Рішення № 79220954, 16.01.2019, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.: (057) 702-07-99, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

16.01.2019 м.Харків Справа № 905/2139/18

Господарський суд Донецької області у складі судді Лейби М.О., при секретарі судового засідання Григор’єва М.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: ОСОБА_1 акціонерного товариства “Укртелеком”, в особі Дніпропетровської філії ОСОБА_1 акціонерного товариства “Укртелеком”, м.Дніпро

до відповідача: ОСОБА_2 обласного військового комісаріату, м.Маріуполь, Донецька область

про стягнення 7144,84грн.

Представники:

від позивача: не з’явився

від відповідача: не з'явився

Суть спору:

Позивач, ОСОБА_1 акціонерне товариство “Укртелеком” в особі Дніпропетровської філії ОСОБА_1 акціонерного товариства “Укртелеком”, м.Дніпро звернувся до господарського суду Донецької області з позовною заявою до відповідача ОСОБА_2 обласного військового комісаріату, м.Маріуполь про стягнення заборгованості в сумі 7144,84грн., з яких: 6952,06грн. – основний борг; 82,50грн. – інфляційні нарахування; 110,28грн. – 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежне виконанням відповідачем зобов'язань за договором №93-908303У від 01.02.18р. про надання телекомунікаційних послуг споживачам, що здійснюють їх закупівлю за державні кошти, в частині повної та своєчасної оплати телекомунікаційних послуг за отриманими рахунками за період за січень 2018р. та березень 2018р.

Автоматичним розподілом автоматизованої системи документообігу господарського суду Донецької області сформовано судову справу, якій присвоєно єдиний унікальний номер судової справи №905/2139/18.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 19.11.18р. відкрито провадження у справі №905/2139/18; дану справу визначено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження та судове засідання призначено на 12.12.18р.

05.12.18р. через канцелярію суду від відповідача надійшло клопотання про зупинення провадження у справі.

Ухвалою суду від 12.12.18р. відкладено судове засідання на 16.01.19р.

14.01.19р. від позивача на електронну адресу суду надійшли супровідні листи з додатками з накладанням електронного цифрового підпису.

15.01.19р. від відповідача надійшов відзив на позовну заяву в якому останній просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог, оскільки відповідачем платіжним дорученням №4656 від 16.11.18р. здійснена оплата суми основного боргу.

16.01.19р. від позивача на електронну адресу суду надійшло клопотання про закриття провадження щодо суми основного боргу у зв’язку з відсутністю предмету спору; стягнення з відповідача 82,50грн. – інфляційних нарахувань, 110,28грн. – 3% річних та судового збору в розмірі 1762,00грн.

Клопотання позивача підписано електронним цифровим підписом.

У судове засідання 16.01.19р. представники позивача та відповідача не з’явились; про місце, день та час розгляду справи були повідомлений належним чином. Про причини неявки суд не повідомлено.

Стаття 42 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов’язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Згідно ч.ч.1, 3 ст.202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Враховуючи, що сторони протягом розгляду справи у судові засідання не з'явились, суд вважає за необхідне розглянути спір по суті за наявними матеріалами.

Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

Дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, суд

ВСТАНОВИВ:

01.02.18р. між позивачем ОСОБА_1 акціонерним товариством “Укртелеком” (виконавець) та ОСОБА_2 обласним військовим комісаріатом (замовник) укладений договір №93-908303У про надання телекомунікаційних послуг споживачам, які здійснюють їх закупівлю за державні кошти (з додатками).

Відповідно до п.1.1 договору, виконавець зобов’язується у 2018 році надавати замовнику послуги з передавання даних і повідомлень (телекомунікаційні послуги), а також послуги, пов’язані технологічно з телекомунікаційними послугами (послуги), що визначаються у замовленні послуг та у відповідних додатках до цього договору, а замовник зобов’язується своєчасно оплачувати отримані послуги відповідно до вимог цього договору і умов та порядку надання телекомунікаційних послуг ПАТ “Укртелеком” (п.1.1 договору).

Перелік та опис замовлених послуг, спеціальні умови організації, технічні характеристики та порядок надання послуг виконавця визначаються в замовленні послуг та в окремих додатках до цього договору, що підписуються сторонами і є невід’ємною частиною цього договору (п.1.2 договору).

За умовою п.2.1 ціна вказаного договору становить 55000,00 грн., у тому числі ПДВ 9166,67 грн.

Згідно п.3.1 договору розрахунки проводяться шляхом здійснення оплати замовником після пред'явлення виконавцем рахунка на оплату послуг (разом з рахунком надається акт здавання-приймання наданих послуг) або рахунка-акта на оплату послуг (при цьому рахунок-акт одночасно є актом здавання-приймання виконаних робіт (наданих послуг) за кожний розрахунковий період.

Пунктом 3.2 договору встановлено кредитну систему внесення плати за надані послуги.

Згідно п.3.5 договору у разі перевищення ціни договору замовник сплачує фактично отримані послуги згідно з діючими тарифами виконавця.

