Рішення № 79221220, 15.01.2019, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

15.01.2019Справа № 910/10265/18

Господарський суд міста Києва у складі судді Якименко М.М., розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Комунального підприємства "Київський метрополітен" (пр-т Перемоги, 35, м.Київ, 03056)

до Фізичної особи-підприємця Гаджієва Ільгара Сейфал Огли (АДРЕСА_1)

про стягнення 68 030,92 грн.

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Комунальне підприємство "Київський метрополітен" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Фізичної особи - підприємця Гаджієва Ільгар Сейфал Огли про стягнення 68 030,92 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов Договору № 217-У(ОР)-11 про передачу майна територіальної громади міста Києва, яке передається в оренду від 15.10.2011 року в частині своєчасної та повної сплати орендної плати до моменту повернення майна орендодавцеві.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.08.2018 року позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

Через відділ діловодства суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків, розглянувши яку суд встановив, що недоліки позовної заяви, які зумовили залишення її без руху, позивачем усунено.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.09.2018 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/10265/18 та приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом на підставі ч. 1 ст. 247 ГПК України вирішено розгляд справи № 910/10265/18 здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, за відсутності клопотань будь - якої із сторін про інше, у зв'язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив.

Частиною 3 статті 120 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Ухвала Господарського суду міста Києва від 24.09.2018 року, яка надсилалась на адресу відповідача, зазначену в позовній заяві, а саме: АДРЕСА_1, та яка співпадає з місцем проживання відповідача за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, повернута відділенням поштового зв'язку з відміткою «за закінченням терміну зберігання» та адресату не вручена, що підтверджується довідкою відділення поштового зв'язку про повернення поштового відправлення Форми 20 та поштовим конвертом, в якому ухвала суду від 24.09.2018 року у справі № 910/10265/18 була надіслана на адресу відповідача.

Відповідно до п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Враховуючи викладене, беручи до уваги, що відповідач не повідомив суд про іншу адресу, відмінну від адреси місця проживання Фізичної особи - підприємця Гаджієва Ільгар Сейфал Огли, яка вказана у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, суд дійшов висновку про належне повідомлення відповідача про відкриття провадження у справі № 910/10265/18.

При цьому судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 ГПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом. Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалами суду у справі № 910/10265/18 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

В свою чергу суд наголошує, що відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд зазначає, що у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, а саме протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, а також протягом встановленого судом додаткового строку відповідач не подав до суду відзив на позов, тобто не скористався наданим йому процесуальним правом, передбаченим статтею 178 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч. 2 ст. 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

За таких обставин, оскільки Фізична особи - підприємець Гаджієв Ільгар Сейфал Огли не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, в зв'язку з чим справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 9 статті 165 ГПК України.

Від відповідача заяв та клопотань до суду надходило.

При цьому, зважаючи на те, що до суду не надходило клопотань учасників справи або одного з них в порядку частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін, з огляду на відсутність у суду підстав для виклику сторін з власної ініціативи, господарський суд розглядає справу без проведення судового засідання.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як встановлено судом за матеріалами справи, 15 жовтня 2011 року між Комунальним підприємством «Київський метрополітен» (орендодавець за договором, позивач у справі) та Фізичною особою - підприємцем Гаджієвим Ільгар Сейфал Огли (орендар за договором, відповідач у справі) укладено договір № 217-У (Ор)-11 про передачу майна територіальної громади міста Києва, яке передається в оренду (далі - Договір), відповідно до умов якого п.п. 1.1, 2.1 орендодавець на підставі рішення Київської міської ради № 517/5329 від 28.12.2010 року передав, а орендар прийняв в оренду нерухоме майно (частину вестибюлю, визначену відповідно до проектної документації, розробленої ДП «ПІ Укрметротунельпроект», тимчасовими огороджуючими конструкціями (кіосками) орендаря), загальною площею 46,6 кв.м (далі - об'єкт оренди), за адресою: ст. метро «Дорогожичі», для торгівлі непродовольчими товарами.

