Рішення № 79198518, 16.01.2019, Чернівецький окружний адміністративний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 січня 2019 р. м. Чернівці справа № 824/1024/18-а

Суддя Чернівецького окружного адміністративного суду Левицький В.К., розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про визнання неправомірними дії та зобов`язання вчинити дії.

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до суду з вказаним позовом, в якому просить:

- визнати неправомірними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області щодо відмови у призначенні їй пенсії за віком згідно із Законом України "Про державну службу";

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області призначити їй з 07.08.2018 р. пенсію за віком відповідно до Закону України "Про державну службу" зарахувавши до стажу державної служби період її роботи з 09.06.1990 р. по 02.09.2013 р. в органах державної податкової служби та здійснити виплату цієї пенсії з 07.08.2018 р. з урахуванням виплачених сум.

В обґрунтування позовної заяви позивач зазначала, що 07.08.2018 р. звернулася із заявою та необхідним пакетом документів до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (далі - відповідач) про призначення їй пенсії відповідно до Закону України "Про державну службу". Однак, листом №25802/02 від 08.10.2018 р. Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області відмовило у задоволенні її заяви.

Підставою відмови стала відсутність стажу державної служби, оскільки відповідач не врахував до стажу державної служби період її безперервної роботи з 09.06.1990 р. по 02.09.1990 р. в органах державної податкової служби. Відмова аргументована тим, що відповідно до Податкового кодексу України посадовим особам контролюючих органів присвоюються спеціальні звання, а не ранги державних службовців, тому такі посади не належать до посад, віднесених до категорій посад державних службовців, визначених ст. 25 Законом України "Про державну службу". Таку, відмову вважає протиправною та такою, що порушує її конституційні права на призначення пенсії відповідно до Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про державну службу" від 10.12.2015 р. №889-VIII.

Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області подало до суду відзив, в якому просило відмовити у задоволенні адміністративного позову. Зазначило, що зарахування того чи іншого періоду роботи на посаді державного службовця до стажу, який дає право на призначення пенсії відповідно є встановлення за займаною посадою відповідного рангу.

Крім того, право на призначення пенсії державного службовця поширюється виключно на осіб, які працювали на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби. Тобто, законом звужено коло осіб, які мають право на таку пенсію, та обмежено їх виключно тими особами, які працювали на посадах віднесених до категорії посад державних службовців. Такі посади визначені виключно ст. 25 Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 р. №3723-XII та актами Кабінету Міністрів України.

Відповідач зазначив, що 01.05.2016 р. набрав чинності Закон України "Про державну службу" від 10.12.2015 р. №889-VIII. Сфера дії цього закону не поширюються на осіб рядового і начальницького складу правоохоронних органів та працівників інших органів, яким присвоюються спеціальні звання. При розгляді трудової книжки встановлено, що позивач працювала в Державній податковій інспекції у м. Чернівці Головного управління Міністерства доходів у Чернівецькій області головним податковим інспектором, старшим податковим інспектором заступником начальника відділу, начальником відділу з 09.06.1990 р. по 02.09.2013 р. Таким чином, на думку відповідача, відповідно до записів у трудовій книжці та відповідно до норм чинного законодавства України, відсутні підстави для призначення пенсії державного службовця відповідно до Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про державну службу" від 10.12.2015 р. №889-VIII у зв`язку з тим, що позивач станом на 01.05.2016 р. не перебувала на посадах державної служби та у зв`язку з відсутністю станом на 01.05.2016 р. необхідного стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби.

Ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду витребувано з Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області копії матеріалів пенсійної справи позивача.

Позивач подала до суду клопотання про розгляд справи за її відсутності в порядку письмового провадження. Зазначила, що свої позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

Відповідач подав до суду клопотання про розгляд справи без участі його представника за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження. Зазначив, що проти позовних вимог заперечує в повному обсязі.

Відповідно до ч. 3 ст. 194 КАС України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.

Враховуючи приписи ст. 194 КАС України та подання учасниками справи заяв про розгляд справи у порядку письмового провадження без їх участі, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Чернівецькій області з 10.02.2003 р., як одержувач пенсії по інвалідності, а з 01.04.2014 р. за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування " (а.с. 8-9, 10, 34-35, 42).

