Ухвала суду № 79180378, 09.01.2019, Дніпровський районний суд міста Києва

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №:755/18347/18

Провадження №: 1-кс/755/15/19

"09" січня 2019 р.

м. Київ

слідчий суддя Дніпровського районного суду м. Києва Бірса О.В., секретар судових засідань Ярмак І.В., за участю сторін кримінального провадження: заявника/захисника Беспалого Т.Г., підозрюваного ОСОБА_3, прокурора Колесника О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання захисника Беспалого Тараса Геннадійовича, в інтересах ОСОБА_3, про зміну запобіжного заходу з утримання під вартою на домашній арешт відносно підозрюваного ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, в рамках кримінального провадження внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018100040010927 від 28.11.2018 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 190 КК України, встановив :

Суть питання, що вирішується ухвалою

Захисник Беспалий Т.Г., в інтересах ОСОБА_3, подав до слідчого судді цього місцевого суду, у порядку ст. 201 КПК України, дане клопотання про зміну запобіжного заходу з утримання під вартою на домашній арешт відносно підозрюваного ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, яке умотивував тим, що 28.11.2018 об 11:30 год. було затримано ОСОБА_3 за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 190 КК України, в порядку статті 208 КПК України з підстав, якщо цю особу застали під час вчинення злочину або замаху на його вчинення. 29.11.2018 ОСОБА_3 було повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 190 КК України. 30.11.2018 ухвалою слідчого судді Дніпровського районного суду міста Києва Федосєєва С.В. від 30.11.2018 року по справі №755/18347/18, пр. №1-кс/755/6802/18 застосовано до підозрюваного ОСОБА_3 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 діб, тобто до 26.01.2019 з одночасним визначенням розміру застави у розмірі 800 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 1 409 600, 00 грн. та у разі внесення застави покладення на підозрюваного наступних обов'язків: прибувати до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду за першою вимогою; не відлучатися із населеного пункту, в якому він проживає, без дозволу слідчого, прокурора або суду; повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи, здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну, утримуватися від спілкування з особами, визначеними слідчим у провадженні.

Оскільки після застосування до підозрюваного ОСОБА_3 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою пройшло більше тридцяти днів, ризики, встановлені у ст. 177 КПК України, які дають достатні підстави вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, на думку сторони захисту, зменшилися та наявні нові обставини, які не розглядались слідчим суддею при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу, при цьому судом було визначено завідомо непомірну заставу як альтернативний запобіжний захід, відтак є необхідним змінити запобіжний захід у виді тримання під вартою підозрюваного ОСОБА_3 на більш м'який запобіжний захід у вигляді домашнього арешту у нічний час доби, оскільки такий вид запобіжного заходу буде достатнім для забезпечення виконання підозрюваним своїх процесуальних обов'язків у даному кримінальному провадженні.

Так, під час розгляду клопотання від 29.11.2018 про обрання міри запобіжного заходу підозрюваному ОСОБА_3, слідчим суддею, зокрема, було враховано, що таке клопотання є обґрунтованим, оскільки з наявних матеріалів вбачається, що існує обґрунтована підозра у вчинені ОСОБА_3 кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають підстави вважати, що підозрюваний може переховуватись від органів досудового розслідування або суду, оскільки ОСОБА_3 обґрунтовано підозрюється у вчиненні особливо тяжкого злочину, за який законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі, може переховуватись від органу досудового розслідування та суду. Також, враховано, що підозрюваний може вчинити інше кримінальне правопорушення, незаконно вплинути на свідків чи перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, тому жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти зазначеним ризикам.

Разом з визначеним, суду не було відомо, що підозрюваний ОСОБА_3 щиро розкаюється у своїх діяннях, всебічно сприяє слідству, надає повні та достовірні докази щодо обставин справи, які пролили світло на нові обставини в справі та які повністю узгоджується з матеріалами досудового розслідування, а також шляхом надання дозволу на огляд вмісту його мобільного телефону в якому міститься записи телефонних розмов з особами, які ймовірно причетні до вчинення даного кримінального правопорушення.

Визначене, зокрема, підтверджується протоколом додаткового допиту підозрюваного від 14.11.2018 року, що містить відомості, які не були відомі органу досудового розслідування та не були враховані слідчим суддею під час розгляду клопотання про обрання міри запобіжного заходу, тобто фіксує нові обставинами, які попередньо не досліджувалися.