Об'єктом оренди є частина вестибюлю, визначена відповідно до проектної документації, розробленої ДП «ПІ УкрМетроТунельПроект», тимчасово огороджуючими конструкціями (кіосками) орендаря, загальною площею 46,6 кв.м., згідно з викопіюванням зі Схем тимчасового розташування МАФ, що складає невід'ємну частину цього Договору (п. 2.1. Договору).

Об'єкт оренди належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва і знаходиться на балансі Комунального підприємства «Київський метрополітен» (п. 2.4 Договору).

Згідно п.9.1 Договору цей Договір вступає в силу з моменту підписання його сторонами і діє відповідно до рішення Київради № 517/5329 від 28.12.2010 року з 15.10.2010 року до 13.10.2014 року (2 роки 364 дні).

Згідно п.4.1 Договору орендар зобов'язаний протягом 30 календарних днів з дати підписання цього Договору з додатками передати, а орендар прийняти по акту приймання-передачі об'єкт оренди. У разі непідписання акту приймання-передачі в силу вступає рішення Київради .

Опис технічного стану об'єкта оренди на дату передачі його орендареві, його склад зазначаються в акті приймання-передачі об'єкта оренди, що є невід'ємною частиною цього Договору (п.2.2 Договору).

Судом встановлено за матеріалами справи, що у відповідності до умов Договору орендодавець передав, а відповідач як орендар прийняв у тимчасове платне користування нерухоме майно - частину вестибюлю станції метро «Дорогожичі», визначену тимчасовими огороджуючими конструкціями (кіосками), загальною площею 46,6 кв.м. (об'єкт оренди), що підтверджується відповідним належним чином оформленим актом приймання-передачі майна в оренду від 01.11.2011 року, підписаним обома сторонами без зауважень (додаток №1 до Договору).

За таких обставин господарським судом встановлено, що Комунальним підприємством «Київський метрополітен» як орендодавцем було належним чином виконано свій обов'язок з передачі Фізичній особі - підприємцю Гаджієву Ільгар Сейфал Огли на підставі спірного Договору орендоване майно в тимчасове платне користування, а відповідачем, у свою чергу, прийнято орендоване майно без будь-яких зауважень.

Факт отримання в оренду та подальше користування частиною вестибюлю станції метро відповідачем не заперечувався.

Відповідно до п. 3.1 Договору за користування об'єктом оренди орендар сплачує орендодавцю орендну плату, розрахунок якої здійснюється на підставі рішення Київради від 28.12.2010 року № 517/5329 та Методики розрахунку орендної плати за користування майном територіальної громади м. Києва, затвердженої рішенням Київради №34/91 від 28.09.2016 року, та на дату підписання Договору місячний розмір якої згідно з розрахунком орендної плати, що є невід'ємною частиною цього Договору, становить 117,41 грн. за 1 кв.м. орендованої площі, що в цілому за об'єкт оренди станом на серпень 2011 року складає 5471,33 грн. без ПДВ.

Додатково до орендної плати нараховується податок на додану вартість у розмірах та порядку, визначених законодавством України, який сплачується орендарем разом з орендною платою (п.3.4 Договору).

Згідно п.3.2 Договору розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається з урахуванням індексу інфляції за поточний місяць.

За умовами п. 3.5 Договору оплата по Договору проводиться орендарем, починаючи з дати підписання акта приймання-передачі. Останнім днем сплати орендної плати є дата підписання сторонами акта приймання-передачі при поверненні об'єкта орендодавцеві.

Орендна плата сплачується орендарем незалежно від наслідків господарської діяльності орендаря щомісячно не пізніше 10 числа поточного місяця (п.3.6 Договору).

Докази того, що сторони узгодили інший строк та порядок сплати орендної плати за Договором, ніж передбачено у вказаних пунктах 3.5, 3.6 Договору, в матеріалах справи відсутні.

Згідно з п. 4.2. Договору орендар зобов'язується своєчасно та в повному обсязі вносити орендні платежі.

Вказаний Договір підписаний представниками орендодавця та орендарем та засвідчений печатками сторін.

