Рішення № 79196251, 04.01.2019, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 січня 2019 року № 320/6071/18

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Василенко Г.Ю., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про зобов'язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, в якому просить суд:

- визнати протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо зменшення основного розміру пенсії за вислугу років ОСОБА_1 з 86% на 70% від відповідних сум грошового забезпечення при здійсненні її перерахунку;

- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області здійснити перерахунок пенсії за вислугу років ОСОБА_1 в розмірі 86% від відповідних сум грошового забезпечення, з 01 січня 2018 року;

- визнати протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо зменшення розміру пенсії ОСОБА_1 за рахунок виплати лише 50% суми підвищення пенсії, визначеного станом на 01.03.2018 з 01 січня 2018 року;

- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області перерахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсію в розмірі з урахуванням 100% суми підвищення пенсії, визначеного станом на 01.03.2018 з 01 січня 2018 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідач необґрунтовано застосував показник максимального розміру пенсії у розмірі 70 процентів, що встановлений статтею 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" у редакції, чинній на момент перерахунку. Позивач стверджує, що пенсія йому призначена на рівні 86 процентів грошового забезпечення відповідно до вказаного закону у редакції, чинній на момент призначення йому пенсії, і розмір обрахованої таким чином пенсії не може бути зменшено наступними змінами в законодавстві, зокрема і при перерахунку пенсії.

Позивач також стверджує, що показник максимального розміру пенсії у розмірі 70 процентів, що встановлений статтею 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", має застосовуватись виключно при призначенні нових пенсій. Водночас при зміні цього показника стосовно його пенсії відповідач проводив перерахунок пенсії, що за механізмом, умовами та порядком не є тотожним поняттю "призначення пенсії". Крім того, позивач зазначає, що постанова № 103 суперечить меті та спрямованості Закону № 2262-ХІІ, погіршує його становище в частині строків виплати належної йому пенсії, а отже не підлягає застосуванню у спірних правовідносинах.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 16.11.2018 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Представник відповідача в письмовому відзиві, поданому до суду, позовні вимоги не визнав, просив суд відмовити в задоволенні позову, в обґрунтування заперечень проти позову зазначив, що посадові особи пенсійного органу при здійсненні перерахунку пенсії позивачу та її виплаті діяли на підставі, в межах повноважень та у спосіб, який передбачений чинним законодавством України.

Відповідачем також подано до суду клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін.

Вирішуючи питання про наявність підстав для розгляду адміністративної справи в судовому засіданні, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку позовного провадження (загального або спрощеного).

Спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Відповідно до частини 2 та 3 статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України, за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

При вирішенні питання про розгляд справи за правилами спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: значення справи для сторін; обраний позивачем спосіб захисту; категорію та складність справи; обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначати експертизу, викликати свідків тощо; кількість сторін та інших учасників справи; чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Особливості розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження встановлені статтею 262 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини 5 вказаної статті, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Тобто, за загальним правилом, відкриті у спрощеному позовному провадженні справи розглядаються судом без виклику сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до частини 6 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін:

1) у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу;

2) якщо характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі незначної складності не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.

Частиною 6 статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що для цілей цього Кодексу справами незначної складності є, зокрема, справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

У даному випадку предмет позову стосується рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат.

Таким чином, дана адміністративна справа у розумінні Кодексу адміністративного судочинства України є справою незначної складності, що має бути розглянута без проведення судового засідання.

Зазначаючи про необхідність розгляду справи у судовому засіданні з повідомлення (викликом) сторін, відповідач у клопотанні не зазначив, встановлення яких обставин у справі є неможливим шляхом аналізу письмових доказів і пояснень та вимагає проведення судового засідання.

Враховуючи, що дана адміністративна справа з огляду на її предмет і характер спірних правовідносин є малозначною і будь-яких вагомих підстав для її розгляду у судовому засіданні відповідач не зазначив, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заяви про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін.

Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

ОСОБА_1 є пенсіонером Збройних сил України, якому призначена пенсія відповідно до положень Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" в розмірі 86% від суми його грошового забезпечення, що підлягає врахуванню для призначення пенсії.

Судом встановлено, що на виконання вимог постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103, управлінням Пенсійного фонду здійснено перерахунок пенсії позивача з 01.01.2018. Однак, пенсію перераховано виходячи з 70% грошового забезпечення, а не 86%, як було встановлено при її призначені.

У червні 2018 року позивач отримав лист від відповідача, в якому вказано, що на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 «Про перерахунок пенсії особам, які звільнені з військової служби, та деяких іншим категоріям осіб» його пенсію перераховано з 01 січня 2018 року на підставі довідки про грошове забезпечення станом на 01 березня 2018 року, виданої уповноваженим органом «Міністерство оборони», яке становить 12690,00 грн., в тому числі: оклад за посадою - 7050,00 грн.; оклад за спеціальним званням - 1410,00 грн.; надбавка за вислугу років (50%) - 4230,00 грн., в розмірах, визначених постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (зі змінами).