Також, слідчим суддею під час розгляду клопотання про обрання міри запобіжного заходу було помилково враховано, що підозрюваний ОСОБА_3 працював лише на будівництві, зокрема при Києво-Печерській лаврі, оскільки ОСОБА_3 також працював на посаді охоронця на території ТОВ "Клайт" за угодою про виконання роботи від 26.11.2018, укладеної строком до 26.12.2018.

Разом з цим, ОСОБА_3 має припинені шлюбні відносини, але має на утриманні двох неповнолітніх дітей (син - 16 років та донька - 7 років), які проживають із його колишньою дружиною ОСОБА_4, втім, останній виконує свій батьківський обов'язок, в тому числі забезпечує їх фінансово.

ОСОБА_3 має постійне місце проживання у м. Києві, з 15.09.2018 року орендує у громадянки ОСОБА_5 однокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1.

Саме тому, суд має встановлювати не тільки наявність ризиків та їх обґрунтованість, важливість, а й особисті якості особи.

При цьому, тяжкість покарання інкримінованого правопорушення не може бути підставою для обрання найбільш суворого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та не може виключати можливість застосування більш м'якого запобіжного заходу, який би міг виключити ймовірність існування ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України.

Зокрема, інкримінований злочин ОСОБА_3 не відноситься до злочинів проти життя та здоров'я особи, статевої свободи, злочинів проти волі, честі та гідності особи, які за своєю суспільною небезпекою є значно тяжчими злочинами. Відтак, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою є неспіврозмірним меті та завданням кримінального провадження та становить надмірний тягар для підозрюваного, де визначене прямо кореспондується практиці Європейського суд з прав людини.

Так, у рішенні ЄСПЛ від 01.06.2006 року по справі «Мамедова проти Росії» (заява №7064/05) суд дійшов такого висновку: «посилання на тяжкість обвинувачення, як на головний чинник при оцінці ймовірності того, що заявниця переховуватиметься від правосуддя, перешкоджатиме ходові розслідування або вчинятиме нові злочини є недостатнім, хоча суворість покарання і є визначальним елементом при оцінці ризику переховування від правосуддя чи вчинення нових злочинів, і що потребу позбавлення волі не можна оцінювати з винятково абстрактного погляду, беручи до уваги тільки тяжкість злочину».

Разом з цим, ОСОБА_3 не має жодного наміру перешкоджати досудовому розслідуванню в даному кримінальному провадженні чи впливати на свідків, оскільки самостійно надає повні покази, які узгоджуються з показами інших учасників кримінального провадження: свідка ОСОБА_6, свідка ОСОБА_7, свідка ОСОБА_8, потерпілого ОСОБА_9 Тому, небезпека тиску на свідків, яка ймовірно існувала раніше, на даний час зникла взагалі про що наголошується і в п. 39 рішення ЄСПЛ від 26.06.1991 року у справі«Летельє проти Франції» де вказано, що суд визнає, що реальна небезпека чинення тиску на свідків могла існувати на початку цієї справи, але з плином часу вона значно зменшилася і зникла зовсім.

Разом з визначеним, також звертаємо увагу суду, що підозрюваний не має жодного наміру переховуватись від органу досудового розслідування чи суду, адже активно сприяє слідству у встановленні фактичних обставин вчинення кримінального правопорушеннязахист вважає, що не може слугувати належною підставою для застосування найсуворішого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ризик переховування, адже підозрюваний не має такого наміру, а проживання на орендованій квартирі не може слугувати достатнім доводом для поставлення даного ризику у вину підозрюваному.

Окрім того, у рішенні ЄСПЛ по справі «Алєксандр Макаров проти Росії» №15217/07 від 12 березня 2009 року вказано, що окрім того Суд повторює, що на підтримку своїх висновків про ймовірність переховування заявника від правосуддя органи судової влади також вказували на те, що на території Томської області в нього було кілька місць проживання. Суд з цього приводу повторює, що саме по собі непостійне місце проживання не створює небезпеки переховування від правосуддя... Суд також зазначає, що повноважні органи не вказували на якісь інші обставини, які дозволяли б припустити, що в разі звільнення заявник переховуватиметься... Тому Суд вважає, що наявність такої небезпеки не встановлено.

Підозрюваний є раніше не судимим та не має жодного наміру вчиняти інший злочин. Дотримується міри запобіжного заходу, обраного попередньо. ОСОБА_3 у інших кримінальних правопорушеннях не підозрюється. Не має наміру переховуватися від органу досудового розслідування (слідчого), прокурора чи суду. Активно сприяє досудовому розслідуванню.

