Ухвала суду № 79194212, 14.01.2019, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ПРО ВІДМОВУ У ВІДКРИТТІ ПРОВАДЖЕННЯ В АДМІНІСТРАТИВНІЙ СПРАВІ

14 січня 2019 рокуСправа № 280/128/19 м. Запоріжжя

Суддя Запорізького окружного адміністративного суду Артоуз О.О., перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 (АДРЕСА_1) до районної адміністрації Запорізької міської ради по Комунарському району (69104, м. Запоріжжя, вул. Чумаченка, 32) про визнання неправомірною відмову у приватизації та зобов'язання вчинити певні дії, - -

ВСТАНОВИВ:

09 січня 2019 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі 0 позивач) до районної адміністрації Запорізької міської ради по Комунарському району (далі - відповідач), відповідно до якого просить визнати неправомірною відмову відповідача у приватизації квартири АДРЕСА_1 та зобов'язати відповідача вчинити необхідні дії по приватизації квартири та винести розпорядження щодо приватизації вказаної квартири.

Відповідно ч.1 ст.171 КАС України, суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи: належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.

Суддя, дослідивши матеріали адміністративного позову, дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, виходячи з наступного.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 р. (далі - Конвенція), кожен має право на справедливий та публічний розгляд його справи впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 12.10.1978 р. у справі «Zand v. Austria» вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у ч. 1 ст. 6 Конвенції передбачає «всю організаційну структуру судів, включно з &l ;…&?н; питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів &?ц;…&? ;». З огляду на це, не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, вирішує спір, що підлягає розгляду судом іншої юрисдикції.

Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. (ч. 1 ст. 2 КАС).

Відповідно до п.1 ч.1 ст.19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС).

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

У разі прийняття суб'єктом владних повноважень рішення про надання у власність земельної ділянки (тобто ненормативного акта, який вичерпує свою дію після його реалізації) подальше оспорювання цього права власності має вирішуватися у порядку цивільної юрисдикції, оскільки виникає спір про цивільне право.

Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та іншими міжнародно-правовими документами про права людини закріплено право на житло.

Конституцією також серед основних прав і свобод людини й громадянина проголошено право на житло.

У ст.47 Конституції передбачено, що кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла, інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Статтею 345 Цивільного кодексу закріплюється право фізичної або юридичної особи набувати право власності на майно у разі приватизації державного та комунального майна у порядку, встановленому законом. Зазначена норма є загальною, оскільки відсилає до спеціального законодавства.

Правові основи приватизації державного житлового фонду, його подальшого використання і утримання визначені Законом України "Про приватизацію державного житлового фонду" від 19.06.92 N 2482-XII.

Статтею 4 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно статті 19 ЦПК України встановлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Відповідно до п. 3 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01.03.2013 року № 3 «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» встанвоелно, що критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне (справи за позовами, що виникають із будь-яких правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства), по-друге, суб'єктний склад такого спору однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа. Згідно з роз'ясненнями п. 21 зазначеної постанови, якщо орган державної влади та/або орган місцевого самоврядування суб'єкт владних повноважень бере участь у справі не на виконання своїх владних повноважень, а з інших правових підстав; не здійснює владних управлінських функцій щодо іншого учасника спору (наприклад, надання згоди іншому співвласнику житлового будинку на виконання переобладнання та перепланування), то залежно від змісту вимог і суб'єктного складу сторін справа підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства відповідно до вимог статті 15 ЦПК.

Враховуючи положення статті 1 ЦПК та статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС), не є публічно-правовим і розглядається у порядку цивільного судочинства спір між органом державної влади та/або органом місцевого самоврядування (суб'єктом владних повноважень) як суб'єктом публічного права та суб'єктом приватного права, в якому управлінські дії суб'єкта владних повноважень спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав фізичної особи. У такому випадку це спір про право цивільне, незважаючи на те, що у спорі бере участь суб'єкт публічного права, а спірні правовідносини врегульовано нормами цивільного законодавства. У таких спорах орган місцевого самоврядування реалізує свої повноваження власника майна, тобто перебуває з мешканцем квартир комунальної власності не у публічно-правових, а у приватноправових відносинах.

Тому справи за позовами про визнання права на приватизацію житла розглядаються у порядку цивільного судочинства, оскільки у даному випадку відповідач діє як сторона у житлових правовідносинах.

За таких обставин, суд вважає, що пред'явлений позов жодним чином не пов'язаний із захистом прав, свобод чи інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єкта владних повноважень та має очевидний цивільно-правовий характер.

Враховуючи положення вищенаведених норм права, суд дійшов висновку про те, що даний спір належить розглядати в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до п. 1 ч.1 ст. 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Керуючись ст.ст. 19, ч.1 п.1 ст.170, 248, 256 КАС України, суддя

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі №280/128/19 за позовом ОСОБА_1 до районної адміністрації Запорізької міської ради по Комунарському району про визнання неправомірною відмову у приватизації та зобов'язання вчинити певні дії.

Роз'яснити ОСОБА_1 її право на звернення з позовом до місцевого суду в порядку цивільного судочинства.

Копію ухвали надіслати на адресу позивача разом із позовною заявою та усіма доданими до неї матеріалами.

Роз'яснити позивачу, що його повторне звернення до адміністративного суду з таким самим адміністративним позовом, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.

Ухвала набирає законної сили з моменту підписання.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі в 15-денний строк з дня її підписання.

Суддя О.О.Артоуз