Рішення № 79220949, 16.01.2019, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.: (057) 702-07-99, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

16.01.2019 м.Харків Справа № 905/2159/18

Господарський суд Донецької області у складі судді Лейби М.О., при секретарі судового засідання Григор'євій М.В., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Дочірнього підприємства "Донецький облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України", м.Покровськ, Донецька область

до відповідача: Фізичної особи-підприємця Лук'яненка Василя Васильовича, м.Слов'янськ, Донецька область

про стягнення 13255,16 грн.

Представники сторін:

від позивача: не з'явився

від відповідача: не з'явився

Обставини справи:

Позивач, Дочірнє підприємство "Донецький облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України", м.Покровськ, Донецька область, звернувся до господарського суду Донецької області з позовною заявою до Фізичної особи-підприємця Лук'яненка Василя Васильовича, м.Слов'янськ, Донецька область про стягнення 13255,16грн., з яких: 12691,60грн. - основний борг; 296,25грн. - 3% річних; 267,31грн. - інфляційні втрати.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем своїх грошових зобов'язань за договором купівлі-продажу №203-3 від 27.12.2017р. в частині оплати товару.

В якості правової підстави позову позивач посилається, зокрема, на положення статей 509, 525, 526, 610, 625, 629, 692 Цивільного Кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України.

Автоматичним розподілом автоматизованої системи документообігу господарського суду Донецької області сформовано судову справу, якій присвоєно єдиний унікальний номер судової справи №905/2159/18.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 20.11.18р. відкрито провадження у справі №905/2159/18; дану справу визначено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження та судове засідання призначено на 18.12.18р.

Ухвалою суду від 18.12.18р. судове засідання відкладено на 16.01.19р.

Протягом розгляду справи відповідач у судові засідання не з'явився, свого представника не направив. Відзив на позовну заяву суду не надано. Про місце, час та дату судового засідання відповідач був повідомлений належним чином, шляхом направлення відповідних ухвал на його адресу, що міститься у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Ухвала суду про відкриття провадження у справі повернута до суду відділом поштового зв'язку з позначкою "за закінченням терміну зберігання".

Відповідно до п.4 ч.6 ст.242 ГПК України, днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

За змістом пунктів 116, 117 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених Постановою КМУ від 05.03.2009р. №270, у разі невручення рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка" з поважних причин рекомендований лист разом з бланком повідомлення про вручення повертається за зворотною адресою не пізніше ніж через п'ять календарних днів з дня надходження листа до об'єкта поштового зв'язку місця призначення із зазначенням причин невручення. Поштові відправлення повертаються об'єктом поштового зв'язку відправнику у разі, зокрема, закінчення встановленого строку зберігання.

Відповідно до частин 3, 7 ст.120 ГПК України, виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Отже, у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернено підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії. Водночас, суд зазначає, що за змістом ст.2 Закону України «Про доступ до судових рішень», кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі.

З огляду на зазначене, судом дотримано всіх необхідних вимог щодо повідомлення відповідача про вчинення відповідних процесуальних дій.

Стаття 42 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Відповідно до ч.9 ст.165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно ч.ч.1, 3 ст.202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Враховуючи, що відповідач протягом розгляду справи у судові засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, відзив на позовну заяву не надав, суд вважає за необхідне розглянути спір по суті за наявними матеріалами.

Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

Розглянувши матеріали справи, суд

ВСТАНОВИВ:

27.12.2017р. між Дочірнім підприємством "Донецький облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (постачальник) та фізичною особою-підприємцем Лук’яненко Василем Васильовичем (покупець) укладений договір купівлі-продажу №203-3 (далі - договір), згідно п.1.1 якого постачальник зобов'язується надати у власність покупця дрова (далі - товар), у кількості 737м3 загальною вартістю 62429,80грн. з ПДВ, хмиз 13м3 загальною вартістю 261,80грн., а покупець зобов'язаний прийняти товар та сплатити за нього, згідно до умов договору.

Відповідно до п.2.1. договору, точні якісні характеристики товару, його кількість, ціна за одиницю, а також загальна вартість товару, встановлюються згідно калькуляції, яка з моменту підписання сторонами, є невід'ємною частиною договору. Видаткові накладні готуються на підставі заявок покупця (п.3.1. договору).

Згідно п.3.1. договору, постачальник зобов'язується поставити товар протягом 1 дня з дати отримання передплати.

Моментом поставки є момент передачі товару представнику покупця (п.3.2 договору).

Постачальник надає на кожну партію товару наступні документи: видаткову накладну, податкову накладну, рахунок-фактуру (п.3.5. договору).

За умовами п.4.1. договору покупець зобов'язаний сплатити за товар ціну, зазначену в рахунку на поточний рахунок постачальника у наступному порядку: передплата 100% вартості товару.

Відповідно до п.6.1. договору, у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за договором сторони несуть відповідальність, передбачену законами та цим договором. Передбачена законами України відповідальність застосовується з врахуванням положень цього договору.

Договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами, та діє до 31 січня 2018 року, а в частині розрахунків - до повного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань (п.9.6. договору).

Договір підписано представником постачальника (позивача) та безпосередньо покупцем (відповідачем) та скріплено печатками.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем на виконання умов договору №203-3 від 27.12.17р. на підставі видаткової накладної №149 від 27.12.17р. поставлено відповідачу товар, передбачений п.1.1. договору, на загальну суму 62691,60грн. та виставлений рахунок на його оплату №3 від 27.12.17р. Товар був прийнятий відповідачем, що підтверджується підписом та печаткою останнього на відповідній видатковій накладній без зауважень та заперечень. Видаткова накладна містить посилання на відповідний договір №203-3 від 27.12.17р.

Факт отримання від позивача товару з боку відповідача за вищевказаним договором та видатковою накладною №149 від 27.12.17р. не спростований.

Відповідно до платіжного доручення №20 від 22.01.18р. відповідач здійснив часткову оплату товару на виконання умов договору №203-3 від 27.12.17р. в сумі 50000,00грн.

Відтак, залишок боргу за вказаним договором становить 12691,60грн.

Таким чином, за твердженням позивача, відповідач в порушення умов договору №203-3 від 27.12.17р. свої зобов'язання щодо оплати поставленого товару виконав не своєчасно та не в повному обсязі.

Отже, за відповідачем обліковується заборгованість за вищезазначеним договором з оплати товару в загальному розмірі 12691,00грн.

Крім суми основного боргу, позивачем на підставі ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України нараховані та пред'явлені до стягнення 3% річних у розмірі 296,25грн. та інфляційні втрати у розмірі 267,31грн.

Надаючи правову кваліфікацію вказаним обставинам, суд виходить з наступного:

Внаслідок укладення договору купівлі-продажу №203-3 від 27.12.2017р. між сторонами згідно з п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов'язки.

Як визначено в ст.655 Господарського кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За приписами ст.193 Господарського кодексу України та ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України господарські зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За змістом п.4.1. договору покупець зобов'язаний сплатити за товар ціну, зазначену в рахунку на поточний рахунок постачальника у наступному порядку: передплата 100% вартості товару.

Отже сторонами спору в договірному порядку узгоджено порядок оплати за поставлений товар шляхом здійснення покупцем попередньої оплати на користь постачальника. При цьому, умовами договору сторонами не встановлено певного строку здійснення відповідачем-покупцем попередньої оплати на користь позивача-постачальника.

Суд зазначає, що ст.531 Цивільного кодексу України передбачає можливість позивача як боржника відносно обов'язку з поставки виконати своє зобов'язання достроково, чинне законодавство України та умови договору №203-3 від 27.12.17р. не містять обмеження такого права. В свою чергу, прийняття відповідачем дострокової поставки товару без зауважень дає підстави стверджувати про узгодження сторонами такого порядку виконання цього зобов'язання, що в силу його зустрічного характеру у розумінні ст.538 ЦК України з обов'язком з оплати, обумовлює необхідність виконання відповідачем такого обов'язку.

Вказане кореспондується з приписами ч.1 ст.692 ЦК України, яка регламентує подальшу оплату товару та підлягає застосуванню в даному випадку к спірним правовідносинам в силу хронологічної неможливості здійснення оплати саме як попередньої у відношенні вже здійсненої до такої оплати поставки.

Таким чином, відповідач не мав жодних правових підстав для ухилення від виконання обов'язку з повної та своєчасної оплати отриманого товару. В свою чергу, першим днем прострочення оплати слід вважати наступний день після підписання видаткової накладної (прийняття товару), якою опосередковувалась дострокова (без отримання попередньої оплати) поставка товару, що приймався відповідачем без зауважень.

Отже, строк оплати товару, отриманого відповідачем по видатковій накладній №149 від 27.12.17р. є таким що настав - 28.12.17р.

Відповідач у встановленому договором порядку не відмовився від прийняття поставленого товару, не повідомив постачальника про будь-які недоліки чи невідповідності. Будь-яких актів невідповідності з приводу поставленого товару сторони не надали.

Тобто, товар був поставлений постачальником та прийнятий належним чином відповідачем без застережень щодо недоліків та відсутності необхідних товаросупровідних документів.

Враховуючи, наведені вище норми законодавства та встановлені судом фактичні обставини щодо отримання відповідачем товару по договору №203-3 від 27.12.17р. у останнього виникло зобов'язання з його оплати.

Проте, відповідач в порушення умов договору свої зобов'язання з оплати товару загальною вартістю 62691,60грн. виконав не в повному обсязі, сплативши лише частково у сумі 50000,00грн. згідно платіжного доручення №20 від 22.01.18р., у зв'язку з чим за відповідачем обліковується заборгованість в сумі 12691,60грн.

