Рішення № 79183396, 14.01.2019, Заводський районний суд м. Миколаєва

Справа № 487/3038/18

Провадження № 2/487/187/19

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.01.2019 року. м. Миколаїв

Заводський районний суд міста Миколаєва у складі головуючого судді Біцюка А.В., за участю секретаря Демиденко Н.В., представника відповідача ОСОБА_1, розглянувши цивільну справу за позовом ОСОБА_2 (54029, м. Миколаїв, вул. 8-Березня, 69, кВ. 68) до Інспекції з питань підготовки та дипломування моряків (04080, м. Київ, вул. Оленівська, 25) про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди, стягнення середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати,

В С Т А Н О В И В:

До Заводського районного суду міста Миколаєва звернулася ОСОБА_2 із позовом до Інспекції з питань підготовки та дипломування моряків (далі – Інспекція), в якому посилаючись на неправомірність її звільнення з роботи та на затримку здійснення повного розрахунку при звільненні , просила суд:

1. Визнати незаконним та скасувати наказ Інспекції з питань підготовки та дипломування моряків від 02.05.2018 року № 160/к про звільнення ОСОБА_2 з посади провідного фахівця Миколаївської регіональної філії Інспекції з питань підготовки та дипломування моряків на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України.

2. Поновити ОСОБА_2 на роботі на посаду провідного фахівця Миколаївської регіональної філії Інспекції з питань підготовки та дипломування моряків.

3. Стягнути з Інспекції з питань підготовки та дипломування моряків на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу.

4. Стягнути з Інспекції з питань підготовки та дипломування моряків на користь ОСОБА_2 заробіток за час затримки виплати заробітної плати.

5. Стягнути з відповідача на користь ОСОБА_2 моральну шкоду в розмірі 5000 гривень.

В обґрунтування позову зазначила, що 02.05.2018 року була звільнена із займаної посади провідного фахівця Миколаївської регіональної філії Інспекції з питань підготовки та дипломування моряків у зв’язку із скороченням чисельності штату. Вважала, що звільнення відбулося незаконно, оскільки позивач є єдиним годувальником у родині, на її утриманні знаходиться неповнолітній син ОСОБА_3, при цьому сама ОСОБА_2 навчається в аспірантурі без відриву від виробництва, а отже має переважне право на залишення на роботі. Крім того з позивачем не було проведено повного розрахунку по заробітній платі в день звільнення. Також їй завдано моральної шкоди, що проявилось у нервовому стресі та психологічному дискомфорті, необхідності брати гроші в борг , що призвело до погіршенні відносин з близькими та друзями. У зв’язку з цим позивач просить стягнути моральну шкоду.

В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_1 суду пояснила, що у зв’язку із складню економічною ситуацією відповідачем був скорочений штат працівників на 37 робітників, внаслідок чого скорочення відбулось у двох філіях. Позивач працювала саме в Миколаївській філії. Єдиним годувальником ОСОБА_2 на момент скорочення не була, позивач працювала на підприємстві 1 рік 6 місяців. Про звільнення вона була повідомлена, від підпису відмовилась. На момент звільнення вакантних місць на підприємстві не було, а дані про розірвання шлюбу між ОСОБА_2 та її чоловіком були відсутні, рішення суду про розірвання шлюбу набрало законної сили вже після подання позовної заяви до суду.

04.10.2018 року відповідачем надано відзив на позовну заяву, в якому він заявлені позовні вимоги повністю не визнав у повному обсязі, зазначивши наступне. Позивач перебувала на посаді провідного фахівця Миколаївської регіональної філії згідно із наказом Інспекції від 06.11.2017 № 233/к. Вказану філію було скорочено. Дорученням начальника Інспекції від 26 грудня 2017 року № 65 зобов’язано директорів регіональних філій забезпечити ознайомлення працівників з письмовими повідомленнями щодо скорочення чисельності працівників. Згідно з квитанцією кур’єрської служби доставки доручення відправлене позивачу 27 грудня 2017 року, яке вона повернула буз підпису, про що було складено Акт про відмову ОСОБА_2 від ознайомлення з повідомленням про скорочення. Двомісячний термін було дотримано. Відомості щодо розірвання шлюбу позивача у особовій справі останньої були відсутні, на момент звільнення ОСОБА_2 не була єдиним годувальником у родині. Оскільки позивач знаходилась у рівних умовах разом з іншими працівниками, то на роботі було залишено осіб, що мають більший досвід та стаж роботи. У відзиві представник відповідача підтвердив, що на момент звільнення ОСОБА_2, згідно із штатним розписом відсутні були вакантні посади в Херсонській регіональній філії, але були вакантні місця у адміністративному апараті Інспекції, який знаходиться за адресою м. Київ, вул. Оленівська, 25, однак позивачу вони запропоновані не були. ОСОБА_2 була вручена копія наказу про звільнення 02.05.2018 року. Остаточні розрахунки по оплаті праці з позивачем були проведені 05.05.2018 року, крім того Інспекцією була виплачена допомога по тимчасовій непрацездатності 23.05.2018 року та 05.06.2018 року. Оскільки своїми діями відповідач не порушив норм законодавства, то підстав для задоволення позовних вимог немає.

