Рішення № 79197704, 16.01.2019, Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 січня 2019 р. Справа №480/4730/18

Сумський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кравченка Є.Д., розглянувши в порядку спрощеного провадження в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області про зобов'язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в у Сумській області (далі - відповідач), в якій просить:

- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області щомісячно з 01.01.2016 здійснювати ОСОБА_1 нарахування та виплату пенсії у розмірі 70 % відповідних сум грошового забезпечення;

- встановити судовий контроль за виконання рішення суду шляхом зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області подати в установлений судом термін, з моменту набрання рішенням законної сили, звіт про виконання рішення суду.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є пенсіонером органів внутрішніх справ, отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб". Проходив службу в Роменському МРВ УМВС України в Сумській області до 31.12.2005, звільнився в запас Збройних Сил України за ст. 64 п. "б" (через хворобу). Пенсія позивачу призначена із розрахунку 65 % грошового забезпечення при вислузі 20 років 01 місяць 15 днів. Законом від 23.12.2015 № 900-VIII до статті 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" внесено зміни, відповідно до яких у разі на момент призначення або виплати пенсії відбулася зміна розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення та/або були введені для зазначених категорій осіб нові щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки), пенсія призначається з урахуванням таких змін, а призначена пенсія підлягає перерахунку. Відповідно до ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" пенсія за вислугу років особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які мають вислугу 20 років і більше (пункт "а" статті 12): за вислугу 20 років - 50 процентів, а звільненим у відставку за віком або за станом здоров'я, особам, звільненим зі служби в поліції на підставі пунктів 2, 3 частини першої статті 77 Закону України "Про Національну поліцію", звільненим зі служби у Службі судової охорони за віком чи через хворобу - 55 процентів відповідних сум грошового забезпечення (стаття 43); за кожний рік вислуги понад 20 років - 3 проценти відповідних сум грошового забезпечення. Пенсія у 2005 році призначена у розмірі 65 % грошового забезпечення, а з 01.01.2016, на думку ОСОБА_1, у нього виникло право на включення додатково до розрахунку пенсії 5 % у зв'язку зі звільненням зі служби за станом здоров'я в зв'язку із зміною розміру відсотку осіб, звільнених зі служби за станом здоров'я. Відповідач відмовив у перерахунку пенсії виходячи із 70 % грошового забезпечення у зв'язку із чим позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

14.01.2019 відповідачем подано відзив, у якому останній проти позовних вимог заперечує та зазначає, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в управлінні, отримує пенсію за вислугу років, розраховану відповідно до п. "а" ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", виходячи із 65 % суми грошового забезпечення. Відповідно до постанови КМУ від 21.02.2018 № 103 у березні 2018 проведено перерахунок розміру пенсії позивача, виходячи із 65 % суми грошового забезпечення.

Справа розглядається у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження на підставі пункту 2 частини першої статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовна заява підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є пенсіонером, перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Сумській області, з 2005 року отримує пенсію за вислугу років, відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", що підтверджується пенсійним посвідченням № НОМЕР_1 (а.с. 14).

Наказом УМВС України в Сумській області від 23.12.2005 № 139 ос ОСОБА_1 звільнено за ст. 64 п. "б" через хворобу з 30.12.2005 (а.с. 15).

Як встановлено із протоколу про призначення пенсії від 01.01.2007, пенсія позивачу призначена з 31.12.2005 із розрахунку 65 % грошового забезпечення (а.с. 37).

22 листопада 2018 року позивач звернувся до ГУ ПФУ в Сумській області із заявою, у якій, посилаючись на зміни до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", внесені законом від 23.12.2015 № 900-VIII просив здійснити перерахунок його пенсії з 01.01.2016 із урахуванням додаткових 5 % до основного розміру пенсії, тобто 70 % грошового забезпечення, оскільки підставою його звільнення стало неможливість проходження служби за станом здоров'я (а.с. 18-19).

Листом від 30.11.2018 № 2550/М-11 ГУ ПФУ в Сумській області роз'яснило позивачу, що пенсія йому призначена відповідно до п. "а" ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" виходячи із загальної вислуги 25 років 08 місяців та 12 днів, а саме за вислугу 20 років - 50 % та 3 % за кожний рік вислуги понад 20 років - 15 %, тобто 65 % суми грошового забезпечення. Підстави для проведення перерахунку пенсії з 01.01.2016 виходячи з 70% відповідних сум грошового забезпечення відсутні (а.с. 20).