Оцінка «необхідності в демократичному суспільстві» вимагає від Суду визначити, чи було таке оскаржуване втручання «пропорційним законній переслідуваній цілі» (див., тиіаііз тиіапсііз, рішення у справі «Кіпріаноу проти Кіпру»[ОС], № 73797/01, гін. 170-171, ЕСНК 2005).

Аргументи «за» і «проти» звільнення з під варти не повинні бути «загальними й абстрактними» (див. п. 63 рішення ЄСПЛ у справі «Смирнова проти Росії» від 24.07.2003 (Заяви № 46133/99 і 48183/99)). Окрім того, у рішеннях ЄСПЛ наголошується на тому, що згідно з другою частиною пункту 3 статті 5 Конвенції особу, обвинувачену у правопорушенні, має бути звільнено до судового розгляду, якщо держава не доведе існування «відповідних і достатніх» підстав для подальшого тримання її під вартою. Також, Європейський суд з прав людини зазначив, що у всіх випадках, коли ризику ухилення обвинуваченого від слідства можна запобігти за допомогою застави чи інших запобіжних заходів, обвинуваченого має бути звільнено (див. п. 60 та 62 рішення справі «Боротюк проти України» від 16.12.2010 (Заява № 33579/04)).

Тому, враховуючи доводи, викладені в даному клопотанні, а також нові обставини, які не досліджувалися попередньо слідчим суддею при обранні міри запобіжного заходу, вважаємо за можливе просити суд змінити найсуровіший запобіжний захід більш м'яким у вигляді домашнього арешту у нічний час доби, що буде найбільш співрозмірним меті та заходам кримінального провадження, що достатньою мірою надасть можливість продовжувати працювати за місцем роботи підозрюваному та забезпечить усунення ризиків, котрі наразі не лише зменшилися, а й відпали взагалі.

Позиція сторін

У судовому засіданні захисник Беспалий Т.Г., підозрюваний ОСОБА_3 та прокурор Колесник О.О. подане клопотання підтримали, просили задовольнити з підстав відображених в останньому.

Мотиви, з яких слідчий суддя виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався

Відповідно до ст. 201 КПК України, підозрюваний, обвинувачений, до якого застосовано запобіжний захід, його захисник, має право подати до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого здійснюється досудове розслідування, клопотання про зміну запобіжного заходу, в тому числі про скасування чи зміну додаткових обов'язків, передбачених частиною п'ятою статті 194 цього Кодексу та покладених на нього слідчим суддею, судом, чи про зміну способу їх виконання.

З урахуванням того, що відповідно до ч. 1 ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам:1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті (ч. 1 ст. 177 КПК України).

При вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі:1) вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення;2) тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується;3) вік та стан здоров'я підозрюваного, обвинуваченого;4) міцність соціальних зв'язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців;5) наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання;6) репутацію підозрюваного, обвинуваченого;7) майновий стан підозрюваного, обвинуваченого;8) наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого;9) дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше;10) наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення;11) розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини.

Як убачається з матеріалів клопотання, у цьому випадку, необхідність його застосування слідчий обґрунтовує тим, що підозрюваний об'єктивно підозрюється, у вчиненні зазначеного кримінального правопорушення, що підтверджується зібраними у кримінальному провадженні доказами, у зв'язкуз чим останній будучи обізнаним з мірою покарання за вчинене діяння, може здійснити дії передбачені ст. 177 КПК України.

Ці обставини власне не оспорюються і заявником, так як передумовою для зміни у зверненні відображено те, що слідчому судді на час розгляду клопотання 30.11.2018 не були відомі усі обставини провадження та дані про підозрюваного з числа регламентованих ст. 178 КПК України, та у світлі того, що автор просить у клопотанні не скасувати, а тільки змінити сам захід з передумови визначеної п. 3 ч. 1 ст. 194 того ж Кодексу.

Тим самим, слідчий суддя, у світлі норм ст.ст. 22, 26 КПК України, аналізує дане звернення в частині питання того чи є застосований запобіжний захід - тримання під вартою, на цей час, єдиним достатнім заходом забезпечення кримінального провадження для запобігання ризикам, установленим слідчим суддею 30.11.2018, з урахуванням такого.

