Рішення № 79221142, 10.01.2019, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 28/77/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.01.2019 Справа № 908/1768/18

м.Запоріжжя

Господарський суд Запорізької області у складі судді Федорової Олени Владиславівни при секретарі Рикун А.В. розглянув у відкритому судовому засіданні справу:

за позовом концерну "Міські теплові мережі" (69091, місто Запоріжжя, бул. Гвардійський, буд. 137; фактична адреса: 69065, м. Запоріжжя, вул. Щаслива, буд. 2а)

до відповідача комунального підприємства "Наше місто" Запорізької міської ради (69095, м.Запоріжжя, вул. Українська, буд. 29-а)

про стягнення коштів

за участю представників:

від позивача: ОСОБА_1 довіреність №400/20-19 від 02.01.2019, ОСОБА_2, довіреність №405/20-19 від 02.01.2019 (присутній), ОСОБА_3, довіреність №468/20-19 від 02.01.2019 (присутня);

від відповідача: ОСОБА_4, довіреність №19-11 від 02.01.2019 (присутня), ОСОБА_5, довіреність №19-09 від 02.01.2019 (присутня).

СУТНІСТЬ СПОРУ:

Концерн "Міські теплові мережі" 05.09.2018 звернувся до Господарського суду Запорізької області з позовом до комунального підприємства "Наше місто" Запорізької міської ради про стягнення заборгованості за відпущену теплову енергію в розмірі 56401,42грн., інфляційних – 813,16 грн. та 3% річних – 400,91 грн., усього – 57615,49 грн.

Підставою для звернення з позовом до суду зазначено несплату відповідачем фактично спожитої теплової енергії за період з березня 2017 по квітень 2018 у розмірі 56401,42 грн. Приймаючи до уваги приписи діючого законодавства, позивач нарахував та просить стягнути з відповідача інфляційні втрати та 3% річних.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.09.2018 позовну заяву передано на розгляд судді Федоровій О.В.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 06.09.2018 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Присвоєно справі номер провадження 28/77/18, розгляд справи ухвалено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Судове засідання призначено на 26.09.2018.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 26.09.2018 оголошено перерву в судовому засіданні. Судове засідання призначено на 18.10.2018.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 18.10.2018 ухвалено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження, замінено засідання для розгляду справи по суті підготовчим засіданням, підготовче засідання призначено на 14.11.2018.

Судове засідання 14.11.2018 не відбулося у зв'язку з перебуванням судді Федорової О.В на лікарняному з 14.11.2018 по 23.11.2018. Наступне судове засідання призначено на 27.11.2018 о 10-20 год., про що сторін повідомлено під розписку (а. с. 86, Т. 2).

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 27.11.2018 відкладено підготовче засідання, судове засідання призначено на 12.12.2018.

Ухвалою суду від 12.12.2018 закрито підготовче провадження. Справу №908/1838/18 призначено до судового розгляду по суті на 10.01.2019.

Розгляд справи відповідно до вимог ст. 222 ГПК України здійснювався за допомогою звукозаписувального технічного засобу. Фіксування судового процесу за допомогою відеозаписувального технічного засобу судом не здійснювалось у зв’язку з відсутністю у суду такої технічної можливості.

Відповідно до положень підпункту 11 п. 16-1 розділу ХV "Перехідні положення" Конституції України (в редакції від 30 вересня 2016 року – чинна) представництво відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 131-1 та ст. 131-2 цієї Конституції може здійснюватися виключно прокурорами або адвокатами у Верховному Суді та судах касаційної інстанції здійснюється з 1 січня 2017 року; у судах апеляційної інстанції - з 1 січня 2018 року; у судах першої інстанції - з 1 січня 2019 року.

Відповідно до ч. 3 ст. 56 ГПК України юридична особа бере участь у справі через свого керівника або члена виконавчого органу, уповноваженого діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення, або через представника.

Дана норма регламентує новий вид представництва у господарському процесі, а саме представництво членом виконавчого органу, уповноваженого діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення. На підставі даної норми вбачається можливість внесення змін до статутних документів юридичної особи, а саме введення положень про окремий виконавчий орган, що матиме повноваження представляти дану юридичну особу перед державними органами та в суді, або ж передбачення таких повноважень для вже існуючого на підприємстві виконавчого органу.

