Ухвала суду № 79184132, 14.01.2019, Київський районний суд м. Одеси

_____________________

справа № 520/15330/17

провадження № 2-ві/520/4/19

УХВАЛА

про відмову у задоволенні відводу судді

14.01.2019 року м. Одеси

Київський районний суд м. Одеси у складі головуючого судді Літвінової І.А., розглянувши в порядку письмового провадження заяву відповідача ОСОБА_1 про відвід судді Огренич Ірині Василівні у цивільній справі № 520/15330/17,

ВСТАНОВИВ:

13 грудня 2017 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулися до Київського районного суду м. Одеси суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про виділ частки будинку в натурі.

На час надходження цієї позовної заяви до суду Цивільний процесуальний кодекс України дія в редакції від 03.08.2017 року.

Пунктом 11 ч. 1 Перехідних положень Розділу ХІІІ Цивільного процесуального кодексу України у діючій з 16.12.2017 року редакції встановлено, що заяви і скарги, подані до набрання чинності цією редакцією Кодексу, провадження за якими не відкрито на момент набрання чинності цією редакцією Кодексу, не можуть бути залишені без руху, повернуті або передані за підсудністю, щодо них не може бути прийнято рішення про відмову у прийнятті чи відмову у відкритті провадження за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу, якщо вони подані з додержанням відповідних вимог процесуального закону, які діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Ухвалою судді Огренич І.В. від 11.01.2018 року позовну заяву ОСОБА_2, ОСОБА_3 прийнято до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі № 520/15330/17. Справу призначено до розгляду в порядку загального позовного провадження та з дня постановлення цієї ухвали розпочато підготовче провадження.

До відкриття провадження у справі, на виконання вимог частини шостої статті 187 ЦПК України суд звернувся до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) відповідачів.

Одержаними на запит суду довідками Відділу адресно-довідкової роботи ГУ ДМС України в Одеській області підтверджено, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 до 31.10.2017 року був зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2. Знятий з обліку на адресу: АДРЕСА_1. Станом на 02.01.2018 року реєстрації не має. Також була встановлена відсутність реєстрації і у інших відповідачів.

Частиною десятою статті 187 ЦПК України визначено, якщо отримана судом інформація не дає можливості встановити зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи, суд вирішує питання про відкриття провадження у справі. Подальший виклик такої особи як відповідача у справі здійснюється через оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України.

У повній відповідності до цієї норми Закону суддею Київського районного суду м. Одеси Огренич І.В. було вирішено питання про відкриття провадження у цивільній справі № 520/15330/17. Подальший виклик відповідачів, в тому числі і ОСОБА_1, здійснювався через оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України (а.с. 74-77).

Крім того, у оголошені повідомлено про можливість отримання інформації про стан розгляду справи шляхом звернення до інформаційного центу суду за телефоном: (048) – 718-99-17.

Частиною четвертою статті 12 ЦПК України встановлено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов’язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

ОСОБА_1, як громадянин України повинен був усвідомлювати ризики, пов’язанні із невиконанням з жовтня 2017 року норм національного законодавства, якими в зазначений період встановлювався обов’язок та регламентувався порядок реєстрації місця проживання осіб, які проживають/перебувають на території України на законних підставах, а саме: Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», який є чинним з 2003 року; Порядку реєстрації місця проживання та місця перебування фізичних осіб в Україні та зразків необхідних для цього документів, затвердженого Наказом МВС України 22.11.2012 № 1077 та діючим до 26.01.2018 року; правил реєстрації місця проживання, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 2 березня 2016 р. № 207, діючими до цього часу та ін.

Так, приписами статті 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» встановлено обов’язок громадян України, а також іноземців чи осіб без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, протягом тридцяти календарних днів після зняття з реєстрації місця проживання та прибуття до нового місця проживання зареєструвати своє місце проживання.

Цією ж статтею визначено, що реєстрація місця проживання особи здійснюється в день подання особою документів. Реєстрація місця проживання за заявою особи може бути здійснена органом реєстрації з одночасним зняттям з попереднього місця проживання. У разі якщо особа не може самостійно звернутися до органу реєстрації, реєстрація може бути здійснена за зверненням її законного представника або представника на підставі довіреності, посвідченої в установленому законом порядку.

