Рішення № 79197728, 15.01.2019, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 січня 2019 р. № 520/10612/18

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Горшкової О.О., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (АДРЕСА_1) до Ізюмського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області (просп. Незалежності, буд. 2,м. Ізюм,Харківська область,64300) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В :

Позивач, ОСОБА_1, звернувсь до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Ізюмського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області щодо не виплати пенсії ОСОБА_1 з 01.03.2016;

- зобов'язати Ізюмське об'єднане управління Пенсійного фонду України Харківської області відновити нарахування та виплату ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, пенсії з 01.03.2016 р. та виплачувати її позивачу і надалі пожиттєво;

- зобов'язати відповідача протягом 30 днів з дня набрання рішення законної сили подати звіт про виконання судового рішення.

В обґрунтування позову позивачем зазначено, що він є громадянином України, внутрішньо переміщеною особою та здобула право на пенсію. Також позивачем вказано, що він знаходиться на обліку у відповідача, однак з березня 2016 року відповідачем було припинено протиправно, на думку позивача, виплату пенсії з невідомих для позивача причин. Позивач звернувсь до відповідача з приводу даного питання та відповідно до листа управління виплату їй пенсії за віком було призупинено через відсутність за місцем проживання протягом тривалого часу (понад 60 днів). Вважаючи бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернулася до суду з даним позовом задля захисту своїх порушених прав.

Ухвалою суду відкрито спрощене провадження та запропоновано відповідачу надати відзив на позов, а позивачеві - відповідь на відзив.

26.12.2018 року через канцелярію суду від Ізюмського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області надійшов відзив на позов, в якому він просив відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись факт отримання списків внутрішньо переміщених осіб, які були надана департаментом інформаційних та електронних реєстрів Пенсійного фонду України, щодо яких наявна інформація про тривалу (понад 60 днів) відсутність за місцем проживання.

Відповідно до частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

У період з 29.12.2018 року по 11.01.2019 року суддя перебувала у відпустці, 12.01.2019 року та 13.01.2019 року - це вихідні дні.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 є громадянином України та отримував пенсію за віком.

Зі змісту позову вбачається, що позивач перебував на пенсійному обліку за місцем проживання, проте у зв'язку з проведенням бойових дій та антитерористичної операції в його населеному пункті була вимушена покинути постійне місце проживання та переїхати до Харківської області.

Відповідно до ст.4, 5 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" №1706-VІІ від 20.10.2014 р. та положень Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою КМУ №509 від 01.10.2014 р., ОСОБА_1 було взято на облік у відповідному структурному підрозділі з питань соціального захисту населення, як особу, яку переміщено з району проведення антитерористичної операції, що підтверджено наявною в матеріалах справи копією довідки про взяття на облік особи, переміщеної з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції від 01.11.2017 року № НОМЕР_1.

Згідно з абз.14 ч.1 ст.9 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" №1706-VІІ від 20.10.2014 р. внутрішньо переміщена особа має право на отримання соціальних та адміністративних послуг за місцем перебування.

Позивачем вказано, що на теперішній час вона перебуває на обліку в Ізюмському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України Харківської області, яке на підставі відповідної заяви нараховувало пенсійне забезпечення та перераховувало належні до виплати суми по березень 2016, але починаючи з 01.03.2016 року без правових підстав було припинено виплату пенсії.

З матеріалів справи вбачається, що позивач через свого адвоката - ОСОБА_2 30.10.2018 року звернувся до відповідача із запитом щодо поновлення виплати пенсії та виплати заборгованості.

Відповідачем листом від 01.11.2018 року № 15211/14-02 адвоката позивача повідомлено про обставини призупинення пенсії з 01.03.2016 року згідно із пп.2 п. 12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 р. № 365, а саме у зв'язку з встановленням факту відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування за отриманими списками внутрішньо переміщених осіб, які були надані департаментом інформаційних та електронних реєстрів Пенсійного фонду України, щодо яких наявна інформація про тривалу (понад 60 днів) відсутність за місцем проживання.