Відповідно до ст. 58 ГПК України представником в суді може бути адвокат або законний представник.

Положеннями ст.60 ГПК України визначений перелік документів, що підтверджують повноваження представників, зокрема, довіреність фізичної або юридичної особи, повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".

З оглядну на введені норми права, суд дійшов висновку, що уповноважені представники сторін в судове засідання не з'явилися. Особи, які прибули в судове засідання приймали участь в якості вільних слухачів.

Підставою для звернення з позовом до суду зазначено несплату відповідачем фактично спожитої теплової енергії за період з березня 2017 по квітень 2018 у розмірі 56401,42 грн. Приймаючи до уваги приписи діючого законодавства, позивач нарахував та просить стягнути з відповідача інфляційні втрати та 3% річних. Матеріали справи містять уточнену позовну заяву №2074 від 12.10.2018, відповідно до якої позивач просив суд стягнути з КП "Наше місто" ЗМР 56.401,42 грн. основного боргу, 367,04 грн. 3% річних та 733,65 грн. інфляційних втрат. Дана заява прийнята судом до розгляду, про що судом зазначено в ухвалі від 27.11.2018. Позовні вимоги обґрунтовані ст. ст. 11, 15, 16, 322, 387, 509, 525, 526, 530, 625, 1212, 1213 ЦК України, ст. ст. 2, 3, 193, 232, 275-277 ГК України, Законом України "Про теплопостачання", Правилами користування теплової енергії.