Відповідно до п.5.1.2 договору, замовник зобов’язаний своєчасно та в повному обсязі оплачувати отримані послуги.

Відповідно до п.5.4 умов та порядку надання телекомунікаційних послуг ПАТ “Укртелеком”, у разі здійснення розрахунків за отримані послуги на умовах наступної (кредитної) форми оплати рахунок за телекомунікаційні послуги оплачується абонентом не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим періодом якщо інше не передбачено договором.

Згідно п.5.7 умов та порядку надання телекомунікаційних послуг ПАТ “Укртелеком”, у разі неотримання рахунку до 10 числа місяця, що настає за розрахунковим періодом, або здійснення розрахунків без рахунка абонент може звернутися до Укртелекому для отримання інформації про належну до сплати суму та в разі потреби отримати рахунок або самостійно сформувати рахунок за телекомунікаційні послуги у відповідному розділі на офіційному веб-сайті Укртелекому. Неотримання рахунка не звільняє абонента від зобов’язань щодо оплати послуг.

Пунктом 6.1 договору визначено, що у разі невиконання або несвоєчасного виконання зобов’язань за цим договором сторони несуть відповідальність відповідно до чинного законодавства України та Умов Укртелекому.

Пунктом 7.2 договору, встановлено, що останній набирає чинності з дати його підписання і діє до 31.12.2018р., а в частині розрахунків – до повного їх виконання.

Виходячи зі змісту позовної заяви, на виконання умов договору №93-908303У від 01.02.18р., позивач, як оператор телекомунікаційних послуг, протягом січня 2018р.- липня 2018р. надавав відповідачеві телекомунікаційні послуги, обумовлені договором та додатками до нього.

Листом від 20.08.18р. на адресу відповідача були направлені Рахунки – акти за період січень 2018р.-липень 2018р., що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями опису вкладення у цінний лист, накладної №8755501608327.

За твердженнями позивача, несплаченими залишились послуги надані у січні 2018р. на суму 3439,14 грн. та березні 2018р. на суму 3512,92 грн., у зв’язку з чим позивач звернувся до господарського суду з відповідним позовом про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 6952,06 грн., а також інфляційних нарахувань в сумі 82,50 грн. та 3% річних в сумі 110,28 грн.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного:

Як вбачається із матеріалів справи, сутність даного спору полягає у примусовому спонуканні відповідача до виконання грошових зобов'язань за договором №93-908303У від 01.02.18р. з оплати за надані послуги в сумі 6952,06 грн.

Враховуючи статус сторін, характер правовідносин між учасниками договору, останні (правовідносини) регулюються насамперед відповідними положеннями Господарського і Цивільного кодексів України та умовами укладеного договору №93-908303У від 01.02.18р.

Згідно ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договорів. Аналогічні положення встановлені і в ст.ст.173-175 Господарського кодексу України.

Як встановлено ст. 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Статтею 903 Цивільного кодексу України передбачений обов’язок замовника оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, встановленими в договорі.

Отже, в контексті зазначених норм укладений між позивачем та відповідачем договір №93-908303У від 01.02.18р. є належною підставою для виникнення у останнього грошових зобов'язань, визначених його умовами.

Відповідно до ч.1 ст.193 Господарського кодексу України та ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як було встановлено судом, сторони визначили порядок оплати, за яким абонент зобов'язався оплатити рахунок за послуги не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим, шляхом перерахування належної до сплати суми на поточний рахунок виконавця.

Таким чином, наведені вище норми законодавства та встановлені судом обставини дають підстави для висновку, що із отриманням відповідачем послуг за рахунками-актами за період січень 2018р. на суму 5066,29 грн., березень 2018р. на суму 4337,99 грн., у нього виникло зобов'язання з їх оплати в загальній сумі 9404,28 грн.

Приписи ч.7 ст.193 Господарського кодексу України та ст.525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст.629 Цивільного кодексу України щодо обов'язковості договору для виконання сторонами.

Відповідно до ч.1 ст.202 Господарського кодексу України та ст.599 Цивільного кодексу України за загальним правилом зобов'язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.

Дослідивши надані позивачем докази, судом встановлено, що позивачем були надані послуги за січень 2018р., березень 2018р. на суму 9404,28 грн.

За твердженнями позивача, що не заперечуються відповідачем, останнім частково оплачені надані послуги за спірний період, несплаченими залишились послуги надані у січні 2018р. на суму 3439,14 грн. та березні 2018р. на суму 3512,92 грн.

При цьому, судом встановлено, що протягом розгляду справи в суді (провадження у справі відкрито ухвалою суду від 15.11.18р.), відповідачем 19.11.18р. здійснена оплата суми основного боргу в розмірі 6952,06грн., що підтверджується платіжними дорученнями №4656 від 16.11.18р., доданим відповідачем до відзиву на позовну заяву.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку про відсутність предмету спору щодо стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 6952,06грн.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

З наведених підстав суд закриває провадження у справі в частині стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 6952,06грн. на підставі п.2 ч.1 ст.231 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Позивачем на підставі ст.625 Цивільного кодексу України нараховано та пред’явлено до стягнення 3% річних за період з 01.05.18р. по 09.11.18р. в загальному розмірі 110,28 грн. та інфляційні за період травень 2018р.-жовтень 2018р. в загальному розмірі 82,50 грн.