Отже, після виконання судом вимог статті 187 ЦПК України відповідач ОСОБА_1 вважається належним чином повідомленим про знаходження в провадженні Київського районного суду м. Одеси (головуючий – Огренич І.В.) цивільної справи № 520/15330/17 та про можливість отримання інформації про стан розгляду справи шляхом звернення до інформаційного центу суду за телефоном: (048) – 718-99-17 та на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет (веб-адреса сторінки: http://ki.od.court.gov.ua.), про що зазначено в ухвалі про відкриття провадження у цивільній справі № 520/15330/17.

Крім того, суд вчиняв й додаткові заходи щодо сповіщення відповідачів та надіслання їм судових документів. Так, за супровідним листом від 11.01.2018 року відповідачу ОСОБА_1 направлялась копія ухвали про відкриття провадження у справі з додатками за двома адресами, вказаними у довідці Відділу адресно-довідкової роботи ГУ ДМС України в Одеській області, одержаній за запитом суду до відкриття провадження у справі.

Інформованість відповідачів про відкриття провадження у справі підтверджується також поданням 16.04.2018 року апеляційної скарги (вхід. № 13066) на ухвалу суду про відкриття провадження у справі, незважаючи на те, що спір у справі виник з приводу нерухомого майна, яке знаходиться у Київському районі міста ОСОБА_6 та підсудність у цій справі визначалась за правилами виключної підсудності, а в іншій частині ухвала про відкриття провадження у справі не є окремим об’єктом апеляційного оскарження (а.с. 81-82). Представництво відповідача ОСОБА_4 за договором від 01.05.2018 року здійснював фахівець в галузі права – адвокат ОСОБА_6 на підставі ордерів серії ОД № 150824 від 14.05.2018, серії ОД № 365002 від 31.07.2018 (свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю № 002772, видане ОСОБА_7 адвокатів Одеської області 20.01.2016 р.) (а.с. 93, 105). Утім, апеляційна скарга відізвана не була. Більш того, у заяві (вхід. № 22ц-18290/18 від 10.09.2018), поданої адвокатом ОСОБА_6 до апеляційного суду Одеської області адвокат додатково підтримав доводи апеляційної скарги (а.с. 112).

Як свідчать відомості з відкритих інтернет-джерел (https://ru-ru.facebook.com/pages/category/Real-Estate-Lawyer/Юридическое-бюро-Форостенко-745208228850501/) діяльність Юридичного бюро ОСОБА_6, як мінімум з 2014 року напряму пов’язана з сферою нерухомості, що додатково свідчить про обізнаність адвоката ОСОБА_6 про специфіку розгляду справ цієї категорії та порядку визначення територіальної підсудності позовів, що виникли з приводу нерухомого майна.

Суд звертає увагу, що у вступній частині апеляційної скарги, яка підписана власноруч апелянтом ОСОБА_4, адресами проживання всіх відповідачів вказаний будинок № 120 по вул. Толбухіна у м. Одесі. І лише описова частина скарги містить зазначення про фактичне проживання родини апелянта, яка є учасником справи за адресою: м. Одеса, вул. Василя Стуса, 4. Між тим, ці відомості доводилися саме апеляційному суду Одеської області. У встановленому порядку відповідачі не попереджали суд першої інстанції (головуючий – Огренич І.М.) про своє фактичне місце проживання.

Безпідставне оскарження ухвали про відкриття провадження у цивільній справі № 520/15330/17 призвело до неможливості Київським районним судом м. Одеси продовжувати провадження у цій справі майже шість місяців - з квітня 2018 року по жовтень 2018 року, у зв’язку із перебуванням справи в суді апеляційної інстанції, що в свою чергу порушило встановлені законом строки проведення підготовчого засідання.

Очікувано, що апеляційний суд Одеської області постановою від 13.09.2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_4, представництво інтересів якого здійснював адвокат ОСОБА_6, залишив без задоволення, а ухвалу Київського районного суду м. Одеси – без змін. Не оскарження цієї постанови апелянтом в касаційному порядку свідчить про погодження апелянта та інших учасників справи із висновками апеляційного суду. Так, у постанові апеляційного суду, крім іншого, зазначено, що апеляційна скарга залишається без задоволення, а судове рішення без змін, у зв’язку із тим, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги про те, що відповідач ОСОБА_4 проживає за адресою ІНФОРМАЦІЯ_3 у Малиновському районі м. Одеси, а тому даний позов повинен розглядатися Малиновським районним судом м. Одеси, не спростовують висновків суду першої інстанції.

