Рішення № 79211668, 15.01.2019, Ізюмський міськрайонний суд Харківської області

Номер справи 623/473/18

Номер провадження 2/623/30/2019

РІШЕННЯ

іменем України

15 січня 2019 року м. Ізюм

Ізюмський міськрайонний суд Харківської області

в складі: головуючого - судді: Бєссонової Т.Д.

за участю секретаря судового засідання: Ноль С.В.

судового розпорядника: ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Ізюмі справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання недійсним договору купівлі- продажу,-

в с т а н о в и т и:

22 лютого 2018 року позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3, Богомолової – ОСОБА_6, ОСОБА_5 про розірвання договору купівлі- продажу.

В обґрунтування позову посилається на те, що він разом з відповідачами ОСОБА_3, ОСОБА_7, які є дружиною та донькою, а також співвласниками спірної квартири відповідно, мав на праві приватної спільної сумісної власності квартиру загальною площею 60,7 кв.м., жилою площею 37,7 кв.м., яка знаходиться за адресою: м. Ізюм, пр-т. Незалежності ( раніше пр-т. Леніна)АДРЕСА_1. У зв’язку з прийняттям рішення про переїзд до ОСОБА_8 Федерації позивач з дружиною вирішили продати спірну квартиру. 23 червня 2017 року позивач разом з співвласниками здійснили продаж спірної квартири ОСОБА_5Б, на підставі договору купівлі-продажу. Як було передбачено умовами договору купівлі- продажу позивач з дружиною повинні були звільнити спірну квартиру до 23.07.2017 року. Внаслідок істотної зміни обставин ( 22 червня 2017 року позивач отримав травму лівої голені, закриту черепно -мозкову травму та струс головного мозку) він не мав можливості звільнити квартиру та здійснити переїзд до іншої країни. Позивач звертався до ОСОБА_5 в усній і у письмовій формі з пропозицією розірвати договір купівлі – продажу квартири за згодою сторін, однак відповідачка ОСОБА_5 не бажає здійснювати розірвання договору. З урахуванням змінених позовних вимог, просить суд визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири від 23 червня 2017 року, що був укладений між ОСОБА_2, якій діяв за себе та Богомолову -ОСОБА_6, ОСОБА_3 та ОСОБА_5Б, посвідчений приватним нотаріусом Ізюмського міського нотаріального округу ОСОБА_9 та зареєстрований в реєстрі за № 1208, оскільки при посвідченні вказаного договору купівлі продажу нотаріусом були порушені вимоги ст. 43 ЗУ «Про нотаріат» та п. 13 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами, що визнається підставою нікчемності правочину.

Представник позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_10 позовні вимоги підтримав, посилаючись на порушення нотаріусом ст. 43 ЗУ "Про нотаріат"та п. 13 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами, оскільки на сторінках №12 паспортів, що належать ОСОБА_2 та ОСОБА_3 стоїть штамп про дозвіл на тимчасове мешкання в ОСОБА_8 Федерації та на сторінці №13 обох паспортів стоїть відмітка про реєстрацію виконана компетентним органом ОСОБА_8 Федерації. Оскільки паспорти, які належать ОСОБА_2 та ОСОБА_3В мають відмітки які не передбачені законодавством України, є підстави вважати дані паспорти недійсними, враховуючи вимоги Положення про паспорт громаднина України затвердженого Постановою Верховної ОСОБА_1 України від 02 вересня 1993 року. Встановлення особи на підставі недійсного паспорта свідчить про порушення при посвідчення договору купівлі-продажу вимог ст.43 ЗУ "Про нотаріат" та п. 13 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами і визнається підставою нікчемності правочину.

Відповідачі ОСОБА_11, ОСОБА_3 в судове засідання не з"явились, відповідач ОСОБА_3 надала до суду заяву про визнання позову.

