Рішення № 79204945, 16.01.2019, Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області

Справа № 500/4813/18

Провадження № 2/500/239/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 січня 2019 року Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області

в складі: головуючого судді - Адамова А.С.,

за участю секретаря - Нікітіної Ю.П.,

за участю: позивача - ОСОБА_1, представника позивача - ОСОБА_2., представника відповідача - ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ізмаїлі в загальному порядку справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про стягнення аліментів на утримання непрацездатної матері,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просить стягнути з відповідача ОСОБА_4 аліменти на її користь в розмірі 1500 грн. щомісячно на утримання непрацездатної матері. Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що вона є пенсіонером за віком. Єдиним її доходом є пенсія, розмір якої складає 1373 грн. Вона не має свого житла, разом з подругою вона винаймає житло. Практично всю свою пенсію вона витрачає на оплату житла та комунальних послуг. Сума, що їй залишається, менше ніж прожитковий мінімум і ледь вистачає на харчування. Вищевикладені обставини вимусили її звернутися до суду з даним позовом.

Згідно відзиву на позовну заяву, відповідач з позовом не згодний та зазначає, що ОСОБА_1 від виконання своїх материнських обов'язків ухилялася в повному обсязі, ніде не працювала, зловживала спиртними напоями, притягалася до кримінальної та адміністративної відповідальності. Відповідно до рішення Ізмаїльського міського суду від 23.10.1997 року ОСОБА_5., який є його батьком, звернувся до суду до ОСОБА_1 із заявою про розірвання шлюбу з підстав зловживання ОСОБА_1 спиртними напоями, сварок у сім'ї та неучасті в вихованні дитини. ОСОБА_1 проти позову не заперечувала, але зазначила, що сім'я розпалася з вини позивача, який її бив. Так, майже все своє дитинство позивач фактично прожив з батьком. На підставі рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області по справі № 2-358-05 від 29 березня 2005 року, вирішено стягувати з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_5 на утримання ОСОБА_4 щомісячно аліменти в розмірі 1/4 частини усіх видів заробітку, починаючи з 28 квітня 2004 року по ІНФОРМАЦІЯ_1. Відповідно до вказаного рішення суду - відповідач, ОСОБА_1 до суду не з'являлася, не зважаючи на те, що її було повідомлено про дату і час слухань справи, причини неявки до суду не повідомила. З рішення Ізмаїльського міськраойнного суду Одеської області від 07 грудня 2012 року по справі № 1510/4576/12 вбачається, що ОСОБА_1 від сплати аліментів ухилялася з квітня 2004 року по ІНФОРМАЦІЯ_1, тобто протягом усього строку їх стягнення. Відповідно до вказаного рішення суду - відповідач ОСОБА_1 також до суду не з'являлася, не зважаючи на те, що повідомлено про дату і час слухань справи, причини неявки до буду не повідомила. Вказане підтверджує небажання позивача приймати участь та зацікавленість в інтересах її дитини. До досягнення ним 18-років, позивачка по справі не сплачувала аліменти взагалі. Відповідно до наданих позивачем доказів, 20.09.2013 року виконавче провадження № 5907080 завершене як фактично виконане, аліменти було стягнуто з неї шляхом передачі у власність стягувача ОСОБА_5 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 Таким чином, аліменти було стягнуто з позивача шляхом передачі у його власність майна, вже після досягнення відповідачем повноліття. Позивачем не було виховано відповідача, як дитину, в атмосфері матеріальної забезпеченості. До досягнення повноліття ОСОБА_4 майже все своє дитинство проживав з батьком, натомість позивач не спілкувалася з ним в обсязі, необхідному для нормального самоусвідомлення, не надавала йому доступу до культурних та інших духовних цінностей, не сприяла засвоєнню загальновизнаних норм моралі, не виявляла інтересу до внутрішнього світу та не створювала умов для отримання освіти. Вважає, що з боку позивача є повне ухилення від виконання нею своїх батьківських обов'язків. Відповідно до листа Ізмаїльського міськрайонного відділу ДВС ГТУЮ в Одеській області від 13 червня 2018 року № 32482982, ОСОБА_1 мала борги не тільки по сплаті аліментів на його утримання, але й заборгованість по всім можливим комунальним послугам. Окрім цього, вироком Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 30 січня 2014 року ОСОБА_1 була засуджена за ч. 1ст. 185 УК України до 1 року позбавлення волі, відповідно до ст. 75 УК України від покарання звільнена з виправним строком 1 рік. Таким чином, твердження позивача про те, що через фінансову скруту вона не мала згоди виплачувати аліменти, не відповідають дійсності, а так звана фінансова скрута пов'язана з тим, що позивачка за своє життя ніде не працювала та не бажала працювати, вела аморальний спосіб життя. З наданих позивачем доказів не вбачається, що її пенсія не забезпечує її прожиткового мінімуму, встановленого законом. Сам він навчається в ПФ ПАТ «Вищий навчальний заклад «Міжрегіональна Академія управління персоналом», стипендію не отримує, а вартість навчання складає 3800 грн. за семестр, тобто 7600,00 грн. на рік. У зв'язку з здобуттям освіти він не має можливості працевлаштуватися на постійній основі. При цьому, на його утриманні знаходяться діти- ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2 року народження, ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3 року народження, та дружина - ОСОБА_8, яка перебуває у відпусті по догляду за дитиною. Він вимушений шукати кошти для «виживання» сім'ї у зв'язку з чим намагається шукати хоча б тимчасову роботу для утримання своєї сім'ї. Таким чином, у нього відсутні кошти на сплату аліментів на утримання позивача.