12.10.2018 року до канцелярії суду надійшла відповідь на відзив від позивача ОСОБА_2, в якому остання пояснила суду, що на її утриманні знаходиться неповнолітній син ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1. Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 11.04.2018року справа № 487/46/18 шлюб, зареєстрований між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 було розірвано. Вказаним судовим рішенням встановлено, що подружні відносини між позивачем та її чоловіком ОСОБА_4 фактично були припинені з травня 2016 року. Після розірвання шлюбу неповнолітній син зареєстрований та проживає з позивачем . Батько дитини - ОСОБА_4 проживає в Росії, що підтверджується паспортом громадянина ОСОБА_5 Федерації, матеріальної допомоги на утримання сина не надає. Виходячи з вищевикладеного ОСОБА_2 є єдиним годувальником родини. Отже, позивач мала переважне право на залишення на роботі. Крім того позивач навчається в аспірантурі без відриву від виробництва. ОСОБА_2 не було запропоновано іншої вакантної посади на підприємстві, хоча такі на момент звільнення були в адміністративному апараті Інспекції, що знаходиться за адресою м. Київ, вул. Оленівська, 25. З позивачем не було проведено повного розрахунку в день звільнення. Все вище викладене завдало ОСОБА_2 моральних страждань, а, отже, позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Ухвалою суду від 20.11.2018 року продовжено розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступні обставини та відповідні ним правовідносини.

Щодо позовних вимог про скасування наказу Інспекції з питань підготовки та дипломування моряків від 02.05.2018 року № 160/к про звільнення ОСОБА_2, поновлення її на роботі та стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Наказом № 227/к від 19.10.2016 року ОСОБА_2 прийнято на посаду фахівця Миколаївської регіональної філії Інспекції з питань підготовки та дипломування моряків, розташованої у м. Миколаєві по вул. Морехідна, 1в/3.

Наказом № 233/к від 06.11.2017 року позивача переведено на посаду провідного фахівця Миколаївської регіональної філії Інспекції з питань підготовки та дипломування моряків.

З 02.01.2018 року наказами Інспекції № 210 від 14.12.2017 року, № 211 від 14.12.2017 року нова організаційна структура та штатний розпис Інспекції введені в дію.

Відповідно до зазначених наказів штатна чисельність Інспекції зменшується зі 139, що встановлено штатним розписом у 2017 році, до 89 штатних одиниць у 2018 році, скорочуються дві філії Інспекції-Миколаївська та Бєлгород-Дністровська, зменшуються витрати на оплату праці, утримання та забезпечення роботи регіональних філій відповідача.

У штатному розписі Інспекції з 02 січня 2018 року Миколаївська філія відсутня.

Як вбачається зі змісту Акту від 16.01.2018 року складеному та підписаному працівниками Інспекції ОСОБА_1, ОСОБА_6 та ОСОБА_7, повідомлення направлене ОСОБА_2 повернулось без підпису останньої про ознайомлення та зроблений висновок, що вона відмовилась від ознайомлення з повідомленням про скорочення.

06.03.2018 року ОСОБА_2 на ім’я начальника Інспекції з питань підготовки та дипломування моряків ОСОБА_8 було надано заяву, в якій позивач повідомляє, що статус одинокої матері не дає можливості застосувати до неї положення ст. 40 КЗпП України без запропонування їй іншої посади, тому, що не допускається звільнення одиноких матерів за наявності дитини віком до 14 років з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов’язковим працевлаштуванням.

Позивач ОСОБА_2 була непрацездатна (хворіла) з 15.03.2018 року по 23.03.2018 року (лист непрацездатності АДЖ № 167467), з 26.03.2018 року по 06.04.2018 року (лист непрацездатності АДЖ № 219664), з 10.04.2018 року по 27.04.2018 року (лист непрацездатності АДЖ № 03886).

