Рішення № 79199570, 14.01.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

14 січня 2019 року № 826/5552/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Арсірія Р.О., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовомПриватного акціонерного товариства «Київський страховий дім»до третя особаНаціональної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг ОСОБА_1провизнання протиправними та скасування розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 30.03.2017 № 798

Суд прийняв до уваги таке

Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою, в якій просить визнати протиправним та скасувати розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 30.03.2017 № 798.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач, як страховик, не визнав майнові вимоги, оскільки експлуатацію транспортного засобу здійснювала особа неправомірно, її відповідальність не є застрахованою, а тому така подія не є страховим випадком в розумінні статті 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», відповідно обов'язок відшкодування шкоди у даному випадку відсутній.

Відповідач надав до суду письмове заперечення проти позову, в якому зазначив, що оскаржуване розпорядження є правомірним, прийняте в межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством України, мотивуючи тим, що позивачем порушено умови договору страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів та неправомірно відмовлено у виплаті страхового відшкодування.

Третя особа пояснень по суті заявлених позовних вимог не надала.

26 вересня 2017 року, враховуючи заяву представника позивача про розгляд справи за його відсутності та неявку представників відповідача та третьої особи, суд на підставі частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ухвалив перейти до розгляду справи в письмовому провадженні.

Разом з тим, 15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03 жовтня 2017 року №2147-VIII, яким внесено зміни до Кодексу адміністративного судочинства України, виклавши його в новій редакції.

Відповідно до підпункту 10 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України в новій редакції передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно з частиною третьою статті 241 Кодексу адміністративного судочинства України судовий розгляд в суді першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду.

Враховуючи викладене, суд закінчує розгляд даної справи ухваленням рішення за правилами нової редакції Кодексу адміністративного судочинства України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва звертає увагу на наступне.

Судом встановлено, що 02.04.2016 між ОСОБА_2 укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АЕ/9116247 зі строком дії з 02.04.2016 по 01.04.2017.

Відповідно до договору забезпеченим транспортним засобом є автомобіль «Daewoo Nexia», державний реєстраційний номер НОМЕР_1.

04.04.2016 за участю забезпеченого транспортного засобу під керуванням ОСОБА_3 та транспортного засобу «Skoda Octavia», держаний реєстраційний номер НОМЕР_2, що належить ОСОБА_1, трапилася подія, що має ознаки страхового випадку.

Відповідно до постанови Херсонського районного суду Херсонської області від 30.06.2016 дорожньо-транспортна пригода трапилася внаслідок порушення ОСОБА_3 Правил дорожнього руху.

07.04.2016 з повідомленням про подію, що може бути визнана страховою, звернувся власник транспортного засобу «Skoda Octavia», держаний реєстраційний номер НОМЕР_3, ОСОБА_1

09.08.2016 до Товариства із заявою про виплату страхового відшкодування звернувся ОСОБА_1

Листом від 22.09.2016 № 1504 Товариство відмовило ОСОБА_1 у виплаті страхового відшкодування у зв'язку з тим, що станом на момент настання події, що має ознаки страхового випадку, яка трапилася 04.04.2016, ОСОБА_3 керував забезпеченим ТЗ без посвідчення водія, що свідчить про те, що він керував забезпеченим ТЗ без законних на те підстав, тобто неправомірно.

16.02.2017 та 27.02.2017 до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг надійшли скарги ОСОБА_1., щодо невиконання ПАТ «Київський страховий дім» зобов'язань за договором страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів та порушення вимог законодавства при прийнятті рішення про відмову у виплаті страхового відшкодування.

З метою розгляду даних скарг відповідачем надіслано ПАТ «Київський страховий дім» вимогу про надання інформації та документів.

У відповідь на вимогу відповідача, листом від 02.03.2017 № 458 (вх.№1954/ск від 03.03.2017), позивачем надано письмові пояснення та витребувані документи.

За результатами розгляду наданих документів Нацкомфінпослуг складено акт про правопорушення, вчинені ПАТ «Київський страховий дім» на ринку фінансових послуг від 14.03.2017 № 248/13-5/15, яким встановлено порушення позивачем вимог абзаців першого-третього пункту 36.2 статті 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» щодо невиконання страховиком зобов'язання протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування та виплатити його або прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування.