Матеріали справи містять відзив б/н від 20.09.2018 (Т.1, арк.с. 92-96), відповідно до якого відповідач зазначив, що з позовними вимогами не згодний в повному обсязі, виходячи з наступного: 25 травня 2016 Запорізькою міською радою було прийняте рішення № 25 про створення комунального підприємства "Наше місто" Запорізької міської ради. Відповідно до Статуту підприємства метою діяльності є здійснення відповідно до вимог чинного законодавства функцій управління та утримання в господарському віданні, переданих йому за договором з власником житлових будинків, споруд та іншого майна; забезпечення належного рівня житлово-комунального обслуговування населення, створення відповідних умов проживання; забезпечення безперебійної роботи технічного обладнання житлових будинків; забезпечення дотримання квартиронаймачами, власниками приватизованих квартир, орендарями та власниками нежилих приміщень обов'язків, передбачених відповідними договорами. Виходячи з положень чинного законодавства України, рішеннями виконавчого комітету Запорізької міської ради від 24.06.2016 №311 "Про визначення виконавця житлово-комунальних послуг", з 01 вересня 2016 КП "Наше місто" Запорізької міської ради визначено виконавцем житлово-комунальних послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій. Саме з цією метою в господарське відання КП "Наше місто" Запорізької міської ради передано об'єкти житлового та нежитлового фонду, благоустрою та обладнання (Рішення виконавчого комітету Запорізької міської ради №494 від 26.08.2016), власником яких є територіальна громада м. Запоріжжя в особі Запорізької міської ради. Відповідно до норм ст. 136 ГК України, функція господарського відання передбачає, що лише власник майна, закріпленого на праві господарського відання реалізує весь спектр відповідних повноважень. 17 березня 2018 року між Концерном "МТМ" та КП "Наше місто" ЗМР укладено договір №102580/1067/2017/03/пто купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді. Відповідно до п. 1.1 вказаного договору теплова енергія в гарячій воді для опалення відпускається позивачем на об’єкти споживача за адресами, зазначеними у Додатках 1а, 1б, 1в до договору, що є його невід'ємною частиною. Відповідно до рішення виконкому № 494 від 26.08.2016 відповідачу було передано в господарське відання об'єкти житлового та нежитлового фонду відповідно до додатків до рішення. Окремого переліку об'єктів нежитлового фонду комунальної власності на час передачі не існувало. Окрім того, більшість нежитлових приміщень взагалі не було виділено в окрему одиницю, а перебували у складі житлових будинків. Враховуючи необхідність утримання об'єктів житлового та нежитлового фонду в належному стані, в тому числі щодо отримання послуги з забезпечення приміщень опаленням, між відповідачем та позивачем було укладено договори про купівлю-продаж теплової енергії в гарячій воді в нежитлові приміщення, що перебувають в господарському віданні відповідача. Оскільки актуального переліку об'єктів нежитлового фонду комунальної власності, що є вільними на час передачі не існувало, додатки до договорів були запропоновані саме Концерном "МТМ". Впродовж 2017-2018 років відповідачем на виконання розпорядження міського голови № 69р від 03.03.2017 для забезпечення контролю, управління та ефективністю використання майна комунальної власності та захисту права власності здійснювалося технічне обстеження (інвентаризація) об'єктів нежитлового фонду міста. В процесі технічного обстеження приміщень постала необхідність в приведенні у відповідність додатків до укладених з Концерном "МТМ" договорів на тепло забезпечення нежитлових приміщень. Зважаючи на те, що нежитлові приміщення, що перебувають в господарському віданні відповідача є об'єктами права комунальної власності, оплату за опалення здійснює Запорізька міська рада, шляхом надання фінансової підтримки комунальному підприємству "Наше місто" з місцевого бюджету. Відповідно до укладеного договору про надання фінансової підтримки Департаментом з управління житлово-комунальним господарством Запорізької міської ради повинні виділятися кошти на поповнення обігових коштів комунальних підприємств для відшкодування витрат за опалення в рамках виконання заходів Програми розвитку та утримання житлово-комунального господарства м.Запоріжжя на 2017-2019 роки, затвердженої рішенням міської ради №5 від 21.12.2016 (зі змінами та доповненнями, внесеними відповідно до рішення міської ради від 30.08.2017р №46). З метою дотримання вимог бюджетного законодавства України та за результатами проведеного обстеження комунальне підприємство "Наше місто" ініціювало приведення додатків до укладених з Концерном "МТМ" договорів у відповідність до фактичних даних, наявних у Департаменті комунальної власності. Звертав увагу суду, що Концерну "МТМ" були надані всі підтверджуючі документи, які необхідні для внесення змін до договору, а саме: копії договорів оренди, інших договорів, акти приймання-передачі, довідки - висновки ОП 3МБТІ стосовно функціонального статусу приміщень. Листами № 559/01-05 від 29.01.2018 та №2624/01-05 від 08.05.2018 з метою впорядкування та приведення у необхідність до фактичних обставин існуючих договірних відносин, КП "Наше місто" запропонувало до розгляду на внесення відповідних змін до Договору № 102580/1067/2017/03/пто від 17.03.2017 актуальні відомості стосовно нежитлових приміщень, які перебувають у господарському віданні підприємства. У відповідь на пропозицію Концерну "МТМ" щодо підписання Додаткової угоди № 1 про внесення змін до Договору, враховуючі результати проведеної відповідачем інвентаризації нежитлових приміщень, відповідач листом від 03.08.18р. № 4362/01-05 направив на адресу позивача підписану Додаткову угоду № 1 до Договору № 102580/1067/2017/03/пто з протоколом розбіжностей. Разом з тим, позивач не підписав надану Додаткову угоду, у зв’язку з чим відповідач готує позовну заяву про зобов’язання Концерн "МТМ" укласти додаткову угоду в редакцій, яка запропонована протоколом розбіжностей до Додаткової угоди № 1 від 26.07.2018. Повідомляв, що на даний момент оплата за теплопостачання покладається на відповідача, проте зазначені витрати не враховано у тарифі на послугу з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій та не мають джерел відшкодування, тому несуть додаткове фінансове навантаження на Комунальне підприємство "Наше місто" та призводять до збиткової діяльності підприємства. На даний час оплату за теплопостачання здійснює Запорізька міська рада, шляхом надання фінансової підтримки комунальному підприємству "Наше місто" з місцевого бюджету. Також звертав увагу суду на те, що за період за лютий 2017 - березень 2017, вересень 2017 - квітень 2018, акти приймання-передачі теплової енергії, які додані позивачем до позову, не підписані відповідачем. Нарахування та сплата штрафів, пені не передбачена діючим тарифом на надання послуг, не закладена у розрахунок тарифу. Поповнення дохідної частини одного комунального підприємства (Концерну МТМ) за рахунок іншого комунального підприємства не є можливим. У протилежному випадку Комунальне підприємство "Наше місто", витративши кошти на виплату штрафів та пені повинно буде здійснювати перерахунки населенню за надані послуги. На підставі вищевикладеного, просив в позові відмовити.