Підозрюваного повідомлено про підозру за ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 190 КК України, у світлі того, що як уважає слідство, ОСОБА_3 у невстановлений досудовим слідством час, приблизно в липні 2018 року, перебуваючи поблизу торгівельного центру «Оушен Плаза» зустрівся зі своїм знайомим. Під час зустрічі, невстановлена досудовим слідством особа запропонувала ОСОБА_3 прийняти участь у незаконному заволодінні грошовими коштами інших осіб шляхом обману, під приводом укладення угоди з продажу нерухомого майна за грошову винагороду та списання існуючого у ОСОБА_3 перед невстановленою особою боргу. В цей час у ОСОБА_3, який знаходився у скрутному матеріальному становищі, виник злочинний умисел, направлений на незаконне особисте збагачення, та останній надав свою згоду на пропозицію невстановленої досудовим слідством особи, після чого останній повідомив ОСОБА_3 план з незаконного заволодіння чужим майном, повідомивши, що останній виконуватиме відведену йому роль власника нерухомого майна, та буде проводити реалізацію вказаної квартири використовуючи при цьому підробні документи на право власності на житло. Реалізуючи свій злочинний умисел, на заволодіння чужим майно, шляхом обману, продовжуючи підготовку до вчинення злочину, ОСОБА_3 надав невстановленій досудовим слідством особі копії своїх особистих документів, а саме копію паспорта громадянина України та довідки про присвоєння ідентифікаційного коду. В подальшому, невстановлена досудовим слідством особа, повідомила ОСОБА_3, про необхідність зустрітись для підписання документів. В подальшому, на початку серпні 2018 року під час особистої зустрічі, перебуваючи поблизу торгівельного центру «Оушен Плаза», знаходячись в автомобілі, що належить останньому, надав ОСОБА_3 примірник договору купівлі продажу квартири від 30.01.2007 року, згідно якого ОСОБА_11 продав, а ОСОБА_3 придбав квартиру за адресою АДРЕСА_2. ОСОБА_3, усвідомлюючи той факт, що він не є власником вказаної квартири, та не має будь-яких прав на розпорядження вказаною квартирою, поставив свій підпис в графі «Покупець». Разом з тим, продовжуючи підготовку до вчинення вказаного злочину, а саме відчуження квартири за адресою АДРЕСА_3, невстановлена досудовим слідством особа надала вказівки ОСОБА_3 та повідомила, що під час укладення договору відчуження вказаної нерухомості він має повідомити, що придбав вказану квартиру в 2007 році , ремонт не проводив та на даний час у нього виникла потреба у грошових коштах, тому він виріши в продати вказану квартиру. Разом з тим, невстановлена досудовим слідством особа повідомила ОСОБА_3, про те, що підготовкою до укладення угоди, пошуком покупців та показом вказаної квартири будуть займатись інші особи. В подальшому, враховуючи той факт, що завідомо підроблений договір купівлі-продажу квартири за адресою АДРЕСА_2, згідно якого ОСОБА_11 продав, а ОСОБА_3 придбав вказану квартиру, було укладено в 30.01.2007 року, та те, що ОСОБА_12 на той час прожив у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 виникла необхідність отримання нотаріально завіреної згоди колишньої дружини ОСОБА_4 на відчуження нерухомого майна. Продовжуючи втілювати свій план, спрямований на заволодіння грошовими коштами добросовісних набувачів, ОСОБА_3 в ході телефонної розмови домовився з колишньою дружиною ОСОБА_4 про те, що остання надасть відповідну згоду. 06.11.2018 року невстановлена досудовим слідством особа, на належному їй автомобілі, привезла ОСОБА_3 до смт. Недригайлів, Сумської області, де перебуваючи в офісі приватного нотаріуса Недригайлівського районного нотаріального округу Сумської області ОСОБА_13, ОСОБА_4, надала письмову згоду своєму колишньому чоловікову ОСОБА_3 відчужити майно, що ніби було набуте під час шлюбу, а саме квартиру за адресою АДРЕСА_2. Крім того, невстановлена досудовим слідством особа познайомила ОСОБА_3 з ОСОБА_6, який виступав брокером з боку продавця квартири та не був поставлений до відома про злочині плани останніх, а також правомочності ОСОБА_3 на розпорядження вказаним майном. ОСОБА_6, який не був поставний до відома про злочинні плани невстановлених досудовим слідством осіб та ОСОБА_3, шляхом розміщення оголошення про продаж квартири в мережі інтернет, розмістив оголошення про продаж квартири за адресою АДРЕСА_2, та почав підшуковувати покупців та проводити показ зазначеної квартири. Таким чином на вказане оголошення відгукнувся ОСОБА_9, який після здійсненого перегляду квартири висловив бажання її придбати. В подальшому, 27.11.2018 року невстановлена досудовим слідством особа, діючи єдиним умислом, та продовжуючи реалізацію плану заволодіння грошовими коштами добросовісних набувачів, в ході телефонної розмови повідомив ОСОБА_3 що укладення угоди, щодо відчуження квартири заплановано на 10 годину 00 хвилин 28.11.2018 року тому у визначений час останньому потрібно буде проїхати до офісу приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_8 за адресою: АДРЕСА_7. Після чого, 28.11.2018 року у визначений час ОСОБА_3 та невстановлена досудовим слідством особа прибули до офісу приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_8 за адресою: АДРЕСА_7, де невстановлена досудовим слідством особа, познайомила ОСОБА_3 з ОСОБА_14, який також надав свою згоду на участь у вчиненні даного злочину, та мав виконувати відведену йому роль брокера з боку продавця квартири. Цього самого дня, перед укладення угоди, ОСОБА_14 повідомив, ОСОБА_3, що всі розмови з нотаріусом, покупцем буде проводити особисто він. Після чого, о 10 годині 00 хвилин, перед входом до приміщення офісу приватного нотаріуса ОСОБА_8, ОСОБА_14 передав ОСОБА_15, який мав виконувати відведену йому роль власника відчужуваної квартири, пакет документів на право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_3 що стала об'єктом злочинного посягання. Того ж дня, 28.11.2018, ОСОБА_3 передав нотаріусу ОСОБА_8, отримані від ОСОБА_14 завідомо підроблені документи необхідні для укладення договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_4 у місті Києві.Продовжуючи свої злочинні дії, спрямовані на заволодіння грошовими коштами в особливо великому розмірі, що належали ОСОБА_9, ОСОБА_3 та ОСОБА_14, дочекались доки нотаріус перевірить документи, чим продовжили вводити в оману покупця ОСОБА_9 та нотаріуса ОСОБА_8 щодо наявних у ОСОБА_15 законних прав на відчуження квартири. У присутності нотаріуса ОСОБА_8, ОСОБА_3 спільно з ОСОБА_14, отримали від ОСОБА_9 остаточну згоду щодо придбання квартири. У подальшому нотаріусом ОСОБА_8 було посвідчено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_5, який зареєстровано в реєстрі за № 5060, який надано сторонам для підписання. Після чого сторони перейшли до розрахунків за вказаним договором, а саме ОСОБА_9 мав передати грошові кошти в сумі 24 000 доларів США, проте в цей час а саме о 11 годині 10 хвилин 28.11.2018 року ОСОБА_15, ОСОБА_14 були затримані працівниками поліції при спробі отримати грошові кошти від продажу зазначеної квартири, відповідно вони виконали всі дії, які вони вважали за необхідне за доведення злочину до кінця, але злочин не було закінчено з причин, які не залежали від їх волі.