Суд звертає увагу на той факт, що наступне надіслання повідомлень з апеляційної інстанції на ім’я відповідачів за адресою: м. Одеса, вул. Толбухіна, 120, а не за адресою: м. Одеса, вул. Стуса, 4 ніяких нарікань з боку відповідачів не викликала і не перешкоджала слідкувати за ходом провадження.

Київський районний суд м. Одеси після одержання справи з апеляційного суду продовжив повідомляти відповідачів у справі, місце проживання яких не зареєстровано у встановленому законом порядку, у відповідності до встановлених правил - через оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України із повторним повідомленням про можливість отримати інформацію про стан розгляду справи шляхом звернення до інформаційного центру суду за тел.: (048) 718-99-17 (а.с.124-126, 134-136).

Між тим, майже через рік після надходження позовної заяви ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до суду (13.12.2017 вхід. № 47795/17) суд закінчив підготовче засідання та призначив справу до розгляду на 21.12.2018, про що 04.12.2018 року постановив відповідну ухвалу.

Зазначене свідчить, що строки проведення підготовчого провадження значно перевищили встановлені законом та почали втрачати ознаки розумності (максимально можливий строк, за умови його продовження при наявності виключних умов, складає 90 днів з дня відкриття провадження у справі). При цьому відповідачі, чи їх представники, жодного разу у підготовче судове засідання не з’явилися, будь-яких заяв по суті справи чи з процесуальних питань суду не надавали, в тому числі і заяв про витребування доказів шляхом проведення експертизи, про необхідність якої зазначають у заяві про відвід.

Адвокат ОСОБА_8 достеменно знав про призначення справи до розгляду на 21.12.2018, про що свідчить його заява про відкладення розгляду справи у зв’язку із його хворобою (вхід. № 52539 від 21.12.2018).

Незважаючи на відсутність доказів щодо поважності причин неявки адвоката відповідача у судове засідання, суд відклав розгляд справи до 27.12.2018 року, про що повідомив відповідачів у встановленому законом порядку (а.с. 146-148). Звертається увага на той факт, що вказана заява подана до канцелярії суду особисто хворим представником у день судового засідання – 21.12.2018 року. Докази хвороби до цього часу не подані.

Про результативність повідомлення шляхом оголошення може свідчити те, що відповідач ОСОБА_7А 21.12.2018 року з’явився у судове засідання. Підтвердження, що він міг дізнатись про дату його проведення іншим способом відсутні, оскільки письмові повідомлення продовжували не одержуватись відповідачами. Суд припускає, що про дату проведення засідання ОСОБА_7 міг повідомити хтось із членів його родини, які, як зазначав сам відповідач проживають разом та які є всі відповідачами у справі. У зв’язку із чим незрозуміло, що перешкоджало всім відповідачам до цього часу реалізовувати спільно захист власних інтересів у суді.

Така процесуальна поведінка відповідачів, на думку суду, викликала об’єктивне зауваження з боку представника позивача ОСОБА_9 про умисне затягування відповідачами розгляду справи (а.с. 153).

Незважаючи на зауваження представника позивача, суд за клопотанням відповідача ОСОБА_1 з 21.12.2018 року відклав розгляд справи до 27.12.2018 року для надання відповідачу можливості ознайомитись із матеріалами справи.

27.12.2018 адвокатом ОСОБА_10 був виписаний ордер серії ОД № 385662 на представництво ОСОБА_7 за договором № 49/18.

В цей же день, 27.12.2018 року, суд повторно відклав розгляд справи по суті до 29.12.2018 року вже за клопотанням представника відповідача ОСОБА_7 Мотиви відкладення є повністю тотожними заявленим особисто відповідачем ОСОБА_7 у передувавшому судовому засіданні – ознайомлення із матеріалами справи (а.с. 159).

Станом на 14.01.2019 року відмітка про ознайомлення цих осіб з матеріалами справи відсутня.

У призначену дату, 29.12.2018 року розгляд по суті цивільної справи № 520/15330/17 так і не розпочався у зв’язку із заявленим відповідачем ОСОБА_1 відводом головуючому.

Згідно з частинами першою та другою статті 210 ЦПК України суд має розпочати розгляд справи по суті не пізніше ніж через шістдесят днів з дня відкриття провадження у справі, а у випадку продовження строку підготовчого провадження - не пізніше наступного дня з дня закінчення такого строку. Суд розглядає справу по суті протягом тридцяти днів з дня початку розгляду справи по суті.