Наказом № 160/к від 02.05.2018 року (далі – Наказ №160/к) ОСОБА_2 звільнено із займаної посади 02 травня 2018 року, зв’язку із скороченням штату відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП України. В зв’язку із цим, згідно із зазначеним наказом, відділу бухгалтерського обліку та звітності Інспекції було доручено виплатити позивачу компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку за період роботи з 21 жовтня 2017 року по 02 травня 2018 року за 13 календарних днів, додаткову оплачувану відпустку за період роботи з 21 жовтня 2016 року по 02 травня 2018 року за 8 календарних днів, відповідно до ст. 24 Закону України «Про відпустки» та виплатити вихідну допомогу в розмірі однієї середньомісячної заробітної плати відповідно до ст. 44 КЗпП України. Із вказаним наказом позивач ознайомлена 02.05.2018р.

Як свідчить розрахунковий листок за квітень 2018 року ОСОБА_2, вона суму в 1751,11 грн. за березень 2018 отримала 05.04.2018р.

Як вбачається зі свідоцтва про народження ОСОБА_3 серії 1-ФП № 144351, виданого 06.04.2011 року Міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Миколаївського міського управління юстиції, останній народився 12.12.2010 року, в період перебування ОСОБА_2 та ОСОБА_4 у шлюбі, який був зареєстрований 03.07.2010 року Заводським відділом реєстрації актів цивільного стану Миколаївського міського управління юстиції. Батьком дитини записаний ОСОБА_4

Як свідчить Автобіографія позивача (із особової справи) та довідка № 123 від 10.04.2018 року (далі – Довідка №123), видана ОСББ «Березень 69», у квартирі № 68 по вул. 8-Березня, 69 у м Миколаєві (далі – Квартира), з позивачем, крім інших осіб, проживає та перебуває на її утриманні син ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 (свідоцтво про народження серії 1-ФП № 144351). Також вказані докази свідчать, що до складу сім’ї позивача входить її чоловік – ОСОБА_4, який є батьком зазначеної дитини.

Як вбачається із копії паспорта громадянина ОСОБА_5 Федерації ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, на сторінці 46 мається штамп, згідно з яким останньому надана посвідка на постійне проживання на території України 1Н № 079871 від 21.04.2015 року. У вказаному паспорті також маються відмітки про перетин кордону ОСОБА_4 (аркуш паспорту 5), проте копії наступних аркушів вказаного паспорту позивачем не надано.

Рішенням (заочним) Заводського районного суду м. Миколаєва від 11.04.2018 року (далі – Рішення суду від 11.04.2018р.) шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 розірвано. У вказаному рішенні зазначено, що сторони не ведуть спільного господарства, подружні стосунки не підтримують з травня 2016 року.

На час звільнення ОСОБА_2 вона навчалась в Інституті професійно-технічної освіти Національної академії педагогічних наук України (навчання в аспірантурі без відриву від виробництва), що підтверджується Договором №7 від 01.09.2017р.

Частиною 1 статті 81 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК) передбачено, що Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 9 Конвенції Міжнародної організації праці "Про припинення трудових відносин з ініціативи роботодавця", 1982 року, яка ратифікована Постановою Верховної ради України №3933-ХІІ від 22.06.04.02.1994р., та набрала чинності для України з 16.05.1995р., тягар доведення наявності законної підстави для звільнення, як це визначено в ст. 4 цієї Конвенції, лежить на роботодавці.

Пунктом 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП) встановлено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно з ч. 1 ст. 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

Як вбачається ч. 2 ст. 42 КЗпП України при рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається: 1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців;2) особам, в сім'ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком; 3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації; 4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва; 5) учасникам бойових дій, постраждалим учасникам ОСОБА_9, особам з інвалідністю внаслідок війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", а також особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув’язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу; 6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій; 7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання; 8) особам з числа депортованих з України, протягом п'яти років з часу повернення на постійне місце проживання до України; 9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб офіцерського складу та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби ; 10) працівникам, яким залишилося менше трьох років до настання пенсійного віку, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат.

Відповідно до ч. 2 ст. 40 КЗпП звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

За ст.49-2 КЗпП про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадку змін в організації праці враховується переважне право на залишення на роботі.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 492 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

За змістом правової позиції, висловленої у пункті 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» № 9 від 06.11.1992 р., одинока мати – це жінка, яка не перебуває у шлюбі і у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено в установленому порядку за вказівкою матері, вдова, інша жінка, яка виховує і утримує дитину сама.

Частиною 1 статті 82 ЦПК встановлено, що Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Відповідач у відзиві визнав той факт, що ним не були запропоновані позивачу інші вакантні посади, які були на момент звільнення позивача в адміністративному апараті Інспекції (м.Київ) запропоновані останньому.