В судовому засіданні 10.01.2019 суд визнав наявні документи достатніми для об’єктивного та всебічного розгляду спору, внаслідок чого, в порядку ст. 240 ГПК України, проголошено вступну та резолютивну частини рішення, судом оголошено, що повний текст рішення буде складено протягом десяти днів з дня вступної та резолютивної частин рішення та надісланий на адреси сторін.

Вивчивши матеріали справи, суд

ВСТАНОВИВ:

Концерн "Міські теплові мережі" (надалі - Концерн, Теплопостачальна організація, позивач у справі) діє на підставі статуту. Відповідно до статуту підприємства основною метою діяльності Концерну є здійснення виробничо-технічної діяльності, спрямованої на надійне та безперебійне забезпечення споживачів тепловою енергією, одержання прибутку для здійснення діяльності Концерну та задоволення на його основі соціально-економічних інтересів трудового колективу Концерну.

Предметом діяльності Концерну є виробництво теплової енергії, її транспортування, постачання теплової енергії для потреб населення для обігріву житла і побутових потреб, комунально-побутових потреб підприємств, бюджетних установ та організацій, інших категорій споживачів, її збут.

Правовідносини між Теплопостачальною організацією та Споживачем в сфері виробництва, транспортування та постачання теплової енергії регулюються Цивільним кодексом України (ЦКУ), Господарським кодексом України (ГКУ), Законом України "Про теплопостачання" від 02.06.2005 року № 2633-ІУ (далі - Закон), "Правилами користування тепловою енергією", затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 року № 1198 (далі - Правила), Законом України "Про житлово-комунальні послуги" та іншими нормативно-правовими актами України.

25 травня 2016р. Запорізькою міською радою було прийняте рішення № 25 про створення комунального підприємства "Наше місто" Запорізької міської ради.

Відповідно до Статуту підприємства метою діяльності є здійснення відповідно до вимог чинного законодавства функцій управління та утримання в господарському віданні, переданих йому за договором з власником житлових будинків, споруд та іншого майна; забезпечення належного рівня житлово-комунального обслуговування населення, створення відповідних умов проживання; забезпечення безперебійної роботи технічного обладнання житлових будинків: забезпечення дотримання квартиронаймачами, власниками приватизованих квартир, орендарями та власниками нежилих приміщень обов'язків, передбачених відповідними договорами.

Рішенням виконавчого комітету Запорізької міської ради від 24.06.2016 року №311 "Про визначення виконавця житлово-комунальних послуг" з 01 вересня 2016 року Комунальне підприємство "Наше місто" Запорізької міської ради визначено виконавцем житлово-комунальних послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій.

Відповідно до рішення виконкому № 494 від 26.08.2016 року до комунального підприємства "Наше місто" було передано в господарське відання об'єкти житлового та нежитлового фонду відповідно до додатків до рішення.

Згідно з п. 4 Правил користування тепловою енергією, затвердженими постановою КМУ від 03.10.2007 №1198 користування тепловою енергією допускається лише на підставі договору купівлі-продажу теплової енергії, укладеного між споживачем та теплопостачальною організацією.

Як було зазначено сторонами договір(и) купівлі-продажу теплової енергії за вказаними у позовній заяві об’єктами між сторонами не укладався(лися).

Відповідно до Закону України "Про природні монополії" Концерн відноситься до суб’єктів природної монополії та, як монополіст такої природної монополії, відповідно до ст. 19 Закону України "Про теплопостачання" не має права відмовляти споживачу теплової енергії у забезпечення його тепловою енергією за наявністю технічних можливостей на приєднання споживача до теплової мережі.

У розумінні Закону України "Про теплопостачання" та Правил користування тепловою енергією, Споживачем теплової енергії є фізична або юридична особа, що використовує теплову енергію на підставі договору.