07.08.2018 р. позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області з заявою про призначення пенсії відповідно до Закону України "Про державну службу" (а.с. 36).

До заяви позивачем додано паспорт, трудову книжку, а також довідки №54 від 07.08.2018 р., №51 від 07.08.2018 р. (а.с. 37).

За результатами розгляду заяви, 08.10.2018 р. листом №25802/02 відповідач відмовив у призначенні позивачу пенсії відповідно до Закону України "Про державну службу" від 10.12.2015 р. №889-VIII.

В обґрунтування відмови відповідач зазначив, що вказаним законом поширене право на призначення пенсії державного службовця виключно на осіб, які працювали на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців.

Крім того, відповідач звернув увагу, на те що посади, віднесені до відповідних категорій посад державних службовців, визначені ст. 25 Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 р. №3723-ХІІ, а також актами Кабінету Міністрів України про віднесення певних посад до відповідних категорій посад державних службовців.

Вказані вище умови призначення пенсій державним службовцям визначені також Порядком призначення пенсій деяким категоріям осіб, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 14.09.2016 р. № 622.

Відповідно до ст. 3 Закону №889-VIII сфера дії цього Закону не поширюється, зокрема, на осіб рядового і начальницького складу правоохоронних органів та працівників інших органів, яким присвоюються спеціальні звання.

Згідно з наданими документами станом на 01.05.2016 р. позивач не працювала.

У період з 09.06.1990 р. по 02.09.2013 р. позивач працювала в органах податкової служби на посадах головного податкового інспектора, заступника начальника відділу, начальника відділу.

Згідно з довідкою Головного управління ДФС у Чернівецькій області від 12.09.2018 р. №761/10/24-12-04-00 позивачу присвоєно спеціальне звання "Радник податкової служби ІІ рангу" наказом від 10.12.1992 р. № 83 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 05.10.1992 р. №559 "Питання державної податкової служби Україна". Спеціальне звання позивачу присвоєно по день звільнення (02.09.2013 р.).

Крім того, в довідці про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця від 07.08.2018 р. №51, яка видана Головним управління ДФС у Чернівецькій області, інформація про присвоєння державного рангу відсутня.

Відповідно до записів трудової книжки позивача стаж роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, становить 12 років 11 місяців 2 дні, а саме:

- 07.07.1977 р. - 25.12.1986 р. робота на посадах економіста, старшого економіста Садгірського районного фінансового відділу

- 22.12.1986 р. - 08.06.1990 р. - робота на посадах старшого економіста, старшого ревізора -інспектора, ревізора-інспектора І категорії Чернівецького міського фінансового відділу.

Отже, проаналізувавши записи трудової книжки та надані документи, відповідач прийшов до висновку про відсутність правових підстав для переведення позивача на пенсію державного службовця відповідно до Прикінцевих та перехідних положень Закону №889-VIII, оскільки станом на 01.05.2016 р. позивач не працювала та відсутні не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби.

Вважаючи відмову протиправною, позивач звернулася до суду з вказаним позовом.

Розглянувши матеріали справи, встановивши фактичні обставини в справі, дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд прийшов до висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню повністю з наступних підстав.

На час проходження позивачем державної служби діяв Закон України "Про державну службу" №3723-XII від 16.12.1993 р. (далі - Закон №3723-XII).

Відповідно до ст. 26 Закону №3723-XII встановлювалися такі ранги державних службовців: службовцям, які займають посади, віднесені до першої категорії, може бути присвоєно 3, 2 і 1 ранг; службовцям, які займають посади, віднесені до другої категорії, може бути присвоєно 5, 4 і 3 ранг; службовцям, які займають посади, віднесені до третьої категорії, може бути присвоєно 7, 6 і 5 ранг; службовцям, які займають посади, віднесені до четвертої категорії, може бути присвоєно 9, 8 і 7 ранг; службовцям, які займають посади, віднесені до п'ятої категорії, може бути присвоєно 11, 10 і 9 ранг; службовцям, які займають посади, віднесені до шостої категорії, може бути присвоєно 13, 12 і 11 ранг; службовцям, які займають посади, віднесені до сьомої категорії, може бути присвоєно 15, 14 і 13 ранг.

Ранг службовцю присвоюється відповідно до займаної посади, рівня професійної кваліфікації та результатів роботи.