Сплату вказаної суми заборгованості відповідачем не здійснено, доказів перерахування грошових коштів в сумі 12691,60грн. на користь позивача суду не надано, документів, які б підтверджували безпідставність нарахування заборгованості, контррозрахунку заборгованості, а також матеріалів, які б спростовували твердження позивача, суду також не надано.

Таким чином, відповідач свої зобов'язання за договором №203-3 від 27.12.17р. щодо повної оплати поставленого товару не виконав, а отже прострочив виконання зобов'язання, у розумінні ст.ст.610, 612 Цивільного кодексу України. Доказів зворотного суду не надано.

За таких обставин, враховуючи викладене, позов в частині стягнення основного боргу в сумі 12691,60грн. підлягає задоволенню.

Оскільки матеріалами справи підтверджено факт наявності прострочення відповідачем виконання свого зобов'язання з оплати товару, то позивачем правомірно здійснено нарахування 3% річних та інфляційних втрат.

Відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Згідно наведеного у позовній заяві розрахунку, позивачем на підставі ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, нараховано та пред'явлено до стягнення 3% річних за період 22.01.18р. - 01.11.18р. в розмірі 296,25грн. та інфляційні втрати за період 22.01.18р. - 01.11.18р. в розмірі 267,31грн.

Перевіривши розрахунок 3% річних, проведений позивачем, суд дійшов висновку, що визначений позивачем період таких нарахувань та розрахунок 3% річних не суперечить нормам чинного законодавства та умовам договору та є арифметично вірним.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 24.01.18р. у справу №910/24266/16 вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яке він може реалізувати, а може від нього відмовитися. Якщо кредитор приймає рішення вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція), а отже, сума боргу в цьому періоді зменшується.

За приписами ч.2 п.3.1 п.3 Постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013р. (зі змінами та доповненнями) інфляційні нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений відповідною Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Тобто, з викладеного слідує, базою для нарахування є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями та яка є існуючою на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, за який розраховуються інфляційні є прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція, дефляція.

Перевіривши розрахунок інфляційних нарахувань, судом встановлено, що розмір таких нарахувань складає 738,02грн., тоді як позивачем заявлено до стягнення 267,31грн.

Враховуючи, що згідно ч.2 ст.237 ГПК України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог, стягненню з відповідача підлягають інфляційні нарахування у розмірі 267,31грн.

Розрахунок 3% річних та інфляційних втрат судом здійснено за допомогою програмного забезпечення "Ліга Закон".

Відповідно до ст.13Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно з п.4 ч.3 ст.129 Конституції України та статями 73, 74, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідач відзиву на позовну заяву не надав, доводи позивача, викладені у позовній заяві не спростував.

Враховуючи вищевикладене, дослідивши умови договору, надавши відповідну юридичну оцінку всім доказам на які посилається позивач, як на підставу своїх вимог, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову повністю.

Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.

Крім того, позивач у позовній заяві просить суд покласти на відповідача транспортні витрати у розмірі 2000,00грн., що пов'язані із участю представника позивача у судовому засіданні.

Відносно транспортних витрат, заявлених позивачем, на відшкодування вартості проїзду, пов'язаних із прибуттям представника позивача у судове засідання, господарський суд вказує на те, що такі витрати не є судовими витратами в розумінні ст.123 Господарського процесуального кодексу України. При цьому, відшкодування судових витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат. У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

При цьому, представник позивача в жодне судове засідання не з'явився та в матеріалах справи відсутні докази понесення останнім таких витрат.

З наведених підстав, суд відмовляє в задоволенні вказаної вимоги.

Керуючись статями 12, 73, 74, 76-79, 86, 91, 129, 236-238, 240, 241, 247, 250 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Дочірнього підприємства «Донецький облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України», м.Покровськ, Донецька область, до фізичної особи - підприємця Лук’яненка Василя Васильовича, м.Слов'янськ, Донецька область про стягнення 13255,16грн., з яких: 12691,60грн. - основний борг; 296,25грн. - 3% річних; 267,31грн. - інфляційні втрати, задовольнити повністю.

Стягнути з фізичної особи-підприємця Лук’яненка Василя Васильовича (АДРЕСА_1; ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Дочірнього підприємства «Донецький облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» (85307, Донецька область, м.Покровськ, вул. Захисників України, буд.2, код ЄДРПОУ 32001618) суму основного боргу у розмірі 12691,60грн., 3% річних в сумі 296,25грн., інфляційні втрати в сумі 267,31грн. та судовий збір в розмірі 1762,00грн.

Відмовити в задоволенні вимог про стягнення з фізичної особи-підприємця Лук’яненка Василя Васильовича, м. Слов'янськ, Донецька область на користь Дочірнього підприємства «Донецький облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України», м.Покровськ, Донецька область транспортних витрат в розмірі 2000,00грн.

Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.

Згідно із ст.241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга відповідно до ст.256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду через господарський суд Донецької області (п.17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України).

Рішення складено та підписано 16.01.19р.

Суддя М.О. Лейба