На виконання наведених вище норм права та положень Статуту про безперебійне забезпечення теплової енергією споживачів Концерн здійснював постачання теплової енергії на опалення на об’єкти споживання відповідача з відповідним розрахунковим тепловим навантаженням на опалення, якими користується КП "Наше місто" ЗМР без укладеного договору, розташованих у м. Запоріжжі за наступними адресами: вулиця Перемоги, 40, вул. Українська, буд. 29-А, вул. Трегубенка, буд. 8 приміщення 90, вул. Портова, буд. 9-Б, вул. Леоніда Жаботинського (Правди), буд. 5-А, вул. Мала, буд. 3, пр. Соборний (Леніна), буд. 169 та №193, пр. Металургів, буд. 11, вул. Незалежної України (40 років Радянської України), 22.

Про факт надання позивачем послуг за вказаними об’єктами свідчать складені акти приймання-передачі теплової енергії та виставлені рахунки на оплату наданих послуг.

Матеріали справи містять реєстри вручення актів та рахунків, відповідно до яких, представник відповідач отримував зазначені документи для подальшої оплати наданих послуг.

Акти приймання-передачі за період березень 2017, з жовтня 2017 по квітень 2018 споживачем не підписані, жодних заперечень щодо них відповідачем не надано. У зв’язку із зазначеним, вказані акти приймання-передачі є підставою для проведення остаточних розрахунків.

Відповідач зобов’язання по оплаті наданих послуг з теплопостачання не виконав, внаслідок чого заборгованість склала 56.401,42 грн.

У зв'язку з тим, що об'єкт споживання теплової енергії відповідача має спільне з будинком підключення до теплової мережі позивача, то факт отримання теплоносія підтверджується рішеннями про початок та закінчення опалювальних сезонів 2017-2018 відповідно до яких Концерном "Міські теплові мережі" було розпочато і закінчено опалювальний сезон в м. Запоріжжі.

Рішення про початок та закінчення опалювального сезону у м. Запоріжжя приймає виконавчий комітет Запорізької міської ради.

Опалювальний сезон 2017-2018 років у м. Запоріжжя:

- розпочався з 24 жовтня 2017 року відповідно до Рішення виконавчого комітету Запорізької міської ради № 617 від 20.10.2017 року;

- закінчився 05 квітня 2018 року відповідно до Рішення виконавчого комітету Запорізької міської ради № 151 від 04.04.2018 року.

Неналежне виконання відповідачем зобов’язань щодо оплати наданих послуг з теплопостачання стало підставою для звернення позивача з позовом до суду.

Із змісту статей 15, 16 ЦК України слідує, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання у спосіб, встановлений договором або законом. Відповідно до ст. 20 цього Кодексу право на захист особа здійснює на свій розсуд.

Згідно зі ст. 509 ЦК України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від божника виконання його обов’язку.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Аналогічні норми щодо поняття господарського зобов’язання та підстав його виникнення встановлені ст. ст. 173, 174 Господарського кодексу України.

Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки, регулюються Законом України "Про житлово-комунальні послуги".

Суб'єктами цього Закону є органи виконавчої влади, місцевого самоврядування, виробники, виконавці та споживачі житлово-комунальних послуг, а також власники приміщень, будинків, споруд, житлових комплексів або комплексів будинків і споруд (стаття 1, частина друга статті 3, стаття 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги").

Як з'ясовано судом, Виконавчий комітет Запорізької міської ради рішенням від 29 січня 2009 року № 25 "Про визначення виконавців житлово-комунальних послуг", починаючи з 1 січня 2009 року виконавцем житлово-комунальних послуг для населення, що мешкає у житловому фонді комунальної власності м. Запоріжжя, з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води визначив Концерн "МТМ" у будинках, мережі яких безпосередньо приєднані до теплових мереж Концерну "МТМ".

Згідно із частиною першою статті 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).

Хоч у частині першій статті 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" й передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 цього Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг.

Такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Як було зазначено вище, предметом розгляду справи є стягнення з відповідача заборгованості за надані послуги з теплопостачання в розмірі 56.401,42 грн.

Відповідно до ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов’язків щодо доказів (ст. 74 ГПК України).

Згідно зі ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).