Ранги, які відповідають посадам третьої - сьомої категорій, присвоюються керівником державного органу, в системі якого працює державний службовець.

Частиною 2 ст. 9 Закону №3723-XII (чинного на час проходження державної служби позивачем) регулювання правового становища державних службовців, що працюють в апараті органів прокуратури, судів, дипломатичної служби, митного контролю, служби безпеки, внутрішніх справ та інших, здійснюється відповідно до цього Закону, якщо інше не передбачено законами України.

Відповідно до ст. 573 Митного кодексу України посадовим особам органів доходів і зборів присвоюються такі спеціальні звання: 1) дійсний державний радник податкової та митної справи; 2) державний радник податкової та митної справи I рангу; 3) державний радник податкової та митної справи II рангу; 4) державний радник податкової та митної справи III рангу; 5) радник податкової та митної справи I рангу; 6) радник податкової та митної справи II рангу; 7) радник податкової та митної справи III рангу; 8) інспектор податкової та митної справи I рангу; 9) інспектор податкової та митної справи II рангу; 10) інспектор податкової та митної справи III рангу; 11) інспектор податкової та митної справи IV рангу; 12) молодший інспектор податкової та митної справи.

Положення про спеціальні звання посадових осіб органів доходів і зборів, порядок присвоєння цих звань та їх співвідношення з рангами державних службовців, а також розміри надбавок до посадового окладу за спеціальні звання затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Спеціальні звання податкової та митної справи присвоюються довічно. Позбавлення спеціальних звань здійснюється виключно за вироком суду у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України.

Частиною 1 ст. 588 Митного кодексу України передбачено, що пенсійне забезпечення посадових осіб органів доходів і зборів здійснюється в порядку та на умовах, передбачених Законом України "Про державну службу". При цьому період роботи (служби) зазначених осіб (у тому числі тих, яким присвоєні спеціальні звання) в органах доходів і зборів зараховується до стажу державної служби та до стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, що дає право на призначення пенсії відповідно до Закону України "Про державну службу", незалежно від місця роботи на час досягнення віку, передбаченого зазначеним Законом.

Відповідно до ст. 343 Податкового кодексу України посадовим особам контролюючих органів присвоюються такі спеціальні звання: головний державний радник податкової та митної справи; державний радник податкової та митної справи I рангу; державний радник податкової та митної справи II рангу; державний радник податкової та митної справи III рангу; радник податкової та митної справи I рангу; радник податкової та митної справи II рангу; радник податкової та митної справи III рангу; інспектор податкової та митної справи I рангу; інспектор податкової та митної справи II рангу; інспектор податкової та митної справи III рангу; інспектор податкової та митної справи IV рангу; молодший інспектор податкової та митної справи.

Положення про спеціальні звання та порядок їх присвоєння, співвідношення з рангами державних службовців, розмір надбавок за спеціальне звання затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Спеціальні звання посадовим особам присвоюються довічно. Позбавлення спеціальних звань здійснюється виключно за вироком суду у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України.

Прикінцевими та перехідними положеннями Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи" від 04.07.2013 р. № 404-VII (чинного на час звернення позивача за призначенням пенсії) встановлено, що спеціальні звання податкової та митної служби, встановлені цим Законом, присвоюються посадовим особам органів доходів і зборів, яким раніше було присвоєно спеціальні звання податкової служби України, за таким співвідношенням незалежно від займаних посад, в т.ч. державний радник податкової служби II рангу - державний радник податкової та митної справи II рангу.

Період роботи (служби) зазначених осіб (у тому числі тих, яким присвоювалися спеціальні та/або персональні звання) у податкових органах зараховується до стажу державної служби та стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, що дає право на призначення пенсії відповідно до Закону України "Про державну службу" незалежно від місця роботи на час досягнення віку, передбаченого зазначеним Законом.

Перелік спеціальних звань, які присвоюються посадовим особам органів доходів і зборів, перелік посад та граничних звань за такими посадами встановлюється Положенням про спеціальні звання посадових осіб органів доходів і зборів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 23.10.2013 р. №839.