Крім того, позивача повідомлено, що розмір перерахованої пенсії з 01 січня 2018 року складає 6236,17 грн. (з урахуванням 50% суми підвищення відповідно до постанови №103, що становить 2646,83 грн.). Виплата суми підвищення пенсії у 2019 та 2020 роках проводитиметься: - у період з 01 січня 2019 року - по 31 грудня 2019 року - 75 відсотків (3970,25 грн.); - у період з 01 січня 2020 року - 100 відсотків (5293,66 грн.). У квітні позивач отримав суму підвищення в розмірі 10587,32 грн. за період з січня по квітень 2018 року.

Не погоджуючись з такими діями відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Спеціальним законом, який регулює правовідносини у сфері пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, є Закон України від 09 квітня 1992 року № 2262-ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (далі - Закон № 2262-ХІІ) . Цим Законом держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв'язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.

Згідно з частиною четвертою статті 63 Закону № 2262-XII усі призначені за цим Законом пенсії підлягають перерахунку у зв'язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, на умовах, у порядку та розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України. У разі якщо внаслідок перерахунку пенсій, передбаченого цією частиною, розміри пенсій звільненим із служби військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, є нижчими, зберігаються розміри раніше призначених пенсій.

Відповідно до частини другої статті 13 Закону № 2262-XII (в редакції, що діяла на час призначення пенсії позивачу) загальний розмір пенсії, обчислений відповідно до цієї статті, не повинен перевищувати 90% відповідних сум грошового забезпечення.

В дану статтю Законом України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08.07.2011 № 3668-VI були внесені зміни, якими обмежено максимальний розмір пенсії на рівні 80% від відповідних сум грошового забезпечення.

В подальшому Законом України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» № 1166-VІІ від 27.03.2014 також внесені зміни до статті 13 Закону № 2262-XII та змінено до 70% максимальний розмір пенсії від сум грошового забезпечення.

Статтею 22 Конституції України визначено, що права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

З аналізу викладених норм убачається, що при перерахунку пенсії відповідним категоріям військовослужбовців має застосовуватися норма, що визначає розмір грошового забезпечення у відсотках, яка діяла на момент призначення пенсії. Внесені Законом України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» № 1166-VІІ від 27.03.2014 зміни до частини другої статті 13 Закону № 2262-XII щодо встановлення граничного розміру пенсії за вислугу років у розмірі 70% від сум грошового забезпечення не стосуються перерахунку вже призначеної пенсії, оскільки процедура призначення та перерахунку пенсії різні за змістом і механізмом їх проведення.

Слід зазначити, що Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги, від 20.03.2002 № 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).

У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.

Виходячи із висловленого у рішеннях Конституційного Суду України розуміння сутності соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, висловленою в постановах від 03.04.2018 по справі №564/2288/16-а (К/9901/23573/18) та від 24.04.2018 по справі № 686/12623/17 (К/9901/849/17).

Відповідно до вимог частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, з урахуванням зазначеного, з метою повного захисту прав, свобод, інтересів позивача, суд вважає, що позовні вимоги в частині визнання протиправними дій відповідача щодо зменшення основного розміру пенсії за вислугу років позивачу під час її перерахунку з 86% на 70% від відповідних сум грошового забезпечення; зобов'язання відповідача здійснити позивачу перерахунок пенсії у розмірі 86% від відповідних сум грошового забезпечення, починаючи з 01.01.2018, підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог позивача щодо визнання протиправними дій відповідача щодо зменшення розміру пенсії ОСОБА_1 за рахунок виплати лише 50% суми підвищення пенсії, визначеного станом на 01.03.2018 з 01 січня 2018 року; зобов'язання відповідача здійснити позивачу перерахунок та виплатити пенсію в розмірі з урахуванням 100% суми підвищення пенсії, визначеного станом на 01.03.2018 з 01 січня 2018 року, суд зазначає наступне.

Так, пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» від 21.02.2018 № 103 (далі - Постанова № 103) постановлено перерахувати пенсії, призначені згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» до 01.03.2018 (крім пенсій, призначених згідно із Законом особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ (міліції) та поліцейським), з урахуванням розміру окладу за посадою, військовим (спеціальним) званням, відсоткової надбавки за вислугу років за відповідною або аналогічною посадою, яку особа займала на дату звільнення із служби (на дату відрядження для роботи до органів державної влади, органів місцевого самоврядування або до сформованих ними органів, на підприємства, в установи, організації, вищі навчальні заклади), що визначені станом на 01.03.2018 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».

Отже, з урахуванням змін в грошовому забезпеченні, у позивача виникло право на перерахунок пенсії з 01.01.2018.

Пунктом 2 Постанови № 103 встановлено, що виплату перерахованих відповідно до пункту 1 цієї постанови підвищених пенсій (з урахуванням доплат до попереднього розміру пенсій, підвищень, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством (крім підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, що визначені законом) проводити з 01.01.2018 у таких розмірах: з 01.01.2018 - 50 відсотків; з 01.01.2019 по 31.12.2019 - 75 відсотків; з 01.01.2020 - 100 відсотків суми підвищення пенсії, визначеного станом на 01.01.2018.