Отже, доками в господарському судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд у визначеному законом порядку встановлює наявність або відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, та інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

До обставин, на яких сторони обґрунтовують свої вимоги та заперечення, відносяться обставини, які становлять предмет доказування у справі. Предмет доказування – це сукупність обставин, що їх необхідно встановити для правильного вирішення справи. У предмет доказування включаються факти матеріально-правового характеру, що є підставою вимог позивача і заперечень відповідача.

У предмет доказування включаються також факт приводу для позову, який являє собою обставини, що підтверджують право на звернення до суду, тобто факти порушення суб’єктивного права позивача.

Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін, яка, зокрема, проявляється в тому, що сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості.

Таким чином, виходячи з зазначеного слідує, що позивач повинен довести факт наявності обов’язку саме у відповідача сплатити вартість наданих послуг за вказаними об’єктами.

Як зазначає позивач об’єктами теплопостачання є нежитлові приміщення в житлових будинках за вищевказаними адресами у м. Запоріжжя, які мають єдину невідокремлену систему теплопостачання з будинком. Дані нежитлові приміщення знаходяться в оперативному управлінні відповідача, тобто відповідач є балансоутримувачем цих нежитлових будинків і відповідно повинен оплачувати надані послуги.

Оскільки, зазначені нежитлові приміщення знаходяться у житлових будинках, позивач не мав законної можливості припинити відпуск теплової енергії та об’єкти теплопостачання шляхом відключення приміщення від центральної системи теплопостачання будинку.

Факт перебування зазначених нежитлових приміщень в оперативному управлінні відповідача підтверджується наступними доказами:

- вул. Перемогу, буд. 40 – акт прийому-передачі від 28.02.2017 (загальна площа 53,68 кв.м.);

- вул. Трегубенко, буд. 8, приміщення 90 – акт прийому-передачі нежитлового приміщення від 14.12.2015 (загальна площа 36,17 кв.м.);

- вул. Портова, буд. 9-Б (додаткова угода до договору оренди нежитлового приміщення від 01.10.2002 №14/13, відповідно до якого внаслідок зменшення площі об’єкту оренди, в оперативному управлінні відповідача залишила площа 58,04 кв.м.)

- вул. ОСОБА_6 (Правди), буд. 5А – акт прийому-передачі нежитлового приміщення від 20.03.2017 (загальна площа 62,9 кв.м.);

- пр. Соборний (Леніна), буд. 169 – акт прийому-передачі нежитлового приміщення від 25.10.2017 (загальна площа 146,45 кв.м.);

- пр. Соборний (Леніна), буд. 193 – рішення виконкому запорізької міської ради № 794/39 від 19.12.2016 (загальна площа 160,44 кв.м.);

- вул. Незалежної України, буд. 22 – акт прийому-передачі нежитлового приміщення від 03.04.2017 (загальна площа 36,00 кв.м.).

Аналіз наведених вище норм права та доданих доказів свідчить, що саме на відповідача покладений обов’язок сплати надані послуги за переліченими вище адресами.

Відповідач жодним чином не спростував доводи позивача та факт отримання зазначених послуг за вказаними об’єктами.

Як вже зазначалося судом, позивач враховуючи приписи діючого законодавства складав акти приймання-передачі теплової енергії надання послуг з централізованого постачання гарячої води та рахунки на оплату зазначених послуг, які отримувалися відповідачем особисто, про що свідчать залучені до матеріалів справи відповідні реєстри.

Також судом було встановлено, що з метою ідентифікування та можливості зарахування коштів за надані послуги з теплопостачання на об’єкти споживання відповідача, які зазначені в позові, позивачем був відкритий особовий рахунок №102546.

Згідно з п. 12 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою КМУ від 21.07.2005 №630 у разі встановлення будинкових засобів обліку теплової енергії споживач оплачує послуги згідно з їх показаннями пропорційно опалюваній площі (об'єму) квартири (будинку садибного типу) за умови здійснення власником, балансоутримувачем будинку та/або виконавцем заходів з утеплення місць загального користування будинку.