Враховуючи вказану обставину, суд приходить до висновку, що відповідачем не було додержано вимог частини другої статті 40, частини третьої статті 492 КЗпП України щодо працевлаштування позивача, оскільки ним не було запропоновано позивачу роботу в адміністративному апараті Інспекції (м.Київ). При цьому посилання відповідача на незрозумілу поведінку позивача судом до уваги не приймається, оскільки таке твердження ніяким чином не обґрунтовано і не має юридичного значення.

З інших підстав, зазначених позивачем у позові: що вона є одинокою матір’ю; що вона мала пріоритетне право залишення на роботі в зв’язку із тим що вона навчається, позов задоволенню не підлягає, оскільки із доказів наданих сторонами вбачається, що до складу сім’ї позивача входить батько дитини, який спроможний брати участь в її утриманні, і крім того, за змістом ч. 2 ст. 42 КЗпП, факт навчання має значення при рівних умовах продуктивності працівників що підлягають скороченню, а позивач у позові нічого не зазначав про вказану обставину.

Посилання позивача, що батько дитини проживає за кордоном спростовуються як змістом її автобіографії, в якій зазначено, що станом на жовтень 2016 року батько дитини – ОСОБА_4, входить до складу її сім’ї та працює, а також довідкою ОСББ «Березень 69».

Факт повідомлення позивача про звільнення не пізніше ніж за два місяці сторонами не оспорюється.

Часиною 5 статті 82 ЦПК передбачено, що Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

В даному випадку, обставини встановлені Рішенням суду від 11.04.2018р. щодо відсутності спільного господарства ОСОБА_2 та батька її дитини ОСОБА_4, не мають значення, оскільки відповідач не брав участі у справі в якій винесено вказане рішення та при розгляді цієї справи спростовані в загальному порядку наведеними вище доказами. Факт проживання ОСОБА_4 за кордоном позивачкою не доведено.

Положеннями частини 2 статті 235 Кодексу законів про працю України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу, але не більш як за один рік.

Оскільки суд дійшов висновку про незаконність звільнення позивача, то з відповідача на користь позивача слід стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу (з 03 травня 2018 року до 21 грудня 2018 року).

Враховуючи викладене, позовні вимоги ОСОБА_2 щодо скасування Наказу № 160/к від 02.05.2018 року, поновлення її на роботі в зв’язку із тим, що їй відповідачем не були запропоновані усі вакантні посади та робота на підприємстві, стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання про розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд виходить з наступного.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України "Про оплату праці" за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 з наступними змінами (далі – Порядок).

Відповідно до пункту 5 розділу IV Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Згідно з абзацом першим пункту 8 розділу IV Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні 2 місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (середньогодинна) заробітна визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.

З огляду на викладене при обчисленні розміру середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку слід використовувати формулу, за якою обрахуванню підлягає період затримки за робочі дні виходячи із середньоденного заробітку, обчисленого відповідно до положень Порядку.

З Довідки про отриману ОСОБА_2 заробітну плату в період з листопада 2017 по квітень 2018 року, з урахуванням відомостей наданих сторонами та тих, що містяться у розрахункових листах позивача за лютий, березень та квітень 2018 року, вбачається, що вона не працювала у квітні 2018 року, відпрацювала 9 робочих днів у березні 2018 року та відпрацювала 20 робочих дні у лютому 2018 року. Таким чином до розрахунку включаються середнього заробітку приймаються лютий та березень 2018 року. За 20 робочих днів лютого 2018 року позивачу нараховано 6096,55 грн. За 9 робочих днів в березні 2018 року позивачу нараховано заробітної плати 4162,86 грн. Таким чином середньоденний заробіток позивача без вирахування сум податків та інших зборів за відпрацьованих 29 робочих дні протягом останніх двох місяців склав 353,77 грн. ((6096,55+4162,86) : 29 = 353,77 грн./роб.день).

Кількість робочих днів з робочого дня наступного за днем звільнення (03.05.2018р.) по день ухвалення судом рішення (до 14 січня 2019 року (не включно, оскільки з дня ухвалення рішення позивач поновлена на роботі)) складає 17.

Сума середньоденного заробітку за вказаний час вимушеного прогулу, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача складає 174 х 353,77 = 61555,98 грн.

Щодо позовної вимоги про стягнення з Інспекції з питань підготовки та дипломування моряків на користь ОСОБА_2 заробітку за час затримки виплати заробітної плати.

ОСОБА_2 просила стягнути з відповідача середній заробіток за весь час затримки виплати заробітної плати.