Представник відповідача, ОСОБА_5- ОСОБА_12 в судовому засіданні проти позовних вимог заперечувала, в обґрунтування зазначила, що вимоги позивача про визнання укладеного між сторонами договору купівлі – продажу квартири недійсним задоволенню не підлягають, у зв’язку з недоведеністю позивачем факту порушення стороною під час його укладення вимог ст. 43 ЗУ « Про нотаріат» та якими позивач обґрунтовує свої вимоги, оскільки наведені у заяві позивача обставини не є підставами для визнання укладеного договору купівлі-продажу недійсними. Необґрунтованість позовних вимог підтверджується відсутністю посилання позивача на норми матеріального права, а саме: за якою саме нормою цивільного кодексу України позивач намагається визнати недійсним договір купівлі – продажу. Зміст оспорюваного правочину не суперечить діючому законодавству, а також моральним засадам суспільсьва, сторони договору мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення сторін було вільним та відповідало їх внутрішній волі, договір укладено у формі встановленій законом, та спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними. ОСОБА_2 та ОСОБА_3 надали нотаріусу паспорти громадян України, де були зазначені прізвище, ім"я та по батькові, дата та місце народження, фотокартка, підпис його власника, стать, дату видачі та орган що його видав, реєстрацію постійного місця проживання. Надані нотаріусу документи повністю відповідали вимогам діючого законодавства, щодо відсутності будь-яких сумнівів щодо осіб ОСОБА_2, ОСОБА_3 Позивачем не надано до суду жодного належного та допустимого доказу, передбаченого чинним законодавством, який би свідчив про порушення нотаріусом процедури посвідчення договору. Факт порушення правил користування паспортом не є підставою в розуміння ст. 203 ЦК України для визнання угоди недійсною.

Ухвалою від 15 січня 2019 року суд залишив зустрічну позовну заяву ОСОБА_5 до ОСОБА_2 про порядок виконання договору купівлі – продажу без розгляду.

Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_3, ОСОБА_2, що діяв за себе та громадянку ОСОБА_8 Федерації ОСОБА_13 з однієї сторони та ОСОБА_5 з іншої сторони 23 червня 2017 року уклали договір купівлі-продажу квартири, яка знаходиться в м. Ізюм, Харківської області , пр-т. НезалежностіАДРЕСА_2, посвідчений приватним нотаріусом Ізюмського міського нотаріального округу, ОСОБА_9 та зареєстрований в реєстрі за № 1208 ( а.с.16-17).

Продаж квартири вчиняється за суму 161100,00 грн, які гроші ОСОБА_3 та ОСОБА_2 за себе та за довіреністю ОСОБА_4 отримали від ОСОБА_5 частками повністю до підписання цього договору ( п.3 договору купівлі-продажу квартири), що не оспорюється позивачем.

Згідно із п. 8.2 договору продавці зобов’язані звільнити вищевказану квартиру та знятися з реєстраційного обліку до 23 липня 2017 року ( а.с.17).

Із копії витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності квартира , яка знаходиться за адресою: м. Ізюм, пр-т. НезалежностіАДРЕСА_3 належить на праві приватної власності ОСОБА_5 ( а.с.18-22).

22 червня 2017 року позивач звертався до Ізюмської ЦМЛ у відділення екстреної невідкладної медичної допомоги з приводу : « Забита рана лівої гомілки, множинні садни обох гомілок,закрита черепно -мозкова травма, струс головного мозку» ( а.с. 25).

15 лютого 2018 року, через вісім місяців після укладення спірного договору купівлі – продажу, позивач та відповідачка ОСОБА_14 звернулися до відповідача ОСОБА_15 з пропозицією про розірвання договору купівлі-продажу укладеного 23 червня 2017 року, посилаючись на те, що при укладенні вказаного договору вони не розраховували на те, що стан здоров’я ОСОБА_2 погіршиться від травми отриманої 22.06.2017 року, а тому переїзд на інше місце проживання став неможливим ( а.с.27).

Як вбачається із копії договору купівлі – продажу від 23 червня 2017 року особи продавців нотаріусом були встановлені на підставі паспортів громадян України, а саме: паспорту серії МН № 223221, виданого Ізюмським МРВ УМВС України в Харківській області 04 вересня 2001 року, за яким встановлено особу ОСОБА_2 та паспорту серії МН № 003083 , виданого Ізюмським МРВ УМВС України в Харківській області23 червня 2001 року, за яким встановлено особу ОСОБА_3. На сторінці 12 вказаних вище паспортів проставлено штамп ФМС ОСОБА_8 Федерації «Разрешено временное проживание» ( російською мовою), копії яких надано до матеріалів справи ( а.с.155-156, 157-158).

Відповідно до абз. 3 п. 6 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної ради України від 26 червня 1992 року № 2503-XII ( з наступними змінами та доповненнями) на першу і другу сторінки паспортної книжечки заносяться прізвище, ім'я та по батькові, дата і місце народження. На першій сторінці також вклеюється фотокартка і відводиться місце для підпису його власника. На другу сторінку заносяться відомості про стать, дату видачі та орган, що видав паспорт, ставиться підпис посадової особи, відповідальної за його видачу.