На підставі вказаного акту відповідачем прийнято розпорядження від 30.03.2017 № 798 «Про застосування заходу впливу до ПАТ «Київський страховий дім», яким зобов'язано позивача усунути виявлені порушення законодавства про фінансові послуги та повідомити про усунення порушень з наданням підтверджуючих документів у термін до 21.04.2017.

Не погоджуючись з прийнятим розпорядженням, позивач звернувся до суду з даним позовом.

При вирішенні справи, суд враховує наступне.

Відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулює Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», який спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.

Порядок прийняття рішення про здійснення страхового відшкодування страховиком та його виплати встановлено статтею 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», положеннями якої, зокрема передбачено наступне:

страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв'язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку. Якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати (регламентної виплати) за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.

У разі оформлення документів про дорожньо-транспортну пригоду без участі уповноважених на те працівників відповідних підрозділів Національної поліції розмір страхової виплати за шкоду, заподіяну майну потерпілих, не може перевищувати максимальних розмірів, затверджених Уповноваженим органом за поданням МТСБУ.

Страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний: у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його. Якщо відшкодування витрат на проведення відновлювального ремонту пошкодженого майна (транспортного засобу) з урахуванням зносу здійснюється безпосередньо на рахунок потерпілої особи (її представника), сума, що відповідає розміру оціненої шкоди, зменшується на суму визначеного відповідно до законодавства податку на додану вартість. При цьому доплата в розмірі, що не перевищує суми податку, здійснюється за умови отримання страховиком (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) документального підтвердження факту оплати проведеного ремонту. Якщо у зв'язку з відсутністю документів, що підтверджують розмір заявленої шкоди, страховик (МТСБУ) не може оцінити її загальний розмір, виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється у розмірі шкоди, оціненої страховиком (МТСБУ). Страховик має право здійснювати виплати без проведення експертизи (у тому числі шляхом перерахування коштів особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна), якщо за результатами проведеного ним огляду пошкодженого майна страховик і потерпілий досягли згоди про розмір та спосіб здійснення страхового відшкодування і не наполягають на проведенні оцінки, експертизи пошкодженого майна; у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених статтями 32 та/або 37 цього Закону, прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).

Протягом трьох робочих днів з дня прийняття відповідного рішення страховик (МТСБУ) зобов'язаний направити заявнику письмове повідомлення про прийняте рішення.

Пунктом 37.1 статті 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що підставами для відмови у здійсненні страхового відшкодування є: навмисні дії особи, відповідальність якої застрахована (страхувальника), водія транспортного засобу або потерпілого, спрямовані на настання страхового випадку. Зазначена норма не поширюється на осіб, дії яких пов'язані з виконанням ними громадянського чи службового обов'язку, вчинені у стані необхідної оборони (без перевищення її меж) або під час захисту майна, життя, здоров'я. Кваліфікація дій таких осіб встановлюється відповідно до закону; вчинення особою, відповідальність якої застрахована (страхувальником), водієм транспортного засобу умисного злочину, що призвів до страхового випадку (події, передбаченої статтею 41 цього Закону); невиконання потерпілим або іншою особою, яка має право на отримання відшкодування, своїх обов'язків, визначених цим Законом, якщо це призвело до неможливості страховика (МТСБУ) встановити факт дорожньо-транспортної пригоди, причини та обставини її настання або розмір заподіяної шкоди; неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров'ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди.

З аналізу вказаних правових норм вбачається обов'язок страховика прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування, або про відмову у його здійсненні, в порядку передбаченому чинним законодавством, а також виключний перелік підстав для відмови у здійсненні страхового відшкодування.

Згідно пунктів 1.1, 1.7 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страхувальниками, у розумінні вказаного закону, є юридичні особи та дієздатні громадяни, що уклали із страховиками договори обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю, майну третіх осіб під час експлуатації наземного транспортного засобу; забезпеченим транспортним засобом є транспортний засіб, зазначений у чинному договорі обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, за умови його експлуатації особами, відповідальність яких застрахована.