Позивач та його представник в судовому засіданні позовні вимоги підтримали у повному обсязі, наполягали на їх задоволенні. Позивачка зазначила, що у період з 01.01.2004р. та по теперішній час вона офіційно працевлаштованою не була. Деякий час вона неофіційно працювала на ринку реалізатором. У зв'язку зі смертю матері у 2001р. вона звільнилася з УДП, в якому працювала з 1997р. В рахунок виплати аліментів ОСОБА_5 та ОСОБА_4 заволоділи та продали її квартиру по АДРЕСА_1, залишивши її без житла взагалі. До адміністративної відповідальності вона не притягувалася. До кримінальної відповідальності притягувалася за крадіжку мобільного телефону, але вважає, що до справи це не відноситься.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав повністю, просив відмовити у їх задоволенні з підстав, зазначених у відзиві. Зазначив, що прожитковим мінімумом вона забезпечена за рахунок пенсії, що отримує, а отже не має право на отримання аліментів згідно приписів законодавства. Доказів того, що отримуваних коштів не вистачає позивачці, суду не надано. Крім того, як вбачається із наявних у матеріалах справи письмових доказів та показів свідків, позивачка ухилялася від виконання батьківських обов'язків, а отже має бути позбавлена права на отримання аліментів від сина.

Допитана у судовому засіданні 10.01.2019р. у якості свідка ОСОБА_9 яка працює директором Ізмаїльського міського центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді (в підтвердження чого суду було надано для огляду відповідне службове посвідчення), зазначила, що працює у центрі з 2003р. та знає вказану родину по своїй роботі як таку, що стояла на обліку як неблагополучна сім'я. мати постійно зловживала алкогольними напоями та не виконувала батьківських обов'язків, вела аморальний спосіб життя. Мати самоусувалася від виконання батьківських обов'язків щодо сина. Приблизно з 5 класу дитина постійно проживала разом із батьком. Навіть коли батько уїжджав за межі міста, то дитина залишалася разом із співмешканкою батька, а не з матір'ю. Служба неодноразово зверталася до органів МВС із заявами про необхідність притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності через неналежне виконання нею батьківських обов'язків, вона була неодноразова притягнута з цих підстав до адміністративної відповідальності. Також подавався позов про позбавлення позивачки батьківських прав, однак він не був задоволений судом. Свідок особисто здійснювала нагляд за вказаною родиною. Проводилися бесіди із матір'ю, однак вони не мали позитивних наслідків. На момент досягнення відповідачем повноліття, він проживав з батьком.