Додатком до вищезазначеного Положення зазначено, що начальник управління; начальник самостійного відділу; начальник відділу у складі управління Головного управління, Міжрегіонального головного управління, митниці, спеціалізованого органу, спеціалізованого департаменту; заступник начальника управління, заступник начальника самостійного відділу, заступник начальника відділу у складі управління Головного управління, Міжрегіонального головного управління, митниці, спеціалізованого органу, спеціалізованого департаменту; заступник начальника митного поста; завідувач самостійного сектору, завідувач сектору у складі управління, відділу, помічник начальника Головного управління, Міжрегіонального головного управління, митниці, спеціалізованого органу, спеціалізованого департаменту; начальник управління, начальник відділу у складі управління, начальник самостійного відділу державної податкової інспекції встановлюється граничне спеціальне звання - радник податкової та митної справи II рангу.

З аналізу вищенаведених норм, суд приходить до висновку, що період служби в органах податкової служби України зараховується до стажу державної служби та стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, що дає право на призначення пенсії відповідно до Закону України "Про державну службу" незалежно від місця роботи на час досягнення віку, передбаченого зазначеним Законом.

Як видно з матеріалів справи, по досягненню шістдесятирічного віку позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області із заявою про призначення їй пенсії відповідно до Закону України "Про державну службу".

До заяви позивачем додано паспорт, трудову книжку та довідки №54 від 07.08.2018 р. та №51 від 07.08.2018 р.

Відмовляючи у призначенні пенсії відповідач виходив з того, що робота позивача в Державній податковій інспекції у м. Чернівці Головного управління Міністерства доходів у Чернівецькій області в період з 09.06.1990 р. по 02.09.2013 р. (на посадах головного податкового інспектора, старшого податкового інспектора заступника начальника відділу, начальником відділу) не відноситься до посад державної служби, а тому враховуючи те, що станом на 01.05.2016 р. позивач не перебувала на посадах державної служби та у звязку із відсутністю станом на 01.05.2018 р. у позивача не менше як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, відсутні підстави для призначення їй пенсії державного службовця відповідно до Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про державну службу" від 10.12.2015 р. №889-VIII.

З огляду на вищенаведені обставини справи та норми, відповідач відмовляючи у призначенні пенсії державного службовця не врахував положення Закону України "Про внесення змін до Митного кодексу України у зв'язку з проведенням адміністративної реформи", а саме положення, яке прямо встановлює, що період служби в органах податкової служби України зараховується до стажу державної служби та стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, що дає право на призначення пенсії відповідно до Закону України "Про державну службу" незалежно від місця роботи на час досягнення віку, передбаченого зазначеним Законом.

Дослідженням довідки №54 від 07.08.2018 р. виданої Чернівецькою ОДПІ про складові заробітної плати для призначення пенсії особі, яка має не менше 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорії посад державної служби, і яка на момент виходу на пенсію не займає посади державної служби встановлено, що вказана довідка видана для призначення згідно з пунктами 10, 12 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положеннями" Закону України "Про державну службу" позивачу пенсії відповідно до ст. 37 Закон України "Про державну службу" №3723-XII від 16.12.1993 р.

Згідно вказаної довідки середній розміри надбавок, премій та інших виплат позивача за липень 2018 р. на посаді начальник відділу, що передує місяцю звернення за призначенням пенсії розмір місячної премії за липень становив 5822,30 грн; інші види (матеріальна допомога, премії, нараховані за період, що перевищує календарний місяць) в частині, що відповідає календарному місяцю) - 943,88 грн, разом 6766,18 грн (а.с. 38).

Дослідженням довідки №51 від 07.08.2018 р. виданої головою комісії з реорганізації, заступником начальника Глибоцького відділення Чернівецької ОДПІ про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років) встановлено, що позивач працювала в ДПІ у м. Чернівцях на посаді начальника відділу. Заробітна плата станом на липень 2018 р. на відповідній посаді становить: посадовий оклад 5300,00 грн; надбавка за вислугу років (50%) (за стаж державної служби 23 роки) 2650,00 грн, усього 7950,00 грн (а.с. 39).

Згідно з довідкою Головного управління ДФС у Чернівецькій області від 12.09.2018 р. №761/10/24-12-04-00, позивачу присвоєно спеціальне звання "Радник податкової служби ІІ рангу" наказом від 10.12.1992 р. № 83 "Про присвоєння персональних звань", в якому позивач перебувала по день звільнення (а.с. 40).