Плата за послуги нараховується згідно з показаннями будинкового засобу обліку теплової енергії, а у разі його відсутності (несправності) за нормативами (нормами) споживання у таких випадках:

Відповідно до п. 18 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою КМУ від 21.07.2005 №630 розрахунковим періодом для оплати послуг, якщо інше не визначено договором, є календарний місяць. Оплата послуг здійснюється не пізніше 20 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом (місяцем), якщо договором не встановлено інший строк.

Виходячи з наведеного споживач повинен був здійснювати оплату наданих послуг з теплопостачання не пізніше 20 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом (місяцем).

При здійсненні нарахування вартості опалення, позивач керувався постановами Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг №151 від 01.02.2017 та №1529 від 27.12.2017, якими встановлювалися тарифи на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для потреб бюджетних установ, релігійних організацій та інших споживачів (крім населення).

Відповідно до розрахунку позивача та доданих актів приймання-передачі теплової енергії (надання послуг з централізованого постачання гарячої води) та рахунків, стягненню підлягають надані послуги в розмірі 56.401,42 грн.

Разом з тим, при оцінці доводів позивача та доданих документів судом було встановлено, що позивачем не доведено та документально не підтверджено надання послуг з теплопостачання в позадоговірному порядку в нежитлові приміщення, які розташовані за адресами: вул. Мала, буд. 3 (загальна площа 273,5 кв.м.) та пр. Металургів, буд. 11 (загальна площа 30,00 кв.м.), внаслідок чого позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.

Приписами ст. 1212 ЦК України встановлено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:

1) повернення виконаного за недійсним правочином;

2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні;

4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Ця стаття визначає загальні умови існування цивільно-правових зобов'язань, що виникають у зв'язку із так званим безпідставним збагаченням, тобто набуттям або збереженням майна без достатньої правової підстави. Норми цієї статті мають велике значення для вирішення спорів, пов'язаних із відновленням майнового стану, оскільки зобов'язання із безпідставного збагачення є загальною підставою для відновлення майнового стану осіб (відновлення справедливості) в разі відсутності інших підстав для цього, якщо захист прав особи не може бути здійснений на підставі договору, делікту, закону тощо.

Зобов'язання із набуття або збереження майна без достатньої правової підстави має місце за наявності таких умов:

По-перше, є набуття або збереження майна. Це означає, що особа набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння.

По-друге, мало місце набуття або збереження майна за рахунок іншої особи. Тобто збільшення або збереження майна у особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою.

По-третє, обов'язково має бути відсутність правової підстави для набуття або збереження майна за рахунок іншої особи. Тобто мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов'язків (ст. 11 ЦК).

Як вже зазначалося судом послуги надавалися відповідачу без наявності господарських правовідносин на об’єкти, які знаходяться в житлових будинках та мають єдину систему теплопостачання з будинком.

Тобто факт отримання відповідачем теплової енергії доведений матеріалами справи.

З огляду на викладене, у зв’язку з тим, що теплова енергія була отримана відповідачем безпідставно та повернення її в натурі неможливе, відповідач, приймаю до уваги приписи ст. 1213 ЦК України, повинен відшкодувати її вартість.

Оцінивши представлені документальні докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню в розмірі 52.656,10 грн., в решті вимог – про стягнення заборгованості в розмірі 3.745, 32 грн. суд відмовляє, внаслідок їх недоведеності.

За порушення виконання відповідачем грошового зобов’язання, позивач, враховуючи приписи ст. 625 ЦК України просив стягнути 367,04 грн. 3% річних за період прострочення з 21.04.2017 по 15.05.2018 та 733,65 грн. інфляційних втрат за період з травня 2017 по березень 2018.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України підставою застосування передбаченої цією нормою відповідальності є прострочення боржником виконання грошового зобов'язання. Як передбачено ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору (ч. 1 ст. 631 ЦК України).

Згідно зі статтями 251, 253 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення; перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Статтею 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Виходячи з аналізу викладеного слідує, що для оцінки правильності нарахування позивачем компенсаційних санкцій слід встановити не тільки документально підтверджену суму боргу, а й дату коли зобов’язання мало бути виконано, тобто з’ясувати момент прострочення боржником виконання грошового зобов’язання. Прострочення слід розглядати як юридичний склад, що тягне за собою зміну правовідносин сторін по зобов'язанню, яке не виконано в строк. Складовими прострочення при цьому є такі юридичні факти: наявність між сторонами договірних відносин, настання строку виконання зобов'язання, невиконання стороною зобов'язання у встановлений строк.