Надаючи оцінку правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (у редакції, що діяла на момент призначення пенсії) особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом, особи, які мають право на пенсію за цим Законом при наявності встановленої цим Законом вислуги на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ і в державній пожежній охороні, службі в Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, в органах і підрозділах цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби України мають право на довічну пенсію за вислугу років.

Згідно зі ст. 10 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (у редакції, що діяла на момент призначення пенсії) призначення і виплата пенсій особам, зазначеним у статті 1-2 цього Закону, здійснюються органами Пенсійного фонду України.

Відповідно до п. "а" ч. 1 ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (у редакції, що діяла на момент призначення пенсії) пенсії за вислугу років призначаються в таких розмірах: особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які мають вислугу 20 років і більше (пункт "а" статті 12): за вислугу 20 років - 50 процентів, а звільненим у відставку за віком або за станом здоров'я - 55 процентів відповідних сум грошового забезпечення (стаття 43); за кожний рік вислуги понад 20 років - 3 проценти відповідних сум грошового забезпечення.

Таким чином, особам, які мають право на пенсію за цим Законом та звільнені зі служби за станом здоров'я пенсія призначається виходячи із 55 процентів сум грошового забезпечення.

Матеріалами справи підтверджується, що позивача звільнено зі служби за станом здоров'я згідно наказу № 139 о/с від 23.12.2005 (а.с. 15).

При цьому пенсія позивача була призначена виходячи із вислуги років, але без урахування факту звільнення у відставку за станом здоров'я, незважаючи на те, що всі документи, що стосуються підстав звільнення направлялися відповідачу із поданням про призначення пенсії.

Як встановлено із протоколу про призначення пенсії від 01.01.2007 пенсія позивачу призначена з 31.12.2005 виходячи із 65 % грошового забезпечення, із яких 50 % за вислугу 20 років та 15 % за вислугу понад 20 років за кожний рік у розмірі 3 %.

Як встановлено із протоколу перерахунку пенсії від 29.03.2018 перерахунок пенсії позивачу проведено у березні 2018 року з 01.01.2016, при цьому при проведенні перерахунку до уваги приймалась зміна розміру складових грошового забезпечення позивача, а основний розмір пенсі (65 % грошового забезпечення) залишився незмінним (а.с. 39).

Відповідно до п. "а" ч. 1 ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (у редакції, що діяла на момент призначення пенсії) пенсії за вислугу років призначаються в таких розмірах: особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які мають вислугу 20 років і більше (пункт "а" статті 12): за вислугу 20 років - 50 процентів, а звільненим у відставку за віком або за станом здоров'я - 55 процентів відповідних сум грошового забезпечення (стаття 43); за кожний рік вислуги понад 20 років - 3 проценти відповідних сум грошового забезпечення. Таким чином особам, які мають право на пенсію за цим Законом та звільнені зі служби за станом здоров'я пенсія призначається виходячи із 55 процентів сум грошового забезпечення, а за кожен рік вислуги понад 20 років додається 3 проценти відповідних сам грошового забезпечення.

У відзиві відповідач підтверджує, що пенсія позивачу призначена згідно п. «а» ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", але основний розмір взято 50% суми грошового забезпечення. Таким чином пенсія позивача була призначена виходячи із вислуги років, але без урахування звільнення позивача у відставку за станом здоров'я, що є порушенням п. "а" ч. 1 ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (у редакції, що діяла на момент призначення пенсії), оскільки таким особам, які мають право на пенсію за цим Законом та звільнені зі служби за станом здоров'я пенсія призначається виходячи із основного розміру 55 % сум грошового забезпечення, а за кожен рік вислуги понад 20 років додається 3 % відповідних сам грошового забезпечення, що в даному випадку становить 70% (55%+15%).

Відповідно до ст. 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

При вирішені даного спору застосуванню підлягають положення статті 58 Конституції України, за змістом якої закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Відповідно до ч. 2 статті 46 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. У цій нормі йде мова про нараховані суми пенсії та про вину органу ПФУ. Ненарахування сум пенсії може бути наслідком вини органу ПФУ, проявом якої є порушення законодавства про пенсійне забезпечення, тобто факт ненарахування будь-яких складових пенсії може бути спірним.