Записи засвідчуються мастиковою, а фотокартка - випуклою сухою печаткою.

Перша сторінка або перший аркуш після внесення до них відповідних записів та вклеювання фотокартки можуть бути заклеєні плівкою. У разі заклеювання плівкою усього аркуша записи та фотокартка печатками не засвідчуються.

Третя, четверта, п'ята і шоста сторінки призначені для фотокарток, додатково вклеюваних до паспорта, а сьома, восьма і дев'ята - для особливих відміток. На десятій сторінці робляться відмітки про сімейний стан власника паспорта, на одинадцятій -

шістнадцятій - про реєстрацію постійного місця проживання громадянина.

На прохання громадянина до паспорта може бути внесено (сьома, восьма і дев'ята сторінки) на підставі відповідних документів дані про дітей, групу крові і резус-фактор.

На внутрішньому правому боці обкладинки надруковано витяг з цього Положення.

Вносити до паспорта записи, не передбачені цим Положенням або законодавчими актами України, забороняється.

Пунктом 7 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної ради України від 26 червня 1992 року № 2503-XII записи, вклеювання фотокарток і відмітки у паспорті здійснюються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства.

Статті 43, 44, 45 Закону України «Про нотаріат» та Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений Наказом міністерства юстиції України № 296/5 від 22.02.2012р. та зареєстрований в Міністерстві юстиції України 22 лютого 2012 року за № 282/20595, передбачають обов'язок нотаріуса встановити особу громадянина, який звернувся за вчиненням нотаріальної дії, перевірити його дієздатність та обсяг дієздатності. Встановлення особи та обсягу її цивільної дієздатності здійснюється за паспортом або іншими документами, які виключають будь-які сумніви щодо особи громадянина, який звернувся за вчиненням нотаріальної дії, і які унеможливлюють виникнення будь-яких сумнівів щодо обсягу цивільної дієздатності фізичної особи, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії. Дієздатність громадянина, що звернувся за вчиненням нотаріальної дії, перевіряється нотаріусом на підставі наданих документів, що підтверджують його вік, а також на підставі переконаності нотаріуса в результаті проведеної розмови та роз'яснення наслідків вчинення нотаріальної дії у здатності цієї особи усвідомлювати значення цієї нотаріальної дії, її наслідків та змісту роз'яснень нотаріуса, а також відповідності волі і волевиявлення особи щодо вчинення нотаріальної дії. Нотаріус зобов'язаний встановити дійсні наміри кожної із сторін до вчинення правочину, який він посвідчує, а також відсутність у сторін заперечень щодо кожної з умов правочину.

Встановлення дійсних намірів кожного з учасників правочину здійснюється шляхом встановлення нотаріусом однакового розуміння сторонами значення, умов правочину та його правових наслідків для кожної із сторін.

Встановлення дійсних намірів однієї із сторін правочину може бути здійснено нотаріусом за відсутності іншої сторони з метою виключення можливості стороннього впливу на її волевиявлення.

Правочин посвідчується нотаріусом, якщо кожна із сторін однаково розуміє значення, умови правочину та його правові наслідки, про що свідчать особисті підписи сторін на правочині.

При посвідченні правочинів і вчиненні інших нотаріальних дій у випадках, передбачених законодавством, нотаріусом перевіряється справжність підписів учасників правочинів та інших осіб, які звернулися за вчиненням нотаріальної дії.

Нотаріально посвідчуванні правочини, а також заяви та інші документи підписуються у присутності нотаріуса. Якщо заява чи інший документ підписані за відсутності нотаріуса, особа, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії, повинна особисто підтвердити, що документ підписаний нею.

Згідно зі ст. 27 Закону України «Про нотаріат» нотаріус не несе відповідальності у разі, якщо особа, яка звернулася до нотаріуса за вчиненням нотаріальної дії: подала неправдиву інформацію щодо будь-якого питання, пов'язаного із вчиненням нотаріальної дії; подала недійсні та/або підроблені документи; не заявила про відсутність чи наявність осіб, прав чи інтересів яких може стосуватися нотаріальна дія, за вчиненням якої звернулася особа.

На час посвідчення спірного правочину особи, які вчиняли правочин, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину було вільним і відповідало їх внутрішній волі, правочин вчинявся у формі, встановленій законом, правочин був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, що не заперечувалось сторонами в судовому засіданні.