Свідок ОСОБА_10 (начальник служби у справах дітей Ізмаїльської міської ради, в підтвердження чого суду було надано для огляду відповідне службове посвідчення), допитана у судовому засіданні 10.01.2019р. зазначила, що у службі працює з 2000р. та в 2004р. на облік до служби була взята як неблагополучна сім'я ОСОБА_4. Певний проміжок часу у дитинстві відповідач проживав із матір'ю, однак вона неналежним чином виконувала батьківські обов'язки, вела аморальний спосіб життя та зловживала алкогольними напоями. В квартирі постійно було брудно, накурено, та постійно, коли співробітники приходили інспектувати квартиру, то позивачка була у нетверезому стані. У віці 10-12 років батько після розлучення забрав сина із собою. До цього, коли батько давав кошти на дитину, вони витрачалися матір'ю на свої розваги, а не на дитину. Позивачка розпродавала усе майно із помешкання та все витрачала на алкогольні напої. ОСОБА_1 намагалася продати квартиру, однак орган опіки не надавав згоду на здійснення цього. За невиконання батьківських обов'язків Служба неодноразова ініціювала перед органами МВС питання про притягнення позивачки до адміністративної відповідальності за відповідними статтями КУпАП. Свідок неодноразово сама перевіряла умови проживання дитини та проводила бесіди та нагляд за родиною, а отже сама знає про усі зазначені обставини.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, заслухавши пояснення сторін, проаналізувавши положення чинного законодавства, суд дійшов наступного.

Судом встановлено, що згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_1, виданого повторно 26.06.2018р. Ізмаїльським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області, позивач є матір'ю відповідача.

Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», непрацездатні громадяни - особи, які досягли встановленого статтею 26 цього Закону пенсійного віку, або особи з інвалідністю, у тому числі діти з інвалідністю, а також особи, які мають право на пенсію у зв'язку з втратою годувальника відповідно до закону.

Як вбачається із наявної у матеріалах справи копії паспорту громадянина україни, ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_4, а отже відповідно до даного закону позивач є не працездатною.

Згідно статті 51 Конституції України, повнолітні діти зобов'язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків.

Відповідно до ч.1, 3 статті 172 СК України, повнолітні дочка, син зобов'язані піклуватися про батьків, проявляти про них турботу та надавати їм допомогу. Якщо повнолітні дочка, син не піклуються про своїх непрацездатних, немічних батьків, з них можуть бути за рішенням суду стягнуті кошти на покриття витрат, пов'язаних із наданням такого піклування.

Статтею 202 СК України передбачено, що повнолітні дочка, син зобов'язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги. Якщо мати, батько були позбавлені батьківських прав і ці права не були поновлені, обов'язок утримувати матір, батька у дочки, сина, щодо яких вони були позбавлені батьківських прав, не виникає.

Відповідно до пункту 21 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» № 3 від 15.05.2006 року, обов'язок повнолітніх дочки, сина утримувати своїх непрацездатних батьків, які потребують матеріальної допомоги (ст. 202 СК), не є абсолютним.

Згадувана вище стаття Сімейного кодексу України не містить визначення, за яких обставин особа може вважатися такою, що потребує матеріальної допомоги.

При цьому відповідно до частини першої статті 10 СК України якщо певні сімейні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами або домовленістю (договором) сторін, до них застосовуються норми цього Кодексу, які регулюють подібні відносини (аналогія закону).

За положеннями частин другої-четвертої статті 75 СК України право на утримання (аліменти) має той із подружжя, який є непрацездатним, потребує матеріальної допомоги, за умови, що другий із подружжя може надавати матеріальну допомогу. Непрацездатним вважається той із подружжя, який досяг пенсійного віку, встановленого законом, або є інвалідом І, ІІ чи ІІІ групи. Один із подружжя є таким, що потребує матеріальної допомоги, якщо заробітна плата, пенсія, доходи від використання його майна, інші доходи не забезпечують йому прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Отже, застосовуючи положення наведеного правила до правовідносин, що врегульовані статтею 202 СК України, можна зробити висновок, що право на утримання повнолітньою дочкою, сином виникає у непрацездатних батьків за умови, що їхня заробітна плата, пенсія, доходи від використання майна, інші доходи є меншими за розмір прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Аналогічна правова позиція була викладена Верховним Судом у постанові від 19 вересня 2018 року по справі № 494/1682/15-ц (провадження № 61-3252зпв18), постанові від 10 жовтня 2018 року по справі № 301/160/17 (провадження № 61-28415св18), та викладено Верховним Судом України у постанові від 13 квітня 2016 року у справі № 6-3066цс15.

Правові позиції ВС є обов'язковою для застосування. Мотивів відступу від викладених правових позицій суд не вбачає.