Поряд з цим, сторонами було укладено Додаткову угоду від 15.10.2011 №1, якою погоджено розділ 8 Договору доповнити пунктом 8.5.6, яким передбачено, що у разі припинення дії цього договору, орендар звільняє орендовану частину вестибюлю станції метро "Дорогожичі" в термін, визначений пунктом 4.14. цього договору, від своїх огороджуючих конструкцій. При невиконанні орендарем зазначених у цьому пункті договору умов, орендодавець самостійно, на свій розсуд розпоряджається огороджуючими конструкціями (кіосками).

Як стверджує позивач в позовній заяві, в порушення умов Договору оренди, строк дії якого закінчився, відповідач не звільнив об'єкт суборенди і не передав за актом приймання - передачі, продовжуючи його використання у власній діяльності.

Отже, в зв'язку з закінченням строку дії спірного Договору оренди та небажанням позивача продовження орендних правовідносин, про що відповідача було повідомлено письмово, останнім не було повернуто об'єкт оренди позивачеві, що стало підставою для звернення до суду з позовними вимогами про виселення орендарі зі спірного орендованого майна (частини вестибюлю станції метрополітену «Дорогожичі»).

Так, рішенням Господарського суду міста Києва від 21.09.15 року у справі № 910/20697/15, залишеним без змін постановами Київського апеляційного господарського суду від 24.12.2015 року та Вищого господарського суду України від 03.03.2016 року, позовні вимоги задоволено. Виселено Фізичну особу - підприємця Гаджієва Ільгара Сейфал Огли з нерухомого майна, частини переходу, згідно з викопіюванням з схеми тимчасового розташування МАФ, що знаходиться за адресою: місто Київ, станція метро "Дорогожичі", загальною площею 46,6 кв.м, та зобов'язано відповідача демонтувати тимчасові огороджуючи конструкції.

На примусове виконання наказу Господарського суду міста Києва від 13.01.2016 року у справі № 910/20697/15 Відділом державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у місті Києві було відкрито виконавче провадження № 50629866, в ході якого боржником добровільно було повернуто позивачеві об'єкт оренди за актом приймання - передачі нерухомого майна від 25.04.2016 року, копія якого наявна в матеріалах справи.

Таким чином, як стверджує позивач в позовній заяві, в порушення умов Договору відповідач, починаючи з листопада по квітень 2016 року включно, свої договірні зобов'язання щодо перерахування коштів за оренду майна в обумовлені Договором строки належним чином не здійснив, у зв'язку з чим за відповідачем рахується заборгованість по орендній платі за оренду частини вестибюлю станції метро "Дорогожичі" в сумі 68030,92 грн., з вимогами про стягнення якої позивач звернувся до суду.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що укладений Договір за своїм змістом та правовою природою є договором найму (оренди), який підпадає під правове регулювання норм глави 58 Цивільного кодексу України та §5 глави 30 Господарського кодексу України.

Відповідно до ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ). В силу частини 6 названої статті до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Аналогічне визначення договору оренди міститься і в ст. 759 Цивільного кодексу України.

Відповідно до Статуту Комунального підприємства «Київський метрополітен» підприємство належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва на підставі розпоряджень Кабінету Міністрів України №464-р від 30.06.1998 року та Київської міської державної адміністрації №2155 від 28.10.1998 року «Про зарахування майна державного підприємства у комунальну власність територіальної громади м. Києва» і підпорядковано виконавчому органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

Згідно п. 5.2 Статуту майно підприємства є комунальною власністю територіальної громади м. Києва та закріплено за ним на праві господарського відання.

Отже, оскільки орендоване майно є комунальною власністю, то відносини сторін даного Договору регулюються також Законом України «Про оренду державного та комунального майна», який є спеціальним законом з питань оренди комунального майна та, відповідно до частин 1, 2 ст. 1, регулює організаційні відносини, пов'язані з передачею в оренду майна державних підприємств, установ та організацій, або перебуває у комунальній власності (далі - підприємства), їх структурних підрозділів, та іншого окремого індивідуально визначеного майна, що перебуває в державній та комунальній власності; майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання державного майна, або майна, що перебуває у комунальній власності.

У відповідності до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Згідно ст. 765 Цивільного кодексу України наймодавець зобов'язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк, встановлений договором найму.

Частиною 1 статті 13 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» передбачено, що передача об'єкта оренди орендодавцем орендареві здійснюється у строки і на умовах, визначених у договорі оренди.