Суд зазначає, що Верховним Судом 08.05.2018 року розглянуто зразкову справу №Пз/9901/20/18 (№805/402/18-а), за результатами чого прийнято рішення, яке за даними Єдиного державного реєстру судових рішень та відповідно до оприлюдненої постанови Великої палати Верховного Суду від 04.09.2018 року залишена без змін після апеляційного оскарження.

Відповідно до п.113 рішення у справі №Пз/9901/20/18 суд дійшов висновку, що в контексті цієї зразкової адміністративної справи ознаками типових, визначених п. 21 ч. 1 ст. 4 КАС України справ, є такі: 1) позивач у цій категорії справ є пенсіонер, якому/якій призначено пенсію згідно із Законом № 1058-ІV та який/яка є внутрішньо переміщеною особою; 2) відповідачем є територіальний орган Пенсійного фонду України, на пенсійному обліку якого перебуває позивач; 3) спір виник з аналогічних підстав у відносинах, що регулюються одними нормами права (у зв'язку з припиненням територіальними органами Пенсійного фонду України виплати пенсії внутрішньо переміщеним особам з підстав, які не передбачені п. 1, 3- 5 ч. 1 ст. 49 Закону № 1058-IV); 4) позивачі заявили аналогічні позовні вимоги (по-різному висловлені, але однакові по суті: визнати неправомірними дії щодо припинення виплати пенсії та зобов'язати відповідача відновити виплату пенсії).

Відповідно до ч.3 ст. 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Дана адміністративна справа відповідає вищевказаним ознакам типової справи, а отже судом при вирішенні даної справи мають бути враховані правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи №Пз/9901/20/18 (№805/402/18-а).

Суд зазначає, що у положеннях ст. 46 Конституції України закріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбаченим законом.

Як визначено Європейською соціальною хартією (переглянутою), 1996 року, згода на обов'язковість якої надано Верховною Радою України та яка набрала чинності з 01 лютого 2007 року, кожна особа похилого віку має право на соціальний захист. За цим Україна має міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами "досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися" права та принципи, що закріплені у Хартії.

При цьому, положеннями ст.8 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV (далі - Закон №1058-IV) передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

В той же час, положеннями ч.3 ст.4 Закону №1058-IV передбачено складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Як встановлено судом, позивач станом на момент виникнення спірних правовідносин, тобто на момент призупинення виплати відповідачем пенсії, що відбулося з 01.03.2016 року, є внутрішньо переміщеною особою.

Отже, відповідно до положень ст. 1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" №1706-VII внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Наведене визначення поняття внутрішньо переміщеної особи має описовий характер та охоплює три види конституційно-правового статусу людини (громадянин України, іноземець та особа без громадянства). З огляду на визначення, внутрішньо переміщена особа - це особа, яка: перебуває на території України на законних підставах; має право на постійне проживання в Україні; була змушена залишити або покинути своє місце проживання в результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Відповідно до положень п. 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 № 637 "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам", в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання) довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим Постановою КМУ від 1 жовтня 2014 р. № 509. Виплата (продовження виплати) пенсій, що призначені зазначеним особам, здійснюється в установах публічного акціонерного товариства Державний ощадний банк України та з використанням його платіжних пристроїв. Такі виплати можуть здійснюватися за бажанням особи з доставкою додому.

Згідно із положеннями п. 6 Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого Постановою КМУ № 509, строк дії такої довідки становить шість місяців з дати її видачі. У разі продовження дії обставин, що визначені в статті 1 Закону України Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, строк дії такої довідки може бути продовжений на наступні шість місяців, для чого внутрішньо переміщена особа має повторно звернутися за фактичним місцем свого проживання до уповноваженого органу.

При цьому, суд зазначає, що відповідно до положень ст. 49 Закону № 1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Отже, вказаною нормою визначено перелік підстав припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду.

Суд зазначає, що перелік підстав припинення виплати пенсії, визначений ч. 1 ст. 49 Закону № 1058-IV, є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.

Зі змісту відзиву на позов вбачається, що відповідачем виплату пенсії позивачу було призупинено з 01.03.2016 року згідно із пп.2 п. 12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 р. № 365, а саме у зв'язку з встановленням факту відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування за отриманими списками внутрішньо переміщених осіб, які були надані департаментом інформаційних та електронних реєстрів Пенсійного фонду України, щодо яких наявна інформація про тривалу (понад 60 днів) відсутність за місцем проживання.