Провадження у цивільній справі № 520/15330/17 відкрито 11.01.2018 року. Справу призначено до розгляду по суті 04.12.2018 року. За умовами попереднього продовження строку підготовчого провадження розгляд цивільної справи № 520/15330/17 по суті повинен був розпочатись не пізніше 05.12.2018 року із закінченням розгляду 08.01.2019 року (з врахуванням вихідних та святкових днів).

Станом на цей час суд не зміг навіть розпочати такий розгляд з незалежних від суду причин.

Всі детально встановлені обставини щодо провадження у цивільній справі № 520/15330/17 свідчать про безпідставність заявленого відводу. Судом встановлені факти ознаків зловживання процесуальними правами з метою затягування строків розгляду справи та вчинення перешкод у судочинстві.

Суд же зі свого боку, у відповідності до принципу пропорційності, згідно із статтею 11 ЦПК України, визначав порядок здійснення провадження у справі в межах, встановлених цим Кодексом, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов’язаних із відповідними процесуальними діями, поведінкою сторін, тощо.

На протязі майже року тривалості підготовчого провадження, відповідачі (які, як зазначено у заяві про відвід є братами, і як зазначено в дослідженій вище апеляційній скарзі є членами однієї родини та спільно проживають, представництво інтересів одного з яких з травня 2018 року здійснює професійний адвокат, та представництво другого також здійснюється професійним адвокатом) будь-яких заяв по суті справи чи з процесуальних питань крім безпідставної апеляційної скарги та відводу головуючому не подали, в тому числі і заяву про призначення експертизи, про необхідність проведення якої зазначають у заяві про відвід.

Ймовірно, користуючись послугами фахівців в галузі права, відповідачам могло бути доведено з боку їх адвокатів про можливість продовження чи поновлення пропущених з поважних причин процесуальних строків, встановлених законом або судом, за вмотивованою заявою учасника справи. Однак, не реалізуючи цього права, та до цього часу не надавши заяву про призначення експертизи (яка на думку відповідача має не будь-яке значення для розгляду цієї справи), в заяві про відвід висловлено твердження про віддячення експерту за висновок, якій долучений до матеріалів справи позивачами. Таке висловлення при певних обставинах взагалі може підпасти під ознаки дій, спрямованих на розповсюдження недостовірної інформації та приниження ділової репутації.

Сумніви відповідача у тому, що суддя Огренич І.В. розгляне справу об’єктивно та винесе законне і об’єктивне рішення, обґрунтувавши його всіма необхідними доказами є лише сумнівами та суб’єктивною думкою заявника. А натяки на склад дисциплінарного поступку в діях судді може трактуватись, як спроба впливу на суд.

Відповідно Конституції України незалежність і недоторканність суддів гарантуються Конституцією і законами України, а судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону (ст.126 і 129). Тому вплив на них у будь-який спосіб забороняється, а втручання в їхню діяльність тягне за собою відповідальність за ст. 376 Кримінального кодексу України, оскільки порушує порядок здійснення правосуддя відповідно до конституційного принципу незалежності суддів.

Згідно з ч. 1 ст. 376 Кримінального кодексу України втручання в будь-якій формі в діяльність судді з метою перешкодити виконанню ним службових обов’язків або добитися винесення неправосудного рішення – карається штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців.

Втручання є певною формою впливу на свідомість та волю судді. При цьому для кваліфікації не має значення, в якій формі (яким способом і за допомогою яких засобів) здійснюється такий вплив (прохання, рекомендація, вказівка, вимога, критика судді в засобах масової інформації до вирішення справи, обіцянка всіляких вигод, погрози щодо судді або його близьких тощо).

Втручання може здійснюватися в усній і письмовій формі, під час безпосереднього контакту з суддею або через посередників, а погроза як спосіб втручання може бути як щодо самого судді, так і до його близьких.

Самостійність судів і незалежність суддів є необхідною умовою для здійснення судами правосуддя на засадах верховенства права, захисту гарантованих Конституцією та законами прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Самостійність судів означає:

суди у своїй діяльності нікому не підзвітні і мають для здійснення функцій усі необхідні повноваження, якими наділені законом;

судові рішення не потребують попередньої згоди чи затвердження будь-якої посадової особи або органу;

вирок, рішення, ухвала, постанова суду, які набрали законної сили, мають силу закону по конкретній справі і обов'язкові для виконання усіма і на всій території держави;

діяльність органів дізнання, досудового слідства, прокуратури не підміняє діяльності суду, а лише сприяє їй.