Згідно зі статтею 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Згідно статей 21, 22 Основного Закону України, права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними; при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Конституційний Суд України в рішенні № 10-рп/2008 від 22.05.2008 зазначив, що однією з конституційних гарантій прав і свобод людини і громадянина є недопущення їх скасування чи звуження їх змісту та обсягу при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів. Враховуючи визначене у рішеннях Конституційного Суду України розуміння сутності соціальних гарантій громадян, зокрема пенсіонерів, які отримують пенсію Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства або прийняттям нових законодавчих актів.

Пенсія є джерелом існування, доходом та власністю (матеріальним інтересом, захищеним статтею 1 Першого протоколу до Конвенції). Так, статтею 1 Першого Протоколу до Конвенції кожній фізичній або юридичні особі гарантовано право мирно володіти своїм майном. При цьому зазначено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Крім того, необхідно зазначити, що частиною 2 статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

В пунктах 21, 24 рішення у справі "Федоренко проти України" від 01 червня 2006 року, Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності (cf., Pressos Compania Naviera S. A. v. Belgium, рішення від 20.11.1995 року, серія А, № 332, с. 21, п. 31). Аналогічна правова позиція щодо права власності особи сформульована Європейським судом з прав людини і в справі Стретч проти Сполучного Королівства (Stretch - United Kingdom, № 44277/98, рішення від 24.04.2003).

Отже, в розумінні статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, позивач, отримуючи пенсію відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", мав законні сподівання на призначення пенсії в розмірі, який визначений законодавством без будь-яких обмежень.

У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого "права власності" (пункт 74 рішення Європейського суду з прав людини "Фон Мальтцан та інші проти Німеччини"). Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги ж такої, що вона може вважатися "активом": вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є "активом", на який може розраховувати громадянин як на свою власність ("МАLTZAN (FREIHERR VON) AND OTHERS v. GERMANY" №71916/01, 71917/01 та 10260/02).

В даному випадку, порушення відповідачем є триваючим, на звернення позивача відповідач не виправив помилки при визначенні відсотку, який позивач повинен отримувати, позивач просить здійснити нарахування та виплату пенсії в розмірі 70% відповідних сум грошового забезпечення з 01.01.2016, тому в цій частині вимоги визнаються судом правомірними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача здійснювати виплату пенсії у розмірі 70 % грошового забезпечення щомісячно з 01.01.2016 суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1, ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси (ч. 1 ст. 5 КАС України).

Право на захист - це самостійне суб'єктивне право, яке з'являється у володільця регулятивного права лише в момент порушення чи оскарження останнього.

З аналізу викладеного вбачається, що завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи в публічно-правових відносинах. При цьому захист прав, свобод та інтересів осіб передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення.

У зв'язку із викладеним, у порядку адміністративного судочинства підлягають захисту лише порушені права. Суд позбавлений можливості задовольняти вимоги на майбутнє. Права позивача в цій частині вимог не були порушені, в зв'язку з чим вимоги задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст. 139 КАС України позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягає відшкодуванню сума судового збору в розмірі 704,80 грн.

Стосовно заяви позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення, суд зазначає наступне.

Частиною 1 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд, який ухвалив рішення в адміністративній справі, має право зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Вказані положення не є імперативними та передбачають диспозитивну поведінку суду. Тобто, це право суду, а не його обов'язок, суд має можливість самостійно на власний розсуд приймати рішення про необхідність чи відсутність потреби в зобов'язанні суб'єкта владних повноважень подати звіт.

При цьому, вирішуючи питання щодо встановлення судового контролю, суд має врахувати надані позивачем докази, особливості покладених на суб'єкта владних повноважень обов'язків згідно із судовим рішенням та його можливості ці обов'язки виконувати в рамках законодавства.

Враховуючи те, що ОСОБА_1 не наведено обґрунтованих аргументів необхідності застосування ч. 1 ст. 382 КАС України та не надано жодного доказу на підтвердження того, що відповідач буде ухилятись від виконання судового рішення, суд не вбачає підстав для встановлення судового контролю за виконанням рішення у справі № 480/4730/18.

Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241- 246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області про зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.

Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 (АДРЕСА_1 ідентифікаційний номер НОМЕР_2) в розмірі 70 % відповідних сум грошового забезпечення з 01.01.2016.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області (40009, м. Суми, вул. Пушкіна, 1, код ЄДРПОУ 21108013) на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1 ідентифікаційний номер НОМЕР_2) суму судового збору в розмірі 704 (сімсот чотири) грн. 80 коп.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду через Сумський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Є.Д. Кравченко