Отже, аналіз указаних вище норм матеріального права дає підстави для висновку, що аліментні зобов'язання у дочки, сина на утримання батьків можуть бути призначені за наявності сукупності юридичних та складових певних умов, а саме: мати, батько не були позбавлені батьківських прав та не ухилялися від виконання своїх батьківських обов'язків; непрацездатність матері, батька; нижчий від прожиткового рівень матеріального забезпечення та потреба в матеріальній допомозі.

Сам факт непрацездатності батьків не зумовлює виникнення у дітей обов'язку надання їм утримання - стан непрацездатності має супроводжуватися необхідністю отримувати сторонню матеріальну допомогу та дотримання інших умов.

Відповідно до Закону України «Про прожитковий мінімум» та Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» прожитковий мінімум - це вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2018 рік» встановлено прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність: з 1 січня 2018 року - 1373 гривні, з 1 липня - 1435 гривень, з 1 грудня - 1497 гривень.

Як вбачається із наданої позивачем довідки управління ПФУ від 19.09.2018р. №2900149972959079, вона з березня 2018р. отримувала пенсію у розмірі 1373грн, з липня 2018р. - у розмірі 1435грн.

Тобто розмір пенсії позивача відповідає прожитковому мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Таким чином, оскільки пенсія позивача не є меншою, ніж встановлений законом прожитковий мінімум для категорії осіб, а тому її не можна вважати особою, яка потребує матеріальної допомоги в розумінні частини четвертої статті 75 СК України та, відповідно, частини першої статті 202 СК України, що свідчить про безпідставність та недоведеність позовних вимог.

Крім того, в судовому засіданні позивачем ОСОБА_1 було зазначено, що вона є непрацездатною, отримує незначну пенсію, якої недостатньо для забезпечення її життєвих потреб, оскільки вона витрачає кошти на оренду житла та оплату комунальних платежів.

Проте, суду не надано будь-яких доказів про стан здоров'я позивачки, щомісячний розмір понесених нею витрат на оренду житла, не доведено факту потреби матеріальної допомоги, а також те, що вона має скрутне матеріальне становище, незважаючи на те, що судом неодноразово зверталося увагу та роз'яснювалося, що входить до предмету доказування по вказаній категорії спорів, та про необхідність доведення факту потреби матеріальної допомоги у позивача.

Отже, потреба позивача у додатковій матеріальній допомозі на прожиття від відповідача у зв'язку із недостатністю отримуваного доходу у суді не знайшла свого підтвердження. А відтак, підстав для застосування до спірних правовідносини норми ч.1 ст.202 СК України.

Враховуючи викладене, позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню.

З огляду на недоведеність потреби позивача у матеріальній допомозі, недоцільним є дослідження питання наявності у відповідача фінансової можливості виплати будь-якого розміру аліментів.

При цьому суд окремо звертає увагу на наступному.

Відповідно до рішення Ізмаїльського міського суду від 23.10.1997 року ОСОБА_5. звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу та у рішенні зазначено, що ОСОБА_1 від виконання своїх материнських обов'язків ухилялася в повному обсязі, ніде не працювала, зловживала спиртними напоями.

Рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області по справі № 2-358-05 від 29.03.2005 року вирішено стягувати з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_5 на утримання ОСОБА_4 щомісячно аліменти в розмірі 1/4 частини усіх видів заробітку, починаючи з 28 квітня 2004 року по ІНФОРМАЦІЯ_1, у зв'язку із тим, що мати не приймає участі у вихованні дитини.

З рішення Ізмаїльського міськраойнного суду Одеської області від 07 грудня 2012 року по справі № 1510/4576/12 вбачається, що ОСОБА_1 від сплати аліментів ухилялася з квітня 2004 року по ІНФОРМАЦІЯ_1, тобто протягом усього строку їх стягнення, що викликало виникнення заборгованість зі сплати аліментів та пені.

Факт ухилення від виконання ОСОБА_1 батьківських обов'язків та виховання сина ОСОБА_4 встановлений зазначеними судовими рішеннями, які мають преюдиційне значення.

Як вбачається із зазначених судових рішень, ОСОБА_1 знала про всі судові справи, однак зацікавленості у них не виявляла, та викладені факти не спростовувала, що ще раз підтверджує відсутність зацікавленості її у вихованні дитини.