Перевіривши розрахунок 3% річних, суд дійшов висновку, що визначений позивачем період нарахування річних не суперечить нормам чинного законодавства та умовам договору та є арифметично вірним.

Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення 3% річних підлягають задоволенню в розмірі 110,28 грн.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 24.01.18р. у справу №910/24266/16 вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яке він може реалізувати, а може від нього відмовитися. Якщо кредитор приймає рішення вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція), а отже, сума боргу в цьому періоді зменшується.

Відповідно до п.3.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.13р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Таким чином, базою для нарахування інфляційних є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, що існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж.

Періодом, за який розраховуються інфляційні, є час прострочення з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

Перевіривши розрахунок інфляційних нарахувань, судом встановлено, що розмір інфляційних нарахувань за період травень-жовтень 2018р. (01.05.18р. – 31.10.18р.) на суму боргу 6952,06 грн. складає 202,09 грн., тоді як позивачем заявлено 82,50 грн.

Враховуючи, що суд не може виходити за межі позовних вимог, стягненню з відповідача підлягають інфляційні нарахування у розмірі 82,50 грн.

Перевірку розрахунку 3% річних та інфляційних нарахувань судом здійснено за допомогою програмного забезпечення “Ліга Закон”.

Стосовно клопотання відповідача про зупинення провадження у справі, суд зазначає наступне.

Указом Президента України №390/2018 від 26.11.2018р. введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 26.11.2018р. «Щодо надзвичайних заходів із забезпечення державного суверенітету і незалежності України та введення воєнного стану в Україні», яким визнано за необхідне введення в Україні особливого правового режиму для створення умов з відсічі збройній агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загроз державній незалежності, суверенітету та територіальній цілісності України та запропоновано Президентові України ввести з 14:00 26 листопада 2018 року воєнний стан в Україні строком на 30 діб - до 14:00 26 грудня 2018 року.

Відповідно до пункту 31 частини першої статті 85 Конституції України, статті 5 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» Верховна Рада України Законом України № 2630-VIII від 26.11.2018р. затвердила Указ Президента України від 26 листопада 2018 року №393 «Про введення воєнного стану в Україні» із застереженнями про введення воєнного стану в Вінницькій, Луганській, Миколаївській, Одеській, Сумській, Харківській, Чернігівській, а також ОСОБА_2, Запорізькій, Херсонській областях та внутрішніх водах України Азово-Керченської акваторії.

Таким чином, 26.12.2018р. о 14:00 год. дія воєнного стану за місцем знаходження відповідача, м.Маріуполь, Донецька область, завершилась.

З огляду на зазначене, суд дійшов до висновку про відсутність підстав для зупинення провадження у справі з підстав наведених у клопотанні відповідача.

Відповідно до ст.13Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно з п.4 ч.3 ст.129 Конституції України та статями 73, 74, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Враховуючи вищевикладене, дослідивши умови договору, надавши відповідну юридичну оцінку всім доказам на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову частково.

Відшкодування витрат по сплаті судового збору відповідно ст.129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються судом на відповідача.

Керуючись ст.ст.12, 13, 46, 73, 74, 76-79, 86, 129, п.2 ч.1 ст.231, 232, 233, 237, 238, 240, 241, 247, 248, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 акціонерного товариства “Укртелеком” в особі Дніпропетровської філії ОСОБА_1 акціонерного товариства “Укртелеком”, м.Дніпро до ОСОБА_2 обласного військового комісаріату, м.Маріуполь про стягнення 7144,84грн., з яких: 6952,06грн. – основний борг; 82,50грн. – інфляційні нарахування; 110,28грн. – 3% річних, задовольнити частково.

Закрити провадження у справі в частині стягнення суми основного боргу в розмірі 6952,06грн. у зв’язку з відсутністю предмету спору.

Стягнути з ОСОБА_2 обласного військового комісаріату (вуг.Громової, буд. 67, м.Маріуполь, Донецька область, 87548; код ЄДРПОУ 08301764) на користь ОСОБА_1 акціонерного товариства “Укртелеком” (бул.ОСОБА_3, буд.18, м.Київ, 01601; код ЄДРПОУ 21560766) в особі Дніпропетровської філії ОСОБА_1 акціонерного товариства “Укртелеком” (вул.Херсонська, буд.26, м.Дніпро, Дніпропетровська область, 49001, ЄДРПОУ 25543196) інфляційні витрати у сумі 82,50 грн., 3% річних у сумі 110,28 грн. та судовий збір у сумі 1762,00грн.

Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.

Згідно із ст.241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга відповідно до ст.256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до ОСОБА_2 апеляційного господарського суду через господарський суд Донецької області (п.17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України).

Рішення складено та підписано 16.01.19р.

Суддя М.О. Лейба