Однак, суд зазначає, що положеннями Закону № 1058-IV не передбачено такої підстави припинення або призупинення виплати пенсії, як встановлення факту відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування за отриманими списками внутрішньо переміщених осіб, які надані департаментом інформаційних та електронних реєстрів Пенсійного фонду України, щодо яких наявна інформація про тривалу (понад 60 днів) відсутність за місцем проживання.

При цьому, до суду не надано жодних доказів на підтвердження правомірності підстав призупинення виплати пенсії позивачу.

Суд наголошує, що з аналізу положень Закону № 1058-IV припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення з підстав, визначених ст. 49 цього Закону.

Отже, до суду не надано жодних доказів на підтвердження вказаних доводів відповідача, як не надано, ані вказаних списків/акту обстеження матеріально - побутових умов сім'ї і рішення щодо припинення виплати пенсії позивачу з підстав, визначених статтею 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

Суд зазначає, що відповідно до положень ст. 12 Закону України Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб №1706-VII підставою для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб є обставини, за яких внутрішньо переміщена особа: 1) подала заяву про відмову від довідки; 2) скоїла злочин: дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади; посягання на територіальну цілісність і недоторканність України; терористичний акт; втягнення у вчинення терористичного акту; публічні заклики до вчинення терористичного акту; створення терористичної групи чи терористичної організації; сприяння вчиненню терористичного акту; фінансування тероризму; здійснення геноциду, злочину проти людяності або військового злочину; 3) повернулася до покинутого місця постійного проживання; 4) виїхала на постійне місце проживання за кордон; 5) подала завідомо недостовірні відомості.

Рішення про скасування дії довідки приймається керівником структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад за місцем проживання особи та надається внутрішньо переміщеній особі протягом трьох днів з дня прийняття такого рішення.

Проте, суд зазначає, що посилання позивача на положення Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого постановою КМУ від 08.06.2016 року №365, не можуть вважатися судом належним доказом правомірності припинення відповідачем виплати пенсії позивачу, оскільки ґрунтуються на положеннях порядку, який набув чинності значно пізніше, ніж така виплата була припинена відповідачем.

Суд зазначає, що відповідно до частини першої статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод і практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Конституційним Судом України у рішенні від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 зауважено, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

Також у рішенні у справі "Пічкур проти України", яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, Європейським судом з прав людини вказано, що право на отримання пенсії, яке стало залежним від місця проживання заявника, свідчить про різницю у поводженні, яка порушувала ст. 14 Конвенції у поєднанні зі ст. 1 Першого протоколу.

Як передбачено положеннями п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Зі змісту наданого до суду відзиву на позов вбачається, що обґрунтовуючи власну правову позицію, відповідач, зокрема, посилається на положення Постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 року №365 "Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування", однак такі доводи не можуть бути враховані судом як належні оскільки не свідчать про обставини того, що призупинення виплати пенсії позивачу відбулося з підстав, визначених Законом № 1058-IV.

Водночас, суд зазначає, що не підтвердження фактичного місця проживання не є передбаченою законом підставою для припинення виплати пенсії.

Як передбачено ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини, викладеного у рішенні у справі "Суханов та Ільченко проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності.

Отже, відповідач, припиняючи виплату позивачу пенсії за відсутності передбачених законами України підстав, порушив право позивача на отримання пенсії. При цьому, право на отримання пенсії є об'єктом захисту за ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Враховуючи наведене вище, суд приходить до висновку, що припинення виплати пенсії позивачу з 01 березня 2016 року було здійснено не у спосіб, передбачений Законом № 1058-IV, що фактично призвело до втручання у право власності позивача, і таке втручання не було законним.

З врахуванням встановлених під час судового розгляду справи обставин, суд приходить до висновку про наявність підстав для визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невиплати ОСОБА_1 пенсії за віком.