Відповідно до частини першої статті 117 Конституції України Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов'язковими до виконання.

Суд зазначає, що постанова №103 на час звернення позивача до суду, останнім, не оскаржується, є чинною, а тому підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

Ураховуючи вищевикладене, дії відповідача щодо проведення перерахунку пенсії за рахунок виплати 50% суми підвищення пенсії, визначеного станом на 01.03.2018, не можуть вважатися протиправними, оскільки такий перерахунок проведено на виконання Постанови №103, що кореспондується з приписами частини четвертої статті 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» в частині наданого Уряду права встановлювати такі умови порядку виплати пенсії.

За таких обставин, суд вважає, що позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Щодо посилання позивача на практику Європейського суду з прав людини, в частині строків виплати належної йому пенсії, суд зазначає наступне.

На залежність розмірів соціальних виплат особі від економічних чинників вказано у рішенні Конституційного Суду України від 19.06.2001 № 9-рп/2001, зокрема зазначено, що право на пенсію, її розмір та суми виплат можна пов'язувати з фінансовими можливостями держави, з економічною доцільністю, соціально-економічними обставинами у той чи інший період її розвитку, а також з часом ухвалення відповідних нормативно-правових актів.

Окрім цього, у азб. 5, 6, 10 пункту 2.1 рішення Конституційного Суду України від 26.12.2011 №1-42/2011 щодо відповідності Конституції України (конституційності) певних положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2011 рік" зазначено, що Конституційний Суд України, вирішуючи це питання, враховує також положення актів міжнародного права. Так, згідно зі статтею 22 Загальної декларації прав людини розміри соціальних виплат і допомоги встановлюються з урахуванням фінансових можливостей держави. Європейський суд з прав людини у рішенні від 9 жовтня 1979 року у справі "Ейрі проти Ірландії" констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі "Кйартан Асмундсон проти Ісландії" від 12.10.2004.

Отже, одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень.

Таким чином, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави.

При вирішенні спірних правовідносин слід також враховувати й правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену в рішенні "Великода проти України" від 03.06.2014, в якому Суд зазначив, що законодавчі норми можуть змінюватися, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.

Крім того, у зазначеному рішенні Європейський суд наголосив на складній економічній ситуації в країні, а також на необхідності пошуку саме державою Україна додаткових інструментів її подолання шляхом раціонального використання бюджетних коштів та необхідності збереження "справедливого балансу" між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами щодо захисту прав і свобод окремої особи.

Суд зазначає, що Постановою № 103 було змінено механізм реалізації прав військовослужбовців на перерахунок пенсії, зокрема, здійснено поетапне підвищення пенсій протягом трьох років через неможливість повного фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства.

Разом із тим, зміна механізму реалізації прав таких осіб не призвела до зменшення їх рівня соціального забезпечення та до зменшення розміру пенсійних виплат.

У межах розгляду даної справи судом встановлено, що розмір пенсії позивач до перерахунку становив 4063,84 грн. та після проведеного перерахунку збільшився, з 01.01.2018 позивачу виплачується 6236,17 грн.

Таким чином, суд дійшов висновку, що посилання позивача на погіршення умов його пенсійного забезпечення у зв'язку з поетапною виплатою пенсійним органом підвищення до пенсії є безпідставними, оскільки відповідачем не було вчинено жодних дій, спрямованих на зменшення розміру пенсії ОСОБА_1 у порівнянні з попереднім розміром.

Аналізуючи вищевикладене, беручи до уваги практику Європейського суду з прав людини, суд вважає, що дії пенсійного органу, які полягають у виплаті позивачу 50% суми підвищення пенсії, визначеної станом на 01.03.2018 з 01.01.2018, не становлять втручання у право, останнього, на мирне володіння майном у розумінні статті 1 Першого протоколу Конвенції.

З огляду на зазначене, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Згідно з частиною третьою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Разом з тим, суд звертає увагу на те, що принцип пропорційності при стягненні судового збору у разі часткового задоволення позову щодо позовних вимог немайнового характеру не застосовується.

Під час звернення до суду позивачем сплачено судовий збір у загальному розмірі 1409,60 грн. Отже, понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору на суму 1409,60 грн. підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області.

На підставі викладеного, керуючись статтями 9, 14, 73, 74-78, 90, 143, 242- 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо зменшення основного розміру пенсії за вислугу років ОСОБА_1 з 86% на 70% від відповідних сум грошового забезпечення при здійсненні її перерахунку.

Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області здійснити перерахунок пенсії за вислугу років ОСОБА_1 в розмірі 86% від відповідних сум грошового забезпечення, з 01 січня 2018 року.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1) судові витрати в сумі 1409 (одна тисяча чотириста дев'ять) грн. 60 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (код ЄДРПОУ 22933548).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Василенко Г.Ю.