Дослідженням трудової книжки серії НОМЕР_2 встановлено, що:

- з 07.07.1977 р. по 25.12.1986 р. позивач працювала на посадах економіста, старшого економіста Садгірського районного фінансового відділу;

- з 22.12.1986 р. по 08.06.1990 р. - позивач працювала на посадах старшого економіста, старшого ревізора-інспектора, ревізора-інспектора І категорії Чернівецького міського фінансового відділу;

- з 09.06.1990 р. по 02.09.2013 р. - позивач працювала у державній податковій інспекції м. Чернівці Головного управління Міністерства доходів у Чернівецькій області на посадах головного податкового інспектора, старшого податкового інспектора заступником начальника відділу, начальником відділу (а-с. 11-16).

Отже, стаж роботи позивача на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, становить 36 років 1 місяць 27 днів.

Як зазначено вище, на час проходження державної служби позивача діяв Закон України "Про державну службу" №3723-ХII від 6.12.1993 р. (далі - Закон №3723-ХII).

Відповідно до ч. 1 ст. 37 Закону №3723-ХII на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абз. 1 ч. 1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.

Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що необхідною умовою для наявності у осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, права на пенсію відповідно до згаданої статті є досягнення такими особами певного віку та наявність страхового стажу, передбаченого абз. 1 ч. 1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

При цьому для жінок зазначений вік визначається ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 р. №1058-IV та становить шістдесят років.

01.05.2016 р. набув чинності Закон України "Про державну службу" від 10.12.2015 р. №889-VIII (далі - Закон №889-VIII).

Відповідно до п. 12 розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №889-VIII для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України "Про державну службу" (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 52, ст. 490 із наступними змінами) та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 52, ст. 490 із наступними змінами) у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Статтею 90 Закону №889-VIII передбачено, що пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

Отже, до 01.05.2016 р. (дата набрання чинності Законом №889-VIII) право на пенсію державного службовця мали особи, які: а) досягли певного віку (62 роки для чоловіків, 60 років для жінок) та мають передбачений законодавством страховий стаж; б) мали стаж державної служби не менш як 10 років, та на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців; а також особи, які мали не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.

Після 01.05.2016 р., відповідно до ст. 90 Закону №889-VIII пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

При цьому законодавець визначив певні умови, за дотримання яких у осіб зберігається право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону №3223-ХІІ.

Так, відповідно до п. 10 Прикінцевих та перехідних положень Закону №889-VIII державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених ст. 25 Закону №3223-ХІІ та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону №3223-ХІІ. у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Згідно з п. 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону №889-VIII для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених ст. 25 Закону №3223-ХІІ та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 №3223-ХІІ Закону в порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Тобто, Прикінцевими та перехідними положеннями Закону №889-VIII передбачено, що за наявності у особи станом на 01.05.2016 р. певного стажу держслужби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років стажу держслужби незалежно від того, чи працювала особа станом на 01.05.2016 р. на держслужбі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону №3223-ХІІ, але за певної додаткової умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Аналогічного висновку прийшов Верховний Суд у рішення від 25.09.2018 р. у справі №750/7063/17.

Дослідженням інформації з Інтегрованої комплексної інформаційної системи (ІКІС) Пенсійного фонду України: підсистема призначення та виплата пенсії судом встановлено, що (повний) страховий стаж позивача становить 39 років 5 місяці 27 днів (страховий стаж до 01.01.2004 р. - становить 29 років 3 місяці 29 днів, страховий стаж після 01.01.2004 р. становить 10 років 1 місяць 28 днів) (а.с. 41).

Враховуючи наведені вище обставини справи та норми матеріального права, суд приходить до висновку, що відмова у призначенні позивачу пенсії державного службовця є протиправною.

Стосовно позовних вимоги про визнання неправомірними дії відповідача щодо відмови у призначенні їй пенсії за віком згідно із Законом України "Про державну службу" та зобов`язання відповідача призначити позивачу з 07.08.2018 р. пенсію за віком відповідно до Закону України "Про державну службу" зарахувавши до стажу державної служби період її роботи з 09.06.1990 р. по 02.09.2013 р. в органах державної податкової служби та здійснити виплату цієї пенсії з 07.08.2018 р. з урахуванням виплачених сум, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 81 Закону України "Про пенсійне забезпечення", призначення пенсій і оформлення документів для їх виплати здійснюється органами Пенсійного фонду України.

