03187 (поштова адреса: вул. Академіка Заболотного, 38 офіс 23, м. Київ, 03187), (код ЄДРПОУ 38039872) - 48 097 грн 16 коп. відсотків за користування чужими грошовими коштами, 1 577 грн 18 коп. пені та 7 950 грн 31 коп. інфляційних втрат.

В частині солідарного стягнення з відповідача - 2 - ОСОБА_1, АДРЕСА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "НІКО-ТАЙС", просп. Академіка Глушкова, буд. 40, оф.315, м. Київ, 03187 (поштова адреса: вул. Академіка Заболотного, 38 офіс 23, м. Київ, 03187), (код ЄДРПОУ 38039872) - 48 097 грн 16 коп. відсотків за користування чужими грошовими коштами, 1 577 грн 18 коп. пені та 7 950 грн 31 коп. інфляційних втрат, у позові відмовити.

Судові витрати.

Щодо судового збору у розмірі 1762,00 грн.

Частиною 9 статті 129 ГПК України визначено, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

При цьому, суд вважає за необхідне, скористатись своїм правом визначеним частиною 9 статті 129 ГПК України та покласти судовий збір повністю на відповідача 1 у справі так як вважає, що спір у справі виник внаслідок невиконання ним своєчасно взятих на себе зобов'язань за договором.

А тому, відповідно до вимог частини 9 статті 129 ГПК України, судовий збір в розмірі 1762,00 грн суд покладає на відповідача 1 у справі та підлягає стягненню в користь позивача.

Щодо судових витрат на правничу допомогу у розмірі 2475,00 грн.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 ГПК України).

Згідно статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема до них належать витрати на професійну правничу допомогу.

Пунктом 1 частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що адвокат - це фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.

Статус адвоката Грищенко О.М., який представляє інтереси Позивача, підтверджений копією свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №3888 від 29.10.2009.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Статтею 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Відповідно до частини 3 статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Судом встановлено, що 13 лютого 2018 року між ТОВ "Компанія "Ніко - Тайс" (замовник) та Адвокатом Грищенко О.М. (виконавець) укладений договір про надання адвокатських послуг (правової допомоги) № 13-02-2018.

Відповідно до п. 1.1 договору Виконавець зобов"язується надати Замовнику правову допомогу щодо аналізу правовідносин між Замовником , ПАП "УСТЕЧКО" та ОСОБА_1, які виникли на підставі договору поставки на умовах товарного кредиту №ТК170311/6 від 17.03.2011, Угоди №27-03/13-1 про заміну кредитора у зобов'язанні (відступлення права вимоги в порядку ст. ст. 512-519 ЦК України) від 27 березня 2013 року, договору поруки б/н від 17 березня 2011 року та Угоди №14-08/14-40 про заміну кредитора у зобов'язані (відступлення права вимоги в порядку ст. ст. 512-519 ЦК України) від 14 серпня 2014 року, та інше, що зазначено в даному пункті.

Розділом 3 договору, сторони погодили порядок розрахунків по даному договору, зокрема, вартість передбачених цим Договором комплексу правових послуг та робіт визначається в актах здачі - приймання виконаних робіт (наданих послуг) щодо надання адвокатських послуг.

Факт виконання договору про надання адвокатських послуг (правової допомоги) № 13-02-2018 від 13.02.2018 підтверджується актом прийому - передачі документів від 13.02.2018 та Актом здачі - приймання виконаних робіт щодо надання адвокатських послуг (правової допомоги) від 12.09.2018.

В якості підтвердження витрат на послуги адвоката позивачем надано квитанції від 31.07.2018 на суму 1200,00 грн та від 31.07.2018 на суму 1275,00 грн, з призначенням платежу " оплата за надання адвокатських послуг згідно договору № 13-02-2018 від 13.02.2018".

Частинами 2, 3, 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Враховуючи те, що позивачем підтверджено правовий статус адвоката, наявність доказів фактичного перерахування йому коштів на підставі договору, а також співмірність розміру витрат з наданими послугами, господарський суд дійшов висновку, що у відповідності до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати позивача на правову допомогу покладаються повністю на відповідача 1 в сумі 2 475,00 грн.

Керуючись статтями 7, 13, 42, 86, 129, 210, 231, 233, 236-241 у сукупності з іншими статтями Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з відповідача-1 - Приватного аграрно-промислового підприємства "УСТЕЧКО", (село Устечко, Заліщицький район, Тернопільська область, 48634, (код ЄДРПОУ 30451563) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "НІКО-ТАЙС", просп. Академіка Глушкова, буд. 40, оф. 315, м. Київ, 03187 (поштова адреса: вул. Академіка Заболотного, 38 офіс 23, м. Київ, 03187), (код ЄДРПОУ 38039872) - 48 097 грн 16 коп. відсотків за користування чужими грошовими коштами, 1 577 грн 18 коп. пені та 7 950 грн 31 коп. інфляційних втрат.

3. В частині солідарного стягнення з відповідача - 2 - ОСОБА_1, АДРЕСА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "НІКО-ТАЙС", просп. Академіка Глушкова, буд. 40, оф.315, м. Київ, 03187 (поштова адреса: вул. Академіка Заболотного, 38 офіс 23, м. Київ, 03187), (код ЄДРПОУ 38039872) - 48 097 грн 16 коп. відсотків за користування чужими грошовими коштами, 1 577 грн 18 коп. пені та 7 950 грн 31 коп. інфляційних втрат, у позові відмовити.

4. Судові витрати у складі судового збору та адвокатських послуг покласти на відповідача 1 - Приватне аграрно-промислове підприємство "УСТЕЧКО", село Устечко, Заліщицький район, Тернопільська область, 48634, (код ЄДРПОУ 30451563).

5. Стягнути з відповідача 1 - Приватного аграрно-промислового підприємства "УСТЕЧКО", (село Устечко, Заліщицький район, Тернопільська область, 48634, (код ЄДРПОУ 30451563) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "НІКО-ТАЙС", просп. Академіка Глушкова, буд. 40, оф. 315, м. Київ, 03187 (поштова адреса: вул. Академіка Заболотного, 38 офіс 23, м. Київ, 03187), (код ЄДРПОУ 38039872) - 1762 грн 00 коп. судового збору та 2475 грн 00 коп. витрат на правничу допомогу.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду в порядку статті 256 -257 ГПК України подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів, з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У відповідності до п.17.5 Перехідних положень ГПК України апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності нової редакції Господарського процесуального кодексу України, а саме до 15.12.2017 року. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Учасники справи можуть отримати інформацію по справі на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб - адресою: https://te.court.gov.ua/sud5022.

Повне рішення, з урахуванням вихідних днів складено протягом 10 (десяти) робочих днів 15.01.2019.

Суддя В.Л. Гевко