Незалежність суддів і підкорення їх лише закону є найважливішою засадою правосуддя і передумовою їх об'єктивності і неупередженості. При здійсненні правосуддя судді не залежать від органів законодавчої і виконавчої влади, органів державного управління, службових осіб, громадських організацій, партій і рухів, від думки і позиції сторін у цивільних і господарських справах, висновків органів дізнання і досудового слідства та прокурора у кримінальних справах, від вищестоящих судів.

Незалежність суддів при розгляді конкретних справ має забезпечуватися і в самому суді. Непроцесуальний вплив на суддю з боку інших суддів та керівників суду є неприпустимим.

Ніхто не вправі вказувати судді, як слід оцінити ті чи інші обставини справи, примусити його постановити те чи інше судове рішення.

При здійсненні правосуддя судді вирішують усі питання у справі за внутрішнім переконанням і за своєю совістю виходячи при цьому з обставин справи і підпорюючись лише вимогам закону.

Норми цивільно -, кримінально -, господарсько -, адміністративно-процесуального законодавства, що належать до загальних положень, а також регулюють провадження в судових стадіях процесу, закріплюють в тій чи в іншій мірі гарантії незалежності суддів. Усі вони забезпечують рух справи в раніше визначеному законом напрямку, виключають ексцеси, встановлюють процесуальні санкції за невиконання закону і тим самим створюють умови, що дозволяють суддям розглядати й вирішувати справи за внутрішнім переконанням, спираючись тільки на досліджені в суді докази, незалежно від будь-яких впливів.

Згідно з частиною четвертою статті 36 ЦПК України незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу.

Факт обмеження будь-якого учасника цивільної справи № 520/15330/17 у доступі до правосуддя судом не встановлений. До заяви не додано жодних доказів, які б підтверджували не допуск учасників справи до її розгляду.

Статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом не встановлені обставини, які б свідчили про упередженість судді Огренич І.В. чи складу суду під головуванням цього судді при здійснені провадження у цивільній справі № 520/15330/17.

Додатково звертається увага, що про упередженість судді (суду) може свідчити об’єктивна сукупність фактичних обставин, які б були пов’язані із діями судді (суду), внаслідок яких простежувалися б систематичність у штучному створенні перешкод в реалізації стороною своїх прав.

Відповідачі до реалізації своїх прав фактично не приступили, скориставшись на цей час лише правом на ознайомлення із матеріалами справи, правом на подання заяви про відкладення судового засідання, правом на апеляційне оскарження ухвали про відкриття провадження та правом на відвід.

Відносини, що виникають у зв'язку з обов'язком держави виконати рішення Європейського суду з прав людини у справах проти України; з необхідністю усунення причин порушення Україною Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і протоколів до неї; з впровадженням в українське судочинство та адміністративну практику європейських стандартів прав людини; зі створенням передумов для зменшення числа заяв до Європейського суду з прав людини проти України регулюються Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до частини першої статті 17 якого суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Стаття 6 Конвенції відноситься до сфери цивільного судочинства. При цьому ключовими її положеннями є право кожного при визначенні його цивільних прав та обов'язків на справедливий публічний розгляд справи протягом розумного строку незалежним та безстороннім судом, створеним на підставі закону.

Судова процедура вважається справедливою тільки тоді, коли вона спрямована на забезпечення верховенства права, законності, рівності учасників процесу перед законом і судом, змагальності, гласності та відкритості. Професіоналізм, незалежність та неупередженість суддів є неодмінною гарантією справедливого вирішення судових спорів.

Однією з процесуальних гарантій реалізації завдань цивільного судочинства і ухвалення законних та обґрунтованих рішень у цивільних справах є інститут відводу судді, що має на меті відсторонення від участі у справі суддів, щодо неупередженості яких є сумніви.

Виходячи з цього цілком очевидно, що ефективність даного інституту пов'язана із застосуванням як національного законодавства, так і Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Визначаючись щодо наявності підстав для відводу, необхідно враховувати, що згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини наявність безсторонності має визначатись, для цілей пункту 1 статті 6 Конвенції, за допомогою суб'єктивного та об'єктивного критеріїв.

Відповідно до суб’єктивного критерію беруться до уваги особисті переконання та поведінка окремого судді, тобто те, чи виявляв суддя упередженість або безсторонність у конкретній справі.