Отже, питання призначення пенсії і оформлення документів для її виплати є виключною компетенцією органів Пенсійного фонду України.

Відповідно ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Виходячи із вищезазначеної статті, адміністративний суд, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення), критеріям, не втручається та не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

З огляду на положення КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Аналіз норм КАС України свідчить про те, що завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень, оскільки ключовим його завданням є здійснення правосуддя.

Під дискреційними повноваженнями необхідно розуміти сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом.

Отже, дискреційне право органів Пенсійного фонду України обумовлене певною свободою (тобто вільним, або адміністративним розсудом) в оцінюванні та діях, у виборі одного з варіантів рішень та правових наслідків.

Наділивши орган державної влади дискреційними повноваженнями, законодавець надав йому певну свободу розсуду при прийнятті управлінського рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Частиною 2 ст. 245 КАС України передбачено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини, та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю; 7) тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян; 8) примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян; 9) примусове видворення іноземця чи особи без громадянства за межі України; 10) інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів; 11) затримання іноземця або особи без громадянства з метою ідентифікації та (або) забезпечення примусового видворення за межі території України або про продовження строку такого затримання; 12) затримання іноземця або особи без громадянства до вирішення питання про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні; 13) затримання іноземця або особи без громадянства з метою забезпечення її передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію; 14) звільнення іноземця або особи без громадянства на поруки підприємства, установи чи організації; 15) зобов'язання іноземця або особи без громадянства внести заставу.

У разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. У випадку, визначеному п. 4 ч. 2 цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні (ч. 3-4 ст. 245 КАС України).

Із змісту вказаних норм видно, що адміністративне судочинство спрямоване на захист порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин у випадку, якщо своїми незаконними рішеннями, діями або бездіяльністю суб'єкт владних повноважень порушує такі права, свободи та інтереси осіб. Приблизний перелік способів захисту порушеного права в адміністративному судочинстві встановлено ст. 245 КАС України.

Статтею 9 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Враховуючи повноваження суду при вирішенні справи, закріплені в ст. 245 КАС України та протиправність відмови в призначенні пенсії, обираючи належний та ефективний спосіб захисту порушеного права позивача, суд приходить до висновку про задоволення позову повністю, визнає протиправним та скасовує рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області оформлене листом №25802/02 від 08.10.2018 р. про відмову у призначенні позивачу пенсії за віком згідно із Законом України "Про державну службу", а також зобов'язує відповідача повторно розглянути заяву позивача від 07.08.2018 р. про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України "Про державну службу".

При цьому суд звертає увагу відповідача, що під час повторного розгляду заяви позивача він зобов'язаний розглянути вказану заяву враховуючи правовий висновок суду наведений в даній справі.

Відповідно до положень, закріплених ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Як зазначено ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Під час судового розгляду справи відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів належними засобами доказування правомірність прийнятого рішення, а тому позов підлягає задоволенню в повному обсязі.

Стосовно розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З матеріалів справи видно, що за подання вказаного позову позивачем сплачено судовий збір за звернення до суду у розмірі 704,80 грн, що підтверджується квитанцією №81 від 19.10.2018 р. (а.с. 4).

Оскільки, позов задоволено повністю, суд стягує на користь позивача судові витрати (судовий збір) у сумі 704,80 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 9, 77, 139, 243, 245, 246 та 255 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області оформлене листом №25802/02 від 08.10.2018 р. про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком згідно із Законом України "Про державну службу".

3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 07.08.2018 р. про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України "Про державну службу".

4. Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (вулиця Оренбурзька, 7-А, місто Чернівці, код ЄДРПОУ 40329345) судовий збір у сумі 704,80 грн за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1).

Згідно ст. 255 КАС України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У відповідності до ст. ст. 293, 295 КАС України рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку повністю або частково. Апеляційна скарга на рішення до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подається до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Чернівецький окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення (складання).

Суддя В.К. Левицький