Ухвалою слідчого судді Дніпровського районного суду м. Києва Федосєєва С.В. від 30.11.2018 відносно ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженця Сумської области, Недригайлівського району, с. Коровинці, громадянина України, українця, з вищою освітою, розлученого, маючого на утриманні неповнолітню дитину, працюючого не офіційно, майстром на будівництві за адресою: АДРЕСА_8 зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_10 та проживаючого за адресою: АДРЕСА_9 в силу ст. 89 КК України, не судимого (зі слів),підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15 ч. 4 ст. 190 КК України, застосувано запобіжний захід у виді тримання під вартою в ДУ «Київський СІЗО» Міністерства Юстиції України на 60 днів - до 26 січня 2019 року. Визначено розмір застави для забезпечення виконання ОСОБА_15процесуальних обов'язків у кримінальному провадженні - 800 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб - що становить на момент винесення ухвали - 1 409 600 грн.На підставі ч. 5 ст. 194 КПК України покладено на підозрюваного ОСОБА_15у разі внесення застави наступні обов'язки:прибувати до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду за першою вимогою;не відлучатися із населеного пункту, в якому він проживає, без дозволу слідчого, прокурора або суду;повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи;здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну;утримуватися від спілкування з особами, визначеними слідчим у провадженні.