Пунктом 1.4 статті 1 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що особами, відповідальність яких застрахована, є страхувальник та інші особи, які правомірно володіють забезпеченим транспортним засобом. Володіння забезпеченим транспортним засобом вважається правомірним, якщо інше не встановлено законом або рішенням суду.

Статтею 6 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.

Таким чином, в межах спірних правовідносин необхідно встановити чи є ОСОБА_3 особою цивільно-правова відповідальність якої застрахована та чи є дорожньо-транспортна пригода, за його участю страховим випадком.

Суд звертає увагу на те, що в межах спірних правовідносин, ні законом, ні рішенням суду не встановлено факту неправомірного володіння ОСОБА_3 (страхувальник) забезпеченим транспортним, відповідно останній є особою, відповідальність якого застрахована, а дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу є страховим випадком.

Таким чином, позивачем не доведено, а судом не встановлено обставин на підтвердження неправомірності володіння ОСОБА_3 забезпеченим транспортним засобом в момент настання дорожньо-транспортної пригоди.

При цьому, керування транспортним засобом без посвідчення водія не є фактом неправомірного володіння транспортним засобом.

З огляду на зазначене, суд приходить до висновку про відсутність підстав для відмови у виплаті страхового відшкодування за даною дорожньо-транспортною пригодою.

Безпідставними є також посилання позивача на відсутність у Нацкомфінпослуг повноважень на розгляд скарг страхувальника щодо дій страховика та прийняття відповідних рішень, виходячи з наступного.

Загальні правові засади у сфері надання фінансових послуг, здійснення регулятивних та наглядових функцій за діяльністю з надання фінансових послуг встановлені Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 1 даного Закону, ринки фінансових послуг - це сфера діяльності учасників ринків фінансових послуг з метою надання та споживання певних фінансових послуг. До ринків фінансових послуг належать професійні послуги на ринках банківських послуг, страхових послуг, інвестиційних послуг, операцій з цінними паперами та інших видах ринків, що забезпечують обіг фінансових активів.

Частиною першою статті 21 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» передбачено, що державне регулювання ринків фінансових послуг щодо страхових послуг здійснюється Національною комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг.

Пунктом 10 частини першої статті 28 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» встановлено, що національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, у межах своєї компетенції у разі порушення законодавства про фінансові послуги, нормативно-правових актів національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, застосовує заходи впливу та накладає адміністративні стягнення.

Згідно пункту 1 частини першої статті 40 України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, може застосовувати такі заходи впливу, як зобов'язання порушника вжити заходів для усунення порушення та/або вжити заходів для усунення причин, що сприяли вчиненню порушення.

Порядок провадження у справах про порушення законів та інших нормативно-правових актів, що регулюють діяльність з надання фінансових послуг, механізм прийняття рішень Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг про застосування заходів впливу та їх оскарження визначається Положенням про застосування Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, заходів впливу за порушення законодавства про фінансові послуги (далі по тексту - Положення).

Пунктом 1.11 розділу І Положення передбачено, що посадова особа Нацкомфінпослуг при виявленні порушення законодавства про фінансові послуги, за яке застосовується захід впливу, складає акт про правопорушення.

Пунктом 2.2 розділу ІІ Положення встановлено, що рішення про зобов'язання порушника вжити заходів для усунення порушення оформляється письмовим розпорядженням (приписом) Нацкомфінпослуг. Метою застосування даного заходу впливу є усунення особою у визначений у розпорядженні (приписі) строк виявлених порушень законодавства про фінансові послуги.

З наведеного вбачається, що до повноважень відповідача, як органу що здійснює державне регулювання ринків фінансових послуг щодо страхових послуг, відноситься розгляд матеріалів щодо протиправності дій страховика, у тому числі за заявами та скаргами громадян.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про правомірність прийняття оскаржуваного розпорядження та відсутність підстав для його скасування

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем доведено правомірність свого розпорядження з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ПрАТ «Київський страховий дім» не підлягає задоволенню.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 241-246, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні адміністративного позову Приватному акціонерному товариству «Київський страховий дім» (04053, м. Київ, вул. Артема, 37-41 оф. 407, код ЄДРПОУ 25201716) відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя Р.О. Арсірій