При цьому, з огляду на наявність порушеного права позивача та з огляду на обставини справи суд приходить до висновку, що належним способом захисту порушених прав позивача є саме зобов'язання Ізюмського об'єднаного Управління Пенсійного фонду України в Харківській області поновити нарахування та виплату пенсії, а також здійснити виплату ОСОБА_1 усієї суми пенсії за віком за період з березня 2016 року.

Щодо вимоги позивача щодо зобов'язання відповідача виплачувати пенсію надалі і пожиттєво, то вказані вимоги не підлягають задоволенню, оскільки Кодексом адміністративного судочинства не передбачено можливості захисту права на майбутнє за відсутності порушення такого права.

Стосовно питання про допущення негайного виконання рішення суду в частині стягнення пенсії за один місяць суд зазначає наступне.

Відповідно до положень ст. 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про: 1) присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць; 2) присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; 3) поновлення на посаді у відносинах публічної служби; 4) припинення повноважень посадової особи у разі порушення нею вимог щодо несумісності; 5) уточнення списку виборців; 6) усунення перешкод та заборону втручання у здійснення свободи мирних зібрань; 7) накладення арешту на активи, що пов'язані з фінансуванням тероризму та стосуються фінансових операцій, зупинених відповідно до рішення, прийнятого на підставі резолюцій Ради Безпеки ООН, зняття арешту з таких активів та надання доступу до них.

Негайно також виконуються рішення суду, прийняті в адміністративних справах, визначених пунктами 1, 5 частини першої статті 263, пунктами 1-4 частини першої статті 283 цього Кодексу.

Суд, який ухвалив рішення, за заявою учасників справи або з власної ініціативи може ухвалою в порядку письмового провадження або зазначаючи про це в рішенні звернути до негайного виконання рішення: 1) у разі стягнення всієї суми боргу при присудженні платежів, визначених пунктами 1 і 2 частини першої цієї статті; 2) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності громадського об'єднання; про примусовий розпуск (ліквідацію) громадського об'єднання; 3) про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства; 4) про встановлення обмеження щодо реалізації права на свободу мирних зібрань.

Таким чином, з огляду на обставини того, що присуджені позивачу виплати є періодичними та здійснюються з Державного бюджету України, рішення підлягає негайному виконанню у межах суми стягнення за один місяць.

Стосовно заявленого позивачем клопотання про зобов'язання Ізюмського об'єднаного Управління Пенсійного фонду України в Харківській області протягом тридцяти днів з моменту ухвалення рішення у справі подати до суду звіт про виконання його рішення суд зазначає наступне.

Згідно з приписами частин 1 та 2 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

З огляду на вищевикладену норму діючого законодавства, суд зазначає, що у даному випадку відсутні підстави вважати, що відповідачем не буде виконано судове рішення у справі, а отже відсутні підстави для задоволення вказаного клопотання.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частин 1 та 3 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

З урахуванням встановлених фактів, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Розподіл судових витрат здійснити в порядку ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст.ст. 243-246, 250, 255, 257-263, 295, 297 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (АДРЕСА_1) до Ізюмського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області (просп. Незалежності, буд. 2,м. Ізюм,Харківська область,64300) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Ізюмського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області щодо не виплати 3 01.03.2016 року пенсії ОСОБА_1.

Зобов'язати Ізюмського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області (просп. Незалежності, буд. 2,м. Ізюм,Харківська область,64300, код ЄДРПОУ 40387920) поновити нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, код НОМЕР_2), а також здійснити виплату ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, код НОМЕР_2) усієї суми пенсії за віком за період з березня 2016 року.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Ізюмського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області (просп. Незалежності, буд. 2,м. Ізюм,Харківська область,64300, код ЄДРПОУ 40387920) до Державного бюджету України (Отримувач коштів: УК Основ'ян/мХар Основ'янсь/22030101, код за ЄДРПОУ: 37999628, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), МФО 899998, р/р 34318206084012, код класифікації доходів бюджету: 22030101) за рахунок бюджетних асигнувань суму судового збору, що підлягав сплаті при поданні позову в загальному розмірі 704,80 грн. (сімсот чотири гривні 80 копійок).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Горшкова О.О.