У світлі чого, слідчий суддя ураховує, що у справі «Тимошенко проти України», заява № 49872/11, від 30 квітня 2013 року ЄСПЛ зробив декілька важливих висновків:«…для того, щоб позбавлення свободи вважалося несвавільним у розумінні пункту 1 статті 5 Конвенції , самого факту, що цей захід застосовується згідно з національним законодавством, що відповідає вищезазначеним стандартам, ще недостатньо - він також повинен бути необхідним за даних обставин (див. рішення у справах «Нештяк проти Словаччини» (&ln;…&ga;), заява № 65559/01, п. 74, від 27 лютого 2007 року, та «Хайредінов проти України» (Khayredinov v. Ukraine), заява № 38717/04, пп. 27-28, від 14 жовтня 2010 року)».

«…Суд наголошує на тому, що обґрунтування будь-якого періоду позбавлення свободи - незалежно від того, наскільки коротким він є - повинно бути переконливо доведено державними органами (див. рішення у справах «Белчев проти Болгарії» (Belchev v. Bulgaria), заява № 39270/98, п. 82, від 8 квітня 2004 року, та «Кастравет проти Молдови» (Castravet v. Moldova), заява № 23393/05, п. 33, від 13 березня 2007 року)».

У рішенні ЄСПЛ у справі «Луценко проти України» (2012 р.) Суд встановив, що національні суди, розглядаючи матеріали оскарження застосування тримання під вартою, не розглядали доцільність позбавлення заявника свободи та можливість застосування до нього інших, більш м'яких (неізоляційних) запобіжних заходів.

У цій справі, відображені заявником у зверненнні дані указують на те, що обставини регламентовані ст. 178 КПК України, у світлі даних про підозрюваного, не є такими, що вказують на наявність, у цей період, передумови визначеної п. 3 ч. 1 ст. 194 вказаного Кодексу у поєднанні з характером висунутого обвинувачення та проведеним комплексом досліджених, у цій справі, доказів, та тих, які тільки мають бути в ньому вчинені, для його подальшого утрмиання під вартою.

Як наслідок, у цей період, є наявними обставини визначені п.п. 1-2 ч. 1 ст. 194 КПК України, але відсутня передумова визначена п. 3 ч. 1 ст. 194 вказаного Кодексу.

А тому, на цей час, на думку слідчого судді, є можливим уникнення наявним ризикам шляхом застосування іншого запобіжного заходу, то суд у світлі факторів пов'язаних з характером вказаної особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню, вважає достатнім застосування більш м'якого запобіжного заходу для запобігання наявним ризикам, у цей період провадження, а саме домашнього арешту у певний період доби

Саме даний запобіжний захід буде адекватною противагою наявним ризикам.

Також суд серед іншого враховує, що питання про те, чи є тривалість тримання під вартою розумною, не можна вирішувати абстрактно, наявність підстав для залишення особи під вартою слід оцінювати в кожній справі з врахуванням його особливостей. Продовжуване тримання під вартою може бути виправданим заходом у тій чи іншій справі лише за наявності чітких ознак того, що цього вимагає справжній інтерес суспільства, який, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважує інтереси забезпечення права на свободу (див. рішення у справі «Єчюс проти Литви», заява № 34578/97, п. 93, ECHR 2000-IX), що, у цій справі, станом на сьогодні, не є дійсним, з огляду на установленість судом відсутності передумови визначеної п. 3 ч. 1 ст. 194 КПК України.

У справі «Роман Мірошніченко проти України», заява № 34211/04, від 19 лютого 2009 року ЄСПЛ прийшов до наступного висновку: «… той факт, що заявник підозрюється у скоєнні серійного злочину, можливо, спочатку виправдовував його утримання під вартою. Однак після спливу певного часу судова влада була зобов'язана привести інші вагомі підстави для подальшого утримання під вартою, що не було зроблено в даному випадку; крім того, на жодній зі стадій національні суди не розглядали можливість застосування будь-яких альтернативних запобіжних заходів, і, спираючись головним чином на тяжкість обвинувачення, органи влади продовжували тримання заявника під вартою на підставах, які не можуть вважатися «відповідним і достатніми»…».

Такий саме підхід ЄСПЛ сформував не тільки щодо однієї підстави для тримання особи під вартою (тяжкість злочину).