Добровільно аліменти на користь дитини матір'ю взагалі не сплачувались.

Відповідно до Листа Ізмаїльського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області від 07.06.2018 року за №5907080, з 13.12.2005 року на виконанні у відділі знаходився виконавчий лист №22-358-05 про стягнення аліментів з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_5

20.09.2013року виконавче провадження № 5907080 завершене як фактичне виконане, аліменти стягнуто було з ОСОБА_1 шляхом передачі у власність стягувача ОСОБА_5 частини квартири АДРЕСА_1

Згідно Листа Ізмаїльського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області від 13.06.2018 року №32482982 відносно ОСОБА_1 у ВДВС у різні роки було стягнуто на користь держави, фізичних та юридичних осіб аліментів та боргів шляхом звернення стягнення у 2013 році на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_2, та його було реалізовано за 4800,00 грн. Кошти було перераховано в погашення боргу по аліментам.

Таким чином, аліменти було стягнуто з позивача шляхом передачі у його власність майна примусово, без волі позивача на їх виплату та вже після досягнення відповідачем повноліття.

Згідно повідомлення Ізмаїльського ВП ГУНП в Одеській області за №44/5вх8393 від 08.01.2019р., ОСОБА_1 притягувалась до адміністративної відповідальності, зокрема за ч.1 ст. 184 КУпАП та ч. 2 ст. 184 КУпАП, а саме за невиконання батьками або особами, що їх замінюють, обов'язків щодо виховання дітей. Це свідчить також про систематичне притягнення позивача за вчинення зазначених адміністративних правопорушень.

Вказане підтверджує, що ОСОБА_1 не приймала участь, зацікавленість належним чином в житті її дитини ОСОБА_4.

Крім того, факт ухилення ОСОБА_1 від виконання своїх батьківських обов'язків відносно ОСОБА_4 повністю підтверджується показами допитаних у судовому засіданні свідків, які наведені вище. Твердження позивача та представника позивача про те, що до вказаних посадових осіб та до зазначених служб, де вони працюють, взагалі, у позивача немає довіри, а також, що батько дитини був із працівниками цих служб у корупційних зв'язках, є бездоказовими та не мають під собою будь-якого підґрунтя.

Щодо тверджень позивача, що вона не могла спілкуватися із сином, так як цьому заважав батько, спростовуються тим, що відсутні будь-які докази зазначеного, та вона не зверталася до відповідних уповноважених органів із заявами про встановлення режиму спілкування із дитиною та визначення її участі у вихованні дитини. Посилання представника позивача на її юридичну необізнаність та відсутність довіри до зазначених органів є неспроможними.

Відповідно до ч.1 ст.204 СК України, дочка, син можуть бути звільнені судом від обов'язку утримувати матір, батька та обов'язку брати участь у додаткових витратах, якщо буде встановлено, що мати, батько ухилялися від виконання своїх батьківських обов'язків.

Тобто, звільнення від обов'язку утримувати матір, батька може мати місце лише у випадку, якщо такий обов'язок у дочки, сина виник.

Проте встановивши вище, що ОСОБА_1 не довела факту потреби у матеріальній допомозі, з огляду на що у ОСОБА_4 й не виник обов'язок утримувати ОСОБА_1, то відсутня необхідність у висновку суду про ухилення ОСОБА_1 від виконання своїх батьківських обов'язків та відповідно у звільненні судом позивача від обов'язку утримувати матір.

Вказана позиція відповідає висновкам Верховного суду, викладеним у рішенні від 07 листопада 2018 року по справі № 400/1621/16-ц (провадження № 61-18661св18).

У відповідності зі ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Статтями 15 та 16 ЦК України передбачено право особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Стаття 76 ЦПК України, передбачає, що доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст.ст. 12, 13, 78, 81 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 259, 263-265 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_3, адреса проживання: АДРЕСА_4, ідентифікаційний номер НОМЕР_2) до ОСОБА_4 (АДРЕСА_5, паспорт серії НОМЕР_3, виданий 09.11.2010р. Ізмаїльським РВ в Одеській області) про стягнення аліментів на утримання непрацездатної матері відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга подається апеляційному суду через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 16.01.2019р.

Суддя: А.С.Адамов