Позивач дату прострочення виконання відповідачем зобов’язань розраховує виходячи з дати отримання представником КП "Наше місто" актів приймання-передачі теплової енергії та рахунків на оплату та приписів ст. 530 ЦК України.

Суд не погоджується з такою позицією позивача, оскільки перелічені документи (акти та рахунки), в розумінні норм чинного законодавства, є підставою для оплати наданих послуг, які не містять посилань на строк його виконання.

До того ж, вимога (досудовий порядок врегулювання спору) повинна містити перелік порушення відповідачем прав та законних інтересів із зазначенням певних доказів, зазначення розміру неналежного виконання боржником грошового зобов’язання, строк негайного усунення правопорушення, за необхідності реквізити для зарахування грошових коштів.

Надані до позовних матеріалів реєстри вручення споживачам актів та рахунків на оплату наданих послуг, також не є вимогою в розумінні ст. 530 ЦК України. До того ж, деякі реєстри містять виправлення щодо особового рахунку відповідача, що в свою чергу не підтверджує факт отримання споживачем необхідного пакету документів для здійснення оплати наданих послуг.

Також надана позивачем претензія №1370/08 від 27.03.2018 не є доказом дотримання позивачем положень ст. 530 ЦК України, оскільки дана претензія містить вказівки на наявність КП "Наше місто" ЗМР заборгованості за договорами по категоріях "відомче житло" та "власні потреби", в той час, як предметом розгляду справи є стягнення заборгованості за надані послуги в позадоговірному порядку.

Таким чином, вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат задоволенню не підлягають.

Доказів виконання зобов’язань щодо оплати наданих послуг з теплопостачання, відповідач суду не надав.

Надані суду заперечення відповідача не обґрунтовані та не доведенні належними і допустимими доказами, ґрунтуються на власних припущеннях та домислах. Посилання відповідача на те, що лише власник майна, в даному випадку Запорізька міська рада, повинна сплачувати вартість наданих послуг з теплопостачання та постачання гарячої води є безпідставними, оскільки нормами чинного законодавства передбачений обов’язок споживача оплачувати надані послуги з теплопостачання.

Відповідно до ст. 129 ГПК України судові витрати покладаються на сторони пропорційно задоволених вимог. А саме: з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в розмірі: 1.610,33 грн. (52.656,10 грн. (задоволена сума) : 57.615,49 грн. (заявлена сума) х 1762,00 грн.) = 1.610,33 грн.) покладаються на відповідача. Решта судових витрат залишається за позивачем.

Керуючись ст. ст. 11, 530 ЦК України, Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою КМУ від 21.07.2005 №630, Законом України "Про житлово-комунальні послуги", Законом України "Про теплопостачання", ст. ст. 46, 74, 80, 129, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, Законом України "Про судовий збір" суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов концерну "Міські теплові мережі" до комунального підприємства "Наше місто" Запорізької міської ради" про стягнення заборгованості за надані за період березень 2017, з жовтня 2017 по квітень 2018 в розмірі 57.615,49 грн. задовольнити частково.

2. Стягнути з комунального підприємства "Наше місто" Запорізької міської ради (69095, м.Запоріжжя, вул. Українська, буд. 29-А, ідентифікаційний код 40545596) на користь концерну "Міські теплові мережі" (69091, м. Запоріжжя, бул. Гвардійський, буд. 137, ідентифікаційний код 32121458, п/р зі спеціальним режимом використання №26039302042813 у Філії – Запорізьке обласне управління ПАТ "Державний ощадний банк України", код МФО 313957) 52.656,10 грн. (п’ятдесят дві тисячі шістсот п’ятдесят шість грн. 10 коп.) основного боргу. Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.

3. В частині стягнення основного боргу в розмірі 3.745,32 грн., 3% річних в розмірі 367,04грн. та інфляційних втрат в розмірі 733,65 грн. - відмовити.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до ч. 1 ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 17 січня 2019 року.

Суддя О.В. Федорова