Позивач вказує на те, що за березень 2018 року їй було виплачено лише 1 600 грн. Заборгованість у сумі 1 751, 11 грн. взагалі не нараховувалась. Крім того лікарняні ОСОБА_2 також оплачені не були.

Так відповідачем не було проведено повного розрахунку заборгованості по заробітній платі на день звільнення 02.05.2018 року. Остаточні виплати здійснювались на початку червня 2018 року (05.06.2018р. згідно розрахунковому листку позивача, наданому відповідачем).

Відповідно до ч. 1ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Відповідно до ст.117 КЗпП країни, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз наведених норм закону дає підстави зробити висновок, що положення ст.117 КЗпП застосовується у разі звільнення працівника.

Оскільки судом зроблено висновок, що позивач підлягає поновленню на роботі, то в даному випадку положення ст.117 КЗпП застосуванню не підлягають, тому що права позивача на отримання заробітку захищаються шляхом виплати йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу відповідно до положень ч.2 ст.235 КЗпП.

Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь ОСОБА_2 моральної шкоди.

Судом встановлено факт незаконного звільнення позивач з роботи.

На думку суду, зазначені порушення трудових прав позивача спричинили йому моральні страждання у виді нервового стресу, психологічного дискомфорту, невизначенності щодо можливості отримання заробітку, а тому, відповідно до ст. 237-1 КЗпП України, вона має право на відшкодування моральної шкоди в межах розумності та справедливості.

Враховуючи тривалість і характер заподіяної позивачу шкоди внаслідок втрати ним постійної роботи, обсяг перенесених ним страждань з приводу цього, з урахуванням роз'яснень, викладених в п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року ,,Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (з наступними змінами), суд дійшов висновку, що достатнім розміром відшкодування моральної шкоди, завданої позивачу буде 2000 грн.

Розподіл судових витрат.

На підставі ст.141 ЦПК України з відповідача в дохід держави належить стягнути судовий збір у розмірі 2 466, 80 грн. (по 768 гривень за кожну вимогу немайнового характеру (поновлення на роботі та скасування наказу про звільнення, а також 768 грн. від суми задоволених майнових вимог (6355,98 грн. (6155,98 грн. + 2000 грн.) , але не менше не менше 0,4 прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2019р.). Тобто усього з відповідача на користь держави слід стягнути 2304,00 грн. (768 х 3).

Негайне виконання рішення суду в частині вимог.

Відповідно до положень пунктів 2 та 4 частини 1 статті 430 ЦПК України рішення суду в частині поновлення позивача на роботі та стягнення з відповідача на користь позивача стягнутого середнього заробітку за травень 2018 року (19 робочих днів з 03.05.2018 по 31.05.2018р.) в сумі 6721,63 гривні (19 р.д. х 353,77 грн./день) підлягає негайному виконанню.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 263-265, 273, 430 Цивільного процесуального кодексу України, суд

У Х В А Л И В:

Позов задовольнити частково.

Визнати незаконним та скасувати наказ в.о. начальника Інспекції з питань підготовки та дипломування моряків №160 від 02 травня 2018 року про звільнення ОСОБА_2 з посади провідного фахівця Миколаївської регіональної філії за п.1 ст.40 КЗпП України у зв’язку із скороченням штату.

Поновити ОСОБА_2 на посаді провідного фахівця Миколаївської регіональної філії Інспекції з питань підготовки та дипломування моряків.

Стягнути з державного підприємства Інспекції з питань підготовки та дипломування моряків на користь ОСОБА_2 61555 (шістдесят одну тисячу п’ятсот п’ятдесят п’ять) гривень 98 коп. середнього заробітку за час вимушеного прогулу та 2000 (дві тисячі) гривень 00 коп. моральної шкоди.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_2 на посаді провідного фахівця Миколаївської регіональної філії Інспекції з питань підготовки та дипломування моряків та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу за травень 2019 року в сумі 6721 (шість тисяч сімсот двадцять одна) гривня 63 коп.

У решті позовних вимог ОСОБА_2 відмовити.

Стягнути з Інспекції з питань підготовки та дипломування моряків на користь держави судовий збір у сумі 2304,00 грн.

Інформація про сторони:

Позивач: ОСОБА_2, місце реєстрації - АДРЕСА_1. РНОКПП НОМЕР_1.

Відповідач: державна організація Інспекції з питань підготовки та дипломування моряків, адреса: 04080, м. Київ, вул. Оленівська, 25. ЄДРПОУ 25958804.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду або до того ж суду через Заводський районний суд міста Миколаєва протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складено14.01.2019 року.

Суддя А. В. Біцюк