Згідно з об’єктивним критерієм визначається, серед інших аспектів, чи забезпечував суд як такий та його склад умови, за яких були б неможливі будь-які сумніви в його безсторонності. У кожній окремій справі слід вирішувати чи мають стосунки, що розглядаються, таку природу та ступінь, які свідчать про відсутність безсторонності суду.

При вирішенні питання про відвід судді Огренич І.В. у цивільній справі № 520/15330/17, судом не встановлено ні суб’єктивних ні об’єктивних критеріїв, які б свідчили про упередженість та відсутність безсторонності судді Огренич І.В. при здійснені правосуддя.

Що стосується суб’єктивного критерію, то особиста безсторонність судді презумується, поки не надано доказів протилежного.

Матеріали заяви про відвід судді Огренич І.В. таких доказів не містять.

Європейським судом з прав людини в рішенні у справі «Хаушильд проти Данії» зазначається, що ЄСПЛ потрібні докази фактичної наявності упередженості судді для відсторонення його від справи. Причому суддя вважається безстороннім, якщо тільки не з'являються докази протилежного. Таким чином, існує презумпція неупередженості судді, а якщо з'являються сумніви щодо цього, то для його відводу в ході об'єктивної перевірки має бути встановлена наявність певної особистої заінтересованості судді, певних його прихильностей, уподобань стосовно однієї зі сторін у справі. При цьому враховується думка сторін, однак вирішальними є результати об'єктивної перевірки (рішення у справах «Фей проти Австрії» (Fey v. Austria), рішення від 24.02.1993, серія A, № 255, с. 12, п. 27, 28 і 30, та «Веттштайн проти Швейцарії» (Wettstein v. Switzerland), заява № 33958/96, п. 42, ЄСПЛ 2000-XII). У кожній окремій справі потрібно визначити, чи мають стосунки, що розглядаються, таку природу та ступінь, що свідчать про те, що суд не є безстороннім (рішення у справі «Пуллар проти Сполученого Королівства» (Pullar v. Theunited kingdom), рішення від 10.06.1996, Reports 1996-III, с. 794, п. 38).

Перевіркою обставин, пов’язаних із діями судді Огренич І.В. при здійсненні провадження у цивільній справі № 520/15330/17, судом не встановлено фактичних доказів наявності упередженості чи особистої заінтересованості судді, певних прихильностей, уподобань стосовно однієї зі сторін у справі.

При цьому суд враховує думку заявника – відповідача ОСОБА_1, однак вирішальними при розгляді питання щодо відводу вважає встановлені фактичні обставини за результатами перевірки.

Приписами частини одинадцятої статті 33 ЦПК України визначено, що справа, розгляд якої розпочато одним суддею чи колегією суддів, повинна бути розглянута цим же суддею чи колегією суддів, за винятком випадків, що унеможливлюють участь судді у розгляді справи, та інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Суд, дослідивши матеріали справи, дійшов висновку, що заява відповідача ОСОБА_1 про відвід судді є безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню.

На цей час судом не встановлено випадків, що унеможливлюють участь судді Київського районного суду м. Одеси Огренич І.В. у розгляді цивільної справи № 520/15330/17.

Відповідно до частини дев’ятої статті 40 ЦПК України за результатами вирішення заявленого відводу суд постановляє ухвалу.

Керуючись ст. ст. 33, 40,п. 2 ч. 2 та ч. 4 ст. 44,ст. 185,п. 11 ч. 1 ст. 257, ст. ст. 260, ч. 2 ст. 261, ч. 2 ст. 353 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

В задоволенні заяви відповідача ОСОБА_1 про відвід судді Київського районного суду м. Одеси Огренич Ірини Василівни від розгляду цивільної справи № 520/15330/17 - відмовити.

Справу № 520/15330/17 передати попередньому складу суду для продовження провадження.

Попередити учасників цивільної справи № 520/15330/17 про неприпустимість зловживання процесуальним правами.

Роз’яснити учасника справи, що залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, що спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення.

Суд зобов’язаний вживати заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами. У випадку зловживання процесуальними правами учасником судового процесу суд застосовує до нього заходи, визначені ЦПК України.

Ухвала набирає законної сили з моменту її складення.

Ухвала окремо від рішення суду оскарженню не підлягає. Заперечення на ухвалу може бути включене до апеляційної скарги на рішення суду.

Копію ухвали направити учасникам справи до відома.

Можливість отримати інформацію щодо справи, що розглядається, учасники справи мають на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет. Веб-адреса сторінки: https://court.gov.ua/fair/sud1512/.

Суддя Літвінова І. А.