Також суд зазначає , що на момент укладення договору купівлі – продажу квартири позивач знав про погіршення стану свого здоров’я, але не повідомив про це, ані ОСОБА_5 ані нотаріусу при укладенні спірного договору купівлі – продажу. Також суд зауважує на тому, що відповідачка при укладенні договору купівлі – продажу не ухилялась від його виконання, а паспорти, які позивач вважає недійсними, були надані нотаріусу саме позивачем та його дружиною.

При розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи.

Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Так, відповідно до положень ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, а недодержання стороною (сторонами) правочину в момент його вчинення цих вимог є підставою для визнання недійсності відповідного правочину (ч.1 ст.203, ч.1 ст.215 ЦК України).

Згідно із частинами другою та третьою ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

При цьому, правом оспорювати правочин і вимагати проведення реституції ЦК України наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи їх статус як «заінтересовані особи» (ст.ст.215, 216 ЦК України).

Отже, правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом (ст.ст.203,215-216 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою третьою, пятою та шостою ст.203 ЦК України, саме на момент вчинення правочину.

Згідно із п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені, саме на момент вчинення правочину.

Крім того, суд вважає, що позивачем невірно обраний спосіб захисту порушеного права.

Так, позивачем ставиться питання про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири від 23.06.2017 року, шляхом пред"явлення позову до відповідачів ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, не вказавши, які саме вимоги не додержані стороною (сторонами) при укладенні вказаного правочину та, які норми матеріального права порушені, при цьому згідно принципу дистозитивності суд не вправі виходити за межі позовних вимог, а відповідно до редакції позовних вимог (а.с. 154) суд не може ухвалити законне рішення, яке підлягало б виконанню.

Судове рішення - акт судового розгляду справи будь-якого виду провадження, яке відповідно до ст. 124 Конституції України, ухвалюється судами іменем України і є обов’язковими до виконання на всій території України.

У цивільному судочинстві судове рішення виноситься по суті правових вимог місцевими загальними судами, а у разі зміни судового рішення по суті - в апеляційному і в касаційному порядку.

Діюче процесуальне законодавство, з урахуванням постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» зазначає, що рішення суду повинно бути зрозумілим.

Зрозумілість судового рішення полягає в тому, що його резолютивна частина не припускає кілька варіантів тлумачення.

В судовому засіданні, відповідно до вимог ч. 5 ст. 12 ЦПК України, за положенням якої суд сприяє всебічному і повному з’ясуванню обставин справи, враховуючи забезпечення прав позивача в судовому засіданні, з’ясовував питання щодо правильності обраного ним способу захисту порушеного права та необхідності уточнення позовних вимог, проте останній погодив правильність обраного способу порушеного права та відсутності підстав для їх уточнення.

Невірно обраний спосіб захисту порушеного права, й у тому числі не уточнені позовні вимоги, є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права. Так, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення (ч.1 ст. 15 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частина 2 ст. 16 ЦК України передбачає способи захисту цивільних прав та інтересів.

Обов’язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду, порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджене порушення було обґрунтованим.

Неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану суб’єктивних прав та обов’язків особи, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов’язку.

Отже, здійснюючи передбачене статтею 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту, а суд, вирішуючи спір, зобов’язаний надати суб’єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Так, якщо особа вважає, що її суб’єктивне право у певних правовідносинах не може бути реалізоване належним чином, або на неї протиправно поклали певний обов’язок, така особа має право звертатися за судовим захистом.

В разі відповідного звернення особи суд повинен розглянути питання про наявність порушеного суб’єктивного права заявника у конкретних правовідносинах і на підставі цього вирішити спір.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 2 ст. 77 ЦПК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч.1 ст. 81 ЦПК України).

Відповідно, судом за наявності наданих доказів по справі, не встановлено порушення прав позивача при укладенні договору купівлі-продажу квартири, й з урахуванням не визначеного (уточненого) позову, підстави для задоволення позову відсутні.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 77,81, 141,259,263,264,265,268 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Відмовити ОСОБА_2 у задоволенні позову до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання недійсним договору купівлі-продажу.

З текстом рішення можна ознайомитись в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням http://reyestr.court.gov.ua

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду через Ізюмський міськрайонний суд Харківської області або безпосередньо до Харківського апеляційного суду шляхом подачі у 30-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя Ізюмського міськрайонного суду Т.Д. Бєссонова