За змістом частини 1 ст. 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Частиною 1 ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» встановлено, що термін договору оренди визначається за погодженням сторін. Термін договору оренди не може бути меншим, ніж п'ять років, якщо орендар не пропонує менший термін.

Згідно пункту 9.1 Договору цей Договір вступає в силу з моменту підписання його сторонами і діє відповідно до рішення Київради № 517/5329 від 28.12.2010 року з 15.10.2010 року до 13.10.2014 року (2 роки 364 дні).

Відповідно до ст. 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

У відповідності до приписів ст. 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Частиною 1 ст. 27 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» визначено, що у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.

Частиною 2 статті 795 Цивільного кодексу України визначено, що повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

За умовами пункту 4.14 Договору орендар після припинення дії Договору оренди та у разі відмови у продовженні договору оренди зобов'язаний протягом 30 календарних днів передати майно по акту приймання-передачі орендодавцю. У разі невиконання пункту 4.14 в силу вступає рішення Київради.

При цьому, оплата по Договору нараховується орендодавцем та сплачується орендарем до дати фактичного повернення об'єкта оренди та підписання акту приймання-передачі.

Проте, оскільки в зв'язку з припиненням 14.10.2014 строку дії спірного Договору оренди та у відповідності до умов п. 4.14 Договору та приписів чинного законодавства орендарем не було виконано обов'язок зі звільнення об'єкту оренди та повернення його за актом приймання - передачі орендодавцю, КП «Київський метрополітен» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до ФОП Гаджієва Ільгара Сейфал Огли про виселення з орендованого нерухомого майна, за результатами розгляду якого, як зазначалось судом вище, рішенням Господарського суду міста Києва від 21.09.2015 року у справі № 910/20697/15 задоволено позовні вимоги КП «Київський метрополітен» та виселено Фізичну особу-підприємця Гаджієва Ільгара Сейфал Огли з нерухомого майна, частини переходу, згідно з викопіюванням з схеми тимчасового розташування МАФ, що знаходиться за адресою: місто Київ, станція метро "Дорогожичі", загальною площею 46,6 кв.м, та зобов'язано відповідача демонтувати тимчасові огороджуючи конструкції.

При цьому, куруючись приписами статті 283 Господарського кодексу України, статей 2, 26, 27 Закону України "Про оренду державного і комунального майна", статті 785 Цивільного кодексу України суд визнав, що оскільки договір про передачу майна комунальної власності територіальної громади міста Києва в оренду від 15.10.2011 року №217-У(Ор)-11 припинив свою дію з 14.10.2014 року, то у відповідача відсутні правові підстави для продовження користування комунальним майном.

За приписами ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

При цьому, не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачі, відповідачі, треті особи, тощо.

Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

За таких обставин суд вважає встановлені вищезазначеним рішенням Господарського суду міста Києва від 21.09.2015 року у справі № 910/20697/15, яке набрало законної сили, факти такими, що мають преюдиціальне значення і доказування не потребують.

Матеріалами справи підтверджується як факт передачі комунального майна в користування, так і факт повернення орендованого майна позивачеві, які сторонами не заперечувались.

Зокрема, судом встановлено, що згідно з актом приймання - передачі нерухомого майна від 25.04.2016 року об'єкт оренди було повернуто позивачу, постановою від 30.04.2016 року виконавче провадження № 50629866 закінчено в зв'язку з виконанням судового рішення боржником самостійно.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Статтею 762 Цивільного кодексу України та статтею 286 Господарського кодексу України визначено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму; плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Частинами 1, 4 ст. 286 ГК України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Згідно з частинами 1 та 3 ст. 19 зазначеного Закону ст. 18 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності, строки внесення орендної плати визначаються у договорі.

У відповідності до ч. 3 ст. 18 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» та п. 4.2. Договору орендар зобов'язувався вносити орендні платежі своєчасно і в повному обсязі.