Аналогічні висновки щодо іншої підстави (загроза втечі) ЄСПЛ зробив, наприклад, у справі «Доронін проти України», заява № 16505/02, від 19 лютого 2009 року: «хоча й видається, що спроба заявника втекти дала відповідним органам підстави для тримання його під вартою протягом досудового слідства та розгляду справи в суді, серйозність пред'явлених йому обвинувачень, ризик його ухилення та перешкоджання здійсненню правосуддя залишалися єдиними підставами, з огляду на які суд не змінював обраний йому запобіжний захід. Однак згідно з пункту 3 статті 5 Конвенції зі спливом певного часу подальше існування обґрунтованої підозри перестає само по собі бути підставою для позбавлення свободи і судові органи мають навести інші підстави для подальшого тримання такої особи під вартою. До того ж, такі підстави мають бути чітко вказані національними судами».

У рішенні у справі «Лабіта проти Італії» (2000 р.) ЄСПЛ зазначив, що небезпека чинення тиску на свідків та ризик фальсифікації доказів могли виступати юридичними підставами обрання до підозрюваного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Проте правоохоронні органи не вказали жодного факту, який міг би довести, що зазначені підстави справді існували, у період розгляду такої справи у суді, коли уже усі докази сформовані, не навели жодного доказу можливої неправомірної поведінки підозрюваного.

У справі «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» (1990 р.) Суд зазначив, що той факт, що заявники мали судимості, міг посилити підозру про їхню причетність до вчинення злочинів, але не міг бути єдиною підставою для підозри, що обґрунтовувала б їхній арешт. У зв'язку з чим згадані вище ознаки не достатні самі по собі для того, щоб зробити висновок про наявність таких підстав.

ЄСПЛ у справі «Єлоєв проти України» указав, що при подальшому розгляді обставин справи зазначив, що хоча переховування заявника від правосуддя протягом одного року було для органів влади достатньою причиною для тримання його під вартою на час досудового розслідування, тяжкість пред'явлених йому обвинувачень та ризик його втечі були єдиними підставами для суду не змінювати обраний заявнику запобіжний захід. Проте, згідно з п. 3 ст. 5 Конвенції, зі спливом певного часу існування лише обґрунтованої підозри перестає бути підставою для позбавлення свободи, і судові органи мають навести інші підстави для продовження тримання під вартою.

У цій справі такі інші підстави установлені не були, а тому суд не знаходить передумов для продовження тримання під вартою, та уважає за необхідне змінити підозрюваному застосований відносно нтого запобіжний захід у вигляді тримання під вартою надомашній арешт.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 201, 369-372, 376 КПК України, суд постановив:

клопотання - задовольнити.

Змінити застосований відносно ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, згідно ухвали слідчого судді Дніпровського районного суду м. Києва від 30.11.2018, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на запобіжний захід у виді домашнього арешту з забороною залишати житло за адресою: АДРЕСА_6, у період часу з 22:00 год. до 06:00 год. наступного дня, до 26.01.2019, звільнивши його з-під варти негайно у залі суду.

Зобов"язати ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, прибути до місця проживання - АДРЕСА_6.

Зобов"язати ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, прибувати за кожною вимогою у рамках даного кримінального провадження до слідчого.

Роз"яснити підозрюваному ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, що згідно п.п. 1, 2 ч. 7 ст. 42 КПК України, підозрюваний зобов'язаний: 1) прибути за викликом до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду, а в разі неможливості прибути за викликом у призначений строк - заздалегідь повідомити про це зазначених осіб; 2) виконувати обов'язки, покладені на нього рішенням про застосування заходів забезпечення кримінального провадження.

Роз'яснити підозрюваному, що працівники УП з метою контролю за поведінкою підозрюваного, який перебуває під домашнім арештом, мають право з'являтися в житло цієї особи, вимагати надати усні чи письмові пояснення з питань, пов'язаних із виконанням покладених на нього зобов'язань.

Ухвала слідчого судді про застосування запобіжного заходу підлягає негайному виконанню після її оголошення та може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення.

Ухвалу про обрання запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту передати через прокурора для виконання органу УП за місцем проживання підозрюваного та зобов'язати останніх негайно поставити його на облік і повідомити про це суд.

Контроль за виконанням ухвали покласти на прокурора Київської місцевої прокуратури № 4 Колесника О.О.

Визначити час проголошення повного тексту ухвали - 17:30 год. 14.01.2019.

Слідчий суддя: О.В. Бірса