Так, відповідно до п. 3.1. Договору за користування об'єктом оренди орендар (відповідач) сплачує орендодавцю (позивачу) орендну плату, розрахунок якої здійснюється на підставі рішення Київради від 28.12.2010 року № 517/5329 та Методики розрахунку орендної плати за користування майном територіальної громади м. Києва, затвердженої рішенням Київради №34/91 від 28.09.2016 року, та на дату підписання Договору місячний розмір якої згідно з розрахунком орендної плати, що є невід'ємною частиною цього Договору, становить 117,41 грн. за 1 кв.м. орендованої площі, що в цілому за об'єкт оренди станом на серпень 2011 року складає 5471,33 грн. без ПДВ.

Згідно з п. 3.2 Договору розмір орендної плати за кожен наступний місяць визначається з урахуванням індексу інфляції за поточний місяць. Додатково до орендної плати нараховується податок на додану вартість у розмірах та порядку, визначених законодавством України, який сплачується орендарем разом з орендною платою (п. 3.4 Договору).

Відповідно до п. 3.5. Договору оплата по Договору проводиться орендарем починаючи з дати підписання акту приймання-передачі. Останнім днем сплати орендної плати є дата підписання сторонами акту приймання-передачі при поверненні об'єкта оренди орендодавцеві.

Згідно з п. 3.6. Договору орендна плата сплачується орендарем незалежно від наслідків господарської діяльності орендаря щомісячно не пізніше 10 числа поточного місяця.

Як зазначалось судом вище та узгоджено сторонами пунктом 4.14. Договору в разі невиконання орендарем обов'язку щодо передачі майна з оренди орендодавцю за актом приймання - передачі оплата по Договору нараховується орендодавцем та сплачується орендарем до дати фактичного повернення об'єкта оренди та підписання акту приймання-передачі.

Крім того, пунктом 5.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України №12 від 29.05.2013 року «Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна» (далі - Постанова №12) роз'яснено, що з урахуванням положень статей 653, 795 ЦК України та умов договору, якщо останніми передбачено, що після закінчення або дострокового розірвання договору оренди нарахування орендної плати за фактичне користування майном припиняється з моменту підписання акта приймання-передачі приміщень орендодавцеві, нарахування орендної плати за відповідний період є правомірним.

Таким чином, за висновками суду, внаслідок припинення Договору, факт якого встановлений рішеннями суду, основне зобов'язання відповідача сплачувати орендну плату за весь час фактичного користування майном не припиняється, оскільки його припинення у розумінні умов договору оренди та ст. 795 Цивільного кодексу України пов'язано з моментом підписання сторонами відповідного документу (акту) про повернення відповідачем предмета договору оренди, а не з закінченням строку дії договору.

Отже, оскільки відповідачем були порушені умови Договору в частині повернення та передачі орендованого майна позивачу після закінчення строку дії договору за актом приймання-передачі, та враховуючи умови Договору, зокрема, п.п. 3.5, 4.14, а також фактичне повернення майна орендодавцеві згідно акту 25.04.2016 року в межах виконавчого провадження, орендодавцем здійснювалось нарахування орендної плати за фактичне використання об'єкту оренду за Договором саме до 25.04.2016 року, за період з листопада 2015 по квітень 2016 в загальному розмірі 68030,92 грн.

За приписами ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

В силу ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За приписами ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Зважаючи на встановлені обставини справи та приписи вищевикладених правових норм, а також оскільки на момент прийняття рішення доказів погашення заборгованості з орендної плати відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення 68030,92 грн. орендної плати позивачем нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню у вказаній сумі.

У відповідності до п. 58 рішення ЄСПЛ Справа «Серявін та інші проти України» (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 р. у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

Відповідно до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 року № 6 «Про судове рішення» рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

З урахуванням вищевикладеного, виходячи з того, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 ГПК України, Господарський суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Гаджієва Ільгара Сейфал Огли (АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) на користь Комунального підприємства "Київський метрополітен" (03056, м. Київ, Солом'янський район, проспект Перемоги, буд. 35, код ЄДРПОУ 03328913) 68030,92 грн. (шістдесят вісім тисяч тридцять гривень дев'яносто дві копійки) боргу та 1762,00 грн. (одну тисячу сімсот шістдесят дві гривні нуль копійок) судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України може бути оскаржене в апеляційному порядку до Північного апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя М.М.Якименко